19 травня 2026 року
м. Київ
справа № 481/1179/24
провадження № 61-13070св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Розніна Володимира Андрійовича на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Уманської О. В., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоприблизно із початку січня 1989 року він проживав із ОСОБА_4 як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу в будинку його батьків на АДРЕСА_1 .
11 лютого 1993 року вони сумісно придбали житловий будинок АДРЕСА_2 . Право власності на цей будинок оформлено на ім'я ОСОБА_4
31 жовтня 1998 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано заочним рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 лютого 2022 рокуу справі № 481/1149/21.
Вказував на те, що, незважаючи на розірвання шлюбу, сторони продовжували спільно проживати, вести сумісний бюджет як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу до 01 липня 2024 року, а надалі відповідачка забрала частину свого майна і виїхала до м. Вознесенськ.
28 червня 2024 року за заявою ОСОБА_2 його знято із реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним та за відповідачкою право власності на ідеальні частки по 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_2 .
У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про поділ майна подружжя.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 31 жовтня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, який 03 лютого 2022 року розірвано заочним рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області у справі № 481/1149/21.
Під час шлюбу придбане майно таке рухоме майно: причіп ПГМФ 8302, 2006 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 0 куб. см, вартістю 18 300,00 грн, який зареєстровано за ОСОБА_1 01 червня 2006 року; ВАЗ 111930, 2008 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 1596 куб. см, вартістю 90 088,83 грн, який зареєстровано за нею 28 травня 2011 року; Renault Kangoo, 1999 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 1870 куб. см, вартістю 117 197,60 грн, який зареєстровано за нею 03 червня 2015 року.
Факт наявності вище зазначеного майна підтверджується інформацією Головного сервісного центру МВС РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.
Вказувала на те, що ОСОБА_1 ухиляється від поділу спільного майна, сам використовує всі перелічені вище транспортні засоби.
З урахуванням зазначеного, заяви про зміну предмета зустрічного позову та висновків експертів-оцінювачів, ОСОБА_2 просила суд у порядку поділу майна подружжя:
- залишити у власності ОСОБА_1 причіп ПГМФ 8302, 2006 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 0 куб. см;
- визнати право власності на транспортний засіб Renault Kangoo, 1999 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 1870 куб. см, за ОСОБА_1 ;
- залишити за нею право власності на транспортний засіб ВАЗ 111930, 2008 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 1596 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію за її частку у спільному майні у розмірі 23 500 грн та судові витрати за послуги оцінки у розмірі 3 000,00 грн та судового збору.
Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 21 листопада 2024 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, та об'єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя залишено за ОСОБА_1 право власності на причіп ПГМФ 8302, 2006 року випуску.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб ВАЗ 111930, 2008 року випуску.
У порядку поділу майна подружжя залишено за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб Renault Kangoo, 1999 року випуску.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за її частку у спільному майні у розмірі 15 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн та судові витрати на проведення експертизи у розмірі 3 000,00 грн.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 липня 2025 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що спірний будинок придбаний внаслідок спільної праці його і ОСОБА_2 , які об'єдналися для спільної діяльності, а тому положення частини другої статті 17 Закону України «Про власність» не можуть бути застосовані судом для визначення цього будинку об'єктом права спільної сумісної власності.
Здійснення ОСОБА_1 ремонтних робіт, добудов чи переобладнань у спірному будинку за згоди власника у період до реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 за доведеності розміру понесених позивачем за первісним позовом витрат могло бути підставою для визнання за ним права на їх компенсацію, однак не тягне визнання права власності в порядку статті 74 СК України. Позивачем не надано належних та допустимих доказів тих обставин, що добудова господарських будівель і споруд призвели до значного збільшення вартості спірного об'єкту нерухомості в цілому та що таке збільшення складає відповідну частку в цьому об'єкті.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що в період перебування у шлюбі сторони придбали транспортні засоби, які є об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Врахувавши встановлений порядок користування спірним майном, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що у порядку поділу спільного майна подружжя доцільно виділити у власність ОСОБА_1 автомобіль ВАЗ 111930, 2008 року випуску та залишити у його у власності причіп ПГМФ 8302, 2006 року випуску, а автомобіль Renault Kangoo, 1999 року випуску, залишити у власності ОСОБА_2 .
Оскільки частка ОСОБА_1 є більшою від ідеальної долі на 15 000 грн, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, одночасно з проведеним поділом стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 зазначену суму грошової компенсації за відхилення від рівності часток подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У жовтні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рознін В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не установили обсяг спільно нажитого майна - обсяг та вартість ремонтних робіт, добудов чи переобладнань у спірному будинку за згоди власника у період до реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 , для вирішення всіх питань щодо поділу та компенсації в одному провадженні. У свою чергу, роботи, добудови та переобладнання здійснювались вже під час офіційного шлюбу. Зазначені факти мають встановлюватись відповідними судовими експертизами про визначення обсягу ремонтних робіт, добудов, переобладнань та їх вартості, що судами зроблено не було. Судами також не досліджена та не врахована, зокрема, технічна документація на застосування трьохфазного токоприймача в побуті, подана 05 грудня 2024 року.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22); суд не дослідив зібрані у справі докази.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кучерява Т. Ю. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 22 жовтня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_7., Луспеник Д. Д .
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2025 року продовжено строк для усунення недоліків.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року, у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_7 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11 лютого 1993 року ОСОБА_8 придбала житловий будинок АДРЕСА_2 .
11 лютого 1993 року за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.
Згідно з інформацією, наданої Новобузьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Баштанському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) № 23.3-22/1384 від 10 грудня 2024 року за результатами пошуку виявлено актовий запис про розірвання шлюбу № 73 від 07 червня 1995 року, складений Новобузьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на ОСОБА_1 та ОСОБА_9
31 жовтня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрований шлюб, який розірвано заочним рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 лютого 2022 року у справі № 481/1149/21.
Під час шлюбу сторони придбали таке рухоме майно:
- причіп ПГМФ 8302, 2006 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 0 куб. см., який зареєстровано за ОСОБА_1 01 червня 2006 року;
- ВАЗ 111930, 2008 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 1596 куб. см, вартістю 90 088,83 грн, який зареєстровано за ОСОБА_2 28 травня 2011 року;
- Renault Kangoo, 1999 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 1870 куб. см, вартістю 117 197,60 грн, який зареєстровано за ОСОБА_2 03 червня 2015 року.
Згідно висновків про вартість майна суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Антан-Юг», що діє на підставі сертифіката СОД № 184/2024 від 02 травня 2024 року, вартість майна, що підлягає поділу становить: причіп ПГМФ 8302, 2006 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 0 куб. см - 31 000,00 грн; транспортний засіб Renault Kangoo, 1999 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 1870 куб. см - 118 000,00 грн; транспортний засіб ВАЗ 111930, 2008 року випуску, об'єм (потужність) двигуна 1596 куб. см - 102 000,00 грн.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 (чоловік сестри ОСОБА_1 ) повідомив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати спочатку у батьків ОСОБА_1 , як чоловік та дружина, але без реєстрації шлюбу. З якого часу вони почали проживати, він не пам'ятає, але проживали не довго, близько року. Потім мати ОСОБА_1 дала кошти і вони купили собі будинок приблизно в період між 1986 та 1990-х роками, точного часу свідок не пам'ятає, так само як і не пам'ятає скільки коштував будинок. Сторони прожили разом близько тридцяти років, добудовували гараж, господарчі споруди, ремонтували, облаштовували разом, провели водопостачання, зробили газифікацію. Мати ОСОБА_1 і свідок також допомагали їм коштами, по можливості. ОСОБА_1 мав розвинене господарство, мав крупорушку, млин і для цих цілей до будинку було підведено 380 кв. лічильник. ОСОБА_2 також працювала, здається у автопарку, а також торгувала на ринку продукцією, яку вони з чоловіком виробляли: крупи, зерно, насіння. У гості свідок із дружиною з 2000-2005 року до ОСОБА_1 не ходили, бо свідок був у відрядженнях.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що із ОСОБА_1 вони разом працювали в поліції. Із ОСОБА_2 свідок познайомився приблизно в 2002-2004 роках, коли сторони почали проживати у спірному будинку. Яким чином придбавався будинок свідку невідомо. ОСОБА_1 наймав його для роботи вдома, допомагав йому будувати гараж, сарай, туалет, ванну, копати картоплю. ОСОБА_1 газифікував цей будинок, провів водопостачання та трифазний лічильник. Також допомагав син сторін - штукатурив. Коли дружина ОСОБА_2 була у Чехії, навіть консервацію ОСОБА_1 робив. Сторони займалися підприємництвом, торгували на ринку власною продукцією, мали у власності автомобілі.
Свідок ОСОБА_13 (двоюрідний брат ОСОБА_1 ) суду пояснив, що сторони почали проживати у батьків ОСОБА_1 як подружня пара, пізніше переїхали проживати у спірний будинок. Однак, в які роки це було, свідок повідомити не зміг. Також йому відомо, що мати ОСОБА_1 брала позику у батька свідка, однак з якою метою, йому не відомо. Коли почав спілкуватися зі сторонами, на території спірного домоволодіння був старий сарай, який вони розбирали. В самому будинку був уже після 2010 року. В процесі будівництва участі не брав, лише одного разу допомагав усунути прорив води. Сторони підприємництвом займалися, торгували сільгосппродукцією, городиною та крупами. Мали у користуванні транспортні засоби, якими возили продукцію, однак де вони на даний час, йому не відомо.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Розніна В. А. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що житловий будинок на АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя.
Спірні правовідносини виникли з приводу майна, яке, на думку позивача, є спільною сумісною власністю чоловіка і жінки, набутого під час спільного їх проживання без реєстрації шлюбу.
Верховний Суд України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 вирішуючи питання щодо режиму спірного майна з урахуванням статей 16-18 Закону України «Про власність» та статті 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня 2004 року, зробив висновок про те, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб потрібно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, потрібно установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 17 Закону України «Про власність» будуть застосовуватися правильно.
З набранням 01 січня 2004 року чинності Сімейним кодексом України (далі - СК України) КпШС України втратив чинність.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня 2004 року), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (стаття 17 «Про власність»), тощо.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що право власності за ОСОБА_8 на спірний житловий будинок зареєстровано 11 лютого 1993 року на підставі договору купівлі-продажу від 11 лютого 1993 року.
До 07 червня 1995 року (тобто і на момент придбання ОСОБА_8 спірного житлового будинку) ОСОБА_1 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 .
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зареєстрований 31 жовтня 1998 року.
Оскільки доказів на підтвердження того, що спірне майно було набуте сторонами внаслідок їх спільної праці, немає, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно як об'єкт спільної сумісної власності.
Апеляційний суд правильно зазначив, що здійснення ОСОБА_1 ремонтних робіт, добудов чи переобладнань у спірному будинку за згоди власника у період до реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 , на які посилається позивач, за доведеності розміру понесених позивачем витрат могло бути підставою для визнання за ним права на їх компенсацію, однак не тягне визнання права власності в порядку статті 74 СК України.
Враховуючи те, що позивач не надав належних та допустимих доказів тих обставин, що добудова господарських будівель і споруд призвели до значного збільшення вартості спірного об'єкта нерухомості в цілому та, що таке збільшення складає відповідну частку в цьому об'єкті, суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в судових рішеннях (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у ОСОБА_1 іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено: «Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20))».
У пункті 50 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Установивши, що сторони у справі під час перебування у шлюбі та за спільні кошти набули у власністьавтомобіль ВАЗ 111930, 2008 року випуску, причіп ПГМФ 8302, 2006 року випуску, та автомобіль Renault Kangoo, 1999 року випуску, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними в натурі відповідно до рівності часток кожного із подружжя.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахувавши встановлений порядок користування спірним майном, правильно вважав, що у порядку поділу спільного майна подружжя доцільно виділити у власність ОСОБА_1 автомобіль ВАЗ 111930, 2008 року випуску та залишити у його у власності причіп ПГМФ 8302, 2006 року випуску, а автомобіль Renault Kangoo, 1999 року випуску, залишити у власності ОСОБА_2 .
Визначений судом спосіб поділу майна відповідає презумпції рівності часток кожного з подружжя, оскільки у результаті його поділу кожен із колишнього подружжя одержує у натурі таку кількість об'єктів нерухомого майна, вартість яких є максимально наближеною до розміру ідеальної частки у спільному майні.
При цьому, оскільки частка ОСОБА_1 є більшою від ідеальної долі на 15 000 грн, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, одночасно з проведеним поділом правильно стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 зазначену суму грошової компенсації за відхилення від рівності часток подружжя.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Розніна Володимира Андрійовича залишити без задоволення.
Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 липня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк