19 травня 2026 року
м. Київ
справа № 569/211/26
провадження № 61-4622св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненське районне управління поліції ГУНП в Рівненській області сектор протидії домашньому насильству відділу превенції,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Луцик Катерини Василівни на постанову Рівненського апеляційного суду від 31 березня 2026 року,ухвалену у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,
Описова частина
Короткий зміст заяви
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису.
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 лютого 2025 року шлюб між ними розірвано. Вони надалі проживають разом у квартирі АДРЕСА_1 . Разом із тим ОСОБА_2 постійно влаштовує конфлікти, застосовує щодо неї та їхньої спільної дитини - ОСОБА_3 фізичне та психологічне насильство.
Вказувала на те, що 07 грудня 2025 року о 00 год. 46 хв. ОСОБА_2 вчергове за місцем їхнього проживання вчинив щодо неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру, що полягало у штовханині, нецензурній лайці, завданні тілесних ушкоджень. Працівники поліції склали щодо нього термінові заборонні приписи серії АА № 435398, а саме: зобов'язано залишити місце проживання постраждалої особи, заборонено вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
13 грудня 2025 року ОСОБА_2 знову за місцем їхнього проживання вчинив щодо неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру через штовхання, нецензурну лайку, а тому щодо нього було складено терміновий заборонний припис серії АА № 470993.
Крім того, 03 жовтня 2025 року за фактом вчинення домашнього насильства щодо неї та неповнолітнього сина було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202518601000953 та № 1202518601000951 за кваліфікацією нанесення ОСОБА_2 неповнолітньому сину та колишній дружині тілесних ушкоджень у АДРЕСА_2 .
Зазначала, що вчинення домашнього насильства щодо неї носить систематичний та довготривалий характер. Згідно з відомостями системи «Судова влада» 17 червня 2022 року ОСОБА_2 притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за статтею 173-2 КУпАП. Тому вважала, що вона є особою, яка зазнала домашнього насильства.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , проживаючого у АДРЕСА_2 , строком на 6 (шість) місяців, яким визначити тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у АДРЕСА_2 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 метрів до місця спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 2 місяці, яким визначено тимчасові обмеження його прав, а саме:
- заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 метрів до місця спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
У решті вимог заяви відмовлено.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обставин, які входять до предмету доказування у цій справі та доведеності факту вчинення ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства щодо ОСОБА_1 .
Встановивши існування високого рівня імовірності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 , настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, з урахуванням обставин справи і вимог закону для забезпечення дієвого та ефективного захисту ОСОБА_1 , судом застосовано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на 2 місяці, яким визначено тимчасові обмеження його прав, заборонивши ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , а також заборонивши ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 метрів до місця спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за вказаною адресою.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Рівненського апеляційного суду від 31 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 січня 2026 року скасовано.
Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненське РУП ГУНП в Рівненській області, про видачу обмежувального припису.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що заявниця, посилаючись на вчинення ОСОБА_2 щодо неї домашнього насильства 17 грудня 2024 року, 06 вересня 2025 року, 03 жовтня 2025 року, не надала належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у вказані дні, а також об'єктивних і переконливих доказів про те, що на час звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису існує імовірність вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у подальшому із невчиненням щодо ОСОБА_2 обмежувального припису,
Крім того, обставини, на які частково посилається ОСОБА_1 , уже були предметом судового вирішення і їм суд уже дав відповідну правову оцінку, відмовивши у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису у справі № 569/22969/25.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Луцик К. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявниця надала суду належні та допустимі докази на підтвердження вчинення ОСОБА_2 щодо неї домашнього насильства. ОСОБА_2 систематично зловживає алкоголем, після чого стає агресивним, починає з'ясовувати стосунки, нецензурно ображати, принижувати, залякувати. Поліція багаторазово складала протоколи про адміністративні правопорушення, виносила й раніше термінові заборонні приписи. Оскільки кривдник не стає на шлях виправлення, а домашнє насильство є систематичним, то існує високий ризик повторення домашнього насильства.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20), від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22), від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23).
Доводи інших учасників справи
У квітні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пилипчук Л. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Луцик К. В. подала відповідь на відзив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 лютого 2025 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя.
Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що 03 жовтня 2025 року Сектором дізнання РУП ГУНП зареєстровано кримінальне провадження № 12025186150000951, за яким 02 жовтня 2025 року до Рівненського РУП надійшла письмова заява ОСОБА_1 про те, що того ж дня близько 23 год. 00 хв. її чоловік ОСОБА_2 за місцем спільного проживання в АДРЕСА_2 , в ході конфлікту наніс їй тілесні ушкодження, про що внесено відомості за частиною першою статті 125 КК України.
Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що 04 жовтня 2025 року Сектором дізнання РУП ГУНП зареєстровано кримінальне провадження № 12025186150000953, за яким 02 жовтня 2025 року ОСОБА_2 близько 23 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , наніс тілесні ушкодження синові ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Правова кваліфікація кримінального правопорушення: частина перша статті 125 КК України.
Згідно з терміновим заборонним приписом від 07 грудня 2025 року серії АА № 435398, 07 грудня 2025 року о 00 год. 46 хв. ОСОБА_2 в черговий раз за місцем спільного проживання з ОСОБА_1 вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру, а саме штовхав, нецензурно лаявся, завдавав тілесних ушкоджень. Працівниками поліції зобов'язано залишити місце проживання постраждалої особи, заборонено вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
13 грудня 2025 складено терміновий заборонний припис серії АА №470993, за яким ОСОБА_2 як колишній чоловік ОСОБА_1 вкотре за місцем їх спільного проживання вчинив щодо неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру, а саме штовхав, нецензурно лаявся. Працівниками поліції зобов'язано залишити місце проживання постраждалої особи, заборонено вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою з 13 грудня 2025 року до 18 грудня 2025 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Луцик К. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Основним нормативно-правовим актом, який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII).
Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника.
Законом № 2229-VIII визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18(провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22
Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.
Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду з заявою про видачу обмежувального припису, в якій посилалась на вчинення ОСОБА_2 щодо неї домашнього насильства 17 грудня 2024 року, 06 вересня 2025 року, 03 жовтня 2025 року.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 жовтня 2025 року у справі № 569/22969/25, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2026 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненське РУП ГУНП (Сектор протидії домашньому насильству відділу превенції); про видачу обмежувального припису.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису у справі № 569/22969/25, суди виходили із того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як між колишнім подружжям, існує конфлікт щодо проживання у квартирі.
ОСОБА_2 не притягувався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, яка передбачає настання відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2025 року у справі № 569/25380/24 при розгляді справи про притягнення ОСОБА_2 до відповідальністю за частиною першою статті 173-2 КУпАП провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2025 року у справі № 569/8274/25 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.
У своїй заяві про видачу обмежувального припису заявниця покликається на вчинення ОСОБА_2 щодо неї домашнього насильства 17 грудня 2024 року, 06 вересня 2025 року, 03 жовтня 2025 року, проте жодних належних та допустимих доказів вчинення ним домашнього насильства у вказані дні суду не надано.
Окрім того, в матеріалах справи наявна копія термінового заборонного припису від 03 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_1 , яким заборонено останній в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_2 строком на 5 днів, починаючи з 15 год. 30 хв. 03 жовтня 2025 року.
Оцінюючи долучені ОСОБА_1 до апеляційної скарги витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом повідомлення ОСОБА_1 Рівненського РУП ГУНП про заподіяння ОСОБА_2 02 жовтня 2025 року тілесних ушкоджень їй та сину - ОСОБА_3 , апеляційний суд зазначив, що саме по собі звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у його постанові від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 у засіданні апеляційного суду підтвердила, що кримінальне провадження № 12025186150000953 за частиною першою статті 125 КК України на час розгляду апеляційної скарги закрито за її заявою.
Апеляційний суд установив, що конфлікти між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 носять періодичний характер. При цьому встановлено, що ініціатором негативних відносин між ними є не лише ОСОБА_2 , але й ОСОБА_1 , тобто мають взаємну юридичну природу. Ці конфлікти виникли і пов'язуються із реалізацією ними обома прав на володіння та користування квартирою АДРЕСА_1 , яка є їх спільною сумісною власністю.
Установивши, що заявниця, посилаючись на вчинення ОСОБА_2 щодо неї домашнього насильства 17 грудня 2024 року, 06 вересня 2025 року, 03 жовтня 2025 року, не надала належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у вказані дні, а також об'єктивних і переконливих доказів про те, що на час звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису існує імовірність вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у подальшому із невчиненням щодо ОСОБА_2 обмежувального припису, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про те, що заявницею не доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Луцик Катерини Василівни залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 31 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк