06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 372/2510/23
провадження № 61-11361св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Київщина-Житло»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ганенко Роман Андрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Київщина-Житло» (далі - ТОВ «Київщина-Житло») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 09 лютого 2006 року між позивачем, Обухівською міською радою Обухівського району Київської області та Державним підприємством «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») був укладений договір про реалізацію проєкту з будівництва житлового комплексу на АДРЕСА_1 . Рішенням від 23 лютого 2006 року № 294-30-IV Обухівська міська рада Обухівського району Київської області на засіданні тридцятої сесії четвертого скликання затвердила цей договір про співпрацю з ним та ДП «Київський лісгосп» від 09 лютого 2006 року. Угодою від 27 січня 2010 року про внесення змін до договору від 09 лютого 2006 року сторони договору домовились про те, що позивач передасть ДП «Київське лісове господарство» 3,5 % кв. м від загальної площі збудованого об'єкта. 01 червня 2010 року сторони уклали додаткову угоду до договору від 09 лютого 2006 року, в пункті № 2 якої зазначили, що згідно з цією угодою сторони договору погодилися, що на виконання пункту 3.5.2 договору позивач передасть ДП «Київське лісове господарство» квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 77,9 кв. м. Вказана квартира має бути передана протягом 90 днів з дати введення будинку АДРЕСА_1 в експлуатацію. Згодом, 03 серпня 2010 року сторони договору разом з ОСОБА_1 уклали договір про відступлення права вимоги за договором від 09 лютого 2006 року, в пункті 1 якого вказали, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, ДП «Київське лісове господарство» відступає ОСОБА_1 , а останній набуває право вимоги частини зобов'язань, належних ДП «Київське лісове господарство», на підставі пункту № 2 додаткової угоди від 01 червня 2010 року до основного договору, а саме право вимоги на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Актом приймання-передачі квартири від 01 жовтня 2010 року позивач передав відповідачу ОСОБА_1 спірну квартиру.
Вказував на те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року задоволено позов прокуратури Київської області та визнано недійсним рішення 30-ої сесії Обухівської міської ради Київської області четвертого скликання «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин» від 23 лютого 2006 року. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року договір від 09 лютого 2006 року про реалізацію проєкту з будівництва житлового комплексу на АДРЕСА_1 , укладений між ним, Обухівською міською радою та ДП «Київський лісгосп», з додатковими угодами, визнано недійсними. Також визнано недійсним договір від 03 серпня 2010 року про відступлення права вимоги.
Наголошував на тому, що 17 березня 2023 року направив відповідачу ОСОБА_1 вимогу щодо повернення безпідставно (за недійсним правочином) набутого майна в термін до 20 квітня 2023 року. Відповідач ОСОБА_1 на зазначену вимогу жодним чином не відреагував, майно не повернув.
Посилаючись на зазначені обставини та положення статей 216, 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ТОВ «Київщина-Житло» просило суд повернути у його власність з незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 77,9 кв. м, а в разі неможливості повернення - стягнути з ОСОБА_1 вартість спірної квартири в сумі 1 796 686 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 червня 2024 року у складі судді Тиханського О. Б. у задоволенні позову ТОВ «Київщина-Житло» відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 отримав спірну квартиру відповідно до умов договору, при його укладенні поведінка відповідача не була суперечливою або недобросовісною.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що норма статті 1212 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки спір виник щодо договірних правовідносин, які регулюються іншим спеціальним інститутом цивільного права, а поведінка відповідача при укладенні договору, який в подальшому був визнаний недійсним, не суперечила добросовісності та чесній діловій практиці. Також не підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення статті 216 ЦК України.
Крім того, суд звернув увагу, що позивач при обґрунтуванні позову посилався на взаємовиключні підстави позову, а саме застосування статті 216 ЦК України або статті 1212 ЦК України, що порушує принцип диспозитивності, юридичної визначеності та обмежує права відповідача щодо розуміння, які саме норми матеріального права йому необхідно застосувати для захисту своїх прав.
Вирішуючи питання пропорційності втручання у право відповідача на володіння своїм майном та на житло, суд першої інстанції виходив із того, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. При цьому суд врахував відсутність у відповідача іншого житла.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 02 жовтня 2025 року про виправлення арифметичної помилки, апеляційну скаргу ТОВ «Київщина-Житло», подану адвокатом Горбайчук Л. В., задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 червня 2024 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ТОВ «Київщина-Житло». Повернуто (витребувано) з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність ТОВ «Київщина-Житло», квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 77,9 кв. м. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київщина-Житло» судовий збір в сумі 61 985,66 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Київщина-Житло», апеляційний суд виходив із того, що внаслідок набрання законної сили судовими рішеннями про визнання недійсними основного інвестиційного договору, наступних договорів про його зміну, додаткових угод та договору про відступлення права вимоги, підстава набуття відповідачем права власності на спірну квартиру відпала, що зумовлює виникнення кондикційного зобов'язання.
Водночас, керуючись статтями 1212 та 1213 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку про те, шо оскільки позивач ТОВ «Київщина-Житло» фактично повернув іншій стороні правочину отримане майно (земельну ділянку), відповідач зобов'язаний повернути позивачу безпідставно утримувану квартиру в натурі, при цьому добросовісність поведінки набувача або тривалість його проживання у спірній квартирі не є перешкодою для реституції, оскільки визначальним є саме відсутність правової підстави для подальшого володіння майном.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У вересні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ганенко Р. А. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 червня 2024 року у цій справі.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 1212, частини другої статті 1213 ЦК України, статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:
- безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції;
- не врахував, що предметом договору від 03 серпня 2010 року про відступлення права вимоги за договором від 09 лютого 2006 року було саме право вимоги як об'єкт цивільних прав та різновид майна, а не спірна квартира;
- не звернув увагу на те, що за умовами договору від 03 серпня 2010 року право вимоги заявнику було відчужено не позивачем ТОВ «Київщина-Житло», а ДП «Київське лісове господарство», тому позивач не є потерпілим у розумінні положень частини першої статті 1213 ЦК України та не має права вимоги щодо спірного майна до заявника;
- здійснив безпідставне втручання у мирне володіння заявником спірним майном без урахування його добросовісності;
- не врахував факту добросовісності заявника як набувача спірного майна;
- проігнорував, що предметом позову ТОВ «Київщина-Житло» були дві взаємовиключні вимоги, а саме: повернути позивачу з незаконного володіння заявника спірну квартиру або стягнути із заявника на користь позивача компенсацію вартості такої квартири у сумі 1 796 686,00 грн, і з огляду на обставини цієї справи, могла бути задоволена лише остання вимога;
- не надав належної оцінки всім доводам і аргументам заявника тощо.
Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ганенко Р. А., виклав клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку, та повідомив суд про те, що орієнтовний розмір судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи Верховним Судом, складає 50 000,00 грн.
У вересні 2025 року ТОВ «Київщина-Житло» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну ОСОБА_1 , у якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Також у вказаному відзиві ТОВ «Київщина-Житло» виклало клопотання про розгляд справи за участю його представника.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ганенко Р. А., на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ганенко Р. А., на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Обухівського районного суду Київської області матеріали справи № 372/2510/23; відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2025 року матеріали справи № 372/2510/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Київщина-Житло» про розгляд справи з викликом сторін; справу № 372/2510/23 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження безповідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 09 лютого 2006 року між Обухівською міською радою Обухівського району Київської області, ТОВ «Київщина-Житло» та ДП «Київський лісгосп» укладено договір, в якому сторони домовились про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу на АДРЕСА_1 . Сторони договору визнали, що відносини, які склалися між ними, стали запорукою їх довгострокової і взаємовигідної співпраці з метою успішної реалізації проекту, вказаного у підпункті 1.1 цього договору, при цьому, згідно з підпунктом 1.2.1 якого ДП «Київський лісгосп» погоджується на вилучення Обухівською міською радою Обухівського району Київської області земельної ділянки лісового фонду розміром 5,00 га, що розташована в Обухівському лісництві в ДП «Київський лісгосп», квартал 60, для подальшого будівництва ТОВ «Київщина-Житло» на цій земельній ділянці житлового комплексу, будівельна адреса якого вказана в підпункті 1.1 цього договору. Підпунктом 1.2.2 договору сторони погодились, що точний розмір земельної ділянки, вказаної в підпункті 1.2.1 цього договору, буде визначений після затвердження проекту відведення земельної ділянки; підпунктом 1.2.3 встановлено, що Обухівська міська рада Обухівського району Київської області передає ТОВ «Київщина-Житло» у тимчасове користування земельну ділянку, вказану у пункті 2.1 цього договору, під будівництво житлового комплексу.
З метою реалізації досягнутих домовленостей, тридцятою сесією четвертого скликання Обухівської міської ради Обухівського району Київської області затверджено договір про співпрацю Обухівської міської ради з ДП «Київський лісгосп» та ТОВ «Київщина-Житло» від 09 лютого 2006 року; 23 лютого 2006 року Обухівською міською радою прийнято рішення № 297, згідно з яким вилучено із складу лісового фонду Обухівського лісництва в кварталі 63, виділ 15, земельну ділянку, площею 5,8 га, яка знаходиться в межах м. Обухів і входить в генеральний план забудови міста, з метою подальшої передачі ТОВ «Київщина-Житло», земельну ділянку переведено в землі міської ради для подальшої передачі ТОВ «Київщина-Житло» під будівництво житлового комплексу; надано дозвіл ТОВ «Київщина-Житло» на виготовлення матеріалів вибору вказаної земельної ділянки під будівництво житлового комплексу на АДРЕСА_1 , за умови відшкодування збитків ДП «Київський лісгосп».
Рішенням Обухівської міської ради третьої сесії п'ятого скликання від 27 липня 2006 року № 34 погоджено ТОВ «Київщина-Житло» матеріали вибору земельної ділянки, орієнтовною площею 5,8 га, наміченої для відведення в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу на АДРЕСА_1 ; надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на умовах оренди під будівництво житлового комплексу.
Рішенням Обухівської міської ради восьмої сесії п'ятого скликання від 30 листопада 2006 року № 65 затверджено проект землеустрою, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Горизонт», щодо відведення ТОВ «Київщина-Житло» земельної ділянки, площею 5,8 га, в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу на АДРЕСА_1 . Надано ТОВ «Київщина-Житло» земельну ділянку площею 5,8 га в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу на АДРЕСА_1 . Зобов'язано ТОВ «Київщина-Житло» заключити з Обухівською міською радою договір на право користування земельною ділянкою на умовах оренди строком на 10 років.
20 грудня 2006 року між Обухівською міською радою (Орендодавець) і ТОВ «Київщина-Житло» був укладений договір оренди землі на АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223110100:01:100:0008, строком на 10 років.
Під час дії договору від 09 лютого 2006 року між Обухівською міською радою Обухівського району Київської області, ТОВ «Київщина-Житло» та ДП «Київське лісництво» 27 січня 2010 року укладено угоду про внесення змін до договору від 09 лютого 2006 року, в який розділ 3 договору викладено в новій редакції. Зокрема, у підпункті 3.3 сторони передбачили, що передача ТОВ «Київщина-Житло» об'єкта (його частину) ДП «Київський лісгосп» та сплата пайової участі (внеску) ДП «Київський лісгосп» здійснюється ТОВ «Київщина-Житло» протягом 1 місяця з дати введення об'єкта (його частини) в експлуатацію, при цьому сторони договору з дати отримання за актом-передачі передбаченого договором житла самостійно несуть витрати за оплату комунальних послуг (підпункт 3.3). ТОВ «Київщина-Житло» має право достроково виконати свої зобов'язання перед ДП «Київський лісгосп» (підпункт 3.4). Розрахунки за договором між сторонами здійснюються, зокрема так, ДП «Київський лісгосп» отримує 3,5 % кв. м від загальної площі об'єкта.
01 червня 2010 року між Обухівською міською радою Обухівського району Київської області, ТОВ «Київщина-Житло» та ДП «Київське лісництво» було укладено додаткову угоду до договору від 09 лютого 2006 року, в пункті 2 якої зазначено, що згідно із цією угодою сторони погодилися, що на виконання підпункту 3.5.2 договору ТОВ «Київщина-Житло» передає ДП «Київський лісгосп» квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 77,9 кв. м. Вказана квартира передається протягом 90 днів з дати введення будинку в експлуатацію.
Протягом дії договору від 09 лютого 2006 року сторонами вносилися погоджені доповнення та зміни.
03 серпня 2010 року між Обухівською міською радою Обухівського району Київської області, ТОВ «Київщина-Житло», ДП «Київський лісгосп» та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за договором від 09 лютого 2006 року, відповідно до якого ДП «Київський лісгосп» відступило ОСОБА_1 , який набув права вимоги частини зобов'язань, належних ДП «Київський лісгосп» на підставі пункту 2 додаткової угоди від 01 червня 2010 року до основного договору, а саме: право вимоги на квартиру АДРЕСА_2 . В зв'язку з чим ОСОБА_1 зобов'язався здійснювати всі права та обов'язки ДП «Київський лісгосп» за основним договором в частині відступлення права вимоги.
При цьому ТОВ «Київщина-Житло» та Обухівська міська рада Обухівського району Київської області лише зафіксували відсутність їх заперечень проти передачі від ДП «Київський лісгосп» ОСОБА_1 права вимоги, визначеного в пункті 1 цього договору, що знайшло своє відображення в пункті 3 договору про відступлення права вимоги за договором від 09 лютого 2006 року.
Відповідно до акта прийому-передачі квартири від 01 жовтня 2008 року ТОВ «Київщина-Житло» передало, а ОСОБА_1 прийняв, на підставі договору від 03 серпня 2010 року про відступлення права вимоги за договором від 09 лютого 2006 року, квартиру АДРЕСА_2 .
Також суди попередніх інстанцій встановили, що у 2017 році заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області та Київської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Обухівської міської ради Київської області та ТОВ «Київщина-Житло» про визнання недійсними рішень, договору оренди землі від 20 грудня 2006 року № 6192 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03 серпня 2017 року у справі № 911/1482/17 у задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області та Київської обласної державної адміністрації відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11 червня 2018 року, апеляційну скаргу Прокуратури Київської області задоволено. Рішення Господарського суду Київської області від 03 серпня 2017 року у справі № 911/1482/17 скасовано та ухвалено нове судове рішення яким позовні прокурора задоволено. Визнано недійсним рішення 30-ої сесії Обухівської міської ради Київської області четвертого скликання від 23 лютого 2006 року № 297-30 сесії-ІУ «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин», яким вилучено зі складу лісового фонду Обухівського лісництва в кварталі 63, виділ 15, земельну ділянку площею 5,8 га. Визнано недійсним рішення 8 сесії Обухівської міської ради Київської області п'ятого скликання від 30 листопада 2006 року № 65-8 сесії-У «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин», яким затверджений проект землеустрою щодо відведення ТОВ «Київщина-Житло» земельної ділянки, площею 5,8 га, у користування. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між Обухівською міською радою Київської області та ТОВ «Київщина-Житло» від 20 грудня 2006 року № 6192, зі всіма змінами та доповненнями. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н. Р. від 15 липня 2014 року № 14463133. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вказаним рішенням встановлено, що на день укладення договору від 09 лютого 2006 року Обухівська міська рада Обухівського району Київської області не мала права на вилучення у ДП «Київський лісгосп» спірної земельної ділянки, переведення її в землі міської ради і передачу ТОВ «Київщина-Житло» у користування. Зміст оспорюваного договору від 09 лютого 2006 року та укладених додаткових угод, свідчить про те, що Обухівська міська рада Обухівського району Київської області, ТОВ «Київщина-Житло» та ДП «Київський лісгосп» уклали угоду щодо реалізації проекту з будівництва житлового комплексу на АДРЕСА_1 . У розділі 1 вказаного договору вказується, що ДП «Київський лісгосп» погоджується на вилучення Обухівською міською рада Обухівського району Київської області земельної ділянки лісового фонду розміром 5,00 га, що розташована в Обухівському лісництві ДП «Київський лісгосп», квартал 60, для подальшого будівництва ТОВ «Київщина-Житло» на цій земельній ділянці житлового комплексу, будівельна адреса якого вказана в підпункті 1.1 цього договору. Сторони погодилися, що точний розмір земельної ділянки, вказаної в підпункті 1.2.1 цього договору, буде визначений після затвердження проекту відведення земельної ділянки. Обухівська міська рада, Обухівського району, Київської області передає ТОВ «Київщина-Житло» у тимчасове користування земельну ділянку, вказану у підпункті 2.1 цього договору, під будівництво житлового комплексу. ТОВ «Київщина-Житло» приймає на себе функції інвестора-забудовника із фінансування витрат з реалізації проекту будівництва, вказаного у підпункті 1.1 цього договору, в тому числі витрат з проектування та будівництва об'єкта, витрат, пов'язаних з отриманням технічних умов, висновків та проведенням комплексної експертизи проектної документації та інші витрати.
Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що у серпні 2019 року ТОВ «Київщина-Житло» звернулось з позовом до Обухівської міської ради, ДП «Київське лісове господарство», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору від 09 лютого 2006 року про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу на АДРЕСА_1 , а також додаткових угод до вказаного договору та договору від 03 серпня 2010 року про відступлення ОСОБА_1 права вимоги за договором від 09 лютого 2006 року.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року у справі № 372/2777/19 позовні вимоги ТОВ «Київщина-Житло» задоволено. Визнано недійсним договір від 09 лютого 2006 року про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу на АДРЕСА_1 , який було укладено між Обухівською міською радою Обухівського району Київської області, ТОВ «Київщина-Житло» і ДП «Київський лісгосп» з додатковою угодою від 16 лютого 2006 року, угодою від 27 січня 2010 року про внесення змін до договору від 09 лютого 2006 року, додатковою угодою від 05 лютого 2010 року, додатковою угодою від 01 червня 2020 року. Визнано недійсним договір від 03 серпня 2020 року про відступлення права вимоги за договором від 09 лютого 2006 року, що укладений між Обухівською міською радою Обухівського району Київської області, ТОВ «Київщина-Жито», ДП «Київський лісгосп і ОСОБА_1 . Стягнуто солідарно з Обухівської міської ради, ДП «Київське лісове господарство», ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київщина-житло» судові витрати в розмірі 3 842,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у справі № 372/2777/19 рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року змінено лише в частині солідарного стягнення з Обухівської міської ради, ДП «Київське лісове господарство», ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київщина-Житло» судових витрат в розмірі 3 842,00 грн. Стягнуто з Обухівської міської ради, ДП «Київське лісове господарство», ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київщина-Житло» судові витрати в розмірі 1 280,67 грн з кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції по суті спору залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Київщина-Житло» у справі № 372/2777/19, суди виходили із того, що предметом цього договору від 09 лютого 2006 року є передача у користування земельної ділянки лісового фонду для будівництва. Підставою (метою) договору завжди є суб'єктивний мотив або матеріальний інтерес, який спонукає сторони брати на себе ті чи інші обов'язки. При укладенні договору метою Обухівської міської ради було отримання житлової площі побудованого житлового комплексу у розмірах та в порядку, передбаченому розділом 3 цього договору, метою ТОВ «Київщина-Житло» було здійснення фінансування та будівництва об'єкта на земельній ділянці, переданій у користування; метою ДП «Київський лісгосп» при укладанні договору -отримання житла передбаченого цим договором. Разом з тим суди дійшли висновку про те, що оспорюваним договором земельна ділянка була передана Обухівською міською радою Обухівського району Київської області та ДП «Київський лісгосп» у користування ТОВ «Київщина-Житло» без згоди землевласника та всупереч законодавству, а отже, зміст правочину суперечить земельному, лісовому законодавству, тому договір від 09 лютого 2006 року та додаткові угоди, а також договір від 03 серпня 2010 року про відступлення права вимоги за договором від 09 лютого 2006 року в силу вимог статей 203, 215 ЦК України мають бути визнані недійсними. Установлено, що договір від 09 лютого 2006 року про реалізацію проекту будівництва є багатостороннім, на виконання умов договору його сторонами вчинялися певні дії, але рішеннями суддів рішення органів влади, які приймалися для забезпечення реалізації досягнутих між сторонами договору домовленостей, а також договір оренди, укладений між Обухівською міською радою та ТОВ «Київщина-Житло», були визнані недійсними, скасовано рішення про реєстрацію права оренди і, як наслідок, земельна ділянка у забудовника ТОВ «Київщина-Житло» була вилучена.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 січня 2019 року, власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності бн від 07 лютого 2011 року, на підставі рішення виконкому Обухівської міської ради від 21 вересня 2010 року.
Відповідно до висновку про оцінку майна ТОВ «Проектно консалтингова група» від 25 квітня 2023 року, ймовірна ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 , станом на 2023 року становить 1 796 686,00 грн, без ПДВ.
Правове обґрунтування
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно із частинами першою та другою, пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у пункті 5 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суди відповідно до статей 215 та 216 ЦК України розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним, про застосування наслідків його недійсності нікчемного правочину.
Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Наслідки недійсності правочину залежать від того, чи було його виконано. Якщо сторони не приступили до виконання правочину, то він і не підлягає виконанню, тобто жодна із сторін не вправі вимагати його виконання. Якщо ж правочин уже виконано повністю або частково (передане майно, сплачені кошти), то наслідки такі: двостороння реституція, при неможливості повернення відшкодування вартості того, що одержано, за цінами які існують на момент відшкодування, відшкодування збитків, інші правові наслідки, передбачені ЦК України або іншими законами.
Отже, частиною першою статті 216 та статтею 1213 ЦК України закріплено обов'язок кожної зі сторін недійсного договору (набувача) повернути другій стороні (потерпілому) безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберігав набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості.
Якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати іншій стороні договору (потерпілому) вартість такого майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються як субсидіарний спосіб захисту до вимог про реституцію, що випливає із змісту частини третьої статті 1212 ЦК України, яка визначає, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення у цій справі про задоволення позовних вимог ТОВ «Київщина-Житло», апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що внаслідок набрання законної сили судовими рішеннями про визнання недійсними основного інвестиційного договору, наступних договорів про його зміну, додаткових угод та договору про відступлення права вимоги, підстава набуття відповідачем права власності не спірну квартиру відпала, що зумовлює виникнення кондикційного зобов'язання.
Водночас, керуючись статтями 1212 та 1213 ЦК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, шо оскільки позивач ТОВ «Київщина-Житло» фактично повернув іншій стороні правочину отримане майно (земельну ділянку), відповідач зобов'язаний повернути позивачу безпідставно утримувану спірну квартиру в натурі, при цьому добросовісність поведінки набувача або тривалість його проживання у спірній квартирі не є перешкодою для реституції, оскільки визначальним є саме відсутність правової підстави для подальшого володіння майном.
Посилання у касаційній скарзі на те, що предметом договору від 03 серпня 2010 року про відступлення права вимоги за договором від 09 лютого 2006 року було саме право вимоги як об'єкт цивільних прав та різновид майна, а не спірна квартира, Верховний Суд відхиляє, оскільки судами попередніх інстанцій у цій справі достеменно встановлено, що на виконання умов згаданого договору про відступлення права вимоги на підставі акта прийму-передачі від 01 жовтня 2010 року позивач ТОВ «Київщина-Житло» передало, а заявник ОСОБА_1 отримав спірну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 77,9 кв. м. Отже, за обставин цієї справи заявником ОСОБА_1 підлягає поверненню в натурі позивачу саме це майно.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд здійснив безпідставне втручання у мирне володіння заявником спірним майном, Верховний Суд також відхиляє з огляду на таке.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування (зобов'язання повернути).
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами попередніх інстанцій обставини та застосовані правові норми, не виявлено невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідача ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Зобов'язання ОСОБА_1 повернути спірне майно у власність позивача, на переконання Верховного Суду, є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, не суперечить принципу «належного урядування» та не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Водночас Верховний Суд також враховує, що заявник в рамках цієї цивільної справи не заявляв вимог про стягнення компенсації за шкоду внаслідок зобов'язання повернути спірне майно, таке питання апеляційним судом не вирішувалось.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував факт добросовісності заявника, як набувача спірного майна, є необґрунтованими, оскільки зобов'язання повернути безпідставно набуте майно потерпілій особі у кондикційних зобов'язаннях пов'язано не з фактом неправомірної (недобросовісної) поведінки набувача, а з відсутністю правової підстави його набуття або подальшого утримання.
Посилання у касаційній скарзі на те, що з огляду на обставини цієї справи могла бути задоволена лише вимога про стягнення з заявника на користь позивача компенсації вартості спірної квартири, Верховний Суд відхиляє, оскільки аналіз положень частини другої статті 1213 ЦК України свідчить про те, що відшкодування вартості безпідставно набутого майна відбувається лише в тих випадках, коли це майно зазнало суттєвих змін чи воно є повністю/частково знищеним, що унеможливлює його повернення потерпілому в тому вигляді, в якому воно існувало на момент набуття.
Натомість у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій вказаних обставин, які унеможливлюють повернення потерпілому безпідставно набутого майна в натурі, не встановлено, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про зобов'язання відповідача повернути спірне майно.
Верховний Суд в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів, досліджених судом апеляційної інстанції, та встановлювати нові обставини справи.
Аргументи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 1212, частини другої статті 1213 ЦК України, статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції у подібних правовідносинах є безпідставними з огляду на те, що практика суду касаційної інстанції щодо питання застосування вказаних норм права та підстав повернення в натурі безпідставно набутого майна є сталою.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам і аргументам заявника, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не є потерпілим у розумінні положень частини першої статті 1213 ЦК України та не має права вимоги щодо спірного майна до заявника, Верховний Суд також відхиляє, оскільки вони зводяться до суб'єктивного тлумачення заявником норм чинного цивільного законодавства України та обставин справи.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Тож, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ганенко Роман Андрійович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк