06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 127/4632/25
провадження № 61-9532св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Остапенко Юлія Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 травня 2025 року у складі судді Воробйова В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2025 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (далі - ТОВ «Брайт Інвестмент») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Остапенко Ю. В., про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації та відновлення права власності.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 02 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра») було укладено кредитний договір № 324/МК/2007/ЦВ-840, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано грошові кошти в розмірі 16 500,00 дол. США. Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра» укладено договір поруки, за умовами якого остання стає солідарним боржником та відповідає перед банком всім своїм майном, яке їй належить на праві власності, та особистими коштами.
Рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 26 квітня 2010 року у справі № 2-598/2010 позов ВАТ КБ «Надра» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840 в розмірі 15 389,43 дол. США, що в еквіваленті - 119 534,00 грн, судовий збір - 1 195,00 грн та 250,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення (далі - IТЗ).
Відповідно до результатів відкритих торгів між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), що є правонаступником ВАТ КБ «Надра», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп») був укладений договір № GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги від 05 серпня 2020 року, за умовами якого ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло, зокрема, права вимоги за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840.
30 вересня 2020 року ТОВ «ФК «Днірофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» уклали договір відступлення права вимоги № GL48N718070_bank_01, відповідно до якого право грошової вимоги за договором про надання кредиту від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840 перейшло до ТОВ «Брайт Інвестмент».
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 січня 2023 року у справі № 127/2-598/2010 задоволено заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» про заміну стягувача та замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра», як вибулої сторони, на його правонаступника - ТОВ «Брайт Інвестмент» у виконавчих листах, виданих на виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 26 квітня 2010 року у цивільній справі № 2-598/2010.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року у справі № 127/2-598/2010 видано дублікат виконавчого листа № 2-598/2010 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840 в розмірі 15 389,43 дол. США, що в еквіваленті - 119 534,00 грн, судовий збір - 1 195,00 грн та 250 грн витрати на IТЗ та поновлено строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-598/2010.
Після отримання дубліката виконавчих листів приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В. В. 29 жовтня 2024 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 127/2-598/2010, виданого 17 жовтня 2024 року, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Брайт Інвестмент», залишку заборгованості за кредитним договором в розмірі 12 816,75 дол. США.
Під час здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_3 приватним виконавцем було встановлено, що ОСОБА_1 08 жовтня 2024 року за договором дарування відчужив 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2
ТОВ «Брайт Інвестмент» наголошувало на тому, що ОСОБА_1 вчинив недобросовісні дії, направлені на шкоду йому, як кредитору, з метою уникнення виконання своїх зобов'язань із погашення кредитної заборгованості, яка підтверджена рішенням суду. Договір дарування від 08 жовтня 2024 рокумістить ознаки фраудаторності.
З огляду на викладене, ТОВ «Брайт Інвестмент» просило суд:
- визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , який укладений 08 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Остапенко Ю. В., зареєстрований в реєстрі за № 2235;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , номер РНОНМ 2711274205020, індексний номер рішення: 75447533 від 08 жовтня 2024 року, номер відомостей про речове право: 57018251, припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , номер РНОНМ 2711274205020;
- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом відновлення права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , номер РНОНМ 2711274205020.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 травня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Брайт Інвестмент» відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підстави для визнання недійсним договору дарування від 08 жовтня 2024 року, з огляду на його фраудаторність відсутні, адже поведінка позичальника не містить ознаки недобросовісної, майно, яке було ним відчужено, належало йому з 27 березня 2023 року (до примусового виконання рішення суду), що свідчить про те, що власник (відповідач у справі) мав підстави вважати, що він діє добросовісно, так як у нього було наявне інше майно (земельні ділянки), за рахунок якого він міг відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором (позивачем), тому права кредитора щодо погашення боргу були повністю захищені.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вартість спірної квартири за оскарженим договором дарування відповідно до пункту 3 договору становить 500 000,00 грн, що значно перевищує суму заборгованості, яка стягнута з ОСОБА_1 за рішенням суду.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позовна вимога про скасування державної реєстрації та відновлення права власності відповідача є похідними від вимог про визнання договору дарування недійсним, то у задоволені цих позовних вимог слід також відмовити.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Брайт Інвестмент» залишено без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 травня 2025 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає дійсним обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2025 року ТОВ «Брайт Інвестмент» із застосуванням засобів поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 травня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у цій справі нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 169/517/22, від 10 липня 2024 року у справі № 201/3274/21, від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21, від 27 лютого 2025 року у справі № 347/721/22, від 13 березня 2025 року у справі № 159/5846/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_1 безоплатно відчужив спірне майно, яке було у його власності, з метою уникнення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840;
- не врахували, що оспорюваний договір дарування від 08 жовтня 2024 року є фраудаторним правочином та підлягає визнанню недійсним;
- проігнорували, що ОСОБА_1 наразі так і не погасив заборгованість за кредитним договором перед заявником;
- не звернули увагу на те, що матеріали справи місять докази відсутності у ОСОБА_1 будь-якого іншого майна, крім спірного, за рахунок якого можна погасити заборгованість за кредитним договором;
- не врахували, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання;
- безпідставно вважали, що вартість спірного майна перевищує розмір боргу відповідача ОСОБА_1 ;
- не надалиналежної оцінки всім доводам і аргументам заявника тощо.
Крім того, у касаційній скарзі ТОВ «Брайт Інвестмент» виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції, в якому зазначило про те, що розмір таких витрат складає 50 000,00 грн.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ТОВ «Брайт Інвестмент» від інших учасників справи не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 липня 2025 року касаційну скаргу ТОВ «Брайт Інвестмент» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 травня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2025 року передано на розгляд судді- доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Брайт Інвестмент» з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області матеріали справи № 127/4632/25; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У серпні 2025 року матеріали справи № 127/4632/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року справу № 127/4632/25 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та третьої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 січня 2023 року у справі № 127/2-598/2010 задоволено заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» та замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра», як вибулу сторону, на його правонаступника - ТОВ «Брайт Інвестмент» у виконавчих листах, виданих на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 квітня 2010 року у цивільній справі № 2-598/2010 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840.
Зміст вказаної ухвали свідчить про те, що рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 26 квітня 2010 року у справі № 2-598/2010 позовні вимоги ВАТ КБ «Надра» про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840 на користь ВАТ КБ «Надра» в особі філії ВАТ КБ «Надра» Вінницьке регіональне управління, яка становить 119 534,00 грн, що згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 17 серпня 2009 року становило 15 389,43 дол. США.
05 серпня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Днірофінансгруп» укладено договір відступлення права вимоги № GL48N718070_bank відповідно до якого право грошової вимоги за договором про надання кредиту від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840 перейшло до ТОВ «ФК «Днірофінансгруп».
30 вересня 2020 року між ТОВ «ФК «Днірофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено договір відступлення права вимоги № GL48N718070_bank_01, відповідно до якого право грошової вимоги за договором про надання кредиту від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840 перейшло до ТОВ «Брайт Інвестмент».
27 березня 2023 року ОСОБА_4 за договором дарування передала безоплатно у власність ОСОБА_1 1/2 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року задоволено заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» та видано дублікат виконавчого листа № 2-598/2010 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840 в розмірі 15 389,43 дол. США, що в еквівалентні - 119 534,00 грн, судовий збір - 1 195,00 грн та 250,00 грн витрати на ІТЗ. Також поновлено строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-598/2010.
Згідно з договором дарування від 08 жовтня 2024 року, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Остапенко Ю. В., зареєстрованим в реєстрі за № 2235, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є дарувальником, передав безоплатно у власність ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є обдаровуваною, від імені якої діє представник ОСОБА_5 , а обдарована прийняла у власність 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири, частка якої відчужується, становить 63,9 кв. м, житлова площа 38,0 кв. м. Дарунок оцінено сторонами договору в розмірі 500 000,00 грн.
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
29 жовтня 2024 року на підставі вказаного дубліката виконавчого листа приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В. В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3.
Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Брайт Інвестмент»посилалось, зокрема на те, що відповідач ОСОБА_1 вчинив недобросовісні дії, направлені на шкоду йому, як кредитору, з метою уникнення виконання своїх зобов'язань із погашення кредитної заборгованості, яка підтверджена рішенням суду. Договір дарування від 08 жовтня 2024 рокумістить ознаки фраудаторності.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд,виходив із того, що підстави для визнання недійсним договору дарування від 08 жовтня 2024 року, з огляду на його фраудаторність, відсутні, адже поведінка позичальника не містить ознак недобросовісної, майно, яке було ним відчужено, належало йому з 27 березня 2023 року (до примусового виконання рішення суду), що свідчить про те, що власник (відповідач у справі) мав підстави вважати, що він діє добросовісно, так як у нього було наявне інше майно (земельні ділянки), за рахунок якого він міг відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором (позивачем), тому права кредитора щодо погашення боргу були повністю захищені.
Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що вартість спірної квартири за оскарженим договором дарування відповідно до пункту 3 договору становить 500 000,00 грн, що значно перевищує суму заборгованості, яка стягнута з ОСОБА_1 за рішенням суду.
Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що оскільки позовна вимога про скасування державної реєстрації та відновлення права власності відповідача є похідними від вимог про визнання договору дарування недійсним, то у задоволенні і цієї позовної вимоги слід також відмовити.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору дарування та відновлення становища, яке існувало до порушення
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір дарування - це домовленість, за якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Боржник, який відчужує майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов'язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов'язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.
Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.
Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, «на зло» іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).
У постанові від 07 жовтня 2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить про те, що рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 26 квітня 2010 року у справі № 2-598/2010, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» в особі філії ВАТ КБ «Надра» Вінницьке регіональне управління заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840, яка становить 119 534,00 грн, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 17 серпня 2009 року становило 15 389,43 дол. США.
30 вересня 2020 року на підставі договору про відступлення права вимоги № GL48N718070_bank_01 ТОВ «Брайт Інвестмент» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання кредиту від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840 (а.с. 9-11).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року задоволено заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» та видано дублікат виконавчого листа № 2-598/2010 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840 в розмірі 15 389,43 дол. США, що в еквіваленті - 119 534,00 грн, судовий збір 1 195,00 грн та 250,00 грн витрати ІТЗ. Також поновлено строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-598/2010 (а. с. 13).
Матеріали справи не містять доказів повного погашення заборгованості за договором про надання кредиту від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840.
08 жовтня 2024 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Остапенко Ю. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2235, відповідач ОСОБА_1 передав безоплатно у власність своєї дочки ОСОБА_2 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 38,0 кв. м (а. с. 56-57).
Отже, відповідач ОСОБА_1 , безоплатно відчужуючи 08 жовтня 2024 року належну йому на праві власності 1/2 частки спірної квартири на користь своєї доньки ОСОБА_2 , був достеменно обізнаний про наявність у нього боргового зобов'язання за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 324/МК/2007/ЦВ-840, яке ним у повній мірі виконано не було.
Такі дії ОСОБА_1 є очевидно недобросовісними та свідчать про зловживанням ним правами, оскільки безумовно порушують майнові інтереси кредитора ТОВ «Брайт Інвестмент» і направлені на недопущення звернення стягнення на його майно як боржника.
Тому, на переконання Верховного Суду у цій справі є наявні достатні підстави для задоволення позовних вимог кредитора ТОВ «Брайт Інвестмент» про визнання недійсними договору дарування від 08 жовтня 2024 року з огляду на його фраудаторність.
Суди першої та апеляційної інстанції на вказане уваги не звернули, не врахували правових висновків Верховного Суду у подібних справах, а помилково вважали, що поведінка ОСОБА_1 щодо укладення оспорюваного договору дарування від 08 жовтня 2024 року не містить ознаки недобросовісної, оскільки майно, яке було ним відчужено, належало йому з 27 березня 2023 року (до примусового виконання рішення суду), що свідчить про те, що власник (відповідач у справі) мав підстави вважати, що він діє добросовісно, так як у нього було наявне інше майно (земельні ділянки), за рахунок якого він міг відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором (позивачем).
Верховний Суд звертає увагу на те, що матеріали цієї справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що на момент звернення ТОВ «Брайт Інвестмент» до суду із цим позовом (07 лютого 2025 року) у власності відповідача ОСОБА_1 дійсно знаходилось майно (земельні ділянки) за рахунок яких кредитор (позивач) міг звернути стягнення для погашення його заборгованості.
Натомість, інформація з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 141/125/25 за позовом ТОВ «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Остапенко Ю. В., про визнання договорів дарування недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності свідчить про те, що на підставі договорів дарування земельних ділянок від 08 жовтня 2024 року, посвідчених приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Остапенко Ю. В., зареєстрованих в реєстрі за № № 2232, 2233, 2234, ОСОБА_1 , передав безоплатно у власність його дочці ОСОБА_2 три земельні ділянки: кадастровий номер 0523182800:02:004:0131, площею 2,2997 га, кадастровий номер 0523182800:02:004:0130, площею 2,2427 га, кадастровий номер 0523182800:02:002:0231, площею 2,0 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування яких Медівська сільська рада Оратівського району Вінницької області.
І лише заочним рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 08 травня 2025 року у справі № 141/125/25, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року, вказані договори дарування земельних ділянок від 08 жовтня 2024 року як фраудаторні було визнано недійсними та відновлено право власності ОСОБА_1 на ці земельні ділянки.
Тобто, вказані договори дарування земельних ділянок було визнано недійсними вже після ухвалення Вінницьким міським судом Вінницької області оскаржуваного заочного рішення від 01 травня 2025 року у справі, яка переглядається.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що визначена за згодою сторін оспорюваного договору дарування від 08 жовтня 2024 року вартість 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , у сумі 500 000,00 грн, вочевидь на відповідає дійсній вартості цього майна та є завищеною, оскільки відповідно до наявного у матеріалах справи договору дарування від 27 березня 2023 року (а. с. 58-59), за яким вказане майно набув сам відповідач ОСОБА_1 , це майно було оцінено лише у сумі 50 000,00 грн, що є у 10 раз меншою сумою.
Інших доказів оцінки вартості спірного майна матеріали цієї справи не місять і сторонами справи не надано.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі щодо неспівмірності вартості 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , до суми заборгованості, яка стягнута з ОСОБА_1 за рішенням суду, є безпідставними.
Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не можна вважати законними та обґрунтованими в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Брайт Інвестмент» про визнання недійсним договору дарування від 08 жовтня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та про відновлення становища, яке існувало до порушення, і вони підлягають скасуванню в цій частині з ухваленням нового судового рішення про задоволення таких позовних вимог ТОВ «Брайт Інвестмент».
Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Таким чином, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні записи про право відповідачки ОСОБА_2 на майно, яке було предметом оспорюваного договору дарування 08 жовтня 2024 року, який порушує права та законні інтереси позивача, то ефективним способом захисту порушених прав позивача є також скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , номер РНОНМ 2711274205020, індексний номер рішення: 75447533 від 08 жовтня 2024 року, номер відомостей про речове право: 57018251, шляхом припинення права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частини згаданої квартири, що забезпечить реальне відновлення порушених прав позивача.
Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не можна вважати законними та обґрунтованими і в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ТОВ «Брайт Інвестмент» про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірне майно, тому вони підлягають скасуванню також і в цій частині з ухваленням нового судового рішення про задоволення такої позовної вимоги.
Наведені заявником у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень та відповідні доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та не враховано правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Брайт Інвестмент» підлягає задоволенню, оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень судів першої і апеляційної інстанції, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» підлягає стягненню фактично сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальній сумі 40 878 грн (9 084 грн + 13 626 грн + 18 168 грн), тобто по 20 439 грн з кожного.
Керуючись статтями 141, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» задовольнити.
Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 травня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2025 року скасувати,ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Остапенко Юлія Вікторівна, про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації та відновлення права власності задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , який укладений 08 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Остапенко Юлією Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за № 2235.
Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , номер РНОНМ 2711274205020, індексний номер рішення: 75447533 від 08 жовтня 2024 року, номер відомостей про речове право: 57018251, припинивши право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , номер РНОНМ 2711274205020.
Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом відновлення права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , номер РНОНМ 2711274205020.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» судові витрати у вигляді судового збору у загальному розмірі 40 878 (сорок тисяч вісімсот сімдесят вісім) гривень, тобто по 20 439 (двадцять тисяч чотириста тридцять дев'ять) гривень з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк