ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1478/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2026 року суддя першої інстанції Семенчук Н.О.
у справі № 915/1478/25
за позовом: Миколаївської міської ради, м.Миколаїв
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів
про: стягнення 184 353 грн 75 коп.-
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
14.10.2025 Миколаївська міська рада, м. Миколаїв звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів, в якій просить суд стягнути кошти в сумі 184 353 грн 75 коп. за безоплатне користування з 01.01.2020 по 24.04.2024 земельною ділянкою загальною площею 7643 кв.м. (кадастровий номер 4810136900:05:026:0004) по просп. Богоявленському ріг вул.Кобера у м.Миколаєві.
Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 7643 кв.м, кадастровий номер 4810136900:05:026:0004, на якій розташований належний відповідачу об'єкт незавершеного будівництва - спортивно-оздоровчий центр готовністю 5 %, посилаючись на те, що після припинення дії договору оренди землі від 30.01.2006 №3863 відповідач у період з 01.01.2020 по 24.04.2024 фактично користувався земельною ділянкою без оформлених правовстановлюючих документів та без сплати коштів до місцевого бюджету, чим порушив права Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовано положеннями статей 15- 17, 377, 1212 Цивільного кодексу України, статей 14, 269, 287 Податкового кодексу України, а також статей 12, 19, 83, 120, 126, 206 Земельного кодексу України.
Обґрунтовуючи підсудність спору Господарському суду Миколаївської області, позивач посилався на положення статті 30 Господарського процесуального кодексу України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18, зазначаючи, що спір про стягнення плати за користування земельною ділянкою є спором, пов'язаним із нерухомим майном, а тому підлягає розгляду за правилами виключної територіальної підсудності за місцезнаходженням такого майна.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/1478/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2026 у справі №915/1478/25 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів на користь Миколаївської міської ради, м.Миколаїв кошти у розмірі 184 353 грн 75 коп. за безоплатне користування з 01.01.2020 до 24.04.2024 земельною ділянкою площею 7643 кв.м. (кадастровий номер 4810136900:05:026:0004) по просп.Богоявленському ріг вул.Кобера у м.Миколаєві.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач, будучи власником об'єкта нерухомого майна, фактично користувався сформованою земельною ділянкою комунальної власності без належного оформлення права користування та без сплати орендної плати, унаслідок чого безпідставно зберіг кошти, які мав сплатити власнику земельної ділянки. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнав його правильним та встановив наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2026 у справі №915/1478/25 скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах Миколаївської міської ради, м. Миколаїв до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ ЗДОРОВ'Я», м. Львів про стягнення коштів в сумі 184 353 грн 75 коп. за безоплатне користування з 01.01.2020 по 24.04.2024 земельною ділянкою загальною площею 7643 кв.м (кадастровий номер: 4810136900:05:026:0004) по просп. Богоявленському ріг вул. Кобера у м. Миколаєві відмовити повністю та стягнути судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник зазначив, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог, зокрема, щодо розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки та правильності здійсненого розрахунку заявлених до стягнення коштів. Апелянт вказує, що долучена до позовної заяви копія витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є нечіткою та непридатною для ознайомлення зі змістом, у зв'язку з чим неможливо встановити належність цього документа до спірної земельної ділянки, перевірити застосовані коефіцієнти та достовірність проведеного розрахунку. При цьому, незважаючи на заперечення відповідача та ухвалу суду про необхідність подання якісної копії документа, позивач відповідний недолік не усунув, а суд першої інстанції не витребував оригінал документа та безпідставно визнав розрахунок позивача правильним.
Крім того, апелянт посилається на те, що позивачем не доведено фактичне користування відповідачем земельною ділянкою площею 7643 кв.м у спірний період, а наявні у справі документи лише підтверджують факт формування земельної ділянки та її перебування в оренді у минулому.
Також скаржник зазначає, що у спірний період Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ Здоров'я», м.Львів не здійснювало господарської діяльності, пов'язаної з використанням спірної земельної ділянки, а позивач, як орган місцевого самоврядування, не вживав заходів щодо оформлення орендних правовідносин.
На думку апелянта, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не надав належної оцінки запереченням відповідача та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2026 у справі №915/1478/25, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
30.03.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської міської ради , м.Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м. Львів залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2026 року у справі №915/1478/25 без змін.
Позивач вказує, що недоліки позовної заяви, на які звертав увагу суд ухвалою про залишення позову без руху, були усунуті у встановлений строк, що підтверджується ухвалою Господарського суду Миколаївської області про прийняття уточненої позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. На думку позивача, це свідчить про належне виконання вимог суду та безпідставність доводів апелянта щодо неусунення недоліків позовної заяви.
Позивач також зазначає, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки у спірний період визначалась на підставі рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 №52/18, яке набрало чинності з 01.01.2020, а її розмір у період з 01.01.2020 по 24.04.2024 не змінювався. У зв'язку з цим розрахунок суми безпідставно збережених коштів здійснено правомірно із застосуванням нормативної грошової оцінки, зазначеної у витязі від 17.04.2020 №5516, з урахуванням відповідної індексації. Позивач наголошує, що наявна у нього копія витягу є єдиним примірником такого документа, а суд першої інстанції, дослідивши подані докази у їх сукупності, дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог та правильність проведеного розрахунку.
Крім того, позивач заперечує доводи апелянта щодо недоведеності фактичного користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що відповідач є власником об'єкта незавершеного будівництва, розташованого на спірній земельній ділянці, а тому, відповідно до положень статті 120 Земельного кодексу України та усталеної практики Верховного Суду, до нього перейшло право користування земельною ділянкою. Позивач зазначає, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власнику земельної ділянки на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Також, позивач стверджує, що земельна ділянка була сформована саме для обслуговування належного відповідачу нерухомого майна, а тому відсутність оформлених орендних правовідносин не звільняє відповідача від обов'язку сплачувати кошти за фактичне користування земельною ділянкою.
Відзив долучено до матеріалів справи.
Також, 16.04.2026 через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від д Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів надійшли додаткові пояснення, які судовою колегією не прийняті та залишені без розгляду, оскільки подані з порушенням встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 року строку для надання заяв та клопотань відповідно до норм процесуального законодавства.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму.
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №915/1478/25 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 184 353 грн 75 коп.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2026 року у справі №915/1478/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2026 року у справі №915/1478/25 не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
18.11.2005 рішенням Миколаївської міської ради, м. Миколаїв №37/44 Товариству з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м. Львів надано в оренду строком на 2 роки земельну ділянку площею 7643 кв.м., зарахувавши її до земель поточного будівництва, для будівництва спортивно - оздоровчого центру по пр.Жовтневому ріг вул.Шури Кобера.
15.12.2005 між Миколаївською міською радою, м.Миколаїв (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів (орендар) укладено договір оренди землі, у відповідності до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 18.11.2005 за №37/44 передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів приймає в оренду земельну ділянку для будівництва спортивно-оздоровчого центру по пр.Жовтневому ріг вул.Шури Кобера (п.1.1 договору).
Згідно п.2.1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 7643 кв.м., без права передачі її в суборенду.
У відповідності до п.2.2 договору, земельна ділянка вільна від забудови. Земельна ділянка передається в оренду без будинків, будівель, споруд та інших об'єктів (п.2.3 договору).
Відповідно до п.3.1 договору, договір діє протягом 2 років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Пунктом 5.1 договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва спортивно-оздоровчого центру. Цільове призначення земельної ділянки - землі поточного будівництва (п.5.2 договору).
Договір зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП “Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.01.2006 №040600100061.
Договір зареєстровано в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 30.01.2006 року за №3863 Миколаївської міської ради.
30.01.2006 між позивачем та відповідачем складено та підписано акт приймання - передачі земельної ділянки, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку по пр.Жовтневому ріг вул.Шури Кобера для будівництва спортивно - оздоровчого центру. Загальна площа земельної ділянки складає 7643 кв.м.
До договору оренди між сторонами складено та підписано договір про зміни від 17.01.2007 року, яким сторони вносили зміни щодо розміру орендної плати.
22.01.2008 між позивачем та відповідачем укладено договір про зміни №71-08 до договору оренди землі, про наступне.
1. Миколаївська міська рада на підставі рішення від 09.11.07 за №17/44 продовжує Товариству з обмеженою відповідальністю “Світ здоров'я», м. Львів термін оренди земельної ділянки, яка була надана рішенням міської ради від 18.11.05 за №37/44, для будівництва спортивно-оздоровчого центру по просп.Жовтневому ріг вул.Шури Кобера, у зв'язку з чим, зокрема, п.3.1 виклали в наступній редакції:
“Договір діє протягом 2 років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Договір діє протягом 2 років з 30.01.2008. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі оренда повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Договір про зміни №71-08 зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП “Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.02.2008 №040800100091.
Договір зареєстровано в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 04.02.2008 року за №71-08 Миколаївської міської ради.
У подальшому, 27.01.2012 між позивачем та відповідачем укладено договір про зміни №218-11 до договору оренди землі, про наступне.
Миколаївська міська рада, м. Миколаїв на підставі рішення від 25.06.2010 за №47/46 продовжує Товариству з обмеженою відповідальністю “Світ здоров'я», м. Львів термін оренди земельної ділянки, яка була надана рішенням міської ради від 18.11.2005 за №37/44, для будівництва спортивно-оздоровчого центру по просп.Жовтневому ріг вул.Шури Кобера, у зв'язку з чим, зокрема, п.3.1 виклали в наступній редакції:
“Договір діє до 30.01.2015. Орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на продовження строку дії договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди. Підставою для подовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця».
Договір про зміни №218-11 зареєстровано в Управлінні Держкомзему у місті Миколаїв, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.01.2012 №481010004000703.
Договір зареєстровано в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 27.01.2012 року за №218-11 Миколаївської міської ради, м. Миколаїв.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12.08.2025 №439186863 право власності на незавершене будівництво, об'єкт житлової нерухомості, літ.А недобудоване - спортивно-оздоровчий центр 5% готовності за адресою: Миколаївська область, м.Миколаїв, проспект Жовтневий, зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю “Світ здоров'я», м. Львів.
Право власності зареєстроване 24.09.2014 на підставі договору купівлі-продажу, незавершеного будівництва серія та номер: 5562, від 24.09.2014.
Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,7643 га (кадастровий номер 4810136900:05:026:0004).
За інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 12.08.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:05:026:0004 розташована в Миколаївській області, м.Миколаїв, проспект Богоявленський ріг вул.Кобера, площа 0,7643 га, право власності на земельну ділянку належить Миколаївській міській раді, м.Миколаїв.
Позивачем зазначено, що у період з 01.01.2020 по 24.04.2024 фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований даний об'єкт нерухомого майна, був відповідач, який не сплачував кошти до міського бюджету за користування нею, чим порушив права Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки. У зв'язку з частковою сплатою Товариством з обмеженою відповідальністю “Світ здоров'я», м. Львів за фактичне користування земельною ділянкою площею 7643 кв.м. у період з 01.01.2020 по 24.04.2024 Миколаївська міська рада , м. Миколаїв не одержала дохід у розмірі 184 353 грн 75 коп.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача було направлено лист №727/02.02.01-22/12/3/25 від 10.01.2025, в якому позивач зазначив, що загальний розмір за використання земельної ділянки після закінчення договору №3863 площею 7643 кв.м. у період з 01.01.2020 до 25.04.2024 становить 379 971 грн 06 коп. Вказує, що за данними інформаційно - комунікаційної системи ДПС за період з01.01.2020 до 25.04.2024 орендарем сплачено 195 617 грн 31 коп. У зв'язку з цим просив сплатити безпідставно збережені кошти за період користування земельною ділянкою з 01.01.2020 до 25.04.2024 у розмірі 184 353 грн 75 коп.
Миколаївською міською радою, м. Миколаїв здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів за безоплатне використання земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ здоров'я», м.Львів в період з 01.01.2020 по 24.04.2024 в розмірі 379 971 грн 06 коп. (розрахунок міститься в матеріалах справи), а саме:
- за період часу з 01.01.2020 по 31.12.2020 в сумі 98 200 грн 32 коп..;
- за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в сумі 98 200 грн 32 коп.;
- за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 в сумі 18 003 грн 39 коп.;
- за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 в сумі 124 223 грн 41 коп.;
- за період з 01.01.2024 по 24.04.2024 в сумі 41 343 грн 62 коп.
Здійснюючи розрахунок, позивачем взято рішення Миколаївської міської ради від 18.06.2015 № 48/9 зі змінами від 16.03.2017 №17/3 та від 13.07.2017 №22/3, якими внесені зміни до рішення від 07.07.2011 за № 7/3 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м.Миколаєва" для обслуговування об'єктів нерухомості, у яких здійснюється торгівельна діяльність, а також дані нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки по роках відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з урахуванням коефіцієнтів щорічної індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №5516 від 17.04.2020 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 7643 кв. м. становить 3 273 344 грн 04 коп.
Позивач у позовній заяві зазначає, що за даними ДПС Товариство з обмеженою відповідальністю “Світ здоров'я», м. Львів сплачено: 2020 - 37 295 грн 98 коп.; 2021 - 40 686 грн 52 коп.; 2022 - 44 416 грн 18 коп.; 2023 - 50 909 грн 01 коп.; 2024 - 22 309 грн 62 коп. Всього сплачено 195 617 грн 31 коп.
Відповідач кошти у розмірі 184 353 грн 75 коп. (379 971 грн 06 коп. - 195 617 грн 31 коп.) за безоплатне користування з 01.01.2020 по 24.04.2024 земельною ділянкою площею 7643 кв.м. за адресою: м.Миколаїв, проспект Богоявленський ріг вул.Кобера, не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Інших письмових доказів матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 184 353 грн 75 коп.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).
У відповідності до ч.1 ст.1 Закону України “Про оцінку земель», земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно ч.1 ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. 3, 4 ст.79-1 Земельного кодексу України, сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
У відповідності до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а)розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в)надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст.125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За приписами ч.ч.1, 2 ст.120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Зі змісту ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України вбачається, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
Таким чином, положення глави 15, ст.120, 125 Земельного кодексу України, ст. 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією нерухомістю.
Як вбачається з матеріалів справи, наявність нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності, та яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:05:026:0004, свідчить про використання вказаної земельної ділянки останнім.
Таким чином, у спірний період мало місце фактичне користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення оплати за таке користування.
За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Згідно із ч.1, 2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п.94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20. Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Крім цього, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив такий правовий висновок: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20).
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач є власником об'єкта незавершеного будівництва - спортивно-оздоровчого центру готовністю 5%, розташованого за адресою: м. Миколаїв, проспект Жовтневий, право власності на який зареєстровано у встановленому законом порядку. Вказаний об'єкт відповідно до положень статті 181 Цивільного кодексу України є нерухомим майном, нерозривно пов'язаним із земельною ділянкою, на якій він розташований.
Колегія суддів зазначає, що у спірний період відповідач фактично користувався земельною ділянкою без належної правової підстави, не оформивши та не зареєструвавши договір оренди, хоча як власник нерухомого майна був зобов'язаний здійснити належне оформлення права користування земельною ділянкою та сплачувати плату за її використання.
Невиконання відповідачем зазначених обов'язків призвело до безпідставного збереження у себе коштів, які підлягали сплаті за користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим такі кошти підлягають стягненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17.
Для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. При цьому законодавцем визначено нижню (а в деяких випадках і верхню) граничну межу ставки орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. Так, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення ставки або розміру орендної плати, Податкового кодексу України вимагає, щоб річна сума платежу була не меншою розміру земельного податку, встановленого для земель сільськогосподарського призначення, й трикратного розміру земельного податку - для інших категорій земель (до 01 квітня 2014 року), та 3 % нормативної грошової оцінки (з 01 квітня 2014 року). Нарахування сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних ДЗК та з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначеної у встановленому порядку (п. 45 постанови КАС ВС від 19.12.2024 у справі № 560/853/20).
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Зважаючи на викладене, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
З огляду на те, що земельне законодавство і Податковий кодексу України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб'єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 Податкового кодексу України).
Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов'язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата) (п. 134-135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Отже, за змістом вказаних норм, для визначення суми податкових зобов'язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства, вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов'язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначаються щорічно). Визначальним є те, що саме закон встановлює, що кумулятивне застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки. А враховуючи, що нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно, після її проведення, при визначенні бази оподаткування, будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки (постанова Палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18)).
Суд першої інстанції встановив, що розмір орендної плати за користування спірною земельною ділянкою визначено відповідно до рішення Миколаївської міської ради про встановлення місцевих податків і зборів, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та ставки орендної плати у розмірі 3 % від такої оцінки.
На підставі наданих доказів місцевий господарський суд перевірив здійснений позивачем розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою у період з 01.01.2020 по 24.04.2024, а також врахував суми, фактично сплачені відповідачем у рахунок користування землею.
За результатами перевірки, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про правильність розрахунку позивача і встановив наявність у відповідача заборгованості у розмірі 184 353 грн 75 коп., що є сумою безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без належних правових підстав.
Ураховуючи встановлені обставини та положення цивільного законодавства, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь Миколаївської міської ради, м. Миколаїв вказаної суми коштів.
Щодо доводів відповідача стосовно невідповідності площі земельної ділянки площі, безпосередньо зайнятій об'єктом нерухомості, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка є сформованою у розумінні земельного законодавства, їй присвоєно кадастровий номер, визначено межі та площу, а відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.
Суд першої інстанції вірно установив, що саме земельна ділянка площею 0,7643 га (кадастровий номер 4810136900:05:026:0004) використовується відповідачем для розміщення та обслуговування належного йому об'єкта незавершеного будівництва, тоді як доказів формування іншої земельної ділянки для обслуговування вказаного об'єкта матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, судова колегія зазначає про безпідставність доводів скаржника щодо розміру земельної ділянки та обставина меншої площі забудови, порівняно із загальною площею сформованої земельної ділянки, не має правового значення для вирішення даного спору. Висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду щодо застосування норм земельного законодавства у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 04.10.2022 у справі №922/1717/20, від 07.09.2022 у справі №3925/1081/20, від 19.09.2023 у справі №920/1149/21.
Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2021 у справі №201/2956/19, те, що площа земельної ділянки, яка безпосередньо зайнята під будівлями, є меншою, ніж площа всієї земельної ділянки, правового значення не має.
Також, судова колегія зауважує, що відсутність доказів активного здійснення господарської діяльності на земельній ділянці не спростовує факту користування нею, оскільки обов'язок сплачувати плату за землю пов'язується законом не виключно із здійсненням господарської діяльності, а з фактичним використанням земельної ділянки та набуттям можливості користування нею при наявності на ній об'єкта нерухомості, який належить відповідачу на права власності.
Посилання апелянта на те, що позивач не вживав заходів щодо оформлення орендних правовідносин, також не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки неналежне оформлення сторонами договірних відносин не звільняє фактичного користувача земельної ділянки від обов'язку сплачувати кошти за користування землею.
Щодо посилань апелянта на неналежність та недостатність доказів стосовно нормативної грошової оцінки земельної ділянки та неправильності здійсненого розрахунку заявлених до стягнення коштів, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи містять витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який був поданий позивачем на підтвердження розміру нарахувань. Сам по собі факт неналежної якості копії документа не свідчить про недопустимість чи недостовірність такого доказу, якщо його зміст у сукупності з іншими доказами у справі дає можливість встановити обставини, що входять до предмета доказування.
При цьому, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували визначений позивачем розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки або свідчили про помилковість застосованих коефіцієнтів чи здійсненого розрахунку. Також, апелянтом не заявлялося клопотань про призначення експертизи, витребування відповідних відомостей у органів Держгеокадастру чи подання альтернативного розрахунку. Відтак, наведені доводи ґрунтуються виключно на припущеннях та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів також враховує, що розрахунок заявлених до стягнення коштів здійснений позивачем на підставі офіційних даних нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відповідає вимогам земельного законодавства, тоді як відповідач не довів іншого розміру можливих нарахувань. За таких обставин, у суду першої інстанції були відсутні підстави не брати до уваги поданий позивачем розрахунок.
З урахуванням вищевикладеного, установлені під час розгляду цієї справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки в повному обсязі спростовують наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що останнім не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 184 353 грн 75 коп.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим рішення суду в оскаржуваній частині, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в оскаржуваній частині.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2026 року у справі №915/1478/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ Здоров'я», м.Львів на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2026 року у справі №915/1478/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2026 року у справі №915/1478/25 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.05.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош