ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4536/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 21.01.2026, ухвалене суддею Волковим Р.В., м. Одеса
у справі № 916/4536/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»
до відповідача: ОСОБА_1
про: стягнення 128 442,63 грн,
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ), в якому просило суд стягнути з останнього 128442,63 грн, з яких 46144,19 грн заборгованість за тілом кредиту та 82298,44 грн - за процентами. Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами 27.12.2023 кредитним договором № 461700-КС-004 (далі кредитний договір) в частині повного та своєчасного повернення кредиту, а також сплати процентів за користування кредитними коштами.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.01.2026 у справі № 916/4536/25 позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 46144,19 грн заборгованості за тілом кредиту, 82298,44 грн заборгованості за процентами, вирішено питання про розподіл судових витрат (стягнуто також 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору та 6000 грн витрат на правову допомогу).
Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити або зменшити суму стягнення до фактично обґрунтованого розміру, відмовити у стягненні процентів та витрат на правову допомогу.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що розгляд справи відбувся за його відсутності, без можливості надати суду пояснення та заперечення. Скаржник зазначає, що суд не перевірив реальний розмір отриманих коштів. Фактично, ОСОБА_1 отримав лише 32000 грн, однак позивач без належного обґрунтування визначив тіло кредиту у розмірі 46200 грн. Також суд не врахував здійснені ОСОБА_1 платежі на загальну суму 33000 грн, про що свідчать відповідні банківські квитанції. Крім того, за посиланням скаржника, сума процентів у розмірі 82298,44 грн майже втричі перевищує суму отриманих коштів, що суперечить принципам справедливості, розумності та добросовісності. Суд не застосував до спірних правовідносин приписи ст. 551 ЦК України, не дослідив питання співмірності процентів та неустойки наслідкам порушення зобов'язання. Також скаржник вважає, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн стягнута без перевірки їх фактичності, необхідності та співмірності.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 додані квитанції про сплату за період з 15.01.2024 по 23.02.2024 на загальну суму 33 799,56 грн.
Разом з апеляційною скаргою скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 скаржнику відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху, встановлено 10-ти денний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн (за належними реквізитами для сплати судового збору за подачу апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду), а також належних та допустимих доказів направлення копії апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» шляхом надсилання до його електронного кабінету або у паперовій формі листом з описом вкладення.
03.03.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору на суму 3633,60 грн, а також опис вкладення на ім'я ТОВ «Бізнес Позика» за адресою: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, оф. 411.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2026 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 21.01.2026 у справі № 916/4536/25 відкрито апеляційне провадження, вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено ТОВ «Бізнес Позика» строк до 20.03.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення позивачу) та роз'яснено учасникам цієї справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 ГПК України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншому учаснику справи.
11.03.2026 від ТОВ «Бізнес Позика» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти її задоволення, просив залишити рішення Господарського суду Одеської області від 21.01.2026 у справі № 916/4536/25 без змін.
У відзиві ТОВ «Бізнес Позика» зазначає, зокрема, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд судом першої інстанції даної справи, а його доводи про протилежне є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо доводів скаржника про те, що він отримав лише 32000 грн, позивач зазначає, що надав до позовної заяви докази перерахування відповідачу кредитних коштів за кредитним договором в розмірі 32000 грн (додаток 7 до позовної заяви), а також докази перерахування апелянту додаткових кредитних коштів в розмірі 23000 грн згідно додаткової угоди від 01.03.2024 № 1 до кредитного договору (додаток 9 до позовної заяви). Крім того, факт перерахування позивачем кредитних коштів апелянту, як за кредитним договором так і за додатковою угодою до нього, було підтверджено відомостями (випискою по рахунку апелянта), які були надані АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали суду про витребування доказів та містяться в матеріалах цієї судової справи.
Щодо наданих скаржником квитанцій позивач зазначає, що разом з позовною заявою було надано відповідний розрахунок заборгованості, який враховує (в якому відображені) всі платежі, які були здійснені за кредитним договором, у тому числі і ті, про які зазначає скаржник. Водночас, у відповідача була можливість самостійно зробити альтернативний розрахунок заборгованості за кредитним договором (на противагу розрахунку, наданому позивачем), проте таким правом він не скористався.
Щодо розміру процентів позивач зазначає, що позивач та відповідач уклали кредитний договір (що не заперечується відповідачем), в якому погодили всі істотні умови, зокрема і розмір процентів. Після 21.06.2024 (закінчення строку дії кредитного договору) жодних процентів не нараховувалося. Апелянт на протязі вже більше 20 місяців продовжує користуватися кредитним коштами без сплати будь-яких процентів.
Щодо незастосування до спірних правовідносин приписів ст. 551 ЦК України позивач звертає увагу, що вказана норма і не могла бути застосована судом першої інстанції, оскільки до правовідносин, що склалися між позивачем та апелянтом, позивач не нараховував апелянту жодних штрафних санкцій за неналежне виконання ним умов кредитного договору.
Щодо доводів скаржника про те, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн стягнута судом без перевірки їх фактичності, необхідності та співмірності, позивач зазначає, що ці доводи також не відповідають дійсності, оскільки суд першої інстанції, досліджуючи питання розподілу судових витрат між сторонами, зменшив розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з апелянта до 6000 грн. Отже, суд досліджував витрати на правничу допомогу позивача та зменшив їх розмір, чим спростовуються доводи скаржника в цій частині.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» також просить суд апеляційної інстанції стягнути з Сазонова В.Б. 3000 грн витрат на правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Будь-яких інших заяви чи клопотань від учасників справи не надходило.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).
Враховуючи приписи вищевказаної норми, колегія суддів у даному випадку переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 21.01.2026 у справі № 916/4536/25 лише в частині доводів та вимог відповідача Сазонова В.Б.
Колегія суддів зазначає, що сторони не заперечують факт укладення кредитного договору, додаткової угоди № 1 до нього та перерахування відповідачу кредитних коштів.
Фактично, доводи скаржника (відповідача) зводяться до того, що: 1) він не був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи; 2) він отримав від позивача лише 32000 грн; 3) сума процентів, як і витрати на правову допомогу, є явно завищеними; 4) суд не застосував приписи ст. 551 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується з доводами та аргументами відповідача, водночас погоджується висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд цієї справи.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвала Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження даній у справі була направлена на належну адресу відповідача - АДРЕСА_1 .
При цьому, цю ж саму адресу зазначає сам відповідач, як власну, у поданій ним апеляційній скарзі, що також свідчить про її дійсність та, відповідно, змогу отримувати за цією адресою поштову кореспонденцію.
Так, поштове направлення з ухвалою суду від 17.11.2025 повернулося на адресу суду з довідкою оператора поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній» (а.с.82 т.1).
Разом з тим, відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України).
Більш того, як вбачається з матеріалів цієї справи, ухвалу про відкриття провадження у справі було додатково надіслано судом на електронну пошту sazonov.vladimir82@gmail.com, вказану відповідачем, поряд з іншими його даними, в Анкеті клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи - https://my.bizpozyka.com), яка є додатком до позовної заяви (а.с.57).
Довідка про доставку ухвали на вказану електронну пошту наявна у матеріалах справи (а.с.77).
Колегія суддів звертає увагу, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення (постанова Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що неотримання відповідачем відповідних процесуальних документів можливе виключно через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що слід розцінювати як фактичну відмову від отримання адресованих їй судових рішень.
До аналогічного висновку приходить і Верховний Суд у постанові від 11.06.2021 у справі № 2-6236/11, де зауважує, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернена поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, яку суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 також зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі М 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі М10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі М 24/260-23/52-6).
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що судом було вчинено всі можливі та необхідні дії щодо повідомлення відповідача про розгляд судом даної справи, надано можливість викласти свої заперечення проти задоволення позовних вимог.
Своїм правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався виключно внаслідок недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою).
Щодо суми кредиту.
Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, 27.12.2023 між ТОВ «Бізнес Позика» (Кредитодавець) та ФОП Сазоновим В.Б. (Позичальник) укладено кредитний договір № 461700-КС-004.
Вказаний договір укладено шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1 договору Кредитодавець (ТОВ «Бізнес Позика») надає ФОП Сазонову В.Б. (Позичальнику) грошові кошти у розмірі 32000 грн на засадах строковості, поворотності, платності (далі кредит), а Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Поряд з цим, матеріали цієї справи свідчать, що 01.03.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» (Кредитодавець) та ФОП Сазоновим В.Б. (Позичальник) в аналогічному порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», укладено і додаткову угоду № 1 до договору (далі додаткова угода № 1), якою сторони підтвердили, що станом на 01.03.2024 сума неповернутого кредиту становить 23395,63 грн, а сам кредит збільшується на 23000 грн, які Позичальник отримує та зобов'язується повернути на умовах викладених у договорі.
Також узгоджено, що після збільшення суми кредиту загальна сума отриманого (відповідно до договору та додаткової угоди) та неповернутого Позичальником кредиту складатиме 46395,63 грн.
Крім того, факт перерахування позивачем кредитних коштів апелянту, як за кредитним договором так і за додатковою угодою до нього, було підтверджено відомостями (випискою по рахунку апелянта), які були надані АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали суду про витребування доказів та містяться в матеріалах цієї судової справи.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідачем жодним чином не спростовані висновки суду першої інстанції про те, що загальна сума кредиту складає саме 55000 грн, а не 32000 грн.
Доводи скаржника про те, що суд не врахував здійснені в період з 15.01.2024 по 23.02.2024 платежі колегія суддів вважає безпідставними, адже наданий позивачем та перевірений судом розрахунок заборгованості відповідача (а.с.52-54) включає в себе всі здійснені відповідачем платежі, у тому числі і ті, про які він зазначає в апеляційній скарзі, а саме: сплату 8400 грн (15.01.2024), 4400 грн (24.01.2024), 4028,74 грн (26.01.2024), 8479 грн (09.02.2024), 5491,82 грн (23.02.2024).
Щодо суми процентів.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Так, згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.
Статтею 627 цього ж Кодексу передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
«Користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за користування кредитом (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
При цьому, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Як вже зазначалося, укладений між сторонами кредитний договір, окрім повернення кредиту, передбачав і сплату процентів за користування ним.
У пункті 1 договору сторони узгодили, зокрема, стандартну процентна ставка в день (2,0000000, фіксована) та знижену процентну ставку за кредитом в день (1,15957813, фіксована).
Пунктом 2 договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі проценти за користування кредитом) нараховуються за ставкою, вказаною у п. 1 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний у п. 3 договору і розраховується в порядку, описаному нижче:
- у разі якщо погашення кредиту здійснюється згідно погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3 до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов'язання Позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п. 1 договору;
- сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3 Договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 1 договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3. до договору, та до закінчення терміну дії договору. У випадку не повернення будь-якого з платежів у строки, передбачені графіком платежів, Кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов'язань Позичальника, в тому числі з врахуванням скасування умови про нарахування процентів за Зниженою процентною ставкою, при чому проценти за користування кредитом нараховуються на фактичний залишок суми кредиту. Всі нараховані проценти за користування кредитом мають бути сплачені не пізніше дати кожного із наступних чергових платежів, при цьому Сторони погодили, що Кредитодавець надає Позичальнику оновлений графік платежів шляхом відображення такого графіку в особистому кабінеті Позичальника. Скасування умови про нарахування процентів за Зниженою процентною ставкою та початок нарахування процентів за стандартною процентною ставкою на умовах, викладених в цьому договорі не є зміною істотних умов цього договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а ст. 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, згідно п. 5 договору Позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір.
Згідно положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним (тобто і укладеним), якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відтак, у даному випадку має місце презумпція правомірності правочину, а отже всі права та обов'язки, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися та виконуватися.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, а також принципи свободи та обов'язковості договору (статті 627 та 629 ЦК України), які передбачають, що сторони є вільними у визначенні умов договору та несуть ризики, пов'язані з його виконанням, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, доводи скаржника про те, що сума процентів майже втричі перевищує суму отриманих коштів.
Оскільки доказів погашення відповідачем кредиту у повному обсязі згідно з умовами договору та додаткової угоди до нього матеріали цієї справи не містять, а наявність спірної заборгованості відповідачем не спростована, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Щодо ст. 551 ЦК України.
Так, приписами частини третьої вказаної вище норми передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Натомість, позивачем не застосовано до відповідача та не заявлено до стягнення з останнього будь-якої міри відповідальності (неустойки, штрафних санкцій тощо) внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому доводи скаржника про те, що суд не застосував до спірних правовідносин приписи ст. 551 ЦК України, колегія суддів не приймає, адже вказана норма і не могла бути застосована судом першої інстанції.
Щодо витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, у позовній заяві ТОВ «Бізнес Позика» просило також стягнути з Сазонова В.Б. 9780 грн витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді першої інстанції.
Частково задовольняючи вимоги позивача, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем дотримано порядок повідомлення про понесення судових витрат, а також надано суду належні та допустимі докази на підтвердження їх понесення, водночас, врахувавши принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, прийнявши до уваги, що справа не є складною, а навпаки - типовою для позивача, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зважаючи водночас на те, що підготовка позовної заяви не потребувала багато часу, опрацювання значного обсягу доказів та судової практики, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат є завищеним, а тому суд зменшив його до 6000 грн.
Колегія суддів не вбачається підстав для скасування (чи зміни) рішення суду першої інстанції в цій частині з огляду на те, що скаржником у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено неспівмірності та/або нерозумності, та/або нереальності витрат на професійну правничу допомогу позивача, а також те, що такі послуги не були надані.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Натомість, відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів зазначає, що зацікавлена сторона, у даному випадку відповідач, мав право на відповідні заперечення проти таких вимог, водночас, як вже зазначалося, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому і мали б бути відповідні заперечення, відповідач не скористався.
Враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з апеляційним переглядом (судовий збір), підлягають віднесенню на скаржника.
Щодо витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Як вже зазначалося, в прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» просить також стягнути з Сазонова В.Б. 3000 грн витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Пунктом 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, 01.10.2024 між Адвокатським об'єднанням «Правовий баланс» (Адвокатське об'єднання) та ТОВ «Бізнес Позика» (Клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги (далі договір), відповідно до п. 1.1., 4.2., 4.4. якого Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором; оплата за даним договором здійснюється на підставі отриманих Клієнтом рахунків; за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується сторонами, в якому вказується обсяг наданої правової допомоги і її вартість (ціна) - гонорар (винагорода).
Матеріали цієї справи містять складений та підписаний сторонами без жодних зауважень (з використанням електронного цифрового підпису уповноважених представників у електронному сервісі «Вчасно») Акт № Р-00000295-10-03/26 від 10.03.2026 на суму 3000 грн, відповідно до якого Адвокатським об'єднанням «Правовий баланс» надано ТОВ «Бізнес Позика» послуги правової допомоги згідно розділу 2 договору про надання правової допомоги від 01.10.2024, а саме: підготовка відзиву на апеляційну скаргу.
Також в матеріалах цієї справи міститься виставлений Адвокатським об'єднанням «Правовий баланс» позивачу рахунок фактуру № Р-00000295 від 10.03.2025 на суму 3000 грн за надання послуги з підготовки відзиву на апеляційну скаргу.
10.03.2025 ТОВ «Бізнес Позика» перерахувало на користь Адвокатського об'єднання «Правовий баланс» 3000 грн у якості оплати за правову допомогу, що підтверджується платіжною інструкцією № 6162.
Колегією суддів враховується, що ТОВ «Бізнес Позика» у відзиві на апеляційну скаргу, який по суті є першою заявою по суті спору в суді апеляційної інстанції, надано (зазначено) суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс у зв'язку із розглядом справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що ТОВ «Бізнес Позика» дотримано порядок повідомлення про понесення судових витрат, а також надано суду належні та допустимі докази на підтвердження їх понесення.
Щодо розміру витрат.
Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
В силу статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зважаючи на наведені положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, загальне правило розподілу судових витрат визначене ст. 129 ГПК України, яка є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв'язку із частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19 тощо.
Отже, такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, так і відповідно до ч. 5 ст. 129 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку витрати на правову допомогу, пов'язану з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 3000 грн, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, відповідають критерію розумності, вони є співмірними із виконаною адвокатом роботою, а їх відшкодування не матиме надмірний характер для відповідача.
При цьому суд також враховує і те, що відповідачем у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено неспівмірності та/або нерозумності, та/або нереальності витрат на професійну правничу допомогу позивача, а також те, що такі послуги не були надані.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 21.01.2026 у справі № 916/4536/25 - без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ 41084239; адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411) 3 000 (три тисячі) грн витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
Судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська