05 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03.02.2026 задоволено частково клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, що було вилучене 23.01.2026 за результатом проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ;
- ноутбук марки «LENOVO»;
- флеш-накопичувач на 16 Gb сірого кольору;
- флеш носій сірого кольору,
- документи на 19 арк.
У задоволенні клопотання в частині накладення арешту на технічний паспорт від транспортного засобу НОМЕР_3 , набої калібру 9 мм 50 штук, пістолет НОМЕР_7 НОМЕР_4 та мисливську рушницю із маркуванням НОМЕР_5 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на мобільний телефон ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ; ноутбук марки
Справа № 761/2594/26Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/2628/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
«LENOVO», та постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт вказувала про відсутність логічного та правового зв'язку між встановленими досудовим слідством обставинами та необхідністю накладення арешту на безпідставно вилучене під час обшуку майно.
Також зазначала, що прокурором не доведено наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, за фактом якого здійснюється досудове розслідування, а відтак не доведено наявність підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
У клопотанні відсутнє належне обґрунтування того, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, здобуто в результаті вчинення злочинної діяльності чи відповідає критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України.
Вилучене під час обшуку майно не має жодного відношення до кримінального правопорушення, за фактом якого здійснюється досудове розслідування щодо начебто безвісного зникнення ОСОБА_10 .
Під час обшуку ОСОБА_7 добровільно надала для огляду мобільний телефон та повідомила пароль доступу до нього, а також надала доступ до ноутбука, які слідчий оглядав на місці проведення слідчої дії, а тому слідчий мав можливість на місці проведення обшуку здійснити пошук, виявлення та фіксацію даних, що на них міститься, тобто скопіювати необхідну інформацію з телефону та ноутбука, а не вилучати їх.
Самі по собі електронні носії інформації не мають доказового значення, а отже не відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
Власник майна ОСОБА_7 та її представник ОСОБА_6 у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Від представника ОСОБА_6 яка діє в інтересах ОСОБА_7 17.02.2026 надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без його участі та участі власника майна ОСОБА_7 .
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, заслухавши думку прокурора ОСОБА_5 , який не заперечував проти здійснення судового розгляду без участі власника майна та її представника, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, головним управління Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025100000000764, відомості щодо якого внесені 19.05.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 07.01.2026 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_11 .
Згідно даних протоколу обшуку від 23.01.2026, цього ж дня проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено: мобільний телефон ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ; ноутбук марки «LENOVO»; флеш-накопичувач на 16 Gb сірого кольору; флеш носій сірого кольору, документи на 19 арк.; технічний паспорт від транспортного засобу НОМЕР_3 ; набої калібру 9 мм 50 штук; пістолет НОМЕР_7 НОМЕР_4 ; мисливську рушницю із маркуванням НОМЕР_5.
Постановою тимчасово виконуючого обов'язки старшого слідчого в ОВС-криміналіста слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_12 від 23.01.2026 вилучені речі та документи, а саме: мобільний телефон ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ; ноутбук марки «LENOVO»; флеш-накопичувач на 16 Gb сірого кольору; флеш носій сірого кольору, документи на 19 арк.; технічний паспорт від транспортного засобу НОМЕР_3 ; набої калібру 9 мм 50 штук; пістолет НОМЕР_6; мисливську рушницю із маркуванням НОМЕР_5 визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження № 12025110000000389.
27.01.2026 прокурор у кримінальному провадженні - начальник відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене 23.01.2026 під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ; ноутбук марки «LENOVO»; флеш-накопичувач на 16 Gb сірого кольору; флеш носій сірого кольору, документи на 19 арк.; технічний паспорт від транспортного засобу НОМЕР_3 ; набої калібру 9 мм 50 штук; пістолет НОМЕР_7 НОМЕР_4 ; мисливську рушницю із маркуванням НОМЕР_5.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03.02.2026 задоволено частково клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, що було вилучене 23.01.2026 за результатом проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ;
- ноутбук марки «LENOVO»;
- флеш-накопичувач на 16 Gb сірого кольору;
- флеш носій сірого кольору,
- документи на 19 арк.
У задоволенні клопотання в частині накладення арешту на технічний паспорт від транспортного засобу НОМЕР_3 , набої калібру 9 мм 50 штук, пістолет НОМЕР_7 НОМЕР_4 та мисливську рушницю із маркуванням НОМЕР_5 - відмовлено.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки вищевказана ухвала слідчого судді фактично оскаржена в частині накладення арешту на мобільний телефон ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ; ноутбук марки «LENOVO», які були вилучені під час обшуку 23.01.2026 за адресою: АДРЕСА_1 , то колегія суддів, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, переглядає ухвалу слідчого судді в межах апеляційної скарги, та лише щодо арешту мобільного телефону та ноутбуку, що були вилучені в ході проведення обшуку 23.01.2026 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала слідчого судді в частині питання законності та обґрунтованості накладення арешту на інше майно ніким не оскаржена, а відтак колегією суддів не перевіряється.
Із висновками слідчого судді суду першої інстанції в частині накладення арешту на мобільний телефон ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та ноутбук марки «LENOVO» погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на мобільний телефон та ноутбук, вилучені в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що прокурором та наданими матеріалами доведено, що вилучене під час обшуку майно може зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які мають значення для кримінального провадження, відповідає ознакам речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, а тому наявна необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи передане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на вилучене майно з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про невідповідність вилученого майна ознакам речових доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вказане майно може містити на собі відомості, які мають значення для кримінального провадження та можуть бути використані як доказ факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою його збереження.
Крім того, постановою тимчасово виконуючого обов'язки старшого слідчого в ОВС-криміналіста слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_12 від 23.01.2026 вищевказане майно визнане речовими доказами у кримінальному провадженні № 12025100000000764.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_7 добровільно надала для огляду мобільний телефон та повідомила пароль доступу до нього, а також надала доступ до ноутбука, які слідчий оглядав на місці скопіювати необхідну інформацію з телефону та ноутбука, а не вилучати їх, не є самостійною підставою для відмови в накладенні арешту на таке майно, оскільки необхідність фіксації інформації, яка міститься на мобільному телефоні та ноутбуці відновлення вже видаленої інформації обумовлює подальше їх утримання з метою проведення досліджень, у тому числі, за необхідності, шляхом залучення осіб (спеціалістів, експертів), які володіють спеціальними технічними знаннями.
Твердження представника про те, що прокурором не доведено наявності обґрунтованої підозри щодо вчиненнякримінального правопорушення, за фактом якого здійснюється досудове розслідування, не можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, на даному етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Тому, такі доводи апелянта є передчасними, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100000000764 триває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Колегією суддів не встановлено недотримання прокурором вимог ст.ст. 171, 172 КПК України при зверненні із клопотанням про арешт майна, які б слугували підставою для відмови у його задоволенні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3