05 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власників майна ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09.04.2026 задоволено клопотання прокурора першого відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Київської міської прокуратури ОСОБА_5 , та накладено арешт на майно, яке було вилучено 14.02.2026 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон «Iphone 16», IMEI: НОМЕР_1 , який поміщений до спеціального пакету WAR 0125106 та мобільний телефон «Iphone», IMEI: НОМЕР_2 , який поміщений до спеціального пакету WAR 0125106, які належать ОСОБА_9 ;
- мобільний телефон «Infinix X678B», IMEI: НОМЕР_3 , із сім картою НОМЕР_4 , який поміщений до спеціального пакету WAR 0125105, який належить ОСОБА_10 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_7 в інтересах власників майна ОСОБА_8 , ОСОБА_9 подав апеляційну ______________________________________________________________________________
Справа № 761/5648/26 Слідчий суддя - ОСОБА_11
Апеляційне провадження № 11-сс/824/4055/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що при розгляді клопотання слідчим суддею не були дотримані вимоги ч. ч. 1, 2 ст. 172 КПК України.
Власники майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають жодного процесуального статусу у даному кримінальному провадженні.
Як зазначено у протоколі обшуку, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 надали органу досудового розслідування паролі для доступу до вмісту телефонів, однак до клопотання не долучено протоколів огляду вилучених мобільних телефонів, хоча у судовому засіданні прокурор стверджував, що вміст телефонів було оглянуто, і в них начебто містяться відомості, які свідчать про обізнаність ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з протиправною діяльністю підозрюваної ОСОБА_12 .
На переконання представника постанова слідчого про визнання речовими доказами не містить належного обґрунтування відповідності вилучених мобільних телефонів критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України.
Також апелянт посилався на порушення прокурором строку, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України, на звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, оскільки майно було вилучено 14.02.2026, у той час як клопотання прокурора надійшло до суду 18.02.2026.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку представника ОСОБА_6 в інтересах власників майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який в режимі відеоконференцзв'язку підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та скасувати ухвалу слідчого судді, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши апеляційні доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві, за процесуального керівництва Київської міської прокуратури, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025100000000764 від 13.06.2025 за підозрами ОСОБА_13 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317, ч. 2 ст. 311 КК України, ОСОБА_14 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1, ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317, КК України, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України, за підозрами ОСОБА_20 , ОСОБА_21 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 317, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, за підозрою ОСОБА_12 та ОСОБА_22 у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України, за підозрою ОСОБА_23 у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 307 КК України.
Згідно даних клопотання, під час досудового розслідування встановлено, що група осіб, діючи за попередньою змовою організували та прийняли безпосередньо участь у незаконному виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні та збуту наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів у великих та особливо великих розмірах на території м. Києва, Київської та Черкаської областях.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09.02.2026 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_12 , за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_9 .
Згідно даних протоколу обшуку від 14.02.2026, цього ж дня слідчим проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено :
- мобільний телефон «Iphone 16», IMEI: НОМЕР_1 , який поміщений до спеціального пакету WAR 0125106 та мобільний телефон «Iphone», IMEI: НОМЕР_2 , який поміщений до спеціального пакету WAR 0125106, які належать ОСОБА_9 ;
- мобільний телефон «Infinix X678B», IMEI: НОМЕР_3 , із сім картою НОМЕР_4 , який поміщений до спеціального пакету WAR 0125105, який належить ОСОБА_10 .
Постановою слідчого слідчого управління Головного управління національної поліції у м. Києві ОСОБА_24 від 14.02.2026 вилучене вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
15.02.2026 прокурор першого відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Київської міської прокуратури ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене 14.02.2026 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон «Iphone 16», IMEI: НОМЕР_1 , який поміщений до спеціального пакету WAR 0125106 та мобільний телефон «Iphone», IMEI: НОМЕР_2 , який поміщений до спеціального пакету WAR 0125106, які належать ОСОБА_9 ; мобільний телефон «Infinix X678B», IMEI: НОМЕР_3 , із сім картою НОМЕР_4 , який поміщений до спеціального пакету WAR 0125105, який належить ОСОБА_10 .
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2026 задоволено вищевказане клопотання прокурора.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вилучені мобільні телефони можуть містити сліди кримінальних правопорушень або інші відомості, які мають значення для встановлення обставин злочинів, відповідає ознакам речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, а тому наявна необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи передане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на мобільні телефони «Iphone 16», IMEI: НОМЕР_1 , «Iphone», IMEI: НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_9 ; та мобільний телефон «Infinix X678B», IMEI: НОМЕР_3 , із сім картою НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_10 з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про невідповідність вилучених мобільних телефонів критеріям речових доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки клопотання прокурора в повній мірі відповідає вимогам КПК України, та встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, інформація та матеріали, які зберігаються на вилучених телефонах, може бути використана як доказ факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою його збереження.
Посилання апелянта те, що власники майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають жодного процесуального статусу у даному кримінальному провадженні, не можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд із забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Крім того, такі доводи апелянта є передчасними, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100000000764 триває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінальних правопорушень, у тому числі осіб, причетних до їх вчинення.
На даному етапі досудового розслідування встановлені органом досудового розслідування обставини кримінальних правопорушень містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вилучені за адресою: АДРЕСА_1 мобільні телефони відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.
Наявні на момент розгляду клопотання відомості не перешкоджають накладенню арешту на майно за наведених стороною обвинувачення підстав, та на даному етапі досудового розслідування сукупність долучених до клопотання матеріалів є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, вилученого за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Доводи апелянта про те, що власники майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у ході обшуку надавали паролі для доступу до виявлених телефонів, не є самостійною підставою для відмови в накладенні арешту на таке майно, оскільки необхідність фіксації інформації, яка міститься на мобільних телефонах, відновлення вже видаленої інформації обумовлює подальше їх утримання з метою проведення досліджень, у тому числі, за необхідності, шляхом залучення осіб (спеціалістів, експертів), які володіють спеціальними технічними знаннями.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Апеляційні доводи про порушення прокурором строку, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України, на звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, оскільки майно було вилучено 14.02.2026, в той час як клопотання прокурора надійшло до суду 18.02.2026 є безпідставними, оскільки клопотання про арешт майна подано до суду засобами поштового зв'язку 15.02.2026, тобто на наступний день після тимчасового вилучення майна, яке мало місце 14.02.2026.
Колегією суддів не встановлено порушення прокурором вимог ст.ст. 171, 172 КПК України при зверненні із клопотанням про арешт майна, які б слугували підставою для відмови у його задоволенні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власників майна ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2026 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3