05 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу з доповненнями представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10.04.2026 задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 та накладено арешт на майно, яке було вилучено 14.03.2026 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон «Iphone 16 Pro Maх»; грошові кошти в сумі 855 000,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
01.05.2026 від представника ОСОБА_6 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких останній зазначав, що у клопотанні прокурора відсутні відомості про повідомлення про підозру особам, які є фігурантами даного клопотання, у тому числі ОСОБА_7 .
Вилучені під час обшуку грошові кошти не є речовими доказами та не відповідають критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України.
Справа № 752/10202/25 Слідчий суддя - ОСОБА_8
Апеляційне провадження № 11-сс/824/4063/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
В ході проведення обшуку ОСОБА_7 довів органу досудового розслідування походження вказаних грошових коштів, які є його власними заощадженнями, отриманими від продажу нежитлового приміщення та двох транспортних засобів.
Крім того, обшук було проведено за відсутності представника ОСОБА_7 .
Також апелянт посилався на порушення прокурором строку, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України, на звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, оскільки таке майно було вилучено 14.03.2026, у той час як клопотання прокурора подано 17.03.2026.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу з доповненнями та просив задовольнити. думку прокурора ОСОБА_5 , яка в режимі відеоконференцзв'язку заперечувала проти задоволення апеляційної скарги з доповненнями, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга з доповненнями не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, відділом розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025100000000025 від 31.01.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Згідно даних клопотання, органом досудового розслідування встановлено, що ТОВ «Глобал білд інжиніринг» (ЄДРПОУ 41422080) на підставі рішення №86 від 22.02.2025 визнано критично важливим підприємством паливно-енергетичного комплексу, у зв'язку з чим 100% працівників даного підприємства підлягають бронюванню. Певні службові особи ТОВ «Глобал білд інжиніринг» за попередньою змовою з іншими особами з метою перешкоджання законній діяльності Збройним Силам України в особливий період, переслідуючи корисливий мотив, створили протиправний механізм сприяння громадянам України чоловічої статі призовного віку в ухиленні від мобілізації шляхом фіктивного працевлаштування до ТОВ «Глобал білд інжиніринг» та подальшого бронювання від призову на військову службу за грошову винагороду у розмірі від 1500 до 15000 доларів США одноразово та з подальшою щомісячною сплатою 10000 грн.
За наслідками проведення оперативно-розшукових та слідчих дій було встановлено, що до вказаної злочинної діяльності причетний ОСОБА_7 , який з метою особистого протиправного збагачення, здійснив сприяння у фіктивному працевлаштуванні та подальшому бронюванні від ТОВ «Глобал білд інжиніринг», підшукав військовозобов'язаних, отримав від них військово-облікові та особисті документи, грошові кошти.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 27.02.2026 задоволено частково клопотання слідчого та надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , (згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності належить ОСОБА_9 ).
Згідно даних протоколу обшуку від 14.03.2026, цього ж дня проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було виявлено та вилучено мобільний телефон «Iphone 16 Pro Maх» та грошові кошти в сумі 855 000,00 грн.
Постановою старшого слідчого слідчого відділу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_10 від 14.03.2026 вищезазначені вилучені речі та документи визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 42025100000000025.
15.03.2026 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 звернулася до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, яке вилучене від 14.03.2026 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , а саме на мобільний телефон «Iphone 16 Pro Maх»; грошові кошти в сумі 855 000,00 грн.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10.04.2026 задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 та накладено арешт на зазначене у клопотанні майно.
Із висновками слідчого судді суду першої інстанції щодо накладення арешту на вищевказане майно погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вилучений мобільний телефон може містити сліди кримінальних правопорушень або інші відомості, які мають значення для встановлення обставин злочинів, а грошові кошти можуть бути набутими кримінально протиправним шляхом або отримані унаслідок вчинення кримінального правопорушення, відповідають ознакам речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, а тому наявна необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Відтак, вказане майно може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у встановленому законом порядку визнане речовим доказом у межах кримінального провадження № 42025100000000025, а тому наявна необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи передане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на майно ОСОБА_7 , а саме на мобільний телефон «Iphone 16 Pro Maх» та грошові кошти в сумі 855 000,00 грн.з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги з доповненнями про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_7 не має статусу підозрюваного у даному провадженні, не впливає на правильність висновків суду, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх, правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
На даному етапі досудового розслідування сукупність долучених до клопотання матеріалів є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна ОСОБА_7 .
Викладені в апеляційній скарзі доводи про невідповідність грошових коштів, критеріям речових доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що грошові кошти можуть бути набутими кримінально протиправним шляхом, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для арешту даного майна як речових доказів з метою збереження.
Крім того, постановою старшого слідчого слідчого відділу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_10 від 14.03.2026 вищевказане майно визнане речовими доказами у кримінальному провадженні № 42025100000000025.
Посилання апелянта на те, що вилучені грошові кошти є власними заощадженнями ОСОБА_7 , отриманими від продажу нежитлового приміщення та двох транспортних засобів, не є достатнім підтвердженням того, що саме ці кошти були отримані унаслідок вказаних правочинів, а тому на даному етапі досудового розслідування не спростовують висновків слідчого судді, викладених у оскарженій ухвалі, про наявність підстав для висновку про відповідність вилучених грошових коштів ознакам речових доказів.
Як зазначено в протоколі обшуку від 14.03.2026, під час виявлення в ході обшуку грошових коштів, ОСОБА_7 не зміг пояснити походження вказаних коштів.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Апеляційні доводи про порушення прокурором строку, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України, на звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, є безпідставними, оскільки клопотання прокурора про арешт майна подано до суду засобами поштового зв'язку 15.03.2026, тобто на наступний день після тимчасового вилучення майна, яке мало місце 14.03.2026.
Інші зазначені в апеляційній скарзі з доповненнями доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу з доповненнями - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2026 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3