Справа № 757/1637/26-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2227/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
11 травня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023000000001200 від 20.07.2023, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 200, ч. 5 ст. 361, ч. 1 ст. 361-1, ч. 2 ст. 361-1, ч. 2 ст. 361-2 КК України,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року частково задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт, з метою збереження речових доказів, на майно, вилучене 11.09.2025 на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва по справі № 757/41449/25-к, в ході обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , повний перелік згідно резолютивної частини ухвали.
В задоволенні інших вимог клопотання - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу з доповненнями, в яких просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна в повному обсязі.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги з доповненнями тим, що з моменту вилучення належного ОСОБА_7 майна та до моменту звернення прокурора і з клопотанням про арешт майна минуло 119 діб, що очевидно є істотно більшим, ніж визначений КПК, строком у 48 годин, що свідчить про порушення прокурором приписів ч.5 ст. 171 КПК України.
Крім того, апелянт зазначає, що з огляду на те, що ОСОБА_7 не було викликано на судове засідання щодо розгляду клопотання про арешт вищезазначеного майна, сторона захисту була позбавлена можливості у повному обсязі надати заперечення проти доводів прокурора.
Апелянт наголошує на тому, що вилучене майно не відповідає критеріям, які дозволяють віднести його до речових доказів.
Апелянт вказує, що зміст матеріалів не містить об'єктивних даних, які б свідчили про причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину з використанням програмного забезпечення типу drainer (драйнер).
Крім того, апелянт зазначає, що у матеріалах провадження відсутнє клопотання слідчого про надання дозволу на обшук, а сам обшук проводився особою, повноваження якої на момент вчинення відповідної процесуальної дії належним чином не підтверджені матеріалами кримінального провадження.
Представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 у судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлена належним чином, про поважні причини свого неприбуття не повідомила та клопотань про відкладення судового засідання не подавала.
Прокурор ОСОБА_9 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання можливості прокурору підготувати заперечення на апеляційну скаргу, проте, колегією суддів відхиляється дане клопотання з огляду на скорочені строки розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів та те, що апеляційний розгляд двічі відкладався, при цьому, згідно положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, неявка прокурора у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання про арешт майна.
Апеляційний суд також приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи викладене, а також для забезпечення можливості розгляду апеляційної скарги у розумних строк, з метою недопущення затягування розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності учасників провадження, які не прибули у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги з доповненнями, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023000000001200 від 20.07.2023, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 200, ч. 5 ст. 361, ч. 1 ст. 361-1, ч. 2 ст. 361-1, ч. 2 ст. 361-2 КК України.
З матеріалів клопотання вбачається, що досудовим розслідуванням встановлено користувачів форуму у мережі Darknet, які з метою протиправного використання та можливого збуту для здійснення подальшого несанкціонованого втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем, електронних мереж створюють шкідливі програмні засоби за допомогою яких неодноразово здійснювалось несанкціоноване втручання в роботу електронних систем державних установ України.
Також, у ході моніторингу у мережі Darknet оголошень на форумі хакерського спрямування «Exploit» виявлено ряд оголошень, які публікувались невстановленою особою з нікнеймом « ОСОБА_10 », щодо продажу шкідливого програмного забезпечення типу drainer (дрейнер).
Органом досудового розслідування встановлено, що до вчинення злочину з використанням програмного забезпечення типу drainer (дрейнер), причетний ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресами: АДРЕСА_1 та користується квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .
11.09.2025 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, справа №757/41449/25-к від 29.08.2025, проведено обшук квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за результатом якого виявлено та вилучено: мобільний телефон Samsung S22 UETRA, IMEI: НОМЕР_1 ; IMEI: НОМЕР_2 ; SSD диск Kingston SV300S37A/4806/7799522/990447-821 F006; SSD диск Samsung s/n:S5DVNFONB69364D; носій інформації (пошкоджений на дві частини) Kingston 50026B727802FDOK; носій інформації (пошкоджений на дві частини) Samsung s/n:S78GNL0X9237092; носій інформації Apacer P/N:AP2406AS340G; SSD диск Intel model:SSOPF2KX960hz; системний блок Lenovo s/n:EM00F72M; носій інформації Kingston 50026B727802CFF; флеш носій інформації Kingston СТ7589-463A00LF (256 GB); жорсткий диск Transcend s/n:G0518-2932; мобільний телефон Samsung SM-G950FD imei1: НОМЕР_3 , imei2: НОМЕР_4 з сім картою НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , які належать ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зберегли на собі сліди вчинення злочину, та дозвіл на вилучення яких був наданий ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва.
В ході обшуку було встановлено, що вилучені речі містять на собі сліди вчиненого злочину, з метою фіксування останніх, надано доручення співробітникам ДКП НПУ з метою їх огляду.
Після проведених оглядів на вилучених носіях зафіксовано інформацію щодо створення «фішингових» сайтів та розміщення на них програмного забезпечення типу «дрейнер» з метою викрадення криптовалютних активів з гаманців жертв на рахунки зловмисників.
11.09.2025 постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України капітана поліції ОСОБА_11 зазначене майно згідно ст. 98 КПК України визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
22.01.2026 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва накладено арешт, з метою збереження речових доказів, на майно, вилучене 11.09.2025 на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва по справі № 757/41449/25-к, в ході обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
1. мобільний телефон Samsung S22 UETRA, IMEI: НОМЕР_1 ; IMEI: НОМЕР_2 ;
2. SSD диск Kingston SV300S37A/4806/7799522/990447-821 F006;
3. SSD диск Samsung s/n:S5DVNFONB69364D;
4. носій інформації (пошкоджений на дві частини) Kingston 50026B727802FDOK;
5. носій інформації (пошкоджений на дві частини) Samsung s/n:S78GNL0X9237092;
6. носій інформації Apacer P/N:AP2406AS340G;
7. SSD диск Intel model:SSOPF2KX960hz;
8. системний блок Lenovo s/n:EM00F72M;
9. носій інформації Kingston 50026B727802CFF;
10. флеш носій інформації Kingston СТ7589-463A00LF (256 GB);
11. жорсткий диск Transcend s/n:G0518-2932;
12. мобільний телефон Samsung SM-G950FD imei1: НОМЕР_3 , imei2: НОМЕР_4 з сім картою НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , які належать ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В частині заборони користування та розпорядження цим майном - відмовлено.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, з тих підстав, що вищезазначене майно, вилучене 11.09.2025 на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва по справі № 757/41449/25-к, в ході обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому законом порядку визнано речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для власника майна чи інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Твердження представника власника майна про безпідставність арешту відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що вищезазначене майно вилучено, у зв'язку із необхідністю його збереження як речових доказів у кримінальному провадженні.
Так, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання матеріалів та викладені у клопотанні прокурора обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.
Так, встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що тимчасово вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, недотримання органом досудового розслідування, визначеного ч. 5 ст. 171 КПК України, строку звернення до слідчого судді із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, вочевидь, є недотриманням вимог КПК України, проте, таке порушення саме по собі не може бути безумовною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання, а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються колегією суддів як такі, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Посилання представника щодо процесуальних порушень під час проведення обшуку не свідчать про неправильність висновків слідчого судді щодо наявності підстав для арешту тимчасово вилученого майна, оскільки вказані посилання апелянта фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, що не є предметом даного апеляційного розгляду, натомість, оцінка законності проведеної слідчої (процесуальної) дії, а також належності та допустимості отриманих внаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.
Інші, зазначені в апеляційній скарзі, доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегія суддів зауважує, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку.
У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Разом з тим, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Колегією судів не встановлено також порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3____________ ОСОБА_4 ____________