Справа № 758/13340/23
Категорія 35
18 травня 2026 року
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Будзан Л.Д.,
за участі секретаря судового засідання - Топоровського М.О.,
представника позивача - Лівочки М.О.,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В листопаді 2023 року представник Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (нежиле приміщення літ. Б) належить відповідачці, у зв'язку з чим остання є споживачем послуг теплової енергії. Договір про постачання теплової енергії між сторонами не укладався, однак позивач зазначає, що це не звільняє відповідачку, яка користувалась тепловою енергією від обов'язку оплати за спожиті житлово-комунальні послуги. Позивач належним чином здійснював постачання теплової енергії до нежитлового приміщення за вищевказаною адресою, що підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення вказаного будинку у період опалювального сезону, актом прийняття теплового вузла обліку, актом про готовність вузла комерційного обліку до роботи, відомостями щодо спожитої теплової енергії. Однак, відповідачкою вчасно не вносилась оплата за спожиту теплову енергію, в результаті чого за період з жовтня 2018 року по серпень 2023 року утворилась заборгованість в сумі 117746 грн. 37 коп., на яку позивачем нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 53948 грн. 83 коп.; 3 % річних у розмірі 14238 грн. 72 коп., які позивач просить стягнути з відповідачки.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» суму заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії у розмірі 117746 (сто сімнадцять тисяч сімсот сорок шість) грн. 37 коп., інфляційні втрати у розмірі 10500 (десять тисяч п'ятсот) грн. 83 коп., 3 % річних у розмірі 5165 (п'ять тисяч сто шістдесят п'ять) грн. 88 коп., а також судовий збір у розмірі 2001 (дві тисячі одна) грн. 11 коп. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
25.09.2025 представник відповідача подав заяву про перегляд заочного рішення, в якій просив переглянути та скасувати заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року, посилаючись на те, що відповідач не була повідомлена про наявність вказаної цивільної справи та про дати судових засідань, повного тексту заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 07.03.2024 не отримувала. Зазначив, що 20.12.2019 відповідач уклала договір купівлі-продажу нежитлового приміщення та з 20.12.2019 перестала бути власником нежитлового приміщення (літ. Б) загальною площею 92 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 17.11.2025 заяву представника відповідача задоволено, скасовано заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року, призначено справу для розгляду по суті.
В січні 2026 року представник відповідача подав письмові пояснення, в яких просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не залучено до участі у справі належного співвідповідача (нового власника приміщення з 2020 року).
В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог в частині періоду нарахування з жовтня 2018 року по грудень 2019 року (період, коли приміщення перебувало у власності відповідача).
В судовому засіданні представник відповідача не заперечував необхідності оплати відповідачем заборгованості за період з жовтня 2018 року по грудень 2019 року, однак просив повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обгрунтування, викладені в письмових поясненнях.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши учасників, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 та п. 8 і 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а одними із способів захисту цивільного права є відшкодування збитків, інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Судом встановлено, що КП «Київтеплоенерго», як юридична особа, здійснює діяльність з постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, що підтверджується копією відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
КП «Київтеплоенерго» із 01.05.2018 є виконавцем послуг з централізованого опалення нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 33.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання регулюються Законом України «Про теплопостачання» від 02 червня 2009 року.
Також взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначаються Правилами користування тепловою енергією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 (далі - Правила).
Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Основними обов'язками споживача теплової енергії є зокрема своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів.
Відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє відповідачку, яка користувалась тепловою елегією без укладення договору на постачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16.
Також відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Згідно з наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.18-21, 205, т.1) власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (нежиле приміщення літ. Б) у період з 28.09.2016 по 19.12.2019 була ОСОБА_1 .
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка була споживачем послуг теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 (нежиле приміщення літ. Б), які надавало ПАТ «Київенерго» за період з 28.09.2016 по 19.12.2019.
В матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач не споживала надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії за вказаний період та/або відмовлялась від них у встановленому законом порядку.
Із наданих розрахунків заборгованості за теплову енергію вбачається, що позивачем нарахована заборгованість за надані послуги за адресою: АДРЕСА_1 за період із жовтня 2018 року по серпень 2023 року, на що позивачем в зв'язку із простроченням оплати за послуги з постачання теплової енергії нараховано три відсотки річних та інфляційні втрати.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно зі ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ст.360 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач ОСОБА_1 була власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 28.09.2016 по 19.12.2019, тому суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за період з жовтня 2018 по грудень 2019 року.
Доказів сплати заборгованості за період з вказаний період стороною відповідача суду надано не було, як і не було надано доказів поважності причин несвоєчасної оплати наданих позивачем послуг.
Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за вказаний період, суд дійшов н6аступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
05 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», абзацом 1 п. 1 якої установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
29 грудня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», якою, зокрема, абзац 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено в новій редакції. До припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Вказана постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 набрала чинності 30 грудня 2023 року.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (який був чинний у період, за яким розраховано інфляційну складову та 3% річних), яким був встановлений перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначено, що м. Київ входило до вказаного переліку лише в період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року.
Відтак, КП «Київтеплоенерго» мало право на нарахування відповідачу інфляційної складової та трьох відсотків річних з 01.01.2024 по 30.06.2025.
З долученого позивачем розрахунку (а.с.26, т.1) вбачається, що нарахування інфляційної складової та трьох відсотків річних за період з жовтня 2018 по грудень 2019 року здійснювалось, починаючи з 01.10.2018, тому у вказаній частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо посилання представника відповідача на те, що незалучення позивачем у справі як співвідповідача ОСОБА_2 , який є власником спірного приміщення з 20.12.2019, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , суд відхиляє з огляду на таке.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Судом встановлено, що відповідач була споживачем послуг теплової енергії споживачем послуг теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 (нежиле приміщення літ. Б), які надавало ПАТ «Київенерго» за період з 28.09.2016 по 19.12.2019, а тому є належним відповідачем у справі.
Позивач, як особа, яка вважає, що її права порушено, є ініціатором судового процесу, самостійно визначає особу, яка, на його думку, повинна відповідати за порушення його прав, та має право подати до суду клопотання про залучення співвідповідача, реалізувала своє процесуальне право, заявивши в передбачений законом строк клопотання про залучення співвідповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін, а тому це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.
Фактично цей принцип знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд вважає, що обґрунтування позовних вимог доведені позивачем частково та наявні підстави для стягнення із відповідача заборгованості по сплаті за житлово-комунальні послуги за період з жовтня 2018 року по грудень 2019 року в сумі 82412,05 грн.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на позов, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (44,3 %), а саме сума в розмірі 1235 грн 53 коп.
Керуючись ст. 12-13, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії у розмірі 82412 (вісімдесят дві тисячі чотириста дванадцять) гривень 05 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1235 (одна тисяча двісті тридцять п'ять) гривень 53 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», код ЄДРПОУ 40538421, юридична адреса: площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ;
відповідач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено та оголошено 18 травня 2026 року.
Суддя Л.Д. Будзан