Справа №591/1811/19 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/77/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне вбивство
Іменем України
28 квітня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/1811/19 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_6 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23.12.2021, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Суми, проживаючий до засудження за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий
визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправданий у зв'язку з недоведеністю того, що ним було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
захисника - адвоката ОСОБА_11 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_12 просить скасувати вирок суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки висновки суду про неповноту фіксації відомостей під час проведення слідчого експерименту є безпідставними, суд дійшов необґрунтованого висновку про недопустимість доказів, не в повній мірі врахував показання свідків, а також не взяв до уваги інші докази, які підтверджують вину ОСОБА_10 .
Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 23.12.2021 ОСОБА_10 визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправданий у зв'язку з недоведеністю того, що ним було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.
Згідно обвинувального акта органом досудового розслідування ОСОБА_10 пред'явлене обвинувачення в тому, що 03.03.1996 близько 21:10 він, знаходячись в підвальному приміщенні під'їзду № 7 буд. АДРЕСА_2 , через отвір, що розташовувався між стіною підвального приміщення та сходами, діючи з корисливих мотивів, здійснив один постріл з рушниці ТОЗ БМ 16 калібру в ОСОБА_13 , який підіймався сходами, чим спричинив йому тілесні ушкодження, в результаті чого настала смерть.
Оцінивши всі обставини кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність належних, допустимих і достовірних доказів причетності ОСОБА_10 до вчинення інкримінованого йому правопорушення.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи прокурорів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_11 , які заперечили проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Органом досудового розслідування ОСОБА_10 пред'явлене обвинувачення в тому, що він, 03.03.1996 близько 21:10, знаходячись в підвальному приміщенні під'їзду № 7 буд. АДРЕСА_2 , через отвір, що розташовувався між стіною підвального приміщення та сходами, діючи з корисливих мотивів, здійснив один постріл з рушниці ТОЗ БМ 16 калібру в ОСОБА_13 , який підіймався сходами, чим спричинив йому тілесні ушкодження, в результаті чого настала смерть.
Свою вину у вчиненні злочину ОСОБА_10 категорично заперечив та пояснив, що є раніше знайомим з ОСОБА_13 , якого було вбито у 1996 р. Вони разом з ним працювали в одній котельній, також він раніше був вдома в гостях у ОСОБА_13 приблизно за 3 роки до його вбивства. У зв'язку з тим, що заробітну плату виплачували нестабільно, то він не заперечував, що дійсно міг писати довіреність на ОСОБА_13 на отримання заробітної плати, коли в день виплати заробітної плати був відсутній за місцем роботи. Працівники міліції перевіряли його причетність до вбивства ОСОБА_13 . Під час відбування покарання у виді довічного позбавлення волі працівники оперативної частини СІЗО запитували у нього, чи проходив він у інших кримінальних провадженнях, крім тих, за які він був засуджений. Він їм повідомив, що його вже перевіряли на причетність до вчинення вбивства ОСОБА_13 і було встановлено, що злочину він не вчиняв. Працівник оперативної частини йому повідомив, що якщо він візьме на себе інший злочин, то вирок, за яким його було засуджено до довічного позбавлення волі, буде переглянутий. Після цього працівник оперативної частини, неодноразово запитував, чи не бажає він зізнатись у вчиненні вбивства. Помиляючись в частині застосування законодавства, він вирішив обмовити себе та зізнатись у вчиненні вбивства ОСОБА_13 , якого він не вчиняв. Крім того, він знав, що був прийнятий Закон України № 838, за яким перебування у СІЗО зараховується у строк відбуття покарання із розрахунку 1 день перебування у СІЗО як 2 дні позбавлення волі, що також було мотивом обмовити себе для скорочення строку відбуття покарання. Частково він знав обставини вбивства ОСОБА_13 , так як він знав останнього та працівники міліції перевіряли, чи не він вчинив вбивство, а частково обставини вбивства повідомив йому працівник оперативної частини. Зокрема, працівник оперативної частини сказав йому, що було 2 постріли з 16 калібру та вбивство було вчинене біля ліфту. Зважаючи на таку інформацію зазначеного працівника, він написав заяву, в якій зізнався у вчиненні вбивства ОСОБА_13 та зазначив в ній, що здійснив 2 постріли з рушниці 16 калібру біля ліфту. Пізніше цей працівник уточнив обставини вбивства та сказав, що був здійснений тільки 1 постріл з підвалу. Після цього він знову написав заяву про вчинення злочину, в якій зізнався у вчиненні злочину та зазначив в ній, що здійснив лише 1 постріл з підвалу. Під час досудового розслідування за його участю був проведений слідчий експеримент, під час якого інші учасники слідчої дії йому підказували, як потрібно навести рушницю. У день вбивства він знаходився вдома, алкогольні напої з ОСОБА_13 в той день не вживав, в борг у ОСОБА_13 ніяких коштів не брав, а видумав цю обставину під час досудового розслідування. Під час здійснення судового розгляду він дізнався, що визнання вини у вчиненні вбивства ОСОБА_13 ніяким чином не пов'язано з відбуванням покарання у виді довічного позбавлення волі за попереднім вироком, тому вирішив не брати на себе вину за вчинення злочину, якого не вчиняв.
Дослідивши надані докази, перевіривши доводи обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання ними процесуальних обов'язків, та, витлумачивши, як того і вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, суд першої інстанції виправдав ОСОБА_10 у зв'язку з недоведеністю того, що злочин вчинений ним.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження та підтверджуються безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Зокрема, положення ст. 17 КПК констатують, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Частиною 1 ст. 2 КПК визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК, а сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК (ст. 22 КПК).
В кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі 1950 р., що, крім іншого, вимагає щоб тягар доказування лежав саме на стороні обвинувачення (рішення ЄСПЛ від 13.01.2005 у справі «Капо проти Бельгії» (заява № 42914/98).
Відповідно ч. 1 ст. 92 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а згідно ч. 1 ст. 92 КПК обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції відповідно вимог кримінального процесуального закону перевірив зібрані під час досудового розслідування докази винуватості ОСОБА_10 , навів детальний аналіз досліджених доказів, та дійшов вірного висновку про відсутність достатніх, належних і допустимих доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК, щодо причетності ОСОБА_10 до вчинення інкримінованого йому правопорушення.
Зокрема, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 84 КПК).
Згідно положень ст. 85, 86, 94 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як встановлено під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, 03.03.1996 близько 21:10 у під'їзді № 7 буд. № 22 по вул. Інтернаціоналістів м. Суми було здійснено один постріл з мисливської рушниці, чим спричинено ОСОБА_13 сквозне вогнепальне дробове поранення живота та грудної клітини, завдано тілесні ушкодження, в результаті чого настала смерть останнього.
Потерпіла ОСОБА_14 , а також свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 і ОСОБА_20 пояснили, що жоден із них не був очевидцем злочину.
Свідок ОСОБА_16 також пояснив, що проживав в одному під'їзді з ОСОБА_13 на 5 поверсі. В день вчинення злочину він чув хлопок, а коли він пізніше спустився, то побачив, як працівники міліції оглядали труп ОСОБА_13 .
Факт вчинення вбивства ОСОБА_13 підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме: протоколом огляду місця пригоди, під час якого, зокрема, зафіксовано положення трупу та наявність тілесних ушкоджень; висновком судової медичної експертизи, якою підтверджено завдання ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, а також те, що постріл був здійснений картеччю з мисливської рушниці.
Однак доказів, які б беззаперечно доводили вчинення злочину саме ОСОБА_10 , суду надано не було.
Зокрема, суд першої інстанції вірно зазначив, що показання свідка ОСОБА_18 про те, що колись давно він був свідком того, як ОСОБА_10 і ОСОБА_13 розмовляли на підвищених тонах, не є достатньою підставою вважати, що у ОСОБА_10 був мотив на вчинення вбивства, враховуючи те, що в поясненнях свідка не було відомостей про наявність затяжного чи гострого конфлікту між ОСОБА_10 і ОСОБА_13 , який би перейшов до погроз фізичною розправою чи застосування сили.
Свідок ОСОБА_19 пояснив, що точно не пам'ятає, чи був закладений проліт сходових маршів між 1 поверхом та підвальним приміщенням дошкою. Приблизно за тиждень до смерті ОСОБА_13 просив у нього кошти в борг для придбання автомобіля, при цьому казав, що хтось йому винен кошти, хто саме не казав.
Фактично в основу обвинувачення ОСОБА_10 покладено матеріали НС(Р)Д, протокол проведення слідчого експерименту за його участю та висновки додаткової судово-медичної експертизи за наслідками проведення слідчого експерименту.
Дослідивши матеріали НС(Р)Д, місцевий суд обґрунтовано визнав недопустимими фактичні дані, що містяться у відповідному протоколі та додатках з наступних підстав.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 87 КПК визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння, зокрема: 3) порушення права особи на захист.
Таким чином, допустимість доказу визначається виходячи, насамперед, із обставин його отримання і залучення до кримінального провадження, а умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного джерела, належним суб'єктом, в належному процесуальному порядку; належне оформлення (фіксування) джерела фактичних даних.
Допит підозрюваного - це слідча дія, що провадиться шляхом опитування особи, яка має статус підозрюваного, з метою одержання даних щодо обставин, які стали підставою для її затримання або застосування запобіжного заходу, а також для отримання іншої інформації, яка має доказове чи інше значення для кримінального провадження.
Положеннями ч. 3 ст. 224 КПК визначено, що перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту. При цьому кримінальним процесуальним законом визначено, що в ході допиту підозрюваного в рамках кримінального провадження щодо особливо тяжких злочинів присутність захисника є обов'язковою.
Під час допиту підозрюваний може особисто розповісти про обставини, які стосуються предмета допиту, або давати відповіді на запитання слідчого чи захисника. В ході допиту слідчий з метою викриття підозрюваного і одержання правдивих показань та достовірної інформації може розпитувати останнього про дату, час, місце, обставини вчинення злочину, наявність співучасників та встановлювати інші обставини.
У свою чергу НС(Р)Д - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню, спрямовані на збирання, перевірку чи дослідження фактичних даних у конкретному кримінальному провадженні, та які проводяться у разі крайньої необхідності, коли відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом (ч. 2 ст. 246 КПК). НС(Р)Д за визначенням законодавця, є видами втручання в приватне спілкування та мають характер обмеження широкого права - недоторканості особистого життя, забезпечення якого належить до принципів кримінального процесу. Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій визначено в ст. 246 КПК.
Як установив суд першої інстанції ОСОБА_10 у 2016, 2018, 2019 роках звертався до правоохоронних органів із заявами про вчинення злочину, зокрема в заяві від 16.01.2019 він зізнався у вчиненні вбивства.
17.01.2019 на підставі ухвали слідчого судді Сумського апеляційного суду від 03.01.2019 було проведено НС(Р)Д, а саме аудіо-, відеоконтроль щодо ОСОБА_10 , який тимчасово утримувався в камері № 7 ізолятора тимчасового утримання № 1 (м. Суми). За результатами проведення слідчої дії складений відповідний протокол, а 18.01.2019 ОСОБА_10 було здійснено повідомлення про підозру.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що вказаних обставин належним засобом доказування повинен був би бути допит підозрюваного в порядку, передбаченому ст. 18, 42, 104, 224 КПК, з дотриманням вимог ст. 63 Конституції України, що узгоджувалося б також з практикою ЄСПЛ щодо недопустимості використання доказів, отриманих з порушенням права мовчання та свободи від самовикриття.
Сторона обвинувачення могла отримати від ОСОБА_10 шляхом допиту всі відомості про злочин станом на час проведення НС(Р)Д, оскільки він неодноразово подавав заяви про вчинення злочину, тому проведення НС(Р)Д за його участю без належного обґрунтування неможливості отримати ці відомості іншим, менш «інвазивним» способом, не відповідало вимогам необхідності та пропорційності втручання у права особи. За таких обставин сторона обвинувачення фактично використала НС(Р)Д не як винятковий засіб фіксації вже наявної злочинної діяльності, а як інструмент документування обставин, які могли бути встановлені шляхом звичайних процесуальних дій.
Зважаючи на викладене, місцевий суд обґрунтовано визнав недопустимим доказом протокол НС(Р)Д з додатками, оскільки в даному випадку було не втручання в приватне спілкування, а за своєю суттю отримання пояснень від особи після звернення останньою до правоохоронних органів із заявою про визнання у вчиненні злочину, при цьому було порушено порядок відібрання пояснень, право на захист ОСОБА_10 та право не свідчити проти себе.
Також суд першої інстанції навів мотиви визнання недопустимими доказами фактичних даних, що містяться у поясненнях підозрюваного ОСОБА_10 під час слідчого експерименту за його участю.
Суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч. 1 ст. 23 КПК), а свої висновки суд може обґрунтовувати лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
Тобто, виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч. 1 ст. 95 КПК, у системному зв'язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.
Приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.
Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК.
Як встановив суд першої інстанції, слідчий експеримент за участю ОСОБА_10 майже повністю був проведений у формі допиту останнього, що вбачається зі змісту протоколу та додатків до нього, у зв'язку з чим фактичні дані, які містяться його в поясненнях не можуть враховуватися під час ухвалення рішення. Водночас відсутні підстави для визнання недопустимими доказами фактичних даних, отриманих під час проведення слідчого експерименту у формі, що містить ознаки відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань. Зокрема, фактичні дані, отримані в ході слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 під час демонстрації механізму вчинення злочину, є допустимими доказами, які підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами.
Відповідно ч. 6 ст. 240 КПК, у протоколі про проведення слідчого експерименту докладно викладаються умови і результати його проведення, однак наявний у справі протокол слідчого експерименту не містить відомості про послідовність всіх дій під час його проведення, не містить зазначення суттєвих обставин, його зміст суттєво відрізняється від відеозапису слідчої дії.
Так, з протоколу слідчого експерименту вбачається, що ОСОБА_10 вказав місце на сходових маршах, де знаходився ОСОБА_13 під час пострілу, вказав місце в підвальному приміщенні, звідки він здійснював постріл з рушниці 16 калібру та положення тіла. Також протокол містить відомості про те, що статисту запропонували підніматись сходинам, ОСОБА_10 зупинив статиста, коли той піднімався сходинам, продемонстрував що в цей момент він здійснив постріл в лівий бік ОСОБА_13 , до рушниці був прикріплений лазерний пристрій. При цьому лазерний промінь був спрямований в ліву передню частину статиста.
Разом з тим, з відеозапису слідчого експерименту вбачається, що одразу ОСОБА_10 вказав на те, що ОСОБА_13 в момент пострілу знаходився приблизно на 1-й сходинці сходових маршів, потім спустився в підвальне приміщення і вказав місце, звідки здійснював постріл. З цього місця не було видно статиста, який стояв на сходах, оскільки загальний проліт сходових маршів був закладений дошками. За вказівкою працівників поліції дошки були розібрані та після цього з'явилася можливість бачити статиста на сходинках. Однак видно було статиста не досить добре та ОСОБА_10 повідомив, що мабуть він на 80 % впевнений, що стояв в іншому місці підвального приміщення, однак там стіна, якої можливо на момент злочину не було. Після цього ОСОБА_10 продемонстрував, у якому приблизно положенні він був під час пострілу та як стріляв через загальний проліт сходових маршів. До рушниці був прикріплений лазер та ОСОБА_10 за вказівкою учасників слідчої дії, зокрема експерта, певний час змінював положення рушниці до того моменту, доки промінь лазеру не був зафіксований на відповідній частині тіла статиста. Рушниця була зафіксована в певному положенні за вказівкою учасників слідчої дії. В момент фіксації проміння лазеру на тілі статиста за вказівкою учасників слідчої дії останній піднявся на 2 сходинки вище з місця, попередньо вказаного ОСОБА_10 .
Оцінюючи результати слідчого експерименту, місцевий суд правильно надав перевагу саме відеозапису слідчої дії як більш об'єктивному та достовірному джерелу інформації, оскільки він безпосередньо відображає хід, послідовність та фактичні обставини проведення слідчої дії в режимі реального часу, поведінку її учасників, їхні висловлювання, реакції та умови проведення експерименту, що мінімізує ризик викривлення або неповного відображення відомостей у письмовому протоколі. Відеозапис є технічним носієм об'єктивної інформації та дає можливість суду самостійно перевірити відповідність змісту протоколу фактичному перебігу слідчої дії.
Таким чином, під час слідчого експерименту була підтверджена технічна можливість здійснити постріл з підвального приміщення через загальний проліт сходових маршів лише за умови що на час вчинення злочину він не був закритий дошками, а влучити в потерпілого - за умови якщо він знаходився на 3-й сходинці сходових маршів, з одного з місць можливої стрільби, яке вказав ОСОБА_10 . При оцінці фактичних даних, отриманих під час слідчого експерименту ОСОБА_10 не вказав точного місця здійснення пострілу, він повідомляв про це учасників слідчої дії, не продемонстрував точно, через який отвір здійснив постріл, вказував на частину стіни, якої можливо тоді не було, не продемонстрував точного положення рушниці в момент пострілу, оскільки положення рушниці регулювали інші учасники слідчої дії.
Також під час слідчого експерименту не була перевірена можливість під час перебування ОСОБА_10 у підвальному приміщенні впізнати особу при вході до під'їзду, після цього зважаючи на рух особи прицілитися та здійснити влучний постріл, незважаючи на те, що згідно протоколу слідчого експерименту ОСОБА_10 вказав на будинок і під'їзд, де було вчинено вбивство, але ці обставини можуть пояснюватись тим, що ОСОБА_10 раніше знав, де проживає ОСОБА_13 .
Крім того, суд першої інстанції слушно зауважив на тому, що частина обставин, встановлених під час слідчого експерименту, не узгоджується з іншими доказами у кримінальному провадженні.
Як вбачається з протоколу огляду місця події, який був проведений менш ніж через 2 години після вбивства, зокрема з фотокарток, загальний проліт сходових маршів між 1-м поверхом та підвальним приміщенням, через який згідно протоколу слідчого експерименту ОСОБА_10 здійснював постріл, був закладений дошкою. Будь-яких доказів про те, що ця дошка з'явилася вже після вбивства потерпілого, стороною обвинувачення не надано, як і доказів того, що після вбивства потерпілого була збудована додаткова стіна між 1-м поверхом та підвальним приміщенням.
Зазначена обставина ставить під обґрунтований сумнів можливість здійснення пострілу через загальний проліт сходових маршів у спосіб, продемонстрований під час слідчого експерименту. Встановлені під час судового розгляду характеристики місця події, а саме конфігурація сходового прольоту, відстань, кут огляду та наявні перешкоди, не узгоджуються з механізмом пострілу, відтвореним учасником слідчого експерименту.
Така невідповідність свідчить про те, що результати слідчого експерименту не можуть вважатися достатньо достовірними для підтвердження версії сторони обвинувачення щодо способу та обставин здійснення пострілу, а відсутність належного узгодження між об'єктивними даними та відтвореними діями учасника експерименту істотно знижує доказове значення цієї слідчої дії та не дає підстав покласти її результати в основу обвинувальних висновків.
Крім того, відповідно обставин, інкримінованих обвинуваченому, а також згідно з його поясненнями та демонстрацією під час слідчого експерименту, постріл було здійснено з мисливської рушниці 16 калібру, але із висновку судово-балістичної експертизи вбачається, що вилучені під час огляду місця події картонні прокладки та пижі були відстріляні з мисливської зброї 12 калібру.
Водночас, згідно висновку судово-медичної експертизи тілесні ушкодження загиблому могли бути спричинені пострілом із мисливської зброї 12-16 калібру, тобто зазначений висновок не дає можливості однозначно визначити конкретний калібр зброї, з якої було здійснено постріл.
Оцінюючи зазначені докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що постріл у потерпілого був здійснений саме з рушниці 12 калібру. Такий висновок ґрунтується на тому, що картонні прокладки та пижі були безпосередньо вилучені під час огляду місця події, досліджені експертом у межах судово-балістичної експертизи та піддані точному вимірюванню й ідентифікації, а тому є більш об'єктивними та достовірними джерелами інформації щодо калібру зброї.
Визначення калібру зброї за результатами дослідження тілесних ушкоджень має менш категоричний характер, оскільки висновок судово-медичної експертизи лише допускає можливість використання зброї як 12, так і 16 калібру, не виключаючи жодного з цих варіантів, тому результати судово-балістичної експертизи мають переважне доказове значення для встановлення фактичних обставин кримінального провадження.
Викладені обставини у своїй сукупності свідчать про відсутність достовірних та достатніх відомостей щодо механізму вчинення злочину, який був продемонстрований ОСОБА_10 під час слідчого експерименту, а наявні у матеріалах провадження суперечності між результатами слідчого експерименту, об'єктивними даними огляду місця події, висновками експертиз та фактичними характеристиками місця події дають достатні підстави вважати, що під час слідчого експерименту ОСОБА_10 не відтворив реальний механізм вчинення кримінального правопорушення.
За таких обставин підлягають критичній оцінці висновки додаткової судово-медичної експертизи, які ґрунтуються на відомостях та механізмі події, продемонстрованих ОСОБА_10 під час слідчого експерименту, оскільки вихідні дані, покладені експертом в основу дослідження, не знайшли свого належного підтвердження під час судового розгляду та викликають обґрунтовані сумніви щодо їх достовірності, а висновки експерта про відповідність механізму утворення тілесних ушкоджень механізму, продемонстрованому під час слідчого експерименту, не можуть бути визнані судом достатньо переконливими та такими, що беззаперечно підтверджують версію сторони обвинувачення.
На наступний день після вбивства ОСОБА_13 за місцем проживання ОСОБА_10 працівниками правоохоронних органів було вилучено мисливську зброю та боєприпаси до неї, але результати проведених криміналістичних експертиз не підтвердили використання саме цих боєприпасів під час вчинення злочину.
Відповідно висновку криміналістичної експертизи войлочний пиж та картонні прокладки, вилучені з трупа ОСОБА_13 , а також войлочні пижі та картонна прокладка коричнево-сірого кольору, вилучені у ОСОБА_10 , мають різну родову належність. Лише світло-коричневі картонні прокладки, вилучені з місця події та з трупа ОСОБА_13 , а також аналогічні прокладки, вилучені у ОСОБА_10 , мають спільну групову належність.
Крім того, згідно з висновком криміналістичної експертизи картеч, вилучена з трупа ОСОБА_13 та з-під трупа, відрізняється за елементним складом матеріалу від картечі, вилученої у ОСОБА_10 .
Тобто, після вбивства ОСОБА_13 працівники міліції дійсно перевіряли ОСОБА_10 на причетність до вчинення злочину, вилучали за місцем його проживання мисливські набої та компоненти спорядження патронів, однак результати експертних досліджень переважно не підтвердили їх тотожності предметам, вилученим на місці події та з тіла потерпілого.
Сама по собі наявність спільної групової належності однієї з картонних прокладок не є достатньою та беззаперечною підставою для висновку про те, що саме боєприпаси або їх складові, вилучені у ОСОБА_10 , були використані під час здійснення пострілу. Така ознака має лише загальний характер та не свідчить про індивідуальну тотожність предметів.
Як встановлено судом, ОСОБА_10 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі. Під час відбуття покарання він неодноразово звертався до правоохоронних органів із заявами про вчинення злочину, в яких визнавав свою причетність, але повідомляв різні та взаємовиключні обставини щодо механізму його вчинення.
Так, в одній із заяв ОСОБА_10 зазначав, що, перебуваючи біля ліфта, здійснив 2 постріли з рушниці 16 калібру. Водночас у заявах від 30.10.2018 та 16.01.2019 він повідомляв уже про 1 постріл, здійснений із підвального приміщення.
Такі істотні розбіжності у викладенні обставин події свідчать про непослідовність та ненадійність повідомлених ОСОБА_10 відомостей щодо механізму вчинення злочину. Більше того, частина обставин, викладених у його заявах, прямо спростовується іншими дослідженими доказами у справі, а саме постріл у потерпілого був здійснений із рушниці 12 калібру, тоді як ОСОБА_10 у своїх заявах та під час слідчого експерименту повідомляв про використання рушниці 16 калібру.
З огляду на викладене, показання обвинуваченого, надані в судовому засіданні, про недостовірність відомостей, повідомлених ним у заявах про вчинення кримінального правопорушення та під час слідчого експерименту, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та узгоджуються з іншими дослідженими доказами у кримінальному провадженні.
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Конституційний Суд України також зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ від 26.02.2019 № 1-р/2019).
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Таким чином, стороною обвинувачення не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які у своїй сукупності та взаємозв'язку були б достатніми для ухвалення рішення про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому злочину, що і стало підставою для ухвалення виправдувального вироку, з чим погоджується колегія суддів, тому доводи прокурора про допущену судом першої інстанції невідповідність висновків фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, колегія суддів не вбачає будь-яких законних підстав для скасування вироку суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, як про це поставлене питання в апеляційній скарзі прокурором, оскаржене судове рішення є належним чином обґрунтованим та вмотивованим, внаслідок чого воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, -
постановила:
Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23.12.2021 відносно ОСОБА_21 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а ОСОБА_10 , - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4