П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38465/24
Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.,
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючого судді - Шевчук О.А.
суддів - Бойка А.В., Димерлія О.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії ,-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) та індексації грошового забезпечення, до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ);
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату розміру грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 та індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 10.03.2022 по 26.09.2024 включно із врахуванням щомісячної індексації-різниці у відповідному розмірі;
- зобов'язати нарахувати і виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення щомісячно у сумі 4463,15 грн. за період з 10.03.2022 по 26.09.2024;
- визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 10.03.2022 по 26.09.2024 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 10.03.2022 по 26.09.2024, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова №704) та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року, позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не включення індексації грошового забезпечення до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік із врахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.03.2022 по 19.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
05 грудня 2025 року за вказаним рішенням судом виданий виконавчий лист у справі №420/38465/24.
13 березня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву, в порядку статті 382 КАС України, про встановлення судового контролю, в якій просив зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №420/38465/24.
В обґрунтування заяви зазначає, що станом на день подання до суду даної заяви рішення суду відповідачем не виконане, а тому наявні підстави щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі за позовом заявою ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановляючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду заявником не обґрунтовано та не наведено мотивів доцільності та необхідності застосування такого обраного виду судового контролю як зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, окрім посилання на невиконання належним чином судового рішення.
Також суд указав, що позивачем не надані докази, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати. Відомості про те, що виданий позивачу судом виконавчий лист у цій справі пред'явлено до примусового виконання та відкрите виконавче провадження відсутні.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, відмовити відповідачу у прийнятті звіту та встановити останньому новий строк для подання звіту.
Мотивуючи свою позицію про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю апелянт зазначає, що боржником не надається розрахунок суми, яка належить до виплати за рішенням суду №420/38465/24 та тривалий час рішення суду не виконується.
Крім того, апелянт зауважує на тому, що статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Відтак, на переконання апелянта, ухвала суду першої інстанції про відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 1 статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Приписи статті 14 КАС України визначають, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, та статтями 14, 370 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу, як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Повертаючись до обставин справи колегія суддів враховує таке.
Заява ОСОБА_1 , подана в порядку статті 382 КАС України, обґрунтована тим, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №420/38465/24 станом на час подання заяви не виконане.
Суд першої інстанції, приймаючи ухвалу послався на те, що заявником не надані докази, які б свідчили про ухиляння військової частини від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.
На переконання колегії суддів, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю із посиланням на не наведення мотивів доцільності та необхідності застосування такого обраного виду судового контролю, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, окрім тверджень про невиконання належним чином судового рішення є помилковим.
Варто зазначити, що невиконання військовою частиною судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 нівелює кінцеву мету правосуддя - ефективний захист інтересів громадян і реальне поновлення порушених прав, оскільки виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
На думку колегії суддів, оскільки судове рішення не виконане, згідно покладених судом в резолютивній частині зобов'язань, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю та покладення на відповідача подати звіт суперечить принципу обов'язковості судових рішень, закріпленому у статті 129-1 Конституції України.
Також колегія суддів вважає необхідним зазначити, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує сформовані та усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень, які полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції («Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень («Бурдов проти Росії», заява № 589498/00, пункт 34).
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Hornsby v. Greece» (заява № 18357/91, пункт 40), «Деркач та Палек проти України» (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18) яка визначає таке: право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок («Immobiliare Saffi v. Italy», заява № 22774/93, пункт 74).
Відповідно до пункту 52 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, яке передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу.
Окрім того, як зазначено у пункті 5 Рекомендацій КМРЄ Rec(2004)20 щодо судового розгляду адміністративних актів (on judicial review of administrative acts) та пунктах 91-92 Пояснювальної записки до цих Рекомендацій: суд повинен бути наділений необхідними повноваженнями для забезпечення ефективного виконання рішення суду; виконання судових рішень є важливим аспектом ефективності контролю, і вкрай необхідно забезпечити виконання відповідними адміністративними органами рішень суду, повинна бути гарантована можливість забезпечення виконання адміністративним органом судового рішення. Ця Рекомендація схвалює Рекомендацію № R (2003) 16 щодо виконання адміністративних та судових рішень у сфері адміністративного права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Колегія суддів зауважує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом так, щоб особа не потребувала повторного звернення до суду. Обов'язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, у зв'язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям ухвали про встановлення відповідачу строку для виконання вказаного рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання невірно застосував норми процесуального закону, ухвала суду першої інстанції в порядку статті 317 КАС України підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року - скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №420/38465/24 - задовольнити.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №420/38465/24 протягом тридцяти днів з дня отримання цієї постанови.
Роз'яснити, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до частини 2 статті 382 КАС України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О. О. Димерлій