Справа № 367/10852/24
Провадження №2/367/884/2026
Іменем України
10 квітня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравчук Ю.В.,
за участю:
секретаря судових засідань - Опанасенко А.А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
У жовтні 2024 року представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Обґрунтовуючи позов, зазначає, що з 2009 року він з відповідачкою ОСОБА_3 спільно проживали без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася їх спільна донька - ОСОБА_4 , про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис № 902 та видано свідоцтво серія НОМЕР_1 .
У 2014 році відповідач пішла із сім'ї, покинула доньку та, як відомо, на теперішній час перебуває на тимчасово окупованій території - Автономна Республіка Крим, м. Севастополь.
Позивач вказує, що з того часу, тобто близько 10 років, відповідач жодним чином не спілкується з донькою ОСОБА_5 , жодного разу не приїжджала до дитини, не піклується про неї, не виявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами доньки та станом здоров'я, не дбає про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя. Зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною, що є необхідним для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти - тобто склалися умови, які шкодять інтересам дитини. Усі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно, без участі та підтримки з боку відповідачки. Дитина перебуває на повному утриманні позивача ОСОБА_2 .
Зазначає, що вказані факти, як кожен окремо, так і в сукупності, необхідно розцінювати як ухилення від виховання дитини матір'ю, свідоме нехтування нею своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків.
Представник наголошує, що відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, однак відповідачка матеріальної допомоги на утримання дитини не надавала та не надає, у зв'язку з чим, позивач ставить також питання про стягнення аліментів.
Враховуючи вищевикладене, просить: позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з жовтня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , понесені судові витрати.
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання, зобов'язано Виконавчий комітет Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області надати письмовий висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .
19 лютого 2025 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області надійшов висновок Служби у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_3 , відносно її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,затверджений рішенням виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 13 лютого 2025 року № 25.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2025 року було витребувано: з Державної прикордонної служби України відомості про перетин кордону починаючи з 04 жовтня 2011 року по дату надання відповіді ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; з Ірпінського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повний витяг з актового запису про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , №902 від 27 жовтня 2011 року.
08 вересня 2025 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України на виконання ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2025 року надійшла витребувана інформація.
12 вересня 2025 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області з Ірпінського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на виконання ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2025 року надійшов повний витяг з актового запису про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому зсіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та, будучи допитаним в якості свідка, надав показання про те, що познайомився з відповідачкою у 2009 році у м. Києві, у 2010 році вирішили жити разом, та він приїхав до м. Севастополь, де проживала відповідачка, на той час у неї було троє дітей, з яких двоє дітей проживали з ними, а одна дитина проживала зі своїм батьком. У 2011 році у них народилася спільна дитина - ОСОБА_5 . Офіційно шлюб між ними укладено не було. У період проживання у Криму він працював програмістом, вони знімали квартиру, відповідачка офіційно не працювала. У липні 2014 року, коли відбулась анексія Криму, він разом із ОСОБА_5 приїхали в Київ на весілля, відповідачка залишилася в Криму, після чого вони до Криму не поверталися. Спочатку відповідачка телефонувала, однак через декілька місяців повідомила, що не чекає їх у Криму, після чого зв'язок із нею поступово зменшувався. До Коцюбинського відповідачка приїжджала двічі, востаннє у 2016 році, коли подарувала дитині на 5-річчя іграшкового ведмедика. Участі у забезпеченні дитини не бере. Намірів забрати дитину відповідачка не висловлювала. Починаючи з 2018 року він намагався зв'язатися з відповідачкою, однак вона не відповідала. Через знайомих йому стало відомо, що у відповідачки народилася п'ята дитина. Участь відповідачки у житті дитини зводилася максимум до телефонних дзвінків, останній з яких був у 2018 році, при цьому відповідачка перебувала у нетверезому стані. Спілкуванню відповідачки з дитиною позивач ніколи не перешкоджав, жодних стосунків із відповідачкою наразі не має.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області - Ботнєва Н.Г. у судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомила.
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе ухвалити по справі заочне рішення.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, дослідивши письмові докази у справі, допитавши свідків, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції у м. Севастополі 27 жовтня 2011 року складено відповідний актовий запис № 902, батьками якої зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 .
Батько ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади № 2024/012194216 від 09.10.2024 р.
З Акту перевірки житлових умов, складеного 09.10.2024 року, вбачається, що комісією у складі депутата Коцюбинської селищної ради Ющенко-Корбут К.Ю. проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не зареєстрована за даною адресою, але фактично проживає з 2014 року разом із батьком та бабусею.
Вказані факти про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає разом із батьком, підтверджуються також такими документами: актами перевірки житлових умов заявника від 22.09.2014 та 20.01.2015, актами перевірки житлових умов від 19.09.2019 та 23.01.2020, актом обстеження умов проживання від 24.01.2020.
Відповідно до характеристики, наданої Коцюбинським ліцеєм № 1 Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області від 08.10.2024, ОСОБА_2 працює інженером-електроніком у Коцюбинському ліцеї № 1 з 2023 року. Постійно вдосконалює свій професійний рівень, на високому рівні володіє засобами технічного навчання та комп'ютерними програмами. У колективі підтримує рівні дружні відносини з усіма, користується повагою та авторитетом у керівництва. Нагороджений грамотами та подяками від адміністрації ліцею. Відповідає займаній посаді.
Згідно з довідками ОК-5 та ОК-7, наданими Пенсійним фондом України, сума нарахованого доходу ОСОБА_2 за 2024 рік становить 80 473 (вісімдесят тисяч чотириста сімдесят три) гривні 28 копійок.
Згідно з наявного в матеріалах справи витягу ФОВА-002308930 з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», виданими Департаментом інформації МВС України, громадянин України ОСОБА_2 станом на 07.10.2024 р. до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Згідно з наданою позивачем довідкою № 180 від 10.10.2024 р. донька сторін навчається в 7-Б класі Коцюбинського ліцею № 2 Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області. Батько ОСОБА_2 , зі слів класного керівника, завжди приділяє достатньо уваги навчанню і вихованню доньки, яка дійсно проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Відвідує батьківські збори, цікавиться життям доньки. Мати ОСОБА_3 , зі слів класного керівника, з нею не спілкувалася, участі у батьківських зборах не брала.
Відповідно до наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на виконання ухвали суду від 18 серпня 2025 року відповіді, відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянами України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період з 08.11.2017 р. по 16.09.2025 р. в Базі даних не виявлено.
Рішенням Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Бучанського районуКиївської області № 25 від 13.02.2025 р. затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до Висновку Служби у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради про доцільність позбавлення батьківськиї прав ОСОБА_3 відносно її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Служба у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Окрім вказаних письмових доказів в обґрунтування позовних вимог, за клопотанням позивача допитані свідки, які надали наступні пояснення.
Так, в судовому засіданні 07 жовтня 2025 року свідок ОСОБА_10 повідомила, що вона є сусідкою позивача, відносини між ними дуже добрі. Зазначила, що всі були дуже здивовані, коли позивач одружився з відповідачкою, оскільки у неї вже були діти. Після одруження позивач поїхав з відповідачкою до Криму, м. Севастополь, де народилася донька, всі були дуже раді. Коли дівчинка була маленькою і почалася анексія Криму, всі хвилювалися, після чого позивач із ОСОБА_5 приїхав назад, проте причина його повернення нікому не була відома. Свідок зазначила, що сім'я позивача є дружньою, працьовитою та порядною. Також повідомила, що пам'ятає, як ОСОБА_5 на своє десятиріччя чекала дзвінка від матері, однак мати так і не подзвонила, а бабуся згодом розповіла свідку, що дівчинка засмутилася. Позивач з дитиною приїхали з Криму у 2014 році, при цьому відповідачка знала адресу, за якою проживає позивач, однак з 2014 року до доньки не з'являлася. Батько приділяє дитині належну увагу: забирає зі школи, возить на гуртки, лікує та забезпечує всім необхідним. Свідок також зазначила, що спілкуванню відповідачки з дитиною ніхто не перешкоджає.
Крім того, 07 жовтня 2025 року судом було допитано свідка ОСОБА_11 , яка в судовому засіданні повідомила, що перебуває з позивачем в дружніх відносинах та знайома із сім'єю позивача. Зазначила, що проживає по сусідству з 1985 року, їхні будинки розташовані один навпроти одного. Зазначила, що позивач раніше проживав у Криму, а у 2014 році повернувся до батьків у Коцюбинське разом із донькою. З того часу позивач проживає разом із донькою та своїми батьками. Відповідачку свідок бачила лише один раз - ще до народження доньки позивача, більше її не бачила. Зазначила, що донька позивача є забезпеченою дитиною, батько, дідусь та бабуся піклуються про неї. Позивач є гарним батьком, забезпечує та виховує дитину, працює у школі. Донька є вихованою та завжди гарно одягненою. Свідок також зазначила, що наскільки їй відомо, то після 2014 року позивач з донькою до Криму не їздили, по телефону з відповідачкою не спілкуються, мати жодного інтересу до доньки не проявляє.
Також, у судовому засіданні було заслухано неповнолітню ОСОБА_4 , яка суду пояснила, що постійно проживала у Коцюбинському, разом з батьком, дідусем, бабусею, прадідусем та дядьком. Зазначила, що навчається у ліцеї, навчається добре, перебуває на сімейному навчанні у зв'язку з частими хворобами. Також відвідує музичну школу та грає на акордеоні. До школи її відводив завжди батько або дідусь. Батько повідомив їй, що вони з матір'ю розійшлися, а також розповідав, що вона народилася у Криму. Життя у Криму не пам'ятає. Батько контролює виконання домашнього завдання, відвідує її концерти, купує їжу та одяг, також одяг купує бабуся. Зазначила, що востаннє спілкувалася з матір'ю по телефону у 2018 році. Мати жодного разу не приїжджала, її концертів не відвідувала, до себе в гості не запрошувала, сім років тому востаннє привітала її з днем народження. Жодних коштів від матері не надходило. Позовну заяву щодо позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів підтримує повністю.
Мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька/матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками.
Тому, врахувавши те, що позивач не довів навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, суди дійшов висновку про відсутність достатніх підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідачки аліментів на утримання неповнолітної доньки у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Статтею 191 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Виплачуються аліменти до повноліття дитини.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Як вже було встановлено судом, наразі неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на утриманні батька ОСОБА_2 . Мати дитини - відповідачка ОСОБА_3 проживає окремо від дитини, участі в її утриманні не приймає, що підтверджується показаннями свідків, наданими останніми у судовому засіданні.
Доказів того, що ОСОБА_3 належним чином виконує свій обов'язок з утримання її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , відповідачкою суду не надано та матеріали справи не містять.
З огляду на вказане суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в частині позовної вимоги про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині позбавлення відповідача батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , судовий збір, сплачений позивачем за пред'явлення вказаної позовної вимоги покладається на позивача. Судовий збір у розмірі 1211, 20 грн за подання позовної заяви в частині позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини підлягає стягненню з відповідачки на користь держави.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 13, 76-81, 82, 89, 90, 92, 95, 141, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 жовтня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
У задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 - відмовити.
Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов'язків щодо доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , покласти на Службу у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області, код ЄДРПОУ 44326966, адреса місцезнаходження: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Доківська, буд. 27.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду до Київського апеляційного суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 18 травня 2026 року.
Суддя Ю.В. Кравчук