Справа № 367/3677/25
Провадження №2/367/1016/2026
Іменем України
06 квітня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравчук Ю.В.,
за участю:
секретаря судових засідань - Опанасенко А.А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав, -
В квітні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що у нього з відповідачкою ОСОБА_3 є спільний неповнолітній син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У червні 2016 року відповідачка покинула дитину, стала мешкати окремо та перестала матеріально підтримувати сина. Дитина постійно проживає з батьком і знаходиться повністю на його утриманні.
Позивач зазначає, що піклується про сина, займається його вихованням, навчанням, фізичним та моральним розвитком. Позивач вказує, що син навчається в Ірпінському гуманітарному ліцеї «ЛІНГВІСТ», характеризується позитивно, вихованням дитини займається батько, який підтримує постійний зв'язок зі школою. Позивач стверджує, що мати дитини контакту зі школою не підтримує, успішністю сина не цікавиться, із вчителями не спілкується, участі у батьківських зборах не бере та не забирає сина після уроків.
Позивач вказує, що є фізичною особою - підприємцем, має постійний дохід, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, жодних перешкод для спілкування з сином відповідачу не створює. Позивач зазначає, що після початку збройної агресії виїжджав з сином до Черкаської області, після деокупації м. Ірпінь повернувся з сином додому.
Позивач стверджує, що мати дитини протягом дев'яти років жодного разу не поцікавилася життям сина, самоусунулася від батьківських обов'язків, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, харчування, медичний догляд та навчання. Позивач вказує, що намагався роз'яснити відповідачці негативний вплив її байдужості на розвиток дитини, однак остання висновків не зробила.
Позивач зазначає, що згідно з судовим наказом Ірпінського міського суду від 28.05.2024 року з відповідачки стягуються аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму. Позивач стверджує, що станом на 01.03.2025 року заборгованість відповідачки зі сплати аліментів становить 36 943,99 грн.
У зв'язку з наведеним, позивач просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 07 квітня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання, зобов'язано Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області надати письмовий висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .
21 травня 2025 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради - Співак Наталії Володимирівни надійшов висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 08 серпня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, через канцелярію суду надала суду письмову заяву, в якій просила суд розглядати справу за її відсутності, не заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області - Рудюк В.Р. у судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 надала показання про те, що вона проживає в тому ж під'їзді, що й позивач. Зазначила, що позивач є дуже порядною людиною. Відповідачку свідок бачила лише 1 раз у 2016 році, коли дитині було приблизно 2,5 роки, після чого відповідачка більше не з'являлася. Вихованням дитини займається виключно позивач: він доглядає за сином, відводить до школи та забирає, регулярно гуляє з дитиною. Дитина є вихованою. Місце перебування матері свідку не відомо.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 надала показання про те, що знає позивача з дитинства. Зазначила, що відповідачку вона ніколи не бачила та про неї нічого не відомо. Позивача та його сина завжди бачить разом, дитина є добре вихованою. Свідку відомо, що у дитини є мати, однак вона її жодного разу не бачила, та мати участі у вихованні дитини не бере.
Також у судовому засіданні було заслухано малолітнього ОСОБА_4 який суду пояснив, що навчається у ліцеї «Лінгвіст» у 6 класі, проживає з батьком та бабусею. Батько піклується про нього, забезпечує всім необхідним. Востаннє бачив матір, коли йому було приблизно 2,5 роки, і як вона виглядає - не пам'ятає. Мати жодного разу не цікавилася ним, нічого для нього не робила, жодного разу з нею не спілкувався, де вона проживає - не знає. Коли батько був на роботі, з ним залишалася бабуся, до школи відводив батько. Зазначив, що у нього немає мами і він із цим змирився, живе добре і не має бажання дізнаватися про неї. З родичами по материнській лінії не спілкується та їх не знає. Також зазначив, що має рідного брата по батькові, мати якого йому невідома, брат є старшим та з ними не проживає. Позов підтримує.
Суд, заслухавши думку позивача, допитавши свідків, опитавши малолітню дитину, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , про, що складено актовий запис № 539 від 23 жовтня 2013 року, батьками, якого зазначені: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №1840 від 19.04.2021, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акта депутата Ірпінської міської ради від 15 травня 2024 року, ОСОБА_1 є батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає разом з батьком, але не зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . З червня 2016 року проживає разом з батьком.
Відповідно до акта депутата Ірпінської міської ради від 06 березня 2025 року, ОСОБА_1 дійсно проживає за вказаною адресою разом зі своїм сином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини за даною адресою не проживає та участі у вихованні дитини не приймає.
Відповідно до копії довідки, наданої Ірпінським гуманітарним ліцеєм «Лінгвіст» імені Заріфи Алієвої №299 від 06.03.2025, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно навчається в 5-Є класі Ірпінського гуманітарного ліцею «Лінгвіст» імені Заріфи Алієвої Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області на очній формі навчання з 17.06.2024 по теперішній час.
Відповідно до характеристики учня 5-Є класу Ірпінського гуманітарного ліцею «Лінгвіст» імені Заріфи Алієвої Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за час навчання у ліцеї зарекомендував себе старанним, сумлінним, уважним та дисциплінованим учнем. Володіє навчальним матеріалом на достатньому та високому рівні. Навчається у повну міру своїх можливостей. Бере активну участь у житті класного учнівського колективу. Спокійний, врівноважений, вихований та старанний учень.
Відповідно до копії довідки, наданої Ірпінським гуманітарним ліцеєм «Лінгвіст» імені Заріфи Алієвої №300 від 06.03.2025, батько ОСОБА_1 приділяє достатньо уваги навчанню і вихованню сина, приводить і забирає сина до школи. Мати, ОСОБА_3 , контакту із школою не підтримує, успішністю сина не цікавиться, з учителями не спілкується, сина після уроків не забирає, участі у батьківських зборах не бере.
Згідно Акту обстеження умов проживання від 16 квітня 2025 року, який проводився за адресою: АДРЕСА_1 , де проживають ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та бабуся ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , житло розміщено на четвертому поверсі п'ятиповерхового будинку, складається з 2-х кімнат: коридору, санвузла, кухні. Умови проживання задовільні. Побут родини організований. Наявні всі необхідні меблі та побутова техніка. Усі члени родини дотримуються санітарно-гігієнічних норм проживання. Для дитини облаштована окрема кімната, місце для навчання та проведення дозвілля. Наявні сезонний одяг, канцелярське приладдя, книжки, іграшки.
Крім того, матеріали справи містять письмові пояснення сусідів та бабусі, з яких вбачається, що з 2016 року вихованням малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , займається батько.
Відповідно до інформації, наданої відділом поліції №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області, при перевірці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , по обліках ІПНП, встановлено, що на дану громадянку упродовж 2021, 2022, 2023 років, працівниками відділення поліції № 6 (м. Дніпро) Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області систематично складаються адміністративні протоколи за ст. 177, ст. 175-1, ч.1, ч.2 ст. 175-1 КУпАП, щодо паління в неналежних місцях, появах у громадських місцях у п'яному вигляді, тощо.
Судовим наказом Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2024 року стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16.05.2024 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Встановлено, що у зв'язку з невиконанням судового наказу Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2024 року станом на 01.03.2026 року у відповідача за період з травня 2024 року по лютий 2026 року утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 113 166,25 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам.
Рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області № 54/9 від 06.05.2025 р. затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина.
Відповідно до Висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Орган опіки та піклування Ірпінської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька/матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками.
Тому, врахувавши те, що позивач не довів навмисного ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 (провадження № 61-2251св22)).
Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) зазначив, що в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права заява відповідача від 03 липня 2025 року, зареєстрована канцелярією суду 07.07.2025 вхідний номер 34065, в якій вона фактично визнала позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. У цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.
Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Схожих за змістом висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 (провадження № 61-11993св23).
Враховуючи викладене, суд відмовляє у прийнятті заяви відповідача про визнання нею позовних вимог.
Суд також наголошує, що позивачем не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до сина батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
На думку суду, позбавлення відповідачки батьківських прав порушуватиме її права та не відповідатиме інтересам самої дитини, оскільки дитина залишиться без матері. Відсутність у дитини на цьому етапі життя психологічного зв'язку з матір'ю не виключає можливість налагодження між ними відносин у майбутньому.
Приймаючи до уваги, що судом не встановлено фактів умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, вчинення нею будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення дитині будь-якої моральної чи фізичної шкоди, тому суд не знаходить достатніх підстав, передбачених ст.164 СК України для позбавлення її батьківських прав, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
Проте, суд вважає необхідним, попередити відповідачку ОСОБА_3 про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання сина ОСОБА_4 .
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 13, 76-81, 82, 89, 90, 92, 95, 141, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав.
Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покласти на Службу у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради, код ЄДРПОУ 23568045, адреса місцезнаходження: Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 4-А.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду до Київського апеляційного суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 18 травня 2026 року.
Суддя Ю.В. Кравчук