06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 450/5600/23
провадження № 61-5818св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області,
третя особа:ОСОБА_4 , Орган опіки та піклування Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2025 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до суду із позовом до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, треті особи: ОСОБА_4 , орган опіки та піклування Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, про скасування зняття з обліку місця проживання, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що він разом із дружиною ОСОБА_5 , малолітніми дітьми проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
29 квітня 2022 року він був мобілізований до Збройних Сил України через повномасштабну агресією російської федерації проти України.
20 жовтня 2023 року його дружина отримала копію витягу з реєстру Давидівської територіальної громади про те, що 16 жовтня 2023 року його та його малолітніх синів: ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , знято з реєстрації за місцем їх проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для зняття реєстрації була заява власника будинку -- ОСОБА_4 .
Стверджував, що конфлікт між ним та ОСОБА_4 є давнім, активна фаза конфлікту тягнеться із 2018 року і суть спору полягає в тому, що через об'єктивні обставини, остання стала формальним власником будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував, що ОСОБА_4 неодноразово зверталася в суд із різними позовами до нього про видачу обмежувального припису (справа № 450/13/21), про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення з будинку без надання іншого житлового приміщення (справа № 450/3108/20) і суд відмовив ОСОБА_4 у задоволенні позовів у цих судових справах.
Зазначав, що судова справа № 450/3108/20 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом його виселення з будинку без надання іншого житлового приміщення дійшла до суду касаційної інстанції та постановою від 01 березня 2023 року Верховний Суд підтвердив законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і незаконність позовних вимог ОСОБА_4 щодо скасування реєстрації та виселення його разом з синами з будинку без надання іншого житлового приміщення.
Вказував також, що з метою захисту своїх прав він звернувся до Пустомитівського районного суду із позовом до ОСОБА_4 про витребування майна із незаконного володіння, тобто в суді є спір про право власності на будинок і земельну ділянку (справа № 450/1756/21).
Позивач вважав, що всупереч нормам чинного законодавства та рішенню Пустомитівського районного суду Львівської області по цивільній справі № 450/3108/20 його й дітей незаконно зняли з реєстрації.
Зазначав, що порушенні норми зняття з реєстрації дітей до 14 років, порушенні норми Конституції України про право на житло.
Стверджував, що зняття їх з реєстрації було спрямоване на один із способів незаконного відчуження спірного майна, адже коли в житловому будинку зареєстровані неповнолітні, то без рішення/згоди органів опіки і піклування неможливо відчужити житловий будинок (відчуження будинку новому фіктивному власнику - ОСОБА_6 , відбулося 19 жовтня 2023 року).
Вказував, що будинок, у якому вони проживають, є єдиним місцем їхнього проживання, враховуючи що іншого житла у них немає і вони правомірно набули право на проживання.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- скасувати зняття з обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , його, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
- зобов'язати Давидівську сільську раду Давидівської територіальної громади Львівської області поновити його, а також дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та внести відповідні відомості у відомчу інформаційну систему Державної міграційної служби.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2024 року у складі судді Добощ Н. Б. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що посадові особи Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, знімаючи з реєстрації місця проживання позивача з дітьми за заявою власника майна, діяли відповідно до вимог чинного законодавства, тому підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 13 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 жовтня
2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано зняття з обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_2 .
Зобов'язано Давидівську сільську раду Давидівської територіальної громади Львівської області поновити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2
на обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та внести відповідні відомості у відомчу інформаційну систему Державної міграційної служби.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області не було підстав для зняття з реєстрації, ОСОБА_1 та його малолітніх дітей.
Апеляційний суд послався на статтю 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якої зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Суд вказав, що вказана норма закону прямо вказує на те, що рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, є прямим доказом для зняття особи з реєстрації місця проживання і не потребує інших додаткових рішень суду для скасування реєстрації.
Апеляційний суд врахував, що у межах справи № 450/3108/20 судами було встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 , вселився у спірний будинок як член сім'ї власника, він та його діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та постійно проживають у цьому будинку, а ОСОБА_5 проживає в ньому як дружина ОСОБА_1 та матір його дітей, тобто відповідачі у справі № 450/3108/20 проживають в належному позивачу будинку на законних підставах, іншого житла не мають, а також з огляду на недоведеність позивачем притягнення відповідачів до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення щодо неї неправомірних дій, недоведеність наявності в позивача перешкод у володінні та користуванні спірним будинком чи перешкод на вселення і проживання в ньому. Суд оцінив баланс інтересів сторін, дослідив питання втрати відповідачами у справі № 450/3108/20, зокрема, малолітніми дітьми свого права на користування єдиним житлом на предмет пропорційності у світлі принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2024 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково ототожнив поняття зняття з реєстрації та виселення, яке відбувається за рішенням суду та позбавляє особу права користування житлом.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що зняття особи з реєстрації місця проживання здійснюється виключно за заявою власника житла, без згоди на те зареєстрованої особи.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Остапів Р. Ю., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує про те, що викладені в ній доводи є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, який повно та всебічно дослідив обставини справи, ухваливши законне та обґрунтоване судове рішення, яке просить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
23 липня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 грудня 2010 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
З 14 грудня 2017 року у вищевказаному житловому будинку був зареєстрований ОСОБА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади від 16 жовтня 2023 року.
З 15 серпня 2019 року у вищевказаному житловому будинку також були зареєстровані малолітні діти ОСОБА_1 : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади від 16 жовтня 2023 року.
16 жовтня 2023 року ОСОБА_4 звернулася до Двидівської сільської ради Львівського району Львівської області із заявами про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за формою згідно з додатком 6 до Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 (далі - Порядок), з метою зняття з зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 та неповнолітні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зняті з реєстрації за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права
без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня
2024 року у справі № 127/21333/22, від 26 січня 2024 року у справі № 161/5576/23, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а рішення районного суду відповідає не повністю
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
З 01 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який регулює відносини у сфері надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема, за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.
Зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини не здійснюється за заявою власника житла, якщо власником такого житла є один із батьків або інших законних представників дитини (частина друга статті 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 256 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
Згідно з пунктами 50, 61 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265, підставою зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за заявою власника житла є подання останнім заяви установленої форми згідно з додатком 6, документа, що посвідчує особу (у разі особистого звернення) та документа, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється виключно за заявою власника житла та не потребує згоди на те зареєстрованої особи.
При цьому, якщо з реєстрації знімаються батьки, то діти підлягають зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками чи одним із них.
Суд першої інстанції вважав, що посадові особи Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, знімаючи із зареєстрованого місця проживання позивача та його дітей за заявою ОСОБА_4 , як власника спірного житлового будинку, діяли у межах чинного законодавства України.
ОСОБА_4 , будучи одноосібним власником житлового будинку, не будучи матір'ю або законним представником малолітніх: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставах, передбачених статтею 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» законно подала заяву щодо зняття їх з реєстрації та зняття з реєстрації ОСОБА_1 та його дітей.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції помилково послався на норму права, яка втратила чинність ще у 2021 році, тобто до виникнення спірних правовідносин, а саме статтю 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Верховний Суд вважає, що судове рішення апеляційного суду про задоволення позову слід скасувати, а рішення районного суду про відмову у задоволенні позову - змінити, виклавши інші мотиви для ухвалення такого судового рішення.
З огляду на зміст позовної заяви ОСОБА_1 , спір виник не з Давидівською сільською радою Львівського району Львівської області, до якої він пред'явив позов, а з власником будинку, в якому він проживає із членами своєї сім'ї, - ОСОБА_4 , до якої позовних вимог у позові не заявлено.
Підтвердженням цього твердження є, як доводи позову з описом підстав, на яких він та члени його сім'ї маю правоють на проживання у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , так і правові норми, на які він посилається у позові, а саме норми цивільного та житлового законодавства, норми про право власності й відповідні положення Конвенції щодо захисту права користування житлом. При цьому, по суті відсутні норми права, які б свідчили про його спір із суб'єктом владних повноважень. Крім того, цю обставину підтверджують численні судові спори та рішення судів щодо житлового спору між ним та ОСОБА_4 .
За наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області не може бути самостійним відповідачем, так як, спір у позивача з огляду на зміст його позовних вимог виник саме з власником житла.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі
№ 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19).
Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).
Враховуючи наведене, те, що ОСОБА_1 , навівши у позові обґрунтування про існування житлового спору з ОСОБА_4 , пред'явив позовні вимоги до неналежного відповідача, а тому Верховний Суд вважає за необхідне змінити мотиви рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо судових витрат
Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки за подання касаційної скарги ОСОБА_4 сплатила 2 146 грн судового збору, що підтверджується відповідною квитанцією, то ця сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_1 на її користь, оскількиколегія суддів задовольняє її касаційну скаргу частково, скасовує постанову апеляційного суду та а рішення суду першої інстанції змінює в частині мотивування, що не впливає на судове рішення по суті.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2025 року скасувати.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину відповідно до висновків, викладених у цій постанові, а у решті - залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк