13.05.2026 м.Дніпро Справа № 908/330/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Віннікова С.В., (доповідач)
суддів: Андрейчука Л.В., Левшиної Г.В.,
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Деркач І.П.;
від позивача: представник не з'явився;
від відповідача-1: представник не з'явився;
від відповідача-2: представник не з'явився;
від третьої особи: представник не з'явився;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 (суддя Науменко А.О., повний текст якого підписаний 10.03.2026) у справі № 908/330/25,
за позовом: Першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі,
позивача: Східного офісу Держаудитслужби
до відповідача-1: Державної установи “Вільнянська виправна колонія» (№20),
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аскент-КР»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним договору про закупівлю товару та застосування наслідків недійсності правочину,
Короткий зміст позовних вимог
06.02.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 54-1140вих-24 від 06.02.2025 (документ сформований в системі “Електронний суд» 06.02.2025) Першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позивача - Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області до відповідачів: Державної установи “Вільнянська виправна колонія» (№20) та Товариства з обмеженою відповідальіснтю “Аскент-КР» з вимогами:
- визнати недійсним договір № К-1/04-15 від 24.11.2015 про закупівлю товарів за державні кошти, укладений між Вільнянською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№20) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аскент-КР»;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аскент-КР» на користь Державної установи “Вільнянська виправна колонія (№20)» 299 250,00 грн, а з Державної установи “Вільнянська виправна колонія (№20)» одержані нею за рішенням суду грошові кошти у розмірі 299 250,00 грн стягнути в дохід держави в особі Східного офісу Держаудитслужби.
Крім того прокурор просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аскент-КР» на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Запорізької окружної прокуратури Запорізької області кошти, витрачені на сплату у 2025 році судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 6013,40 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що обставини вчинення ТОВ “Аскент-КР» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі Вільнянською колонією коренеплодів та бульби їстівної з високим умістом крохмалю та інуліну, підтверджуються рішенням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.04.2017 №8-рш у справі № 03/19-16 . Таким чином, орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням підтвердив порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні його учасниками, у тому числі ТОВ “Аскент-КР», результатів торгів. Протиправність таких дій полягала в їх спрямуванні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником. Законність указаного рішення оскаржувалась у судовому порядку учасниками процедури закупівлі та не потребує доказування. Дії ТОВ “Аскент-КР» спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі. Ураховуючи зазначене, у діях ТОВ “Аскент-КР» вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення Вільнянською колонією зазначеного тендера та недобросовісне отримання права на укладення договору, а в подальшому - не обґрунтоване отримання прибутку від цієї господарської операції. Таким чином, завідомо суперечлива мета дій ТОВ “Аскент-КР» полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України “Про здійснення державних закупівель» обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах. Поведінка ТОВ “ДК АВТОТРЕЙД» та ТОВ »Аскент-КР» під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель. Тому договір, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ “Аскент-КР», на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України. ТОВ “Аскент-КР», маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало кошти в сумі 299 250,00 грн. Вищенаведене свідчить про наявність у ТОВ “Аскент-КР» умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку. Враховуючи наявність умислу лише у ТОВ “Аскент-КР» як сторони оспорюваного договору, одержані ним 299 250,00 грн за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору - Вільнянській колонії, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі №908/330/25 у задоволені позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури Запорізької області, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Прокурор (скаржник) в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі №908/330/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема положення законодавства у сфері публічних закупівель, захисту економічної конкуренції та статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, а також не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах. На думку скаржника, спірний договір укладено за результатами процедури закупівлі, проведеної з порушенням принципів добросовісної конкуренції, внаслідок антиконкурентних узгоджених дій учасників, що призвело до спотворення результатів торгів, усунення конкуренції та нівелювання мети публічної закупівлі.
Такі дії порушують інтереси держави і суспільства, пов'язані із забезпеченням ефективного та прозорого використання бюджетних коштів, а відтак спірний правочин суперечить вимогам закону і підлягає визнанню недійсним. При цьому скаржник наголошує на наявності підстав для застосування спеціальних правових наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, та вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо неможливості застосування вказаної норми без встановлення обвинувального вироку чи завдання значних збитків.
У зв'язку з викладеним скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Позивач та треті особи своїх пояснень та доповнень не надали.
Відповідачі-1,2 не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.263 ГПК України, що, в свою чергу, на підставі ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про надання строку для подачі відзиву повідомлявся належним чином.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Віннікова С.В. (доповідач), судді Левшина Г.В, Андрейчук Л.В.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 30.03.2026 здійснено запит матеріалів справи №908/330/25 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
03.04.2026 матеріали справи №908/330/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/330/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 22.04.2026.
20.04.2026 в систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої та з у зв'язку з перебуванням судді-доповідача Віннікова С.В. на лікарняному, розгляд справи, призначеної на 22.04.2026 не відбувся.
Ухвалою від 27.04.2026 розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 по справі № 908/330/25 призначити в судове засідання на 13.05.2026.
У судове засідання 13.05.2026 з'явився представник прокуратури, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Інші учасники справи правом участі в судовому засіданні не скористалися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 13.05.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Встановлені судом обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що Вільнянською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№20) 12.10.2015 у “Віснику державних закупівель» опубліковано оголошення №355 про проведення процедури закупівлі предметом якої є коренеплоди та бульба їстівна з високим умістом крохмалю та інуліну у кількості 85 500 кг.
У конкурсній документації Вільнянською колонією було зазначено, що розмір бюджетного призначення за кошторисом або очікувана вартість предмету закупівлі становить 342 000,00 грн. Отже, ціна коренеплодів та бульби їстівної з високим умістом крохмалю та інуліну, відповідно до розрахунку Вільнянської колонії, мала становити близько 4 грн./кг.
Конкурсні пропозиції на Торгах, згідно з Реєстром отриманих пропозицій конкурсних торгів, кваліфікаційних торгів, цінових пропозицій та Протоколом №б/н від б/н розкриття пропозицій конкурсних торгів, кваліфікаційних пропозицій, цінових пропозицій, надали два суб'єкти господарювання, а саме:
- ТОВ “ДК АВТОТРЕЙД» з ціновою пропозицією - 339 435,00 1 кг. - 3 грн. 97 коп.
- ТОВ “Аскент-КР» з ціновою пропозицією - 299 250,00 грн. 1 кг. - 3 грн. 50 коп.
Розкриття конкурсних пропозицій Торгів відбулось 02.11.2015 о 14 год. 00 хв. За результатами оцінки цінових пропозицій переможцем Торгів визначено ТОВ “Аскент-КР» з ціновою пропозицією - 299 250,00 грн. (протокол оцінки пропозицій конкурсних торгів від 09.11.2015 №34), яка є найбільш економічно вигідною.
Надалі, між ТОВ “Аскент-КР» та Вільнянською колонією укладено договір від 24.11.2015 №К-1/04-15 про закупівлю товарів, які були предметом Торгів за державні кошти. В договорі від 24.11.2015 №К-1/04-15 визначено його істотні умови. Зокрема, розділом 1 Договору визначено, що предметом останнього є коренеплоди та бульба їстівна з високим умістом крохмалю та інуліну у кількості 85 500 кг та відповідно до п.3.1 Договору сума договору складає 299 250 грн.
Поставка товару підтверджується накладними №2330 від 09.12.2015, №2164 від 04.12.2015, №2284 від 04.12.2015, №2143 від 04.12.2015, №2041 від 04.12.2024.
Вільнянською колонією та Управлінням державної казначейської служби України у Вільнянському районі Запорізької області підтверджено проведення видатків між контрагентами за договором від 24.11.2015 №К-1/04-15 на суму 299 250,00 грн. згідно наступних платіжних доручень:
- від 04.12.2015 №325 на суму 31500,00 грн.
- від 04.12.2015 №326 на суму 82950,00 грн.
- від 04.12.2015 №327 на суму 77000,00 грн.
- від 04.12.2015 №328 на суму 73850,00 грн.
- від 10.12.2015 №329 на суму 33950,00 грн.
Відтак, умови договору від 24.11.2015 №К-1/04-15 були виконані в повному обсязі, предмет закупівлі (товар) постачався Замовнику окремими партіями та розрахунок здійснено в повному обсязі.
Відповідно до інформації яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 17.01.2017 внесено зміни до найменування юридичної особи, а саме змінено назву Вільнянської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№20) на Державну установу “Вільнянська виправна колонія (№20)».
Рішенням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.04.2017 № 8- рш у справі № 03/19-16 визнано дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Аскент-КР» (місцезнаходження: вул. Телевізійна, буд. 8 оф. 107, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50086, ЄДРПОУ 37861168) та Товариства з обмеженою відповідальністю “ДК АВТОТРЕЙД» (місцезнаходження: вул. Телевізійна, буд. 2-А, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська області, 50086, ЄДРПОУ 38254742), які полягали у погодженні своїх тендерних пропозицій під час участі у жовтні-листопаді 2015 року в запиті цінових пропозицій із закупівлі коренеплодів та бульби їстівної з високим умістом крохмалю та інуліну - 85 500 кг., проведеної Вільнянською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України у Запорізькій області (№20) відповідно до оголошення №211631, опублікованого в інформаційному виданні “Вісник державних закупівель» №355 від 12.10.2015, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів).
Указане рішення (за винятком конфіденційних даних та інформації з обмеженим доступом) оприлюднене на офіційному веб-сайті Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та доступне за посиланням: https://southeastmtv.amcu.gov.ua/storage/app/uploads/public/605/9c5/843/6059c5843ddf9297805204.pdf.
Як було встановлено Запорізьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України ТОВ “ДК АВТОТРЕЙД» та ТОВ “Аскент-КР» пов'язані між собою через фізичних осіб, які протягом здійснення їх господарської діяльності були їх засновниками (учасниками) керівниками, підписантами або працівниками. А також, зазначено, що ще до подання ТОВ “Аскент-КР» та ТОВ “ДК АВТОТРЕЙД» своїх пропозицій на торги, вони були пов'язані господарськими відносинами, що створювало умови для обміну інформацією між ними.
Відповідно до рішення антиконкурентні узгоджені дії під час підготовки та участі у вказаних торгах підтверджуються таким:
- Схожість в оформленні ТОВ “ДК АВТОТРЕЙД» та ТОВ »Аскент-КР» конкурсної документації (п. 2.2. рішення від 12.04.2017 №8-рш);
- Звернення до одного і того ж нотаріуса (п.2.3 рішення від 12.04.2017 №8-рш); - Синхронна поведінка під час підготовки документів для участі у торгах отримання довідок (п.2.5 - п.2.7 рішення від 12.04.2017 №8-рш);
- Подання однакового обсягу та змісту документів (п. 2.8 рішення від 12.04.2017 №8-рш);
- Взаємопов'язаність засновників ТОВ “ДК АВТОТРЕЙД» та ТОВ “Аскент-КР» (п.4 рішення від 12.04.2017 №8-рш);
- Наявність сталих ділових та господарських відносин між ТОВ “ДК АВТОТРЕЙД» та ТОВ “Аскент-КР» (п. 5 рішення від 12.04.2017 №8-рш);
- Надання безвідсоткової зворотної (поворотної) позики та фінансової допомоги (п. 5.1 рішеня від 12.04.2017 №8-рш).
З огляду на вищезазначене, адміністративна колегія Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у своєму рішенні від 12.04.2017 №8-рш у справі № 03/19-16 дійшла висновку, що такі дії учасників закупівлі не можуть бути випадковим збігом обставин чи наслідком дії об'єктивних чинників, а свідчить про узгодження (координацію) своєї поведінки при підготовці до участі та участі у торгах, зокрема, про обмін інформацією. ТОВ “ДК АВТОТРЕЙД» та ТОВ “Аскент-КР» під час підготовки документації в торгах діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов'язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель та за Законом України “Про здійснення державних закупівель». Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ТОВ “ДК АВТОТРЕЙД» та ТОВ »Аскент-КР» тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результати проведення замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України “Про захист економічної конкуренції».
Враховуючи вищевикладене, така поведінка ТОВ “ДК АВТОТРЕЙД» та ТОВ “Аскент_КР» становить порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до пункту 1 статті 50, пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції».
За інформацією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.11.2024 № 54-02/3412е ТОВ “Аскент-КР» оскаржувало рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.04.2017 №8- рш у справі № 03/19-16 до суду. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.09.2017, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2017, по справі №908/1300/17 відмовлено у задоволені позову ТОВ “Аскент-КР» про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.04.2017 №8-рш. У зв'язку з цим Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України звернулося з позовом до господарського суду Дніпропетровської області про стягнення з ТОВ “Аскент-КР» штрафу у розмірі 136000 грн. та пені у розмірі 136 000 грн, який рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2018 задоволено. Наразі вказане рішення виконано не було. Таким чином, рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.04.2017 №8- рш у справі № 03/19-16 є чинним.
Запорізькою окружною прокуратурою на виконання вимог, установлених абз. 4 ч. 4 ст. 23 указаного Закону, листом від 19.11.2024 № 54-1047ВИХ-24 повідомлено управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області та Східний офіс Держаудитслужби про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ “Аскент-КР». Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Листом від 06.12.2024 №040425-17/7023-2024 Східний офіс Держаудитслужби повідомив, що здійснення державного фінансового контролю та реалізація його результатів на території Запорізької області покладено на структурний підрозділ Офісу, тому відповідь про результати розгляду по суті буде надано управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області. В той же час, листом від 11.12.2024 №040831-15/3344-2024 управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області повідомило, що останнім контрольні заходи у Вільнянській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№20) не проводились. Крім того, управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області повідомлено, що органом державного фінансового контролю не вживалися та не плануються вжиття заходів щодо поновлення державних інтересів щодо визнання недійним вказаного вище договору.
Таким чином, управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області та Східним офісом Держаудитслужби заходів щодо захисту інтересів держави з метою визнання договору недійсним та стягнення коштів до державного бюджету не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб'єкта владних повноважень та те, що вказаний орган державної влади не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави. Зазначені обставини, таким чином, дають підстави вважати дотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».
Враховуючи наведене, прокурор звернувся з позовними вимогами до відповідачів про про: визнання недійсним договору № К-1/04-15 від 24.11.2015 про закупівлю товарів за державні кошти, укладений між Вільнянською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№20) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аскент-КР»; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аскент-КР» на користь Державної установи “Вільнянська виправна колонія (№20)» 299 250,00 грн, а з Державної установи “Вільнянська виправна колонія (№20)» одержані нею за рішенням суду грошові кошти у розмірі 299 250,00 грн стягнути в дохід держави в особі Східного офісу Держаудитслужби.
За наслідками розгляду позову Господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з не обґрунтованості та не доведеності вимог прокуратури.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода прокурора з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції повністю та вимога ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання недійсним договіру № К-1/04-15 від 24.11.2015 про закупівлю товарів за державні кошти, укладений між Вільнянською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№20) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аскент-КР» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аскент-КР» на користь Державної установи “Вільнянська виправна колонія (№20)» 299 250,00 грн, а з Державної установи “Вільнянська виправна колонія (№20)» одержані нею за рішенням суду грошові кошти у розмірі 299 250,00 грн в дохід держави в особі Східного офісу Держаудитслужби.
Відповідно до ст. 11, 509, 526 ЦК України договір є підставою виникнення зобов'язань, які мають виконуватись належним чином відповідно до договору та закону.
У ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, ч. 1 якої встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі".
Вказаний Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41).
Постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості).
Вказаними Особливостями передбачено, що Замовники, що зобов'язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону, проводять закупівлі з урахуванням цих особливостей та з дотриманням принципів здійснення публічних закупівель, визначених Законом (п. 3).
Згідно з нормою ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Аналогічна за змістом норма містилася у ч. 1 ст. 208 ГК України (яка була чинною на час існування спірних відносин).
Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
Отже стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст. 228 була доповнена ч. 3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Наслідки, передбачені реченнями 2, 3 ч. 3 ст. 228 ЦК України не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК України, яка містить каральні заходи (санкції).
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
У ч. 3 ст. 228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони за своєю суттю є іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Судом першої інстанції враховано, що ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.
Так, у справі “Kurban v. Turkey» (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.
Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
Щодо винної особи суд зазначив наступне, Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (закупівля виробів медичного призначення лікарнею) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводить, стверджучи про порушення правових та економічних засад держави, принципів, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.
Об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦКзагальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави».
Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
Тим не менше, Об'єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК так і не була виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст.208) втратив чинність у зв'язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.
Враховуючи викладене, Об'єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином: при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором не доведено, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/послугу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням спеціальних економічних, інших обмежувальних заходів та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 по справі №922/3456/23 вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч. 3 ст. 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч. 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
Разом з тим, щодо добросовісності, ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у данні справі -Державної установи “Вільнянська виправна колонія» (№20).
Приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
Втім, Верховний Суд вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа “Kurban v. Turkey»).
Відповідно до положень ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У даній справі прокурор просить стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з
Товариства з обмеженою відповідальністю “Аскент-КР» на користь Державної установи “Вільнянська виправна колонія» (№20)).
Оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Отже, при правильному застосуванні норми ч. 3 ст. 228 ЦК України з відповідача мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином.
У даній справі це поставка коренеплоди та бульба їстівна з високим умістом крохмалю та інуліну у кількості 85 500 кг, а не кошти, тобто перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з Державної установи “Вільнянська виправна колонія» (№20) грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача 1, так і щодо добросовісної сторони правочину.
Відтак, переглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги прокурора, заперечення учасників справи, а також перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла таких висновків.
Суд апеляційної інстанції погоджується з установленими судом першої інстанції обставинами щодо укладення між ТОВ “Аскент-КР» та Державною установою “Вільнянська виправна колонія» (№20) договору від 24.11.2015 №К-1/04-15 про закупівлю товарів, які були предметом торгів за державні кошти.
Разом з тим, встановлений рішенням Антимонопольного комітету України факт вчинення учасниками торгів антиконкурентних узгоджених дій сам по собі не є безумовною підставою для визнання укладеного за результатами таких торгів договору недійсним у розумінні статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що для застосування положень ч. 3 ст. 228 ЦК України необхідним є встановлення сукупності таких умов: спрямованість правочину на досягнення мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; наявність умислу хоча б в однієї зі сторін правочину; настання або реальна загроза настання істотних негативних наслідків для державних чи суспільних інтересів.
Водночас прокурором у даній справі не доведено, що сам по собі спірний договір був спрямований на досягнення мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Як правильно встановлено судом першої інстанції, предметом спірного договору є поставка коренеплодів та бульб їстівних з високим умістом крохмалю та інуліну у кількості 85 500 кг, що за своєю правовою природою є звичайною господарською операцією, спрямованою на забезпечення належного функціонування державної установи та задоволення її господарських потреб.
Такий предмет договору не є забороненим законом, не порушує публічний порядок та відповідає завданням і функціям відповідної установи, що виключає можливість кваліфікації самого правочину як такого, що є протиправним за своєю суттю. Сам факт порушення процедури закупівлі або законодавства про захист економічної конкуренції, на чому наголошує прокурор, не свідчить про наявність у сторін умислу на досягнення результату, який суперечить інтересам держави і суспільства.
Також матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що внаслідок укладення та виконання договору державі завдано шкоди, зокрема у вигляді переплати бюджетних коштів, неякісного виконання робіт чи неотримання очікуваного результату. Відсутність таких доказів виключає наявність причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та порушенням майнових інтересів держави.
Суд апеляційної інстанції окремо враховує правову позицію Верховного Суду щодо виключного характеру застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка передбачає конфіскаційні наслідки та має каральну природу. Застосування такої санкції можливе лише у випадках істотного та доведеного порушення публічних інтересів, що супроводжується значними збитками або протиправним збагаченням.
У даному випадку встановлене порушення конкурентного законодавства вже отримало належну правову оцінку у вигляді застосування санкцій Антимонопольним комітетом України, які були виконані та не оскаржені. Додаткове застосування конфіскаційних наслідків у межах цивільного (господарського) спору без належного обґрунтування суперечило б принципу пропорційності.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, у цій справі призвело б до непропорційного втручання у право мирного володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема щодо добросовісної сторони правочину Державної установи “Вільнянська виправна колонія» (№20).
Зокрема, обраний прокурором спосіб захисту фактично покладає негативні майнові наслідки на орган місцевого самоврядування, який діяв у межах своїх повноважень та не доведений як такий, що мав умисел на порушення інтересів держави.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та недоведеними, а підстави для визнання договору недійсним відсутні, також відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин справі, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Запорізької області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/330/25 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 18.05.2026.
Головуючий суддя С.В. Вінніков
Суддя Л.В. Андрейчук
Суддя Г.В. Левшина