14.04.2026 м.Дніпро Справа № 904/273/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів: Кощеєв І.М., Чус О.В.
при секретарі судового засідання Новіковій Д.О.
Представники сторін:
прокурор: Щербина Сергій Олександрович (в залі суду) - прокурор- посвідчення №082806 від 06.10.25р.
інші представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином
розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАНА ЕСТЕЙТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 у справі № 904/273/25 (суддя Золотарьова Я.С.)
за позовом Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАНА ЕСТЕЙТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про скасування державної реєстрації права приватноївласності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Криворізька східна окружна прокуратура в інтересах держави в особі позивача - Криворізької міської ради звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАНА ЕСТЕЙТ", в якому просила суд: скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "ДІАНА ЕСТЕЙТ" (код ЄДРПОУ 45638386) на об'єкт нерухомого майна - будівля, нежитлова будівля - торговий павільйон, площею 16 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, проведену 07.12.2024 державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колесник І.М. (номер відомостей про речове право: 57935071) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2895473412060; зобов'язати ТОВ "ДІАНА ЕСТЕЙТ" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0044 га з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 шляхом демонтажу (знесення) торгового павільйону 16 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний торговий павільйон є тимчасовою спорудою, виготовленою з металевих конструкцій без улаштування фундаменту, речові права на яку відповідно до частини 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація права власності на цю споруду здійснена з порушенням вимог законодавства, що підтверджено актом камеральної перевірки Міністерства юстиції України. Земельна ділянка комунальної форми власності з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 фактично самовільно зайнята відповідачем за відсутності правовстановлюючих документів на землю.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 позов задоволено у повному обсязі. Скасовано державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАНА ЕСТЕЙТ" (код ЄДРПОУ 45638386) на об'єкт нерухомого майна - будівля, нежитлова будівля - торговий павільйон, площею 16 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, проведену 07.12.2024 державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колесник І.М. (номер відомостей про речове право: 57935071) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2895473412060. Зобов'язано ТОВ "ДІАНА ЕСТЕЙТ" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0044 га з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 шляхом демонтажу (знесення) торгового павільйону 16 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ТОВ "ДІАНА ЕСТЕЙТ" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 844,80 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що спірний торговий павільйон знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 та фактично є тимчасовою спорудою. Згідно з технічним паспортом нежитлова будівля (торговий павільйон) загальною площею 16 кв.м виготовлена з металевих конструкцій та без улаштування фундаменту. За результатами оглядів виконавчим комітетом Довгинцівської районної в місті ради встановлено, що зовнішній вигляд тимчасової споруди - металевого кіоска з навісом - не змінився з часу належності його попередньому власнику ОСОБА_1 Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та частини 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на тимчасові, некапітальні споруди не підлягають державній реєстрації. Актом камеральної перевірки Міністерства юстиції України від 08.10.2024 встановлено порушення державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос О.В. вимог статей 3, 5, 10, 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 12, 40 Порядку державної реєстрації. Суд також встановив, що договір особистого сервітуту припинився у зв'язку зі смертю сервітуарія ОСОБА_1 03.10.2023, у Державному реєстрі речових прав відсутня інформація щодо оформлення речових прав на земельну ділянку за ОСОБА_2 або ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ», а земельна ділянка фактично самовільно зайнята тимчасовою спорудою, що розташована в охоронній зоні інженерних мереж.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням суду, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІАНА ЕСТЕЙТ" подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі, а також вирішити питання стосовно нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у першій інстанції, та стягнути витрати за подання апеляційної скарги з позивача.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Скаржник вважає, що незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення полягає у неповному з'ясуванні судом першої інстанції усіх обставин справи, формальному підході до вивчення обставин справи, що спричинило помилкові висновки щодо визначення належного ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» нерухомого майна як тимчасової споруди (малої архітектурної форми). Єдиною підставою для скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача на торговий павільйон стало те, що суд кваліфікував його як тимчасову споруду, речові права на яку не підлягають державній реєстрації. Апелянт зазначає, що такі висновки суду не ґрунтуються на обставинах справи, не відповідають нормам закону та матеріалам справи. Суд першої інстанції без призначення будівельної експертизи, без допиту відповідних спеціалістів, без дослідження документів на об'єкт нерухомого майна - торговий павільйон, без пояснень сторін з цього приводу, не володіючи спеціальними знаннями у галузі будівництва, виключно на своїх переконаннях зробив хибні висновки щодо належності торгового павільйону до тимчасових споруд. При цьому позивачем не надано доказів, що торговий павільйон є тимчасовою спорудою, крім припущень позивача. Апелянт зазначає, що для проведення реєстрації права власності не вистачало тільки поштової адреси, а інших підстав для відмови у державній реєстрації не було.
Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» не має зареєстрованого (належним чином оформленого) права користування земельною ділянкою, на якій розміщене спірне майно. Апелянт посилається на те, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27.12.2023 у справі № 211/7491/23 визнано дійсним договір купівлі-продажу металевого кіоску між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначений кіоск. На виконання цього рішення реєстратором здійснено реєстрацію права власності, що, на думку апелянта, відповідає вимогам чинного законодавства. Надалі на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу від 19.09.2024, посвідченого приватним нотаріусом Кучман І.І., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1.
Апелянт зазначає, що відповідно до статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності (користування) на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Таким чином, до ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» перейшло право користування земельною ділянкою на умовах та підставах, на яких нею користувався ОСОБА_1 .
Скаржник стверджує, що не звернення ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» до Криворізької міської ради щодо продовження строку договору особистого сервітуту було зумовлено введенням в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року. Апелянт посилається на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 № 2145-IX, яким визначено особливості регулювання земельних відносин на час дії воєнного стану, зокрема передбачено автоматичне поновлення на один рік без волевиявлення сторін договорів оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками за якими закінчився після введення воєнного стану. На цій підставі апелянт вважає, що договір сервітуту був автоматично пролонгований, оскільки ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» є власником нерухомого майна на земельній ділянці та до нього перейшло право користування земельним сервітутом.
Апелянт також зазначає, що відповідач продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою, орендодавець її не вилучав та не вживав жодних заходів для її звільнення, жодного припису від Криворізької міської ради про звільнення земельної ділянки не надходило, що свідчить про пасивну позицію позивача.
Скаржник посилається на те, що державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. Апелянт вказує на статтю 328 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено судом.
Крім того, апелянт зазначає, що рішенням суду першої інстанції грубо порушуються права відповідача як власника нежитлового приміщення, зокрема право мирного володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, статтями 317, 319, 321 Цивільного кодексу України.
Скаржник вказує, що оскаржуване рішення прийнято за наслідками неповного з'ясування та ненадання оцінки наявності форс-мажорної обставини (воєнний стан), яка обумовлена умовами самого договору, а також недотримання судом вимог щодо вмотивованості (обґрунтованості) рішення. Апелянт посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року, пункт 58), зазначаючи, що суд першої інстанції в порушення статті 236 ГПК України не надав правової оцінки доводам відповідача та не навів належних мотивів їх відхилення.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Криворізька східна окружна прокуратура та Криворізька міська рада не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2025 у дані справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2025р. апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме подання до апеляційного суду належних доказів доплати судового збору у сумі 1948,44 грн.
На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАНА ЕСТЕЙТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 у справі № 904/273/25 (суддя Золотарьова Я.С.). Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 24.03.2026 об 11:30 годин.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026 сторонам доведено до відома що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАНА ЕСТЕЙТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 у справі № 904/273/25 відбудеться в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду зал судового засіданні №511.
23.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Криворізької східної окружної прокуратури надійшли письмові пояснення.
24.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАНА ЕСТЕЙТ" надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності.
24.03.2026 присутній в судовому засіданні прокурор надав свої пояснення щодо вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 14.04.2026 на 15:05 год.
В судове засідання призначене на 14.04.2026 з'явився прокурор, інші представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Під час проведення судового засідання на території міста Дніпро сигналу повітряної тривоги оголошено не було, у зв'язку з чим колегія суддів констатує відсутність підстав для висновку щодо наявності обставин, що перешкоджають здійсненню правосуддя та розгляду справи у визначений час.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі "Осман проти Сполученого королівства" та від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
"Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі "G. B. проти Франції"), тощо. Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (п.51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету на користь неучасті в судовому засіданні у випадку невизнання судом обов'язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення судового засідання.
До того ж, обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів виснує, що судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
14.04.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що рішенням Криворізької міської ради № 2568 від 27.03.2014 ФОП ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 площею 0,0044 га під тимчасовою спорудою існуючого кіоска та навісу за адресою: АДРЕСА_1; у період з 2014 по 2023 роки між Криворізькою міською радою та ФОП ОСОБА_1 неодноразово укладалися та переукладалися договори особистого сервітуту щодо зазначеної земельної ділянки; останній договір особистого сервітуту № 12023058 від 25.08.2023 укладено строком на 6 місяців, тобто до 25.02.2024, при цьому пунктом 11.2.4 цього договору передбачено припинення його дії у разі смерті фізичної особи - сервітуарія; ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено судом у справі № 211/7491/23; рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27.12.2023 у справі № 211/7491/23 визнано дійсним договір купівлі-продажу металевого кіоску розміром 2,5м х 2,5м х 2,5м між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначений металевий кіоск; 06.03.2024 державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос О.В. здійснено первинну державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на об'єкт - торговий павільйон, площею 16 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ; 07.12.2024 державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Колесник І.М. на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу зареєстровано право власності на спірну споруду за ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» (ЄДРПОУ 45638386), засновником та директором якого є ОСОБА_2 ; у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація щодо оформлення речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 за ОСОБА_2 або ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ»; згідно відповіді Криворізької міської ради № 12/18/4637 від 03.07.2024 земельна ділянка у користуванні не перебуває, ОСОБА_2 з питань отримання права користування не зверталась; на земельній ділянці встановлена охоронна зона інженерних мереж площею 0,0037 га, торговий павільйон розташовується в захисних охоронних зонах водопровідної та каналізаційної мережі.
Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Згідно зі ст. 152 ЗК України та ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі ст. 12 Земельним кодексом України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Як зазначалося вище, у період з 2014 по 2023 роки між Криворізькою міською радою та ФОП ОСОБА_1 неодноразово укладалися та переукладалися договори особистого сервітуту щодо зазначеної земельної ділянки. Востаннє, на підставі рішення Криворізької міської ради № 2123 від 28.07.2023 між Криворізькою міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір особистого сервітуту № 12023058 від 25.08.2023 для подальшого користування земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 площею 0,0044 га, для розміщення тимчасової споруди існуючого кіоска та навісу, за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців, тобто до 25.02.2024.
Пунктом 11.2.4 цього договору визначено, що дія договору припиняється в разі смерті фізичної особи - «Сервітуарія».
ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як встановлено судом у справі №211/7491/23, а тому дія договору особистого сервітуту припинилась в цей же день.
У подальшому, право приватної власності на спірну тимчасову споруду, що не є об'єктом нерухомого майна, визнано за ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27.12.2023 у справі № 211/7491/23, яке набрало законної сили 29.01.2024.
Статтею 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі по тексту - Закон України № 1952-IV).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 3 Закону України № 1952-IV визначено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України № 1952-IV, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Положеннями ч. 8 ст. 18 Закону України № 1952-IV встановлено, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав визначено Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (далі по тексту - Порядок).
Згідно з п. п. 6, 7 Порядку (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком. Частиною 2 ст. 22 Закону України № 1952-IV передбачено, що відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.
Відповідно до п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
Згідно з п. 14 ч.1 ст. 27 Закону України № 1952-IV, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
При цьому, з огляду на закріплені у ст. ст. 9, 10, 18 Закону України № 1952-IV положення, порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України № 1952-IV, державний реєстратор:
- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
- під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до п. п. 2-4 ч. 1, ч. 2 ст. 24 № 1952-IV, підставами для відмови в державній реєстрації прав є наступне: заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів зауважує, що Великою Палатою Верховного Суду сформулювано висновок про те, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб (постанова від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.28)). Судове рішення діє виключно inter partes (лат. між сторонами). Отже, судове рішення Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської областіу справі № 211/7491/23 (Провадження № 2/211/2995/23) від 27 грудня 2023 року не визначає права чи обов'язки Криворізької міської ради і за жодних умов не може бути протиставлене їй.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує, що задоволення позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу металевого кіоску розміром 2,5х2,5х2,5м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного 01 вересня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсним та , відповідно, визнання за ОСОБА_2 права власності на металевий кіоск розміром 2,5х2,5х2,5м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , заявленого на підставі статті 317,328,334 ЦК України та п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року до особи, яка не була власником земельної ділянки, про визнання права власності на спірне майно, яке на цій ділянці розташоване, не спричинило виникнення права власності на майно у ОСОБА_2.
Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що: «…необхідно враховувати, що саме по собі встановлення наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Частиною третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно із ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об'єкт.
Частиною першою статті 27 вказаного Закону України встановлено перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі - Порядок).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно із п. 12 Порядку, розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено відповідно до законодавства, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів).
Відповідно до п. 40 Порядку, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
При цьому, Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27.12.2023 року у справі №211/7491/23 Договір купівлі- продажу металевого кіоску , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 01 вересня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано дійсним; визнано за ОСОБА_2 право власності на металевий кіоск, розташований за адресою: АДРЕСА_2 рішення наявна в матеріалах справи).
Відповідно до положень статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
На виконання вказаного рішення реєстратором відбулась реєстрація права власності на вказане майно, що відповідає вимогам чинного законодавства.
На підставі Акту приймання-передачі нерухомого майна майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» від 19.09.2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є подружжям передали ТОВ «ДАІНА ЕСТЕЙТ» нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кучман І.І., зареєстровано в реєстрі за №7644, 7645, 7646 (Копія акту наявна в матеріалах справи).
За змістом ст. 377 ЦК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно із ст. 120 Земельного кодексу України, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.
При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Разом з тим, при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно…» як такі, що суперечать сталій судовій практиці, яка сформовано у спірних правовідносинах.
Відповідно до технічного паспорту №ТІ01:8518-4991-8526-4386 від 07.03.2024, який додано до реєстраційної справи, нежитлова будівля (торговий павільйон) загальною площею 16 кв.м виготовлена з металевих конструкцій та без улаштування фундаменту та знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до інформації виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради №8/26-471 від 16.10.2024 встановлено, що виконкомом 07.06.2024 та 01.10.2024 здійснено огляди земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058, площею 0,0044 га, за адресою: АДРЕСА_1. За результатами огляду встановлено, що на вищевказаній земельній ділянці розміщено торгівельний павільйон, який належить ОСОБА_2 Раніше торгівельний павільйон належав ОСОБА_1 як тимчасова споруда - металевий кіоск з навісом, з того часу зовнішній вигляд тимчасової споруди не змінився. На момент оглядів торговий павільйон був зачинений, підприємницька діяльність не здійснювалася, про що складено відповідні акти огляду земельної ділянки.
Цим же листом виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради повідомив, що рішення щодо присвоєння поштової адреси бульвар Європейський (раніше Кірова), буд. 29а, не приймалося.
Відповідно до листа КП «Криворізьке РБТІ» ДОР» №511 від 22.05.2024 встановлено, що в архіві КП «Криворізьке РБТІ» ДОР» знаходиться на зберіганні інвентаризаційна справа на торговий кіоск за адресою: АДРЕСА_1, згідно якої станом на 31.12.2012 право власності в КП «Криворізьке РБТІ» ДОР» не зареєстровано, в наявності лише матеріали технічної інвентаризації.
Вирішуючи питання щодо правового статусу спірної споруди, колегія суддів виходить з наступного:
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Враховуючи вищевстановлені обставини укладання договорів сервітуту з 2014р. по 2023р., колегія суддів виснує, що найбільш вірогідним є той факт, що спірний металевий кіоск було збудовано в стані, який відповідає стану, наведеному в довідці 408821100 як на дату укладання першого Договору особистого сервітуту (т.1 а.с. 23-26), тобто 22.04.2014р. так і на дату розгляду даної справи.
Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, відтак при розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції самостійно перевіряє доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надає правову кваліфікацію цим відносинам і зобов'язанням сторін (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18).
Вирішуючи питання правового статусу спірного металового кіоску станом на 22.04.2014р. колегія суддів враховує наступне:
Відповідно до статті 28 Закону України « Про регулювання містобудівної діяльності»
2. Тимчасова споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
3. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15).
4. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку (z1330-11), встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідно до пунтку 1.4. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверженого Наказом Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 № 244 (далі -Порядок № 244), термін «стаціонарна ТС - споруда», у цьому Порядку застосовуються у такому значенні: яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м..
Оскільки, згідно інфрмації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно площа нежитлової будівлі- торгового павільону літ.А; навіс літ.а1 визначена 16,0 кв метрів, колегія суддів виснує, що зазначена нежитлова будівля є малою архітектурною формою в розумінні Закону України « Про регулювання містобудівної діяльності» і стаціонарною ТС - спорудою в розумінні Порядку № 244.
У відповідності до статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» в редакції чинній на дату укладання першого договору особистого сервітуту:
1. До об'єктів благоустрою населених пунктів належать:
1) території загального користування:
а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики;
б) пам'ятки культурної та історичної спадщини;
в) майдани, площі, бульвари, проспекти;
г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки;
ґ) пляжі;
д) кладовища;
е) інші території загального користування;
2) прибудинкові території;
3) території будівель та споруд інженерного захисту територій;
4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
2. До об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.
Згідно Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності № 244:
1.7. Розміщення окремих ТС здійснюється згідно з цим Порядком.
2.1. Підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС (додаток 1).
2.2. Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
2.3. До заяви додаються:
графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості;
реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація).
Цей перелік документів є вичерпним.
2.4. Відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам визначає відповідний орган з питань містобудування та архітектури, який утворено у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації, протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.
У разі відсутності у складі відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради органу з питань містобудування та архітектури відповідність намірів щодо місця розташування ТС на території сільської, селищної, міської ради визначає орган з питань містобудування та архітектури відповідної районної державної адміністрації за територіальною належністю. У такому випадку строк розгляду заяви становить п'ятнадцять робочих днів.
2.5. Про відповідність намірів замовника щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам замовник повідомляється відповідним органом з питань містобудування та архітектури письмово протягом трьох робочих днів з дня такого визначення відповідності намірів або замовнику надається аргументована відмова щодо реалізації намірів розміщення ТС.
2.6. Для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої додає:
схему розміщення ТС (додаток 1);
ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб'єкт господарювання, що має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1);
схему благоустрою прилеглої території, складену замовником або суб'єктом підприємницької діяльності, який має відповідну ліцензію, архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів України";
технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.
Зазначені документи замовником отримуються самостійно.
2.7. Паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.
2.8. Час, витрачений на підготовку та подачу до органу з питань містобудування та архітектури схеми розміщення ТС, ескізів фасадів ТС та отримання технічних умов щодо інженерного забезпечення (за наявності), схеми благоустрою прилеглої території, не входить в строк підготовки паспорта прив'язки ТС.
2.9. Для підготовки паспорта прив'язки ТС містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не надаються.
2.10. Паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку.
2.11. Паспорт прив'язки включає:
схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території;
ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС);
технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж;
реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація).
Цей перелік документів є вичерпним.
2.12. Паспорт прив'язки підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.
2.13. При оформлені паспорта прив'язки ТС забороняється вимагати від замовника додаткові документи та отримання ним погоджень, непередбачених законом та цим Порядком.
2.14. Паспорт прив'язки ТС не надається за умов:
подання неповного пакета документів, визначених пунктом 2.6 цього Порядку;
подання недостовірних відомостей, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку.
Ненадання паспорта прив'язки з інших підстав не допускається.
2.15. Паспорт прив'язки видається на безоплатній основі.
2.16. Паспорт прив'язки підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру.
2.17. Строк дії паспорта прив'язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень.
2.18. Продовження строку дії паспорта прив'язки здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив'язки органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.
2.19. У разі змін, які відбулися у містобудівній документації на місцевому рівні, будівельних нормах, розташуванні існуючих будівель і споруд, інженерних мереж або з ініціативи суб'єкта господарювання, паспорт прив'язки може переоформлюватись на строк дії цього паспорта прив'язки або на новий строк.
2.20. Встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки.
2.21. Відхилення від паспорта прив'язки ТС не допускається.
2.22. Відновлення благоустрою замовником є обов'язковим.
2.23. Після розміщення ТС замовник подає до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або відповідної районної державної адміністрації письмову заяву за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку, у якій зазначає, що він виконав вимоги паспорта прив'язки.
2.24. Паспорт прив'язки виготовляється у двох примірниках. Один примірник зберігається у замовника ТС, другий - у відповідному органі з питань містобудування та архітектури.
2.25. Відомості паспорта прив'язки вносяться органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або відповідної районної державної адміністрації в інформаційну базу містобудівного кадастру (для стаціонарних ТС).
2.26. Дія паспорта прив'язки призупиняється за таких умов:
необхідність проведення планових ремонтних робіт на земельній ділянці, на якій розміщена ТС, - з обов'язковим попередженням власника ТС за 1 місяць та наданням тимчасового місця для розміщення такої ТС;
необхідність проведення аварійних ремонтних робіт на земельній ділянці, на якій розміщена ТС, - без попередження.
2.27. Дія паспорта прив'язки ТС анулюється за таких умов:
недотримання вимог паспорта прив'язки при її встановленні;
невстановлення ТС протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив'язки;
надання недостовірних відомостей у документах, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку, під час підготовки паспорта прив'язки ТС.
2.28. У разі проведення балансоутримувачем планових ремонтних робіт або аварійних ремонтних робіт на інженерних мережах власнику ТС надається тимчасове місце для розміщення ТС з перенесенням ТС (у тому числі з перенесенням на попереднє місце) за рахунок балансоутримувача цих мереж у місячний строк (при аварійних роботах - тижневий строк) з дати прийняття рішення (розпорядження, наказу) виконавчим органом відповідної ради або районної державної адміністрації про призупинення дії паспорта прив'язки.
На період до надання замовнику тимчасового місця розташування ТС така ТС розташовується в межах місця проведення ремонтних робіт.
2.29. Підставами для відновлення дії паспорта прив'язки ТС є завершення планових ремонтних робіт або аварійних ремонтних робіт.
2.30. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.
2.31. Розміщення ТС самовільно забороняється.
2.32. Власники (користувачі) ТС зобов'язані підтримувати належний експлуатаційний стан ТС та відповідного технологічного обладнання, що використовується разом з ТС.
2.33. У разі коли власник (користувач) має намір змінити її естетичний вигляд, він звертається до відповідного органу з питань містобудування та архітектури з письмовою заявою щодо внесення змін до паспорта прив'язки у частині ескізів фасадів. Орган з питань містобудування та архітектури розглядає нові ескізи фасадів ТС впродовж десяти робочих днів з дня подання такої заяви та за відсутності обґрунтованих заперечень керівник (заступник) органу з питань містобудування та архітектури візує нові ескізи фасадів ТС.
2.34. Режим роботи ТС встановлюється суб'єктом господарювання відповідно до законодавства.
2.35. Документація щодо встановлення ТС, видана до набрання чинності цим Порядком, дійсна до закінчення її терміну дії.
Колегія суддів констатує відсутність в матеріалах справи доказів дотримання позивачем Порядку № 244 щодо нежитлової будівлі- торгового павільону літ.А; навіс літ.а1 площею 16,0 кв метрів,
Порядку № 244 Розміщення ТС самовільно забороняється. Відповідно, відсутність оформленого як на ТОВ « ДІАНА ЕСТЕЙТ» так і будь-яких на інших осіб як на замовників, паспорту прив'язки дає підстави колегії дійти висновку, що нежитлова будівля- торгового павільону літ.А; навіс літ.а1 площею 16,0 кв метрів встановлена самовільно.
Самовільно розміщені тимчасові споруди, як це передбачено пунктом 2.30 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, підлягають демонтажу і мають бути прибрані особами, які їх самовільно розмістили. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 750/2431/17
Згідно зі статтею 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує, що спірні праводносини щодо тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - нежитлова будівля - торговий павільйон, площею 16 кв.м, розташована на земельній ділянці (кадастровий номер 1211000000:03:631:0058) площею 0,0044 за адресою: АДРЕСА_1 підпадає під регулювання подібних за змістом цивільних відносин (аналогія закону) щодо об'єктів самочинного будівництва за загальним правилом, передбаченим у частині другої статті 376 ЦК України.
Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що: « … Згідно установленої практики Верховного Суду, за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб. При вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі таких відомостей.
Таким чином, до ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» перейшло право користування земельною ділянкою на умовах та підставах на яких нею користувався ОСОБА_1 .
Не звернення, ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» до Криворізької міської ради щодо продовження строку Договору особистого сервітуту було викликано тим, що з 24 лютого 2022 року на Україні введено воєнний стан, у зв'язку з повномасштабним вторгненням Росії. Він був запроваджений указом Президента та затверджений Верховною Радою. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався Верховною Радою, останнє продовження - до 7 серпня 2025 року. Це означає, що в Україні діє особливий правовий режим, який передбачає певні обмеження прав і свобод громадян, а також додаткові повноваження для органів державної влади та військового
Під час воєнного стану в Україні діє заборона на безоплатну передачу земель державної та комунальної власності в приватну власність, а також заборона на отримання дозволів на розроблення документації землеустрою з метою такої передачі (підп. 5 п. 27 розд. Х Земельного кодексу України).
Так, починаючи із 7 квітня 2022 року діє Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 р. № 2145-IX.
Він визначає особливості регулювання земельних відносин на час дії воєнного стану, серед яких, зокрема: вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення. А отже, Договір сервітут був автоматично пролонгований, оскільки ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» є власником нерухомого майна земельній ділянці та до нього перейшло право користування земельним сервітутом.
Відповідач продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою, орендодавець таку у нього не вилучав та не вживав жодних заходів для її звільнення, жодного припису від Криворізької міської ради про звільнення земельної ділянки не надходило, що свідчить про пасивну позицію позивача.
Господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрацію або облік прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору (п. 6 ч.1 ст. 20 ГПК України).
Завданням господарського судочинства, за змістом ст. 2 ГПК України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського процесуального кодексу кожна особа чи суб'єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.
Згідно ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Рішенням суду першої інстанції грубо порушуються права Відповідача як власника нежитлового приміщення та залишає законного власниика права для засобів на існування в період воєнного часу, враховуючи що земельна ділянка передавалась ОСОБА_1 з метою здійснення підприємницької діяльності…», як такі, що знаходяться в межах обов'язку особи, яка вважає себе власником нерухомого майна, яке, відповідно, визнано судом самочинним будівництвом, нести відповідні негативні наслідки і за своїм змістовним наповненням є помилкою вибіркових доказів, оскільки, вказуючи на окремі дані, які, як здається апелянтові, підтверджують його позицію, він ігнорує значну частину встановлених судом у даній справі даних, які її спростовують.
Відповідно до вимог ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельного кодексу України (ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
Згідно зі ст. 12 Земельним кодексом України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
На підставі рішення Криворізької міської ради № 2123 від 28.07.2023 між Криворізькою міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір особистого сервітуту № 12023058 від 25.08.2023 для подальшого користування земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 площею 0,0044 га, для розміщення тимчасової споруди існуючого кіоска та навісу, за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців, тобто до 25.02.2024.
Пунктом 11.2.4 цього договору визначено, що дія договору припиняється в разі смерті фізичної особи - «Сервітуарія». ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як встановлено судом у справі №211/7491/23, а тому дія договору особистого сервітуту припинилась в цей же день.
У подальшому, право приватної власності на спірну тимчасову споруду, що не є об'єктом нерухомого майна, визнано за ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27.12.2023 у справі № 211/7491/23, яке набрало законної сили 29.01.2024.
Після цього ОСОБА_2 відчужено тимчасову споруду на користь відповідача шляхом передачі майна до статутного фонду.
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Разом з цим, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація щодо оформлення речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 за ОСОБА_2 або ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ», засновником та директором якого є таж сама ОСОБА_2 .
Згідно відповіді Криворізької міської ради №12/18/4637 від 03.07.2024 земельна ділянка у користуванні не перебуває, з питань отримання права користування на зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 не зверталась.
Відповідно до листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області №42439/5/04-36-24-07-07 від 12.09.2024 встановлено, що згідно інформації, наданою Криворізькою міською радою, ОСОБА_2 в переліку орендарів у період з 06.03.2024 по теперішній час відсутня.
Відповідно інформаційно - комунікаційних систем органів ДПС ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ДПС як фізична особа - підприємець з 12.07.2022. Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/ або орендна плата за земельну ділянку державної або комунальної власності) за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058, за адресою: АДРЕСА_1 , за 2024 рік не надавала.
ОСОБА_2 за період з 01.01.2024 по 13.09.2024 за кодами класифікації доходів бюджету : 18010900 «Орендна плата з фізичних осіб»; 18010700 «Земельний податок з фізичних осіб» та 18010301 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (для міст з районним поділом)» сплата відсутня.
Відповідно до інформації виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради №8/26-471 від 16.10.2024 встановлено, що на вищевказаній земельній ділянці розміщено торгівельний павільйон, який належить ОСОБА_2 . Раніше торгівельний павільйон належав ОСОБА_1 як тимчасова споруда - металевий кіоск з навісом, з того часу зовнішній вигляд тимчасової споруди не змінився. На момент оглядів торговий павільйон був зачинений, підприємницька діяльність не здійснювалася, про що складено відповідні акти огляду земельної ділянки.
За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Як встановлено, будь-які документи на підтвердження надання Криворізькою міською радою дозволу ОСОБА_2 або ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» щодо використання земельної ділянки під тимчасовою спорудою відсутні. Будь-які угоди щодо такого використання не укладалися.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що на теперішній час земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 площею 0,0044 га фактично самовільно зайнята самовільно збудованої на ній спорудою металевого кіоска та навісу.
Пунктом 2.2. договору особистого сервітуту № 12023058 від 25.08.2023 передбачено, що на вищевказаній земельній ділянці встановлена охоронна зона інженерних мереж площею 0,0037 га.
Згідно листа КП «Кривбасводоканал» №02-05/13875 від 10.09.2024 встановлено, що поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:03:631:0058 розташована водопровідна та каналізаційна мережа, а торговий павільйон розташовується в захисних охоронних зонах вказаних мереж.
Оскільки місцевий господарський суд правомірно врахував, що правові підстави зайняття ТОВ «ДІАНА ЕСТЕЙТ» зазначеної земельної ділянки комунальної форми власності в охоронній зоні інженерних мереж відсутні, тому вимоги прокурора в цій частині підлягають задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.06.2025 у справі № 912/695/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 7 762,20 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАНА ЕСТЕЙТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 у справі № 904/273/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 у справі № 904/273/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної у сумі 7 762,20 грн. скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІАНА ЕСТЕЙТ".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови суддями Дарміним М.О. та Чус О.В. підписано 14.05.2026р., суддею Кощеєвим І.М., у зв'язку з перебуванням у відпустці, ______________.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв