печерський районний суд міста києва
Справа № 757/57561/25-ц
пр. 2-10563/25
16 лютого 2026 року
Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судових засідань Сіренко С. О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Лисенко І. К.,
представника третьої особи Ксьондзик Т. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТИТУТ ГЕОІНФОРМАТИКИ», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання відсутнім права власності, -
До Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТИТУТ ГЕОІНФОРМАТИКИ», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання відсутнім права власності.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНСТИТУТ ГЕОІНФОРМАТИКИ» не є та не може бути власником нежитлових приміщень площею 3000 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 секції 3-4. Це випливає з того, що 27.08.2005 року між ТОВ «Денді-Карбон» (продавець) та ТОВ «Констеб ЛТД» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 3 000 кв.м., які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а ТОВ «Констеб ЛТД» зобов'язалося прийняти і сплатити за них оговорену грошову суму відповідно до умов договору.
Згідно з пунктом 4.1 Договору право власності у покупця на приміщення виникає після підписання сторонами нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу та акту прийому-передачі.
Всупереч умовам пункту 4.1. договору та вимогам статті 657 ЦК України нотаріального посвідчення вказаного правочину не відбулося, договір купівлі-продажу від 27.08.2005 між ТОВ «Констеб ЛТД» та ТОВ «Денді-Карбон» було укладено у простій письмовій форму, у зв'язку із чим він є нікчемним.
Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 18/492-40/110-61/20 від 28.09.2011 переведено права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 27.08.2005, що був укладений між ТОВ «Денді-Карбон» та ТОВ «Констеб ЛТД» на ТОВ «Карбон ЛТД».
Оскільки нікчемний правочин - договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.08.2005 року, укладений між ТОВ «Констеб ЛТД» та ТОВ «Денді-Карбон», за яким переведено права покупця на ТОВ «Карбон ЛТД», не створює юридичних наслідків, на переконання позивача, відсутні правові підстави вважати про перехід права власності на спірне нерухоме майно за цим правочином до ТОВ «Карбон ЛТД», та, відповідно можливість подальшого розпорядження зазначеним майном.
Крім того, державний реєстратор прав на нерухоме майно Кударенко В.М., яка провела державну реєстрацію права власності за суб'єктом ТОВ «Карбон ЛТД» (рішення № 29624420 від 17.05.2016 року) в порушення п.30 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 не внесла до Державного реєстру прав такі відомості про право власності, як розмір частки у праві спільної власності (у випадку спільної часткової власності), чим також порушила п.8 Розділу «Загальний порядок проведення державної реєстрації прав» Постанови Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до якої під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор обов'язково зазначає відомості, передбачені Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 № 1141.
Таким чином, рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Кударенко В.М. № 29624420 від 17.05.2016 є протиправним, таким, що порушує вимоги нормативних документів, що регламентують державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та підлягає скасуванню.
Відповідно, позивач вважає, що подальше передача до статутного капіталу ТОВ «ІНСТИТУТ ГЕОІНФОРМАТИКИ» не 42/100 частини у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , а окреме майно - нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3000 кв.м, право власності на які було зареєстровано за Відповідачем державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Кударенко В.М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29782851 від 27.05.2016 на праві приватної власності (а не спільної часткової власності), не відповідає набутому майну на підставі судового рішення.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2025 відкрито провадження у цивільній справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
В судовому засіданні представник позивач, просила задовольнити позов з мотивів викладених у позовній заяві.
Представник відповідача та представник третьої особи в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, просили відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що приватним нотаріусом прийнято рішення від 17 травня 2016 року індексний номер 29624420 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким за ТОВ «Карбон ЛТД» зареєстровано права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення 3 та 4 секцій, загальною площею 3000 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою виникнення права власності зазначено: рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2011, постанова Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011, постанова Вищого господарського суду України від 31.01.2012.
Вказаним рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2011, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 і постановою Вищого господарського суду України від 31.01.2012 у справі №18/492-40/110-61/20 визнано право власності за ТОВ «Карбон ЛТД» на нежилі приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м. у будівлі за адресою АДРЕСА_1 , що складає 42/100 частин у будівлі за адресою АДРЕСА_1 . Судові рішення набрали законної сили і в установленому процесуальним законом порядку скасованими чи зміненими не були.
20.05.2016 ТОВ «Карбон ЛТД» на підставі Протоколу № 70 загальних зборів та акту прийому-передачі та грошової оцінки майна передав до статутного фонду ТОВ «Інститут геоінформатики» наступні матеріальні цінності: нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 000 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вартість майна, що передається до статутного фонду складає - 707 609,00 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_2 зазначала, що набула право власності на нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 000 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2018.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відносини, що виникають у сфері прав власника майна регулюються положеннями Конституції України, ЦК України, а також Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV.
Згідно з статтею 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV від 01.07.2004 (далі Закон №1952-ІV) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (далі Порядок №1127).
Відповідно до пункту першого частини першої статті другої Закону №1952-ІV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах (ч. 3 ст. 10 Закону №1952-ІV).
Під час проведення реєстраційних дій державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV), перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV).
Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії (ч. 2 ст. 12 Закону №1952-IV).
Державна реєстрація прав проводиться, зокрема, в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень (ч. 1 ст. 18 Закону №1952-ІV).
Частиною 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку (ч. 4 ст. 18 Закону №1952-IV).
Державній реєстрації прав підлягають:
- право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва;
- речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань); інші речові права відповідно до закону (п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Закону №1952-IV).
Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону №1952-IV).
Частиною 1 статті 24 Закону №1952-ІV встановлено перелік підстав відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, державний реєстратор приймає рішення про відмову у реєстрації прав у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (п.4 ч.1 ст.24 Закону №1952-ІV).
Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України (ч. 13 ст. 15 Закону № 1952-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 затверджений порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
За приписами пункту 12 наведеного Порядку, під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, обтяженнями речових прав, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав.
Згідно з пунктом 54-2 Порядку для державної реєстрації права власності у зв'язку з поділом майна, що відповідно до закону належить на праві спільної сумісної власності подружжю (колишньому подружжю), або виділом майна дружині, чоловікові із складу всього майна подружжя подається відповідні договір або рішення суду. Незалежно від наявності державної реєстрації права власності на майно за тим з подружжя (колишнього подружжя), якому таке майно переходить у власність, проводиться державна реєстрація права власності у зв'язку з набуттям права власності на майно, набуте у результаті такого поділу. У разі коли поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) має наслідком поділ земельної ділянки, закінченого будівництвом об'єкта, державна реєстрація права власності проводиться відповідно до пункту 54 цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.
Отже, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно відноситься до документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Виходячи із системного аналізу наведених вище норм Закону №1952-IV та Порядку №1127 суд зазначає, що при прийнятті заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор перевіряє їх на наявність підстав для зупинення розгляду заяви чи відмови у реєстрації прав. При цьому, підставою для безумовного проведення державної реєстрації речового права є наявність судового рішення, яке набрало законної сили, щодо набуття заявником права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Як встановлено судом та за результатами дослідження матеріалів справи, підставою виникнення права власності зазначено: рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2011, постанова Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011, постанова Вищого господарського суду України від 31.01.2012.
Суд звертає увагу, що порушення цивільних прав або їх невизнання оцінюється через призму об'єктивно-суб'єктивних факторів, пов'язаних з проявом фактичних подій та явищ, взаємного зв'язку регулюючих норм законодавства, внутрішнього сприйняття відповідних обставин особами.
За змістом статті 82 ЦПК України преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому суб'єктний склад сторін у справі не має бути повністю тотожним. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 та постановою Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 826/7844/16 визнано законною рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. про державну реєстрацію прав на нерухоме майно - нежитлові приміщення 3 та 4 секцій, загальною площею 3000,00 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Карбон ЛТД».
Враховуючи викладене суд приходить висновку, що перехід права власності на спірне нерухоме майно до ТОВ «Карбон ЛТД» відбувся правомірно, а відтак ТОВ «Карбон ЛТД» в подальшому мало всі законні підстави передати до статутного капіталу ТОВ «ІНСТИТУТ ГЕОІНФОРМАТИКИ» нежитлові приміщення площею 3000 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 секції 3-4.
Щодо посилання позивача на порушення реєстратором підпункту 4 пункту 30 Порядку №1141, яким передбачено, що до Державного реєстру прав вносяться такі відомості про право власності, довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язання, спеціальне майнове право, право інвестора:- розмір частки у праві спільної власності (у випадку спільної часткової власності), то із вказаного положення не вбачається конкретно визначеного способу внесення розміру таких часток.
Суд враховує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2011 року у справі №18/492-40/110-61/20, яке набрало законної сили, визнано право власності за ТОВ «Карбон ЛТД».
Отже, заявлене ТОВ «Карбон ЛТД» для реєстрації нерухоме майно набуте на підставі рішення суду право власності, відповідає законодавству та поданим документам, що узгоджується з нормою ч.8 ст.18 Закону №1952-IV, а тому підлягало обов'язковій державній реєстрації.
Крім того суд зазначає, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).
Ефективним способом захисту права власності позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права на нерухоме майно (ч. 2 ст. 26 Закону № 1952-IV).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем і відповідачем.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 653/1713/19 (провадження № 61-3461св20).
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Щодо доводів представника відповідача про пропущення позивачкою строків позовної давності, суд зазначає, що виходячи з вимог ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачкою.
Отже відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові покладається на позивача.
Таким чином, оскільки судом в позові відмовлено, сплачений судовий збір позивачу не повертається, а витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1-23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 43, 51, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТИТУТ ГЕОІНФОРМАТИКИ», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання відсутнім права власності - залишити без задоволення.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті у цій справі ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2025, а саме, щодо заборони органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав у відповідності до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - суб'єктами державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема набуття, зміни, припинення речових прав на нерухоме майно (права власності, користування (оренди, найму, тощо)), обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження тощо) щодо нерухомого майна: нежитлових приміщень 3, 4 секції загальною площею 3000,00 кв.м., розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 911460380382.
Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко