печерський районний суд міста києва
Справа № 757/28721/24-ц
пр. 2-6933/24
17 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судових засідань Сіренко С. О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -
До Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 з урахуванням уточнених позовних вимог, про стягнення у порядку поділу майна подружжя готівкові кошти в розмірі 84 000 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначає, що перебував у шлюбі з ОСОБА_4 , що був зареєстрований 06.12.2003. Спільних дітей у шлюбі немає. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2016 у справі № 757/24433/16-ц, розірвано шлюб між сторонами. У червні 2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя. У первісній позовній заяві ОСОБА_4 просила суд, зокрема, виділити ОСОБА_1 спільне майно подружжя, в тому числі готівкові кошти в розмірі 84000,00 доларів США. Проте, у подальшому ОСОБА_4 було подано заяву про зміну предмету позову і у зв'язку із зміною предмету позову, ОСОБА_4 було знято з розгляду позовні вимоги, зокрема, про стягнення готівкових коштів в розмірі 84 000 доларів США. 11 жовтня 2021 року у справі № 757/31896/19-ц Печерським районним судом було винесено рішення за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя. У подальшому зазначене Рішення переглянуто Київським апеляційним судом та частково скасовано, ухвалено нове судове рішення. На думку позивача питання щодо розподілу готівкових коштів в розмірі 84 000 доларів США судами вирішено не було, відтак це стало підставою подання даного позову.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.07.2024 відкрито провадження у цивільній справі.
У судовому засіданні позивач та його представник вимоги позовної заяви підтримали, просили задовольнити з мотивів викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.12.2003 по 07.11.2016. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2016 року у справі № 757/24433/16-ц, розірвано шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , зареєстрований 6 грудня 2003 року у Центральному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис за № 3172.
У червні 2019 році ОСОБА_4 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя. У первісній позовній заяві ОСОБА_4 просила суд, зокрема, виділити ОСОБА_1 спільне майно подружжя, в тому числі готівкові кошти в розмірі 84000,00 доларів США.
Надалі ОСОБА_4 було подано заяву про зміну предмету позову у справі № 757/31896/ 19-ц.
11 жовтня 2021 року у справі № 757/31896/19-ц Печерським районним судом було винесено рішення за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя.
У подальшому зазначене рішення переглянуто Київським апеляційним судом, та частково скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Крім того, інформація про наявні готівкові кошти в розмірі 84 000,00 доларів США у позивача зазначена у електронній декларації позивача за 2018 рік.
Як зазначає позивач, на даний момент питання щодо розподілу готівкових коштів в розмірі 84000 доларів США судами вирішено не було.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними
Згідно ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що грошові кошти в розмірі 84 000,00 доларів США, задекларовані ним як грошові активи в 2018 році, були набуті за час перебування у шлюбі та є спільними коштами сторін, оскільки шлюб було розірвано 07.11.2016, а декларація подається за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.
Крім цього, позивачем не доведено, що ці кошти були в наявності, на момент розірвання шлюбу.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст. ст. 12, 13,19, 81,82, 206, 259, 264,263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко