печерський районний суд міста києва
Справа № 757/7601/24-ц
пр. 4-с-78/26
05 лютого 2026 року Печерський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судового засідання Сіренко С. О.,
представника заявника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві матеріали скарги ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Крилової Наталії Миколаївни, стягувач ОСОБА_3 , -
Заявник ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Крилової Наталі Миколаївни від 29.07.2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення штрафу у розмірі 17 713,86 грн.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що у провадженні старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Крилової Наталі Миколаївни знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите на підставі судового наказу Печерського районного суду м. Києва № 757/7601/24-ц від 04.06.2024 року, яким стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.02.2024 і до досягнення старшою дитиною повноліття. 29.07.2025 по ВП № НОМЕР_1 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Криловою Наталією Миколаївною була винесена Постанова про накладення на ОСОБА_2 штрафу у розмірі 17 713,86 грн. Державний виконавець, накладаючи на Боржника штраф, притягнув його до відповідальності. При цьому державним виконавцем не було перевірено наявність умов для такої відповідальності, зокрема вини боржника у виникненні/збільшенні заборгованості. Боржник про відкриття виконавчого провадження та про судовий наказ Печерського районного суду м. Києва № 757/7601/24-ц від 04.06.2024 року, яким стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.02.2024 і до досягнення старшою дитиною повноліття та про відкрите виконавче провадження № 7535701 від 21.06.2024 був необізнаний і не міг бути обізнаний оскільки на адресу його реєстрації документи не надсилались. Лише 21.05.2025 року, отримавши відповідь від державного виконавця на свій запит від 13.05.2025 року щодо причин внесення його до реєстру боржників, ОСОБА_2 дізнався про відкриття виконавчого провадження та отримав на електронну пошту фотокопію постанови ВП № 7535701 від 21.06.2024 року про його відкриття, яка була неналежної якості. Також, не підтверджено надсилання чи вручення йому копії постанови про накладення штрафу від 29.07.2025 по ВП № НОМЕР_1 згідно з процедурою, що є обов'язковою для чинності документа. Про накладення штрафу ОСОБА_2 стало відомо випадково - лише 07.08.2025 під час отримання повідомлення через застосунок «Дія» про виставлений штраф. До зазначеної дати жодних офіційних повідомлень або рішень про накладення штрафу він не отримував.
Крім того, зазначає, що здійснив стягувачу добровільні платежі на суму 20 000 грн (31.05.2025) та 19 500 грн (08.07.2025). Ці платежі свідчать про його добросовісність та відсутність наміру ухилятися від виконання батьківських обов'язків. Внаслідок цього початкова заборгованість у розмірі 106 724,40 грн була зменшена приблизно до 88 569,30 грн.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.10.2025 відкрито провадження у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії/бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Крилової Наталії Миколаївни, стягувач ОСОБА_6 .
У судовому засіданні представник заявника скаргу підтримала, просила суд її задовольнити з викладених мотивів.
Державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Крилова Н.М., та зацікавлена сторона ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, повідомлені належним чином, клопотань не надходило.
Суд, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Судом встановлено, що у провадженні старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Крилової Наталі Миколаївни знаходиться виконавче провадження НОМЕР_1, відкрите на підставі судового наказу Печерського районного суду м. Києва № 757/7601/24ц від 04.06.2024 року, яким стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.02.2024 і до досягнення старшою дитиною повноліття.
29.07.2025 по ВП № НОМЕР_1 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Криловою Наталією Миколаївною була винесена Постанова про накладення на ОСОБА_2 штрафу у розмірі 17 713,86 грн відповідно до ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік".
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За нормами частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», частиною першою якої передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Так, відповідно до пункту першого частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Згідно із частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.
Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Частиною третьою, четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:
1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;
2) подання заяви стягувачем або боржником;
3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;
4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;
5) закінчення виконавчого провадження.
Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», доповненою згідно із Законом України N 2475-VIII від 03.07.2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", який набрав чинності з 28.08.2018 року передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Аналіз наведеної норми права вказує, що склад правопорушення, передбачений частиною 14 статті 71 Закону України сформульований законодавцем таким чином, що передбачає триваюче правопорушення щодо несплати аліментів боржником протягом певного проміжку часу: один рік, два роки та три роки відповідно.
Згідно зістаттею 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Зазначене правило визначає ті кошти, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника як особливий об'єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об'єктів для стягнення, видами боргових зобов'язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.
Згідно з частиною першою статті 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами (частина третя статті 70 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду зі скаргою боржник посилався на те, що державний виконавець, на його думку порушив норми чинного законодавства України.
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Таким чином, саме державний виконавець повинен за допомогою належних, допустимих і достатніх доказів довести той факт, що боржник ухилявся від сплати аліментів умисно, маючи при цьому реальну можливість виконувати свої зобов'язання. Окрім зазначеного, виконавцеві потрібно буде довести, що він зі свого боку здійснив усі необхідні й достатні дії для стягнення заборгованості.
За змістом пункту 4 розділу XVI Інструкції № 512/5 виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону № 1404-VIII, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.
Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України.
Матеріали справи не містять доказів вжиття вичерпних заходів для з'ясування відповідних обставин виконавцем під час здійснення виконавчого провадження.
З відповідного аналізу всіх обставин справи в сукупності, судом вбачається, що сума заборгованості та відповідно штрафу є спірними, в повному обсязі не обґрунтованими розрахунками, що має наслідком необґрунтованість і невмотивованість постанови про накладення штрафу; також не знайшли свого підтвердження та доведеності факт умисного ухилення боржника від сплати аліментів, оскільки матеріали виконавчих проваджень не містять відомостей, які підтверджують поінформованість позивача про наявність відповідних виконавчих проваджень до моменту винесення оскаржуваної постанови.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.
В рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, Європейський суд вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
На виконання цих вимог державним виконавцем не доведено жодними належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.
Водночас докази, подані скаржником, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що скарга на дії є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст.258-260,353,447-451 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Крилової Наталії Миколаївни, стягувач ОСОБА_3 - задовольнити.
Визнати протиправною постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Крилової Наталі Миколаївни від 29.07.2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення штрафу у розмірі 17 713,86 грн.
Скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Крилової Наталі Миколаївни від 29.07.2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення штрафу у розмірі 17 713,86 грн.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Суддя Ю. Г. Головко