справа № 369/6683/22
провадження № 22-ц/824/572/2026
19 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Скокіна Леоніда Леонідовича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року в складі судді Фінагеєвої І. О.,
встановив:
27.07.2022 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в 2015 році вона стала власником нерухомого майна, придбаного на аукціоні про продажі майна в провадженні у справах про банкрутство:
- земельної ділянки площею 0,0808 га, кадастровий номер 3222485901:01:018:0135, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на вказані об'єкти нерухомого майна було належним чином зареєстроване.
04.05.2018 їй стало відомо, що невідомі проникли на територію вказаного майна, вигнали охоронця, забрали ключі від будинку, стверджують, що будинок належить ОСОБА_8 і вони його заберуть.
08.05.2019 до будинку приїжджав чоловік з договором купівлі-продажу, відповідно до якого вона начебто «продала» свій будинок та земельну ділянку ОСОБА_8 за 500 000 грн на підставі виданої 25.04.2019 від її імені довіреності на ім'я ОСОБА_9 , засвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б., зареєстрована в реєстрі за №223.
Наголошувала, що зазначену довіреність вона не видавала і не підписувала, а також не продавала і не мала наміру продавати спірне майно будь-кому, в тому числі і відповідачу.
В подальшому їй стало відомо, що на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 22 січня 2021 року спірне майно було «переоформлене» і зареєстроване на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 в рівних частинах, по 1/3 кожному.
З огляду на незаконність вибуття з її володіння спірного майна, просила суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0808 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3222485901:01:018:0135, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, що розташований за цією адресою.
28.05.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Скокін Л. Л. через систему «Електронний суд» подав заяву про забезпечення позову, в якій просив до вирішення спору у цій справі та набрання рішенням законної сили вжити заходи забезпечення позову шляхом
- накладення арешту на земельну ділянку площею 0, 0808 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3222485901:01:018:0135, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, що розташований за цією адресою;
- заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, всім суб'єктам державної реєстрації прав в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», в тому числі виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам - юридичним особам публічного права, у трудових відносинах з якими перебувають державні реєстратори; всім державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», в тому числі нотаріусам, державним та приватним виконавцям, проводити дії щодо державної реєстрації (перереєстрації) прав власності, інших речових прав на нерухоме майно (окрім обтяжень) на вищевказане нерухоме майно;
- заборони відповідачам та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які дії, зокрема проводити господарську діяльність та надавати послуги з використанням спірного майна, зокрема надавати освітні послуги з використанням спірного майна, іншими словами заборонити використання спірного майна не за його призначенням і у будь-який діяльності відповідачів та/або третіх осіб, а також заборонити його передання в оренду або у будь-яке інше користування третім особам, а саме щодо вищевказаного нерухомого майна;
- заборони будь-яким особам, окрім позивача та відповідачів, на час розгляду справи доступ та перебування у спірному майні, а саме в межах/на території вищевказаного нерухомого майна.
Посилався на ті підстави, що спірне нерухоме майно було придбано позивачкою за 1 030 081 грн. В подальшому вказане майно вибуло із її власності поза її волею. В спірному майні відповідачі провадять підприємницьку діяльність з надання послуг щодо освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти. Наявність малолітніх дітей в спірному майні, яким надаються ті чи інші послуги освітнього характеру, може досить суттєво утруднити та взагалі зробити неможливим виконання судового рішення щодо витребування майна з чужого незаконного володіння. Використання будинку в таких цілях та з такою метою може призвести до псування майна та необхідності його відновлення за наслідками ухвалення судового рішення на користь позивача. Наявна реальна можливість здійснення відповідачами розпорядчих дій щодо спірного майна на користь третіх осіб.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Скокіна Л. Л. про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 721,7 кв.м., житловою площею 304,2 кв.м., який належить на праві спільної часткової приватної власності по 1/3 частині ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 688327132224.
Накладено арешт на земельну ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:018:0135, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0.0808 га, яка належить на праві спільної часткової приватної власності по 1/3 частині ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 688330332224.
В іншій частині - відмовлено.
Судове рішення першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами дійсно існує спір, земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:018:0135 та житловий будинок АДРЕСА_1 , належать на праві спільної часткової приватної власності по 1/3 частині ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 . У разі прийняття рішення на користь позивача в цивільній справі можуть виникнути труднощі в подальшому щодо виконання такого рішення.
Суд не вбачав підстав для забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо майна, яке належить відповідачам, спрямовані на відчуження спірного нерухомого майна, оскільки накладення арешту на майно є достатнім заходом для забезпечення позову в справі, адже передбачає заборону відчужувати його, а тому не потребує додаткової заборони вчиняти будь-які дії щодо спірного майна. Матеріли справи не містять доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди права, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, тому відсутня потреба в додатковому застосуванні заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачам та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які дії, зокрема провадити господарську діяльність та надавати послуги з використання спірного майна.
19.02.2025 ОСОБА_6 та ОСОБА_13 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року та винести постанову про відмову в задоволенні клопотання про забезпечення позову від 28.05.2024, поданої представником позивачки адвокатом Скокіним Л. Л.
Постановити окрему ухвалу згідно ч. 2 ст. 262, ст. 385 ЦПК України за фактами прояву дискримінації та зловживання процесуальними правами адвокатом Скокіним Л. Л., яку направити до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, враховуючи що адвокат є заступником голови Дисциплінарної палати Ради адвокатів Донецької області.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції ухвалою від 15 жовтня 2024 року про поновлення провадження у справі вирішив викликати учасників для розгляду заяви позивача про забезпечення позову, а отже суд мав обов'язок повідомити відповідачів про дату, час та місце засідання суду, проте цього не зробив. Зазначена обставина є обов'язковою підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення щодо питання про забезпечення позову.
В порушення вимог ст. 6 ЦПК України суд першої інстанції залишив поза увагою дискримінаційні аргументи, наведені в клопотанні про забезпечення позову стосовно відповідачів, які є іноземними громадянами іншого етнічного походження та мають релігійні переконання, несумісні з наведеними звинуваченнями.
Суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, зробив помилковий висновок про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову у виді арешту. Це призвело до порушення прав відповідачів ОСОБА_14 та ОСОБА_7 і постановлення помилкової та незаконної ухвали.
Просять відреагувати на прояв дискримінації та зловживання процесуальними правами представником позивача - адвокатом Скокіним Л. Л. окремою ухвалою згідно ч. 2 ст. 262, 385 ЦПК України.
Зауважують, що вони є громадянками Республіки Казахстан, мають інше від відповідача та її представника етнічне походження, релігійні переконання, які несумісні з наведеними звинуваченнями в аморальній поведінці. В аргументах, викладених в заяві про забезпечення позову, вони вбачають явне приниження, явну нетерпимість та ворожість до себе, що є ознакою дискримінації в формі утиску.
Зазначили, що позивачем не наведено жодних аргументів та не надано доказів на підтвердження об'єктивної наявності ризиків ускладнення виконання рішення суду чи унеможливлення ефективного захисту. Вони не мають наміру відчужувати спірні будинок та земельну ділянку, оскільки діють добросовісно.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.
В судовому засіданні представник ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвокат Тарасюк В. А. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим піл час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Правилами частини першої статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами: зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій. що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами: 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Згідно з частиною першою статті 350 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Предметом позову у цій справі є витребування земельної ділянки площею 0,0808 га, кадастровий номер 3222485901:01:018:0135, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння відповідачів.
Враховуючи характер спору і зміст позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами існує спір з приводу правомірності набуття відповідачами права власності на спірне нерухоме майно.
Зважаючи на предмет позову, а також реальну можливість відповідачів здійснити протягом розгляду справи дії щодо відчуження належного їм спірного нерухомого майна, з метою недопущення ускладнення виконання рішення суду в разі задоволення позову, існують беззаперечні підстави для вжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на земельну ділянку та житловий будинок, які розташовані за вищевказаною адресою.
Заявлені в заяві заходи забезпечення позову є достатніми і співмірними заходами забезпечення позову, виходячи із характеру пред'явлених позивачем вимог, правовою природою відносин, що виникли між сторонами.
Вказані заходи забезпечення позову спрямовані на попередження недобросовісної поведінки відповідачів під час розгляду та вирішення юридичного спору, недопущення з їх боку дій, що можуть ускладнити у майбутньому виконання ймовірного судового рішення.
Наведені в апеляційній скарзі доводи для відмови у застосування таких заходів забезпечення позову, як арешт майна, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22).
Без вжиття заходів забезпечення позову відповідачі мають можливість безперешкодно відчужити нерухоме майно, яке є предметом спору. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки таке майно залишається в їх володінні та користуванні.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Відповідно до ч.4 ст. 153 ЦПК України у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Відповідно до пункту 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З огляду на те, що повідомлення учасників справи про розгляд заяви про забезпечення позову не є обов'язковим, оскаржувана ухвала не містила наведення виняткових випадків, за яких заява про забезпечення позову повинна бути розглянута за участю сторін, постановлення оскаржуваної ухвали за відсутності відповідачів не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Саме лише зазначення в ухвалі від 15 жовтня 2024 року про призначення по справі судового засідання на 16.10.2024 12:20 год. з викликом сторін, за відсутності відповідних мотивів щодо недостатнього обсягу наданих доказів для розгляду поданої заяви, не є підставою для її скасування відповідно до п. 3 ч.3 ст. 376 ЦПК України.
Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»:
дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;
утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.
Наведені в апеляційній скарзі аргументи, використаними представником позивачки в клопотанні про забезпечення позову, а саме:
«...у приміщеннях житлового фонду без жодних на те дозвільних документів, фактично у вкраденому у мене майні, відбувається надання освітніх послуг маленьким дітям та їх батькам, що є взагалі вкрай кричущим фактом»;
«...наявність малолітніх дітей в Спірному майні, яким надаються ті чи інші послуги освітнього характеру - може досить суттєво утруднити чи взагалі зробити неможливим виконання судового рішення щодо витребування майна з чужого незаконного володіння»;
«...прикриваючись дітьми, Відповідачі намагаються унеможливити виконання судового рішення у цій справі, в разі його ухвалення на користь позивача»;
«...використання будинку в таких цілях і з такою метою може призвести до псування майна та необхідності його відновлення за наслідками ухвалення рішення на користь позивача»;
«Красномовним підтвердженням винних дій відповідачів та того, що він напевно буде ухилятись від виконання судового рішення, у разі його ухвалення на користь позивача, окрім зазначених вище, є фактичне привласнення Відповідачами спірного майна, належного на праві власності Позивачу, та вчинення всіх дій, що унеможливлюють його повернення, зокрема «використання дітей» у своїх власних корисних інтересах, шляхом надання їм освітніх послуг та ще й отримання вигоди та намагання зробити вигоду на спірному майні»;
«Тобто відповідачі, використавши це майно у власних корисних інтересах, навряд чи мали і навряд чи мають на меті сплачувати за нього грошові кошти позивачу, вчиняючи всі можливі дії для уникнення такої відповідальності, в тому числі й описані вище»
не вважаються дискримінаційними діями, оскільки не обмежують права та свободи відповідачів, не створюють перешкод для їх реалізації, а також не свідчать про те, що останні спрямовані на приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно таких осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери в розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
З огляду на зазначене, з урахуванням обставин справи, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував всі обставини справи, що мають значення для вирішення заяви про забезпечення позову, надав доводам позивача належну правову оцінку, перевірив матеріали справи, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі №438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «посилання в касаційній скарзі на не постановлення окремої ухвали не свідчить про несправедливу процедуру. При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком».
Підстави для постановлення окремої ухвали апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.
В задоволенні клопотання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про постановлення окремої ухвали відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15.05.2026.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук