14 травня 2026 р.Справа № 591/7424/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєнко О.О., м. Суми, повний текст складено 07.04.26 року по справі № 591/7424/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
про скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - ІНФОРМАЦІЯ_2 , перший відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - ІНФОРМАЦІЯ_2 , другий відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 , № Х 06/25-202 від 27.06.2025 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність винесеної першим відповідачем постанови № Х 06/25-202 від 27.06.2025 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, оскільки повістка про необхідність явки позивача 24.10.2024 о 11 год 00 хв до ІНФОРМАЦІЯ_3 належним чином йому не вручалась, а поштове відправлення 02.11.2024 повернулось за адресою відправника із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто, позивачу не було доведено належним чином зміст такого обов'язку, як прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що виклює в його діях ознаки адміністративного правопорушення.
Крім того, у спірних правовідносинах протокол про адміністративне правопорушення не складався, що є грубим порушенням процедури розгляду справи.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07.04.2026 по справі № 591/7424/25 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 про скасування постанови №Х 06/25-202 від 27.06.2025 відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми у справі № 591/7424/25 від 07.04.2026 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги адміністративного позову у справі, а саме : визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 № Х 06/25-202 від 27.06.2025 стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , а справу про адміністративне правопорушення - закрити; справу розглядати без участі позивача (апелянта) та його представника.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про протиправне залишення судом першої інстанції поза увагою того факту, що позивач не отримував повістки про необхідність явки 24.10.2024 о 11 год 00 хв до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується самим змістом оскаржуваної постанови. Наведене, у свою чергу, свідчить про поважність причин неявки ОСОБА_1 до відповідного ТЦК та СП через необізнаність про існування такого обов'язку.
Крім того, звернув увагу, що абзац 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), на який міститься посилання у спірній постанові, передбачає обов'язок громадян надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом, тобто жодним чином не має відношення до спірних правовідносин.
Сторони правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом розміщення на веб-порталі "Судова влада" повідомлення про виклик у судове засідання, про причини неявки до суду не повідомили.
У апеляційній скарзі позивач просив здійснювати розгляд справи за його відсутності та за відсутності його представника.
Відповідно до частини 3 статті 268 та частини 2 статті 313 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 04.01.1996 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
14.10.2024 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів була сформована повістка № 671700, якою зобов'язано позивача з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 24.10.2024 о 11 год : 00 хв для уточнення даних.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення мається опис вкладення до рекомендованого поштового відправлення на адресу позивача. Відповідно до копії конверту поштове відправлення було надіслано позивачу 14.10.2024 та було повернуто відправнику у зв'язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою.
У призначений час позивач не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказана обставина не заперечується сторонами у справі.
17.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 складено протокол № Х 06/25-202 про адміністративне правопорушення відносно позивача, відповідно до якого 17.06.2025 у приміщенні КУ Сумська міська клінічна лікарня № 5 було встановлено, що позивач під час дії особливого періоду (правового режиму воєнного стану), будучи належним чином оповіщеним про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення своїх персональних даних, на 11 год 00 хв 24.10.2024 шляхом надіслання засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення повістки № 671700, сформованої 14.10.2024 за допомогою Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, котра 02.11.2024 повернулася до відправника з відміткою дільниці кур'єрської доставки “адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується даними трекінгу поштових відправлень АТ “Укрпошта» за № 0600296886391, у призначені дату, час та місце не прибув, про поважність причин неявки, передбачених пунктом 3 Порядку № 560, у встановленому порядку не сповістив.
Своїми діями позивач порушив абзац 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
У протоколі позивач власним підписом підтвердив, що отримав другий примірник протоколу. Позивача було повідомлено під підпис, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 27.06.2025 о 15 год : 30 хв у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 та роз'яснено права і обов'язки.
Додатками до протоколу вказано довідку доставлення, копію паспорта, повістку № 671700, направлення на ВЛК, облікову картку.
Постановою № Х 06/25-202 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.06.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн. Суть правопорушення, яка зазначена у постанові, є аналогічною викладеній у протоколі про адміністративне правопорушення.
Не погодившись із винесеною суб'єктом владних повноважень постановою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП є правомірною та підстави для її скасування відсутні, оскільки судом не встановлено порушень з боку відповідача під час винесення спірної постанови по справі про адміністративне правопорушення, які б давали підстави вважати вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, недоведеною.
Серед іншого, судом зазначено, що за наявності фактичного складу адміністративного правопорушення, окремі недоліки (описки) в тексті протоколу та постанови по справі про адміністративне правопорушення не є підставою для її скасування з формальних підстав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно до частини 3 статті 210-1 КУпАП за вчинення правопорушення, яке полягало у неявці позивача під час дії особливого періоду (правового режиму воєнного стану) до ІНФОРМАЦІЯ_3 24.10.2024 для уточнення своїх персональних даних та неповідомленні про поважність причин неявки, передбачених пунктом 3 Порядку № 560.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
В силу вимог статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення наявності кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон № 2232-XII).
Згідно із статтею 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (27.06.2025) діяв особливий період.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту - Закон № 3543-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що у розумінні частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII обов'язок з'явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, виникає у громадянина України для взяття його, як військовозобов'язаного чи резервіста, на військовий облік, визначення його призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (далі по тексту - Положення № 352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Розпорядження керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.
Згідно з абзацом 3 частини 9 статті 29 Закону № 2232-XII поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України) для призову на збори в пункт і в строк, установлені його керівником, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм слідує, що громадянин за умови призову його на строкову військову службу повинен прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити ІНФОРМАЦІЯ_7 про поважність причин не прибуття за повісткою.
Як вбачається зі змісту спірної постанови, в якості нормативної підстави порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію відповідачем зазначено абзац 2 частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII, яким встановлено обов'язок громадянина України з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. При цьому, в якості фактичної обставини вказано - не прибуття позивача 24.10.2024 на 11 год 00 хв до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення персональних даних, даних військово-облікового документа по повістці № 671700, сформованій 14.10.2024 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, яка була надіслана засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим повідомленням з описом складення та повідомленням про вручення, але 02.11.2024 повернулась до відправника із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
При цьому, відповідно до змісту повістки № 671700 мета її направлення - «для уточнення даних».
Колегія суддів зауважує, що за змістом положень статті 22 Закону № 3543-XII обов'язку з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки «уточнення даних військово-облікового документа» або «для уточнення даних» у громадянина України не виникає, а обставин неприбуття позивача за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду першим відповідачем у повістці № 671700, яка 14.10.2024 направлена ІНФОРМАЦІЯ_2 військовозобов'язаному ОСОБА_1 поштовим зв'язком АТ «Укрпошта» за місцем його реєстрації (проживання), не вказано. Не зазначено таких обставин і у протоколі від 17.06.2025 і у спірній постанові. Отже, висновок першого відповідача про порушення позивачем абзацу 2 частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII є хибним.
До того ж, за приписами примітки до статті 210 КУпАП слідує, що положення статей 210, 210-1 цього кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Таким чином, відповідальність, передбачена статтею 210-1 КУпАП, не застосовується у разі можливості отримання даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Реєстру) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі по тексту - Закон № 1951-VIII).
Відповідно до положень частини першої статі 5 Закону № 1951-VIII, держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
За приписами частини другої статті 5 Закону № 1951-VIII, держатель Реєстру:
1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;
2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";
4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;
5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;
6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Згідно з частиною п'ятою статті 5 Закону № 1951-VIII, органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 5 Закону № 1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
За приписами частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII, актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Даною частиною статті 14 Закону № 1951-VIII передбачено перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді інформацію через електронну інформаційну взаємодію.
Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", «Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.
З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов'язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, до яких відносить і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами.
Всупереч наведеному, відповідачами докази та пояснення щодо можливості або неможливості отримання відомостей щодо персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», до суду не надано.
У контексті зазначеного, колегія суддів акцентує увагу на тому, що, відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень саме на відповідача у справі покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.
Однак, ані в оскаржуваній постанові, ані у надісланій повістці не конкретизовано, яких саме даних позивача недостатньо, що зумовило необхідність його виклику для уточнення таких.
Колегія суддів зауважує, що державні органи, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків разом з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб дотримуватись відповідних правил та процедур, установлених, у тому числі, нормами матеріального та процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їхнього порушення, уникати або відтермінувати виконання своїх обов'язків.
У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не доведено правомірність прийнятої ним постанови № Х 06/25-202 від 27.06.2025, у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 , а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, що має наслідком прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів відхиляє покликання позивача на те, що першим відповідачем протиправно не складено протокол про адміністративне правопорушення, адже у матеріалах справи наявний протокол № Х 06/25-202 від 17.05.2026, з якого вбачається, що ОСОБА_1 був присутній при його складенні, йому було роз'яснено зміст статті 63 Конституції України, права та обов'язки, передбачені статтею 268 КУпАП, а також повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 27.05.2026 о 15 год 30 хв у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 157, кабінет № 102, про що свідчить власноручний підпис позивача. Також вказаний протокол містить у графі «другий примірник протоколу отримав» містить підпис позивача про отримання його копії, що спростовує твердження про зворотне.
Доводи апелянта про неналежне його оповіщення про необхідність явки 24.10.2024 о 11 год 00 хв до ІНФОРМАЦІЯ_3 також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки повістка була надіслана позивачу за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 , що підтверджується відміткою у паспорті позивача, а відомостей про зміну адреса місця проживання матеріали справи не містять. Більше того, адреса АДРЕСА_2 вказана позивачем як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю, що зумовлює прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
З огляду на викладене, враховуючи, що не доведення факту вчинення адміністративного правопорушення, на яке послався апелянт знайшло підтвердження під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07.04.2026 по справі № 591/7424/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).
Згідно з наявними в матеріалах справи квитанціями ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 605,60 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 999 грн.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду на рівні 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що розмір судового збору, який підлягає сплаті у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 - 3028,00 грн.
Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги становив 908 грн 40 коп (3028,00 грн х 0,2 х 1,5).
Тобто, позивачем надмірно сплачено суму судового збору за подання апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань першого судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1514 грн (605,60+908,40).
Підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань першого відповідача надмірно сплаченої позивачем суми судового збору у суду відсутні, оскільки таке питання має бути вирішено в порядку, встановленому статтею 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07.04.2026 по справі № 591/7424/25 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП № Х 06/25-202 від 27.06.2025 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає касаційному оскарженню в силу ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій