Справа № 362/8962/25 Головуючий у суді І інстанції Мартинцова І.О.
Провадження № 22-ц/824/6374/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
13 травня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 року, постановлену за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання іпотечного договору недійсним, визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором та застосування наслідків їх недійсності,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання іпотечного договору недійсним, визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором та застосування наслідків їх недійсності.
Одночасно позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони здійснення реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 та права власності інших осіб на житловий будинок і земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , і заборони здійснення через Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) інших реєстраційних дій відносно зазначеного нерухомого майна, а саме: реєстрацію будь-яких правочинів від імені ОСОБА_3 та третіх осіб; реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 та вселення будь-яких інших осіб до житлового будинку; зняття з реєстрації місця проживання та виселення ОСОБА_1 та членів його сім'ї із житлового будинку.
В обґрунтування заяви вказав, що вжиття таких заходів забезпечення позову унеможливить новому іпотекодержателю ОСОБА_3 відповідно до пункту 6.4 оспорюваного іпотечного договору стати власником житлового будинку, вимагати вселення його сім'ї з цього будинку та відчужити його третім особам, що у свою чергу може ускладнити подальше відновлення прав позивача та виконання судового рішення в майбутньому.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Суд першої інстанції, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при відмові в задоволенні заяви суд не взяв до уваги підпункт 6.4. пункту 6 оспорюваного іпотечного договору, умови якого надають ОСОБА_3 , як іпотекодержателю іпотечного майна, право прийняти рішення щодо набуття ним права власності на предмети іпотеки та зареєструвати своє право власності в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень. На день подання заяви про забезпечення позову відповідач не скористався таким правом, але під час судового розгляду справи у потенційного власника ОСОБА_3 існує можливість в будь який час скористатися правом іпотекодержателя і подати іпотечний договір для реєстрації у вказаному реєстрі.
Суд першої інстанції не врахував предмет спору, який безпосередньо стосується можливості ОСОБА_3 набути право власності на іпотечне майно, та не звернув увагу на високу ймовірність вчинення іпотекодержателем дій, пов'язаних з іпотечним майном, що об'єктивно може перешкоджати ефективному захисту порушених прав позивача і призведе до труднощів виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову. Пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення позову були відсутні, тому що зустрічне забезпечення не є обов'язковим елементом негаторного позову, який стосується права власника на усунення перешкод у здійсненні права користування та володіння майном.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися і явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
У статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову. Зокрема,згідно із пунктами 2, 4 частини першої цієї статті позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Таким чином від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
За своєю правовою природою, правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому, такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Разом з тим, забезпечення позову у справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У даній справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання іпотечного договору недійсним, визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором та застосування наслідків їх недійсності.
Позивач просить визнати недійсним іпотечний договір від 25 листопада 2008 року, предметом якого є житловий будинок і земельна ділянка, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що він був укладений між АКБ «Банк Форум» та ОСОБА_2 за відсутності його нотаріально посвідченої згоди якспіввласника (другого з подружжя) на передачу спільного майна в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Разом з тим, у заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони здійснення реєстраційних дій щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 , до якого за договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16 лютого 2018 року перейшло право іпотекодержателя, та права власності інших осіб на житловий будинок та земельну ділянку, і заборони здійснення інших реєстраційних дій відносно зазначеного нерухомого майна.
Зазначені заходи забезпечення позову вочевидь не відповідають заявленим позовним вимогам та ніяким чином не забезпечать виконання рішення суду у разі задоволення позову про визнання вищевказаних правочинів недійсними, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду.
У постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року в справі № 593/618/21 (провадження № 61-16593св21) зазначено, що: «Предметом позову у цій справі є законність укладення договору іпотеки та договору про внесення змін до нього.
На обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 вказувала, що при задоволенні цього позову буде встановлено, що відповідач не мав і не має прав іпотекодержателя, які він має намір реалізувати, фактично може в будь-який час набути право власності на її нерухоме майно, більш того, перепродати це майно третім особам, відтак відновлення вказаного права за нею вимагатиме від неї додаткового звернення до суду з позовом про скасування запису про право власності та поновлення права власності чи з віндикаційним позовом.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про часткове задоволення заяви виходячи із того, що невжиття заходів забезпечення позову, у разі зміни власника майна, яке є предметом оспорюваних правочинів, настане неможливість виконання або буде утруднене виконання такого можливого рішення суду про визнання недійсним зазначених вище правочинів, оскільки у такому разі не зможуть наступити правові наслідки приведення сторін до того правового положення, яке існувало до укладення правочину.
Проте колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника.
Крім того, судами не взято до уваги, що навіть у випадку задоволення позову ОСОБА_1 у цій справі, право власності ОСОБА_2 на майно не буде скасовано, а тому забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій не є співмірним із заявленими позивачем вимогами про визнання недійсним іпотечного договору».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, наразі власником іпотечного майна, а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , є дружина позивача - ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 в межах пред'явленого позову не заявляв вимог про право на житловий будинок і земельну ділянку, щодо яких просить вжити відповідні заходи забезпечення позову, і не оспорює право власності на вказане майно.
Отже, у цій справі відсутня як така загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову щодо визнання правочинів недійними, оскільки внаслідок ухвалення такого рішення титульний власник іпотечного майна не зміниться, а буде виключене лише обтяження нерухомого майна іпотекою.
Крім того, враховуючи, що позивач не заявляв вимог про право власності на майно, щодо якого просить вжити заходи забезпечення позову у вигляді заборони здійснення відповідних реєстраційних дій відносно зазначеного майна, відсутні підставі й стверджувати, що невжиття таких заходів може зробити складнішим ефективний захист, або поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З огляду на те, що метою забезпечення позову є реалізація в майбутньому актів правосуддя, у той час як запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії, що не стосується предмету судового розгляду щодо визнання договорів недійсними, є необґрунтованими і неспівмірними із вимогами позову, які він заявив в судовому порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги заяви про забезпечення позову у даному випадку не відповідають обставинам справи та критеріям співмірності.
Колегія суддів звертає увагу, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду. При цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Проте, вищенаведені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і жодним чином не впливають на ефективний захист або поновлення його прав, оскільки відсутній зв'язок між цими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, в тому числі спроможності заходів, які позивач просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання можливого судового рішення в разі задоволення його позовних вимог.
Більше того, як зазначив сам ОСОБА_1 у позовній заяві та убачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 вересня 2025 року, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час обтяжене арештом на підставі постанови ВДВС Васильківського МРУЮ Київської області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 45366519, яке здійснюється з метою примусового виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2014 року у справі № 362/2329/14-ц про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом його реалізації на прилюдних торгах.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції належним чином дослідив матеріали справи, характер спірних правовідносин та предмет позову, який пред'явив позивач, а також вірно взяв до уваги, що з обставин даної справи не вбачається, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визнання іпотечного договору недійсним, визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором та застосування наслідків їх недійсності, а такий захід забезпечення позову, як заборона здійснення реєстраційних дій щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 та права власності інших осіб на житловий будинок і земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , і заборони здійснення через ЦНАП інших реєстраційних дій відносно зазначеного нерухомого майна,у даному випадку не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права і не є співмірним із заявленими ним вимогами в цій справі.
Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду першої інстанцій не спростовують і не дають підстав вважати, що місцевим судом при вирішенні питання про забезпечення позову у даній справі порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 року про відмову в забезпеченні позову залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній