12 травня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 368/834/25
номер провадження: 22-ц/824/4840/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 жовтня 2025 року у складі судді Шевченко І.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за борговою розпискою та річних,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за борговою розпискою та річних.
Позовна заява мотивована тим, що 13 квітня 2024 року позивачем було передано відповідачу в борг грошові кошти у розмірі 25 000 грн 00 коп. під 300 відсотків річних щомісячно, що підтверджується договором позики, який укладений 13 квітня 2024 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та розпискою від 13 квітня 2024 року.
За умовами договору позики та розписки від 13 квітня 2024 року позикодавець передав, а позичальник прийняв у позику грошові кошти у сумі 25 000 грн 00 коп., які позичальник зобов'язався повернути не пізніше тринадцятого жовтня дві тисячі двадцять четвертого року, а також сплачувати відсоток за кожен рік користування грошима у розмірі 300%, а саме 6 250 грн 00 коп. від позиченої суми грошових коштів кожен місяць, 13 числа. Крім цього сторони домовились, що у випадку прострочення виконання зобов'язання, а саме невчасної виплати відсотків або невчасного повернення тіла позики, позичальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 300 000 грн 00 коп. шляхом безготівкового перерахування на банківську картку позикодавця: № НОМЕР_1 . Повернення позиченої суми грошових коштів та відсотків по ній повинне було проходити в готівковій формі у місті Києві або безготівковій на банківську картку позикодавця: № НОМЕР_1 у доларах США або у гривнях по курсу на момент повернення грошових коштів кожного місяця. Сторони домовились, що окрема розписка позичальником про передання йому визначеної суми грошових коштів за даним договором є фактором передачі коштів.
Також, 08 травня 2024 року між сторонами було укладено договір позики разом із розпискою від 08 травня 2024 року, згідно з якими позикодавець передав, а позичальник прийняв у позику грошові кошти у сумі 25 000 грн 00 коп., які позичальник зобов'язався повернути не пізніше 08 листопада 2024 року, а також сплачувати відсоток за кожен рік користування грошима у розмірі 300%, а саме 6 250 грн 00 коп. від позиченої суми грошових коштів кожен місяць, 08 числа. Крім цього сторони домовились, що у випадку прострочення виконання зобов'язання, а саме невчасної виплати відсотків або невчасного повернення тіла позики, позичальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 300 000 грн 00 коп. шляхом безготівкового перерахування на банківську картку позикодавця: № НОМЕР_1 . Повернення позиченої суми грошових коштів та відсотків по ній повинне було проходити в готівковій формі у місті Києві або безготівковій на банківську картку позикодавця: № НОМЕР_1 у доларах США або у гривнях по курсу на момент повернення грошових коштів кожного місяця. Сторони домовились, що окрема розписка позичальником про передання йому визначеної суми грошових коштів за даним договором є фактором передачі коштів.
Крім того, 09 серпня 2024 року між сторонами було укладено договір позики разом із розпискою від 09 серпня 2024 року, згідно з якими позикодавець передав, а позичальник прийняв у позику грошові кошти у сумі 32 500 грн 00 коп., які позичальник зобов'язався повернути не пізніше 09 грудня 2024 року, а також сплачувати відсоток за кожен рік користування грошима у розмірі 300%, а саме 8 125 грн 00 коп. від позиченої суми грошових коштів кожен місяць, 09 числа. Також сторони домовились, що у випадку прострочення виконання зобов'язання, а саме невчасної виплати відсотків або невчасного повернення тіла позики, позичальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 300 000 грн 00 коп. шляхом безготівкового перерахування на банківську картку позикодавця: № НОМЕР_1 . Повернення позиченої суми грошових коштів та відсотків по ній повинне було проходити в готівковій формі у місті Києві або безготівковій на банківську картку позикодавця: № НОМЕР_1 у доларах США або у гривнях по курсу на момент повернення грошових коштів кожного місяця. Сторони домовились, що окрема розписка позичальником про передання йому визначеної суми грошових коштів за даним договором - є фактором передачі коштів.
Вказував, що згідно з умовами розписки від 13 квітня 2024 року відповідач зобов'язався виплатити не пізніше 13 жовтня 2024 року 25 000 грн 00 коп., а також виплачувати відсотки у розмірі 300% річних, а саме 6 250 грн 00 коп. щомісяця, 13 числа. Окрім цього, згідно з умовами розписки було зазначено, що у разі прострочення виконання зобов'язань, а саме, несвоєчасної щомісяця виплати відсотків або невчасного повернення тіла позики, відповідач має сплатити штрафу розмірі 300 000 грн 00 коп. шляхом безготівкового перерахування на мій банківський рахунок.
Відповідно до умов розписки від 08 травня 2024 року відповідач зобов'язався заплатити не пізніше 08 листопада 2024 року 25 000 грн 00 коп., а також виплачувати відсотки в розмірі 300% річних, а саме 6 250 грн 00 коп. щомісяця, 08 числа. Окрім цього, згідно умов розписки, було зазначено, що у разі прострочення умов виконання зобов'язань, а саме, несвоєчасної щомісяця виплати відсотків або невчасного повернення тіла позики, відповідач має сплатити штрафу розмірі 300 000 грн 00 коп. шляхом безготівкового перерахування на його банківський рахунок.
Зазначав, що згідно з умовами розписки від 09 серпня 2024 року відповідач зобов'язався виплатити не пізніше 09 грудня 2024 року 32 500 грн 00 коп., а також виплачувати відсотки у розмірі 300% річних, а саме 8 125 грн 00 коп. щомісяця, 09 числа. Окрім цього, згідно умов розписки, було зазначено, що у разі прострочення умов виконання зобов'язань, а саме, несвоєчасної щомісяця виплати відсотків або невчасного повернення тіла позики, відповідач має сплатити штрафу розмірі 300 000 грн 00 коп. шляхом безготівкового перерахування на мій банківський рахунок.
Позивач вказував, що з часу надання розписок відповідачем не були зроблені відповідні сплату, а тому утворилась заборгованість на загальну суму 1 057 500 грн 00 коп., з яких: 25 000 грн 00 коп. - тіло позики від 13 квітня 2024 року; 37 500 грн 00 коп. - сума відсотків позики від 13 квітня 2024 року станом на 13 жовтня 2024 року; 300 000 грн 00 коп. - штраф за прострочення платежу за розпискою від 13 квітня 2024 року; 25 000 грн 00 коп. - тіло позики від 08 травня 2024 року; 37 500 грн 00 коп. - сума відсотків позики від 08 травня 2024 року станом на 08 листопада 2024 року; 300 000 грн 00 коп. - штраф за прострочення платежу за розпискою від 08 травня 2024 року; 32 500 грн 00 коп. - тіло позики від 09 серпня 2024 року; 32 500 грн 00 коп. - сума відсотків позики від 09 серпня 2024 року станом на 09 грудня 2024 року; 300 000 грн 00 коп. - штраф за прострочення платежу за розпискою від 09 серпня 2024 року.
Позивач посилався на те, що у результаті своїх протиправних дій відповідач заволодів його грошовими коштами та заподіяв йому значну матеріальну шкоду через завдання збитків. Відповідач привласнив отримані грошові кошти та розпоряджався ними на власний розсуд.
Зазначав, що прострочення повернення тіла позик та відсутність виплат щомісячних відсотків свідчить про те, що відповідач вирішив не виконувати свої зобов'язання згідно з умовами договору, що стало підставою для нарахування відповідних штрафів на суму 900 000 грн 00 коп.
Таким чином вважав, що ігнорування відповідачем зобов'язання є визнання ним своєї заборгованості у сумі 1 057 500 грн 00 коп., обсягу цього боргу і наявних у відповідача зобов'язань щодо повернення боргу. Розписки від 13 квітня 2024 року, від 08 травня 2024 року, від 09 серпня 2024 року містять підтвердження факту отримання відповідачем від позивача зазначених грошових коштів, а також містять зобов'язання відповідача про повернення тіла позики та виплату відсотків за користування даними коштами позивачу у вказаний ним строк.
Так, за договором позики від 13 квітня 2024 року пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання становить 48 448 грн 24 коп. (період розрахунку: з 13 жовтня 2024 року по 05 червня 2025 року; 25 000 грн 00 коп. (сума боргу) ? 300% (відсоток зазначений у договорі)?100% ? 236 (кількість днів) ?366 (днів у році) = 48 448 грн 24 коп.
За договором позики від 08 травня 2024 року пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання становить 43 120 грн 37 коп. (період розрахунку: з 08 листопада 2024 року по 05 червня 2025 року; 25 000 грн 00 коп. (сума боргу) ? 300% (відсоток зазначений у договорі) ?100% ? 210 (кількість днів) ?366 (днів у році) = 43 120 грн 37 коп.
За договором позики від 09 серпня 2024 року пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання становить 47 798 грн 28 коп. (період розрахунку: з 09 грудня 2024 року по 05 червня 2025 року; 32 500 грн 00 коп. (сума боргу) ? 300% (відсоток зазначений у договорі) ?100% ? 179 (кількість днів)/366 (днів у році) = 47 798 грн 28 коп.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь:
заборгованість по тілу позик згідно розписок від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року, 09 серпня 2024 року у сумі 82 500 грн 00 коп.;
заборгованість за відсотками згідно розписок від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року, 09 серпня 2024 року у сумі 107 500 грн 00 коп.;
нараховані штрафи за прострочення виплат позик від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року, 09 серпня 2024 року у сумі 900 000 грн 00 коп.;
пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання за договорами позики від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року, 09 серпня 2024 року у сумі 139 366 грн 89 коп.;
сплачений судовий збір у розмірі 11 968 грн 67 коп. за подання до суду позовної заяви.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 13 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по тілу позик згідно з розписками від 13 квітня 2024 року, від 08 травня 2024 року, від 09 серпня 2024 року у сумі 82 500 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за відсотками згідно з розписками від 13 квітня 2024 року, від 08 травня 2024 року, від 09 серпня 2024 року у сумі 82 500 грн 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 649 грн 81 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 325 грн 00 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на положення Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковими, оскільки відповідно ст.11 цього закону він застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». В свою чергу Закон України «Про споживче кредитування» визначає сферу своєї дії: відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті, зокрема, договори позики, що не передбачають сплати процентів чи будь-яких інших платежів за користування наданими за такими договорами грошовими коштами; кредитні договори, метою яких є надання споживачу права вчиняти правочини з фінансовими інструментами, якщо такі правочини вчиняються за участю чи за посередництвом кредитодавця або іншого професійного учасника ринку цінних паперів; кредити, що надаються за договорами, укладеними в результаті врегулювання спору шляхом укладання мирової угоди, затвердженої судом; кредити, що надаються виключно в рамках відповідних державних програм або програм органів місцевого самоврядування визначеному колу фізичних осіб і передбачають окремі, визначені такими програмами, умови кредитування, у тому числі виплату процентів за користування кредитом; несанкціонований овердрафт, що є перевищенням суми операції, здійсненої за рахунком, над сумою встановленого кредитного ліміту, що обумовлений договором між кредитодавцем та споживачем і не є прогнозованим за розміром та часом виникнення; кредити, що надаються ломбардами у разі передання предмета застави на збереження ломбарду, за умови що зобов'язання споживача обмежуються вартістю предмета застави.
Вказує, що відповідачем не доведено та не надано доказів його недобросовісної поведінки, направленої на спонукання позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах або маніпуляції на нібито необізнаності позичальника. Навпаки, за умовами договорів позики від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року, 09 серпня 2024 року сторони попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання вимог закону при вчиненні правочину, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного.
Відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 21 квітня 2026 року на 10 год 00 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання вони не з'явились, причину неявки суду не повідомили.
Так, позивач ОСОБА_1 отримав судову повістку про виклик до суду 15 березня 2024 року засобами поштового зв'язку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується його розпискою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.176, 179).
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Котвицький Є.О. отримала судову повістку про виклик до суду на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 11 березня 2026 року, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.177-178).
Також відповідач ОСОБА_2 особисто повідомлявся судом шляхом направлення судової повістки на наявну в матеріалах справи адресу його місця проживання. 31 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду повернувся конверт із судовою повісткою, направленою на поштову адресу: АДРЕСА_2 , з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.176, 180-181).
Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).
За таких обставин, сторони у справі вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку позивачки такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами були укладені договори позики від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року та 09 серпня 2024 року, а відповідач власноручними розписками підтвердив факт отримання від позивача грошових коштів у загальному розмірі 82 500 грн 00 коп. Оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів повернення відповідачем зазначених коштів повністю або частково, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача основної суми боргу (тіла позики ) у повному розмірі 82 500 грн 00 коп.
Також суд першої інстанції зазначив, що згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на проценти від суми позики, їх розмір має відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності, передбаченим ч.3 ст.509, ст.627 ЦК України. При цьому суд врахував вимоги п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких несправедливою є умова договору про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації. Оскільки заявлені проценти є явно завищеними та неспівмірними із сумою основного боргу, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів частково у розмірі 82 500 грн 00 коп.
Відмовляючи у задоволенні позовних в частині стягненні штрафу та пені, суд першої інстанції виходив із положень п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до яких у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України, а також від обов'язку сплачувати на користь позикодавця неустойку, зокрема штраф і пеню, за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики. Оскільки заявлені позивачем штраф і пеня були нараховані після 24 лютого 2022 року, суд дійшов висновку, що такі вимоги не ґрунтуються на законі та задоволенню не підлягають.
Однак у повному обсязі з наведеними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Згідно з приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 13 квітня 2024 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 25 000 грн 00 коп., які ОСОБА_2 зобов'язався повернути не пізніше 13 жовтня 2024 року. Відповідно до п.2 договору відповідач зобов'язався сплачувати проценти за користування коштами у розмірі 300 % річних, що становило 6 250 грн 00 коп. щомісячно, 13 числа кожного місяця. Згідно з п.3 договору, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема невчасної сплати процентів або неповернення тіла позики, позичальник зобов'язувався сплатити штраф у розмірі 300 000 грн 00 коп.
На підтвердження факту отримання коштів та умов позики відповідачем була складена відповідна розписка від 13 квітня 2024 року (а.с.15-16).
08 травня 2024 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 25 000 грн 00 коп., які ОСОБА_2 зобов'язався повернути не пізніше 08 листопада 2024 року. Відповідно до п.2 договору відповідач зобов'язався сплачувати проценти за користування коштами у розмірі 300 % річних, що становило 6 250 грн 00 коп. щомісячно, 08 числа кожного місяця. Згідно з п.3 договору у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема невчасної сплати процентів або неповернення тіла позики, позичальник зобов'язувався сплатити штраф у розмірі 300 000 грн 00 коп. На підтвердження факту отримання коштів та умов позики відповідачем була складена відповідна розписка від 08 травня 2024 року (а.с. 19-21).
09 серпня 2024 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 32 500 грн 00 коп., які ОСОБА_2 зобов'язався повернути не пізніше 09 грудня 2024 року. Відповідно до п.2 договору відповідач зобов'язався сплачувати проценти за користування коштами у розмірі 300 % річних, що становило 8 125 грн 00 коп. щомісячно, 09 числа кожного місяця. Згідно з п.3 договору, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема невчасної сплати процентів або неповернення тіла позики, позичальник зобов'язувався сплатити штраф у розмірі 300 000 грн 00 коп. На підтвердження факту отримання коштів та умов позики відповідачем була складена відповідна розписка від 09 серпня 2024 року (а.с.22-24).
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, в позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Так, згідно з ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Отже договір позики є двостороннім правочином, а, також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.
У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Зазначена презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує відповідні цивільні права та обов'язки, доки його недійсність прямо не встановлена законом або доки він не буде визнаний судом недійсним у встановленому законом порядку.
Матеріали справи не містять даних про те, що договори позики від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року та 09 серпня 2024 року, а також складені на їх підтвердження розписки від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року та 09 серпня 2024 року, у встановленому законом порядку визнані недійсними, є нікчемними або оспорені відповідачем. Доказів на підтвердження недійсності, нікчемності чи припинення зобов'язань за вказаними правочинами суду не надано.
Отже за відсутності доказів, які б спростовували презумпцію правомірності зазначених вище договорів позики та розписок, вони відповідно до ст. 204 ЦК України є правомірними, мають юридичну силу та є обов'язковими для виконання сторонами.
Відтак обов'язок ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 отримані у позику грошові кошти, сплатити передбачені договорами проценти та інші погоджені сторонами платежі презюмується і підлягає виконанню в межах умов укладених правочинів.
Встановлено, що ОСОБА_2 , будучи позичальником за договорами позики від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року та 09 серпня 2024 року, взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, у визначені договорами строки грошові кошти не повернув, проценти за користування позикою не сплатив, у зв'язку із чим у нього утворилася заборгованість перед ОСОБА_1 .
Згідно із складеним позивачем розрахунком заборгованість відповідача за тілом позики становить 82 500 грн 00 коп., а саме: 25 000 грн 00 коп. за договором позики від 13 квітня 2024 року, 25 000 грн 00 коп. за договором позики від 08 травня 2024 року та 32 500 грн 00 коп. за договором позики від 09 серпня 2024 року.
Заборгованість за процентами за користування грошовими коштами становить 107 500 грн 00 коп., з яких: 37 500 грн 00 коп. за договором від 13 квітня 2024 року за період до 13 жовтня 2024 року, 37 500 грн 00 коп. за договором від 08 травня 2024 року за період до 08 листопада 2024 року та 32 500 грн 00 коп. за договором від 09 серпня 2024 року за період до 09 грудня 2024 року.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення штраф за прострочення виконання зобов'язань у загальному розмірі 900 000 грн 00 коп., тобто по 300 000 грн 00 коп. за кожним із трьох договорів позики.
Також позивачем нараховано пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання у загальному розмірі 139 366 грн 89 коп., а саме: за договором позики від 13 квітня 2024 року - 48 448 грн 24 коп. за період з 13 жовтня 2024 року по 05 червня 2025 року, за формулою: 25 000 грн 00 коп. ? 300 % ? 100 % ? 236 днів ? 366 днів = 48 448 грн 24 коп.; за договором позики від 08 травня 2024 року -43 120 грн 37 коп. за період з 08 листопада 2024 року по 05 червня 2025 року, за формулою: 25 000 грн 00 коп. ? 300 % ? 100 % ? 210 днів ? 366 днів = 43 120 грн 37 коп.; за договором позики від 09 серпня 2024 року - 47 798 грн 28 коп. за період з 09 грудня 2024 року по 05 червня 2025 року, за формулою: 32 500 грн 00 коп. ? 300 % ? 100 % ? 179 днів ? 366 днів = 47 798 грн 28 коп.
Загальний розмір заявленої позивачем до стягнення заборгованості за договорами позики становить 1 229 366 грн 89 коп.
Вказаний розрахунок відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано, контррозрахунку суду не надав. Доказів повернення тіла позики, сплати процентів, штрафу чи пені матеріали справи не містять.
Отже, установивши, що ОСОБА_2 належним чином не виконав умови договорів позики від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року та 09 серпня 2024 року, у визначені договорами строки отримані грошові кошти не повернув, а доказів повного чи часткового погашення заборгованості матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості за тілом позики у загальному розмірі 82 500 грн 00 коп., з яких: 25 000 грн 00 коп. за договором позики від 13 квітня 2024 року; 25 000 грн 00 коп. за договором позики від 08 травня 2024 року; 32 500 грн 00 коп. за договором позики від 09 серпня 2024 року.
За змістом ст.ст. 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 549 ЦК України передбачено стягнення неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Договорами позик грошових коштів від 13 квітня 2024 року, від 08 травня 2024 року та від 09 серпня 2024 року передбачено стягнення штрафу у розмірі по 300 0000 грн 00 коп. за кожним договором позики.
Так, положеннями пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Постановою Пленуму Верховного Суду від 07 лютого 2025 року № 6 визначено, що тлумачення змісту пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець передбачив особливості регулювання наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Такі особливості виявляються: 1) в період існування особливих правових наслідків дія воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. До них належать договір позики, кредитний договір, у тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Вони полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, а також від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) грошових зобов'язань за такими договорами, то вони підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як убачається з наданого позивачем розрахунку, вимоги про стягнення штрафу у розмірі 900 000 грн 00 коп. та пені у розмірі 139 366 грн 89 коп. заявлені за прострочення виконання боржником грошових зобов'язань за договорами позики від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року та 09 серпня 2024 року, тобто стосуються нарахувань після 24 лютого 2022 року.
З огляду на положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України такі вимоги не ґрунтуються на законі, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення процентів з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з абз. 1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц (провадження №14-1цс18) викладено правовий висновок про те, що за змістом ст.526, ч.1 ст.530, ст.610 та ч.1 ст.612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Як зазначалося вище, пункти 2 договорів позики від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року та 09 серпня 2024 року, якими сторони погодили процентну ставку за користування позиченими коштами у розмірі 300 % річних, є чинними та обов'язковими для сторін в силу приписів ст.204 ЦК України.
За таких обставин погоджена сторонами у пунктах 2 договорів позики процентна ставка у розмірі 300 % річних підлягає застосуванню при визначенні розміру заборгованості за процентами, а сам по собі значний розмір процентів не є підставою для невиконання або зміни умов договору судом за відсутності встановлених законом підстав для визнання відповідних умов недійсними.
Що стосується посилання суду першої інстанції на п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким передбачено, що несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації та висновку суду про те, що заявлений позивачем розмір процентів є явно завищеним і неспівмірним із сумою основного боргу, то колегія суддів враховує таке.
Так, дійсно п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Разом з тим, у Преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Аналіз вказаних положень Закону свідчить про те, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини за участю споживачата суб'єкта господарювання, який продає товари, виконує роботи або надає послуги.
Водночас у даній справі спірні правовідносини виникли між двома фізичними особами: ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), на підставі договорів позики від 13 квітня 2024 року, 08 травня 2024 року та 09 серпня 2024 року.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 діяв як суб'єкт господарювання, фінансова установа чи професійний надавач кредитних послуг.
Тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів», у тому числі п.5 ч.3 ст.18 цього Закону.
Подібного висновку в аналогічних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 (провадження № 61-14052св21).
Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст. 263 ЦПК України, наведених вище обставин справи, вимог закону та практики Верховного Суду, не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення погоджених сторонами процентів до розміру тіла позики у сумі 82 500 грн 00 коп. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції фактично ототожнив проценти за користування позикою із непропорційною компенсацією у розумінні п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
З наведених підстав висновок суду першої інстанції про зменшення заявлених до стягнення процентів із 107 500 грн 00 коп. до 82 500 грн 00 коп. є помилковим та не ґрунтується на належному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням встановлених вище обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може бути залишене без змін у частині визначення розміру заборгованості за процентами та розподілу судового збору, а тому відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає зміні в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 11 968 грн 67 коп. (а.с.10), а за подання апеляційної скарги - 17 953 грн 05 коп. (а.с.142), що разом складає 29 921 грн 72 коп.
Враховуючи, що із заявленої до стягнення суми 1 229 366 грн 89 коп. задоволенню підлягають вимоги на суму 190 000 грн 00 коп., що становить 15,46 % від загального розміру заявлених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме: 29 921 грн 72 коп. ? 15,46 % = 4 624 грн 43 коп.
Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 жовтня 2025 року в частині визначення розміру заборгованості за відсотками згідно з розписками від 13 квітня 2024 року, від 08 травня 2024 року та від 09 серпня 2024 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , а також в частині стягнення судового збору - змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП: НОМЕР_3 ) заборгованість за відсотками згідно з розписками від 13 квітня 2024 року, від 08 травня 2024 року та від 09 серпня 2024 року у сумі 107 500 (сто сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 4 624 (чотири тисячі шістсот двадцять чотири) грн 43 коп.
В іншій частині рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: