12 травня 2026 року місто Київ
Справа № 372/1928/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3728/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Лук'янчуком Артемом Володимировичем, до якої приєдналася ОСОБА_2 , на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року (ухвалене у складі судді Кравченка М.В.)
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Реєстраційна служба Ірпінського міського управління юстиції Київської області - державний реєстратор Максюта Дмитро Вікторович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віта Володимирівна про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року позивач звернулася до суду із цим позовом, який обґрунтовувала тим, що вона є власником сформованої ще у 2010 році земельної ділянки площею 0,2250 га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 на підставі державного акту.
Під час спроби внести відомості про належну їй ділянку до Державного земельного кадастру у 2024 році державний кадастровий реєстратор відмовив посилаючись на повне накладення її ділянки на дві інші земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 (49,9909 %) та 3223151000:04:023:0103 (50,0091 %), що зареєстровані за відповідачами, хоча волі на відчуження своєї ділянки вона ніколи не виявляла, жодних правочинів чи рішень про припинення її права власності не існує.
Зазначала, що спірні ділянки були сформовані та зареєстровані у 2014-2015 роках за відсутності припинення її права власності. Вважала, що органи Держземагентства (правонаступником яких є Держгеокадастр) мали всі дані про існування її сформованої ділянки, однак не внесли ці відомості належним чином до кадастру, а натомість зареєстрували інші ділянки в тих самих межах. Саме ця бездіяльність та помилки органу державної влади призвели до можливості реєстрації права власності за іншими особами.
Стосовно ділянки, зареєстрованої за ОСОБА_1 , позивачка зазначала, що документація із землеустрою, яка мала б бути підставою для її формування, відсутня у фондах документації, що ставить під сумнів законність її відведення.
Щодо ділянки, що належить ОСОБА_2 , позивачка вказувала на її походження від первісного набувача, якому вона була надана внаслідок тих самих незаконних рішень органу влади.
Позивачка вважала, що її земельна ділянка не припиняла існування як об'єкт цивільних прав, її кадастровий номер формально не скасований, однак відомості про неї були фактично витіснені з кадастру шляхом перенесення в архівний шар, що унеможливлює повторне внесення даних і реалізацію нею права власності та призвело до незаконного вибуття майна з її володіння поза її волею, а тому просила:
1) витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 49,9909% земельної ділянки площею 0,2250 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, с. Плюти, кадастровий номер 3223151000:04:023:0078, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до рішення 59 сесії Української міської ради Обухівського району Київської області від 12 серпня 2010 року ОСОБА_3 ;
2) витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 50,0091% земельної ділянки площею 0,2250 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, с. Плюти, кадастровий номер 3223151000:04:023:0078, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до рішення 59 сесії Української міської ради Обухівського району Київської області від 12 серпня 2010 року ОСОБА_3
3) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (Державному реєстрі прав) державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100, номер запису про право власності №37246869 від 09.07.2020 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 386325832231) площею 0,1125 га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100.
4) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (Державному реєстрі прав) державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103, номер запису про право власності №11067939 від 01.09.2015, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 24199767 від 07.09.2015 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 718744132231) площею 0,1125 га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103.
5) скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі з одночасним скасуванням кадастрових номерів земельних ділянок 3223151000:04:023:0100 площею 0,1125 га для індивідуального садівництва та 3223151000:04:023:0103 площею 0,1125 га для індивідуального садівництва за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Обухівський районний суд Київської області заочним рішенням від 23 вересня 2024 року позов задовольнив повністю.
Витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 49,9909% земельної ділянки площею 0,2250 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, с. Плюти, кадастровий номер 3223151000:04:023:0078, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до рішення 59 сесії Української міської ради Обухівського району Київської області від 12 серпня 2010 року ОСОБА_3 .
Витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 50,0091% земельної ділянки площею 0,2250 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, с. Плюти, кадастровий номер 3223151000:04:023:0078, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до рішення 59 сесії Української міської ради Обухівського району Київської області від 12 серпня 2010 року ОСОБА_3 .
Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (Державному реєстрі прав) державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100, номер запису про право власності №37246869 від 09.07.2020 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 386325832231) площею 0,1125 га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100.
Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (Державному реєстрі прав) державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103, номер запису про право власності №11067939 від 01.09.2015, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 24199767 від 07.09.2015 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 718744132231) площею 0,1125 га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103.
Скасував державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі з одночасним скасуванням кадастрових номерів земельних ділянок 3223151000:04:023:0100 площею 0,1125 га для індивідуального садівництва та 3223151000:04:023:0103 площею 0,1125 га для індивідуального садівництва за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада.
Стягнув із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі по 3 330,80 грн з кожної.
Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 24 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року залишив без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
23 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лук'янчук А.В. через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .
На обґрунтування скарги зазначає, що суд розглянув справу з істотним порушенням норм процесуального права, оскільки відповідачка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судових засідань, не отримувала судових повісток і фактично була позбавлена можливості брати участь у розгляді справи, подати докази та заявити заперечення. Водночас суд і не міг належним чином повідомляти ОСОБА_1 , оскільки в нього були відсутні відомості про її РНОКПП та місце проживання.
В апеляційній скарзі заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, яке обґрунтовано тим, що право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку зареєстроване у вересні 2015 року, тоді як позов подано лише у 2024 році, тобто після спливу трирічного строку, передбаченого статтею 257 ЦК України.
По суті спору скаржник вказує, що земельна ділянка була набута ОСОБА_1 у законний спосіб на підставі чинних на той момент правовстановлюючих документів та в момент чинності рішення Апеляційного суду Київської області від 10.12.2013 у справі №1018/3822/12, яким було скасовано первісні підстави набуття права власності позивачем. За таких обставин ОСОБА_1 є добросовісним набувачем у розумінні статей 387-388 ЦК України.
Вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки одночасно заявив вимоги віндикаційного та негаторного характеру, що, за правовими висновками Верховного Суду (постанови від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 02.06.2021 у справі № 351/1317/18), є неможливим. Окрім цього, відповідачка не має жодного відношення до частини земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, яка витребувана судом.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
14 січня 2026 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - адвокат Барановська В.В. подала заява про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року.
Позивач та інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
У судовому засіданні представниквідповідача ОСОБА_1 - адвокат Лук'янчук А.В., а також представник ОСОБА_2 - адвокат Биструшкін В.Ю., кожен окремо апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, просили її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Представник позивача - адвокат Чимерис Т.П. проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, заяв чи клопотань до суду не подали, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України шляхом доставлення судових повісток-повідомлень в електронний кабінет у ЄСІТС.
У постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 Верховний Суд зробив висновок, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням викладено, положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України та позиції учасників справи, які не заперечували проти розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явилися, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися та були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, проте в судове засідання не з'явилися без поважних причин.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції вважав установленим, що позивачці ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 площею 0,2250 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Право власності на вказану земельну ділянку позивачки посвідчується Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ №427294, виданого Головою Української міської ради та відділом Держкомзему у м.Українка Обухівського району Київської області 13 вересня 2010 року на підставі Рішення Української міської ради 59 сесії 05 скликання від 12 серпня 2010 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011098600773.
Як вбачається з відповіді архівного відділу Обухівської районної військової адміністрації від 23.02.2024р. вих..№05-01/22 10 червня 2010 року п'ятдесят сьомою сесією Української міської ради п'ятого скликання було ухвалено рішення за порядковим номером 32 в протоколі засідання сесії «Про надання дозволу гр. ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель в с. Плюти з подальшою передачею у власність».
На підставі вищевказаного рішення Української міської ради, ТОВ «ГЕОЗЕМІНВЕСТ» у 2010 році розробив та погодив у визначеному законом порядку Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 18-ти громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області за №100 від 15.07.2010 року та переданий на зберігання до Відділу Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області за №2010 МФ 13 КИОБ 000112, в тому числі і земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,2250га.
12 серпня 2010 року п'ятдесят дев'ятою сесією Української міської ради п'ятого скликання було ухвалено рішення за порядковим номером 48 в протоколі засідання сесії «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 18-ти громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області».
П.2. зазначеного рішення було вирішено передати у власність 18-ти громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області згідно списку. Серед громадян, яким було передано у приватну власність земельні ділянки, під номером 6 Додатку до рішення п'ятдесят дев'ятої сесії Української міської ради від 12 серпня 2010 року зазначено гр. ОСОБА_3 .
На підставі вищевказаного рішення Української міської ради 59 сесії 05 скликання від 12 серпня 2010 року, гр. ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:04:023:0078 площею 0,2250 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель в с. Плюти серії ЯЛ №427294 від 13 вересня 2010 року, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011098600773.
Факт належності земельної ділянки ОСОБА_3 , факт правомірності державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 площею 0,2250 га в установленому законом порядку за гр. ОСОБА_3 на момент її відведення згідно Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 18-ти громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області 2010р., складеного ТОВ «ГЕОЗЕМІНВЕСТ», було встановлено Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року по справі № 1018/3822/12, яке було залишене без змін Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року та Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, а також опосередковано Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02.08.2022р. по справі № 372/4752/21, яке було залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду від 26.01.2023р. та Ухвалою Верховного Суду від 30.03.2023р. (в частині неправомірних дій Головного управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області щодо присвоєння нових кадастрових номерів та передачі земельних ділянок, які були відведені згідно Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 18-ти громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області іншим особам).
Так, Верховним Судом у Постанові від 10 лютого 2021 року у справі №1018/3822/12 було встановлені наступні фактичні обставини:
«…Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 серпня 2010 року рішенням 59 сесії 5 скликання Української міської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 3,5696 га у власність 18 громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, що підтверджується копією рішення.
На підставі вказаного рішення Української міської ради від 12 серпня 2010 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 отримали державні акти на право власності на земельну ділянку. Вказаним земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери - 3223151000:04:023:0076-0087 та 3223151000:04:057:0046-0048….
…Відмовляючи у задоволенні позову прокурора Обухівського району Київської області, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, враховуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2018 року у цій справі, правильно виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки як на час прийняття Українською міською радою оспорюваних рішень від 12 серпня 2010 року про розпорядження спірною землею загальною площею 3,5696 га, так і на час розгляду справи судом, розташовані за межами с. Плюти, яке перебуває у віданні Української міської ради Обухівського району Київської області, водночас посилаючись на той факт, що згідно з актом від 15 вересня 2014 року збільшені рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року № 254-23-ІV межі зазначеного населеного пункту в розмірі 394,00 га закріплені а натурі (на місцевості) межовими знаками та передано їх на зберігання….
…Як встановлено в судовому засіданні спірні земельні ділянки передані у власність відповідно до рішення Української міської ради згідно до розроблених проектів землеустрою. При розробці проектів землеустрою жодних невідповідностей норм земельного законодавства органами державної влади та місцевого самоврядування не встановлено. Крім того, органами державної влади, які повинні здійснювати контроль за діяльністю щодо передачі земель у державну власність не надано оцінки діям відділу Держкомзему у м. Українка, який протягом короткого часу дав протилежну інформацію щодо розташування спірних земельних ділянок, а саме: 23 липня 2010 року та 30 листопада 2010 року...»
Таким чином, вищевказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, підтверджено законність набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_3 з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078.
На виконання вимог закону та маючи намір зареєструвати належну їй на праві власності земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав та в Державному земельному кадастрі, ведення якого розпочато з моменту набрання чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» з 01.01.2013р., позивачка уклала договір №93-ТД від 15.12.2023р. на виготовлення технічної документації з ФОП ОСОБА_19
ФОП ОСОБА_19 у 2023 році було складено Технічну документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_3 код - 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 3223151000:04:023:0078.
Розробником документації 31.01.2024р. було подано заяву ЗВ-9700534732024 про внесення відомостей (змін до них) про земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:04:023:0078 до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2011р. №835 із змінами та доповненнями.
02 лютого 2024 року надійшло Рішення №РВ-5100022192024 Державного кадастрового реєстратора Відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Коврик Ю.В. про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та Висновок щодо перевірки електронного документа згідно якого встановлено Перетин ділянки 3223151000:04:023:0078 з земельною ділянкою з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 з площею співпадіння 49,9909% та перетин з земельною ділянкою 3223151000:04:023:0103 з площею співпадіння по 50,0091%.
Між тим, позивачка, як власник земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, волю на відчуження цієї земельної ділянки не виявляла, жодного відповідного рішення з цього приводу не існує, право власності позивачки на зазначену земельну ділянку в установленому законом порядку відповідно до вимог ст. 140 Земельного кодексу України не припинено.
Після виявлення факту накладення земельних ділянок відповідачів на ділянку позивачки згідно Рішення № РВ-5100022192024 від 02.02.2024р., від власників суміжних земельних ділянок ОСОБА_20 та ОСОБА_21 позивачка дізналась про судову справу № 372/4752/21 та факт прийняття 02 червня 2014 року Головним управлінням Держземагенства у Київській області Наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність від 02.06.2014р.
Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 площею 0,1125га для індивідуального садівництва згідно Наказу Головного управління Держземагентства у Київській області №10-1382/15-14 від 02.06.2014р. була передана у власність гр.. ОСОБА_22 . Ймовірно, в подальшому, вона була відчужена гр. ОСОБА_2 .
Стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103 площею 0,1125га для індивідуального садівництва, яка зареєстрована за гр. ОСОБА_1 , то на адвокатський запит вих..№22 від 02.04.2024р. Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області було надано відповідь від 08.04.2024р. вих..№29-10-0.331-3546/2-24 згідно якого вбачається, що за інформацією Відділу №6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу №6 Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у тому числі з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103, що розташована на території Української міської ради, розроблений ТОВ «Компанія Земельні Справи» у 2015 році, відсутній та розробником на зберігання не передавався.
Це дає підстави вважати, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103 не відводилась належним чином, Українською міською радою не погоджувалась і не затверджувалась, що свідчить про безпідставність проведення державної реєстрації речового права на неї за гр. ОСОБА_1 .
Слід також зазначити, що згідно з Єдиним державним реєстром декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування НАЗК, відповідачка ОСОБА_1 займала посаду провідного спеціаліста Головного управління Держгеокадастру у Київській області з 2016 по 2020 роки і вказана земельна ділянка з датою набуття права власності на неї - 01.09.2015р. зазначена у всіх деклараціях, поданих за період роботи в Управлінні.
Членам родини ОСОБА_1 також належать інші ділянки ідентичною площею (0,1125га) такою ж датою набуття права власності - 01.09.2015р. та за однаковою адресою - с. Плюти Обухівського району Київської області.
Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 01.04.2024р. та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9935518432024 від 01.04.2024р. земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 була зареєстрована в Державному земельному кадастрі 14.04.2014р. відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складеного «Обухівським» районним відділом «Центр ДЗК» ОСОБА_23 від 10.04.2014р.
Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 01.04.2024р. та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9935518572024 від 01.04.2024р. земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:00103 була зареєстрована в Державному земельному кадастрі 26.08.2015р. відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складеного ТОВ «КОМПАНІЯ ЗЕМЕЛЬНІ СПРАВИ» ОСОБА_24 19.08.2015р. Управлінням Держземагентства в Обухівському районі Київської області.
Таким чином, повне співпадіння меж земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 з ділянками 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 підтверджено даними Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального садівництва 8 громадянам (в частині придбаної гр. ОСОБА_2 земельної ділянки, яка була передана гр. ОСОБА_22 ) в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, Державним актом про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0077 серії ЯЛ №427293 від 13 вересня 2010 року, а також Висновком і Рішенням №РВ-5100022192024 від 02.02.2024р. державного кадастрового реєстратора Відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Коврик Ю.В. про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру в зв'язку з наявністю перетинів ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 з ділянками 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 з площами співпадіння 49,9909% та 50,0091% відповідно.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 372326371 від 01.04.2024р. кінцевим власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 на даний час є ОСОБА_2 .
09.07.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй Вітою Володимирівною було посвідчено договір купівлі-продажу за реєстраційним номером №833, згідно якого гр. ОСОБА_2 придбала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 площею 0,1125га для індивідуального садівництва, що підтверджується рішенням приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 53048228 від 09.07.2020р. було внесено запис про речове право 37246869 до Державного реєстру речових прав.
Державним реєстратором Управління Державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Степанець Іриною Вікторівною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 24199767 від 07.09.2015р. на підставі виданого Державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максютою Дмитром Вікторовичем Свідоцтва про право власності серії та номер НОМЕР_1 , виданого 07.09.2015р. на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103 площею 0,1125га для індивідуального садівництва за гр. ОСОБА_1 , та було внесено запис про речове право №11067939 до Державного реєстру речових прав від 01.09.2015р.
Земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103, межі яких повністю перетинаються з земельною ділянкою ОСОБА_3 з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, набуті у власність ОСОБА_22 та ОСОБА_1 при наявності не припиненого права власності на них, яке зареєстроване за позивачкою.
Поземельні книги в паперовій та електронній формах, в яких містяться відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, про суб'єктів прав на них та правовстановлюючі документи, дані про нормативну грошову оцінку, межі розташування, їх цільове призначення, відповідно до чинного до 01.01.2013р. Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009р. №1021, пунктів 53-55 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. № 1051, зберігаються у територіальному органі Головного управління Держземагенства у Київській області за місцем розташування земельних ділянок, та після припинення його діяльності були передані на зберігання у відповідний територіальний орган Головного управління Держгеокадастру у Київській області, на який згідно ст. 7 Закону України «Про Державний земельний кадастр» покладено серед іншого обов'язки ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг.
Порушення прав позивачки виникло внаслідок відсутності даних внесення Головним управлінням Держземагенства в Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, відповідно до вимог ч. 1 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомостей про межі земельної ділянки до Державного земельного кадастру, в тому числі, на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 цього Закону, при їх формуванні.
Земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, що належить позивачці, є сформованою ще з моменту присвоєння їй кадастрового номеру, тобто з 12 серпня 2010 року, а після набрання чинності з 01 січня 2013 року Закону України «Про Державний земельний кадастр» і ведення з 01.01.2013р. Державного земельного кадастру, інформацію про цю земельну ділянку не було внесено до Державного земельного кадастру Головним управлінням Держземагенства в Київській області, правонаступником якого на теперішній час є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, в якого була наявна вся технічна документація на зазначену земельну ділянку та Поземельна книга на сформовані земельні ділянки всього Обухівського району Київської області, чим порушено законні права позивача на належну йому на праві власності земельну ділянку, за захистом якого позивач звертається до суду з відповідним позовом, в тому числі і право на розпорядження нею.
Таким чином, при наявності достовірних відомостей про належність на праві власності позивачці земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, Головним управлінням Держземагенства у Київській області незаконно надано у власність цю ж саму земельну ділянку з присвоєнням їй інших кадастрових номерів - 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103, та 14.04.2014р. і 26.08.2015 відповідно здійснено їх державну реєстрацію гр. ОСОБА_22 та гр. ОСОБА_1 .
При повному співпаданні меж зазначених земельних ділянок, їх площі, міри ліній по периметру, координат поворотних точок меж земельних ділянок, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки ОСОБА_22 та ОСОБА_1 спотворено дані про фактичне місце їх розташування.
Кадастровий номер земельної ділянки 3223151000:04:023:0078, яка належить позивачу на праві власності, не скасований, але цій земельній ділянці органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, незаконно присвоєно інші кадастрові номери.
Таким чином, маючи достовірні дані про власника земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, її межі розташування, всі інші відомості щодо цієї земельної ділянки, Головним управлінням Держземагенства у Київській області громадянам ОСОБА_22 та ОСОБА_1 безпідставно надані у власність земельні ділянки з присвоєнням інших кадастрових номерів 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 та здійснено 14.04.2014р. і 26.08.2015р. державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 на вже сформованій іншій земельній ділянці з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 без зміни її меж, яка була самостійним об'єктом цивільних прав позивача та належним чином 13.09.2010р. зареєстрована в Поземельній книзі на праві власності за гр. ОСОБА_3 .
Крім того, Головне Управління Держгеокадастру у Київській області при прийнятті наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_22 з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100, межі якої повністю накладаються (співпадають) з межами земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 щодо її дислокації із суміжними земельними ділянками із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, і відноситься до земель комунальної власності, змінило її цільове призначення, а саме, із земель комунальної власності на землі сільськогосподарського призначення державної власності.
Таким чином, присвоєння у 2014-2015рр. кадастрових номерів Головним управлінням Держземагенства в Київській області та видалення з Державного земельного кадастру (перенесення в архівний шар) відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 призвело до реєстрації речових прав за іншими особами на новостворені земельні ділянки з іншими кадастровими номерами та цільовим призначенням, що унеможливлює відновлення (повторне внесенні) у Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 а, отже, зумовило прийняття державним кадастровим реєстратором Відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Рішення №РВ-5100022192024 від 02.02.2024р. про відмову у внесенні відомостей (змін до них) про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 до Державного земельного кадастру.
Як вже зазначалось, належна на праві власності позивачу земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, відносилась до земель комунальної власності.
Факт належності земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 до земель комунальної власності Української міської ради Обухівського району Київської області також встановлено рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, у справі №1018/3822/12 за позовом прокурора Обухівського району в інтересах держави, в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_26 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_4 , Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання недійсним рішення Ради та державних актів на право власності на земельні ділянки.
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 вибула з власності її законного володільця ОСОБА_3 поза її волею, та передана у власність іншим особам завдяки зміні їх кадастрових номерів, зміні цільового призначення земель на підставі наказів Головного Управління Держземагентства у Київській області від 02.06.2014р. та Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ «Компанія Земельні Справи» (якщо такий проект розроблявся), за відсутності волевиявлення власника земельних ділянок - ОСОБА_3 , що не можна визнати законним і обґрунтованим.
Межі апеляційного перегляду
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Одним із доводів апеляційної скарги є розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 , яке не була належним чином повідомлена про дату, час і місце засідання суду, а тому апеляційний суд першочергово перевіряє вказані доводи.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що такі доводи є безпідставними враховуючи таке.
Порядок повідомлення учасників справи про судове засідання та вручення судових повісток про виклик регулюється ст. 128 ЦПК України.
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Водночас відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 309/1214/16-ц вказано, що застосуванню ч. 11 ст. 128 ЦПК України, а саме опублікуванню оголошення про виклик на веб-сайті судової влади України повинно передувати з'ясування місця проживання (перебування) відповідача.
Як вбачається із позовної заяви, будь-яких відомостей щодо ОСОБА_1 , зокрема РНОКПП, місця проживання, номеру телефону чи електронної пошти, не вказано через відсутність таких відомостей у позивача (т. 1 а. с. 2).
На виконання приписів ч. 6 ст. 187 ЦПК України суд першої інстанції запитом від 12 квітня 2024 року намагався з'ясувати зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 40), проте Управління обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 23 квітня 2024 року повідомило, що для наведення довідки необхідно вказати повну дату народження або інші додаткові дані для ідентифікації особи (т. 2 а. с. 41).
Таким чином, суд вжив усіх передбачених ЦПК України заходів для встановлення місця проживання ОСОБА_1 та її належного повідомлення. Водночас через відсутність у матеріалах справи і в державних реєстрах достатніх ідентифікаційних даних суд об'єктивно був позбавлений можливості здійснити повідомлення іншим способом, ніж передбачений законом як винятковий - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (т. 2 а. с. 108; 142), у тому числі на засідання 23 вересня 2024 року оголошенням від 02 вересня 2024 року (т. 2 а. с. 162).
Колегія суддів також враховує необхідність дотримання балансу між процесуальними правами сторін, оскільки праву ОСОБА_1 бути повідомленою про розгляд справи кореспондує право позивачки на ефективний судовий захист і розгляд справи у розумний строк. Неможливість встановити адресу відповідачки не може безстроково блокувати доступ позивачки до правосуддя та паралізувати розгляд справи. У такій ситуації саме процедура виклику через офіційне оголошення є передбаченим законом механізмом, який дозволяє забезпечити рух процесу без порушення гарантій справедливого суду.
Отже, доводи апеляційної скарги про розгляд справи за відсутності належного повідомлення ОСОБА_1 є безпідставними і не свідчать про наявність безумовної підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо заяви ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги колегія суддів вказує про таке.
Приєднання до апеляційної скарги - це допоміжний інститут для осіб, які погоджуються з доводами апеляційної скарги і бажають їх підтримати у наведеному в апеляційній скарзі обсязі.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначаються наведеними в апеляційній скарзі доводами, незалежно від наявності заяви про приєднання до апеляційної скарги.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 стосується та може стосуватися лише самої ОСОБА_1 , а тому заява ОСОБА_2 про приєднання до такої скарги свідчить лише про те, що ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .
Особа, яка має доводи, відмінні від апеляційної скарги, має право реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу самостійно.
Водночас Київський апеляційний суд ухвалою від 15 грудня 2025 року відмовив у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_2 , поданої представником - адвокатом Барановською В.В., на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року та повернув її заявнику з підстав того, що ОСОБА_2 реалізувала своє право на подання заяви про перегляд заочного рішення, проте така заява не була розглянута по суті, а була залишена без розгляду з підстав пропуску строку на подання такої заяви без поважних причин. При цьому, ОСОБА_2 також реалізувала своє право на апеляційне оскарження такої ухвали суду першої інстанції, яка була залишена без змін, а тому ОСОБА_2 у цілому втратила процесуальні можливості щодо оскарження/скасування заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року.
У зв'язку з цим апеляційний суд не вбачає підстав для перегляду заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 та надання оцінки доводам, викладеним у додаткових поясненнях, що стосуються вимог до неї.
Таким чином, апеляційний суд переглядає заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року лише в частині вимог до ОСОБА_1 в межах доводів її апеляційної скарги.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в означених межах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.
Згідно з положеннями ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з положеннями п.2. ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор проводить державну реєстрацію зміни чи припинення права власності та інших речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підстав яких проведено державну реєстрацію прав.
Вказані положення співвідносяться з п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено статтею 387 ЦК України. Так, згідно з частиною 1 цієї статті власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 703/1191/20, віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-цвказано, що «аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник».
Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття цього майна з володіння позивача; відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідача.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, право власності дійсно є непорушним, але для застосування віндикації принципове значення, крім підтвердження такого права власності, має і встановлення особи, яка протиправно, тобто без будь-яких правових підстав, фактично володіє витребуваною річчю, бо саме вона має відповідати за позовом, виконувати рішення суду в разі його задоволення, й нести негативні наслідки порушення прав позивача (постанова Верховного Суду від 11 березня 2024 року у справі №178/1138/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 навела правові висновки, відповідно до яких власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 86). Окрім того, у цій же постанові сформульований висновок про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 116).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (п. 56) зроблено правовий висновок, відповідно до якого формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Правовий механізм застосування віндикації як способу захисту порушеного права передбачає насамперед право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Повернення у приватну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом виконавчої влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість захисту цих інтересів зумовлюється, обов'язковістю судових рішень, якими підтверджено цільове призначення набутої позивачкою ОСОБА_3 земельної ділянки та незаконність її відчуження іншим особам.
Рішення суду мотивовано так:
1) позивачка довела наявність у неї чинного та законно набутого права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, яке виникло ще у 2010 році на підставі рішення Української міської ради та державного акта, і це право не припинялося у встановленому законом порядку. Суд виходив із того, що ця земельна ділянка була сформована як об'єкт цивільних прав з моменту присвоєння кадастрового номера, а відомості про неї мали бути автоматично перенесені до Державного земельного кадастру після набрання чинності Законом «Про Державний земельний кадастр», що не було зроблено з вини уповноваженого органу;
2) у 2014-2015 роках органом Держземагентства були незаконно сформовані дві нові земельні ділянки з кадастровими номерами 0100 та 0103, межі яких повністю накладаються на ділянку позивачки, при цьому її право власності не припинялося і волі на відчуження вона не виявляла. Отже, спірна ділянка вибула з її володіння поза її волею, що відповідає підставам для віндикації за статтями 387-388 ЦК України;
3) законність набуття позивачкою права власності та неправомірність дій ГУ Держгеокадастру в м. Києві та Київській області вже встановлена раніше судовими рішеннями, які набрали законної сили у справах № 1018/3822/12 та № 372/4752/21 відповідно, і ці обставини не підлягають повторному доказуванню. Натомість передача тієї ж самої земельної ділянки іншим особам відбулася всупереч вимогам земельного законодавства, з перевищенням повноважень органу влади та без припинення попереднього права власності;
4) належним способом захисту є саме віндикаційний позов у поєднанні зі скасуванням державної реєстрації новостворених ділянок і записів у реєстрах, оскільки інакше виконання рішення було б неможливим через існування у реєстрах двох окремих об'єктів з іншими кадастровими номерами, коли позивачка є власницею лише однієї земельної ділянки;
5) захист прав власника ОСОБА_3 на набуту нею у встановленому порядку і відповідно до закону, ще у 2010 році земельну ділянку, у цій справі переважає приватний інтерес добросовісного набувача ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у збереженні їх права на земельні ділянки, які були набуті ОСОБА_1 і попереднім власником - ОСОБА_22 з порушеннями вимог чинного законодавства;
6) строк позовної давності не пропущений, оскільки про порушення свого права позивачка дізналася лише у 2024 році після отримання рішення кадастрового реєстратора про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.
Колегія суддів повністю погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повно та всебічно досліджених обставинах справи, є законним та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги цього не спростовують.
Доводи апеляційної скарги, окрім неналежного повідомлення ОСОБА_1 , зводяться до того, що:
1) позивач пропустила строк позовної давності, який ОСОБА_1 вважає за необхідне відраховувати з наступного дня після набуття нею права власності на спірну земельну ділянку (з 08 вересня 2015 року);
2) ОСОБА_1 є добросовісним набувачем і має право на мирне володіння своїм майном відповідно до ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ, втручання в яке буде непропорційним;
3) обрання позивачем неправильного способу захисту своїх порушених прав з огляду на подання одночасно віндикаційного (витребування земельної ділянки 0078, до якої ОСОБА_1 не має жодного стосунку) й негаторного позову (скасування рішення реєстратора та державної реєстрації).
Колегія суддів враховує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц зроблено висновок, що виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
У зв'язку із цим першочергово колегія суддів надає оцінку доводам апеляційної скарги щодо обрання позивачем належного й ефективного способу захисту своїх порушених прав, а також добросовісності ОСОБА_1 як набувача й пропорційності втручання в її право власності.
Щодо ефективного способу захисту
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Згідно з висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року в справі № 560/3160/20 «ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Зазначений засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У справі, що переглядається, установлено, що підставою позову є те, що належна позивачу земельна ділянка вибула з її фактичного володіння поза її волею, оскільки за відсутності припинення її права власності у встановленому законом порядку у тих самих межах були сформовані та зареєстровані інші земельні ділянки з кадастровим номером …0100, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 , та з кадастровим номером …0103, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 . Саме існування цих зареєстрованих земельних ділянок і відповідних речових прав на них унеможливлює внесення до Державного земельного кадастру належних відомостей щодо земельної ділянки позивачки з кадастровим номером …0078 та подальшу реалізацію нею правомочностей власника.
Враховуючи викладене цього заявлені позивачкою вимоги про витребування із чужого незаконного володіння відповідачів земельної ділянки з кадастровим номером …0078 у відповідних координатах, межах та конфігурації, а також вимоги про скасування державної реєстрації речових прав відповідачок і скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами …0100 та …0103 є взаємопов'язаними та спрямовані на досягнення єдиної правової мети - реального повернення позивачці належного їй майна як індивідуально визначеного об'єкта права власності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачкою спосіб захисту щодо витребування земельної ділянки з одночасним скасуванням записів про державну реєстрацію речових прав та скасуванням державної реєстрації земельних ділянок, які накладаються на належну їй земельну ділянку є належним та ефективним за встановлених у цій справі обставин.
Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 924/144/20, яка правильно врахована судом першої інстанції, та у якій зазначено, що у випадку, коли у зв'язку з формуванням нових земельних ділянок запис про державну реєстрацію спірної земельної ділянки та її кадастровий номер скасовано, а Поземельну книгу на таку земельну ділянку закрито, повернення земельної ділянки у володіння власника лише шляхом задоволення вимоги про витребування майна в повній мірі не відбудеться. У такому разі рішення суду про витребування майна від добросовісного набувача не буде достатньою підставою для вчинення реєстратором відповідних реєстраційних дій, оскільки за відповідачами зареєстроване право не на витребувану спірну земельну ділянку, а на інші, новоутворені земельні ділянки, що не відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист права власника земельної ділянки.
Аналогічна позиція була також висвітлена в постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №672/1790/18.
Тобто задоволення лише вимоги про витребування відповідних частин земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідачів без одночасного усунення з Реєстру записів щодо земельних ділянок з кадастровими номерами …0100 …0103 не забезпечило б реального поновлення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером …0078, оскільки тоді б у реєстрах продовжували б існувати інші об'єкти нерухомого майна, зареєстровані за відповідачами у тих самих межах, що фактично блокувало б внесення відомостей про земельну ділянку позивачки та реалізацію судового рішення.
Додатково колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 вересня 2025 року у справі № 911/906/23, за змістом яких: «земельна ділянка, яка була об'єднана з іншою ділянкою, проте межі, координати та конфігурація якої відомі, може бути витребувана в порядку статей 387, 388 ЦК України. Проте саме лише судове рішення про витребування такої земельної ділянки, яка до об'єднання існувала не лише як частина земної поверхні, а й як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, не може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на цю ділянку, адже її кадастровий номер скасований, а відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - закритий. З огляду на подвійний правовий режим земельної ділянки, реалізація основної позовної вимоги про витребування земельної ділянки є можливою винятково за умови одночасного припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації. Тож правомірними та ефективними способами захисту порушених прав законного власника земельної ділянки, що перебуває в чужому незаконному володінні іншої особи, за заявою якої проведено державну реєстрацію нової земельної ділянки, що включає в себе спірну земельну ділянку, є припинення речових прав на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування державної реєстрації цієї ділянки та витребування спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що була передана попередньому власнику. Права позивача на витребувані земельні ділянки мають бути відновлені відповідно до ознак, конфігурації та розташування тих земельних ділянок, які були протиправно об'єднані відповідачем з іншими належними йому ділянками, та які як окремі об'єкти цивільних прав припинили своє існування» (пункти 283-285).
Визначаючи сферу застосування наведених висновків, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ці висновки застосовні в ситуації, коли відповідач вчиняє дії з метою унеможливлення витребування спірної земельної ділянки, яка до цього існувала не лише в розумінні статті 79 ЗК України - як частина земної поверхні, а й в розумінні статті 79-1 ЗК України - як окремий об'єкт цивільних прав, шляхом об'єднання з іншими належними йому ділянками, правомірність набуття яких не оспорюється. У такому разі потрібно припинити право власності на новостворену земельну ділянку зі скасуванням її державної реєстрації задля того, щоб зробити можливим віндикацію спірного майна. У таких правовідносинах зазначені вимоги є не самостійними способами захисту порушених прав, а слугують меті реалізації основного способу захисту, яким є витребування, а тому припинення права власності на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації не можуть бути застосовані окремо від віндикаційного позову у подібних правовідносинах (див. пункт 149 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 911/906/23).
Хоча у справі, яка переглядається, спір виник не внаслідок об'єднання земельних ділянок, а навпаки - поділу та державної реєстрації двох інших земельних ділянок у межах раніше сформованої земельної ділянки позивачки, правова проблема є подібною за своєю суттю. У реєстрах існують інші земельні ділянки з іншими кадастровими номерами та зареєстрованими речовими правами відповідачок, що унеможливлює реальне поновлення права власності позивачки лише шляхом ухвалення рішення про витребування майна.
Тобто вимоги про скасування державної реєстрації речових прав на земельні ділянки з кадастровими номерами …0100 та …0103 з одночасним припиненням права власності відповідачок на ці земельні ділянки не мають самостійного негаторного характеру і не свідчать про недопустиме поєднання віндикаційного та негаторного позовів. У цих правовідносинах такі вимоги є похідними та допоміжними щодо основної вимоги про витребування майна, оскільки спрямовані на забезпечення реального виконання судового рішення і фактичне відновлення становища, яке існувало до порушення права власності ОСОБА_3 .
За таких обставин доводи апеляційної скарги про обрання позивачкою неналежного способу захисту є необґрунтованими. Обраний спосіб захисту відповідає характеру порушеного права, установленим обставинам справи, забезпечує ефективне поновлення права власності позивачки та не суперечить висновкам Верховного Суду щодо недопустимості безпідставного поєднання віндикаційного і негаторного позовів, оскільки у цій справі заявлені реєстраційні вимоги слугують саме реалізації віндикаційного способу захисту.
Щодо добросовісності ОСОБА_1 та непропорційності втручання в її право власності
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки, а тому її витребування становитиме непропорційне втручання у право власності відповідачки враховуючи таке.
Насамперед колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції не констатував недобросовісність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером …0103 і про такі обставини не стверджував позивач у позові. Навпаки, вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із необхідності оцінити баланс між правом позивачки як первинного власника земельної ділянки, право якої виникло у 2010 році та не було припинене у встановленому законом порядку, і приватним інтересом відповідачів у збереженні зареєстрованого за ними права власності.
Тому вирішальним у цій справі є не встановлення недобросовісності ОСОБА_1 як набувача, а те, що право власності позивачки на раніше сформовану земельну ділянку не припинилося, а сама земельна ділянка фактично вибула з її володіння поза її волею внаслідок подальшого формування та державної реєстрації інших земельних ділянок у тих самих межах.
Вирішуючи спір у цій частині колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що повернення у приватну власність незаконно відчуженої земельної ділянки, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів. Такий інтерес полягає, зокрема, у забезпеченні правової визначеності у сфері земельних відносин, дотриманні встановленого порядку формування та передачі земельних ділянок, а також у недопущенні існування кількох зареєстрованих об'єктів права у межах однієї й тієї самої земельної ділянки. Важливість захисту цих інтересів у цій справі додатково зумовлюється тим, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, вже підтверджено законність набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером …0078, її цільове призначення та неправомірність подальшої передачі відповідних земельних ділянок іншим особам.
Оцінюючи пропорційність втручання у право власності ОСОБА_1 , колегія суддів враховує, що таке втручання ґрунтується на законі, має легітимну мету та є необхідним для відновлення порушеного права позивачки. Позивачка набула право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку ще у 2010 році, а її право власності не було припинене. Натомість право ОСОБА_1 зареєстроване пізніше - у 2015 році та щодо земельної ділянки, сформованої в межах уже існуючої земельної ділянки позивачки.
За таких обставин захист права власності ОСОБА_3 на набуту нею у встановленому порядку земельну ділянку переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права власності на земельну ділянку, яка була сформована та зареєстрована з порушенням прав первісного власника. Такий висновок не покладає на ОСОБА_1 надмірного індивідуального тягаря, оскільки наслідки усунення порушення права первісного власника не позбавляють відповідачку можливості захищати свої майнові інтереси в інший передбачений законом спосіб, зокрема шляхом пред'явлення вимог до осіб, з вини яких вона набула право на земельну ділянку, що не могла бути правомірно передана у власність.
Щодо позовної давності
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності враховуючи таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність ? це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Варто враховувати, що початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов'язується як з об'єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб'єктивним - коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до загального правила перебіг позовної давності починається не з моменту формальної державної реєстрації права іншої особи, а з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила. Отже, для вирішення питання про сплив позовної давності у цій справі визначальним є не сама дата реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером …0103, а момент, коли ОСОБА_3 фактично дізналася або за обставинами справи об'єктивно могла дізнатися про накладення цієї земельної ділянки на належну їй земельну ділянку з кадастровим номером …0078.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що про необхідність захисту свого права позивачка дізналася після отримання Висновку та Рішення № РВ-5100022192024 від 02 лютого 2024 року про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру. Саме цими документами, а також Протоколом № ПП-5100001792024 від 02 лютого 2024 року, було графічно та протокольно підтверджено факт наявності накладення земельної ділянки позивачки на земельні ділянки з кадастровими номерами …0100 та …0103.
До цього моменту у позивачки не було об'єктивних підстав вважати, що її право власності порушене саме шляхом державної реєстрації за іншими особами земельних ділянок у межах належної їй земельної ділянки. Земельна ділянка продовжувала використовуватися позивачкою де-факто, до неї не надходили повідомлення, претензії чи звернення, які б свідчили про вибуття земельної ділянки з її володіння або про реєстрацію права власності на неї за іншими особами.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 1018/3822/12 підтвердив правомірність набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку у 2010 році, а тому станом на 2021 рік позивачка мала обґрунтовані підстави вважати, що її право власності є належним чином підтвердженим, а перешкоди у володінні та розпорядженні земельною ділянкою відсутні.
Колегія суддів також враховує, що з 24 лютого 2022 року, у зв'язку із запровадженням воєнного стану та обмежувальних заходів у сфері функціонування Державного земельного кадастру, можливість вільного доступу громадян до кадастрових відомостей була істотно обмежена. Зокрема, Публічна кадастрова карта перестала функціонувати, а постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 564 було обмежено доступ до відомостей Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану. Тому в період після 24 лютого 2022 року позивачка також не мала реальної можливості самостійно відстежувати можливі зміни у Державному земельному кадастрі.
За таких обставин подання позову у квітні 2024 року, тобто невдовзі після отримання рішення державного кадастрового реєстратора від 02 лютого 2024 року, свідчить про своєчасне звернення позивачки до суду за захистом порушеного права.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 могла дізнатися про порушення свого права ще у вересні 2015 року, тобто одразу після державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером …0103, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не навела жодних переконливих доводів та не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивачка у 2015 році знала або за конкретних обставин повинна була знати про накладення земельних ділянок та порушення свого права власності, а тому такі твердження ґрунтується на припущеннях і не може бути покладене в основу висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.
Інших доводів апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не встановив порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права судом.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані докази, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення.
Судові витрати
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 12, 81, 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Лук'янчуком Артемом Володимировичем, до якої приєдналася ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 15 травня 2026 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова