12 травня 2026 року місто Київ
Справа № 755/21049/15-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/39/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року (ухвалене у складі судді Винниченка Л.М., повне рішення складено 20 липня 2021 року)
у справі за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іценко Оксана Григорівна, про визнання недійсним довіреності та договору купівлі-продажу квартири
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_3 , спадкоємцем якої за законом та правонаступником у цій справі був ОСОБА_4 , спадкоємцем якого за законом та правонаступником у справі є ОСОБА_5 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсною довіреності від 19 травня 2015 року, виданої нею на ім'я ОСОБА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О.Г. за реєстровим номером 996 (далі - приватний нотаріус), та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовувала тим, що 19 травня 2015 року у приміщенні Київської міської клінічної лікарні № 1 приватний нотаріус посвідчила довіреність від її імені на ім'я ОСОБА_1 , якою вона начебто уповноважила останню розпоряджатися всім своїм майном і коштами, у тому числі належною їй квартирою АДРЕСА_1 .
У той же день, після підписання довіреності, ОСОБА_1 разом з приватним нотаріусом вирушила до службового кабінету нотаріуса неподалік від лікарні, де було посвідчено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого вона передала у власність покупцю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 за ціною 788 010 грн.
Зазначала, що на час підписання довіреності вона знаходилася в лікарні після операції, яку їй робили під загальним наркозом, погано пам'ятає, як підписувала довіреність, вказує, що ОСОБА_1 викрала її паспорт, обох відповідачок вона раніше дуже мало знала, про продаж своєї квартири вона дізналася вже після виходу з лікарні, коли ОСОБА_1 почала вимагати її виселення з квартири, іншого житла вона не має, до того ж їй 86 років, крім того, у неї є син та онуки, і саме їм вона збиралася залишити квартиру, а не віддати єдине житло стороннім особам, до того ж вказані у пункті 4 договору купівлі-продажу квартири кошти за квартиру до підписання договору вона не отримувала, тобто відповідачі скористалися її безпорадним станом після перенесеної операції та наркозу, а також її похилим віком.
Посилаючись на викладене та на частини 3, 5 статті 203, частину 1 статті 215, частину 1 статті 225 ЦК України позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 15 жовтня 2019 року замінив позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її правонаступником - ОСОБА_4
Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 12 липня 2021 року позов задовольнив.
Визнав недійсною довіреність від 19 травня 2015 року видану ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко Оксаною Григорівною, зареєстровану в реєстрі за № 996.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири від 19 травня 2015 року, укладений від її імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 19.05.2015 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко Оксаною Григорівною, зареєстрований в реєстрі за № 1003.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вважали, що суд своє рішення обґрунтував єдиним доказом - висновком судово-психіатричних експертів № 131 від 27.02.2018, згідно з яким ОСОБА_3 на час підписання нею довіреності від 19.05.2015 страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим психоорганічним синдромом (P01.8) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Зазначали, що безапеляційне прийняття судом висновку експертизи, як основної підстави задоволення позову, є не тільки помилковим, а й протизаконним. Звертали увагу на розділ висновку експертів «Психічний стан»: Дезорієнтована, в часті (мабуть часі) і місці свого перебування (що мається на увазі під місцем перебування, може ОСОБА_3 дійсно не знала куди її перевели), пасивно виконує інструкції оточуючих ( ОСОБА_3 знала цих оточуючих?, чому доросла людина повинна виконувати чиїсь інструкції і про що ці «інструкції»?), поведінка малоактивна, пригальмована (якими б моторними були члени експертної комісії після тяжкої операції і незадовільного загального стану здоров'я в 86 років?). Текст цього розділу експертизи не випливає з попередніх тез експертизи, достовірними фактами не підтверджений, містить набір термінів для підгонки висновку про психічну хворобу ОСОБА_3 .
Також вказували на останній абзац 7-го аркуша висновку. Експерти, використовуючи свій авторитет та впевненість у відсутності можливості спростування їх висновку, стверджують «про наявність у підекспертної протягом тривалого часу (?) «помітної забудькуватості», яка стала прогресувати після смерті її сина (покази свідка ОСОБА_6 ). На весну 2015 р. вищезазначене супроводжувалось появою в підекспертної елементів неадекватної поведінки в побуті, втратою навичок до побутового самообслуговування, конфліктності з оточуючими (покази свідка ОСОБА_7 ). Покази свідка з боку відповідачів ОСОБА_8 суд не взяв до уваги через те, що вона на момент видачі ОСОБА_3 довіреності з останньою не спілкувалась, суб'єктивно оцінила події, фахових знань в психіатрії не має.
Фактично свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 також не були присутні при виданні ОСОБА_3 довіреності, не мають фахових знань в психіатрії. Але їх показання судово-психіатрична експертиза поклала в основу свого висновку. На час складання висновку експертів № 131 - кінець лютого 2018 року, з моменту підписання ОСОБА_3 довіреності пройшло майже 3 роки. Вважали, що саме цей термін може розглядатись як період погіршення стану здоров'я ОСОБА_3 . У всякому разі, спростування цій тези в матеріалах справи відсутнє. Експерти пишуть: «тривалий час». Таке формулювання не зрозуміле, воно не конкретизовано, медичними фактами і документами не підтверджується, несе побутовий переказ чиїх-то вигадок чи припущень (свідків, представників). Як вже вказано вище, ці свідки, з точки зору суду, є джерелом оцінки психічного стану ОСОБА_3 , з чим категорично не можна погодитись.
Поза увагою експертизи залишився той факт, що при проявах у ОСОБА_3 в окремі дні перебування на лікуванні психозу (від сильного болю, тривалого не загоєння рани, відчуття безпорадності і роздратованості через це) фахівці відділення не звертались ні до професійного психіатра, ні до психолога. Вони не вбачали в поведінці хворої проявів психічного захворювання, не вважали, що вона потребує навіть психологічної підтримки фахівця.
Вказували, що в матеріалах справи є 5 нотаріально посвідчених документа за період з 05.12.2014 по 17.11.2015, а саме: Договір довічного утримання з правом наслідування майна від 05.12.2014, Договір про розірвання договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогач В.В. від 05.12.2014, Довіреність від 19.05.2015, видана ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко Оксаною Григорівною, Договір купівлі-продажу квартири від 19.05.2015, укладений від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 19.05.2015 ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко Оксаною Григорівною, Довіреність від 17.11.2015, видана ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_4 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сніцаренко Г.О., зареєстровано реєстрі № 1649.
А тому вважали, що за 4-5 місяців до дати оспорюваної довіреності та договору купівлі-продажу ОСОБА_3 була дієздатна, не страждала на стійкий хронічний психічний розлад, потім 19 травня 2015 року захворіла, а 17 листопада 2015 року через 4-5 місяців знову дієздатна. Суд вказаним протиріччям належної оцінки не надав.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рух справи
Київський апеляційний суд постановою від 28 вересня 2021 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 29 червня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Київський апеляційний суд ухвалою від 17 листопада 2022 року призначив у справі додаткову судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручив експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, апеляційне провадження у справі зупинив до закінчення проведення експертизи.
Ухвалою від 30 січня 2023 року було відновлено провадження по справі та призначено до розгляду питання про зміну експертної установи для проведення додаткової експертизи по справі.
Київський апеляційний суд ухвалою від 09 лютого 2023 року визначив установу для проведення додаткової судово-психіатричної експертизи - Державна установа «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України». Провадження по справі зупинив до закінчення проведення експертизи.
15 вересня 2023 року справа була повернута до Київського апеляційного суду у зв'язку з не проведенням оплати вартості експертизи.
Київський апеляційний суд ухвалою від 28 вересня 2023 року поновив провадження у справі та призначив розгляд справи в судове засідання.
Київський апеляційний суд ухвалою від 31 жовтня 2023 року повторно направив справу для проведення судово-психіатричної експертизи на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року до Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України». Провадження у справі зупинив на час проведення експертизи.
Київський апеляційний суд ухвалою від 14 травня 2024 року поновив провадження у справі та призначив розгляд справи в судове засідання.
Київський апеляційний суд ухвалою від 28 травня 2024 року задовольнив клопотання судових експертів Олександра Ревенок, Натальї Васильєвої, Олени Козерацької та представника відповідачів Гайдаша Олександра Володимировича про надання додаткових відомостей і матеріалів, необхідних для проведення дослідження. Витребував з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №3» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відділення гнійної хірургії медичну карту № 2835-2016 (2835-2015) стаціонарного хворого ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала за адресою АДРЕСА_2 ) за період з 09.06.2015 по 14.06.2015 та за період з 09.06.2016 по 14.06.2016. Витребував з Київського міського Центру медико-соціальної експертизи справу Медико-соціальної експертної комісії Панкевич Ольги Кирилівни, ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала за адресою АДРЕСА_2 (з 2002 року інвалід 2 групи). Витребував з Дніпровського районного управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві належним чином завірену копію матеріалів перевірки № ЄО-60925 від 28.09.2015, щодо заміни замків в квартирі АДРЕСА_1 .
Київський апеляційний суд ухвалою від 25 червня 2024 року задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Гайдаша Олександра Володимировича про витребування доказів. Витребував з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Дніпровського району м. Києва» - медичну карту хворого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала за адресою АДРЕСА_2 .
Київський апеляційний суд ухвалою від 03 вересня 2024 року клопотання судових експертів Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» про надання додаткових матеріалів - задовольнив частково. Надав у розпорядження експертів матеріали цивільної № 757/30139/21-ц (апеляційне провадження 22-ц/824/1646/2024) разом із матеріалами, наданими на виконання клопотання експертів. Справу направив до Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» для продовження проведення судово-психіатричної експертизи згідно з ухвалою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, та ухвалою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року, якою було визначено установу для проведення експертизи. Провадження у справі зупинив на час проведення експертизи.
11 листопада 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли матеріали справи разом із висновком судово-психіатричного експерта від 24 квітня 2025 року.
14 листопада 2025 року судді ОСОБА_14. та ОСОБА_15., у зв'язку із відставкою, автоматизованою системою були замінені на суддів Верланова С.М. та Поліщук Н.В.
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 листопада 2025 року поновив провадження у справі та призначив розгляд справи в судове засідання.
Київський апеляційний суд ухвалою від 03 лютого 2026 року витребував у Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черемхи Наталії Володимирівни належним чином завірену копію матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Київський апеляційний суд ухвалою від 17 березня 2026 року залучив до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 .
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
У судовому засіданні представник відповідачів - адвокат Гавриш С.О. апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, заяв чи клопотань до суду не подали, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України. Зокрема залучений правонаступник позивача - ОСОБА_5 повідомлявся за відомими суду адресами: АДРЕСА_3 , яка вказана ним при відправленні заяви про прийняття спадщини нотаріусу; 2) АДРЕСА_4 , яка вказана ним у заяві про прийняття спадщини як адреса його місця реєстрації. Конверти повернулися без вручення у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.
У постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 Верховний Суд зробив висновок, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням викладено, положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України та позиції представника відповідачів, який не заперечував проти розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явилися, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися та були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, проте в судове засідання не з'явилися без поважних причин.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 1993 року, зареєстрованого на товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» за реєстраційним номером 3/0805-828, належала двокімнатна квартира загальною площею 53,32 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_5 .
Із 06 до 28 травня 2015 року ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні № 1 з діагнозом періпротезний перелом правого стегна у верхній третині зі зміщенням та 14 травня 2015 року проведено лікування: метало остеосинтез перелому пластиною, антибактеріальна терапія, переливання одногрупної крові.
19 травня 2015 року ОСОБА_3 видала нотаріально посвідчену довіреність на ім'я ОСОБА_1 , якою уповноважила ОСОБА_1 , серед іншого, розпоряджатися належним їй майном, в тому числі квартирою АДРЕСА_1 , доручила укласти від її імені договір купівлі-продажу цієї квартири або договір дарування з ОСОБА_2 , з правом укладення та підписання договорів купівлі-продажу, дарування, в разі необхідності попередніх договорів, договорів завдатку, договорів про розірвання, за ціну та на умовах на її розсуд, з будь-яких інших питань, пов'язаних з розпорядженням та користуванням вказаною квартирою, а такожз питань реєстрації прав та їх обтяжень.
У тексті довіреності зазначено, що у зв'язку з хворобою та похилим віком довірителя ОСОБА_3 довіреність підписано та посвідчено в приміщенні Київської міської клінічної лікарні № 1 за адресою: вул. Харківське шосе, 21, м. Київ.
19 травня 2015 року між ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г., зареєстрований у реєстрі за № 1003.
У листопаді 2015 року ОСОБА_3 подала позов про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсним і, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що момент видачі довіреності вона пам'ятає дуже погано, наміру відчужувати належну їй квартиру вона не мала, це не відповідало її волі, на момент підписання довіреності вона знаходилась у лікарні після перенесеної операції, на той час за станом здоров'я та через похилий вік вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Згідно з висновком комісійної судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 27 лютого 2018 року № 131, ОСОБА_3 на час підписання довіреності від 19 травня 2015 року страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом (F01.8) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
У висновку судово-психіатричного експерта № 131 від 27 лютого 2018 року зазначено, що при огляді лікарем відділення 18 травня 2015 року підекспертна вивляла «помірний» загальний стан, була «при свідомості». При огляді лікарями 19 травня 2015 року аналогічно констатовано, що «… загальний стан хворої поліпшився, при свідомості, поведінка адекватна …»; температура тіла вранці і ввечері - 37,3 С, описано соматичний стан (арк. 56 на звороті у МКСХ № 9571/423 з КМКЛ № 1). При огляді лікарем відділення 20 травня 2015 року зазначено, що «стан хворої дещо покращився, зберігається біль у дільниці перелому, загальна слабкість, задишка …»; описано соматичний стан (арк. 57 у МКСХ № 9571/423 з КМКЛ № 1).
Судово-психіатричний експерт Хоменко О. В. в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_3 особисто двічі оглядалась членами комісії у березні 2017 року та 27 лютого 2018 року, з нею проводилась співбесіда з аналізом мислення, поведінки, контактності, вивчалась вся медична документація, базовим документом була історія хвороби 1995 року, вивчали питання та акцентувалась увага щодо підекспертної на дату підпису довіреності - 19 травня 2015 року, також членами комісії враховано додаткові відомості - покази свідків. Згідно з історією хвороби, після проведеної 14 травня 2015 року операції больовий шок у підекспертної тривав 13 днів, синтезували та узагальнювали стан, збудження у часі та в просторі, проводили щоденний аналіз стану і його перехід під час хвороби, медикаментозні чинники, враховували і аналізували порушення поведінки, свідомості.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Із матеріалів спадкової справи № 1224/2018 щодо майна ОСОБА_3 убачається, що 05 грудня 2018 року до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері звернувся ОСОБА_4
24 січня 2020 року через канцелярію суду представник ОСОБА_2 - адвокат Дробович В. А. подав клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, яке було розглянуто судом у цей же день та постановлено ухвалу про залишення його без задоволення.
20 вересня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до апеляційного суду з клопотанням про призначення повторної судово-психіатричної експертизи. З аналогічним клопотанням у судовому засіданні 28 вересня 2021 року до апеляційного суду звернувся представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , клопотання якого було розглянуте судом без виходу до нарадчої кімнати і відхилене.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Відповідно до ч. ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N 9 роз'яснено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 278/4583/13-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 182/6521/16.
Тобто стан, у якому перебувала особа в такий момент, характеризується
як тимчасово недієздатний, тому для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
При цьому лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними може бути підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 квітня
2022 року у справі № 700/491/20.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочинів недійсними з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України, вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Судам слід оцінювати належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності відповідно до статей 89, 110 ЦПК України.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експерта в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку у сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була особа в конкретний момент здатна вчинити правочин, розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14.
Вирішуючи цей спір, і задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що у експертному висновку наводяться обґрунтування його складення з урахуванням медичних документів та показів свідків, експерт ОСОБА_10 пояснив суду, що матеріалів будо достатньо для проведення дослідження та складення стверджувального висновку, який підтвердив недієздатність особи. До того ж, висновок також підписаний ще двома експертами - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків. Тому, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 під час підписання довіреності від 19.05.2015 за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, а тому наявні підстави для визнання недійсною довіреності та договору купівлі-продажу квартири укладеного на підставі недійсної довіреності.
Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідачів про призначення додаткової та/або повторної посмертної судово-психіатричної експертизи для встановлення психічного стану ОСОБА_3 саме на час вчинення нотаріальної дії (посвідчення довіреності від 19 травня 2015 року). Верховний Суд зазначив, що така відмова позбавила відповідачів можливості належним чином заперечувати обставини, покладені в основу висновку про недійсність довіреності та укладеного на її підставі договору купівлі-продажу квартири.
При цьому Верховний Суд фактично поставив під сумнів можливість беззастережного покладення в основу судового рішення висновку судово-психіатричного експерта № 131 від 27 лютого 2018 року як єдиного та визначального доказу тимчасової недієздатності ОСОБА_3 у момент підписання довіреності. Зокрема, касаційний суд звернув увагу, що у висновку № 131 не було достатньо з'ясовано стан ОСОБА_3 саме 19 травня 2015 року, тоді як у медичній документації зафіксовано, що 18 травня 2015 року вона була при свідомості, 19 травня 2015 року її загальний стан поліпшився, вона була при свідомості, а поведінка характеризувалась як адекватна. Також Верховний Суд зазначив, що діагноз органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом було діагностовано під час оглядів у 2017-2018 роках, тобто значно пізніше оспорюваного правочину, а суди не надали належної оцінки іншим доказам, зокрема медичній документації, показанням свідків, поясненням нотаріуса та обставинам посвідчення довіреності.
Тобто під час нового апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції мав перевірити не загальний стан здоров'я ОСОБА_3 , її похилий вік або подальший перебіг захворювань, а саме наявність чи відсутність такого психічного стану у конкретний момент підписання довіреності від 19 травня 2015 року, який би свідчив про її абсолютну неспроможність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.
З урахуванням наведених висновків Верховного Суду Київський апеляційний суд ухвалою від 17 листопада 2022 року призначив у справі додаткову судово-психіатричну експертизу.
Вирішуючи питання про вид експертизи (повторна/додаткова), апеляційний суд виходив із того, що наявний у справі висновок № 131 є неповним, оскільки з нього не вбачається належним чином, у якому психічному стані перебувала ОСОБА_3 саме 19 травня 2015 року, тобто в момент підписання оспорюваної довіреності. Саме тому на вирішення експертів було поставлено питання чи могла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання довіреності від 19 травня 2015 року.
За результатами проведення додаткової комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи складено висновок судово-психіатричного експерта № 613 від 24 квітня 2025 року.
У цьому висновку експертна комісія, дослідивши надані матеріали справи, медичну документацію, показання свідків, пояснення нотаріуса та інші відомості, не дійшла категоричного висновку про те, що ОСОБА_3 на момент підписання довіреності від 19 травня 2015 року не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Навпаки, експерти зазначили про неможливість визначити ступінь психічних порушень та здатність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними на час підписання довіреності у зв'язку з наявністю протиріч у наданих для вивчення експертам матеріалах.
Колегія суддів враховує, що такий висновок сам по собі не встановлює позитивного факту повної здатності ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, водночас він має істотне доказове значення для правильного вирішення спору, оскільки не підтверджує тієї ключової обставини, на якій ґрунтується позов, а саме абсолютної неспроможності ОСОБА_3 у момент підписання довіреності 19 травня 2015 року розуміти значення своїх дій та/або керувати ними.
Наявність у матеріалах справи суперечливих відомостей щодо загального стану здоров'я ОСОБА_3 , її похилого віку, післяопераційного стану, перенесеного лікування, окремих проявів дезорієнтації чи неадекватної поведінки не свідчить про наявність передбачених ст. 225 ЦК України підстав для констатації дефекту волі та визнання правочину недійсним, оскільки для цього необхідним є не припущення про можливе зниження здатності особи до критичного сприйняття обставин, а доведення саме такого стану у момент вчинення правочину, за якого особа абсолютно не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними.
З урахуванням висновку № 613 від 24 квітня 2025 року висновок судово-психіатричного експерта № 131 від 27 лютого 2018 року не може бути покладений в основу рішення як самостійний, достатній і беззаперечний доказ на підтвердження недійсності довіреності.
Колегія суддів також враховує, що у матеріалах справи містяться дані, які не узгоджуються з категоричним висновком про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 саме 19 травня 2015 року. Зокрема, у медичній документації зазначено, що у день підписання довіреності її загальний стан поліпшився, вона перебувала при свідомості, а її поведінка була адекватною. Крім того, приватний нотаріус Іценко О.Г. у письмових поясненнях повідомила, що під час посвідчення довіреності перевірила дієздатність ОСОБА_3 на підставі паспорта та розмови з нею, за результатами якої дійшла висновку, що ОСОБА_3 розуміє зміст і правові наслідки видачі довіреності, а сумнівів щодо обсягу її цивільної дієздатності у нотаріуса не виникло.
Такі відомості не спростовують самі по собі можливості наявності у ОСОБА_3 певних вікових, соматичних або психічних порушень, однак у сукупності з висновком № 613 вони не дають підстав для висновку про доведеність саме абсолютної неспроможності ОСОБА_3 у момент підписання довіреності усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.
Апеляційним судом також враховується, що в матеріалах справи є і інші правочини, укладені ОСОБА_3 в тому ж 2015 році, наприклад правочин про розірвання договору довічного утримання з ОСОБА_13 та інші, що свідчить про те, що ОСОБА_3 , за життя намагалась за рахунок власної квартири забезпечувати собі покращення і фінансового стану і догляду для чого укладала відповідні договори, потім розривала їх, укладала правочини з іншими особами. Вказане свідчить, що остання не мала достатньої уваги та забезпечення від свого сина, з яким мала досить складні стосунки, відповідно шукала допомоги у інших.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки саме сторона позивача посилалася на те, що ОСОБА_3 у момент підписання довіреності перебувала у стані, передбаченому ч. 1 ст. 225 ЦК України, обов'язок доведення цієї обставини покладався на позивача та її правонаступників.
Оцінивши висновок № 131 від 27 лютого 2018 року, висновок № 613 від 24 квітня 2025 року, медичну документацію, пояснення нотаріуса, показання свідків та інші матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні у своїй сукупності докази, що ОСОБА_3 на момент підписання довіреності 19 травня 2015 року перебувала у стані абсолютної неспроможності усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.
За таких обставин відсутні підстави для визнання довіреності від 19 травня 2015 року недійсною відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Оскільки вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 19 травня 2015 року є похідною від вимоги про визнання недійсною довіреності (ч. 1 ст. 188 ЦПК України), а недійсність довіреності з підстав, наведених позивачем, не доведена і в задоволенні такої вимоги відмовляється, відсутні також і підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ґрунтується переважно на висновку судово-психіатричного експерта № 131 від 27 лютого 2018 року без належної оцінки його повноти, відповідності іншим матеріалам справи та без урахування того, що для застосування ч. 1 ст. 225 ЦК України необхідним є встановлення саме абсолютної неспроможності особи у момент вчинення правочину. Після проведення додаткової судово-психіатричної експертизи та отримання висновку № 613 такий висновок суду першої інстанції не може вважатися обґрунтованим.
З огляду на викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з п.п. 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, поклав в основу рішення висновок судово-психіатричного експерта № 131 від 27 лютого 2018 року, однак не врахував, що для застосування ч. 1 ст. 225 ЦК України необхідним є встановлення саме абсолютної неспроможності особи у момент вчинення правочину усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.
Під час нового апеляційного розгляду отримано висновок № 613 від 24 квітня 2025 року, яким не підтверджено того, що ОСОБА_3 на час підписання довіреності від 19 травня 2015 року перебувала у стані такої абсолютної неспроможності, а тому відсутні підстави для визнання довіреності недійсною за ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Ураховуючи викладене, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із відмовою в задоволенні позову на стадії апеляційного перегляду в повному обсязі, з позивача на користь відповідачів підлягає стягненню сплачений ними судовий збір за подання апеляційної скарги (т. 4 а. с. 81) та касаційної скарги (т. 4 а. с. 124), а саме в розмірі 29 550,38 (11 820,15 + 17 730,23) грн.
Керуючись статтями 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іценко Оксана Григорівна, про визнання недійсним довіреності та договору купівлі-продажу квартири - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги в загальному розмірі 29 550,38 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 15 травня 2026 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук