58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
06 травня 2026 року Справа № 926/4173/25
За позовом Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області
до відповідачів 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Індастрі»
2) Приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Макеєвої Надії Василівни
3) Державного реєстратора Миронюк Яніну Георгіївну Великокучурівської сільської ради, Чернівецького району, Чернівецької області.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Українсько-Італійське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Венето» (Товариство з обмеженою відповідальністю “Равенна Сіті»)
про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Гончар А.Ю.
Представники сторін:
від позивача - адвокат Клим Н.І.
від відповідача 1 - Велешна О.А., Маниліч В.В.
від відповідача 2 - не з'явився
від відповідача 3 - Миронюк Я.Г.
від третьої особи - не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: Берегометська селищна рада Вижницького району Чернівецької області звернулась до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідачів 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина Індастрі" та 2) Приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Макеєвої Надії Василівни про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Стислий виклад позиції позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за результатами ліквідаційних процедур у справі про банкрутство ВАТ “Берегометський лісокомбінат» та Заводу ДСП “ВАТ “Берегометський лісокомбінат» (справа №2/609/б) до Берегометської селищної ради у комунальну власність було передано об'єкти водопостачання та водовідведення, будівлі очисних станцій з прилеглими спорудами, каналізаційно-накопичувальні та насосні станції, напірно-каналізаційні трубопроводи. Підставою для такої передачі позивач вважає Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891, яке передбачало безоплатну передачу об'єктів інженерної інфраструктури, зокрема мереж водопостачання та водовідведення, до комунальної власності відповідних рад.
Отримавши вказані об'єкти у комунальну власність, Берегометська селищна рада передала їх в оперативне управління створеним нею комунальним підприємствам, зокрема КП “Криниця» (код ЄДРПОУ 33361228) та УП “Добробут» (код ЄДРПОУ 43998354). Починаючи з 2010- 2014 років і по теперішній час позивач здійснює безперервне фінансування ремонту та утримання вказаних об'єктів за власні кошти.
Окремо позивач зазначає, що реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором - приватним нотаріусом Макеєвою Н.В. щодо реєстрації права власності на спірні об'єкти за ТОВ “Буковина Індастрі» (рішення індексний номер 65714030 від 08.12.2022), є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки вчинені щодо майна, яке належить територіальній громаді на праві комунальної власності та ніколи не перебувало у власності СП “Венето».
Стислий виклад заперечень відповідача 1 - ТОВ “Буковина Індастрі».
29 грудня 2025 року через систему “Електронний суд» до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву відповідача 1 - ТОВ “Буковина Індастрі», в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідач 1 зазначає, що за результатами ліквідаційних процедур у справі про банкрутство Заводу ДСП “ВАТ “Берегометський лісокомбінат» ліквідатором було відчужено нежитлові будівлі заводу на користь СП “ВЕНЕТО» на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н.В. за реєстровим №4669. В подальшому СП “ВЕНЕТО» відчужило вказане майно на користь ТОВ “Буковина Індастрі».
Відповідач 1 стверджує, що ТОВ “Буковина Індастрі» є власником цілісного майнового комплексу за адресою смт. Берегомет, вул. Л. Каденюка, 7Д з 08 грудня 2022 року на підставі: акту № 9 прийому-передачі майна в рахунок формування статутного капіталу ТОВ “Буковина Індастрі» від 28 листопада 2022 року, яким передано зовнішні та внутрішні інженерні комунікації, у тому числі каналізаційну станцію перекачки стоків та каналізаційно-очисну станцію; договору купівлі-продажу від 31 грудня 2022 року; витягу з ДРРП на нерухоме майно, згідно з яким право власності зареєстроване за ТОВ “Буковина Індастрі»; генерального плану цілісного майнового комплексу, погодженого начальником відділу містобудування, архітектури та цивільного захисту населення Настюк В.В. та селищним головою Боднарюком С.М.; технічного паспорту від 25 жовтня 2024 року реєстраційний номер ТІ01:5930:-1064-7865-9196, складеного ФОП Пазок Д.І.
Крім того, відповідач 1 наголошує, що документи, надані позивачем на підтвердження права власності, стосуються об'єктів нерухомості, розташованих за адресами вул. Заводська, 18 та вул. Серетська, 16, тобто за іншими адресами, відмінними від адреси спірного майна - вул. Л. Каденюка, 7Д. На думку відповідача, надані позивачем докази не дозволяють ідентифікувати спірне майно як таке, що перебуває у власності Берегометської селищної ради.
Крім того, відповідач 1 зазначає, що земельна ділянка площею 0,3527 га (кадастровий номер 73205553000:01:003:1693) перебуває в його оренді на законних підставах на підставі договору оренди № 8 від 06 грудня 2013 року. Після переходу права власності на майновий комплекс до ТОВ “Буковина Індастрі» право оренди перейшло до нового власника в силу статті 32 Закону України “Про оренду землі».
Стислий виклад заперечень відповідача 2 - Приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Макеєвої Надії Василівни.
31 грудня 2025 року через систему “Електронний суд» до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву відповідач 2 - Приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Макеєвої Надії Василівни, в якому остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині, що стосується її як відповідача, та розглядати справу без її участі.
Стосовно вимог позивача, відповідач 2 вказує, що 05 грудня 2022 року нею як державним реєстратором було проведено реєстраційні дії виключно щодо реєстрації права власності на будівлю енергоцеху літ. «А» загальною площею 162,80 кв.м. за адресою смт. Берегомет, вул. Леоніда Каденюка, 7Д, а також реєстрації зміни орендаря земельної ділянки площею 0,3527 га, кадастровий номер 7320555300:01:003:1693. Підставою слугував акт приймання-передачі нерухомого майна в рахунок формування статутного капіталу, складений між СП “ВЕНЕТО» та ТОВ “Буковина Індастрі» 28 листопада 2022 року.
Відповідач 2 заперечує свою причетність до реєстрації права власності на спірні каналізаційні об'єкти. Нею не проводилась державна реєстрація права власності на каналізаційно-очисну станцію літ. «Б», каналізаційну станцію перекачки стоків літ. «В», пожежні резервуари І, ІІ, залізобетонний відстійник клейових шарів ІІІ, зовнішню каналізацію IV, V, залізобетонну огорожу №1.
Далі відповідач 2 пояснює, що зміни до опису об'єкта нерухомого майна - розширення переліку з включенням каналізаційних об'єктів - були внесені до Державного реєстру речових прав іншим державним реєстратором: Миронюк Я.Г., що підтверджується відповідним витягом з ДРРП.
Крім того, відповідач 2 зазначає, що реєстрація переходу права оренди земельної ділянки проведена нею правомірно у відповідності до частини 4 статті 120 Земельного кодексу України та статті 31-6 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які передбачають автоматичний перехід права оренди до нового власника нерухомого майна без необхідності отримання згоди орендодавця та внесення змін до договору оренди.
Процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2025 року, судову справу № 926/4173/25 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 10 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07 січня 2026 року.
Ухвалою суду від 07 січня 2026 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 09 лютого 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року підготовче засідання у справі № 926/4173/25 відкладено на 16 березня 2026 року; залучити до участі у справі в якості співвідповідача - державного реєстратора Миронюк Яніну Георгіївну; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Українсько-Італійське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Венето» (на даний час - Товариство з обмеженою відповідальністю “Равенна Сіті»).
Ухвалою суду від 16 березня 2026 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 08 квітня 2026 року.
Ухвалами Господарського суду Чернівецької області від 08 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання адвоката позивача про призначення будівельно-технічної експертизи та закрито підготовче провадження у справі № 926/4173/25; призначено справу до розгляду по суті на 06 травня 2026 року.
В судовому засіданні 06 травня 2026 року адвокат позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представники відповідача 1 - проти задоволення позовних вимог заперечили.
Відповідач 2 та третя особа явку належних представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про місце, час та дату судового засідання.
Відповідач 3 в судовому засіданні 06 травня 2026 року проти задоволення позову заперечила.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відтак, нез'явлення відповідача 2 та третьої особи в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у судовому засіданні 06 травня 2026 року за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.
На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа № 926/4173/25 за позовом Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області до ТОВ “Буковина Індастрі» та приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвої Надії Василівни про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора.
Берегометська селищна рада звернулась до суду з позовом, посилаючись на порушення права комунальної власності територіальної громади на об'єкти системи водовідведення та каналізаційні споруди, які, на думку позивача, незаконно вибули з комунальної власності та були зареєстровані за ТОВ “Буковина Індастрі».
При цьому, позивач обґрунтовує належність спірного майна до комунальної власності територіальної громади тим, що спірні каналізаційні споруди та об'єкти системи водовідведення, за твердженням позивача, є об'єктами інженерної інфраструктури, які у процедурі банкрутства ВАТ “Берегометський лісокомбінат» та Заводу ДСП ВАТ “Берегометський лісокомбінат» підлягали передачі до комунальної власності відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №891 від 06.11.1995 року.
Господарським судом Чернівецької області у справі №2/609/б проведено процедуру банкрутства ВАТ “Берегометський лісокомбінат» та Заводу ДСП “ВАТ “Берегометський лісокомбінат». Так, ухвалою суду від 13 січня 2003 року розпочато провадження; постановою від 24 травня 2005 року підприємство визнано банкрутом, а ухвалою суду від 26 грудня 2006 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс.
В подальшому, 12 грудня 2014 року Рішенням ХXXVІ сесії VІ скликання Берегометської селищної ради “Про взяття на баланс селищної ради системи водовідведення селища» вирішено взяти на баланс селищної ради систему водовідведення селища з відповідним актом та передано в оперативне користування систему водовідведення Берегометському підприємству “Криниця».
В подальшому, 22 листопада 2024 року - Берегометська селищна рада отримала витяг з ДРРП №405049712, згідно з яким будівля для біологічної очистки рідких нечистот за адресою вул. Серетська, 16 зареєстрована на праві власності за Берегометською селищною радою.
В той же час, 09 серпня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Штефюк Н.В. за реєстровим № 4669, ліквідатором ДП заводу ДСП “ВАТ “Берегометський лісокомбінат» відчужено нежитлові будівлі заводу на користь СП “ВЕНЕТО».
Згідно пункту 1 вказаного Договору, Предметом договору була будівля енергоцеху загальною площею 162,69 кв.м. за адресою смт. Берегомет, вул. Гагаріна (нині - Леоніда Каденюка), №7Д.
30 серпня 2005 року - зареєстровано право власності на будівлю енергоцеху за СП “ВЕНЕТО».
06 грудня 2013 року - між Берегометською селищною радою та СП “ВЕНЕТО» укладено договір оренди землі №8, за яким земельна ділянка площею 0,3527 га (кадастровий номер 73205553000:01:003:1693) передана в оренду строком на 49 років.
20 вересня 2022 року - КП “Вижницьке РБТІ» видало СП “ВЕНЕТО» Довідку-характеристику №1/91 для пред'явлення до нотаріальної контори. Згідно з вказаною довідкою за адресою смт. Берегомет, вул. Леоніда Каденюка, 7Д значилася виключно цегляна будівля енергоцеху літ. «А» площею 162,80 кв.м.
28 листопада 2022 року між СП “ВЕНЕТО» та ТОВ “Буковина Індастрі» складено акт №9 прийому-передачі майна в рахунок формування статутного капіталу, яким передано зовнішні та внутрішні інженерні комунікації, у переліку яких зазначено, зокрема, каналізаційну станцію перекачки стоків та каналізаційно-очисну станцію.
05 грудня 2022 року приватним нотаріусом Макеєвою Н.В. проведено державну реєстрацію права власності на будівлю енергоцеху літ. «А» за ТОВ “Буковина Індастрі» та зареєстровано зміну орендаря земельної ділянки.
В подальшому, 08 грудня 2022 року державним реєстратором Миронюк Яніною Георгіївною прийнято рішення за індексним номером 65714030, яким до опису об'єкта нерухомого майна включено: каналізаційно-очисну станцію літ. «Б» (68,70 кв.м.), каналізаційну станцію перекачки стоків літ. «В» (43,10 кв.м.), пожежні резервуари І, ІІ, залізобетонний відстійник клейових шарів ІІІ, зовнішню каналізацію IV, V, залізобетонну огорожу №1. Реєстраційний номер об'єкта 2667519073020, номер відомостей про речове право - 48646575.
31 грудня 2022 року укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, за яким ТОВ “Буковина Індастрі» набуло право власності на майновий комплекс за адресою вул. Л. Каденюка, 7Д у тому складі, що був зареєстрований у ДРРП станом на дату укладення договору.
25 жовтня 2024 року - ФОП Пазок Д.І. виготовлено технічний паспорт реєстраційний номер ТІ01:5930:-1064-7865-9196 на каналізаційну станцію перекачки стоків літ. «В» та каналізаційні траси за адресою вул. Л. Каденюка, 7Д на замовлення ТОВ “Буковина Індастрі».
10 березня 2025 року сформовано витяг з ДРРП №417000499, яким підтверджено реєстрацію права власності на спірний майновий комплекс, включаючи каналізаційні об'єкти, за ТОВ “Буковина Індастрі».
Отже, судом на підставі поданих до матеріалів справи доказів та пояснень сторін встановлено, що як Берегометська селищна рада, так і ТОВ “Буковина Індастрі» посилаються на наявність у них права власності щодо об'єктів каналізаційної та очисної інфраструктури, які, за твердженням сторін, стосуються спірного майна.
При цьому позивач обґрунтовує належність спірного майна до комунальної власності територіальної громади фактом передачі системи водовідведення у комунальну власність, прийняттям відповідних об'єктів на баланс ради та державною реєстрацією окремих об'єктів очисної інфраструктури за Берегометською селищною радою, тоді як відповідач посилається на чинні записи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності на майновий комплекс за адресою вул. Л. Каденюка, 7Д, до складу якого включено, окрім іншого спірні каналізаційні споруди.
Звертаючись із позовом до суду, позивач вказує на наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача 1 та відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном, а відтак обґрунтовує необхідність застосування віндикаційного позову.
Щодо природи віндикаційного позову та обов'язкових елементів його доведення.
Згідно положень статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 317 ЦК України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно положень статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речовоправового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.
Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.
Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Отже, для застосування передбаченого статтею 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності.
Недоведення позивачем хоча б однієї з вказаних обставин є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні віндикаційного позову.
Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 у справі № 924/1180/6, від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18., та Постановах КГС ВС від 24.10.2023 у справі №911/2093/21 від 03.10.2023 у справі №5004/1694/11 903/181/233, від 22.01.2025 р. у справі №910/14341/22.
Аналіз позовної заяви та відзиву відповідача 1 свідчить про те, що між сторонами існує активний спір про належність спірного майна на праві власності. При цьому кожна із сторін вважає себе законним власником спірних каналізаційних об'єктів, заперечує право власності іншої сторони та надає на підтвердження своїх доводів документи, які, на їх думку, підтверджують відповідне право власності.
Позивач посилається на передачу об'єктів інфраструктури у комунальну власність за результатами банкрутства, фінансування ремонтних робіт, рішення сесій ради, технічні паспорти та реєстрацію окремих об'єктів у ДРРП.
Відповідач 1, у свою чергу, посилається на ланцюг нотаріально посвідчених правочинів, акт передачі майна до статутного капіталу, державну реєстрацію права власності у ДРРП та презумпцію правомірності набуття права власності, встановлену статтею 328 Цивільного кодексу України.
Таким чином, право власності позивача на спірне майно не є безспірно встановленим та активно оспорюється відповідачем 1, який, у свою чергу, також претендує на це майно як його власник.
Суд наголошує, що наявність між сторонами спору саме про право власності, а не про незаконність володіння, є принципово важливою обставиною для правильного визначення належного способу захисту порушеного права.
Щодо належного способу захисту порушеного права
Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Суд зазначає, що віндикаційний позов як спосіб захисту права власності має чітко визначену правову природу та застосовується виключно у випадку, коли право власності позивача є безспірно встановленим; відповідач є лише фактичним незаконним володільцем без будь-якого титулу на майно; між сторонами відсутній спір про право власності як такий.
Натомість у випадку, коли між двома особами існує спір про те, хто саме є власником індивідуально визначеного майна, і кожна із сторін претендує на право власності, посилаючись на відповідні правовстановлюючі документи, належним та ефективним способом захисту є позов про визнання права власності, передбачений статтею 392 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За умов існування між сторонами активного спору про право власності на спірне майно, коли кожна із сторін претендує на це майно як його власник та підкріплює свої претензії відповідними документами, пред'явлення віндикаційного позову є таким, що не відповідає характеру спірних правовідносин.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачем - Берегометською селищною радою обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Щодо вимог до відповідача 2 та відповідача 3
Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, суд виходить з такого.
Як встановлено судом та підтверджено відзивом приватного нотаріуса Макеєвої Н.В., реєстраційна дія від 05 грудня 2022 року, вчинена нею як державним реєстратором, стосувалась виключно реєстрації права власності на будівлю енергоцеху літ. «А» та реєстрації зміни орендаря земельної ділянки. Реєстрація права власності на спірні каналізаційні об'єкти Макеєвою Н.В. не проводилась.
Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 65714030 від 08.12.2022 року, яким до складу зареєстрованого майна включено каналізаційно-очисну станцію літ. «Б», каналізаційну станцію перекачки стоків літ. «В» та інші споруди, прийнято державним реєстратором Миронюк Яніною Георгіївною, яку залучено до участі у справі як відповідача 3.
Разом з тим, враховуючи висновок суду щодо неналежності обраного позивачем способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові в цілому, суд не вбачає підстав для окремого дослідження правомірності дій реєстраторів по суті, оскільки питання про законність реєстраційних дій щодо спірного майна може бути належним чином вирішене лише після судового встановлення права власності на це майно у відповідному провадженні.
Щодо застосування строків позовної давності
У відзиві на позовну заяву відповідач 1 посилається на статтю 388 Цивільного кодексу України (в редакції Закону №4292-IX від 12.03.2025 року), відповідно до якої держава або територіальна громада, крім випадків, прямо передбачених законом, не може витребувати майно від добросовісного набувача, якщо більше десяти років минуло з дня державної реєстрації права власності першого набувача на нерухоме майно, передане з державної або комунальної власності у приватну власність. Відповідач зазначає, що з моменту реєстрації права власності за СП “ВЕНЕТО» (30.08.2005 року) минуло понад двадцять років, що, на його думку, є самостійною підставою для відмови у позові.
Суд, розглянувши вказані доводи відповідача 1, зазначає таке. Питання застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України, строків позовної давності та їх наслідків для права позивача на витребування спірного майна є предметом дослідження виключно у межах належно обраного способу захисту порушеного права.
Оскільки судом встановлено, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а саме віндикаційний позов в умовах існування між сторонами активного спору про право власності на спірне майно, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, суд не вбачає процесуальної необхідності досліджувати та надавати правову оцінку доводам відповідача щодо спливу строків, передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України.
Розгляд вказаного питання по суті є передчасним на даному етапі судового захисту та може бути здійснений судом у межах окремого провадження за належно пред'явленим позовом про визнання права власності на спірне майно відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України.
Крім цього, суд звертає увагу сторін на наступне.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії“).
Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду. Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стосовно розподілу судових витрат.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи зазначене, сплачений судовий збір слід залишити за позивачем.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 13, 73-79, 86, 123, 129, 194, 219, 222-240 Господарського процесуального кодексу України суд, -
Відмовити у задоволенні позову.
Повний текст рішення складено та підписано - 15 травня 2026 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Проскурняк