Іменем України
"04" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/142/25(916/4792/25)
Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Кастрової М.С.
розглядаючи справу №916/142/25(916/4792/25),
за заявою: ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Карго Тім 20» Коваленко Ірини Анатоліївни до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
про покладення субсидіарної відповідальності у межах справи № 916/142/25
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Карго Тім 20»
за участю представників:
від ліквідатора - Коваленко
від відповідача 1 - не з'явився
від відповідача 2 - Гудз , Приміч
установив:
Господарський суд Одеської області ухвалою від 12.02.2025 відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ «Карго-Тім 20», визнав конкурсні грошові вимоги Головного управління ДПС в Одеській області до ТОВ «Карго-Тім 20» у сумі 39 605 385,53 грн, введено процедуру розпорядження майном ТОВ «Карго-Тім 20» та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Коваленко Ірину Анатоліївну.
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 30.04.2025 визнано грошові вимоги ГУ ДПС в Одеській області до ТОВ «Карго-Тім 20» що підлягають включенню розпорядником майна Боржника до реєстру вимог кредиторів у сумах: 102 280,00 грн - 1 черга; 25 184 797,09 грн - 3 черга; 14 318 308,44 грн - 6 черга. Загальний розмір вимог ГУ ДПС в Одеській області до ТОВ «Карго-Тім 20» становить 39 605 385,53 грн.
Постановою Господарського суду Одеської області від 25.06.2025 визнано банкрутом ТОВ «Карго-Тім 20» та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором Банкрута призначено арбітражну керуючу Коваленко Ірину Анатоліївну
У рамках справи про банкрутство ТОВ «Карго-Тім 20» за підсумками процедури розпорядження та ліквідаційної процедури будь-якого майна не виявлено.
За наслідками проведеного аналізу фінансово-господарського стану ТОВ «Карго-Тім 20», на підставі отриманих даних, які характеризують фінансово-господарську діяльність боржника за період, що аналізувався ліквідатором виявлено ознаки дій з доведення до банкрутства, зокрема було виявлено ознаки фіктивної діяльності ТОВ «Карго-Тім 20», факти приховування інформації про фінансовий стан підприємства та майна, яке знаходилось у розпорядженні підприємства.
Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Частиною 1 статті 619 ЦК України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Отже одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Кодексом України з процедур банкрутства (далі- КУзПБ).
Згідно з частиною першою статті 215 ГК України (втратив чинність 28.08.2025 та був чинний на момент виникнення правовідносин та ухвалення постанови про визнання ТОВ «Карго-Тім 20» банкрутом) у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Водночас, умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 ГК України).
Частиною першою статті 619 ЦК України визначено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов'язаннями у випадках, передбачених, зокрема, КУзПБ.
Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб'єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам. Вона є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов'язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку ч. 2 ст. 61 КУзПБ з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом КУзПБ притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення.
У цих висновках суд звертається до сталої правової позиції (з урахуванням тотожного регулювання питання субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника та його засновників як за ст. 61 КУзПБ, так і ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), що сформульована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
Об'єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до боржника, що лишились не задоволеними у справі про банкрутство.
Суб'єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб'єктом (суб'єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.
Дослідження обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна знаходитися в причинно-наслідковому зв'язку відносно порушення, передбаченого ч. 2 ст. 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство здійснюється судом, що вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.
Водночас при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб'єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов'язків та повноважень суб'єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення ч. 1 і 3 ст. 4 КУзПБ.
Щодо об'єктивної сторони правопорушення для покладення на суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство слід зазначити, що хоча приписи ч. 2 ст. 61 КУзПБ і містять диспозицію (зміст) правопорушення - «доведення до банкрутства», за яке передбачена «санкція» у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб'єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.
Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності.
Спеціальними умовами для субсидіарної відповідальності за дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності, окрім вини, є наслідки у вигляді недостатності виявленого у процедурі банкрутства майна боржника, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, для задоволення вимог кредиторів, різниця між вартісними показниками яких і є мірою субсидіарної відповідальності.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
При цьому, виходячи з положень ст. 73 та ч. 1 ст. 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із елементів/складових об'єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами.
Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), та відповідно не надає можливості визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб'єктів (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 16.06.2020 у справі № 910/21323/16).
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
При цьому, на ліквідатора відповідно до ч. 5 ст. 61 КУзПБ покладається обов'язок доведення причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) суб'єкта відповідальності та негативними наслідками (неплатоспроможністю боржника та відсутністю майна для задоволення вимог його кредиторів у процедурі банкрутства).
Встановлення такого причинно-наслідкового зв'язку також належить до об'єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).
Ліквідатору боржника як суб'єкту права на звернення з відповідною заявою до суду, при зверненні заявою про покладення на осіб субсидіарної відповідальності необхідно довести використання винними особами належних їм суб'єктивних прав не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами із використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню.
Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб'єктів (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21323/16, від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 15.02.2023 № 902/1078/16, від 07.03.2023 № 911/101/21 (911/3174/21)).
З викладеного можна дійти висновку, що у разі якщо після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника до поки такі особи не доведуть протилежного. (Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 917/1500/18 (917/1932/20), від 07.04.2021 у справі № 911/1815/17, від 24.02.2021 у справі № Б8/191-10, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20).
Під час розгляду справи про банкрутство ліквідатором із залученням спеціаліста проведено аналіз фінансово-господарського стану суб'єкта господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства від 09.06.2025 року. За результатами аналізу фінансово-господарського стану ТОВ «КАРГО-ТІМ 20» (код ЄДРПОУ 39881060) було встановлено:
- за правовою ознакою, ознаки фіктивного банкрутства відсутні, в той же час, для виявлення наявності або відсутності фіктивного банкрутства за економічною ознакою відсутні показники фінансової звітності, а тому визначити наявність останніх не виявляється за можливе.
- встановлені підстави для висновку про наявність ознак дій (бездіяльності) посадових осіб ТОВ «КАРГО-ТІМ 20» (код ЄДРПОУ 39881060) з доведення його до банкрутства;
- через відсутність даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності виявити чи спростувати наявність економічних ознак приховування банкрутства не виявляється за можливе.
- встановлені відомості вказують на наявність в діях посадових осіб боржника в період процедури банкрутства ознак складових адміністративного правопорушення - незаконних дій у разі банкрутства.
Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 73, 74, ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, доведення до банкрутства для покладення субсидіарної відповідальності має відбуватись на підставі документів та фактичних даних, здобутих у процедурах банкрутства.
Ліквідатор як особа, до повноважень якого входить аналіз фінансового стану банкрута згідно ст. 61 КУзПБ, має довести в даному випадку наявність усіх складових господарського правопорушення, зокрема, яке б свідчило про наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями керівника/засновника боржника та наявністю негативних наслідків для кредиторів.
Водночас, слід наголосити, що сама по собі неплатоспроможність боржника не може однозначно свідчити про наявність причинно-наслідкового зв'язку із діями керівника/засновника (учасника) боржника.
Оскільки положення ч. 2 ст. 61 КУзПБ не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на керівника боржника, відтак саме детальний аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій керівника боржника та засновника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
Ознаками з доведення до банкрутства є наявність дій відповідних осіб боржника, які призвели до погіршення платоспроможності підприємства, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Карго-Тім 20» було зареєстроване 07.07.2015 за Nє 13571020000003993 Виконавчим Комітетом Чорноморської Міської Ради Одеської Області. Організаційно-правова форма за КОПФГ -240 - товариство з обмеженою відповідальністю. Єдиним засновником та керівником був ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . Місцем реєстрації (юридичної адреси) було АДРЕСА_1 .
У періоді, що перевірявся ТОВ «КАРГО-ТІМ 20» здійснювало такі види діяльності за КВЕД, які пов?язані зі здійсненням зовнішньоекономічних операцій: Код ВЕД, 46.73, 43.12, 46.21, 38.32, 82.11, 38.21, 46.19, 41.20, 46.90, 46.71, 62.01, 46.36,46.75, 46.72, 38.11, 46.18, 46.69, 26.20, 96.06, 46.77, 82.99, 46.52.
В подальшому на підставі Протоколу № 31/01/2017 від 31.01.2017 місце реєстрації Товариства змінно з АДРЕСА_1 на 68004, АДРЕСА_2 та затверджено статут у новій редакції.
04.07.2017 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки в статурному капіталі ТОВ «Карго-Тім 20», відповідно до якого Продавець продав, а Покупець придбав 100 % частки в статурному капіталі ТОВ «Карго-Тім 20» (копія договору наявна в матеріалах справи). Відповідно до п. 2.2 Договору право власності на частку переходить з моменту підписання цього договору сторонами. Згідно п. 4.1 вказаного Договору за настання обставин визначених в п. 2.2. цього Договору Покупець втрачає всі права та обов'язки щодо Товариства, які були обумовлені його статусом як Учасника Товариства. Згідно п. 5.2 до Покупця при відчуженні частки Продавцем, одночасно переходять усі права та обов'язки, що належали останньому на момент відчуження частки.
Рішенням Загальних зборів ТОВ «Карго-Тім 20» оформленого протоколом № 04/07/2017 від 04.07.2017 року було змінено склад засновників Товариства та звільнено з посади директора ТОВ ОСОБА_2 з 04.07.2017 року і призначено на цю посаду ОСОБА_1 з 05.07.2015 року.
10.07.2017 року відбулась державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, 10.07.2017 16:22:38, 15541050009003986, Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» (з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 ).
10.07.2017 року відбулась державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 10.07.2017 16:23:51, 15541070010003986, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи., ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» (з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 ).
Головним управлінням ДФС в Одеській області проводилась перевірка підприємства за період після чого буд складений акт від 05.17.2017, яким підтверджено за період з 01.01.2016 (під керуванням ОСОБА_2 ) по 30.09.2017 здійснювались експортні операції, які не знайшли своє відображення у податковій звітності суб'єкта господарювання.
Документальною невиїзною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Карго Тім-20»: 1. частини 1 статті 69 Митого кодексу У колїни від 13.03.2012 року Nє 4495-V1, Закону України «Про Митний тариф України» від 19.092013 року N 584-VII (зі змінами та доповненнями), правил 1, 6 Основних правил інтерпретацї УКТ ЗЕД Закону України «Про Митний тариф України» в частині правильності класифікації товару при митному оформленні, застосуванні при цьому заниженої стовки ввізного мита, в результаті чего занижено податкове зобов?язання по сплаті ввізного мита на суму 35.580,37 грн.;
2. пункту і90.1 статті 190 Подагкового колексу України від 02.12.2010 Nє 2755-V1. що призвело до заниження податкового зобов?язання по сплаті податку на додану вартість на
суму 7 116,07 грн, що зафіксовано в Акті від 20.08.2018.
Частиною 1 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю», загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.
Пунктами 1, 7, 8 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» визначено, що до компетенції загальних зборів учасників належать: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства.
Частинами 1, 4 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» визначено, що виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва.
Згідно ч. 2 ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю», відповідальність за зберігання документів товариства покладається на виконавчий орган товариства та на головного бухгалтера (у разі призначення) - щодо документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Після отримання постанови про призначення ліквідатором, 07.07.2025 року арбітражною керуючою Коваленко І.А. направлено запити до колишнього керівника ОСОБА_1 про передачу документації, наявних активів, печаток, штампів Банкрута.
Колишній керівник ТОВ ТОВ «Карго-Тім 20» Бугайов А.А. не виконав вимоги арбітражної керуючої, а саме ухилився від передачі майна та документів Банкрута ліквідатору.
ГУ ДПС в Одеській області у листі від 07.03.2025 повідомило арбітражну керуючу, що станом на дату надання відповіді Товариством до контролюючого органу фінансова звітність за 2021 -2024 роки не надавалась.
Згідно з даними податкового обліку у Боржника утворилася заборгованість перед бюджетом у розмірі 39 503 105,53 грн, яка складається із:
- заборгованості по податку на прибуток приватних підприємств виникла в результаті нарахування: по податковому повідомленню-рішенню №0049751401 від 26.12.2017 на акт про результати перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства № 1787/15-32-14-01/39881060 від 05.12.2017 на суму 25 182 874,00 грн основний платіж та 6 295 719,00 грн штрафна санкція без урахування пені у розмірі 5 618 656,64 грн; по податковому повідомленню-рішенню №0049761401 від 26.12.2017 на суму 850,00 грн у вигляді штрафної санкції; по податковому повідомленню-рішенню №0049761401 від 26.12.2017 на суму 170,00 грн у вигляді штрафної санкції;
- заборгованості по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) виникла в результаті нарахування: по податковому повідомленню-рішенню №0049771401 від 26.12.2017 на суму 2 380 грн. 00 коп. у вигляді штрафної санкції; по податковому повідомленню-рішенню №0226951207 від 08.11.2018 на суму 19,50 грн у вигляді штрафної санкції; пені згідно ст. 129 ГІКУ на податкове повідомлення-рішення №9273700128 від 19.01.2016 на суму 7,48 грн; пені згідно ст. 129 ПКУ на податкове повідомлення-рішення №9021052290 від 19.02.2016 на суму 13,42грн; пені згідно ст. 129 ПКУ на податкове повідомлення-рішення №9038464488 від 18.03.2016 на суму 16,52 грн; по податковому повідомленню-рішенню №0060620414 від 02.11.2020 суму 215,34 грн у вигляді штрафної санкції; пені згідно ст. 129 ПКУ на податкове повідомлення-рішення №0001801501 від 31.03.2016 на суму 4 043,87 грн;
- заборгованості по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної виникла в результаті нарахування: по податковому повідомленню-рішенню №0206221307 від 26.12.2017 на суму 1 775,16 грн основний платіж та 443,79 грн штрафна санкція;
- заборгованості по військовому збору виникла в результаті нарахування: нарахування по податковому повідомленню-рішенню №0206231307 від 26.12.2017 року на суму 147,93 грн - основний платіж та 36,98 грн штрафна санкція;
- заборгованості по пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, за невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства виникла в результаті нарахування згідно рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0051081402 від 26.12.2017 року на суму 340,00 грн у вигляді штрафної санкції; нарахування згідно рішення про підтвердження податкових повідомлень-рішень по розгляду скарги по суті №12222/6/99-99-11-01-02-25 від 06.04.2018 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 по справі №420/304/19 адміністративний позов Головного управління ДПС в Одеській області до ТОВ «Карго-Тім 20» задоволено повністю та стягнуто з усіх відкритих рахунків в банках, обслуговуючих Товариство з обмеженою відповідальністю «Карго-Тім-20» кошти за податковим боргом.
Відповідно до установлених Одеським окружним адміністративним судом обставин податкова заборгованість ТОВ «Карго-Тім 20» перед бюджетом становить всього 38 209 806 грн. 71 коп., а саме:
- по податку на прибуток - 37 097 968 грн.64 коп.
- по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - 1 109 434 грн. 21 коп.
- податок на доходи фізичних осіб - 2 218 грн. 95 коп. військовий збір -184 грн. 91 коп.
Податкова заборгованість по податку на прибуток виникла відповідно до податкових повідомлень-рішень від 26.12.2017 року №0049751401 та №0049761401, прийнятих на підставі акту перевірки від 05.12.2017 року №1787/15- 32-14-01/39881060 та нарахування пені від 12.04.2018 року на суму 5 618 656 грн. 64 коп.
Податкова заборгованість по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг) виникла відповідно до податкового повідомлення-рішення від 31.03.2016 №0001801501, прийнятого на підставі акту перевірки від 25.02.2016 року №139/15-01/39881060; податкового повідомлення-рішення від 13.07.2016 №0006721501, прийнятого на підставі акту перевірки від 06.06.2016 року №679/1501/39881060 та податкових декларацій з податку на додану вартість від 19.01.2016 №9273700128, від 19.02.2016 №9021052290; від 18.03.2016 №9038464488; від 19.04.2016 року №9059486563, від 19.05.2016 року №9080933173, від 20.06.2016 №9102322294; від 20.07.2016 №9125459237; від 19.08.2016 №9150365839 та нарахування пені на суму 6191 грн. 98 коп.
Податкова заборгованість по податку на доходи фізичних осіб виникла відповідно до податкового повідомлення-рішення від 26.12.2017 року №0206221307, прийнятого на підставі акту перевірки від 05.12.2017року №1787/15-32-14-01/39881060.
Податкова заборгованість по військовому збору виникла відповідно до податкового повідомлення-рішення від 26.12.2017 №0206231307, прийнятого на підставі акту перевірки від 05.12.2017 року №l787/15-32-14-01/39881060.
Судом з інфомаційно-аналітичної системи «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що зазначені податкові повідомлення-рішення відповідачем в судовому порядку не оскаржені.
Окрім цього господарський суд установив, що:
- з акту ГУ ДФС в Одеській області від 20.08.2018 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ ,,Карго-Тім 20''дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи в частині правильності класифікації товарів під час митного оформлення від 11.10.2015, від 11.10.2015, від 14.10.2015, від 30.10.2015, 16.02.2016 убачається: в період з 09.08.2018 по 14.08.2018 проведена документальна невиїзна перевірка; у період, за який проводилась перевірка відповідальним зв фінансово-господарську діяльність ТОВ ,,Карго-Тім 20'' були керівник та головний бухгалтер Негру А.Ф. з 08.07.2015 по 11.07.2017, з 11.07.2017 по день написання акта перевірки ОСОБА_1 ; встановлено, що декларування товарів не відповідає вимогам УКТ ЗЕД, в результаті чого занижене податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита;
- з акту ГУ ДФС в Одеській області від 04.04.2018 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ ,,Карго-Тім 20''дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи в частині правильності класифікації товарів за митними деклараціями від 14.09.2015 та від 26.02.2016 убачається: перевірка проводилась з 28.03.2018 по 30.03.2018; у період, за який проводилась перевірка відповідальним зв фінансово-господарську діяльність ТОВ ,,Карго-Тім 20'' були керівник та головний бухгалтер Негру А.Ф. з 08.07.2015 по 11.07.2017, з 11.07.2017 по день написання акта перевірки ОСОБА_1 ; встановлено, що декларування товарів не відповідає вимогам УКТ ЗЕД, в результаті чого занижене податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита;
- з акту ГУ ДФС в Одеській області від 05.12.2017 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ ,,Карго-Тім 20''дотримання вимог законодавства України з питань дотримання податкового законодавства щодо сплати податків і зборів, в т.ч. при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за період з 01.01.2016 по 30.09.2017 убачається: у період, за який проводилась перевірка відповідальним зв фінансово-господарську діяльність ТОВ ,,Карго-Тім 20'' був керівник та головний бухгалтер ОСОБА_1 ; встановлено, що у період з 01.01.2016 по 30.09.2017 ТОВ ,,Карго-Тім 20'' здійснювались експортні операції, які не знайшли своє відображення у податковій звітності суб'єкта декларування;
- з акту ГУ ДФС в Одеській області від 25.02.2016 про результати камеральної перевірки даних, задекларованих в податковій декларації з податку на додану вартість від 19.02.2016 за січень 2016 убачається, що: при перевірці правомірності формування податкового кредиту ТОВ ,,Карго-Тім 20'' за січень 2016 року виявлено розбіжність між даними податкового кредиту по декларації та даними ЄРПН, в результаті чого завищено суму податкового кредиту, по податковій декларації за січень 2016 року.
- з акту ГУ ДПС в Одеській області від 18.08.2020 камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість убачається: керівником був ОСОБА_1 ; порушено терміни сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість протягом установлених строків;
- з акту ГУ ДФС в Одеській області від 28.03.2018 камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток убачається: керівником був ОСОБА_1 ; установлено неподання податкової звітності з податку на прибуток 2017 року.
Отже, як установлено господарським судом зі змісту наведених актів, за період виявлених митних та податкових порушень директором був ОСОБА_2 , якого надалі змінив ОСОБА_1 .
Стаття 254 ГПК України зауважує, «Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції», таким чином ОСОБА_2 , у разі незгоди з рішенням суду мав змогу подати апеляційну скаргу та спростувати наявність заборгованості.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на справедливий суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, одним з основних аспектів якого є принцип правової визначеності, який вимагає, щоб усі заявники мали ефективний засіб судового захисту, що дозволив би їм захищати свої громадянські права (див., серед інших органів, Brumгrescu v. Romania [GC], № 28342/95, § 61, ECHR 1999- VII).
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про задавненість заборгованості боржника в зв'язку з пропуском строку пред'явлення до виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 по справі №420/304/19, оскільки відповідно до п. 4, абз. 6, ч.10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 2129-IX від 15.03.2022 із змінами, які набрали чинності 26.03.2022) тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX: визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
З урахуванням того, що зміни до Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 2129-IX від 15.03.2022 набрали чинності 26.03.2022 до спливу трирічного строку з моменту набрання законної сили рішення суду, строк пред'явлення до виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 по справі № 420/304/19 не сплинув, а тому заборгованість є обґрунтованою та підлягає погашенню в порядку визначеному КУзПБ.
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача Негру А.Ф. про застосування наслідків спливу позовної давності, адже суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16).
Натомість, суд погоджується та вважає доведеними твердження ліквідатора, що засновниками та керівником боржника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 допущено: бездіяльність у вигляді неналежного здійснення діяльності товариства відповідно до законодавства, що мало наслідком стійку неплатоспроможність боржника; бездіяльність у вигляді неприйняття необхідних управлінських та організаційних рішень для запобігання банкрутству; порушення податкового законодавства, що в свою чергу призвело до формування боргових зобов'язань перед державою; бездіяльність у вигляді не прийняття будь-яких рішень, що стосуються перегляду розміру статутного капіталу, його збільшення, внесення додаткових внесків учасником товариства, введення процедури санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; не вчинення дій щодо повернення дебіторської заборгованості; не повідомлення ліквідатору місцезнаходження всього майна, відомостей та документів, що підтверджують дебіторську заборгованість товариства.
Зазначені обставини дають прийти до висновку, що в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачається склад порушення доведення до банкрутства.
Враховуючи обставину визнання боржника банкрутом та наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника до поки такі особи не доведуть протилежного.
Ухвалою суду від 16.12.2025 відкрито провадження за заявою ліквідатора ТОВ «Карго-Тім 20» про притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності у зв'язку з доведенням Боржника до банкрутства, встановлено строк для подання відзивів.
Повідомлення про прийняття ухвали від 16.12.2025 було доведено до відома ОСОБА_1 в порядку передбаченому ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Вказані вище обставини свідчать про належне повідомлення відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи про притягнення його до субсидіарної відповідальності та як наслідок про вжиття судом всіх можливих заходів щодо повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи, дотримання принципу змагальності стороні та заслуховування всіх сторін такого спору.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 вимоги ухвали суду не виконав та, маючи відповідний обов'язок довести відсутність своєї вини, жодних пояснень з відповідними доказами на підтвердження відсутності у них вини у доведенні Боржника до банкрутства та на спростування відповідних доводів ліквідатора Банкрута, викладених у заяві про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ «Карго-Тім 20», суду не надав. Крім того, в судові засідання відповідач ОСОБА_1 жодного разу не з'явився та участь свого представника не забезпечив.
Дані обставини свідчать про повне ігнорування ОСОБА_1 як приписів чинного законодавства про банкрутство, законних вимог ліквідатора Банкрута щодо передання документів, так і вимог суду, що підтверджує його незаінтересованість у розгляді цієї справи та додатково дає підстави для висновку про наявність підстав для задоволення заяви ліквідатора Банкрута.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що покладені в основу заяви ліквідатора обставини та докази доводять наявність вини у діях засновника та колишнього керівника Боржника в доведенні ТОВ «Карго-Тім 20» до банкрутства, яка призвела до відсутності майнових активів у Банкрута для задоволення вимог кредитора - державного органу, що складає об'єктивну та суб'єктивну сторону цивільно-правової відповідальності при доведенні наявності субсидіарної відповідальності, причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю та стійкою неплатоспроможністю банкрута.
Таким чином наявні підстави для часткового задоволення заяви ліквідатора Банкрута про покладення керівника та засновника Боржника субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями Боржника у зв'язку із доведенням його до банкрутства.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ, під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Таким чином, розмір вимог за заявою про притягнення до субсидіарної відповідальності визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і сумою реалізованої ліквідаційної маси.
Як встановлено судом, загальна сума грошових вимог кредитора у справі № 916/142/25 становить 39 605 385,53 грн та є вимогами єдиного кредитора - ГУ ДПС в Одеській області.
Однак, під час ліквідаційної процедури у справі майнових активів, які б було включено до ліквідаційної маси Банкрута та за рахунок якого можливо б було погасили наявну кредиторську заборгованість, ліквідатором не виявлено.
Відтак, керуючись законодавчо визначеним розрахунком, різниця між сумою вимог кредитора та ліквідаційною масою становить 39 605 385,53 грн.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на викладене та зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Заяву ліквідатора ТОВ «Карго-Тім 20» від 01.12.2025 (вх. № 4931/25) про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями Боржника у зв'язку з доведенням до банкрутства задовольнити.
2. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРГО-ТІМ 20» (68004, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Садова, буд. 3, код ЄДРПОУ 39881060) 39 605 385 (тридцять дев'ять мільйонів шістсот п'ять тисяч триста вісімдесят п'ять) грн. 53 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 14 травня 2026 року.
Суддя Т.І. Демченко