Справа № 760/8297/22 Головуючий в суді 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1601/2026 Доповідач: ОСОБА_2
12 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року щодо ОСОБА_9 ,
Цим вироком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Туркменістану, громадянина Туркменістану, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , маючого посвідку на постійне проживання в Україні, офіційно не працевлаштованого, одруженого, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, раніше судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст.71 КК України шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за даним вироком, невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 08.11.2021 р. по справі №761/39253/21, остаточно призначено ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки 1 (один) місяць.
Строк відбування покарання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постановлено обчислювати з моменту фактичного затримання.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 постановлено не обирати.
Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення процесуальних витрат.
Згідно вироку, ОСОБА_11 , будучи раніше засудженим: 08.11.2021 року Шевченківським районним судом міста Києва за вчинення кримінальних проступків, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців, та будучи звільненим від покарання на підставі ст.75 КК України із випробувальним строком на 1 рік, належних висновків для себе не зробив, та в період іспитового строку, вчинив умисний злочин на території Солом'янського району міста Києва.
Так, 21.04.2022 ОСОБА_11 прибув до паркувального майданчику транспортних засобів, що розташований за адресою м. Київ, вул. Олекси Тихого, 84, де зберігав власні мопеди, в цей час в нього виник злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, який йому не належав, з території вказаного паркувального майданчику.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_11 21.04.2022 приблизно о 12 год. 00 хв., знаходячись на території паркувального майданчику транспортних засобів, який розташований за адресою м. Київ, вул. Олекси Тихого, 84, помітив припаркованний мопед марки «YAMAHA», модель «JOG», коричневого кольору, VIN: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, на якому встановлений реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_12 .
Так, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, ОСОБА_11 , шляхом обману охоронця паркувального майданчику ОСОБА_13 , словесно запевнивши його, що є власником вказаного транспортного засобу, ввівши тим самим останнього в оману, та заплативши охоронцеві ОСОБА_13 грошові кошти за послуги паркування начебто його власного транспортного засобу, тим самим незаконно заволодівши транспортним засобом, а саме мопедом марки «YAMAHA», модель «JOG», коричневого кольору, VIN: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, на якому встановлений реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_12 .
В подальшому, ОСОБА_11 , не маючи ані дійсного, ані уявного права на володіння, користування, розпорядження вказаним транспортним засобом, ігноруючи волю потерпілого, 21.04.2022, перебуваючи на території того самого паркувального майданчика за адресою м. Київ, вул. Олекси Тихого, 84, розпорядився вказаним мопедом марки «YAMAHA», модель «JOG», коричневого кольору, VIN: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, на якому встановлений реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_12 , здійснивши продаж вказаного транспортного засобу ОСОБА_14 .
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/111-22/16973-АВ від 01.06.2022 середня ринкова ціна мопеда «Yamaha» марки «Jog» об'ємом двигуна 49 см.3 д.н.з. НОМЕР_2 , номер шасі VIN: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, станом на 21.04.2022 становила 4970, 00 грн.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 , не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року по справі №760/8297/22 за обвинуваченням ОСОБА_9 за ч.1 ст.289 КК України змінити в частині призначення покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості правопорушення та особі обвинуваченого і призначити нове покарання ОСОБА_10 у виді штрафу у розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500 гривень, ухваливши виконувати вироки Солом'янського районного суду міста Києва по справі №760/8297/22 від 29.11.2024 та Шевченківського районного суду міста Києва по справі №761/39253/21 від 08.11.2021 року - окремо.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги захисник зазначає про те, що призначене покарання є занадто суворим. Так, судом вірно встановлено, що ОСОБА_15 було скоєно злочини під час випробувального строку, але не враховано, що попередній вирок було ухвалено щодо проступку і особа сумлінно виконувала покладені на нього обов'язки.
Крім того, вчинений злочин за ч.1 ст.289 КК України є нетяжким. Експертом встановлено, що вартість транспортного засобу, яким незаконно заволодів ОСОБА_11 становить 4970,00 грн., тобто сума завданого збитку є незначною.
Крім того, не надано оцінку тому, що цивільний позов не заявлявся, транспортний засіб передано на відповідальне зберігання. Тобто, фактично, за відсутності заявлених претензій з боку потерпілого, слід констатувати, що як такої, шкоди потерпілому не завдано.
Захисник зазначає, що ОСОБА_11 має на утриманні трьох малолітніх дітей та непрацюючу дружину. Покарання у вигляді обмеження волі негативно вплине на життя та розвиток молодої сім'ї.
Обставин, які обтяжують покарання, передбачених ст.67 КК України - не встановлено ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду.
Захисник звертає увагу, що ОСОБА_11 щиро розкаявся у скоєному, і на досудовому слідстві, і при розгляді справи в суді, відверто та щиро визнав свою провину, засуджує свою поведінку, переконаний, що за жодних умов в майбутньому не скоюватиме правопорушень, оскільки зрозумів, що може такими діями поставити під загрозу існування своєї сім'ї.
Щодо усунення шкоди, то сам потерпілий на зв'язок не виходив, проте транспортний засіб повернуто, збитків не завдано.
Щодо збігу тяжких обставин, зазначає, що злочин скоєно протягом двох місяців з моменту повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України. Дана обставина вплинула на його моральний стан і не розуміючи спершу наслідків своїх діянь, він скоїв такий необачний злочин.
На переконання захисника, суд першої інстанції не в повному обсязі врахував фактичні обставини справи та дані про особу обвинуваченого, його сімейний стан, не розглянув можливість застосування при призначенні покарання положень ст.69 КК України, або ж застосування положень ст.75 КК України і призначив занадто суворе покарання. Наразі ж наявні три обставини, які пом'якшують покарання.
Так, з огляду на ставлення обвинуваченого до скоєного, засудження своєї поведінки, на думку захисника, виправлення обвинуваченого можливе без відбування покарання і ізоляції від суспільства, тому вважає за можливе застосувати ст.ст. 69, 75 КК України і звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку.
Звертає увагу на те, що приписи ст.78 КК України не містять прямої заборони щодо застосування положень ст.75 КК України при вчиненні нового злочину під час іспитового строку. Таким чином, при призначенні покарання у вигляді штрафу, два окремих вироки можуть виконуватись окремо.
Захисник зазначає про те, що в ч.4 ст.314-1 наведено перелік осіб, щодо яких досудова доповідь не складається. Обвинувачений не підпадає під жодну категорію осіб. Крім того, перебуваючи в органі пробації на обліку, для такого органу не було б проблемою скласти відповідну доповідь. Проте, відсутність такої доповіді не дає можливості всебічно та повно встановити уявлення про особу обвинуваченого, його поведінку, сталість соціальних зв'язків і, як наслідок, ухвалити законний та обґрунтований вирок з урахуванням повного уявлення про особу обвинуваченого.
Зазначає про те, що потерпілий не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Так, суд та сторона обвинувачення не вжили заходів щодо встановлення його місця знаходження та/або приводу в суд. Проте, думка потерпілого в даному випадку є важливою, оскільки підтверджує відсутність претензій.
Щодо долученого вироку по справі №761/39253/21, то наявність такого вироку обвинуваченим не заперечується, але сам вирок, який міститься в матеріалах справи, не відповідає вимогам закону, оскільки його долучено ніби як з ЄРСР, проте не засвідчено відбитком гербової печатки суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами, в їх сукупності, які за згодою учасників судового провадження досліджувались у порядку ч.3 ст.349 КПК України, а тому, згідно з ч.2 ст.394 КПК України апеляційному оскарженню і перегляду не підлягають та учасниками судового провадження не оспорюються, як і правильність кваліфікації дій обвинуваченого.
За змістом положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Перевіряючи вирок суду в частині правильності призначеного обвинуваченому покарання, апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вищевказаних вимог закону та, посилаючись на положення статей 50, 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, яке відповідно до ч.4 ст.12 КК України, належить до нетяжких злочинів; дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , зокрема те, що він має не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість; офіційно не працевлаштований; одружений, має на утриманні трьох малолітніх дітей ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває; відомості про відшкодування шкоди потерпілому до суду обвинуваченим не подані.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав: щире каяття та наявність на утриманні обвинуваченого трьох малолітніх дітей.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначити ОСОБА_10 за ч.1 ст.289 КК України покарання саме у виді обмеження волі строком на 3 роки.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_10 мінімальне покарання в межах санкції ч.1 ст.289 КК України у повному обсязі виконав вимоги ст.ст. 50, 65 КК України.
Призначене ОСОБА_10 покарання за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та в повній мірі відповідає вимогам ст.65 КК України, а тому з доводами апелянта про суворість призначеного ОСОБА_10 вироком суду першої інстанції покарання, колегія суддів погодитись не може.
Разом з тим, судом першої інстанції обґрунтовано застосовано вимоги ч.1 ст.71 КК України та остаточно призначено ОСОБА_10 покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки 1 місяць, оскільки ОСОБА_11 , раніше засуджений вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 08.11.2021 р. за вчинення кримінальних проступків, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців, та будучи звільненим від покарання на підставі ст. 75 КК України із випробувальним строком на 1 рік, належних висновків для себе не зробив, та в період іспитового строку вчинив умисний злочин, передбачений ч.1 ст.289 КК України.
Таке покарання суд визнав необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_9 , а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Посилання захисника на те, що ОСОБА_11 має на утриманні трьох малолітніх дітей, щиро розкаявся у скоєному, були враховані судом першої інстанції, як обставини, які відповідно до вимог ст.66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого.
Водночас, зазначені обставини не можуть розцінюватися як такі, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення або дають підстави для висновку про можливість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, оскільки не перебувають у причинному зв'язку з вчиненням саме цього кримінального правопорушення та не зменшують ступінь його суспільної небезпечності.
Не вбачає колегія суддів і підстав стверджувати про наявність такої пом'якшуючої обставини, як вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин означає наявність таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки. Перелік вказаних обставин законом не визначено. Судова практика визнає ними, зокрема: смерть або тяжку хворобу рідної чи близької особи; хворобу винного; втрату ним роботи; складні житлові умови; подружню зраду або іншу подію, що спричинила конфлікт у сім'ї; важкий матеріальний стан; проживання підлітка в сім'ї п'яниць чи наркоманів. Ці обставини нерідко стимулюють девіантну поведінку особи.
Для визнання цих обставин такими, що пом'якшують покарання, необхідно встановити об'єктивний зв'язок між даними обставинами і вчиненим кримінальним правопорушенням.
Так, посилання захисника на те, що злочин скоєно протягом двох місяців з моменту повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України та зазначене вплинуло на моральний стан ОСОБА_9 , в даному випадку, не є обставиною, передбаченою п.5 ч.1 ст.66 КК України, яка свідчить про вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. До того, ж судом встановлено, та підтверджено ОСОБА_15 в судовому засіданні, що останній вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення діючи умисно та з корисливих мотивів.
В даному випадку зв'язок вчиненого злочину із наявністю таких обставин захисником необґрунтований, враховуючи, що обвинувачений є молодою працездатною особою, дані про наявність захворювань, які б перешкоджали йому знайти законне джерело заробітку, відсутні.
Апеляційний суд зауважує, що застосування положень ч.1 ст.69 КК України можливе за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Такі обставини або їх сукупність мають одночасно відповідати обом умовам. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких, однак яке було скоєне у період іспитового строку, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення та належним чином виконувати покладені на нього обов'язки, у зв'язку з чим підстав для пом'якшення призначеного покарання, колегією суддів не вбачається.
Доводи сторони захисту щодо відсутності досудової доповіді є безпідставними та суперечливими, оскільки сам захисник зазначає, що її складання не є обов'язковим відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , відповідно до положень ч.4 ст.314-1 КПК України.
Відтак, відсутність досудової доповіді не перешкодила суду першої інстанції всебічно та повно з'ясувати дані про особу обвинуваченого на підставі інших матеріалів кримінального провадження і не впливає на законність та обґрунтованість постановленого рішення.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо усунення шкоди, зокрема, про те, що потерпілий на зв'язок не виходив, проте транспортний засіб повернуто та збитків не завдано, колегія суддів звертає увагу на наступне.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що незаконно заволодівши транспортним засобом, зокрема, мопедом марки «YAMAHA», модель «JOG», коричневого кольору, VIN: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, на якому встановлений реєстраційний номер НОМЕР_2 , який йому не належить, ОСОБА_11 розпорядився зазначеним транспортним засобом на власний розсуд, здійснивши продаж мопеда ОСОБА_14 .
Отже, транспортний засіб було повернуто потерпілому не самим обвинуваченим, а тому, факт повернення майна потерпілому, не можна вважати добровільним волевиявленням обвинуваченого щодо усунення заподіяної ним шкоди, оскільки сутність добровільного відшкодування шкоди полягає у відновленні порушеного майнового становища потерпілого особою, яка вчинила злочин, воно полягає в усуненні саме винною особою наслідків скоєного правопорушення.
Щодо відсутності претензій з боку потерпілого, то як про це зазначено вище, викрадене майно було повернуто потерпілому, а відсутність цивільного позову з боку потерпілого, свідчить лише про те, що останній не виявив бажання скористатись своїм правом на відшкодування майнової та/або моральної шкоди.
Доводи сторони захисту щодо неможливості врахування вироку у справі №761/39253/21 є безпідставними, оскільки зазначений вирок долучений до матеріалів кримінального провадження з Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, а відомості, що містяться в ньому, є публічними та достовірними. Відсутність відбитка гербової печатки суду не спростовує факту існування такого судового рішення, у зв'язку з чим підстави не враховувати зазначені відомості відсутні.
Таким чином, виходячи з аналізу сукупності наведених обставин, в тому числі і попередньої поведінки обвинуваченого, яка свідчить про стійке небажання ставати на шлях виправлення та перевиховання, а також про його підвищену суспільну небезпеку, враховані судом першої інстанції та наведені захисником в апеляційній скарзі обставини, в тому числі і визнані судом першої інстанції обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття та наявність на утриманні обвинуваченого трьох малолітніх дітей, у цьому конкретному випадку не є такими, які б давали підстави для призначення ОСОБА_10 покарання більш м'якого, ніж передбачено законом, а є лише підставами для призначення покарання в мінімальних межах, передбачених санкцією статті обвинувачення.
Отже, колегія суддів не знаходить підстав для пом'якшення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК та окреме виконання попереднього вироку, про що викладено прохання в апеляційній скарзі сторони захисту.
На переконання колегії суддів, призначене судом першої інстанції покарання є справедливим, відповідає особі обвинуваченого та обставинам кримінального правопорушення. Інших доводів, які б свідчили про суворість призначеного покарання, адвокатом не наведено.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання узгоджується зі статтями 50, 65 КК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вирок суду - без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року щодо ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
_______________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4