справа №757/50730/25-к Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/3547/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
07 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
представника: ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №22025101110000487 від 11 квітня 2025 року,-
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року клопотання прокурора першого відділу першого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, вуя. Пирятинська, буд. 27, за результатами якого виявлено та вилучено майно ОСОБА_7 , а саме:
- мобільний телефон марки Galaxy Flio 5, model: SM-F731B, s/n: НОМЕР_1 IME1 1 НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , в чохлі синього кольору.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту відмовити.
Уважає, що ухвала слідчого судді постановлена без достатніх на це підстав та з суттєвими порушеннями норм КПК України.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що під час обшуку ОСОБА_7 було добровільно надано для огляду мобільний телефон та пароль до нього, тобто слідчому було надано доступ до інформації, яка містилася на електронному пристрої, а тому слідчий, який проводи обшук, мав можливість на місці проведення обшуку здійснити пошук, виявлення та фіксацію даних, що на ньому містилися, тобто скопіювати необхідну інформацію з телефона, а не вилучати його.
Вказує, що в даному випадку ОСОБА_7 , як власником, не обмежувався доступ до інформації, яка містилася у телефоні, що свідчило про відсутність необхідності вилучати електронний носій для подальшого подолання системи логічного захисту.
Зазначає, що телефон, вилучений 08 жовтня 2025 року за місцем проживання ОСОБА_7 , утримується органом досудового розслідування вже протягом п'яти місяців, а отже орган досудового розслідування мав достатньо часу для досягнення мети арешту, зокрема для виявлення, дослідження та копіювання наявної на пристрої інформації, якщо вона має доказове значення, вилучити її та зберегти.
Наголошує, що сам по собі матеріальний носій інформації - мобільний телефон не має самостійного доказового значення, а отже не відповідає критеріям, визначеним статтею 98 КПК України, а тому потреба у подальшому арешті відсутня.
Звертає увагу суду на те, що тривалий арешт мобільного телефону спричиняє надмірний тягар для ОСОБА_7 , як власника та користувача вилученого майна.
Посилається на те, що оскільки обшук за місцем проживання ОСОБА_7 був завершений 08 жовтня 2025 року, то в силу імперативних вимог кримінального процесуального законодавства прокурор мав звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого під час обшуку майна не пізніше 48 годин з моменту вилучення майна, тобто не пізніше 10 жовтня 2025 року, проте, як слідує з інформації, що міститься на веб-сайті Печерського районного суду м. Києва, прокурор звернувся з клопотанням про арешт майна 15 жовтня 2025 року, тобто поза межами встановленого строку.
Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
06 травня 2026 року на електронну адресу суду надійшло клопотання прокурора ОСОБА_8 про відкладення судового розгляду у зв'язку з виниклим виключним випадком необхідності проведення ним відповідних слідчих дій в іншому кримінальному провадженні, а також внаслідок неможливості прийняти участь у розгляді вказаного клопотання іншими прокурорами групи прокурорів у зазначеному кримінальному провадженні через їх зайнятість в інших судових засіданнях, яке задоволенню не підлягає з підстав відсутності доказів неможливості участі прокурора, а також інших прокурорів групи прокурорів у зазначеному кримінальному провадженні у призначеному судовому засіданні.
З урахуванням положень частини першої статті 172, частини четвертої статті 405 КПК України, колегія суддів уважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила задовольнити з наведених у скарзі підстав, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, міжвідомчою слідчою групою у складі слідчих підрозділів Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань та Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області розслідується кримінальне провадження №22025101110000487 від 11 квітня 2025 року, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 28, частиною першою статті 111-2, частиною другою статті 369-2 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 14, частиною другою статті 28, частиною першою статті 111-2 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369-2 КК України, та за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 111, частиною п'ятою статті 191 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що приводом для реєстрації зазначеного кримінального провадження став рапорт старшого оперуновноваженого в ОВС 5 відділу 2 управління ТУ «Д» ДЗГІД СБУ ОСОБА_12 від 10 квітня 2025 року з приводу спільного ОСОБА_13 , директором ГОВ «Агро&Пова» (ЄДРПОУ 45641540) ОСОБА_14 та керівником СФГ «Полісся» (ЄДРПОУ 30908204) ОСОБА_15 готування до продажу вирощеної на території Житомирської області технічної коноплі.
До завдань ОСОБА_9 відноситься вирішення правових завдань, що регулюють порядок вирощення, сертифікації та збуту технічної коноплі різних сортів.
Також установлено, що ОСОБА_9 активно підшуковує ринок збуту технічної коноплі на території рф, а саме республіці Дагестан, де діють відповідні державні програми.
Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що вирощена продукція зберігається на території складських приміщень Житомирської області.
21 липня 2025 року ОСОБА_10 та ОСОБА_9 затримано у порядку статті 615 КГІК України та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 14, частиною другою статті 28, частиною першою статті 111-2 КК України.
Крім того, під час досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_9 спільно зі свої знайомим ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , організували протиправний механізм вимагання неправомірної вигоди у колишнього заступника голови КМДА та депутата Київської міської ради - ОСОБА_16 .
Зокрема, наприкінці березня 2025 року ОСОБА_9 та ОСОБА_11 обговорювали у месенджері «Тreema» факт документування ОСОБА_16 детективами НАБУ. Встановлено, що ОСОБА_11 зареєстрований у месенджсрі «Тreema» за унікальним ідентифікатором «MTHCSC23» та збережений у ОСОБА_9 під ім'ям « ОСОБА_17 ».
У подальшому, у червні 2025 року ОСОБА_11 повідомляє ОСОБА_9 , що отримав аванс по «слону». Через декілька днів, ОСОБА_9 повідомляє ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_16 було викликано до НАБУ на допит у якості свідка в рамках кримінального провадження №52023000000000154 від 03 квітня 2023 року.
Крім того, встановлено, що до протиправного механізму ОСОБА_9 також залучив старшого детектива 3 підрозділу 2 ПІД НАБУ ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який безпосередньо проводив допит ОСОБА_16 .
Також установлено, що 30 травня 2025 року ОСОБА_11 перекинув ОСОБА_9 довідку стосовно кримінального провадження №52020000000000138 від 24 лютого 2023 року за обвинуваченням громадянина України ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною п'ятою статті 191 КК України, за фактом заволодіння грошовими коштами AT «Укрзалізниця» в особливо великих розмірах. У подальшому, 31 травня 2025 року ОСОБА_11 нагадав ОСОБА_9 про те, що він має зустрітись з керівником відділу САП стосовно питання ОСОБА_19 , зокрема мінімізації відповідальності останнього.
Встановлено, що до вищевказаного протиправного механізму також причетний громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який безпосередньо звернувся до ОСОБА_11 з метою організації останнім впливу на здійснення досудового розслідування НАБУ в рамках кримінального провадження, в якому планувався допит ОСОБА_16 .
Також установлено, що громадянин України ОСОБА_7 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
08 жовтня 2025 року проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , а саме за адресою: АДРЕСА_2 , в ході якого виявлено та вилучено:
- мобільний телефон марки Galaxy Flio 5, model: SM-F731B, s/n: НОМЕР_1 IMEI НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , в чохлі синього кольору.
Постановою старшого слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_20 від 09 жовтня 2025 року вказане майно визнано речовим доказом.
15 жовтня 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора першого відділу першого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №22025101110000487 від 11 квітня 2025 року.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року клопотання прокурора першого відділу першого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, вуя. Пирятинська, буд. 27, за результатами якого виявлено та вилучено майно ОСОБА_7 , а саме:
- мобільний телефон марки Galaxy Flio 5, model: SM-F731B, s/n: НОМЕР_4 , IMEI 2: НОМЕР_3 , в чохлі синього кольору.
Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання про арешт майна, слідчий суддя виходив з того, що вилучене майно оглянуто та визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, так як містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також наявні достатні підстави вважати, що набуте кримінально-протиправним шляхом.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно статей 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно пункту 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до частини третьої статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором під час звернення з вищевказаним клопотанням та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, у порушення вимог пунктів 1, 2 частини другої статті 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт вказаного у клопотанні майна, належним чином не перевірив мету та правову підставу для такого арешту, обмежившись лише переліком норм кримінального процесуального закону, які регулюють порядок накладення арешту на майно з підстав збереження речових доказів.
Не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовими доказами зазначене майно у кримінальному провадженні №22025101110000487 від 11 квітня 2025 року, прокурором у клопотанні не доведено та слідчим суддею не перевірено походження майна, його відповідність критеріям речових доказів згідно вимог статті 98 КПК України, відношення до кримінального провадження, а також як у клопотанні прокурора, так і в ухвалі слідчого судді не доведено таку мету арешту вказаного майна, як збереження речових доказів.
Як клопотання, так і постанова від 09 жовтня 2025 року про визнання вилученого майна речовим доказом, містять лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин можливого вчинення кримінальних правопорушень, без належного обґрунтування, за яким із критеріїв частини першої статті 98 КПК України, таке майно визнано речовими доказами.
Не містить такого обґрунтування і ухвала слідчого судді.
Надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні, не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, вказаний мобільний телефон марки Galaxy Flio 5, model: SM-F731B, s/n: НОМЕР_4 , IMEI 2: НОМЕР_3 , в чохлі синього кольору, може бути знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, зберегти на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об'єктом кримінально протиправних дій, набутий кримінально протиправним шляхом або отриманий внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.
Дані про причетність ОСОБА_7 до кримінальних правопорушень, за якими здійснюється досудове розслідування, до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №22025101110000487 не внесено.
Однак, вказані обставини залишились поза увагою слідчого судді при розгляді клопотання.
Вказане свідчить про те, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, у порушення вимог пунктів 5, 6 частини другої статті 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для власника.
Окрім того, надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні, не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що мобільний телефон марки Galaxy Flio 5, model: SM-F731B, s/n: НОМЕР_4 , IMEI 2: НОМЕР_3 може бути знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, зберегти на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об'єктом кримінально протиправних дій, набутий кримінально протиправним шляхом або отриманий внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.
За таких обставин, звертаючись з клопотанням про накладення арешту на вказане майно, прокурором не доведено необхідність такого арешту, оскільки не підтверджено належними доказами, що накладення арешту на вказане майно, за викладених у клопотанні обставин, виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника майна і при вказаних обставинах не порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на таке майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності, на думку колегії суддів, слідчим суддею при постановленні оскаржуваної ухвали не перевірено вказані обставини, які свідчать про відсутність правових підстав для накладення арешту на вказане майно з метою збереження речових доказів, на яку посилається орган досудового розслідування.
На думку колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог статті 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до статті 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді обмеження права власності ОСОБА_7 здійснено у порушення вимог закону, а отже втручання у право на мирне володіння майном зазначеної фізичної особи здійснено без законних на те підстав.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.
Разом з тим, аргументи скаржника, що оскільки обшук за місцем проживання ОСОБА_7 був завершений 08 жовтня 2025 року, то в силу імперативних вимог кримінального процесуального законодавства прокурор мав звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого під час обшуку майна не пізніше 48 годин з моменту вилучення майна, тобто не пізніше 10 жовтня 2025 року, проте, як слідує з інформації, що міститься на веб-сайті Печерського районного суду м. Києва, прокурор звернувся з клопотанням про арешт майна 15 жовтня 2025 року, тобто поза межами встановленого строку, є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Матеріалами провадження встановлено, що обшук приміщень за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , а саме за адресою: АДРЕСА_2 проводився 08 жовтня 2025 року.
З клопотанням про арешт майна прокурор звернувся 09 жовтня 2025 року, що підтверджується наявними у матеріалах судової справи конвертом з трек-номером 0101511023638 та описом вкладення (а.с. 110-111).
Таким чином, зважаючи на те, що обшук та вилучення майна, на яке прокурор просить накласти арешт, було проведено 08 жовтня 2025 року, а клопотання про накладення арешту прокурор направив засобами поштового зв'язку 09 жовтня 2025 року, строк на звернення прокурора до суду з клопотанням про накладення арешту на майно не пропущено.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора першого відділу першого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна, в рамках кримінального провадження №22025101110000487 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4