Унікальний номер справи № 504/801/21 Головуючий у суді першої інстанції - Козак І.А.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7941/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
23 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шабан Наталією Василівною на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2026року про відмову у забезпеченні позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання зобов'язання виконаним та визнання прав,
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває вказана цивільна справа.
30 грудня 2025 року на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову в якій представниця позивача просила:
накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити власниці квартири співвідповідачу ОСОБА_4 вчиняти дії з відчуження щодо вказаної квартири;
накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачеві ОСОБА_2 , і знаходяться у нього чи в інших осіб, у межах сплаченої позивачем ОСОБА_1 вартості квартири у сумі 22 940,08 (двадцять дві тисячі дев'ятсот сорок) доларів США 08 центів, що станом на дату подання даної заяви становить 961 948,68 грн. по курсу НБУ України 41,9331 грн./дол.США;
накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачеві ОСОБА_3 , і знаходяться у нього чи в інших осіб, у межах сплаченої позивачем ОСОБА_1 вартості квартири у сумі 22 940,08 (двадцять дві тисячі дев'ятсот сорок) доларів США 08 центів, що станом на дату подання даної заяви становить 961 948,68 грн. по курсу НБУ України 41,9331 грн./дол.США.
Заява мотивована тим, що предметом позову є визнання у судовому порядку виконаними у повному обсязі зобов?язання позивача зі сплати забезпечувальних гарантійних коштів у сумі еквівалентній 22 940,08 доларів США за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 31.10.2017; визнання майнових прав позивача на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 ; зобов?язання відповідача укласти з позивачем договір купівлі-продажу житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , на умовах попереднього договору від 31.10.2017.
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що за час розгляду справи в суді квартиру було двічі продано.
Як зазначає представник позивача, на момент подання даної заяви власником квартири є ОСОБА_4 .
Таким чином відповідач, знаючи про спір свідомо порушивши цілу низку власних зобов?язань щодо позивача та неправомірно передав права на цю квартиру іншій особі.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 жодного разу з моменту прийняття позовної заяви до розгляду 11.05.2021 у судове засідання не з?явився. Такі дії свідчать про використання відповідачем часу для передачі прав на квартиру третій особі та вчинення неправомірних дій з метою власного незаконного збагачення, а також про прямий умисел у перешкоджанні позивачу в реалізації його законних прав протягом чотирьох років. Вказані дії відповідача є доказом того, що реальне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, буде ускладнено. На думку представника позивача єдиним способом охорони матеріально-правових інтересів позивача від недобросовісних дій із боку відповідача є забезпечення позову.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати, постановити ухвалу про задоволення заяви. У скарзі зазначає, що суд не врахував обставин справи і судову практику з цього питання, тому дійшов помилкового висновку про відмову задоволенні заяви.
Вказує, що позов слід забезпечити належними відповідачу ОСОБА_2 та співвідповідачу ОСОБА_3 грошовими коштами, в межах суми позову. Щодо співвідповідача ОСОБА_4 , то вона у даний час є власницею квартири АДРЕСА_1 і може у будь який момент відчужити спірне майно втретє і ще більше утруднити виконання рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача.
Зазначає, що Києво-Святошинський суд повністю проігнорував доводи позивача щодо неможливості і безпідставності вимоги надати відомості про банківські рахунки та банківські установи, в яких перебувають грошові кошти відповідача та співвідповідача
Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
У судовому засіданні в апеляційному суді взяла участь представниця позивача ОСОБА_1 адвокат Шабан Н.В., яка підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У статті 149 ЦПК України передбачено забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, пошкодити, знищити чи знецінити його.
Як видно із матеріалів справи, заявник просив суд:
накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити власниці квартири співвідповідачу ОСОБА_4 вчиняти дії з відчуження щодо вказаної квартири;
накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачеві ОСОБА_2 , і знаходяться у нього чи в інших осіб, у межах сплаченої позивачем ОСОБА_1 вартості квартири у сумі 22 940,08 (двадцять дві тисячі дев'ятсот сорок) доларів США 08 центів, що станом на дату подання даної заяви становить 961 948,68 грн. по курсу НБУ України 41,9331 грн./дол.США;
накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачеві ОСОБА_3 , і знаходяться у нього чи в інших осіб, у межах сплаченої позивачем ОСОБА_1 вартості квартири у сумі 22 940,08 (двадцять дві тисячі дев'ятсот сорок) доларів США 08 центів, що станом на дату подання даної заяви становить 961 948,68 грн. по курсу НБУ України 41,9331 грн./дол.США.
Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача просить накласти арешту на вищезазначену квартиру, яка на праві власності належить ОСОБА_4 , проте, як вбачається із долученої до заяви про забезпечення позову інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомо майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_4 , а тому розбіжність між даними зазначеними представником позивача та інформації з Державного реєстру на нерухоме майно, свідчить про необґрунтованість заявленої вимоги, а отже, задоволенню не підлягає.
Разом з цим, неточність у вказаному заявником імені власниці квартири ( ОСОБА_5 ) сама по собі не може слугувати підставою для відмови у накладенні арешту на таку квартиру, оскільки суд на підставі наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, не позбавлений можливості встановити коректні персональні дані власника майна.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, відмовивши у накладенні арешту на майно саме з цієї підстави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France», від 8 грудня 2016 року «ТОВ «Фріда» проти України»).
Разом з цим, колегія суддів також доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви в частині накладення арешту на квартиру.
Так, у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» закріплено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має право з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», клопотання про забезпечення позову повинно бути вмотивованим і обґрунтованим доказами наявності реальних загроз чи утруднень майбутнього виконання рішення суду, співмірністю заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, їх відповідність предмету позовної вимоги, відсутністю порушень прав третіх осіб заходами забезпечення позову.
Згідно ч. ч. 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі
№ 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Так, предметом спору у цій справі є визнання виконаним зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу квартири; визнання майнових прав позивача на житлове приміщення; зобов?язання відповідача укласти з позивачем договір купівлі-продажу житлового приміщення - квартири.
Тобто, спір виник між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо виконання укладеного між ними попереднього договору купівлі-продажу квартири.
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що власницею спірної квартири є ОСОБА_4 .
Однак, ОСОБА_4 не є стороною спірного попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , тобто, не є учасницею спірних правовідносин, до неї не заявлено жодних матеріально-правових вимог у межах даного спору.
Тому саме по собі залучення її до участі у справі як співвідповідачки не свідчить про можливість накладення арешту на її майно у якості забезпечення позову, оскільки такі заходи можуть бути розцінені як надмірне втручання у її право на мирне володіння майном.
З аналогічних підстав не підлягає задоволенню заява про забезпечення позову у частині накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_3 , який також не є стороною спірного попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , та до якого не заявлено жодних матеріально-правових вимог у межах даного спору.
Заява про забезпечення позову в частині накладення арешту на кошти відповідача ОСОБА_2 також не підлягає задоволенню.
Так, у постанові від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 08 жовтня 2024 року у cправі № 5026/1357/2012(925/229/24), від 09 червня 2021 року у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 13 жовтня 2020 року у справі № 917/273/20, від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов'язано із предметом позову.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-14128ав23).
У справі, що переглядається, предметом спору є визнання зобов'язання за попереднім договором виконаним, визнання прав на квартиру та зобов'язання укласти договір купівлі-продажу. Вимог про стягнення грошових коштів на будь-якій правовій підставі позовна заява не містить.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що накладення арешту на грошові кошти відповідача не забезпечить виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача у випадку задоволення позовних вимог. Оскільки у даному випадку накладення арешту на грошові кошти не є співмірним із заявленими позовними вимогами, у задоволення заяви про забезпечення позову в цій частині слід відмовити.
Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, а також додані до заяви документи, суд першої інстанції дійшов у цілому правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, однак, колегія суддів не погоджується з підставами такої відмови, тому ухвала суду підлягає зміні шляхом викладу її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч.ч.1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2026 року - зміні, в мотивувальній частині шляхом викладу її в редакції цієї постанови.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шабан Наталією Василівною задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2026року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст складено 11 травня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома