12 травня 2026 року
м. Київ
справа № 463/6871/24
провадження № 61-11697св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Львівська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції у Львівській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Личаківського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року у складі судді Мармаша В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18 червня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12020140040000959 за заявою керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «РУШ» (далі - ТОВ «РУШ»), магазин «ЄВА-1517» Заїки О. В. про злочин, а саме крадіжку рідкої підводки для очей «Лореаль Матт Сігнатюр», в якому вона була підозрюваною, а надалі - обвинуваченою.
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 07 липня 2023 року у справі № 463/7146/20, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, її визнано невинуватою за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у зв'язку з недоведеністю вчинення обвинуваченою вказаного кримінального правопорушення.
Таким чином, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачка перебувала під слідством 41 місяць та 23 дні, що є підставою для виплати їй компенсації в розмірі 298 200,00 грн, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, що з 01 січня 2024 року становить 7 100 00 грн.
Посилаючись на те, що незаконні дії працівників органів досудового слідства та прокуратури спричинили негативні наслідки для її репутації, оскільки родичі та друзі протягом часу перебування позивачки під судом та слідством вважали, що вона вчинила злочин, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачів на її користь на відшкодування моральної шкоди 350 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 282 343,33 грн на відшкодування моральної шкоди.
Судовий збір компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стягнено з Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу по 5 000,00 грн з кожного.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Урахувавши ступінь душевних страждань ОСОБА_1 та їх тривалість
(39 місяців та 23 дні), у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, а також принципи розумності та справедливості, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачці моральної шкоди у розмірі 282 343,33 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, урахувавши принципи розумності та справедливості, а також складність справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 40 000,00 грн до 10 000,00 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У вересні 2025 року керівник Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Як підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі 464/3789/17, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Посилається відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 8 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», зокрема щодо застосування розміру мінімальної заробітної плати на рівні 1 600,00 грн, як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду, у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність таких умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер; наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями та завданою шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення таких умов покладається на позивача.
ОСОБА_1 не довела факту заподіяння їй моральних страждань, причинно-наслідкового зв'язку між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодою.
Вирішуючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, у кожному конкретному випадку встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.
При визначенні розміру моральної шкоди суди не врахували, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, а тому суди помилково виходили із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої цим законом (7 100,00 грн).
Крім того, визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт)та не відповідає принципу справедливості.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 липня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Черкаської обласної прокуратуриз підстав, визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Шполянського районного суду Черкаської області матеріали цивільної справи № 710/228/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання керівника Черкаської обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 липня 2024 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року відмовлено.
У жовтні 2024 року матеріали справи № 710/228/24 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 18 червня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12020140040000959 за заявою керівника ТОВ «РУШ», магазин «ЄВА-1517» Заїки О. В. про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за частиною першою статті 185 КК України.
30 липня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною першою статті 185 КК України.
31 липня 2020 року кримінальне провадження № 12020140040000959 направлено до Личаківського районного суду м. Львова з обвинувальним актом щодо
ОСОБА_1 .
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 07 липня 2023 року у справі № 463/7146/20, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного
суду від 21 листопада 2023 року, її визнано невинуватою за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою
статті 185 КК України та виправдано на підставі пункту 2 частини першої
статті 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення обвинуваченою вказаного кримінального правопорушення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно із пунктом 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдовувального вироку суду.
Частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 набула право на відшкодування шкоди відповідно до
пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури
і суду», оскільки вироком Личаківського районного суду м. Львова від 07 липня 2023 року(справа № 463/7146/20), який набрав законної сили 21 листопада 2023 року, її визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.
Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій при визначенні розміру моральної шкоди не врахували, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн.
Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020,
від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносилися.
Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на
рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі (постанови Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21, від 12 березня 2025 року у справі № 707/564/24).
Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу (10 000,00 грн), є співмірними зі складністю справи й обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник