12 травня 2026 року
м. Київ
справа № 157/1113/25
провадження № 61-5177ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А.,
розглянувши касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 20 березня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», Приватного акціонерного товариства «Волиньобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут», Товариства
з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
про усунення перешкод у користуванні житлом та зобов'язання надати комунальні послуги,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:
- зобов'язати відповідача ОСОБА_2 припинити дії, що перешкоджають йому
в користуванні жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; утриматися від звернень до постачальників комунальних послуг з вимогами про припинення/відключення газо- та електропостачання без його письмової згоди; не вчиняти будь-яких інших дій, спрямованих на обмеження його
у можливості користування житлом та комунальними послугами; не перешкоджати укладенню ним договорів на надання комунальних послуг;
- зобов'язати відповідача ТОВ «Газорозподільні мережі України» протягом 5 днів
з набрання рішенням законної сили: відновити газопостачання за адресою:
АДРЕСА_1 ; укласти або відновити договір на постачання комунальних послуг з ним як законним споживачем
та фактичним платником; забезпечити безперебійне надання комунальних послуг відповідно до чинних тарифів та нормативів;
- зобов'язати відповідача ПрАТ «Волиньобленерго» протягом 5 днів з набрання рішенням законної сили: відновити електропостачання за адресою: АДРЕСА_1 ; укласти або відновити договір
на постачання електроенергії з ним як законним споживачем та фактичним платником; забезпечити безперебійне надання послуг відповідно до чинних тарифів,
- зобов'язати відповідача ТОВ «Волиньелектрозбут» протягом 5 робочих днів
з моменту технічного відновлення розподілу електроенергії до житла за адресою: АДРЕСА_1 : укласти з ним договір постачання електричної енергії як з побутовим споживачем; відкрити особовий рахунок на його ім'я; активувати точку комерційного обліку; забезпечити фактичне постачання електроенергії за діючими тарифами;
- зобов'язати відповідача ТОВ «ГПК «Нафтогаз України» протягом 5 робочих днів
з моменту технічного відновлення можливості розподілу природного газу (установка вузла обліку та пуск газу оператором ГРМ): укласти з ним договір постачання природного газу як з побутовим споживачем; відкрити особовий рахунок на його ім'я; забезпечити фактичне постачання газу за чинними тарифами;
- визнати протиправними та скасувати рішення відповідачів
про припинення/відключення газо- та електропостачання за адресою: АДРЕСА_1 , прийняті за зверненням
ОСОБА_2 без врахування прав та інтересів фактичного споживача послуг;
- визнати за ним право на укладання договорів про надання комунальних послуг
як законним споживачем та користувачем;
- судові витрати покласти на відповідачів пропорційно до задоволених вимог.
Камінь-Каширський районний суд Волинської області рішенням від 22 січня
2026 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Зобов'язав ПрАТ «Волиньобленерго» та ТОВ «Волиньелектрозбут» забезпечити надання послуг по електропостачанню (розподілу та постачанню електричної енергії) відповідно до чинних тарифів та нормативів у житловому будинку
за адресою: АДРЕСА_1 .
У решті позову відмовив.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 20 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області
від 22 січня 2026 року визнав неподаною і повернув особі, яка її подала.
Волинський апеляційний суд постановою апеляційні скарги
ТОВ «Волиньелектрозбут» та ПрАТ «Волиньобленерго» задовольнив.
Скасував рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області
від 22 січня 2026 року в частині задоволених позовних вимог до ПрАТ «Волиньобленерго», ТОВ «Волиньелектрозбут» про усунення перешкод
у користуванні житлом та зобов'язання надати комунальні послуги скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Волиньобленерго»,
ТОВ «Волиньелектрозбут» про усунення перешкод у користуванні житлом
та зобов'язання надати комунальні послуги відмовив.
В решті рішення залишив без змін.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
18 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав
до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Волинського апеляційного суду
від 20 березня 2026 року у зазначеній справі.
Касаційна скарга отримана судом та зареєстрована за вх. № 12140/0/220-26
від 20 квітня 2026 року та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями призначена судді-доповідачу Пророку В. В.
18 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав
до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у зазначеній справі.
Касаційна скарга отримана судом та зареєстрована за вх. № 12147/0/220-26
від 20 квітня 2026 року та відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду передана судді-доповідачу Пророку В. В.
Верховний Суд ухвалою від 04 травня 2026 року задовольнив заяву Пророка В. В. про самовідвід.
Відвів суддю Верховного Суду Пророка В. В. від розгляду касаційних скарг ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 20 березня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Газорозподільні мережі України»,
ПрАТ «Волиньобленерго», ТОВ «Волиньелектрозбут», ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про усунення перешкод у користуванні житлом
та зобов'язання надати комунальні послуги.
Матеріали касаційних скарг ОСОБА_1 у зазначеній справі передав на повторний автоматизований розподіл.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 травня 2026 року справа передана судді-доповідачу Литвиненко І. В.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те,
що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом
(пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове
до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ, що виникають
з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів
та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274,
389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних
на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом позову у цій справі є вимоги про усунення перешкод у користуванні житлом та зобов'язання надати комунальні послуги.
З огляду на характер спірних правовідносин, зазначена справа є малозначною справою. Справа є незначної складності, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.
Отже судові рішення у цій справі за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
За таких обставин ухвалені у цій справі судові рішення можуть бути оскаржені
в касаційному порядку виключно за наявності випадків, передбачених
пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктами «а», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики,
якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, а також суд першої інстанції відніс
цю справу до категорії малозначних помилково.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає,
що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний
від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано
не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також, заявник посилається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що справа має виняткове значення для нього та становить значний суспільний інтерес.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси широкого кола фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює
ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави,
її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України, тощо.
Проте касаційна скарга не містить належного обґрунтування, яке б свідчило
про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи і вказувало б на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення
для суспільства.
Стосовно посилання на виняткове значення для заявника цієї справи, то слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно
на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає
її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи
для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскарженими судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи
як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони
щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Предметом позову у цій справі є вимоги про усунення перешкод у користуванні житлом та зобов'язання надати комунальні послуги, що не представляє складності, а тому справа є малозначною і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому доводи касаційної скарги, що суд відніс справу до категорії малозначних помилково
є безпідставними.
Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу,
з оскарженими судовими рішеннями, і, відповідно, не свідчить, що суд відніс справу до категорії малозначних помилково, а тому не є підставою для відкриття касаційного провадження згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Враховуючи наведене доводи касаційної скарги про те, що справа
не є малозначною, є необґрунтованими. Крім того сам заявник зазначає
про випадки, передбачені підпунктами «а», «в», «г» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено. Підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга також не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК
України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує
належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб,
так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник
не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою
судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання
та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено,
а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц).
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи,
а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив передбачених законом підстав для перегляду оскаржених судових рішень у касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи
на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації,
коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду інші клопотання заявника.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 20 березня 2026 року
та постанову Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства
з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», Приватного акціонерного товариства «Волиньобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про усунення перешкод
у користуванні житлом та зобов'язання надати комунальні послуги.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
А. А. Калараш