14 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/19433/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
розглянувши заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про відвід судді Студенця В.І. від розгляду
справи №910/19433/20
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11
про стягнення 125 454 220, 13 грн,
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р. від 07.05.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 у справі №910/19433/20 та призначено до розгляду справу на 10.06.2026.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 13.05.2026 подав до Верховного Суду заяву про відвід судді - Студенця В.І. від розгляду справи №910/19433/20.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/19433/20 між суддями від 14.05.2026 у зв'язку з відрядженням судді Кібенко О.Р. її замінено на суддю Кондратову І.Д.
Заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відвід судді мотивовано тим, що суддя Верховного Суду Студенець В. І. є постійним учасником судових колегій під час розгляду Верховним Судом позовних заяв Фонду гарантування. На переконання заявника у цього судді вже склалися певні суб'єктивні внутрішні переконання щодо правовідносин, які виникли між Фондом і відповідачами (посадовими особами ПАТ "Ерде Банк"), що може зашкодити всебічному, повному, неупередженому й об'єктивному розгляду цієї справи та суперечить статтям 7, 13, 14 ГПК України. Суддя Студенець В.І. входив до складу колегій суддів, зокрема у справах №910/9833/21, №910/4149/21, №910/12955/20, №916/1489/22, №904/3867/21, №910/10354/21, №910/13722/22, №910/10354/21, у яких системно висловлював окрему думку, в якій не погоджується із правовими висновками, викладеними у постановах у справах де задоволено позови Фонду гарантування вкладів або ж скасовує рішення на користь Фонду, вибірково застосовуючи судову практику. Зазначене вказує на формування у судді заздалегідь упередженого ставлення до позовів Фонду, що робить неможливим розгляд цієї справи неупередженим судом. Наразі немає судового рішення, яке було б ухвалено вказаним суддею, яким би позовні вимоги Фонду гарантування були задоволені, або залишені в силі рішення судів попередніх інстанцій про задоволення його вимог. Суддя постійно заявляє окремі думки, не погоджуючись із рішеннями своїх колег про правильність і законність задоволення вимог Фонду. Суддя Студенець В.І. протидіє задоволенню позовних вимог Фонду, незважаючи на існування правових висновків Верховного Суду на користь Фонду (серед яких, висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду) у аналогічних справах, повністю ігноруючи їх. Додатковою обставиною яка може викликати у стороннього спостерігача сумнів у неупередженості чи об'єктивності судді Верховного Суду при подальшому розгляді цієї справи є той факт, що Фонд 19.02.2026 подав до Вищої ради правосуддя Дисциплінарну скаргу щодо судді Верховного Суду Студенця В.І. (єдиний унікальний номер справи 93/0/13-26 від 23.02.2026).
З огляду на зазначені обставини заявник вважає, що з метою забезпечення довіри учасників справи №910/19433/20 до судових рішень, наявна необхідність задоволення його заяви про відвід судді Верховного Суду Студенця В. І. від розгляду цієї справи з підстав визначених пунктом 5 частини першої статті 35 ГПК України.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтями 35, 36 ГПК України.
Відповідно до частин другої та третьої статті 38 ГПК України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід повинен бути вмотивованим.
Частиною першою статті 35 ГПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Наведеними нормами передбачено обов'язкові підстави для відводу (самовідводу) судді. Втім, посилання на відповідну обставину повинно бути обґрунтованим, а сама обставина - такою, що дійсно викликає сумнів в неупередженості або об'єктивності судді, колегії суддів.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 9901/22/17).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має встановлюватися згідно з:
- "об'єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду; позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
- "суб'єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій, поведінки судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність; особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
При цьому особиста безсторонність суду, як суб'єктивний критерій, презюмується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі "Білуха проти України" від 09.11.2006).
Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів:
- чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див. пункти 27, 28, З0 рішення у справі "Fey v. Austria" від 24.02.1993; пункт 42 рішення у справі "Wettstein v. Switzerland", №33958/96, ЄСПЛ 2000-ХІІ);
- чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі (пункт 64 рішення у справі "Бочан проти України", від 03.05.2007 №7577/02);
- окремо від поведінки суддів необхідно визначити, чи існували переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (пункти 29, 31 рішення ЄСПЛ від 15.07.2010 у справі "Газета "Україна-центр" проти України");
- чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (пункт 38 рішення у справі "Pullarv. United Kingdom" від 10.06.1996).
З аналізу підпункту 5 частини першої статті 35 ГПК України та статті 6 Конвенції вбачається, що особиста неупередженість судді є презумпцією, законодавством не встановлюється вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ'єктивність та упередженість судді, однак такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді згідно з підпунктом 5 частини першої статті 35 ГПК України, а сама обставина - такою, що дійсно викликає сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена за вказаною обставиною саме заявником з огляду на приписи частини четвертої статті 38 ГПК України, адже об'єктивний критерій вимагає оцінки реальних та фактичних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Доводи Фонду у заяві про відвід по суті зводяться лише до незгоди з ухваленими Верховним Судом за участю судді Студенця В.І. постановами, висловленими ним окремими думками, тоді як норми частини четвертої статті 35 ГПК України визначають, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, не може бути підставою для відводу.
Рішення або окрема думка в іншій справі, висловлена публічно думка щодо юридичного питання (правова оцінка), висловлена, зокрема, і у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя, а в протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ згодом.
Сама по собі незгода Фонду з постановами Верховного Суду, ухваленими за участю судді Студенця В.І., і висловленими ним окремими думками не свідчить про його упередженість, необ'єктивність чи заінтересованість та відповідно до названих вище норм ГПК України не є підставою для його відводу від розгляду цієї справи.
Стосовно наявності дисциплінарної скарги, поданої Фондом щодо судді Студенця В.І., то Суд виходить з того, що звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачене законом з метою інформування Вищої ради правосуддя як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти й обставини неналежної поведінки судді та є правом сторони.
Чинним законодавством не передбачено жодних обмежень щодо права будь-якої особи на звернення із дисциплінарною скаргою до Вищої ради правосуддя.
Звертаючись до Вищої ради правосуддя з дисциплінарною скаргою, особа відповідно до вимог частини другої статті 107 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" на власний розсуд визначає конкретні відомості, які, на її переконання, могли б свідчити про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, та вказує фактичні дані (свідчення, докази), що, на її думку, підтверджують зазначені у дисциплінарній скарзі відомості.
Водночас написання та подання дисциплінарної скарги не є беззаперечними доказами наявності у діях судді (чи суддів) ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, адже особа лише на власний розсуд визначає конкретні відомості, які, на її переконання, могли б свідчити про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, а тому не є і обставиною та/чи доказом особистої небезсторонності судді Студенця В.І. та/чи бути іншою обставиною, яка викликає сумнів у неупередженості або об'єктивності судді з підстав наведених у пункті 5 частини першої статті 35 ГПК України.
Отже, подання учасником справи дисциплінарної скарги до Вищої ради правосуддя щодо судді Студенця В.І. також не свідчить про його упередженість, необ'єктивність чи заінтересованість та не є підставою для відводу відповідно до норм ГПК України.
Згідно з частиною третьою статті 39 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Колегія суддів вважає, що доводи, викладені у заяві про відвід судді - Студенця В.І. є необґрунтованими, тому касаційна скарга та заява про відвід відповідно до частини третьої статті 39 Господарського процесуального кодексу України підлягають передачі на авторозподіл для визначення судді для вирішення питання щодо розгляду даної заяви.
Керуючись статтями 35, 39, 234 Господарського процесуального кодексу України, Суд,-
1.Заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відвід судді Студенця В.І. від розгляду справи № 910/19433/20 визнати необґрунтованою.
2.Передати матеріали касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 у справі №910/19433/20 на автоматизований розподіл для визначення судді з розгляду заяви про відвід судді Студенця В. І. у цій справі.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
І. Кондратова