14.05.2026 м. Дніпро Справа № 908/3235/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),
суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В.,
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,
Представники сторін:
від позивача (апелянта): не з'явився;
від відповідача: Гриценко В.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЕНХОЛ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 (суддя Лєскина І.Є.)
у справі № 908/3235/25
за позовом: Приватного підприємства "ЕНХОЛ", м. Київ
до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», м. Київ в особі філії Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», Запорізька обл., м. Енергодар
про стягнення 1 619 200 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
У жовтні 2025 року Приватне підприємство «ЕНХОЛ» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» про стягнення збитків у розмірі 1 619 200 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Державним підприємством «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» та Приватним підприємством «ЕНХОЛ» був укладений договір № 75/217-20/48-121-01-20-10022 від 29.12.2020, за умовами якого позивач надавав відповідачу послуги з ремонту і технічного обслуговування охолоджувальних установок та систем кондиціювання повітря об'єктів ВП «ЗАЕС».
Позивач зазначав, що у 2021 році ним були належним чином надані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 39 856 474, 80 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання наданих послуг. Водночас відповідач свої грошові зобов'язання виконав неналежним чином та здійснив лише часткову оплату наданих послуг, у зв'язку з чим утворилась значна заборгованість.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем розрахунків за договором № 75/217-20 він не мав можливості своєчасно виконати власні грошові зобов'язання за договором поставки № 18/05 від 18.05.2021, укладеним між ПП «ЕНХОЛ» та ТОВ «Люкс-Техніка».
Позивач вказував, що відповідно до умов договору поставки ним було взято на себе обов'язок здійснити 100% попередню оплату товару у сумі 1 600 000 грн, однак у визначений договором строк така оплата проведена не була, у зв'язку з чим виникло прострочення виконання грошового зобов'язання. У подальшому право вимоги за вказаним договором було відступлено ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція», яке звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ПП «ЕНХОЛ» про стягнення заборгованості.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/1144/25 з Приватного підприємства «ЕНХОЛ» на користь ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція» було стягнуто 1 600 000 грн та 19 200 грн судового збору, які позивачем у подальшому сплачені добровільно.
На думку позивача, зазначені кошти є реальними збитками у розумінні статей 22, 623 Цивільного кодексу України, які виникли саме внаслідок порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих послуг. Позивач вважав, що між простроченням відповідача за договором № 75/217-20 та подальшим стягненням з нього 1 619 200 грн існує прямий причинно-наслідковий зв'язок, оскільки за умови належного виконання відповідачем своїх зобов'язань позивач мав би фінансову можливість своєчасно виконати свої обов'язки перед контрагентом за договором поставки.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25 у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «ЕНХОЛ» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» про стягнення 1 619 200 грн збитків відмовлено повністю.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника, збитків, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, а також вини особи, яка допустила порушення зобов'язання.
Судом встановлено, що між сторонами дійсно існували договірні правовідносини за договором №75/217-20/48-121-01-20-10022 від 29.12.2020, а відповідач допустив прострочення виконання грошових зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг, що також підтверджується рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.06.2023 у справі № 908/1966/22.
Разом з тим суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності належного причинно-наслідкового зв'язку між простроченням відповідача за договором № 75/217-20 та понесеними позивачем витратами у розмірі 1 619 200 грн, які були стягнуті з нього на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/1144/25.
Суд виходив із того, що договір поставки № 18/05 від 18.05.2021 між ПП «ЕНХОЛ» та ТОВ «Люкс-Техніка» був укладений позивачем самостійно та на власний підприємницький ризик, а умови такого договору, зокрема щодо 100% попередньої оплати товару та відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, були погоджені сторонами добровільно.
Суд зазначив, що на момент укладення договору поставки позивачу вже було відомо про наявність прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором № 75/217-20, що підтверджується наявним у матеріалах справи листуванням сторін щодо затримки розрахунків та фінансових труднощів відповідача.
При цьому суд дійшов висновку, що укладення позивачем договору поставки та прийняття на себе відповідних договірних зобов'язань не перебувало у безпосередньому причинному зв'язку з діями відповідача, а заявлені до стягнення суми не є об'єктивним, неминучим та прямим наслідком порушення відповідачем своїх договірних обов'язків.
Суд також зазначив, що умовами договору № 75/217-20 не було передбачено обов'язку відповідача здійснювати оплату наданих послуг саме для забезпечення можливості позивача виконувати власні зобов'язання перед третіми особами, а позивачем не доведено, що саме прострочення відповідача спричинило неможливість виконання ним умов договору поставки № 18/05.
Оцінюючи доводи позивача щодо наявності збитків, суд звернув увагу на те, що договір поставки № 18/05 не був розірваний, а стягнуті з позивача кошти виникли у зв'язку з невиконанням ним власного грошового зобов'язання перед контрагентом за окремим цивільно-правовим договором.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про недоведеність позивачем усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування збитків, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25, Приватне підприємство «ЕНХОЛ» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» збитків у розмірі 1 619 200 грн задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги Приватне підприємство «ЕНХОЛ» зазначає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25 є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, а викладені у ньому висновки, на думку скаржника, не відповідають встановленим обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.
Апелянт вказує, що позовні вимоги були заявлені про стягнення збитків, спричинених порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань у частині своєчасної та повної оплати наданих послуг. Скаржник зазначає, що неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання призвело до виникнення у ПП «ЕНХОЛ» заборгованості перед іншим суб'єктом господарювання за договором поставки, яка у подальшому була стягнута з позивача на підставі судового рішення, а тому заявлені до стягнення кошти є реальними майновими втратами позивача.
Позивач не погоджується з висновком суду про те, що його обізнаність на момент укладення договору поставки з ТОВ «Люкс-Техніка» щодо наявної затримки у виконанні відповідачем грошових зобов'язань може виключати причинно-наслідковий зв'язок між порушенням відповідача та понесеними позивачем збитками. На думку апелянта, сам по собі факт обізнаності кредитора про прострочення боржника не означає ні відсутності у боржника обов'язку належного виконання свого грошового зобов'язання, ні відсутності причинного зв'язку між таким порушенням і негативними майновими наслідками для кредитора.
Скаржник зазначає, що чинне законодавство не ставить право кредитора на відшкодування збитків у залежність від того, чи знав він про попередні порушення боржника на момент укладення іншого правочину. Вирішальним, на думку апелянта, є те, чи були заявлені до стягнення витрати об'єктивним наслідком невиконання або неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання. При цьому апелянт посилається на положення статей 22 та 623 Цивільного кодексу України, відповідно до яких особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Крім того, апелянт вважає помилковим посилання місцевого господарського суду на те, що підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання на власний ризик. На думку скаржника, ризиковий характер підприємницької діяльності не усуває обов'язку сторони договору належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання та не виключає можливості покладення на таку сторону наслідків порушення зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків.
Скаржник зазначає, що із системного аналізу статей 22, 526, 611, 623, 629 Цивільного кодексу України вбачається обов'язок сторони договору виконувати свої зобов'язання належним чином, а у разі їх порушення - нести встановлені законом наслідки. Тому, на переконання скаржника, місцевий господарський суд безпідставно підмінив встановлення юридично значущих обставин, необхідних для з'ясування причинно-наслідкового зв'язку, загальним посиланням на «власний ризик» підприємницької діяльності та обізнаність позивача про прострочення відповідача.
Також апелянт заперечує висновок суду про те, що умовами договору № 75/217-20 не було передбачено обов'язку відповідача здійснювати оплату наданих послуг саме для можливості закупівлі позивачем товару та перерахування коштів на користь ТОВ «Люкс-Техніка». Апелянт вважає, що відсутність у договорі спеціальної умови про подальше використання отриманих від відповідача коштів не може свідчити про відсутність відповідальності відповідача за наслідки власного прострочення.
На думку скаржника, цивільне законодавство не пов'язує можливість стягнення збитків із наявністю в договорі окремо погодженого цільового призначення коштів, які підлягають сплаті боржником. Предметом доказування у цій справі, як зазначає скаржник, була не наявність у договорі № 75/217-20 умови про «цільове» використання платежу, а встановлення того, чи спричинило непроведення відповідачем розрахунків реальні майнові втрати позивача у розмірі 1 619 200 грн.
Апелянт також не погоджується з висновком суду про недоведеність того, що саме невиконання відповідачем договору № 75/217-20 спричинило неможливість виконання позивачем своїх обов'язків перед ТОВ «Люкс-Техніка». На думку скаржника, питання причинного зв'язку не може вирішуватись формально лише через аналіз змісту одного договору, а має встановлюватися шляхом оцінки всієї сукупності доказів у справі.
Позивач зазначає, що для правильного вирішення спору суд повинен був дослідити, чи існувало прострочене грошове зобов'язання відповідача перед позивачем, коли саме настав строк його виконання, який розмір заборгованості залишився несплаченим, а також чи збігалися ці строки з моментом виникнення у позивача обов'язку здійснити оплату на користь ТОВ «Люкс-Техніка». Саме така оцінка, на думку апелянта, дозволяла встановити наявність або відсутність причинно-наслідкового зв'язку між порушенням відповідача та негативними майновими наслідками для позивача.
Скаржник наголошує, що фінансова можливість виконання ним власного зобов'язання перед ТОВ «Люкс-Техніка» повинна оцінюватися на момент, коли таке зобов'язання мало бути виконано, тобто у травні 2021 року згідно з умовами договору поставки № 18/05. Апелянт зазначає, що на цей час відповідач уже прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором № 75/217-20, оскільки послуги за період із січня по червень 2021 року були надані та прийняті відповідачем, однак оплачені лише частково.
Крім того, апелянт вказує, що суд недостатньо мотивував висновок про ненадання позивачем належних та допустимих доказів. На думку скаржника, суд не зазначив, які саме докази, подані позивачем, були відхилені, чому вони визнані неналежними чи недопустимими та з яких причин не підтверджують заявлених обставин. У зв'язку з цим скаржник вважає, що суд обмежився загальним висновком про недоведеність позовних вимог без належного аналізу взаємозв'язку між наявними у справі доказами.
Також позивач не погоджується з висновком суду про те, що договір поставки товару № 18/05 від 18.05.2021 не розірваний, а тому ПП «ЕНХОЛ» може вимагати виконання зобов'язань з поставки товару. Апелянт зазначає, що стягнуті з нього грошові кошти у сумі 1 600 000 грн були стягнуті не як оплата за товар, а як штрафна санкція, прямо передбачена умовами договору № 18/05 від 18.05.2021.
Скаржник посилається на пункт 6.5 договору поставки, відповідно до якого у випадку прострочення оплати у встановлений договором строк понад 60 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% вартості неоплаченої в строк партії товару. У зв'язку з цим апелянт вважає, що зазначена сума є мірою цивільно-правової відповідальності ПП «ЕНХОЛ» за невиконання грошового зобов'язання у встановлений строк, а не виконанням чи продовженням виконання основного зобов'язання за договором поставки.
Окремо апелянт заперечує висновок суду про те, що укладення позивачем з третьою особою договору поставки стало результатом самостійних ініціативних дій самого позивача, здійснених на власний ризик, з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку. На думку скаржника, факт укладення договору з метою отримання прибутку не може сам по собі свідчити про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між порушенням відповідача та заявленими до стягнення збитками.
Позивач зазначає, що прагнення отримання прибутку є звичайною метою господарської діяльності і не може розцінюватися як обставина, яка виключає відповідальність іншої сторони за порушення власного грошового зобов'язання. На думку апелянта, самостійність у здійсненні господарської діяльності не усуває відповідальності контрагента за неналежне виконання ним своїх договірних обов'язків і не виключає можливості відшкодування збитків, якщо вони виникли саме як наслідок такого порушення.
Крім того, скаржник вважає, що матеріалами справи підтверджується наявність усіх елементів складу цивільно-правової відповідальності відповідача, необхідних для відшкодування збитків. Збитками апелянт вважає грошові кошти у розмірі 1 619 200 грн, стягнуті з нього рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/1144/25 та фактично сплачені ним на користь ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція».
Протиправну поведінку відповідача апелянт вбачає у несвоєчасному виконанні відповідачем договірних зобов'язань за договором №75/217-20 у частині своєчасної та повної оплати наданих ПП «ЕНХОЛ» послуг. Причинно-наслідковий зв'язок, на думку скаржника, полягає у тому, що неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання безпосередньо спричинило неможливість своєчасного виконання позивачем зобов'язання перед ТОВ «Люкс-Техніка» за договором № 18/05 від 18.05.2021 у частині здійснення попередньої оплати, що в подальшому стало підставою для стягнення з позивача відповідної суми у судовому порядку.
Вину відповідача апелянт обґрунтовує свідомим невиконанням прийнятого на себе договірного обов'язку щодо оплати наданих послуг, незважаючи на настання строків виконання такого зобов'язання згідно з підписаними сторонами актами здачі-приймання наданих послуг. При цьому скаржник зазначає, що законодавство України не покладає на позивача обов'язок доведення вини відповідача у завданні шкоди, оскільки діє презумпція вини, а тому саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Також апелянт посилається на те, що суд не врахував правові позиції Верховного Суду щодо необхідності встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи та завданими збитками, зокрема, викладені у постановах Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19 та від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, а також щодо презумпції вини заподіювача шкоди.
Узагальнюючи наведене, скаржник вважає, що суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, неналежним чином оцінив подані позивачем докази, дійшов передчасного висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між порушенням відповідачем договірних зобов'язань та заявленими збитками, неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи.
08.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЕНХОЛ», у якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі №908/3235/25 без змін.
У поданому відзиві відповідач зазначав, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до перекладення на відповідача негативних наслідків невиконання ПП «ЕНХОЛ» власних договірних зобов'язань перед третьою особою у межах окремих цивільно-правових відносин, стороною яких АТ «НАЕК «Енергоатом» не було та не могло впливати на їх зміст, умови чи обсяг відповідальності сторін.
Відповідач наголошував, що заявлені до стягнення 1 619 200 грн не можуть вважатися збитками у розумінні статей 22, 623 Цивільного кодексу України, оскільки такі кошти виникли не внаслідок безпосереднього порушення відповідачем своїх договірних обов'язків, а у зв'язку з невиконанням самим позивачем умов договору поставки №18/05 від 18.05.2021, укладеного між ПП «ЕНХОЛ» та ТОВ «Люкс-Техніка». На думку відповідача, між простроченням виконання грошового зобов'язання за договором №75/217-20/48-121-01-20-10022 від 29.12.2020 та подальшим стягненням з позивача коштів за рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/1144/25 відсутній належний прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Також Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» звертає увагу на те, що договір поставки № 18/05 від 18.05.2021 був укладений позивачем самостійно, на власний підприємницький ризик та з метою досягнення економічного результату. Відповідач зазначав, що саме ПП «ЕНХОЛ» погодило умови щодо 100% попередньої оплати товару, строки проведення розрахунків та наслідки їх порушення, у тому числі відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому негативні наслідки невиконання таких умов не можуть автоматично покладатися на іншого контрагента позивача.
Крім того, у відзиві зазначено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме прострочення відповідача у виконанні грошових зобов'язань за договором №75/217-20 унеможливило виконання ПП «ЕНХОЛ» власних зобов'язань перед ТОВ «Люкс-Техніка». Відповідач вказував, що позивач не довів відсутності інших джерел фінансування, не надав доказів неможливості залучення кредитних коштів, зміни умов договору поставки, відтермінування платежу або вжиття інших заходів, спрямованих на уникнення чи мінімізацію негативних наслідків.
Відповідач також посилався на те, що упродовж 2022- 2024 років ПП «ЕНХОЛ» отримувало грошові кошти від АТ «НАЕК «Енергоатом» на виконання рішень суду та часткове погашення заборгованості, що, на думку відповідача, спростовує твердження позивача про повну фінансову неспроможність виконати власні договірні зобов'язання перед ТОВ «Люкс-Техніка».
Окремо відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на зміст рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/1144/25, зазначаючи, що у межах вказаної справи з ПП «ЕНХОЛ» було стягнуто 1 600 000 грн не як штрафну санкцію, а як суму невиконаного грошового зобов'язання за договором поставки №18/05 від 18.05.2021. При цьому відповідач наголошував, що сам договір поставки не був розірваний, а тому спірні кошти виникли саме у зв'язку з невиконанням позивачем власного договірного обов'язку щодо здійснення попередньої оплати товару.
У відзиві також зазначалося, що відсутність у позивача необхідних грошових коштів не є підставою для звільнення його від виконання власних договірних зобов'язань, а посилання апелянта на неналежне виконання відповідачем договору № 75/217-20 не спростовує того факту, що правовідносини за договором поставки № 18/05 були самостійними та окремими відносинами між іншими суб'єктами господарювання.
Крім того, відповідач зазначав, що умовами договору № 75/217-20 не передбачалося цільового характеру платежів та не встановлювався обов'язок відповідача забезпечувати можливість фінансування позивачем інших господарських операцій або виконання ним договорів з третіми особами. На думку відповідача, позивач фактично намагається покласти на АТ «НАЕК «Енергоатом» ризики власної господарської діяльності та наслідки прийнятих ним управлінських рішень.
Узагальнюючи наведене, відповідач вважає, що суд повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив відсутність необхідного причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заявленими до стягнення коштами, належним чином оцінив подані сторонами докази та правильно застосував положення статей 22, 509, 623 Цивільного кодексу України, а також статей 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЕНХОЛ» у справі № 908/3235/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрейчука Л.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Віннікова С.В., Левшиної Г.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЕНХОЛ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі №908/3235/25 залишено без руху у зв'язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі та ненаданням доказів направлення копії апеляційної скарги іншому учаснику справи.
21.04.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «ЕНХОЛ» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано відповідні докази виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ЕНХОЛ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25, витребувано матеріали справи з Господарського суду Запорізької області та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 14.05.2026.
01.05.2026 матеріали справи № 908/3235/25 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
08.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просив апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЕНХОЛ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25 без змін.
Частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених законом.
14.05.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Встановлені судом обставини справи.
Судом встановлено, що 29.12.2020 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (Замовник) та Приватним підприємством «ЕНХОЛ» (Виконавець) укладено договір №75/217-20/48-121-01-20-10022, за умовами якого позивач зобов'язався у період січень-грудень 2021 року надавати відповідачу послуги за кодом ДК 021:2015 - 50730000-1 «Послуги з ремонту і технічного обслуговування охолоджувальних установок», а відповідач - приймати та оплачувати надані послуги.
Відповідно до пункту 2.1 договору вартість послуг встановлювалась на підставі акцептованої замовником цінової пропозиції виконавця та складала 79 680 000 грн, у тому числі ПДВ 13 280 000 грн. Згідно з пунктом 2.2 договору оплата наданих послуг мала здійснюватися протягом 60 календарних днів з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Колегією суддів встановлено, що у період з січня по червень 2021 року Приватним підприємством «ЕНХОЛ» були надані, а ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС» прийняті послуги на загальну суму 39 856 474, 80 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання наданих послуг № 01/21 від 31.01.2021, № 04/21 від 28.02.2021, № 05/21 від 31.03.2021, № 07/21 від 30.04.2021, № 08/21 від 31.05.2021 та № 09/21 від 30.06.2021.
Разом із цим судом встановлено, що відповідач належним чином свої грошові зобов'язання за договором № 75/217-20 не виконав та здійснив лише часткову оплату наданих послуг у розмірі 166 702, 48 грн, у зв'язку з чим станом на 31.07.2022 заборгованість відповідача перед позивачем складала 39 689 772, 32 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою ПП «ЕНХОЛ» від 31.07.2022 № 09-25/22.
Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами велося листування щодо несвоєчасного проведення розрахунків за договором. Так, листом № 01-1945/14-вих від 15.02.2021 ДП «НАЕК «Енергоатом» повідомляло позивача про наявні фінансові труднощі із виконанням договірних зобов'язань та пропонувало узгодити графік погашення заборгованості. Листом № 42-28/7381 від 30.03.2021 ВП «ЗАЕС» повідомляв про подання заявки щодо виділення коштів для проведення розрахунків із ПП «ЕНХОЛ», а листом № 42-28/11436 від 14.05.2021 - про причини несвоєчасних розрахунків та проведення часткової оплати.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.06.2023 у справі № 908/1966/22 позов Приватного підприємства «ЕНХОЛ» до ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС» про стягнення заборгованості за договором № 75/217-20 було задоволено. З відповідача стягнуто 39 689 772, 32 грн основного боргу, 1 714 387, 29 грн 3% річних, 11 919 997,35 грн інфляційних втрат та 764 236,34 грн судового збору. Зазначене рішення виконано у примусовому порядку.
Крім того, судом встановлено, що 18.05.2021 між Приватним підприємством «ЕНХОЛ» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Люкс-Техніка» (постачальник) укладено договір поставки № 18/05, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця обладнання, а покупець - прийняти та оплатити його.
Як вбачається із заявки-специфікації від 18.05.2021 до договору поставки № 18/05, сторони погодили поставку двох холодильних компресорів загальною вартістю 1 600 000 грн із умовою здійснення 100% попередньої оплати до 28.05.2021.
Колегією суддів встановлено, що у визначений договором строк попередня оплата позивачем здійснена не була, у зв'язку з чим ПП «ЕНХОЛ» допустило прострочення виконання власного грошового зобов'язання перед ТОВ «Люкс-Техніка», а поставка товару фактично не відбулась.
У подальшому 07.11.2023 між ТОВ «Люкс-Техніка» та ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція» укладено договір відступлення права вимоги № 21/03, відповідно до якого новому кредитору було передано право вимоги до ПП «ЕНХОЛ» за договором поставки № 18/05, у тому числі щодо сплати заборгованості та штрафних санкцій.
Матеріалами справи підтверджується, що після отримання повідомлення про відступлення права вимоги ПП «ЕНХОЛ» відповідні кошти новому кредитору не сплатило, у зв'язку з чим ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення заборгованості.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/1144/25 позов ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція» задоволено повністю та стягнуто з Приватного підприємства «ЕНХОЛ» 1 600 000 грн, а також 19 200 грн судового збору. На виконання вказаного рішення позивачем сплачено 1 619 200 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 1 від 12.06.2025 та № 243 від 26.06.2025.
Звертаючись до суду з даним позовом, Приватне підприємство «ЕНХОЛ» посилалося на те, що саме неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором № 75/217-20 спричинило неможливість своєчасного виконання позивачем власних обов'язків за договором поставки № 18/05, а тому стягнуті з нього на користь ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція» кошти у сумі 1 619 200 грн є збитками у розумінні статей 22, 623 Цивільного кодексу України та підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на положення статей 11, 22, 525, 599, 610, 611, 612, 623, 626-629 Цивільного кодексу України, а також зазначав про наявність причинно-наслідкового зв'язку між простроченням відповідача за договором № 75/217-20 та подальшим стягненням з ПП «ЕНХОЛ» коштів за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/1144/25.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства «ЕНХОЛ» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25 підлягає залишенню без змін, з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є вимога Приватного підприємства «ЕНХОЛ» про стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» збитків у розмірі 1 619 200 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач пов'язує виникнення заявлених збитків із тим, що відповідач несвоєчасно виконав грошові зобов'язання за договором № 75/217-20/48-121-01-20-10022 від 29.12.2020, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, ПП «ЕНХОЛ» не мало можливості своєчасно виконати власне грошове зобов'язання перед ТОВ «Люкс-Техніка» за договором поставки № 18/05 від 18.05.2021, що в подальшому призвело до стягнення з ПП «ЕНХОЛ» на користь ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція» 1 600 000 грн та 19 200 грн судового збору за рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/1144/25.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
За змістом статей 525, 526, 530, 610, 611, 612, 614, 623 Цивільного кодексу України для покладення на боржника обов'язку відшкодувати збитки необхідним є встановлення не лише факту порушення зобов'язання, а й наявності збитків, причинно-наслідкового зв'язку між порушенням та збитками, а також вини боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки боржника, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, а також вини особи, яка порушила зобов'язання. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає можливість покладення на особу відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Аналогічний підхід неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема у постановах від 01.02.2024 у справі № 910/386/22, від 22.01.2024 у справі № 906/267/23, від 21.11.2023 у справі № 906/435/22 та від 09.11.2023 у справі №910/3022/22, де наголошено, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності і передбачає, що шкода має бути об'єктивним наслідком саме поведінки заподіювача шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у даній справі факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 75/217-20 сам по собі не є достатньою підставою для стягнення з відповідача будь-яких майнових втрат, понесених позивачем у подальшій господарській діяльності.
Дійсно, матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустив прострочення розрахунків за договором № 75/217-20, а заборгованість за цим договором була предметом судового розгляду у справі № 908/1966/22, за результатами якого з відповідача на користь ПП «ЕНХОЛ» стягнуто суму основного боргу, 3% річних, інфляційні втрати та судовий збір.
Разом із тим у цій справі позивач просить стягнути не заборгованість за договором № 75/217-20 та не передбачені законом наслідки прострочення грошового зобов'язання за цим договором, а кошти, які були стягнуті з нього у межах інших правовідносин - за договором поставки № 18/05 від 18.05.2021, укладеним між ПП «ЕНХОЛ» та ТОВ «Люкс-Техніка».
Саме тому предметом доказування у цій справі є не лише факт прострочення відповідачем оплати за договором № 75/217-20, а передусім те, чи є сплата позивачем 1 619 200 грн на користь третьої особи прямим, безпосереднім, об'єктивним та неминучим наслідком саме порушення відповідачем свого зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що такий причинно-наслідковий зв'язок позивачем належними та допустимими доказами не доведений.
З матеріалів справи вбачається, що 18.05.2021 між ПП «ЕНХОЛ» та ТОВ «Люкс-Техніка» укладено договір поставки № 18/05, за умовами якого позивач як покупець самостійно прийняв на себе зобов'язання здійснити 100% попередню оплату товару. У заявці-специфікації від 18.05.2021 сторони погодили поставку двох холодильних компресорів загальною вартістю 1 600 000 грн та умови оплати - 100% попередня оплата до 28.05.2021.
Таким чином, обов'язок ПП «ЕНХОЛ» сплатити кошти за договором поставки виник не з договору № 75/217-20, укладеного з відповідачем, а з окремого договору, укладеного позивачем із третьою особою. Такий договір мав власний предмет, власні строки виконання, власний порядок розрахунків та власні наслідки порушення.
Відтак сам факт існування у відповідача простроченого грошового зобов'язання перед позивачем не трансформує автоматично наслідки невиконання позивачем іншого договору у збитки, завдані саме відповідачем.
Доводи апелянта про те, що суд помилково врахував обізнаність позивача про прострочення відповідача, колегія суддів оцінює критично.
Колегія суддів погоджується з тим, що сама по собі обізнаність кредитора про прострочення боржника не звільняє такого боржника від виконання зобов'язання та не виключає відповідальності за порушення договору. Разом із тим у цій справі наведена обставина була врахована судом не як самостійна підстава для звільнення відповідача від відповідальності, а як одна з обставин, що характеризує відсутність прямого причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача та подальшими витратами позивача.
Позивач, укладаючи 18.05.2021 договір поставки № 18/05 із умовою 100% попередньої оплати до 28.05.2021, уже був обізнаний про наявність затримки розрахунків з боку відповідача, що підтверджується листуванням сторін, зокрема листами від 15.02.2021, 30.03.2021 та 14.05.2021 щодо фінансових труднощів та несвоєчасного проведення розрахунків.
За таких обставин укладення позивачем нового договору з третьою особою з жорсткими умовами попередньої оплати та відповідальності за її прострочення було самостійним господарським рішенням ПП «ЕНХОЛ», а не об'єктивно зумовленим та неминучим наслідком поведінки відповідача.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що суд неправильно застосував категорію підприємницького ризику.
Відповідно до статті 42 Цивільного кодексу України підприємницькою є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, що здійснюється з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Зазначена норма не означає, що порушник зобов'язання в усіх випадках звільняється від відповідальності лише тому, що його контрагент здійснює підприємницьку діяльність. Проте вона означає, що суб'єкт господарювання самостійно приймає господарські рішення, обирає контрагентів, погоджує умови договорів, строки розрахунків, санкції за порушення та несе ризики таких рішень, якщо інше прямо не випливає із закону або договору.
У даній справі негативні наслідки у вигляді стягнення з ПП «ЕНХОЛ» 1 600 000 грн та 19 200 грн судового збору виникли внаслідок невиконання самим позивачем зобов'язання перед третьою особою за окремим договором поставки, а не безпосередньо внаслідок невиконання відповідачем договору № 75/217-20.
При цьому позивач самостійно погодив умову про 100% попередню оплату, строк такої оплати та відповідальність за її прострочення. Відповідач не був стороною договору поставки № 18/05, не погоджував його умов, не приймав на себе зобов'язання фінансувати виконання цього договору та не міг впливати на обсяг відповідальності позивача перед ТОВ «Люкс-Техніка».
Колегія суддів також враховує доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо правової природи коштів, стягнутих з ПП «ЕНХОЛ» за рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/1144/25.
Як вбачається зі змісту вказаного судового рішення та встановлених у ньому обставин, з позивача було стягнуто 1 600 000 грн не як штрафну санкцію, а як суму невиконаного грошового зобов'язання за договором поставки № 18/05 від 18.05.2021, укладеним між ПП «ЕНХОЛ» та ТОВ «Люкс-Техніка».
При цьому сам договір поставки не був розірваний, а відсутність у позивача необхідних грошових коштів не звільняла його від обов'язку належного виконання власних договірних зобов'язань перед контрагентом.
Наведене додатково підтверджує висновок суду про те, що спірні кошти виникли у межах окремих договірних правовідносин позивача з третьою особою та не є прямим і безпосереднім наслідком прострочення відповідача за договором № 75/217-20.
Посилання апелянта на те, що договором № 75/217-20 не обов'язково мало бути передбачено цільове використання коштів, саме по собі не спростовує висновків суду.
Колегія суддів зазначає, що відсутність у договорі № 75/217-20 спеціальної умови про спрямування отриманих від відповідача коштів на оплату товару за договором поставки № 18/05 не є самостійною та єдиною підставою для відмови у позові. Разом із тим така обставина має значення для оцінки передбачуваності, безпосередності та об'єктивної зумовленості заявлених збитків.
За змістом статті 623 Цивільного кодексу України боржник відшкодовує збитки, завдані саме порушенням зобов'язання. Отже, збитки повинні перебувати у прямому причинному зв'язку з порушенням конкретного зобов'язання, а не бути наслідком окремих договірних рішень кредитора у його відносинах з іншими особами.
Умовами договору № 75/217-20 не передбачалося, що оплата відповідачем наданих послуг є єдиним джерелом фінансування будь-яких договорів ПП «ЕНХОЛ» з третіми особами, зокрема договору поставки № 18/05. Так само матеріали справи не містять доказів того, що відповідач був обізнаний про умови договору поставки № 18/05, про погодження позивачем 100% попередньої оплати, про розмір санкції за її прострочення або про те, що саме кошти за договором № 75/217-20 мали бути спрямовані на виконання цього договору.
Тому довід апелянта про те, що закон не вимагає наявності в договорі спеціальної умови щодо цільового використання коштів, не спростовує головного висновку суду - позивач не довів, що заявлені ним витрати є прямим та неминучим наслідком прострочення відповідача.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що суд формально дослідив питання причинного зв'язку та не врахував збіг строків виконання зобов'язань відповідача перед позивачем і позивача перед ТОВ «Люкс-Техніка».
Сам лише часовий збіг або наближеність строків виконання різних зобов'язань не є достатнім доказом причинно-наслідкового зв'язку у розумінні статей 22, 623 Цивільного кодексу України.
Для доведення причинного зв'язку позивач мав довести, що саме прострочення відповідача було необхідною, прямою та достатньою причиною неможливості виконання ПП «ЕНХОЛ» договору поставки № 18/05, а сплата 1 619 200 грн третій особі була об'єктивним та невідворотним наслідком саме порушення відповідача.
Однак матеріали справи не містять належних доказів того, що у травні 2021 року позивач не мав інших джерел фінансування для виконання договору поставки, не міг використати власні кошти, кредитні ресурси, відстрочення платежу, зміну умов договору, розірвання договору, переговори з контрагентом або інші звичайні господарські інструменти для уникнення або зменшення негативних наслідків.
Також позивачем не доведено, що саме несплата відповідачем коштів за договором № 75/217-20 унеможливила виконання ним договору поставки, а не інші обставини його фінансово-господарської діяльності.
Верховний Суд у наведеній практиці виходить із того, що причинний зв'язок не може ґрунтуватися на припущеннях, а шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки саме заподіювача, а не результатом сукупності самостійних рішень потерпілої особи чи третіх осіб.
У цій справі між простроченням відповідача за договором №75/217-20 та сплатою позивачем 1 619 200 грн на користь ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція» існує низка самостійних юридичних фактів: укладення позивачем договору поставки з третьою особою; погодження 100% попередньої оплати; невиконання позивачем власного грошового зобов'язання; укладення договору відступлення права вимоги між ТОВ «Люкс-Техніка» та ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція»; звернення нового кредитора до суду; ухвалення рішення у справі № 910/1144/25; виконання позивачем цього рішення.
Наведена послідовність подій свідчить про опосередкований, а не прямий характер зв'язку між діями відповідача та заявленими позивачем витратами.
Колегія суддів відхиляє і доводи апелянта про те, що суд не навів, які саме докази позивача визнав неналежними чи недопустимими.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд дослідив наявні у справі докази, встановив обставини укладення та виконання договору № 75/217-20, факт прострочення відповідача, обставини укладення договору поставки № 18/05, умови попередньої оплати, факт відступлення права вимоги, ухвалення рішення у справі № 910/1144/25 та факт сплати позивачем відповідних коштів.
Водночас суд дійшов висновку, що зазначені докази підтверджують лише існування окремих правовідносин та окремих грошових зобов'язань, але не підтверджують необхідного елементу складу відповідальності - прямого причинного зв'язку між порушенням відповідача та заявленими збитками.
Така оцінка відповідає положенням статей 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок доведення факту наявності збитків, їх розміру, протиправної поведінки відповідача та причинного зв'язку між такою поведінкою і збитками. Аналогічний висновок наведений і в оскаржуваному рішенні суду.
Доводи апелянта щодо презумпції вини відповідача також не спростовують висновків суду.
Дійсно, за загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Водночас питання вини має правове значення лише за умови доведеності інших обов'язкових елементів складу правопорушення, зокрема збитків та причинного зв'язку.
Оскільки у цій справі позивач не довів прямого причинно-наслідкового зв'язку між простроченням відповідача та заявленими до стягнення коштами, посилання на презумпцію вини відповідача не може бути самостійною підставою для задоволення позову.
Колегія суддів також враховує, що порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором № 75/217-20 уже отримало належну правову оцінку у справі № 908/1966/22, в межах якої з відповідача було стягнуто суму основного боргу, 3% річних, інфляційні втрати та судовий збір.
Таким чином, позивач уже реалізував своє право на захист у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем наданих послуг. Натомість у цій справі позивач фактично просить покласти на відповідача додаткові негативні наслідки, які виникли у відносинах позивача з іншим суб'єктом господарювання.
Щодо доводів апелянта про те, що стягнуті з нього 1 600 000 грн є саме штрафною санкцією, а не оплатою за товар, колегія суддів зазначає таке.
Навіть якщо виходити з твердження апелянта про те, що зазначена сума була стягнута як санкція за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 18/05, це не змінює правової оцінки спірних правовідносин.
Така санкція виникла не з договору № 75/217-20 і не внаслідок дій відповідача, а внаслідок невиконання ПП «ЕНХОЛ» власного зобов'язання перед ТОВ «Люкс-Техніка» за окремим договором. Саме позивач, укладаючи договір поставки, погодив розмір відповідальності за прострочення оплати, а тому наслідки застосування такої санкції не можуть автоматично перекладатися на іншого контрагента позивача.
Крім того, матеріали справи не підтверджують, що застосування до позивача санкції у розмірі 100% вартості товару було неминучим та єдино можливим наслідком прострочення відповідача за іншим договором. Так само не доведено, що позивач вжив усіх розумних заходів для запобігання виникненню таких витрат або їх зменшення.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду про те, що заявлені позивачем до стягнення кошти не є додатковими витратами, здійсненими з метою належного виконання зобов'язань відповідачем або з метою запобігання збиткам чи їх зменшення. Вони є наслідком окремого спору між позивачем та третьою особою щодо виконання договору поставки.
Доводи апелянта про те, що договір поставки № 18/05 не був розірваний, однак стягнуті кошти є санкцією, а не оплатою за товар, не спростовують висновків суду по суті спору.
Ключовим для вирішення цієї справи є не те, чи зберігає позивач формальну можливість вимагати поставки товару, і не те, як саме кваліфіковано стягнуту з нього суму у відносинах з третьою особою, а те, чи доведено, що ця сума є прямим наслідком саме порушення відповідачем договору № 75/217-20. Такий доказовий зв'язок позивачем не підтверджений.
Не приймаються колегією суддів і доводи апелянта про те, що суд безпідставно надав значення тій обставині, що договір поставки був укладений з метою досягнення економічного результату та отримання прибутку.
Колегія суддів зазначає, що мета отримання прибутку дійсно є звичайною метою підприємницької діяльності і сама по собі не виключає можливості відшкодування збитків. Проте у сукупності з іншими обставинами справи вона підтверджує, що укладення договору поставки № 18/05 було самостійним господарським рішенням позивача, спрямованим на досягнення власного економічного результату, а не дією, безпосередньо зумовленою порушенням відповідача.
Таким чином, суд обґрунтовано врахував цю обставину не як підставу для звільнення відповідача від відповідальності, а як елемент оцінки самостійності господарських дій позивача та відсутності прямого причинного зв'язку між порушенням відповідача і заявленими збитками.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що у справі доведено всі елементи складу цивільно-правової відповідальності відповідача.
Факт прострочення відповідачем оплати за договором №75/217-20 може свідчити про наявність протиправної поведінки у межах саме цих договірних правовідносин. Факт сплати позивачем 1 619 200 грн на користь ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція» може підтверджувати понесення ним певних витрат у межах інших правовідносин. Однак наявність цих двох фактів не доводить автоматично, що другий факт є прямим і неминучим наслідком першого.
У спірних правовідносинах позивач не довів, що без прострочення відповідача сплата ним коштів за рішенням у справі № 910/1144/25 не настала б, а також не довів, що така сплата була нормально передбачуваним, прямим та об'єктивним наслідком порушення відповідачем договору № 75/217-20.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду, що заявлені позивачем до стягнення кошти не відповідають ознакам збитків, які підлягають відшкодуванню саме відповідачем у порядку статей 22, 623 Цивільного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення містить встановлені судом обставини, правову оцінку доказів, мотиви відхилення позиції позивача та висновок про відсутність належних підстав для стягнення збитків.
Саме по собі незгода апелянта з оцінкою доказів та правовими висновками суду не свідчить про незаконність чи необґрунтованість рішення та не є підставою для його скасування.
Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та повторного викладення позиції позивача про наявність причинного зв'язку між простроченням відповідача і витратами, понесеними позивачем у відносинах з третьою особою. Водночас такі доводи не спростовують правильного висновку суду про недоведеність одного з необхідних елементів складу цивільного правопорушення - прямого причинно-наслідкового зв'язку.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення.
У зв'язку з цим апеляційна скарга Приватного підприємства «ЕНХОЛ» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25 підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні достатньою мірою містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від судів детальної відповіді на кожен аргумент сторін.
Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг обґрунтування судового рішення може різнитися залежно від характеру рішення, а питання достатності мотивування оцінюється у світлі конкретних обставин справи.
Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що усталений принцип належного здійснення правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
З урахуванням положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що скаржнику надано відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні даного спору як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно встановив відсутність причинно-наслідкового зв'язку між простроченням відповідача за договором № 75/217-20/48-121-01-20-10022 від 29.12.2020 та понесеними позивачем витратами у розмірі 1 619 200 грн, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що хоча відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання за договором №75/217-20, заявлені позивачем до стягнення кошти виникли з інших, самостійних правовідносин - договору поставки № 18/05 від 18.05.2021, укладеного між Приватним підприємством «ЕНХОЛ» та ТОВ «Люкс-Техніка», а також подальшого судового спору між ПП «ЕНХОЛ» та ТОВ «БТК Монтаж Буд Конструкція».
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи підтверджують факт прострочення відповідача за договором № 75/217-20, однак не підтверджують того, що сплата позивачем 1 619 200 грн на користь третьої особи була прямим, безпосереднім, об'єктивним та неминучим наслідком саме порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Доводи апелянта щодо обізнаності позивача про прострочення відповідача, підприємницького ризику, відсутності у договорі № 75/217-20 спеціальної умови про цільове використання коштів, а також щодо правової природи стягнутої з позивача суми як штрафної санкції були перевірені судом апеляційної інстанції та не спростовують висновку суду про недоведеність усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення.
При цьому позивачем не доведено, що саме прострочення відповідача було необхідною та достатньою причиною неможливості виконання ним зобов'язання перед ТОВ «Люкс-Техніка», а також не доведено, що заявлені до стягнення витрати не є наслідком самостійних господарських рішень самого позивача у межах окремих договірних відносин із третьою особою.
Також не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права та неналежної оцінки доказів, оскільки матеріали справи свідчать про повне і всебічне дослідження місцевим господарським судом обставин справи, надання оцінки істотним доводам сторін та ухвалення рішення з дотриманням вимог статей 73, 74, 76, 77, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25, колегія суддів встановила, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного і всебічного з'ясування обставин справи, підтверджених належними і допустимими доказами, з наданням належної правової оцінки всім істотним доводам учасників справи.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Приватного підприємства «ЕНХОЛ» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25 підлягає залишенню без змін.
Судові витрати.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги - на особу, яка подала таку апеляційну скаргу.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства «ЕНХОЛ» та залишення без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25, понесені апелянтом судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на останнього та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76, 77, 86, 129, 236, 263, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЕНХОЛ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/3235/25 - залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 14.05.2026
Головуючий суддя Л.В. Андрейчук
Суддя: Г.В. Левшина
Суддя: С.В. Вінніков