Постанова від 13.04.2026 по справі 904/3031/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3031/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Чередка А.Є., Чус О.В.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025

у справі № 904/3031/24

за позовом Дніпровської міської ради

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінг-2013"

відповідача-2: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Інженерна,1"

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та припинення права володіння

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.25 у справі №904/3031/24 в задоволенні позову Дніпровської міської ради до Відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінг-2013", Відповідача-2: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Інженерна,1", за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1 про: усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Інженерна, 1, шляхом знесення самочинно побудованих об'єктів нерухомого майна, а саме: будівля магазину літ. Б1 загальна площа - 64 кв.м., будівля магазину літ.В1 загальною площею 64,8 кв.м. (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 619522612101) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінг-2013"; припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінг-2013" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлове приміщення № 99 у будинку АДРЕСА_1 (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 619522612101, номер речового права: 24041387); визнання недійсним та скасування повідомлення про початок будівельних робіт від 04.06.2018, серія ДП 061181551014, видавник: Управління державного архітектурно - будівельного контролю Дніпровської міської ради; визнання недійсним та скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 15.08.2019, серія та номер: ДП141192270325, видавник: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради; визнання недійсним договору іпотеки від 28.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., за реєстровим № 2791 в частині передачі в іпотеку об'єктів нерухомого майна, а саме: будівля магазину літ. Б1 загальною площею - 64 кв.м., будівля магазину літ.В1 загальною площею 64,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Інженерна, буд. 1, прим. 99 та припинити запис про іпотеку 44711188; припинення запису про обтяження, тип: заборона на нерухоме майно за номером: 44710793, що зареєстрований на підставі договору іпотеки від 28.10.2021, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. за реєстровим № 2791 - відмовлено.

Судові витрати покладено на позивача.

Не погодившись з вказаним рішенням Дніпровською міською радою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.25 у справі № 904/3031/24 та прийняти нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги Дніпровської міської ради у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- земельна ділянка по вулиці Інженерній, 1 у місті Дніпрі належить територіальній громаді міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради в силу ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст.ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та не перебуває у користуванні жодної фізичної та/або юридичної особи, та не була отримана під проведення будівництво (реконструкції). Тобто ТОВ «ІНЖИНІРІНГ-2013» не є користувачем земельної ділянки по фактичному розміщенню та здійсненні реконструкції належного їм нерухомого майна, зокрема, щодо реконструкції тіньових навісів літери Б та В;

- документи дозвільного характеру Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради було видано та зареєстровано без отримання Відповідачем-1 земельної ділянки під проведення відповідних будівельних робіт пов'язаних з реконструкцією чим порушено норми чинного законодавства, процедуру видачі дозвільних документів та порушено права та інтереси міської ради, як власника земельної ділянки на якій здійснювалась будівельна діяльність. Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, яке є Відповідачем-2 поданій справі, погодилось з зазначеним та визнало, що дійсно наявні підстави для скасування документів дозвільного характеру;

- суд першої інстанції не звернув жодної уваги, що документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою при здійсненні будівництва на відповідних землях державної чи комунальної власності не вимагається виключно при здійсненні такого будівництва на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Натомість, слід відзначити, що у даній справі забудовник - це товариство з обмеженою відповідальність, отже, вказана норма права не звільняє його від необхідності отримання земельної ділянки для здійснення будівництва;

- враховуючи, що об'єкти нерухомого майна - будівлі магазинів літ. Б та В. що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Інженерна, 1, прим.99, є об'єктами самочинного будівництва, які побудовано без отримання земельної ділянки під будівництво, отже зазначене надає можливість дійти до висновку про відсутність передбаченої чинним законодавством можливості здійснити його перебудову (реконструкцію);

- ураховуючи спірні правовідносини, належною позовною вимогою є вимога про припинення володіння Відповідачем спірним об'єктом нерухомого майна;

- позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням речових прав на вказаний об'єкт нерухомого майна - є негаторним. У даній справі міська рада звернулась до суду з негаторним позовом, однією з умов такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Отже, строк позовної давності для звернення з таким позовом до суду станом на дату подання не сплинув.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

11.11.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідач-2 своїм правом на подання відзиву не скористався.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 13.04.2026 брали участь представники позивача (апелянта) та відповідача-1. Відповідач-2 та треті особи, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини відсутності суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів зауважує, що у справі вже відбулися судові засідання, зокрема, 29.01.2026, на якому були присутні представники позивача та відповідача-1, які надали свої пояснення щодо вимог апеляційної скарги, натомість відповідач-2 та треті особи не з'явилися.

Разом з цим, останні, як учасники судового процесу, не були позбавлені можливості забезпечити участь у судовому засіданні 13.04.2026 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/12842/17.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача-2 та третіх осіб.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача (апелянта) підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 26.03.2015 за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: місто Дніпро, вул. Інженерна, буд. 1, прим. 99, РНОНМ: 619522612101. Опис об'єкта: в житловому будинку літ. А-5 на першому поверсі житлового будинку на першому поверсі нежитлове приміщення № 99, поз. 1-27, загальною площею 364,2 кв.м., літ. а-ганок, літ. а1- ґанок, літ. Б. В. - тіньові навіси, № 1-5 - огорожа.

З технічного паспорту на громадський будинок від 19.05.2015 вбачається, що вказаний об'єкт нерухомості був побудований у 1957 році (т. 1, а.с. 61). Тобто, це приміщення було збудовано за радянських часів за державні кошти та належало до державної власності. За радянських часів в ньому розташовувався дитячий садок. Згодом, на підставі Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", рішенням Дніпропетровської міської ради від 29.10.2014 № 7/56 нежитлове приміщення включено до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом аукціону.

За договором купівлі - продажу № 200/А від 15.11.2017 Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (продавець) передав у власність, а ТОВ "Мистерія" (покупець) прийняв нежитлове приміщення за адресою: місто Дніпро, вул. Інженерна, буд. 1, прим. 99, РНОНМ: 619522612101.

Опис об'єкта приватизації: в житловому будинку літ. А-5 на першому поверсі житлового будинку на першому поверсі нежитлове приміщення № 99, поз. 1-27, загальною площею 364,2 кв.м., літ. а-ганок, літ. а1- ґанок, літ. Б. В. - тіньові навіси, № 1-5 - огорожа (п. 1.1 договору).

Приймання-передача об'єкта приватизації також підтверджується актом від 21.11.2017.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 22.11.2017 вчинено запис №23496405 про реєстрацію права власності на вказане нежитлове приміщення за ТОВ "Мистерія".

Згодом між ТОВ "Мистерія" (іпотекодавець) та ОСОБА_2 (іпотекодержатель) був укладений іпотечний договір з майновим поручителем від 06.12.2017, зареєстрований в реєстрі за № 3549.

Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору, іпотекодавець у забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, складеного зі всіма змінами і доповненнями до нього, якщо такі будуть, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем 15.11.2017, передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, зазначене у п. 2.1 цього договору, що надалі іменується предмет іпотеки, а іпотекодержатель приймає його в іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

У п. 2.1 іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки за цим договором є належне іпотекодавцю на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Опис об'єкта: в житловому будинку літ. А-5 на першому поверсі житлового будинку на першому поверсі нежитлове приміщення № 99, поз. 1-27, загальною площею 364,2 кв.м., літ. а-ганок, літ. а1 - ґанок, літ. Б. В. - тіньові навіси, № 1-5 - огорожа.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 18.12.2017 вчинено запис №23989223 про реєстрацію права власності на вказане нежитлове приміщення за ОСОБА_2 .

На підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. 20.12.2017 за реєстровим № 5844, ОСОБА_2 відчужив нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з наступним описом: в житловому будинку літ. А-5 на першому поверсі житлового будинку на першому поверсі нежитлове приміщення № 99, поз. 1-27, загальною площею 364,2 кв.м., літ. а-ганок, літ. а1- ґанок, літ. Б. В. - тіньові навіси, № 1-5 - огорожа на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінг-2013".

Право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінг-2013" на нежитлову будівлю було зареєстровано в реєстрі 20.12.2017, реєстраційний номер об'єкта: 24041387.

У 2018 - 2019 роках проведена реконструкція нежитлових приміщень (тіньових навісів) літери Б та В.

Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, 04.06.2018 за № ДП 061181551014 зареєстровано подане Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжинірінг-2013" повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) за адресою: АДРЕСА_2 .

Повідомлення про початок виконання будівельних робіт було зареєстровано Центром надання адміністративних послуг м. Дніпра 05.06.2018 за № 301036-036127-321-04-2018.

Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, 15.08.2019 за № ДП 141192270325 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) за адресою: місто Дніпро, вул. Інженерна, буд. 1, прим. 99.

Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта було зареєстровано Центром надання адміністративних послуг м. Дніпра 15.08.2019 за № 301029-061581-32164-2019.

За результатами здійсненої реконструкції загальна площа приміщення літ. Б-1 збільшилась з 45,2 м.кв. до 64 м.кв., загальна площа приміщення літ. В-1 збільшилась з 46,3 м.кв. до 64,8 м.кв.

В подальшому, 28.10.2021 ТОВ "Інжинірінг-2013" уклав договір іпотеки з ОСОБА_1 укладено Договір Іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., за реєстровим № 2791 відповідно до п.1,3 якого на умовах, передбачених цим договором, Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю наступне Нерухоме майно: нежитлове приміщення 99 в будинку АДРЕСА_1 , надалі - предмет Іпотеки. Іпотекодавець гарантує Іпотекодержателя, що на момент укладення цього договору Предмет іпотеки не містить неоформлених перепланувань і недоліків, пов'язаних із повною чи частковою його перебудовою (переплануванням). Опис предмету іпотеки: в житловому будинку літ.А-5 на першому поверсі нежитлове приміщення №99, площею 364,2 кв.м., літ.а - ганок, літ.а1 - ганок, літ.Б1 - будівля магазину, площею 64 кв.м., літ.В1 - будівля магазину, площею 64,8 кв.м., №1,2,5 - огорожа.

Предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення виконання зобов'язання щодо повернення грошей, переданих за договором позики від 18.10.2021, укладеного між сторонами цього договору, на суму 200 000,00 грн., зі строком повернення не пізніше 01.11.2021, надалі - Основне зобов'язання, а також сплату неустойки (штрафу) за Основним зобов'язанням, відшкодування збитків, завданих несвоєчасним виконанням Основного зобов'язання відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі (в тому числі витрати за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог.

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, обставин справи та вказаних правових положень, суд першої інстанції виснував, що:

- позивач не довів неправомірності користування відповідачем спірною земельною ділянкою та вчинення відповідачем перешкод позивачу,

- позивач фактично просить скасувати права відповідача-1 на все нерухоме майно, яке належить йому на праві власності, в т.ч. й на нежитлове приміщення № 99 у будинку 1 по вулиці Інженерній у місті Дніпро, яке не є предметом спору. Таким чином, задоволення вказаних вимог призведе до того, що відповідач-1 буде позбавлений права власності й на ту частину об'єкту нерухомості, яка не є спірною і правомірність набуття у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним;

- визнання недійсними та скасування повідомлення про початок будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта не несе в даному випадку будь-яких правових наслідків та не може відновити порушеного права, тому є неефективним способом захисту, що, в свою чергу, є підставою для відмови в задоволенні цієї частини позовних вимог;

- незалучення до участі у справі в якості співвідповідача Єрьоміної Г.П, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору іпотеки від 28.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В., за реєстровим № 2791.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

У липні 2022 року Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інжинірінг-2013» (далі - ТОВ “Інжинірінг-2013») та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (далі - Управління), у якому просила суд:

- усунути перешкоди у користуванні Дніпровською міською радою земельною ділянкою, що розташована за адресою: вул. Інженерна, 1, м. Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованих об'єктів нерухомого майна, а саме: будівлі магазину літ. Б1 загальною площею - 64,0 кв. м, будівлі магазину літ. В1 загальною площею 64,8 кв. м (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 619522612101) за рахунок ТОВ “Інжинірінг-2013»;

- припинити право володіння ТОВ “Інжинірінг-2013» відповідним правом на нерухоме майно - нежитлове приміщення № 99 у будинку 1 по вулиці Інженерній у місті Дніпро (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 619522612101, номер речового права: 24041387);

- визнати недійсним та скасувати повідомлення про початок будівельних робіт від 04.06.2018 ДП 061181551014, видавник: Управління.

- визнати недійсним та скасувати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 15.08.2019 ДП 141192270325, видавник: Управління;

- визнати недійсним договір іпотеки від 28.10.2021, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В., за реєстровим № 2791 в частині передачі в іпотеку об'єктів нерухомого майна, а саме: будівлі магазину літ. Б1 загальною площею - 64,0 кв. м, будівлі магазину літ. В1 загальною площею 64,8 кв. м, що розташовані за адресою: вул. Інженерна, 1, прим. 99, м. Дніпро, та припинити запис про іпотеку 44711188;

- припинити запис про обтяження № 44710793, зареєстрований на підставі договору іпотеки від 28.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В. за реєстровим № 2791.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалося на те, що відповідач-1 без правовстановлюючих документів на земельну ділянку комунальної власності, зазначивши недостовірну інформацію у повідомленні про початок будівельних робіт та зареєстрованій декларації про готовність об'єкта до експлуатації, здійснив самочинне будівництво (реконструкцію) будівель магазину літ. Б1, В1, та відповідно державну реєстрацію змін у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у описі нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Інженерна, 1, прим. 99, м. Дніпро, та у подальшому передав це майно в іпотеку, що призвело до порушення прав територіальної громади як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване.

Відповідач-1 проти позову заперечив, просив застосувати строки позовної давності.

Відповідач-1 зазначає, що вказані обставини у позовній заяві, не відповідають дійсності, оскільки й сам позивач зазначає у тексті позовної заяви, що первісне право власності на об'єкт Інженерна, 1 прим. 99, належало Територіальній громаді міста Дніпра та в листопаді 2017 року було продано з аукціону, переможцем якого стало ТОВ “Мистерія», під час продажу об'єкту нерухомого майна опис об'єкту приватизації, був наступний: в житловому будинку літ. А-5 на першому поверсі житлового будинку на першому поверсі нежитлове приміщення №99, поз. 1-27, загальною площею 364,3 кв.м., літ. А - ганок, літ. а1 - ганок, літ. Б. В. - тіньові навіси, №1-5 - огорожа (вказане зазначено на 1 аркуші Договору купівлі-продажу №200/А від 15.11.2017 абзац. 5).

Відповідач-1 вказує, що, як і сам позивач зазначає, що тіньові навіси літ. Б. В. були в первісному праві власності, та самовільно ТОВ “Інжинірінг-2013» нічого не будував, а лише була здійснена реконструкція тіньових навісів, які в свою чергу були капітальними спорудами з фундаментом та які були побудовані з білої цегли, що підтверджується фотографіями навісів на момент відчуження об'єкту приватизації та зйомкою з ген плану М 1:500, яка містила позначку КН - що означає Будівлі Капітальні Нежитлові вогнестійкі, що позначено в положенні “Умовні знаки для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500».

Також Відповідач-1 зазначає, що після придбання права власності на ТОВ “Інженерна-2013» з боку ТОВ “Інжинірінг-2013» було проведено реконструкцію тіньових навісів літ. Б., літ. В, об'єкта нерухомого майна.

Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, зареєструвало повідомлення про початок будівельних робіт від 04.06.2018 року №ДП 061181551014.

Також, з боку ТОВ “Інжинірінг-2013» було замовлено проект реконструкції нежитлових приміщень тіньових навісів літ Б. та В по вул. Інженерна, буд.1 прим.99 у Шевченківському районі м. Дніпра.

Після проведеної реконструкції, яка здійснювалась більше року, з боку власника об'єкту було подано декларацію про готовність об'єкту до експлуатації після чого управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, було зареєструвало декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 15.08.2019 року №ДП 141192270325.

Отримавши декларацію про готовність об'єкту до експлуатації, Відповідачем-1 було проведено державну реєстрацію вказаної декларації про що нотаріусом було сформовано новий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності.

Також Відповідач-1 звертає увагу на Рішення Дніпровської міської ради №33/32 (далі - Рішення №33/32), яким було затверджено положення про Управління державного архітектурно-будівельного контролю ДМР, згідно до якого в п.1.1. вказано, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (далі - Управління) є виконавчим органом Дніпровської міської ради, що утворюється на підставі рішення міської ради від 16.03.2016 № 7/3 “Про затвердження структури Дніпропетровської міської ради та її виконавчих органів, граничної чисельності працівників міської ради та її виконавчих органів» (зі змінами), відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 671 “Деякі питання діяльності органів державного архітектурно-будівельного контролю» (зі змінами). Управління є підзвітним Дніпровській міській раді, підпорядкованим міському голові.

На думку Відповідача-1, саме цей орган, підпорядкований Дніпровській міській раді, був зобов'язаний у разі виявлення порушень анулювати декларацію або припинити реконструкцію, але жодних дій з боку УДАБК протягом майже року реконструкції вчинено не було, що підтверджує обізнаність та мовчазну згоду органу місцевого самоврядування з фактом виконання робіт. Таким чином, Дніпровська міська рада, діючи як керівник і засновник Управління, була в курсі будівництва і не мала права після пропуску встановленого трирічного строку для захисту права звертатися з позовними вимогами про скасування дій свого ж підпорядкованого органу.

Відповідач-1 вказує, що 01.11.2021 р., з боку ТОВ “Інженерна-2013», було подано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по фактичному розміщенню нежитлових будівель орієнтовною площею 0.0200 га, за адресою м. Дніпро, вул. Інженерна 1, клопотання було зареєстроване за №36/6710 від 01.11.2021 року, та будь-якої відповіді, або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою від Дніпровської міської ради - не надходило.

Вказане, на думку Відповідача-1, свідчить про те, що Дніпровська міська рада позбавила ТОВ “ІНЖИНІРІНГ-2013» у можливості судового захисту не прийнявши рішення у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою або її відмові.

Відповідач-1 зауважує, що земельна ділянка, розташована за адресою: місто Дніпро, вул. Інженерна, буд. 1, не має присвоєного кадастрового номеру, та визначених меж. Доказів протилежного позивачем до суду не надано. Спірний об'єкт нерухомості був побудований у 1957 році та належав до державної форми власності. Тобто, земельна ділянка була відведена державою під будівництво такого об'єкту. А отже, відсутні підстави стверджувати, що нежитлові приміщення знаходяться на земельній ділянки яка не виділялась для цієї мети. А тому, на думку Відповідача-1, відсутні підстави стверджувати, що нежитлове приміщення знаходиться на земельній ділянці, яка не виділялась для цієї мети.

ТОВ “ІНЖИНІРІНГ-2013» наполягає, що, здійснивши спірну реконструкцію, не вийшов за межі земельної ділянки за адресою: місто Дніпро, вул. Інженерна, буд. 1. За таких обставин, спірне нежитлове приміщення не є об'єктом самочинного будівництва, з підстав побудови на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети.

Відповідач-1 вказує, що до міської ради у 2021 було подано клопотання про відведення земельної ділянки разом із документами, що підтверджують право власності.

Обидві декларації були подані до Центру надання адміністративних послуг Дніпропетровської міської ради.

На думку відповідача-1, з вищенаведеного вбачається, що власник земельної ділянки по вул. Інженерна, буд. 1 в м. Дніпро - територіальна громада м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради та її виконавчих органів були своєчасно обізнані про набуття спірного об'єкту нерухомості у приватну власність відповідача-1, про намір останнього здійснити реконструкцію такого об'єкту, про завершення його реконструкції. Власник спірної земельної ділянки своєчасно не висловлював будь-яких заперечень проти здійснення ТОВ “ІНЖИНІРІНГ-2013» реконструкції нежитлової будівлі. Вказане свідчить що Відповідачем по справі використано весь правовий інструментарій для отримання всіх необхідних документів від органу місцевого самоврядування, не порушено жодного нормативно-правового акту у сфері містобудівної діяльності та лише свідчить про те, що Дніпровська міська рада в свою чергу самоусунулась від надання дозволу на розробку проекту землеустрою і в подальшому звернулась до суду із вказаним позовом, для повернення вже добре влаштованого реконструйованого об'єкту у свою власність.

Відповідач-1 наголошує, що на час реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта “реконструкція нежитлових приміщень (тіньових навісів) літ. Б та літ. В за адресою м. Дніпро вул. Інженерна, 1 приміщення 99, у 2018 році органом державного архітектурно-будівельного контролю не виявлено фактів порушення, що свідчить про достовірність викладених даних, поданих заявником. Також при реконструкції нежитлових будівель не було змінено його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, тож Відповідач-1 не здійснював нового будівництва, та не порушував норм ЗУ “Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідач-1 вважає, що посилання Дніпровської міської ради на ДБН А2.2.-3:2012 Проектна документація для будівництва, реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкту будівництва, яка передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, основних техніко-економічних показників не відповідає дійсності.

Відповідач-1 вказує, що відповідно до первісного права власності зазначено об'єкт приватизації: в житловому будинку літ.А-5 на першому поверсі нежитлове приміщення 99, поз. 1-27 загальною площею 364,2 кв. м, літ. а - ганок, літ. а1 - ганок, літ. Б, В - тіньові навіси, № 1-5 - огорожа, що не містить виразу саме “тимчасова споруда».

Таким чином, Відповідач-1 вважає, що Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради реалізовувалося саме нерухоме майно із наявним фундаментом, що також свідчить про те, що ТОВ “ІНЖИНІРІНГ-2013» не порушувалися графічні та геометричні розміри, цільове призначення, вихід за вже існуючий фундамент нерухомого майна.

Оскільки Управління державного архітектурно-будівельного контролю прямо підпорядковується Дніпровській міській раді, Відповідач-1 вважає, що цей факт виключає звернення до нього з заявленими позовними вимогами.

Відповідач-1 зазначає, що з урахуванням прийнятого Закону України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, Дніпровська міська рада взагалі не має права звертатися з позовом щодо витребування об'єкта нерухомого майна, набутого добросовісним набувачем на підставі електронного аукціону в порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Тож, на думку Відповідача-1, нова редакція частини другої статті 388 Цивільного кодексу України прямо передбачає, що територіальна громада не може витребувати майно від добросовісного набувача, якщо це майно було придбане на електронному аукціоні, відповідно до порядку приватизації. Така заборона є безумовною та не вимагає додаткового встановлення обставин недобросовісності чи порушення порядку набуття права власності. Вказаний припис закону є імперативним і виключає можливість іншого тлумачення чи застосування.

Відповідач-1 наголошує, що відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №4292-IX, цей Закон має зворотну дію у часі у частині умов та порядку компенсації, а також у частині порядку обчислення та перебігу строку для витребування майна. А отже, він підлягає застосуванню до цієї справи, оскільки на момент набрання ним чинності рішення суду першої інстанції про витребування майна не було ухвалено, а справа перебуває на стадії касаційного провадження. У зв'язку з цим, на думку відповідача-1, навіть за умови визнання позовних вимог обґрунтованими, закон передбачає обов'язок органу місцевого самоврядування внести компенсацію вартості майна на депозитний рахунок суду, чого не було виконано.

Відповідач-1 звертає увагу, що в новій частині 3 статті 388 ЦК України визначено, що держава або громада не може витребувати майно після 10 років з моменту його передачі першому набувачеві або реєстрації права власності. У даному випадку, нежитлове приміщення було передано ТОВ “Мистерія» на підставі договору від 15.11.2017, а право власності зареєстровано 22.11.2017, минуло більше 7 років, і з урахуванням того, що строк для витребування починається з моменту реєстрації або передачі, Дніпровська міська рада не вправі витребовувати даний об'єкт, тим більше - у добросовісного набувача.

Також відповідач-1 наголошує, що в матеріалах справи не наведено жодних доказів того, що набувач - ТОВ “Інжинірінг-2013» - знав або міг знати про відсутність прав у попереднього власника на відчуження об'єкта. Майно було придбане через ланцюг договорів, зареєстроване в Державному реєстрі, отримано за ринковою ціною, реконструйовано за дозволами, виданими тією ж міською радою. Усе це повністю виключає можливість кваліфікувати такого набувача інакше ніж як добросовісного. Це відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду та принципу правової визначеності.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 28.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., за реєстровим № 2791 в частині передачі в іпотеку об'єктів нерухомого майна, а саме: будівля магазину літ. Б1 загальною площею - 64 кв.м., будівля магазину літ.В1 загальною площею 64,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Інженерна, буд. 1, прим. 99 та припинення запису про іпотеку 44711188; припинення запису про обтяження, тип: заборона на нерухоме майно за номером: 44710793, що зареєстрований на підставі договору іпотеки від 28.10.2021, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. за реєстровим № 2791 , відповідач-1 вказує, що такі вимоги є похідними від вимог про усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Інженерна, 1, шляхом знесення самочинно побудованих об'єктів нерухомого майна та припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінг-2013" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлове приміщення № 99 у будинку 1 по вулиці Інженерній у місті Дніпро.

Також відповідач-1 просив застосувати строки позовної давності у зв'язку із їх пропущенням.

ОСОБА_1 з вимогами Дніпровської міської ради не погоджується, та вважає їх похідними від вимог про усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Інженерна, 1, шляхом знесення самочинно побудованих об'єктів нерухомого майна та припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінг-2013" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлове приміщення № 99 у будинку АДРЕСА_1 .

Третя особа-3 зазначає, що предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення виконання зобов'язання щодо повернення грошей, переданих за Договором позики від 18.10.2021, укладеного між сторонами цього Договору, на суму 200 000 грн., вона, як іпотекодержатель за договором іпотеки, зареєстрованим у встановленому законом порядку, має безпосередній правовий інтерес у предметі цього спору, оскільки будь-яке рішення про визнання/невизнання права власності на предмет іпотеки може вплинути на її майнові права та можливість звернення стягнення на цей об'єкт. На момент укладення іпотечного договору та його державної реєстрації об'єкт нерухомості належав на праві власності особі, з якою був укладений договір. Іпотека виникла відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку", зокрема ст. 4 та 5. Відповідно до ст. 23 цього Закону, іпотека зберігає силу й досі.

Третя особа-3 стверджує, що жодна особа, у тому числі реєстратор, не має права скасувати запис про іпотеку без її згоди або рішення суду. Вилучення обтяження без урахування інтересу іпотекодержателя є порушенням її прав.

Також Третя особа-3 переконана, що чинним законодавством не передбачено права органу владних повноважень в особі міської ради втручатися в правовідносини між суб'єктами приватного права та насамперед суб'єкту владних повноважень чинним законодавством заборонено втручатися у приватні договірні зобов'язання між суб'єктами приватного права, зокрема скасовувати через судові органи передачу майна в іпотеку.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2024 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Інженерна,1» (далі - ОСББ “Інженерна,1»), на стороні позивача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - Департамент).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2025, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.04.2025 касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 у справі №904/3031/24 скасовано. Справу направлено до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові у цій справі, “За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3).

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів та відповідність побудованого об'єкта будівельним нормам і правилам (постанови Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17, від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17).

У розумінні частини 1 статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта.

Норма частини 1 статті 376 ЦК України підлягає застосуванню до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо).

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 752/8153/14-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У справі, що розглядається, Дніпровська міська рада, звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, послалась на порушення прав та інтересів територіальної громади внаслідок здійснення відповідачем самочинного будівництва (реконструкції) будівель магазину літ. Б1, В1, що розташовані на земельній ділянці комунальної власності, яка не була відведена для цієї мети у встановленому порядку.»

Також постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що: “Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (постанови від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

З огляду на викладене самочинне будівництво (реконструкцію) нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами 3-5 статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 та від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво (реконструкція), для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, постановах Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №915/1439/21, від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

При цьому, у постанові від 12.04.2021 у справі № 653/104/19, Верховний Суд виснував, що знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

За таких обставин, передчасними є висновки суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що спірне нерухоме майно не є об'єктом самочинного будівництва, а Дніпровська міська рада не є належним позивачем у спорі про знесення самочинного будівництва та про обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав, зроблені без дослідження ознак самочинного будівництва (реконструкції) спірного нерухомого майна та можливості перебудови спірних об'єктів нерухомого майна з метою приведення їх у стан, який існував до такого будівництва (реконструкції), без урахування наведених вище правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, належного з'ясування обставин справи, всебічної та повної оцінки доводів скаржника та сукупності наявних в матеріалах справи доказів».

Відповідно до ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

За результатом нового розгляду справи, враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 23.04.2025 у цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за їх недоведеності та необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих об'єктів нерухомого майна, припинення права володіння ТОВ “Інжинірінг-2013» відповідним правом на нерухоме майно у будинку, визнання недійсними та скасування повідомлення про початок будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, визнання недійсним договору іпотеки та припинення запису про іпотеку, припинення запису про обтяження.

Судом враховується, що в даному випадку відповідач-1 придбав об'єкт нерухомого майна в житловому будинку літ. А-5 на першому поверсі нежитлове приміщення №99, загальною площею - 364,2 кв.м., поз. 1-27, літ. а-ганок, літ. а1-ганок, літ. Б, В - тіньові навіси, №1-5 - огорожа, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Інженерна, буд. 1, прим. №99 (п.1.1. Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20.12.2017 (т. 1 а.с. 82-85).

Тобто разом із нежитловим приміщенням № 99 площею 364,2 кв.м, яке знаходиться на 1 поверсі багатоквартирного будинку, відповідач-1 за цим договором придбав і тіньові навіси - літ. Б, В, які в подальшому реконструйовані ним в магазини, та які просить знести позивач, зазначаючи, що вони перешкоджають Дніпровській міській раді користуватися належною їй земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 34 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на дату початку будівельних робіт з реконструкції навісів), Замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, веде єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - реєстр). Внесення даних до реєстру з присвоєнням реєстраційного номера здійснюється на підставі інформації, наданої органами державного архітектурно-будівельного контролю, протягом одного робочого дня з дня її отримання.

Доступ користувачів до даних реєстру здійснюється безоплатно через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю.

Інформація про документ, що дає право на виконання будівельних робіт, а також відомості про клас наслідків (відповідальності) об'єкта, замовника та підрядників розміщуються на відповідному стенді, який встановлюється на будівельному майданчику в доступному для огляду місці (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них).

Виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 36 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на дату початку будівельних робіт з реконструкції навісів), право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), об'єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Виконувати будівельні роботи без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт забороняється.

Отримання замовником інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт, крім направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до частини першої цієї статті, не вимагається.

Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо право на будівництво об'єкта передано іншому замовнику або змінено осіб, відповідальних за проведення авторського і технічного нагляду, а також у разі коригування проектної документації на виконання будівельних робіт в установленому законодавством порядку, замовник протягом трьох робочих днів повідомляє про такі зміни відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю.

Право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, може бути скасовано відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі:

1) подання замовником заяви про скасування повідомлення про початок виконання будівельних робіт;

2) отримання відомостей про ліквідацію юридичної особи, що є замовником;

3) встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об'єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об'єкта, вимогам будівельних норм, стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю.

Відомості про скасування права на виконання будівельних робіт вносяться до реєстру.

Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданому ним повідомленні про початок виконання будівельних робіт, та за виконання будівельних робіт без повідомлення.

Так, відповідач-1 відповідно до вищезазначених вимог законодавства звернувся до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради з повідомленням про початок будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1)/про зміну даних у повідомленні про початок будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), в якому зазначив про початок реконструкції тіньових навісів.

Дата реєстрації повідомлення 05.06.2018 (т. 1 а.с. 158).

Приписами ст. 39 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на дату закінчення будівельних робіт з реконструкції навісів) унормовано прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів :

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

У разі якщо після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт відбулася зміна найменування замовника та/або генерального підрядника, та/або генерального проектувальника, та/або підрядника у зв'язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв'язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство, у декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка подається для реєстрації, вказується нове (змінене) найменування зазначених осіб (якщо згідно з формою декларації їх необхідно вказувати) із зазначенням того, що зміна найменування відбулася у зв'язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв'язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство. За наявності такого зазначення в декларації про готовність об'єкта до експлуатації орган державного архітектурно-будівельного контролю не має права повертати таку декларацію з підстави різного найменування зазначених осіб у декларації про початок виконання будівельних робіт і в декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо після видачі дозволу на виконання будівельних робіт відбулася зміна найменування замовника та/або генерального підрядника, та/або генерального проектувальника, та/або підрядника у зв'язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв'язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство, в акті готовності об'єкта до експлуатації та в заяві про видачу сертифіката вказується нове (змінене) найменування зазначених осіб (якщо згідно з формою акта та заявою цих осіб їх необхідно вказувати) із зазначенням того, що зміна найменування відбулася у зв'язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв'язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство. За наявності такого зазначення в акті готовності об'єкта до експлуатації та в заяві про видачу сертифіката орган державного архітектурно-будівельного контролю не має права відмовляти у видачі сертифіката з підстави різного найменування зазначених осіб у дозволі на виконання будівельних робіт та в акті готовності об'єкта до експлуатації і в заяві про видачу сертифіката.

Форма акта готовності об'єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.

Акт готовності об'єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об'єкт застрахований).

Орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі необхідності під час розгляду питань, пов'язаних з видачею сертифіката, може звернутися до державних органів з метою отримання відповідних висновків.

Неподання таких висновків у визначений органом державного архітектурно-будівельного контролю строк не є підставою для продовження строку видачі сертифіката або відмови в його видачі.

Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає декларацію про готовність об'єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Рішення про реєстрацію або повернення декларації про готовність об'єкта до експлуатації може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права реєстрації декларації), або оскаржено до суду.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю відмовляє у видачі сертифіката з таких підстав:

1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката;

2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

3) невідповідність об'єкта проектній документації на будівництво такого об'єкта та/або вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил;

4) невиконання вимог, передбачених Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", щодо оснащення будівлі вузлами обліку відповідних комунальних послуг.

Відмова у видачі сертифіката надається замовникові у строк, передбачений для його видачі.

Рішення про відмову у видачі сертифіката може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права видачі сертифіката), або оскаржено до суду.

Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Підключення закінченого будівництвом об'єкта, прийнятого в експлуатацію, до інженерних мереж здійснюється протягом десяти днів з дня відповідного звернення замовника до осіб, які є власниками відповідних елементів інженерної інфраструктури або здійснюють їх експлуатацію.

Державну статистичну звітність щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів подають органи державного архітектурно-будівельного контролю за формою та у строки, передбачені звітно-статистичною документацією, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.

Замовник зобов'язаний передати закінчений будівництвом та підключений до інженерних мереж житловий будинок, що споруджувався із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, об'єднанню співвласників або власнику, або експлуатуючій організації протягом ста двадцяти календарних днів з дня його прийняття в експлуатацію.

Матеріалами справи засвідчено, що після проведення будівельних робіт відповідач-1 отримав Декларацію про готовність об'єктів до експлуатації, зареєстровану 15.08.2019 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради (т. 1 а.с. 163-166). Після чого зареєстрував за собою право власності, в т.ч. на спірні об'єкти (т. 1 а.с. 167).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Приписами частини першої статті 317 Цивільного кодексу України унормовано, що лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 391 ЦК України визначає право власника майна вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном.

Стаття 152 ЗК України гарантує рівні умови захисту прав власності на землю, а також право вимагати усунення порушень прав на землю.

Перешкоди у користуванні земельною ділянкою - це дії або обставини, що заважають власнику або землекористувачу здійснювати свої права на землю.

Сторонами належними доказами не спростовано того, що фактично на земельній ділянці відведеній під навіси, які належали відповідачу-1 на праві власності, знаходяться магазини, зареєстровані за відповідачем-1 на праві власності.

При цьому судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято посилання позивача на те, що тіньові навіси, продані Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради за договором купівлі-продажу № 200/А від 15.11.2017 ТОВ “Містерія» (т. 1 а.с. 63), були “будівлями тимчасового характеру без фундаменту та належали до рухомих речей», виходячи з наступних підстав.

Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту (абз. 1 ч. 2 ст. 28).

Частиною 3 ст. 26-3 цього ж Закону передбачено, що адреса присвоюється об'єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об'єктами нерухомого майна. Адреса не присвоюється, зокрема, тимчасовим спорудам.

У ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.

Тобто, за приписами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" тимчасові споруди не підлягають державній реєстрації.

Відповідно до пп. 3.1.14.1 ДБН Д.1.1-1-2001 тимчасові будівлі та споруди - це виробничі, складські, допоміжні, житлові і суспільні будівлі та споруди, необхідні для виконання будівельно-монтажних робіт і обслуговування працівників будівництва, які спеціально будуються або пристосовуються на період будівництва.

Частина друга статті 28 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що:

- тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності-одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту;

- тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244) встановлює, що:

- підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки (п. 2.1.);

- паспорт прив'язки тимчасової споруди - комплект документів, у яких визначено місце встановлення тимчасової споруди та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М1:500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд тимчасової споруди та напрям підприємницької діяльності.

Встановлення торгових рядів у вигляді тимчасових приміщень (споруд) для провадження підприємницької діяльності особами, не вказаними у паспорті прив'язки, або без такого документа забороняється законом і вважається самовільним розміщенням цих споруд, що є підставою для їх демонтажу.

Разом з тим, як зазначає сам позивач та підтверджується матеріалами справи, первісне право власності на об'єкт по вул. Інженерна, 1 прим. 99, належало територіальній громаді міста Дніпра та в листопаді 2017 року було продано з аукціону, переможцем якого стало ТОВ “Мистерія».

Під час продажу об'єкту нерухомого майна опис об'єкту приватизації був наступний: в житловому будинку літ. А-5 на першому поверсі житлового будинку на першому поверсі нежитлове приміщення №99, поз. 1-27, загальною площею 364,3 кв.м., літ. А-ганок, літ. а1- ганок, літ. Б, В - тіньові навіси, №1-5 - огорожа. (Договір купівлі-продажу №200/А від 15.11.2017).

Таким чином, тіньові навіси літ. Б. В. існували при первісному праві власності, що не спростовано скаржником.

Натомість відповідно до п.1.3. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності - тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

В п.1.2.1. Правил благоустрою території міста Дніпра також міститься визначення поняття “тимчасова споруда» - тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності - одноповерхова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Отже, вказаними вище нормами законодавства України визначені критерії, які відносять той чи інший об'єкт до тимчасової споруди, одним із яких є площа об'єкту, яка повинна бути не більшою 30 квадратних метрів, відсутність фундаменту та каркас з полегшених конструкцій.

В свою чергу, нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. (Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV).

Відповідачем-1 до відзиву на позов було долучено слайди, які не були роздруковані при первісному розгляді справи, тому роздруковані судом при новому розгляді справи та підшиті у т. 3 а.с. 89-91.

Ці ж самі фото долучено відповідачем-1 до своїх пояснень від 01.07.2025 (т. 3 а.с. 22-41).

З наданих доказі вбачається, що спірний об'єкт нерухомості був раніше дитячим садочком, що підтверджується, в тому числі і поясненнями третьої особи-1 (т. 1 а.с. 122).

Тож тіньові навіси в дитсадочку призначалися для перебування в них дітей та повинні були бути стійкими, а цегляні стіни цих навісів не могли бути зведені без фундаменту, про що свідчать слайди № 3,4, на яких навіси мають вигляд альтанок, з трьома стінами, побудованими з білої цегли (т. 3 а.с. 90). Тобто ці навіси мали три капітальні цегляні стіни, збудовані на фундаменті.

З наданої відповідачем-1 копії зйомки з генплану М 1:500 вбачається, що навіси в первісному вигляді містили позначку КН - що означає Будівлі Капітальні Нежитлові вогнестійкі, що позначено в положенні “Умовні знаки для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500» (слайд №5, т. 2 а.с. 153-156).

Даний факт сторонами належними та допустимими доказами не спростовано.

Таким чином, з огляду на матеріали справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що тіньові навіси (літ. Б, В), куплені відповідачем-1 за Договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20.12.2017, були побудовані для дитсадка з білої цегли, мали фундамент, та були призначені для тривалого використання, отже не могли відноситись до тимчасових споруд. Тому відповідач-1 мав право на їх реконструкцію.

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За загальним правилом право володіння означає, що особі фактично належить земельна ділянка на підставах, визначених законодавством. Зміст права користування полягає у можливості отримання корисних властивостей земельної ділянки, тобто можливості її господарського використання з метою отримання прибутку або задоволення власних потреб.

Відповідно до приписів ст. 120 ЗК України, в редакції, чинній на дату набуття власності на спірне майно - 20.12.2017), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу). У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Право на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній, регулює також ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення позивачем договору від 20.12.2017). Так, за цією статтею до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Отже, у вказаних нормах матеріального права закріплено принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість цього принципу (superficies solo cedit - збудоване на поверхні слідує за нею). Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості, розташованого на ній (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та постанови Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 925/1288/19, від 30.11.2022 у справі № 910/8388/21, від 15.06.2022 у справі № 924/482/21).

У справі, що розглядається, встановлено, що відповідач-1 є власником нерухомого майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці. Нерухоме майно набуте на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2017.

Слід зауважити, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди хоч безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, але знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37, 38)). Згідно із цим принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

Отже, у разі наявності в особи права власності на об'єкт нерухомості, недопустимим є створення перешкод для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об'єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

Відтак суд зазначає, що імперативно передбачено перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Отже, особа, яка законно набула у власність нерухоме майно, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими нерухомим майном після його набуття.

У постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17 зазначено, що саме по собі встановлення обставин фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Оскільки відповідач має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під таким нерухомим майном після його набуття, то наведені позивачем аргументи не спростовують висновків про те, що позивач не довів неправомірності користування відповідачем спірною земельною ділянкою та не довів вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем спірною земельною ділянкою.

Даний висновок кореспондується з висновком, викладеним Верховним Судом у своїй постанові від 03.06.2025 у справі № 916/3296/23.

Більше того, реалізуючи передбачене ст.55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Тобто підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18, від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 щодо встановлення наявності у позивача порушеного права або законного інтересу; від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди; від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою на якій воно розташоване, і ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові потрібно відмовити. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин

Позивач у своєму позові просить усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення цих магазинів.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у розглядуваній справі, який наголосив на тому, що у постанові від 12.04.2021 у справі № 653/104/19, Верховний Суд виснував, що знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (статті 13, 74 ГПК України).

Поряд з цим, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.07.2019 у справі № 908/1932/18, за загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Таким чином, сама концепція доказування будується саме на підставі поданих сторонами доказів, а в даному випадку належних та допустимих доказів, що підтверджують неможливість перебудови об'єкта нерухомості позивачем не надано, хоча будучи зацікавленою особою у вирішенні спору на свою користь, він має вживати всіх належних заходів щодо доведення переконливості своїх вимог перед судом.

Звідси відповідач-1 не позбавлений права перебудови спірних об'єктів нерухомого майна та приведення їх у стан, який існував до такого будівництва.

Крім того, підставою для звернення до суду з вимогами про знесення самочинно збудованого майна позивач зазначив неможливість користування земельною ділянкою, яка належить міській раді, при цьому позивач в позовній заяві не зазначає, яким чином порушуються його права відповідачем-1 з урахуванням того, що спірні об'єкти побудовані відповідачем-1 на місці об'єктів, проданих департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 200/А від 15.11.2017.

Представник позивача в судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердила, що в разі, якщо б на спірній земельній ділянці стояли навіси в їх попередньому вигляді, у міської ради не було б підстав для звернення з позовом про усунення перешкод в користуванні цією земельною ділянкою.

Отже, в даному випадку знесення спірних об'єктів не відновить прав власника землі, зважаючи на те, що на фундаменті навісів збудовано інший об'єкт, оскільки спірна частина земельної ділянки (з врахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди) перебуває фактично в користуванні відповідача-1 та позивачем не доведено порушення його права користування частиною земельної ділянки на якій знаходяться об'єкти відповідача-1, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відхиляючи протилежні доводи скаржника.

Доказів в підтвердження того, що спірні об'єкти збудовано на іншому місці, а не на місці колишніх навісів позивачем суду не надано і в ході апеляційного перегляду справи не спростовано.

Колегія суддів наголошує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише “на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію “законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 2007 року у справі “Україна-Тюмень» проти України», заява № 22603/02).

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням “справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення ЄСПЛ у справі “Україна-Тюмень» проти України»).

Висновки щодо порушення Україною статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ зробив і у наведеній вище справі “Україна-Тюмень» проти України», зазначивши, що заявник добросовісно отримав будинок в якості внеску до статутного капіталу, не знаючи про те, що Фонд державного майна не мав повноважень на його передання, та не було підстав для передбачення, що заявник мав знати про це. Заявник мав щонайменше легітимні сподівання щодо можливості використовувати будинок в своїй господарській діяльності. Суд не вбачає виняткових обставин, здатних виправдати відсутність відшкодування у даній справі, та вирішує, що таким чином на заявника було покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушив справедливий баланс, що мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном - з іншого.

Крім того, позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у набуття права приватної власності, такі обмеження порушив. В іншому випадку позбавлення права власності на нерухоме майно без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні майном та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» [Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria] (№46577/15) від 21.04.2016, вказав, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Враховуючи норми прямої дії статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, не вбачається правомірних та непереборних підстав стосовно втручання у право відповідача-1 на мирне володіння своїм майном, і такі обставини не були доведені позивачем, а тому задоволення такого позову становитиме неправомірне втручання у право власності відповідача-1 на належне йому нерухоме майно. Незважаючи на викладене, позивач просить суд застосувати крайню міру захисту порушеного, на його думку, права, що передбачена ст. 376 Цивільного кодексу України, чому не передувало вчинення інших заходів, які б надали змогу Відповідачу усунути можливі виявлені порушення.

За викладеного господарський суд дійшов вмотивованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про усунення перешкод у користуванні Дніпровською міською радою земельною ділянкою, що розташована за адресою: вул. Інженерна, 1, м. Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованих об'єктів нерухомого майна, а саме: будівлі магазину літ. Б1 загальною площею - 64,0 кв. м, будівлі магазину літ. В1 загальною площею 64,8 кв. м (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 619522612101) за рахунок ТОВ “Інжинірінг-2013».

Водночас сторони підтвердили, що право користування земельною ділянкою не оформлено відповідачем-1 належним чином.

З цього приводу господарський суд зазначив, що Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 дійшов висновку про те, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Однак, сторони у судовому засіданні повідомили, що відповідач-1 кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці (20.12.2017) не сплачував, а позивач в судовому порядку ці кошти в судовому порядку не стягував, що фактично призвело до недоотримання бюджетом коштів за користування відповідачем-1 земельною ділянкою за 8 років.

Щодо позовних вимог в частині припинення права володіння ТОВ “Інжинірінг-2013» відповідним правом на все нерухоме майно - нежитлове приміщення № 99 у будинку 1 по вулиці Інженерній у місті Дніпро (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 619522612101, номер речового права: 24041387), слід звернути увагу, що фактично предметом спору є два реконструйовані навіси, які належали відповідачу-1 на праві власності, проте позивач просив припинити право володіння ТОВ “Інжинірінг-2013» відповідним правом на все нерухоме майно, отримане відповідачем-1 за договором купівлі-продажу від 20.12.2017, зазначаючи, що припинення права володіння відповідачем-1 лише навісами в законодавчому порядку не передбачено та те, що відповідач-1 не позбавлений права повторно оформити документи на нежитлове приміщення № 99 у будинку 1 по вулиці Інженерній у місті Дніпро.

Приписами ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Згідно зі ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 сформувала висновок щодо належних способів захисту у разі звернення власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво до особи, яка здійснила самочинне будівництво. Зокрема, вказано на випадки, коли не можуть вважатися належними вимогами про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, про припинення права власності.

У свою чергу, 17.12.2025 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 908/2388/21 в якій, зокрема, зазначено, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (п. 139 постанови).

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22).

Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об'єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора чи припинення права власності є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у вказаному рішенні Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Оскільки до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України, належним та ефективним способом захисту порушеного права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на земельну ділянку є подання до ТОВ "Інжинірінг-2013" негаторного позову.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Велика Палата звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.13)).

Наведене є самостійною підставою для відмови у задоволенні будь-яких інших вимог, відмінних від усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Інженерна, 1, шляхом знесення самочинно побудованих об'єктів нерухомого майна, з підстав обрання неналежного та неефективного способу захисту.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 викладено, зокрема, такі висновки: “9.2. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення».

Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.

Водночас з обставин справи вбачається, що позивач фактично просить скасувати права відповідача-1 на все нерухоме майно, яке належить йому на праві власності, в т.ч. й на нежитлове приміщення № 99 у будинку 1 по вулиці Інженерній у місті Дніпро, яке не є предметом спору. Таким чином, задоволення вказаних вимог призведе до того, що відповідач-1 буде позбавлений права власності й на ту частину об'єкту нерухомості, яка не є спірною і правомірність набуття у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 у справі №910/11598/23.

З означених вище по тексту постанови підстав щодо обрання неналежного та неефективного пособу захисту порушених прав не підлягають задоволенню і вимоги позивача про визнання недійсними та скасування повідомлення про початок будівельних робіт від 04.06.2018 ДП 061181551014 та декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 15.08.2019 ДП 141192270325.

При цьому апеляційний суд зазначає, що статтею 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Статтею 39 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» визначено порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката (частина п'ята статті 39 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини дев'ятої статті 39 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.

Відповідно до частини другої статті 39-1 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень реєстрація такої декларації, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягають скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами статті 26 цього Закону завершальним етапом будівництва об'єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об'єкт.

Аналіз положень законодавства свідчить про те, що реєстрація декларації про початок будівництва є обов'язковою умовою для початку виконання будівельних робіт. Відповідальність за повноту та достовірність інформації, наведеної в декларації, несе замовник будівництва (особа, яка подає декларацію), орган державного архітектурно-будівельного контролю здійснює перевірку повноти інформації та вносить її до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

З моменту реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, з якою пов'язується закінчення будівництва об'єкта містобудування, реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт вважається такою, що вичерпала свою дію. При цьому реєстрація права власності є підставою вважати, що декларація про введення до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта також вичерпала свою дію.

Таким чином, після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а, від 01.10.2019 у справі № 826/9967/18, від 05.06.2019 у справі № 815/3172/18, від 23.07.2019 у справі № 826/5607/17, від 09.06.2021 у справі №826/2123/18, від 18.06.2021 у справі № 420/3572/19.

В постанові від 23.04.2025 у справі № 904/3031/24 Верховний Суд також зазначив що пред'явлення позовних вимог про визнання недійсними та скасування повідомлення про початок будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації не є ефективним способом захисту, оскільки їх задоволення не призведе до поновлення прав позивача на користування спірною земельною ділянкою, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні таких позовних вимог.

Ефективним способом захисту у зазначеній ситуації є знесення самочинного будівництва за рішенням суду, якщо буде доведено, що об'єкт має ознаки самобуду. Тобто, якщо декларацію про готовність об'єкта до експлуатації вже зареєстровано, то до суду можна звернутися лише з позовною вимогою щодо знесення зазначеного об'єкта, а не скасування декларації (див. постанову Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 815/2654/18).

Отже, визнання недійсними та скасування повідомлення про початок будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта не несе в даному випадку будь-яких правових наслідків та не може відновити порушеного права, тому є неефективним способом захисту, що, в свою чергу, є підставою для відмови в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 804/1510/16, від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а, від 22.01.2021 у справі № 640/11869/20, від 23.02.2022 у справі № 712/12338/18, від 11.07.2024 у справі №686/5988/21.

Щодо вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 28.10.2021, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., за реєстровим № 2791 в частині передачі в іпотеку об'єктів нерухомого майна, а саме: будівлі магазину літ. Б1 загальною площею - 64,0 кв. м, будівлі магазину літ. В1 загальною площею 64,8 кв. м, що розташовані за адресою: вул. Інженерна, 1, прим. 99, м. Дніпро, та припинити запис про іпотеку 44711188 та про припинення запису про обтяження № 44710793, зареєстрований на підставі договору іпотеки від 28.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В. за реєстровим № 2791.

Верховний суд у своїй постанові у даній справі з цього приводу зазначив наступне.

«У поданому Дніпровською міською радою позові заявлено, у тому числі, вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного з ОСОБА_1 та про скасування обтяжень за цим договором. При цьому така фізична особа судом до участі у справі залучена не була, однак у разі задоволення зазначених позовних вимог судовим рішенням буде вирішено питання про її права та обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини “Олюджіч проти Хорватії»)».

У контексті наведеного суд враховує, що в розумінні статті 50 ГПК України підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме - ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості пред'явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати поза межами цих правовідносин, в іншому разі такі особи можуть мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб у принципі неможливий спір про право з протилежною стороною у відповідному судовому процесі. Якщо зазначений спір допускається, то ця особа обов'язково повинна мати процесуальний статус (становище) співвідповідача у справі, а не третьої особи (аналогічний висновок Верховного Суду наведений у постановах від 20.08.2019 у справі №910/13209/18, від 26.05.2020 у справі №922/2743/18).

Тобто, зважаючи на те, що оспроюваний договор іпотеки від 28.10.2021 укладено між ТОВ “Інжинірінг 2013» та ОСОБА_1 , у спорі про визнання недійсним цього договору та скасування обтяжень за ним відповідачами мають бути як ТОВ “Інжинірінг-2013», так і ОСОБА_1 .

Однак, заявляючи в цій справі вимогу про визнання недійсним договору іпотеки від 28.10.2021 в частині передачі в іпотеку об'єктів нерухомого майна, а саме: будівлі магазину літ. Б1 загальною площею - 64,0 кв. м, будівлі магазину літ. В1 загальною площею 64,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , припинення запису про іпотеку та про припинення запису про обтяження, зареєстрованого на підставі договору іпотеки від 28.10.2021, позивач в якості відповідачів зазначив лише ТОВ “Інжинірінг-2013» та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради.

При цьому сторона договору іпотеки - ОСОБА_1 при первісному розгляді справи взагалі не була залучена до справи.

Після надходження даної справи на новий розгляд, Дніпровська міська рада подала клопотання про залучення ОСОБА_1 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог відносно предмета спору, а не співвідповідача.

Однак, залучення ОСОБА_1 до участі в цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не можна ототожнювати із залученням зазначеної особи в належному процесуальному статусі відповідача, адже обсяг наданих законом прав відповідача є більшим за обсяг прав третьої особи (зокрема, відповідач має право подати зустрічний позов, заяву про застосування наслідків спливу позовної давності тощо) (схожий за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №3/5025/1379/12 (924/681/21)).

Права, передбачені ГПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи (постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №904/5669/21(904/801/22). Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (стаття 50 ГПК), відрізняється за обсягом прав та обов'язків (постанова Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №1316/364/12).

Приписами статті 48 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Під час підготовчого провадження у справі позивач не подав суду клопотання щодо залучення до участі у справі в якості співвідповідача - ОСОБА_1 .

Водночас за приписами Господарського процесуального кодексу України суд не наділений повноваженнями щодо заміни первісного відповідача належним відповідачем або залучення співвідповідача до участі у справі за власною ініціативою; такі права належать виключно позивачу.

Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин, зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц).

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19).

Належними сторонами у судовому процесі є суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, належними сторонами будуть ті особи, які є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, які дійсно є суб'єктами порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 14/325"б").

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (див. постанову Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 754/16978/21).

Пред'явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надавати оцінку іншим аргументам сторони позову, які стосуються передусім з'ясування обставин обґрунтованості / необґрунтованості позову, оскільки дослідженню цих обставин має передувати встановлення належного суб'єктного складу учасників спірних правовідносин (близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (на цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 28.04.2021 у справі № 707/2-1006/2011).

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 20.01.2021 у справі № 203/2/19.

А за висновком судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2025 у справі № 917/1173/22 у справах за позовом заінтересованої особи про визнання правочину недійсним відповідачами мають бути всі сторони такого правочину. Незалучення сторони договору як співвідповідача за наявності обов'язкової процесуальної співучасті - самостійна підстава для відмови в позові. Визначення складу відповідачів є правом позивача, однак перевірка їх належності - обов'язком суду.

Таким чином, незалучення всіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом спору по суті заявлених вимог в цій частині позову.

Як було зазначено вище, звертаючись з позовом до суду та користаючись своїми процесуальними правами позивач не визначив ОСОБА_1 як співвідповідача в цій справі та в подальшому не заявляв клопотань про її залучення до участі у справі як співвідповідача.

Отже, з огляду на вищевикладене, незалучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 , є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору іпотеки від 28.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., за реєстровим № 2791 в частині передачі в іпотеку об'єктів нерухомого майна, а саме: будівлі магазину літ. Б1 загальною площею - 64,0 кв. м, будівлі магазину літ. В1 загальною площею 64,8 кв. м, що розташовані за адресою: вул. Інженерна, 1, прим. 99, м. Дніпро, та припинити запис про іпотеку 44711188 та про припинення запису про обтяження № 44710793, зареєстрований на підставі договору іпотеки від 28.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. за реєстровим № 2791, що не спростовують доводи апеляційної скарги.

Щодо приведених апелянтом аргументів незгоди з оскаржуваним рішенням в частині порушення процедури видачі відповідачу-1 документів дозвільного характеру колегія суддів також вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/264/24, в якій остання звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, зобов'язання повернути не тільки ту частину земельної ділянки, яка накладається на пам'ятку археології, а й ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання в оренду (суборенду) якої не ставиться під сумнів, є втручанням, яке не може визнаватися законним.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19).

Тобто лише в разі дотримання всіх критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Так, критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

За усталеною практикою ЄСПЛ, ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього положення Конвенції (див., зокрема, рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), №43768/07, пункт 41; від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункти 27-40; від 12 листопада 2013 року «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42; від 31 травня 2016 року «Вукушіч проти Хорватії», №69735/11, пункт 50).

За практикою ЄСПЛ, визнання права власності недійсним як таке не суперечить положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, водночас воно повинне бути не лише передбачене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов'язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12 червня 2018 року у справі «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 138).

Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (див. рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45; від 09 грудня 1994 року у справі «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), пункт 71, серія А № 301-А, від 10 червня 2021 року «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).

Одночасно з додержанням принципу пропорційності оцінюється й дотримання принципу належного урядування.

У своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов'язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (див., наприклад, рішення від 11 червня 2020 року у справі «Фортеця проти України» (Fortetsya, МРР v. Ukraine, заява № 68946/10, пункт 42, з подальшими посиланнями).

Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункт 40).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення ЄСПЛ від 31 травня 2016 року «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 64; від 12 червня 2018 року «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).

Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.

Взявши до уваги принцип належного урядування та враховуючи, що позивач просить припинити права відповідача-1 на все нерухоме майно, в т.ч. й на нежитлове приміщення № 99 у будинку 1 по вулиці Інженерній у місті Дніпро, яке не є предметом спору, хоча спір фактично стосується лише невеликої його частини (тіньових навісів (літ. Б, В)), позбавлення ТОВ "Інжинірінг-2013" права власності на весь об'єкт нерухомості не переслідує законної мети і не встановлює справедливого балансу, не є таким, що здійснюється в інтересах суспільства та не відповідає принципу пропорційності.

Варто також зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

При цьому господарським судом слушно зауважено на тому, що знаходження майна під обтяженням унеможливлює його знесення.

Щодо позовної давності, про застосування якої до спірних правовідносин заявив відповідач-1 та незгоди скаржника із висновками суду в цій частині оскаржуваного рішення, варто зважати на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Кодексу, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2019 у справі №761/2987/18 зазначила, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд з'ясовує та зазначає в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Велика Палата Верховного суду в постановах від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц (пункт 53), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 зазначала, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Враховуючи те, що за наслідками розгляду справи судом першої інстанції мотивовано визнано вимоги позивача необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, підстави для застосування позовної давності відсутні.

При цьому зважаючи на те, що суд відмовив в задоволенні позову у повному обсязі через його необґрунтованість, посилання скаржника на те, що строк позовної давності для звернення з позовом до суду станом на дату подання не сплинув не заслуговують на увагу.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їм належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не виявлено.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують мотивів та висновків Господарського суду Дніпропетровської області, викладених у рішенні від 19.08.2025, відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025 у справі № 904/3031/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025 у справі №904/3031/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Дніпровську міську раду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 12.05.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко

Суддя О.В. Чус

Попередній документ

136503586

Наступний документ

136503588

Інформація про рішення:

№ рішення:	136503587
№ справи:	904/3031/24
Дата рішення:	13.04.2026
Дата публікації:	15.05.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (19.08.2025)
Дата надходження:	08.05.2025
Предмет позову:	звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та припинення права володіння

Розклад засідань:

Минулі засідання (11)

31.07.2024 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
11.09.2024 14:10	Господарський суд Дніпропетровської області
23.09.2024 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
10.02.2025 14:15	Центральний апеляційний господарський суд
23.04.2025 09:30	Касаційний господарський суд
03.06.2025 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
24.06.2025 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
19.08.2025 12:30	Господарський суд Дніпропетровської області
29.01.2026 09:30	Центральний апеляційний господарський суд
16.03.2026 15:00	Центральний апеляційний господарський суд
13.04.2026 15:15	Центральний апеляційний господарський суд