Постанова від 08.04.2026 по справі 904/4871/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4871/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередко А.Є

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2025

та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2025 (суддя Скриннікова Н.С.)

у справі № 904/4871/24

за позовом Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Самарівської міської Ради

до відповідача-1: Комунального підприємства «Міськсервіс» Самарівської міської ради

відповідача-2: фізичної особи-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича

про визнання договорів недійсними та повернення об'єктів благоустрою

ВСТАНОВИВ:

Новомосковська окружна прокуратура Дніпропетровської області звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Самарівської (Новомосковської) міської Ради до відповідача-1: Комунального підприємства "Новомосковськміськтранс" Новомосковської (Самарівської) міської ради, відповідача-2: фізичної особи-підприємця Олійник Віталія Анатолійовича, в якому просить:

- Визнати недійсними договори про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг: № 205 ТС від 01.06.23; № 206 ТС від 01.06.23; №207 ТС від 01.06.23; № 208 ТС від 01.06.23, укладені між КП “Новомосковськміськтранс» Самарівської (Новомосковської) міської ради та фізичною особою - підприємцем Олійником В. А., щодо об'єктів благоустрою у вигляді тротуарного покриття, що розташовуються на вул. Гетьманська, 16 у м. Самар (Новомосковську) для продажу продуктової групи товарів;

- Зобов'язати ФОП Олійника Віталія Анатолійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути об'єкт благоустрою (земельну ділянку), площею 30 кв.м., розташований в районі будинку 16 по вул. Гетьманській в м. Самар (Новомосковську), Самарівській міській раді (ЄДРПОУ 34359199) шляхом демонтажу тимчасової споруди;

- Зобов'язати ФОП Олійника Віталія Анатолійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути об'єкт благоустрою (земельну ділянку), площею 20,1 кв.м., розташований в районі будинку 16 по вул. Гетьманській в м. Самар (Новомосковську), Самарівській міській раді (ЄДРПОУ 34359199) шляхом демонтажу тимчасової споруди.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2025 у справі №904/4871/24 задоволено повністю позов Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області поданий в інтересах держави в особі Самарівської міської ради:

1.Визнано недійсним договір про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг № 205 ТС від 01.06.23, укладений між Комунальним підприємством «Міськсервіс» Самарівської міської ради (до перейменування Комунальне підприємство «Новомосковськміськтранс» Самарівської (Новомосковської) міської ради та фізичною особою - підприємцем Олійником В. А (РНОКПП НОМЕР_1 ), щодо об'єкту благоустрою у вигляді тротуарного покриття, загальною площею 30 кв.м., що розташовується на вул. Гетьманська, 16 у м. Самар (Новомосковську) для продажу продуктової групи товарів.

2. Визнано недійсним договір про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг № 206 ТС від 01.06.23, укладений між Комунальним підприємством «Міськсервіс» Самарівської міської ради (до перейменування Комунальне підприємство «Новомосковськміськтранс» Самарівської (Новомосковської) міської ради та фізичною особою - підприємцем Олійником В. А (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо об'єкту благоустрою у вигляді тротуарного покриття, загальною площею 30 кв.м., що розташовується на вул. Гетьманська, 16 у м. Самар (Новомосковську) для продажу продуктової групи товарів.

3. Визнано недійсним договір про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг № 207 ТС від 01.06.23, укладений між Комунальним підприємством «Міськсервіс» Самарівської міської ради (до перейменування Комунальне підприємство «Новомосковськміськтранс» Самарівської (Новомосковської) міської ради та фізичною особою - підприємцем Олійником В. А (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо об'єкту благоустрою у вигляді тротуарного покриття, загальною площею 20,1 кв.м., що розташовується на вул. Гетьманська, 16 у м. Самар (Новомосковську) для продажу продуктової групи товарів.

4. Визнано недійсним договір про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг № 208 ТС від 01.06.23, укладений між Комунальним підприємством «Міськсервіс» Самарівської міської ради (до перейменування Комунальне підприємство «Новомосковськміськтранс» Самарівської (Новомосковської) міської ради та фізичною особою - підприємцем Олійником В. А (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо об'єкту благоустрою у вигляді тротуарного покриття, загальною площею 20,1 кв.м., що розташовується на вул. Гетьманська, 16 у м. Самар (Новомосковську) для продажу продуктової групи товарів.

5. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути об'єкт благоустрою (земельну ділянку), площею 30 кв.м., розташований в районі будинку 16 по вул. Гетьманській в м. Самар (Новомосковську) Самарівській міській раді (ЄДРПОУ 34359199) шляхом демонтажу тимчасової споруди.

6. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути об'єкт благоустрою (земельну ділянку), площею 30 кв.м., розташований в районі будинку 16 по вул. Гетьманській в м. Самар (Новомосковську), Самарівській міській раді (ЄДРПОУ 34359199) шляхом демонтажу тимчасової споруди.

7. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути об'єкт благоустрою (земельну ділянку), площею 20,1 кв.м., розташований в районі будинку 16 по вул. Гетьманській в м. Самар (Новомосковську), Самарівській міській раді (ЄДРПОУ 34359199) шляхом демонтажу тимчасової споруди.

8. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути об'єкт благоустрою (земельну ділянку), площею 20,1 кв.м., розташований в районі будинку 16 по вул. Гетьманській в м. Самар (Новомосковську), Самарівській міській раді (ЄДРПОУ 34359199) шляхом демонтажу тимчасової споруди.

Стягнуто на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) з Комунального підприємства «Міськсервіс» Самарівської міської ради (51200, Дніпропетровська область, місто Новомосковськ, вулиця Гетьманська, будинок 14, код ЄДРПОУ 32228099) судовий збір в сумі 9 689,60 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України та згідно з ч. 3 ст. 244 ГПК України Господарський суд вирішив з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2025 у справі № 904/4871/24 стягнуто на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) з Фізичної особи-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 9 689,60 грн.

Не погодившись з вказаними рішенням та додатковим рішенням фізичною особою-підприємцем Олійником Віталієм Анатолійовичем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2025 у справі № 904/4871/24 та додаткове рішення від 01.05.2025 у даній справі та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення прийняте судом за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норма матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- суд не навів підстав щодо права Прокурора на звернення до суду, визнав обставин, на які посилався Прокурор встановленими, без зазначення доказів, з яких Суд виходив при вирішенні позову, не надав будь-якої оцінки аргументам та доказам, на які посилався відповідач 2 та не навів будь-якого правового обґрунтування для відступу від висновків Великої палати Верховного суду. Суд фактично процитував доводи Прокурора викладені у позовній заяві на користь якого і прийняв Рішення;

- суд першої інстанції не дослідив питання щодо наявності/відсутності у Прокурора права на звернення до суду з позовом в порядку процесуального представництва;

- господарський суд не врахував, що ФОП Олійник В.А. виявляв добросовісність виконання вимог діючого законодавства при подачі документів для отримання паспортів прив'язки для розміщення тимчасових споруд (було надано всі документи, необхідність подачі яких передбачена Порядком № 244) та фактичного розміщення тимчасових споруд (розмістив ТС у чіткої відповідності до отриманих паспортів прив'язки, зокрема, кожна ТС мала погоджений розмір: дві ТС по 30 кв.м. по зовнішньому контуру та дві ТС по 20,1 кв.м.), не допускав жодних порушень норм діючого законодавства і був впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право на розміщення тимчасових споруд для ведення підприємницької діяльності (для продажу продуктової групи товарів) буде ними реалізовуватись протягом встановленого часу та правомірно покладався на зобов'язання, взяті державою в особі органів місцевого самоврядування на можливість ведення підприємницької діяльності;

- суд першої інстанції помилково ототожнюючи, як і Прокурор, об'єкт благоустрою (тротуарне покриття) та земельні ділянки, помилково застосовує до спірних правовідносин діюче законодавства, яким визначено повноваження щодо розпорядження земельними ділянками;

- суд першої інстанції (як і Прокурор) помилково ототожнює об'єкт благоустрою (тротуарне покриття), яке було передано у користування ФОП Олійник В.А. за спірними договорами для здійснення підприємницької діяльності (розміщення тимчасових споруд для продажу продуктової групи товарів) та земельні ділянки, помилково вважаючи, що передача об'єкта благоустрою (тротуарного покриття) здійснюється відповідно до діючого законодавства, яким встановлено порядок передачі у користування Земельних ділянок;

- судом невірно відображено у Рішенні хід судових засідань та позиції сторін у справі, а також порушено процесуальні права Відповідача-2 на участь у судовому засіданні;

- додаткове рішення про стягнення з ФОП Олійника В.А. судового збору підлягає скасуванню оскільки воно є похідним від первісного судового рішення.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

22.05.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли пояснення, відповідно до змісту яких він підтримав позицію апелянта та наголосив на наявності підстав для задоволення його вимог в повному обсязі.

07.07.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

09.07.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача Самарівської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу відповідача-2 задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове - про відмову в задоволенні позову.

17.07.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшла відповідь на відзив, в якій останній підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, наполіг на необхідності її задоволення.

В судовому засіданні 08.04.2026 брали участь представник ФОП Олійника В.А. (відповідача-2 / апелянта) та прокурор. Позивач та відповідач-1, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини відсутності суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ФОП Олійник В.А. апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Колегія суддів зауважує, що у справі вже відбулися судове засідання 29.10.2025, 21.01.2026, 25.02.2026, на перших двох з яких був присутній представник позивача, який надав свої пояснення та висловив міркування щодо доводів та вимог апеляційної скарги. Натомість представник відповідача-1 своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні не скористався з власних міркувань.

Разом з цим, сторони, як учасники судового процесу, не були позбавлені можливості забезпечити участь у судовому засіданні 08.04.2026 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.

Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

До того ж, відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є підставою для відкладення розгляду справи, а обставин неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні судом не встановлено.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги заяву позивача про розгляд справи без участі та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивача та відповідача-1.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог та покладення судових витрат на прокурора.

Прокурор натомість заперечив проти задоволення апеляційної скарги, зокрема, з підстав, викладених у відзиві, просив суд оскаржувані рішення залишити в силі.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача-2 прокурора, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, фізична особа - підприємець Олійник В.А. звернувся до Новомосковського міського голови із заявами №№ О-582, О-583 від 16.06.2022 та №№ О-1302 від 16.09.2022, до яких долучив графічні матеріали на топографо-геодезичній основі М 1:500 із зазначенням бажаного місця розташування кожної окремої тимчасової споруди, площею до 30 кв.м. для встановлення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в районі буд. № 16 по вул. Гетьманська у м. Самар (Новомосковськ) Дніпропетровської області.

Однак ФОП Олійник В.А. не зазначив у заявах, що він має намір розмістити суцільний (цілісний комплекс) комплекс тимчасових споруд, загальною площею по зовнішньому контуру понад 30 квадратних метрів, в межах «червоних ліній» міста, у безпосередній близькості до проїзної частини та пішохідних переходів, а погодження на розміщення тимчасових споруд за адресою: Дніпропетровська область, м. Самар (Новомосковськ), в районі вул. Гетьманська, 16, не отримував.

Виконавчий комітет Самарівської (Новомосковської) міської ради за результатами розгляду вищевказаних заяв погодив ФОП Олійнику В.А. місце розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в районі буд. № 16 по вул. Гетьманська у м. Самар (Новомосковськ) Дніпропетровської області.

01.07.2022 та 21.09.2022 ФОП Олійник В.А. звернувся до відділу містобудування, архітектури та реклами управління по роботі з активами виконавчого комітету Самарівської (Новомосковської) міської ради з додатковими заявами №№ 17, 18 від 01.07.2022 та №№ 56, 57 від 21.09.2022, долучив до них схеми розміщення тимчасових споруд; ескізи фасадів тимчасових споруд у кольорі М 1:50 (для стаціонарних ТС).

Відділом містобудування, архітектури та реклами управління по роботі з активами виконавчого комітету Самарівської (Новомосковської) міської ради було оформлено та надано паспорти прив'язки тимчасових споруд:

- 06 липня 2022 року на замовлення Олійника Віталія Анатолійовича «Для здійснення підприємницької діяльності у сфері роздрібної торгівлі за адресою: Дніпропетровська область, м. Самар (Новомосковськ), в районі вул. Гетьманська, 16» з реєстраційними №№ 131, 132 зі строком дії до 06.07.2027;

- 22 вересня 2022 року на замовлення Олійника Віталія Анатолійовича «Для провадження підприємницької діяльності у сфері роздрібної торгівлі за адресою: Дніпропетровська область, м. Самар (Новомосковськ), в районі вул. Гетьманська, 16» з реєстраційними №№ 163, 164 зі строком дії до 27.09.2027.

01.06.2023 між Комунальним підприємством «Новомосковськміськтранс» (Надавач послуг) та ФОП Олійник В.А. (Замовник) укладено 4 договори про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг № 205 ТС від 01.06.2023, № 206 ТС від 01.06.2023, № 207 ТС від 01.06.2023, №208 ТС від 01.06.2023.

Умови договорів ідентичні, а тому не наведені окремо для кожного договору, окрім площі та строку дії (витяги).

Всі договори мають назву «про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг.

Пунктом 1.1. Договорів встановлено, що Комунальне підприємство «Новомосковсьміськтранс» Надавач послуг з метою реалізації повноважень, наданих власником об'єктів благоустрою міста Новомосковська - територіальною громадою міста в особі Новомосковської міської ради надає замовнику (ФОП Олійник В.А.) право тимчасового погіршення існуючого стану об'єкту благоустрою міста Новомосковська, шляхом розміщення тимчасової споруди (ТС) для провадження підприємницької діяльності, а замовник тимчасово використовує об'єкт благоустрою міста в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2. Договорів встановлено, що Внаслідок укладення даного договору у Замовника не виникає права власності на об'єкти благоустрою (їх частини) та/або елементи благоустрою міста Новомосковська в місці розташування ТС.

Пунктом 1.4. Договорів встановлено, що адреса розташування, дислокація, назва ТС: м. Новомосковськ в районі вул. Гетьманська, буд 16 - ТС для продажу продуктової групи товарів.

Пунктом 1.5. Договорів № 205 ТС та № 206 ТС встановлено, що площа та вид ділянок об'єктів благоустрою, що використовуються: тротуарне покриття загальною площею 30 кв.м.

Пунктом 1.5. Договорів № 207 ТС та № 208 ТС встановлено, що площа та вид ділянок об'єктів благоустрою, що використовуються: тротуарне покриття загальною площею 20, 10 кв.м.

Пунктом 1.6. Договорів встановлено, що в результаті користування замовником об'єктами (елементами) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг у нього не виникає земельних правовідносин з органами місцевого самоврядування згідно з чинним законодавством.

Пунктами 2.1.1. Договорів встановлено, що Надавач послуг зобов'язаний щомісячно надавати замовнику підписані акти виконаних робіт (наданих послуг) та рахунки на оплату.

Пунктами 3.1.1. Договорів встановлено, що Надавач послуг має право нараховувати та отримувати від Замовника плату за надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг, вимагати від Замовника своєчасного перерахування плати відносно до умов цього договору.

Пунктами 4.1. Договорів встановлено, що Замовник сплачує Надавачу послуг плату за надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг.

Пунктами 8.1. Договорів № 205 ТС та № 206 ТС встановлено, що Сторони домовились відповідно до ч.3 ст. 631 ЦК України домовились, що умови Договору застосовуються до відносин між ними з 01.04.2023 і діє до 06 липня 2027 року.

Пунктами 8.1. Договорів № 207 ТС та № 208 ТС встановлено, що Сторони домовились відповідно до ч.3 ст. 631 ЦК України домовились, що умови Договору застосовуються до відносин між ними з 01.04.2023 і діє до 22 вересня 2027 року.

Пунктами 10.4. Договорів встановлено, що факт підписання даного договору свідчить про те, що Надавач послуг передав, а Замовник прийняв в тимчасове користування об'єкт (елемент) благоустрою (вказаний в п. 1.5. даного договору) для провадження підприємницької діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що договори, які є предметом позову є недійсними в силу ч.1, ч.2, ч.5 ст. 203 ЦК України, а саме оскільки: зміст правочинів суперечить Цивільному кодексу України, Земельному кодексу України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; відповідач-1 вчинив правочин за відсутності у нього необхідного обсягу цивільної дієздатності; вчинені правочини (договори) не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним з урахуванням предмету договору та інших умов цих правочинів. Звідси з метою усунення перешкод Самарівській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для визнання договорів недійсними та покладення на ФОП Олійника обов'язку здійснити демонтаж.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

За позицією Прокурора, він виконав вимоги ст. 131-1 Конституції України та абз 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та встановив підстави для представництва держави.

Інтереси держави полягають у фактичному набутті прав на земельні ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки та об'єкти благоустрою, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисті законних форм землекористування. Крім того, інтереси держави полягають у дотриманні органом місцевого самоврядування конституційного обов'язку щодо здійснення повноважень з розпорядження земельними ділянками та об'єктами благоустрою як об'єктами права власності територіальної громади міста виключно відповідно до вимог Закону. У даному випадку порушення інтересів держави відбулося через порушення норм законодавства під час укладання договорів про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг, які фактично підміняють договори оренди землі, та полягає у фактичному користуванні приватним підприємцем Олійником В. А. земельними ділянками без законних підстав, за відсутності волі її власника. Неправомірне користування земельними ділянками комунальної власності під розміщення стаціонарних тимчасових споруд з порушенням містобудівних вимог завдає шкоду власності територіальної громади міста Самар (Новомосковська) та в цілому суперечить інтересам держави у сфері як у сфері земельних правовідносин, так і інших сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються і охороняються державою.

Суспільний (публічний) інтерес є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних та таких, що ґрунтуються на моральних засадах, інтересів, які складають певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби та відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами владних повноважень (суб'єктами публічної адміністрації); це поняття не піддається однозначній кваліфікації (визначенню), а тому наявність суспільних (публічних) інтересів повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку. Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура. Відтак, звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Дотримання встановленого законом набуття прав на земельні ділянки комунальної власності в м. Самар (Новомосковську) під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності становить публічний (суспільний) інтерес її громади, обов'язок захисту якого покладено насамперед на представницький орган місцевого самоврядування - Самарівську (Новомосковську) міську раду. Відповідно до положень ст.ст.13, 14 Конституції України статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права.

Неправомірне використання ФОП Олійником В. А. земельних ділянок під протиправне розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на об'єктах благоустрою в межах «червоних ліній», в безпосередній близькості від проїзної частини та перехрестя доріг, без погодження з боку органів Національної поліції України підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якою згідно ст. 142 Конституції України, в тому числі, є земля, що перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що в свою чергу завдає істотної шкоди інтересам держави.

Законом не передбачено право утворення органами місцевого самоврядування підприємств для розпорядження об'єктами благоустрою та надання їх в користування. В силу закону лише Самарівська (Новомосковська) міська рада наділена виключною компетенцією з питань благоустрою території населеного пункту та правом від імені територіальної громади міста розпоряджатися об'єктами благоустрою та надавати їх в користування. При цьому зазначені рішення вона має приймати лише на пленарних засіданнях міської ради. Делегування зазначених повноважень іншим органам не передбачено.

Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області листами №8320/41/19/01- 2022 від 27.10.2022, № 589/41/19/01-2023 від 18.01.2023 повідомило Новомосковську міську раду про виявлені порушення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про автомобільні дороги», ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану», Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою КМУ від 30.03.1994 за № 198, та акцентувало увагу на необхідність їх усунення, зокрема шляхом вжиття необхідних заходів впливу до причетних осіб та/ або організацій, спрямованих на демонтаж або зміну місць розташування вищевказаних тимчасових споруд торговельно-побутового призначення.

Таким чином, за наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту Самарівською (Новомосковською) міською радою як органом, до повноважень якого відноситься розпорядження спірними земельними ділянками, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Самарівської (Новомосковської) міської ради.

Позивач просив суд відмовити у позові за таких підстав.

- прокурор не надав докази, що сторонами Договорів про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг № 205 ТС від 01.06.23; № 206 ТС від 01.06.23; №207 ТС від 01.06.23; № 208 ТС від 01.06.23 насправді укладені удавані правочини, з метою приховування договору оренди земельної ділянки;

- відповідач 1 є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення Новомосковської міської ради з метою здійснення останнім господарської діяльності для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою отримання прибутку на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади міста Новомосковська. Власником Підприємства є територіальна громада міста Самар, в особі Новомосковської міської ради. Орган, до сфери управління якого входить Підприємство - є Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради;

- майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою;

- відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Правил благоустрою міста Новомосковська, Порядку передачі об'єктів (елементів) благоустрою м. Новомосковська, в тимчасове використання не за функціональним призначенням для здійснення господарської діяльності у сфері споживчого ринку та послуг, затвердженого рішенням Новомосковської міської ради № 914 від 07.03.2023 р. надалі - Порядок), КП «Новомосковськміськтранс» НМР було визначено надавачем послуг в сфері благоустрою міста і в своїй діяльності Підприємство керується даним Порядком, чинними нормативно-правовими актами та Статутом Підприємства. Отже, господарська правоздатність і дієздатність КП «Новомосковськміськтранс» НМР, та його повноваження щодо укладання оскаржуваного договору підтверджена вищезазначеними нормативно-правовими актами, Статутом Підприємства та фактом його реєстрації в ЄДР;

- право розпорядження об'єктами благоустрою було і залишається виключною компетенцією Новомосковської міської ради і відповідачу 1 не передавалось, тобто відповідач 1 не розпоряджається об'єктами благоустрою на свій розсуд;

- відсутні докази для визнання недійсним Договорів про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг № 205 ТС від 01.06.23; № 206 ТС від 01.06.23; №207 ТС від 01.06.23; № 208 ТС від 01.06.23 укладених між КП «Новомосковськміськтранс» НМР та Фізичною особою-підприємцем Олійник В.А. Договори укладено у відповідності до вимог чинного законодавства та наданих повноважень, в порядку визначеному законом та з метою визначеною предметом договору та його змістом. Зміст договорів не суперечить актам цивільного законодавства та загальним вимогам щодо дійсності правочинів;

- правовідносини щодо об'єктів благоустрою, що знаходяться на території м. Самар та належать до права власності територіальної громади міста в особі Новомосковської міської ради, КП «Новомосковськміськтранс» НМР, як Надавачем послуги та Фізичною особою-підприємцем Олійник В.А., як Замовником виникли на підставі укладених між КП «Новомосковськміськтранс» НМР та ФОП Олійник В.А. договорів про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг № 205 ТС від 01.06.23; № 206 ТС від 01.06.23; №207 ТС від 01.06.23; № 208 ТС від 01.06.23. Відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв в строкове платне користування нерухоме майно: тротуарне покриття, розміщене за адресою: м. Самар (Новомосковськ), вул. Гетьманська, 16 - для розміщення ТС для здійснення підприємницької діяльності (продаж продуктової групи товарів);

- відповідно до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 № 244 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1330/20068 зі змінами і доповненнями станом на 09.02.2021р., замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС (п.2.2 Порядку). Паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (п.2.10). Таким чином, відповідно до вищезазначеного Порядку № 1330/20068 прийняття заяв про можливість розміщення ТС, оформлення паспортів прив'язки ТС, визначення строку їх дії, реєстрація в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі здійснюється органом з питань містобудування та архітектури Новомосковської міської ради і не належить до компетенції КП «Новомосковськміськтранс» НМР;

- договори про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг є правомірними, дійсними, та такими, що укладені на підставах та в порядку визначеному чинним законодавством України;

- прокурор має довести, для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що потрібно установити - дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору надання послуг, а також з'ясувати чи не укладено цей правочин з метою приховати інший, зокрема оренди землі;

- договір про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг передбачає користування не земельною ділянкою (як це визначено земельним законодавством), а саме твердим покриттям, що є окремим відмінним об'єктом правового регулювання. За користування даним об'єктом благоустрою, відповідно до умов договору, Замовник сплачує Надавачу послуг плату;

- при укладанні спірного Договору, сторони повністю виконали вимоги чинного законодавства щодо процедури укладання таких договорів - оспорюваний Договір укладено правосуб'єктними сторонами на підставі і у відповідності до норм чинного законодавства. Договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- тротуарне покриття перебуває на балансі Новомосковської міської ради, а КП «Новомосковськміськтранс» НМР є виключно Надавачем послуг, який з метою реалізації повноважень, наданих власником об'єктів благоустрою міста Самар (Новомосковська) - територіальною громадою міста в особі Новомосковської міської ради, надає Замовнику право тимчасового погіршення існуючого стану об'єкта благоустрою міста Новомосковська (далі - Право), шляхом розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (далі - ТС), а Замовник тимчасово використовує об'єкт благоустрою міста в порядку та на умовах, визначених цим договором (п.1.1 Договору);

- норми діючого законодавства, умови Договору, правові підстави його укладання, наявність у сторін Договору правосуб'єктності підтверджують, що відсутні підстави вважати договори удаваними чи недійсними в розумінні ст. 235 Цивільного кодексу України;

- сторони договору - Надавач послуг (КП «Новомосковськміськтранс» НМР) та Замовник (Олійник В.А.), так само як і Новомосковська міська рада, як балансоутримувач майна, (в інтересах якої звернувся прокурор з позовом), не висувають будь-яких заперечень, зауважень або незгоди як з окремими умовами укладеного Договору так і з укладанням спірного Договору в цілому;

- з моменту укладення Договорів вони жодною стороною не оспорювалися та повністю виконувалися в установленому порядку. Договори є платними та такими, що з економічної точки зору є вигідним для держави, територіальної громади. Грошові кошти від договорів використовуються на утримання об'єктів благоустрою;

- Договори є дійсними та реальними.

У своїх запереченнях позивач додатково зазначив, що відповідач 2 (ФОП), якому було видано паспорт прив'язки та укладено Договори, своєю підприємницькою діяльністю сприяє створенню нових робочих місць для жителів територіальної громади, що в умовах воєнного стану та економічного становища суспільства є важливим внеском у покращення умов життя населення та сприяє соціальній і економічній стабільності територіальної громади. Позов вважає надуманим.

Відповідач-1 просив суд відмовити у позові за таких підстав:

- господарська правоздатність і дієздатність КП «Новомосковськміськтранс» та його повноваження щодо укладання оскаржуваного договору підтверджена нормативно-правовими актами, Статутом та наявною державною реєстрацією в ЄДР;

- право розпорядження об'єктами благоустрою є виключною компетенцією Новомосковської міської ради і відповідачу не передавалось. Відповідач отримав від міської ради повноваження щодо надання послуг, не здійснює розпорядження майном або об'єктами благоустрою, діє відповідно до законів;

- прокурор не доказав належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами підстави для визнання недійсним Договорів про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг, укладених між КП «Новомосковськміськтранс» НМР та Фізичною особою-підприємцем Олійник В.А.;

- договір укладено у відповідності до вимог чинного законодавства в межах наданих відповідачу 1 повноважень, а зміст договору не суперечить актам цивільного законодавства та загальним вимогам щодо дійсності правочинів;

- тротуарне покриття на якому розміщена тимчасова споруда нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу, а отже таке майно є індивідуально визначеним у розумінні ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України. Отже наявна нерозривність об'єкту із земельною ділянкою, на якій він розташований, що не може бути підставою для визнання Договору удаваним чи недійсним;

- норми діючого законодавства, умови Договору, правові підстави його укладання, наявність у сторін Договору правосуб'єктності спростовують твердження прокурора відносно укладання договору оренди земельної ділянки та підтверджує відсутність підстав для визнання договору удаваним чи недійсним в розумінні ст. 235 Цивільного кодексу України;

- відповідач 1 та відповідач 2 не висувають будь-яких заперечень, зауважень або незгоди як з окремими умовами укладеного Договору, Договір жодною стороною не оспорювався, виконувався його сторонами. Договір є платним, а відповідач 2 належним чином виконує свої обов'язки щодо утримання прилеглої до тимчасової споруди території, здійснює оплату, що є вигідним для держави та територіальної громади. Грошові кошти від договору використовуються на утримання об'єктів благоустрою. Відтак договір не порушує інтереси держави та територіальної громади, а його умови підтверджують дійсність договору та наявність реальних намірів сторін.

Відповідач 2 просив суд відмовити у позові за таких підстав:

- звернення Прокурора з позовом порушує принцип пропорційності як універсального загально правового принципу, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і суспільних (публічних) інтересів;

- відповідач 2 (ФОП) відповідно до вимог зазначеного Порядку передачі об'єктів (елементів) благоустрою м. Новомосковська в тимчасове використання не за функціональним призначенням для здійснення господарської діяльності у сфері споживчого ринку та послуг № 914 від 07.03.2023 р., Закону України "Про благоустрій населених пунктів", 01 червня 2023 року уклав з Комунальним підприємством "Новомосковськміськтранс" Новомосковської міської ради договори про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг№№ 205 ТС, 206 ТС, 207 ТС, 208 ТС (надалі - Договори, Договори №№ 205 ТС, 206 ТС, 207 ТС, 208 ТС або спірні договори) . Таким чином, Олійником В.А. було дотримано усіх вимог чинного законодавства. Він діяв виключно відповідно до норм, передбачених діючим законодавством, зокрема, Законом України "Про благоустрій населених пунктів", Порядком № 244, Порядком № 693 (що діяв на момент оформлення паспортів прив'язки ТС) та Порядком № 914, що діяв на момент укладання спірних договорів із КП «Новомосковськміськтранс»;

- ФОП Олійник В.А. надав всі документи, а відділ містобудування та архітектури оформив та видав паспорти прив'язки тимчасових споруд;

- прокурор не зазначив, які ж саме положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджених Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 21.10.2011 № 244 були порушені під час оформлення та видачі паспорту прив'язки ТС;

- твердження прокурора відносно укладення удаваних правочинів з метою приховування договору оренди земельної ділянки безпідставні, незаконні та спростовуються документами;

- твердження прокурора про те, що договори про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг №№ 205 ТС - 208 ТС від 01.06.23 передбачають погіршення стану об'єктів (елементів) благоустрою (видалення, переміщення, знищення) є надуманим та безпідставним;

- твердження Прокурора, що договори укладено з порушенням вимог законодавства і не відповідало фактичній внутрішній волі учасника правочину, а також, що договори про тимчасове використання об'єктів (елементів) благоустрою приховують фактичний договір оренди земельної ділянки для розміщення торгівельного павільйону є безпідставними;

- відповідач 2 (ФОП) та відповідач 1 діяли відповідно до норм діючого законодавства, повністю усвідомлювали, що укладають саме договори про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг, укладення яких передбачено Законом України "Про благоустрій населених пунктів" та Порядком № 914;

- відсутні докази, що було укладено удаваний правочин.

Вважав позовні вимоги прокурора безпідставними.

З огляду на вказані обставини та позиції сторін, існуючий між ними спір знаходиться у площині визначення правової природи укладених договорів, оскільки на думку прокурора договори приховують під собою договори оренди землі.

Таким чином, предметом позову є вимога про визнання договорів недійсними та повернення об'єкту благоустрою Самарівській міській раді шляхом демонтажу тимчасової споруди.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані із встановленням, наявністю/відсутністю підстав для визнання договорів недійсними з підстав їх удаваності.

Підставою позову є зокрема виявлені прокурором порушення укладених договорів відносно фактичного змісту договорів, який суперечить нормам законодавства, порушення права громади на використання земельної ділянки, що є комунальною власністю.

Суд має зокрема встановити чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги прокурора та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Господарські відносини, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання регулюються Господарським кодексом України. Це правило міститься у статті 1 ГК України.

Зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання на підставі укладеного договору, визнається згідно з положеннями частини 1 статті 173 та частини 1 статті 174 ГК України господарським.

Своєю чергою, цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності у відповідності до частини 1 статті 175 ГК України визнаються майново-господарськими; такі зобов'язання регулюються Цивільним кодексом України.

Отже, як ГК України, так і ЦК України урегульовують правовідносини, які виникають при здійсненні господарської діяльності між її учасниками.

За правилами цих Кодексів, наявні у них правові норми можуть урегульовувати правовідносини виступаючи у якості спеціальних та загальних у залежності від конкретних правовідносин. Зокрема, по відношенню до порядку укладення договорів діє правило, за яким у ЦК України містяться загальні норми, а у ГК України - спеціальні. Так, у відповідності до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Таким чином, положення обох Кодексів у певних випадках можуть виступати як загальними, так і спеціальними.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Натомість правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначені Законом України "Про благоустрій населених пунктів" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам'ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. До об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

За змістом статті 14 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" елементами (частинами) об'єктів благоустрою є покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство", затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01.07.2009 № 193, тверде покриття - це цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні.

Згідно з підпунктом 9.1.1 пункту 9.1 "Покриття" розділу 9 "Вимоги до проектування елементів благоустрою" ДБН Б.2.2.-5:2011 "Благоустрій територій", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.10.2011 № 259, для благоустрою треба використовувати такі види покриття: тверді (капітальні) - монолітні або збірні, що виконуються з асфальтобетону, цементобетону, природного або штучного каменю тощо; м'які (некапітальні) - такі, що виконуються з природних або штучних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки, керамзит, гумова крихта тощо), що знаходяться у природному стані або у сухих сумішах, ущільнених або укріплених в'яжучим; газонні - такі, що виконуються за спеціальними технологіями підготовки та посадки трав'яного покрову; комбіновані - сполучення покриттів, вказаних вище (наприклад, плитка, утоплена в газон тощо). Покриття дитячих та спортивних майданчиків треба виконувати із природних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки тощо), газону.

Відповідно до ч.ч. 1. 3 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно- правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Пунктом 44 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що питання щодо встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність відносяться до виключної компетенції сільських, селищних, міських ради.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до органів управління у сфері благоустрою населених пунктів належать органи місцевого самоврядування.

Організацію благоустрою населених пунктів, згідно зі ст. 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, установлених законом.

Таким чином, чинним законодавством України передбачено, що Самарівська (Новомосковська) міська рада наділена виключною компетенцією з питань встановлення правил благоустрою території населеного пункту та правом від імені територіальної громади міста розпоряджатися об'єктами благоустрою.

Відповідно до частини 1, 2 статті 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об'єктів. Підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації.

При цьому згідно із частиною 4 статті 15 цього Закону власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Типовий договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Колегія суддів також зазначає що на виконання абзацу 2 частини 4 статті 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.11.2013 № 537 було затверджено Типовий договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть передавати об'єкти благоустрою на баланс підприємствам, установам, організаціям відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону. Балансоутримувач об'єкта благоустрою з метою належного його утримання та здійснення своєчасного ремонту може залучати для цього на умовах договору інші підприємства, установи, організації. Підприємства, установи, організації, які розміщуються на території об'єкта благоустрою, можуть утримувати закріплену за ними територію або брати пайову участь в утриманні цього об'єкта відповідно до частини 4 статті 15 цього Закону.

Зміст наведених законодавчих приписів свідчить про те, що обов'язки щодо утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності покладаються на спеціально утворені органами державної влади чи органами місцевого самоврядування підприємства або на балансоутримувачів таких об'єктів, визначених на конкурсних засадах. При цьому власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.

Крім того, розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (частина четверта статті 28 Закону №т3038-VI).

Так, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку № 244 тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Стаціонарна тимчасова споруда - це споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.

З метою впорядкування розміщення тимчасових споруд на території м. Самар (Новомосковська) у відповідності до Порядку № 244, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування», Самарівська (Новомосковська) міська рада рішенням № 914 ХХV сесії VІII скликання від 07.03.2023 затвердила Порядок передачі об'єктів (елементів) благоустрою м. Самар (Новомосковська) в тимчасове використання не за функціональним призначенням для здійснення господарської діяльності у сфері споживчого ринку та послуг.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку цей акт визначає організаційно-правові основи відносин, які виникають у зв'язку з дією таких чинників, що мають тимчасовий характер і не належать до природних факторів: розміщення та функціонування на території міста тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 4.5 Порядку передачі об'єктів (елементів) благоустрою м. Новомосковська в тимчасове використання не за функціональним призначенням для здійснення господарської діяльності у сфері споживчого ринку та послуг, надавач послуг укладає договори про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг на території м. Новомосковська. Договір укладається між надавачем послуг та замовником.

Судом встановлено, що 01.06.2023 між Комунальним підприємством «Новомосковськміськтранс» (Надавач послуг) та ФОП Олійник В.А. (Замовник) укладено 4 договори про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг № 205 ТС від 01.06.2023, № 206 ТС від 01.06.2023, № 207 ТС від 01.062023, №208 ТС від 01.06.2023, відповідно до пункту 1.1 яких надавач послуг з метою реалізації повноважень, наданих власником об'єктів благоустрою міста Новомосковська - територіальною громадою міста в особі Новомосковської міської ради, надає замовнику право тимчасового погіршення існуючого стану об'єктів благоустрою міста Новомосковська шляхом розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, а замовник тимчасово використовує об'єкти благоустрою міста в порядку та на умовах, визначених цими договорами.

При цьому як повідомила Новомосковська міська рада у наданих суду поясненнях на позовну заяву від 02.12.2024 тротуарне покриття перебуває на балансі Новомосковської міської ради, КП «Новомосковськміськтранс» НМР є виключно Надавачем послуг. Аналогічну позицію займає й відповідач-1, який у запереченнях на відповідь на відзив від 09.12.2024 зазначив, що являючись як власником об'єктів благоустрою, так і власником КП «Новомосковськміськтранс» НМР, міська рада, в межах своїх компетенцій надала повноваження надавача послуг в сфері використання об'єктів благоустрою своєму комунальному підприємству, яке було створене нею відповідно до рішення Новомосковської міської ради на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади міста Самар (Новомосковська). Таким чином, право розпорядження об'єктами благоустрою було і залишається виключною компетенцією Новомосковської міської ради і Підприємству не передавалось. Підприємство, в силу вищезазначених нормативно-правових актів та Порядку отримало від міської ради повноваження щодо надання послуг, що не є тотожним правомочності власника щодо розпорядження майном. КП «Новомосковськміськтранс» НМР жодним чином не має можливості здійснювати розпорядження об'єктом благоустрою, оскільки укладає віднесені до його компетенції Договори виключно на підставі паспортів прив'язки, які Замовник отримує у Відділі містобудування, архітектури та реклами управління по роботі з активами виконавчого комітету Новомосковської міської ради.

За приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Колегія суддів зазначає, що відносини найму регулюються Цивільним кодексом та іншими законодавчими актами.

Зокрема, статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Статтею 184 Цивільного кодексу України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

За змістом статті 188 Цивільного кодексу України в разі якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно із частиною 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

При цьому відповідно до частини 3 статті 759 Цивільного кодексу України особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктами оренди за цим Законом є: єдині майнові комплекси підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини); інше окреме індивідуально визначене майно; майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), а також майно, заборонене до приватизації, яке може при перетворенні державного підприємства в господарське товариство надаватись такому товариству на правах оренди; майно, щодо якого до статутного капіталу внесено право господарського відання на майно; майно, закріплене на праві господарського відання за акціонерними товариствами та їхніми дочірніми підприємствами у процесі їх утворення та діяльності; майно, передане до статутного капіталу акціонерних товариств на праві господарського відання; майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних і комунальних установ та організацій, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних та фіскальних органів, Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, - без права викупу та передачі в суборенду орендарем; майно, що не підлягає приватизації, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.

Натомість відносини оренди землі врегульовані Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За статтею 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина друга).

Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Так, користування земельною ділянкою - це право фізичної або юридичної особи використовувати земельну ділянку для певних цілей відповідно до її цільового призначення та законодавства. Це може бути, наприклад, право обробляти землю, будувати на ній, отримувати врожай або іншу вигоду від користування.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 913/420/19.

В свою чергу, зміст господарського договору становлять його умови, які визначені сторонами, вони спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Так, предметом всіх чотирьох договорів є «право тимчасового погіршення існуючого стану об'єкту благоустрою».

Це право за умовами договору виражено у «розміщенні тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності» та тимчасово дозволяє використовувати об'єкт благоустрою.

В силу Закону України «Про благоустрій населених пунктів» тротуарне покриття є об'єктом благоустрою та місцем загального користування.

Однак плату за цими договорами ФОП Олійник В.А. здійснював як за надані послуги, а не за користування наданим йому правом на тимчасове погіршення, а призначенням платежу за умовами договору є плата за надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою.

Укладені договори про тимчасове використання об'єктів (елементів) благоустрою не за функціональним призначенням під розміщення тимчасових споруд (ТС) для провадження підприємницької діяльності, нівелюючи поняття благоустрою та його об'єкти (елементи), приховують фактичні договори оренди земельної ділянки для розміщення торгівельних павільйонів.

Більше того, передані в тимчасове користування ФОП Олійнику В.А. за оспорюваними правочинами об'єкти не наділені ознаками окремого індивідуально визначеного майна, що може передаватися в оренду згідно з ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», адже тротуарне покриття є складовою частиною земельної ділянки, нерозривно з нею пов'язане, а фактичне використання такого покриття для розміщення стаціонарних ТС свідчить про користування відповідною земельною ділянкою комунальної власності.

До таких висновків суд дійшов, зокрема, з підстав недоведеності набуття в користування підприємцем твердого покриття як окремого об'єкта нерухомості, за наявності в нього ознак елемента (частини) об'єкта благоустрою в розумінні статей 13, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", так і відсутності введення в експлуатацію спірного твердого покриття, невзяття його на баланс відповідачем-1 (орендодавця) на момент передачі в оренду.

Окрім того, що тротуарне покриття не перебувало на балансі КП «Міськсервіс» Самарівської міської ради, йому не присвоєно відповідні інвентарні номери та воно не має оціночної вартості саме як самостійний об'єкт нерухомого майна.

Тобто у переданого за договорами №№ 205 ТС - 208 ТС від 01.06.2023 майна відсутні індивідуальні ознаки, які б відокремлювали його від будь якої іншої частини земельної ділянки з аналогічним покриттям, у зв'язку з чим відсутні підстави стверджувати, що таке покриття має ознаки окремої речі.

Звідси правовий статус таких об'єктів є приналежність земельній ділянці, адже такі не мають самостійного функціонального призначення, а використовуються виключно для забезпечення експлуатації головної речі (земельної ділянки), сприяють її ефективному використанню, відповідно вони не можуть бути окремим предметом цивільного обороту та виступати самостійним об'єктом оренди.

Отже, незалежно від формального найменування договору, спірні правовідносини охоплюють сферу земельних відносин та потребують дотримання вимог ЗК України щодо набуття права користування землею.

При цьому вивченням суті правової природи правовідносин, що склалися між сторонами, судом встановлено, що укладені між ними договори містять й елементи угод про оренду землі, на якій відповідач-2 здійснює свою підприємницьку діяльність.

Зокрема, також вбачається, що ФОП Олійник В.А. отримує вигоду у вигляді користування земельною ділянкою, на яких розташовані торгівельні павільйони, водночас, за умовами Договору сплачує кошти, які фактично є платою за користування землею у грошовій формі.

Слід зазначити, що на відміну від договору надання послуг, договір оренди землі укладається саме на платній основі та для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Отже, аналіз умов договорів про тимчасове використання об'єктів (елементів) благоустрою не за функціональним призначенням під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності №№ 205 ТС - 208 ТС від 01.06.23 свідчить про фактичне оформлення між сторонами відносин оренди земельної ділянки.

ФОП Олійник В.А. не є ані власником, ані користувачем будь-якої земельної ділянки, на якій розташовано тимчасові споруди, а отримання паспорта прив'язки саме по собі не породжує речового або зобов'язального права на землю та не звільняє суб'єкта господарювання від обов'язку діяти у межах повноважень, визначених ЗК України.

Тут доцільно зауважити, що паспорт прив'язки ТС є виключно містобудівним документом, який визначає можливість розміщення ТС з точки зору планувальних та архітектурних вимог, і не посвідчує виникнення у суб'єкта господарювання речового чи зобов'язального права на земельну ділянку. Отримання та продовження строку дії паспорта прив'язки не замінює рішення відповідної ради про передачу земельної ділянки у користування та не звільняє особу від обов'язку дотримання вимог земельного законодавства.

В свою чергу, відповідно до пунктів 3, 5 Висновку експерта від 29.09.2023 № СЕ-19/104-23/26684-БТ споруди, розташовані в районі вул. Гетьманській, 16 в Новомосковську Дніпропетровської області являються тимчасовими та не є нерухомим майном.

До того ж, за Висновком експерта від 29.09.2023 № СЕ-19/104-23/26684-БТ розташування тимчасових споруд не відповідають вимогам ДБН В.2.2.-23:2009 «Будинки і споруди. Підприємства торгівлі», Постанові Кабінету міністрів України від 30.03.1994р. № 198 «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони», ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», ДСТУ 3587-97 «Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди» (пункт 4).

Натомість ТС для здійснення підприємницької діяльності не є об'єктами благоустрою як такими, а малі архітектурні форми є лише елементами об'єкта благоустрою, що не змінює правового режиму земельної ділянки під ними.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Водночас, нормою абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не передбачено в якості винятку із загального правила про обов'язкову участь у проведенні продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права оренди на земельну ділянку комунальної власності у разі розташування на ній тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 93 ЗК України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, відповідно до діючого земельного законодавства користування земельною ділянкою для провадження підприємницької та іншої діяльності можливо лише на праві оренди.

Аналогічні висновки сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22; постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21.

Разом із цим, відповідно до відомостей Державного земельного кадастру та інформації Самарівської міської ради земельні ділянки під розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності ФОП Олійнику В. А. не надавалися.

Земельні торги щодо земельної ділянки, якою користується ФОП Олійник В. А., під розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності не проводилися. Більш того, ФОП Олійник В. А. із заявою про виділення земельної ділянки з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку до Самарівської міської ради не звертався.

Варто наголосити, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини п'ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

З наведеного випливає, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

При цьому частина перша статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Відповідно до правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23: «У частині першій статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексу України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 916/4116/23, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 17.08.2021 у справі №904/4885/20.

Верховний Суд послідовно та незмінно у постановах виснував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків, моменту виникнення зобов'язання тощо.

У вирішенні питання правової природи спірного договору доречно звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21) зробив висновок про те, що: «Незазначення сторонами у спірних договорах про надання приватному підприємству саме права користування земельними ділянками та сплату ним саме орендної плати за земельні ділянки, відсутність закріплення ними умов щодо індексації, перегляду орендної плати тощо не спростовує висновку щодо виникнення між ними орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення мають не лише формально вказані в ньому терміни, а передусім суть правовідносин (прав і обов'язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним.

Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов'язаних між собою прав і обов'язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину».

Тобто відсутність у спірному правочині чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договору оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.03.2025 у справі №916/4116/23, від 16.01.2024 у справі № 918/86/22, від 10.05.2018 у справі № 924/263/17.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 04.03.2025 у справі № 916/4116/23, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17 та багатьох інших справах № 915/166/17, № 923/241/18, №925/550/18, № 910/22880/17, № 916/1424/18, № 903/601/20, № 918/1226/20, № 927/1099/20, № 918/351/21 (918/672/21).

Таким чином, укладені договори про тимчасове використання об'єктів (елементів) благоустрою не за функціональним призначенням під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності №№ 205 ТС - 208 ТС від 01.06.2023 містять елементи орендних відносин між сторонами та є удаваними, тобто такими, що вчинено сторонами для приховування іншого правочину, а саме: договору оренди земельної ділянки, оскільки за їх змістом вони виражають волю його сторін на укладання саме договору оренди землі, втім уникаючи проходження процедури укладення та узгодження договорів, на підставі яких можливе правомірне використання земельної ділянки. Всупереч вимогам Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про благоустрій населених пунктів" сторони умисно здійснили підміну понять та фактично приховали під укладеними договорами договір оренди земельних ділянок для розміщення торговельних павільйонів за відсутності відповідного рішення міської ради, без проведення земельних торгів та державної реєстрації речових прав, що є обов'язковими відповідно до статей 93, 116, 124 Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 27.01.2026 у справі № 904/4875/24 звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі №925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Відповідно до положень ст.ст.13, 14 Конституції України статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Отже, Самарівська (Новомосковська) міська рада наділена правом від імені територіальної громади міста розпоряджатися землями комунальної власності, а тому саме вона є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Проте однією із сторін оспорюваних договорів (№ 205 ТС, № 206 ТС, № 207 ТС, № 208 ТС) є КП "Новомосковськміськтранс", яке не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для їх укладення, оскільки відповідач-1 не є власником або балансоутримувачем об'єктів благоустрою, як і ненаділений правом розпоряджатися землями комунальної власності.

Звідси зміст оспорюваних правочинів суперечить Цивільному кодексу України, Земельному кодексу України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, й такі вчинені відповідачем-1 за відсутності у нього необхідного обсягу цивільної дієздатності.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неправильне застосування судом норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки господарський суд не визнавав оспорювані правочини договорами оренди комунального майна в розумінні зазначеного Закону, а дійшов висновку про їх невідповідність вимогам законодавства саме через обхід встановленого законом порядку розпорядження землями комунальної власності та фактичну підміну правової природи користування земельною ділянкою договором щодо «тимчасового погіршення стану об'єкта благоустрою».

Як зазначалося раніше, закон не передбачає недійсності удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Суд, встановивши удаваність правочину, визначає, який насправді правочин вчинили сторони, та застосовує відповідні норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

У даній справі встановлені обставини та умови оспорюваних правочинів свідчать про те, що між відповідачами фактично укладено договір оренди земельної ділянки, а тому до нього слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, до пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Застосування зазначених правових наслідків, передбачає повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.

Окрім цього, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених у статті 216 Цивільного кодексу України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правової категорії, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Тлумачення змісту частини першої статті 216 Цивільного кодексу України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю.

Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній одержаного ними на виконання цього правочину.

При цьому якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволення позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (див. постанову Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/1907/15).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Колегія суддів звертає увагу, що у даній справі прокурор просив суд також зобов'язати відповідача-2 повернути позивачу земельні ділянки, що фактично є позовною вимогою про звільнення земельної ділянки за удаваним договором, який, за його твердженням, має характер договору орендних правовідносин.

Так, дотримання приписів земельного законодавства при укладанні договорів оренди землі, що перебуває у державній власності, відповідає легітимній меті та встановленим правилам у Законі України «Про оренду землі» та Земельному кодексу України, що покликані забезпечувати раціональне використання та охорону земель, забезпечення гарантій прав на землю, зробити прозорі умови для передачі земельних ділянок в орендне користування, а також встановлення певних обмежень у правах постійних землекористувачів, зокрема, в частині відсутності у них права передачі землі в строкове платне користування третім особам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала уточнюючий, в співвідношенні з постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, згідно якого: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача»

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 при вирішенні господарського спору врахувала викладений в пункті 48 постанови об'єднаної палати від 26.05.2023 у справі №905/77/21 висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, що: "Позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача".

Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).

У даному випадку обов'язок відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку є наслідком визнання недійсними відповідних договорів та відповідно є ефективним способом захисту (див. пункт 9.59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Крім того, суд враховує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Як передбачено ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З урахуванням викладеного та встановлених судом обставин, з метою усунення перешкод Самарівській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для покладення на ФОП Олійника обов'язку здійснити демонтаж тимчасових споруд.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З матеріалів справи слідує, що Новомосковською окружною прокуратурою до Новомосковської (Самарівської) міської ради направлялися листи в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 02.08.2024 за №62-4212вих24, від 17.10.2024 за №62- 5627вих24, в яких повідомлялося про встановлені факти порушення містобудівного законодавства та законодавства про безпеку дорожнього руху, земельного законодавства та законодавства з питань благоустрою.

Згідно із інформацією, викладеною у відповідях виконкому Новомосковської міської ради № 1953/0/2-24 від 03.09.2024, № 2445/0/2-24 від 25.10.2024 заходи, спрямовані на захист порушених інтересів держави, не здійснювалися, претензійно-позовна робота не проводилися.

18.10.2024 за №62-5654вих24 прокурором до Новомосковської міської ради направлено лист зі строком розгляду до 23.10.2024 відносно укладення договорів про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг, які приховують договір оренди земельної ділянки для розміщення торгівельного павільйону, та порушувалося питання щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсними вищевказаних договорів.

Станом на 30.10.2024 відповідь на зазначений лист до окружної прокуратури не надійшла, Самарівською (Новомосковською) міською радою заходи з метою усунення виявлених порушень не вжито.

В той же час, згідно з інформацією, викладеною у відповідях КП «Новомосковськміськтранс» Самарівської (Новомосковської) міської ради № 81 від 20.08.2024, № 104 від 27.09.2024 заходи, спрямовані на захист порушених інтересів держави, не здійснювалися, претензійно-позовна робота не проводилися.

01.11.2024 Виконком Новомосковської міської ради № 2519/0/2-24 надав прокурору відповідь про відсутність порушень.

При цьому Самарівська (Новомосковська) міська рада, яка діє від імені територіальної громади міста, повинна діяти в інтересах територіальної громади та виключно у спосіб і у межах повноважень, передбачених законом. Воля територіальної громади може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, що беззаперечно в цілому відноситься до інтересів держави.

Однак Самарівською (Новомосковською) міською радою, всупереч інтересам територіальної громади, в порушенням вимог Законів України «Про благоустрій населених пунктів», Земельного кодексу України не вживаються заходи щодо визнання недійсними договорів про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг, відповідно до яких стаціонарні тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності розміщено на тротуарному покритті в межах «червоних ліній», в безпосередній близькості від проїзної частини та перехрестя доріг на земельних ділянках комунальної власності, які в оренду або у власність для розміщення тимчасових споруд не виділялись.

Неправомірне використання ФОП Олійником В.А. земельних ділянок під протиправне розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якою згідно ст. 142 Конституції України, в тому числі, є земля, що перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що в свою чергу завдає істотної шкоди інтересам держави.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, інтереси держави полягають у фактичному набутті прав на земельні ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки та об'єкти благоустрою, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисті законних форм землекористування.

Крім того, інтереси держави полягають у дотриманні органом місцевого самоврядування конституційного обов'язку щодо здійснення повноважень з розпорядження земельними ділянками та об'єктами благоустрою як об'єктами права власності територіальної громади міста виключно відповідно до вимог Закону.

У даному випадку порушення інтересів держави відбулося через недотримання норм законодавства під час укладання договорів про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг, які фактично підміняють договори оренди землі, та полягають у фактичному користуванні ФОП Олійником В.А. земельними ділянками без законних підстав, за відсутності волі її власника.

Неправомірне користування земельними ділянками комунальної власності під розміщення стаціонарних тимчасових споруд з порушенням містобудівних вимог завдає шкоду власності територіальної громади міста Самар (Новомосковська) та в цілому суперечить інтересам держави у сфері як у сфері земельних правовідносин, так і інших сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються і охороняються державою.

Оскільки компетентний орган - Самарівська міська рада не звернувся до суду із відповідним позовом, прокурор на виконання вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив про пред'явлення позовної заяви до господарського суду, встановивши підстави для представництва держави.

Щодо аргументів скаржника апеляційний суд зауважує, що предметом даного спору є дотримання визначеного законом порядку набуття права користування земельними ділянками комунальної власності під розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

Бездіяльність Самарівської (Новомосковської) міської ради та недотримання встановлених законодавством вимог земельного законодавства та законодавства з питань благоустрою погіршує умови для життєдіяльності територіальної громади в цілому та кожного її члена окремо, створює загрозу протипожежній, санітарній та екологічній безпеці членів територіальної громади, безпеці учасників дорожнього руху та відвідувачів таких споруд, а також ризики настання аварій, інших надзвичайних ситуацій, а у спірних правовідносинах - зводить нанівець призначення об'єктів благоустрою населеного пункту та суперечить інтересам держави у сфері земельних правовідносин в цілому.

Відтак, дотримання встановленого законом набуття прав на земельні ділянки комунальної власності в м. Самар (Новомосковську) під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності становить публічний (суспільний) інтерес її громади, обов'язок захисту якого покладено насамперед на представницький орган місцевого самоврядування - Самарівську (Новомосковську) міську раду.

Недотримання порядку набуття прав на землю під розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності завдає шкоду власності територіальної громади міста Новомосковська та суперечить інтересам держави в цілому.

Таким чином, за наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту Самарівською (Новомосковською) міською радою як органом, до повноважень якого відноситься розпорядження спірними земельними ділянками, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, є саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Самарівської (Новомосковської) міської ради.

Відтак, матеріалами справи підтверджується та не спростовано апелянтом, що прокурор дотримався законодавчих положень щодо порядку представництва в суді.

За таких обставин, в даному випадку наявні підстави для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Самарівської (Новомосковської) міської ради.

Поміж іншого, судом першої інстанції при вирішенні справи враховано, що Постановою Верховної ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19.09.2024 №3984-IX, відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України, пунктів 8, 13 статті 8 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», перейменовано низку окремих населених пунктів України, зокрема, «Новомосковський район» перейменовано на «Самарівський район», а місто «Новомосковськ Новомосковського району» на місто «Самар».

На момент звернення прокурора з позовом до суду діяло рішення XLI сесії VIII скликання Новомосковської міської ради № 1640 від 18.10.2024 «Про перейменування Новомосковської міської ради та її виконавчих органів», відповідно до якого позивача Новомосковську міську раду перейменовано на Самарівську міську Документ сформований в системі «Електронний суд» 05.12.2024 15 раду. Також, відповідно до п.13 вказаного рішення воно набуває чинності 04.11.2024.

Разом з тим, 11.11.2024 Новомосковською міською радою прийнято рішення №1704 «Про внесення змін до рішень міської ради від 18.10.2024 №1640, №1641, №1642, №1643, №1644, №1645, №1646, №1647, №1648 та №1649» відповідно до якого змінено дату набрання чинності з « 04.11.2024» на « 02.01.2025». Зазначені зміни внесені вже після звернення окружної прокуратури до суду з даним позовом.

Проте зміна коду ЄДРПОУ не відбулась, тобто фактично відбулось лише перейменування юридичної особи. Вказані зміни юридичної особи без зміни його організаційно-правової форми, не є ані перетворенням юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України, ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України, ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 914/3587/14).

З огляду на зазначене Самарівська міська рада фактично є правонаступником Новомосковської міської ради.

В свою чергу, 13.03.2025 р. Комунальне підприємство «Новомосковськміськтранс» Новомосковської міської ради (скорочене найменування - КП «Новомосковськміськтранс» НМР), код ЄДРПОУ 32228099 на підставі Рішення Новомосковської міської ради №1744 від 12.12.2024 р. було перейменовано на Комунальне підприємство «Міськсервіс» Самарівської міської ради (скорочене найменування - КП «Міськсервіс» СМР), що підтверджується Рішенням Новомосковської міської ради №1744 від 12.12.2024 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про юридичну особу КП «Міськсервіс» СМР (запис в ЄДР №1002291070026000530 від 13.03.2025 р.).

Зазначені зміни в частині назви юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у встановленому законодавством порядку. Код ЄДРПОУ, банківські реквізити, юридична та фактична адреса підприємства залишилися без змін, що взято господарським судом до уваги.

Щодо посилань апелянта на порушення процесуальних прав на участь у судовому засіданні, то варто зазначити, що представник відповідача-2 брав участь в судових засіданнях 16.01.2025, 18.02.2025, 18.03.2025, 17.04.2025, де надавав свої пояснення, активно користувався процесуальними правами, в тому числі щодо подання заяв по суті справи. При цьому в судовому засіданні 17.04.2025 учасники справи виступили з заключним словом, а суд першої інстанції оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та визначив дату - 24.04.25 р о 15:30 год, що підтверджується протоколом судового засідання, а також змістом самої апеляційної скарги. 24.04.2025 судове засідання не відбулося, у зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 було призначено судове засідання на 29.04.2025 р. о 14:00 год. Також, 28.04.2025 року секретар судового засідання у телефонному режимі повідомив, зокрема, представника відповідача-2 про призначення судового засідання на 29.04.2025 року о 14:00 год. Явку сторін господарський суд не визнавав обов'язковою. З огляду на що, недотримання нормативних строків повідомлення про дату судового засідання, на якому могло бути і було лише проголошено рішення суду, не мало під собою обмеження процесуальних прав скаржника в тій мірі, яка зумовлює обов'язкове скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Поміж іншого, наведене не позбавило відповідача-2 у можливості апеляційного оскарження.

З цих же підстав суд не може погодитися з позицією апелянта про необхідність скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2025, адже питання як розподілити між сторонами судові витрати обов'язково вирішується при ухваленні рішення (п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України) й розподіл судових витрат маж бути зазначений у резолютивній частині рішення (п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України). Якщо ж судом не вирішено питання про судові витрати, то відповідно до п.3 ч.1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2025 року було призначено судове засідання для вирішення питання щодо судових витрат 01.05.2025 на 15:00 год. Зазначена ухвала надійшла до електронного суду представника відповідача-2 29.04.2025 року о 20:11 год, що підтверджується відповідною довідкою про доставку до електронного кабінету. Суд першої інстанції не вбачав необхідності у виклику сторін в судове засідання. При цьому оскаржуваним додатковим рішенням було вирішено питання виключно про розподіл сплаченого прокурором за подання позовної заяви судового збору. Скаржник не зазначає, які його права були порушені недотриманням строків повідомлення його про дату судового засідання, на якому було вирішено відповідне процесуальне питання, за умов подання ним заяви про відкладення розгляду справи та правильного розподілу судового збору за результатом ухваленого рішення, що не спростовують доводи апеляційної скарги. Варто зауважити, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. До того ж, додаткове рішення є невід'ємною частиною основного, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає.

Допущення технічних описок у найменуванні сторони та її позиції в описовій частині рішення не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази та встановив обставини, надав їм належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не виявлено.

З огляду на що, доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, не спростовують мотивів та висновків господарського суду в оскаржуваних судових рішеннях, у зв'язку з чим відхиляються колегією суддів, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення від 29.04.2025 та додаткового рішення від 01.05.2025, які відповідають вимогам ст. 236 ГПК України.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду справи, на підставі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі, які складаються з судового збору за подання апеляційної скарги, покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2025 у справі №904/4871/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2025 у справі №904/4871/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на фізичну особу-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 12.05.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко

Попередній документ

136503584

Наступний документ

136503586

Інформація про рішення:

№ рішення:	136503585
№ справи:	904/4871/24
Дата рішення:	08.04.2026
Дата публікації:	15.05.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; надання послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (25.02.2026)
Дата надходження:	19.05.2025
Предмет позову:	визнання договорів недійсними та повернення об`єктів благоустрою

Розклад засідань:

Минулі засідання (11)

17.12.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
16.01.2025 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
18.02.2025 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
18.03.2025 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
17.04.2025 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
24.04.2025 15:30	Господарський суд Дніпропетровської області
01.05.2025 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
29.10.2025 10:00	Центральний апеляційний господарський суд
21.01.2026 12:00	Центральний апеляційний господарський суд
25.02.2026 09:20	Центральний апеляційний господарський суд
08.04.2026 11:30	Центральний апеляційний господарський суд