Додаткова постанова
13.05.2026 року м.Дніпро Справа № 908/3446/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
розглянувши заяву Семенівської сільської ради про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу
у справі № 908/3446/23
за позовом Семенівської сільської ради
до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»
про розірвання договору та зобов'язання вчинити дії
До Господарського суду Запорізької області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Семенівської сільської ради до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про:
- розірвання договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №72 від 24.01.2022, укладеного Семенівською сільською радою та Публічним акціонерним товариством «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на підставі заяви-приєднання до публічного договору;
- зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» перерахувати нараховані Семенівській сільській раді обсяги споживання електричної енергії з квітня по листопад 2022 року згідно договору №72 від 24.01.2022 на наступні: квітень 2022 року 0 кВт/год; травень 2022 року 0 кВт/год; червень 2022 року 0 кВт/год; липень 2022 року 0 кВт/год; серпень 2022 року 0 кВт/год; вересень 2022 року 0кВт/год; жовтень 2022 року 0 кВт/год; листопад 2022 року 0 кВт/год.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.03.2024 позов задоволено частково. Розірвано договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №72 від 24.01.2022, укладений Семенівською сільською радою та Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» на підставі заяви-приєднання до публічного договору. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» перерахувати нараховані Семенівській сільській раді обсяги споживання електричної енергії з квітня по листопад 2022 року згідно договору №72 від 24.01.2022 у відповідності до підпункту 2 пункту 9 Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», код ЄДРПОУ 00130926 (69035, м. Запоріжжя, вул. Стелеварів, буд. 14) на користь Семенівської сільської ради, код ЄДРПОУ 20525354 (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164) суму 5368 (п'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.03.2024 у справі № 908/3446/23 задоволено частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 15.03.2024 у справі №908/3446/23 змінено, виклавши абзац 3 резолютивної частини в такій редакції:
«Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», код ЄДРПОУ 00130926 (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035) перерахувати нараховані Семенівській сільській раді, код ЄДРПОУ 20525354 (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164) обсяги споживання електричної енергії з квітня по листопад 2022 року згідно договору №72 від 24.01.2022 на наступні: квітень 2022 року 0 кВт/год; травень 2022 року 0 кВт/год; червень 2022 року 0 кВт/год; липень 2022 року 0 кВт/год; серпень 2022 року 0 кВт/год; вересень 2022 року 0кВт/год; жовтень 2022 року 0 кВт/год; листопад 2022 року 0 кВт/год».
В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 15.03.2024 у справі №908/3446/23 залишено без змін.
Від Семенівської сільської ради надійшла заява про розподіл судових витрат, відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
11.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від ПАТ «Запоріжжяобленерго» надійшли заперечення на заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу, в яких просить відмовити у задоволенні заяви в повному обсязі.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, зазначає, що розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
У разі, якщо судом не було прийнято рішення щодо розподілу судового збору або інших судових витрат, суд за заявою учасників справи чи з власної ініціативи повинен ухвалити додаткове рішення (постанову) зі справи, яким вирішити відповідне питання.
Як передбачено п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За приписами ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 4 ст. 244 ГПК України).
Суд не вбачає підстав для виклику учасників справи та вважає за можливе розглянути питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу без їх повідомлення.
Згідно з ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, подана Семенівською сільською радою заява обґрунтована тим, що між Семенівською сільською радою та Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія Радник» укладено договір про надання послуг з правничої допомоги від 17.03.2024 року №28 (далі - Договір).
Відповідно до п. 2.1.1. Договору АО «Юридична компанія Радник» приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу щодо представництва інтересів Клієнта по справі № 908/3446/23 в Центральному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою ПАТ «Запоріжжяобленерго» на рішення господарського суду Запорізької області від 15.03.24р. про розірвання договору про надання послуг з розподілу електричної енергії та зобов'язання здійснити перерахунок обсягів розподіленої електричної енергії за період травень-листопад 2022р, в тому числі складання процесуальних документів, участь у судових засіданнях.
Згідно з п. 4.2. Договору, винагорода Адвокатського об'єднання за пунктами 2.1.1.-2.1.2. цієї угоди залежить від конкретного обсягу наданої правничої допомоги, яка розраховується за наступними орієнтовними цінами:
Складання відзиву на апеляційну скаргу - 6000-7000 грн.;
Складання інших заяву по суті справи, додаткових пояснень - 1000 грн. за годину роботи.
Складання заяв, клопотань в межах судового процесу - 600-1000 грн. за заяву (клопотання).
Участь в судовому засіданні в м. Дніпро - 4000 грн.
У зв'язку з чим Адвокатським об'єднанням в особі адвоката Штабовенко Дениса Всеволодовича було надано позивачу наступні послуги:
Дата / Виконані роботи / Вартість
червень 2024 р. / складання відзиву на апеляційну скаргу / 7000,00 грн.
10.10.24р / Представництво в Центральному апеляційному господарському суді / 4000,00 грн.
07.11.24р. / Представництво в Центральному апеляційному господарському суді / 4000,00 грн.
Разом: 15 000,00 грн.
Тобто, на цей час розмір витрат які були понесені позивачем у зв'язку з розглядом даної справи складає 15 000,00 грн., що сплачені на користь АО «Юридична компанія Радник» відповідно до платіжних доручень та актів приймання-передачі наданих послуг.
На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу надано докази, а саме:
1. Копія договору № 28 від 17.06.24р.
2. Копія акту приймання-передачі від 27.11.2024р. на суму 4000 грн.
3. Копія акту приймання-передачі від 08.07.2024р. на суму 11000 грн.
4. Копія платіжної інструкції від 26.07.2024р. на суму 11000 грн.
5. Копія платіжної інструкції від 07.12.2024р. на суму 4000 грн/
Колегія суддів зазначає, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Таким чином, ч.ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.(див. постанову Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21).
Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (додаткова постанова Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20)).
В постановах Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20 викладено висновок, що кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Матеріалами справи засвідчується, що Семенівською сільською радою у відзиві на апеляційну скаргу не було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона очікує понести (понесла) в суді.
Згідно з ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 12.11.2019 у справі №904/4494/18 та від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вже робила правовий висновок, що норми процесуального закону надають суду право у разі невиконання стороною обов'язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 18.02.2021 у справі № 908/3326/19, постановах від 22.01.2020 у справі № 551/1136/17, від 12.05.2020 у справі № 643/3720/15-ц, від 17.06.2020 у справі № 504/2755/16-ц.
Разом з тим, Верховний Суд у додатковій постанові від 21.05.2020 у справі №922/2167/19 зазначив, що неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
В свою чергу, висновки щодо застосування ст. 124 ГПК України зробив Верховний Суд у постанові від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, вказавши таке:
"Згідно статті 282 цього кодексу постанова суду апеляційної інстанції має містити новий розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Аналогічні положення містяться у статті 315 вказаного кодексу стосовно постанови суду касаційної інстанції.
Отже кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 124 зазначеного кодексу особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які позивач поніс у суді апеляційної інстанції, має вирішуватися з урахуванням положень частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду".
Такі висновки Верховного Суду є усталеними та знаходять своє відображення, зокрема, у постановах 12.09.2019 у справі № 910/9784/18, від 06.02.2020 у справі №916/1830/19, від 06.04.2020 у справі № 910/4783/19, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 07.09.2022 у справі № 911/2130/21, від 19.09.2023 у справі № Б3/081-12/24 (911/2921/21), від 27.09.2023 у справі № 904/1711/22, від 31.10.2023 у справі № 5019/1274/11, від 01.11.2023 у справі № 911/1340/22, від 02.05.2024 у справі № 905/482/22, від 22.05.2024 у справі № 916/2381/22, від 26.06.2024 у справі № 904/2404/18.
Неповідомлення учасником справи іншого учасника справи про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог позбавляє іншого учасника справи можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат, що стало однією з підстав для відмови у задоволенні заяви товариства про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції (див. додаткову постанову Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18).
З положень ч. 2 ст. 124 ГПК України слідує, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Схожа позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/9024/21, від 11.01.2024 у справі № 924/423/23, на які посилається скаржник.
З огляду на викладене, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 21.06.2022 у справі №908/574/20, від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21, від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20.
Тобто, застосування відповідних положень ст. 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.
Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 від 11 березня 1980 року термін «дискреційні повноваження» визначається як повноваження, що залишають адміністративному органу деяку міру свободи, що стосується рішення, яке буде прийнято. Це дає йому змогу обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за наявних обставин.
Дискреція суду (суддівський розсуд) - це право та можливість суду обирати найкращий варіант рішення з декількох юридично допустимих, передбачених законом, на основі обставин справи та принципів права. Вона дозволяє судам діяти самостійно, не узгоджуючи вибір, але лише в межах, встановлених законодавством, забезпечуючи справедливість та ефективність правосуддя.
Суд вкотре наголошує, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 124 ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому стороні необов'язково з точністю прогнозувати понесення судових витрат у справі та передбачати їх розмір, адже за приписами ч. 3 ст. 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Однак, позивач міг та зобов'язаний був надати суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, чого ним зроблено у даній справі не було взагалі, і вказане не залежало від об'єктивних причин, а є суб'єктивним чинником, який особа, що звернулась із відповідною заявою, могла передбачити і повинна була уникнути.
Крім того, суд акцентує увагу на тому, що сторони є суб'єктами господарювання, які поставлені законом у рівні умови, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам судового процесу перед іншими призведе до порушення принципів господарського судочинства, що є неприпустимим.
Зазначене свідчить про недотримання Семенівською сільською радою вимог Господарського процесуального кодексу України, які надають право стороні на відшкодування судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
Як передбачено ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Слід також наголосити, що обов'язковою умовою подання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді відповідної інстанції є звернення до цього суду із такими доказами в межах встановленого законом строку для подання доказів або його поновлення за рішенням суду.
Проте заявником подано докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які складені у 2024 році, а саме: Копія договору № 28 від 17.06.24р., Копія акту приймання-передачі від 27.11.2024р. на суму 4000 грн., Копія акту приймання-передачі від 08.07.2024р. на суму 11000 грн., Копія платіжної інструкції від 26.07.2024р. на суму 11000 грн., Копія платіжної інструкції від 07.12.2024р. на суму 4000 грн., лише разом з заявою від 10.03.2026 без клопотання про поновлення строку на долучення відповідних доказів та обґрунтування причин неможливості їх своєчасного подання.
Щодо цього важливо зауважити, що Господарським процесуальним кодексом України не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв'язку з розглядом справи.
Схожий за змістом правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 21.12.2019 у справі № 910/6298/19, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19, у додатковій постанові від 18.02.2021 у справі № 908/3326/19.
Згідно з ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Як передбачено ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - Заявницю).
В той же час, заява, разом з якою подані ці докази, не містять належного обґрунтування поважності причин, з яких вони не могли бути подані раніше, як і власне клопотання про визнання поважними підстав неподання договору, актів приймання-передачі та платіжних інструкцій у встановлений ГПК України процесуальний строк та його поновлення, а також клопотання про долучення судом їх до матеріалів справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Варто наголосити, що для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правничої допомоги необхідним є як факт їх надання клієнту, так і те, що зміст наданих послуг потребується для розгляду справи у господарському суді.
Однак, на противагу вищевикладеному, апеляційний суд зазначає, що надані позивачем Акти надання послуг № 251 від 08.07.2024 р. та № 416 від 27.11.2024 р. не містять деталізації виконаних робіт, що унеможливлює визначити та надати об'єктивну оцінку тому, які саме послуги з правничої допомоги надавались Семенівській сільській раді та який час було затрачено на них, їх вартість.
Поряд з цим, включення до витрат на правничу допомогу участь в судовому засіданні 10.10.2024 вартістю 4 000,00 є безпідставним, позаяк судове засіданні у вказану дату не відбулось.
В свою чергу, слід взяти до уваги, що витрати на складання відзиву на апеляційну скаргу від 17.06.2024 р. в сумі 7000 грн. 00 коп., є неспівмірними, оскільки зміст відзиву на апеляційну скаргу є тотожним із змістом процесуальних документів, які надавались позивачем в суді першої інстанції, відповідно не вбачається необхідність та неминучість понесення таких витрат на вчинення відповідної дії.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
А у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 Верховний Суд зазначив, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
За таких умов, враховуючи усі вищенаведені обставини у їх сукупності, апеляційний суд, зважаючи на п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України щодо необхідності надання доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, користуючись правом, передбаченим ч. 2 ст. 124 ГПК України, опираючись на критерії, що визначені ч.ч. 4-6 ст. 126, ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України та зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги ПАТ «Запоріжжяобленерго», відмовляє Семенівській сільській раді у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 15 000,00 грн.
Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-235, 244, 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Відмовити Семенівській сільській раді у задоволенні заяви про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко