15.04.2026 року м.Дніпро Справа № 912/1776/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.11.2025 (суддя Коваленко Н.М.)
у справі № 912/1776/25
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія"
про стягнення інфляційних втрат та 3% річних
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" про стягнення 7 389 635,58 грн, з яких: 1 965 038,40 грн - 3 % річних, 5 424 597,18 грн - інфляційних втрат. Судові витрати у розмірі 88 675,62 грн просить покласти на відповідача.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 04.11.2025 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 7 389 635,58 грн, з яких: 1 965 038,40 грн - 3 % річних, 5 424 597,18 грн - інфляційних втрат, а також 88 675,62 грн судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.11.2025 у справі № 912/1776/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають суттєве значення для справи, виклав висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- господарський суд допустив суттєві порушення норм матеріального права та неправильне їх застосування, а саме ст. 6, 8, 129 Конституції України, а також норм процесуального права, - ст. 7, 13, 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, 625 ЦК України, 179 ГК України;
- судом першої інстанції не враховано, що матеріалах справи відсутні такі повідомлення продавця, адресовані гарантованому покупцю, про наявність у ПУП заборгованості перед продавцем. Натомість, як видно з долученої відповідачем довідки щодо стану розрахунків між ДП "Енергоатом" та ДП "Гарантований покупець", позивач у справі систематично допускав наявність заборгованості перед ДП "Гарантований покупець" у період з 01 березня 2022 року по 30 січня 2023 року за договором №2293/01/21/77-150-08-21- 00393, що вочевидь мало наслідком виникнення заборгованості ДП "Гарантований покупець" перед відповідачем, а також у свою чергу призвело до заборгованості відповідача перед позивачем. Така заборгованість утворилася у зв'язку з несвоєчасним отриманням коштів по ланцюгу ПСО. Таким чином, внаслідок дій позивача, котрі спричинили розриви у синхронній моделі ПСО та послідовність неплатежів у межах коштів, що сплачуються по ланцюгу в рамках цього механізму, відповідач не здійснив своєчасної оплати позивачу отриманої електричної енергії. Зрештою відповідач повністю сплатив вартість отриманої електричної енергії, а проте така оплата була проведена у значній мірі поза п'ятиетапним графіком розрахунків. Отже, внаслідок прострочення кредитора, яким у цих правовідносинах є позивач, який не вчинив дій, що встановлені договором та актами цивільного законодавства, у відповідача у визначений договором час здійснення платежів не настав строк виконання грошових зобов'язань за Договором, оскільки саме позивач несвоєчасно виконував свої зобов'язання перед іншим учасником ринку електроенергії - гарантованим покупцем, що надалі спричинило неможливість виконання відповідачем свого обов'язку перед позивачем;
- Наказом №132, на Державне підприємство "Гарантований покупець" був покладений обов'язок зупинити оплати, але лише за умови затримки відповідачем оплати на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" в межах отриманих коштів від Державного підприємства "Гарантований покупець", з огляду на що останній мав припинити перерахування наступного траншу коштів в рамках механізму ПСО до повного виконання зобов'язань з боку відповідача за попереднім траншем. Разом з тим, відсутні докази обставин щодо зупинок оплати з боку ДП "Гарантований покупець" з підстав невиконання постачальником універсальних послуг, яким є відповідач, вимог підпункту 4 пункту 5 Наказу 132. Надалі, з урахуванням вимог Наказу №132 та з метою врегулювання порядку розрахунків між учасниками ринку, Міністерством енергетики України приймався ряд інших наказів за якими здійснювалися розрахунки в рамках механізму ПСО (Наказ Міненерго №173 від 09.05.2022 року, Наказ Міненерго №180 від 23.05.2022 року, Наказ Міненерго №214 від 23.06.2022 року; Наказ Міненерго №291 від 26.08.2022 року, Наказ Міненерго № 312 від 14.09.2022 року, Наказ Міненерго №334 від 29.09.2022 року, Наказ Міненерго №339 від 30.09.2022 року, Наказ Міненерго №391 від 18.11.2022 року, Наказ Міненерго №17 від 17.01.2023 року, Наказ Міненерго №22 від 24.01.2023, Наказ Міненерго №43 від 08.02.2023 року;
- постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 р. № 775 затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії, що здійснюють операції з експорту електричної енергії, для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії протягом дії воєнного стану, за змістом якого з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки на учасників ринку електричної енергії відповідно до статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" у порядку, передбаченому цим Положенням, тимчасово покладаються спеціальні обов'язки. В даному випадку, у відповідності до ст. 5 ЗУ "Про ринок електричної енергії" Держава, в особі Міністерства енергетики, своїми наказами змінила алгоритм розрахунків в частині виконання спеціальних обов'язків, однак суд першої інстанції проігнорував вказані обставини. З огляду на запроваджений Державою механізм на період воєнного стану, висновок місцевого господарського суду щодо порушення строків оплат, є хибним, оскільки він ґрунтується на строках оплат передбачених договорами укладеними на виконання Положення про ПСО до введення воєнного стану, без врахування численних щомісячних наказів Міністерства енергетики України. Отже, як видно з матеріалів справи, відповідач у повному обсязі виконав свої зобов'язання перед позивачем, однак періодично допускав прострочення сплати платежів. Разом з тим зі сторони АТ "НАЕК "Енергоатом" також були допущені прострочення сплати платежів перед ДП "Гарантований покупець", що далі спричиняло послідовні неплатежі у межах коштів, що сплачувалися по ланцюгу в рамках моделі ПСО;
- в даному випадку, прострочення позивачем, як кредитором, виконання своїх зобов'язань які встановлені договорами та актами цивільного законодавства щодо своєчасної оплати послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, позивачем не спростовано. Таким чином позивач, як сторона договору та учасник ринку електричної енергії, на якого урядом покладено спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, неодноразово допустивши прострочення кредитора, вимагає у боржника сплатити йому проценти та інфляційні втрати. Такі дії позивача не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
23.02.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржуване рішення про задоволення позову - без змін, як таке, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні 15.04.2026 брали участь представники сторін.
Представник відповідача просив суд апеляційну скаргу задовольнити: рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наголосив на відсутності підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Постановою Кабінету Міністрів України №1420 від 29.12.2023 "Про утворення акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" утворене АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" шляхом перетворення державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (п. 1) та установлено, що акціонерне товариство є правонаступником державного підприємства (п. 3).
Зокрема, відповідно до п. 2 Статуту акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" воно є правонаступником державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
23.09.2021 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", яке на даний час є АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", та Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" уклали договір №65-150-SD-21-00407 купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг (далі - Договір).
Договір укладений відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ №483 від 05.06.2019 та рішення Аукціонного комітету від 21.09.2021 (п. 1.1.).
Терміни та поняття, що використовуються у договорі, вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про ринок електричної енергії" Кодексу системи передачі, Кодексі систем розподілу. Кодексі комерційного обліку електричної енергії, Правилах ринку та інших нормативно-правових актах (п. 1.3.).
За договором АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" зобов'язане продати, а ТОВ "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" (як постачальник універсальних послуг) - купити (прийняти і оплатити) електричну енергію для постачання побутовим споживачам (п. 2.1.).
Оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати; ТОВ "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" оплачує вартість електричної енергії до початку періоду постачання у строки та у розмірі відповідно до умов додаткової угоди для періоду постачання (п. 4.3.).
Оплату за куплену електричну енергію ТОВ "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" здійснює грошовими коштами в національній валюті; оплата вважається належним чином здійсненою за умови оплати на банківський рахунок АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"; датою отримання оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок (п. 4.6.).
Після закінчення кожного розрахункового місяця у періоді постачання Сторони складають акт купівлі-продажу електричної енергії (п. 4.9.).
Сторони зобов'язані за заявою однієї із Сторін оформляти акт звіряння розрахунків у письмовій/електронній формі (п. 4.13.).
Договір вступає в силу з дати його підписання, у тому числі кваліфікованим електронним підписом, та діє на період чинності Положення про покладення спеціальних обов'язків (п. 11.1).
Відповідно до Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 23.09.2021 договір Сторони підписали електронним цифровим підписом.
У подальшому сторони уклали додаткові угоди до договору, а саме: №12 від 05.08.2022, №28 від 21.11.2023, №29 від 28.12.2023, 330 від 18.01.2024, №31 від 24.01.2024, №32 від 20.02.2024, №33 від 21.03.2024, №34 від 26.04.2024, №35 від 27.05.2024.
Згідно з п. 6 додаткових угод оплата повинна здійснюватися у формі попередньої оплати наступним чином:
- за 2 банківських дня до розрахункового місяця у розмірі 20 % вартості купленої електричної енергії;
- не пізніше 4-го (включно) числа розрахункового місяця у розмірі 20 % вартості купленої електричної енергії;
- не пізніше 10-го (включно) числа розрахункового місяця у розмірі 20 % вартості купленої електричної енергії;
- не пізніше 16-го (включно) числа розрахункового місяця у розмірі 20 % вартості купленої електричної енергії;
- не пізніше 22-го (включно) числа розрахункового місяця у розмірі 20 % вартості купленої електричної енергії.
Якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в наступний робочий день, що слідує за датою такого платежу.
За твердженням позивача, ним виконано свої зобов'язання за Договором належним чином та здійснено продаж електричної енергії у період листопад 2023 року - червень 2024 року у строки та в обсягах, визначених Додатковими угодами.
Так, відповідно до актів купівлі-продажу електричної енергії між сторонами, за грудень 2023 року - червень 2024 року, Продавець продав, а Покупець купив електричну енергію загальною вартістю 1 714 983 906,15 грн (з ПДВ), загальним обсягом 395 759,509 МВт*год.
Однак, у періоді грудень 2023 року - червень 2024 року ТОВ "Кіровоградська ОЕК" здійснило оплату купленої електричної енергії з порушенням строків оплати, встановлених Договором та Додатковими угодами.
За вказаного, позивач нарахував до стягнення 1 965 038,40 грн - 3 % річних, 5 424 597,18 грн - інфляційних втрат.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню повністю та стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості 7 389 635,58 грн, з яких: 1 965 038,40 грн - 3 % річних, 5 424 597,18 грн - інфляційних втрат.
Водночас, суд виснував, що клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 1% задоволенню не підлягає.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
До Господарського суду Кіровоградської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява АТ "НАЕК "Енергоатом" до ТОВ "Кіровоградська обласна ЕК" з вимогами:
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" (вул. Велика перспективна, буд. 78, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ 4213258) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 42041573) 7 389 635,58 грн (сім мільйонів триста вісімдесят дев'ять тисяч шістсот тридцять п'ять гривень 58 коп), з яких: 1 965 038,40 грн - 3 % річних, 5424597,18 грн - інфляційних втрат. Судові витрати у розмірі 88 675,62 грн покласти на Відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00407 від 23.09.2021 в частині здійснення розрахунків.
Таким чином, предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору купівлі-продажу електричної енергії, строк дії договору, умови купівлі-продажу електроенергії та її оплати, обсяг, ціна та загальна вартість спожитої за договором електроенергії, наявність оплати, наявність заборгованості за спожиту електроенергію, наявність прострочення оплати та підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.
Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Майново-господарські зобов'язання виникають на підставі господарських договорів (частина 1 статті 179 Господарського кодексу України). При укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору, з-поміж іншого, на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст (частина 4 статті 179 Господарського кодексу України).
Договір між сторонами укладено згідно із Законом України «Про ринок електричної енергії» та затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (зі змінами) Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - Постанова та Положення про ПСО відповідно).
Кабінет Міністрів України у Положенні про ПСО (пункт 5) зобов'язав АТ «НАЕК «Енергоатом» як виробника електричної енергії та ТОВ «Кіровоградська ОЕК» як постачальника універсальних послуг виконувати такий спеціальний обов'язок: придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у акціонерного товариства «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_М для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період М-3, де М - розрахунковий місяць.
Виконання зазначеного спеціального обов'язку відбувається у рамках укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору.
При цьому судом встановлено, що на ринку електричної енергії діє Аукціонний комітет з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, який утворений Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (п. 1 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 272 від 21.06.2019).
Метою його діяльності є здійснення моніторингу за проведенням аукціонів щодо дотримання учасниками аукціону та організатором аукціону регламенту аукціону, а також з метою виявлення та запобігання проявам недобросовісної конкуренції і забезпечення відповідності порядку організації та проведення аукціонів вимогам ринку електричної енергії (п. 6 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженого постановою КМУ №499 від 05.06.2019 "Про затвердження Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами та Порядку відбору організаторів електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами").
21.09.2021 Аукціонний комітет з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами прийняв рішення, оформлене протоколом № 28, про затвердження Примірного договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг (пункт 1 рішення).
Відповідно до п. 1.1. Договору при його укладенні Сторони керувалися рішенням Аукціонного комітету з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, оформленого протоколом №28 від 21.09.2021.
Умови укладеного Договору співпадають з умовами Примірного договору, а це вказує на досягнення між Сторонами згоди, при його укладенні, стосовно усіх наявних істотних умов, передбачених примірним, без внесення змін.
Відтак, на підставі Договору, який укладений на основі Примірного договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг, між АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та ТОВ "Кіровоградська обласна ЕК" виникли майново-господарські зобов'язання.
Слід зауважити, що Договір підписаний уповноваженими представниками сторін електронними підписами. Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
У п. 1.3. Договору Сторони обумовили порядок використання термінів і понять, у тому числі, які наявні у Законі України "Про ринок електричної енергії".
Так, Закон України "Про ринок електричної енергії" урегульовує правові та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, а також відносини, пов'язані з передачею електричної енергії. За змістом Закону "постачання електричної енергії" - це продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії (п. 68 ч. 1 ст. 1).
Таким чином, Закон України "Про ринок електричної енергії" прирівнює за своєю юридичною природою постачання електричної енергії до її купівлі-продажу.
За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію споживачеві, який зобов'язується оплатити прийняту енергію (ч. 1 ст. 275 ГК України), а з договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 654 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно з положеннями 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Вказані положення кореспондуються з положеннями статті 275 Господарського кодексу України. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Слід відзначити, що двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок продати певний товар (в даному випадку електричну енергію) і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до пункту 2.1 Договору Продавець зобов'язаний продати, а ПУП зобов'язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт BASE_М) для постачання побутовим споживачам ПУП. Купівля-продаж електричної енергії за цим Договором здійснюється в Об'єднаній енергетичній системі України (ОЕС України).
Відповідно до пункту 2.2. Договору обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим Договором, є договірними зобов'язаннями щодо відпуску Продавцем та відбору ПУП електричної енергії.
Періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 год першого календарного дня по 24:00 год останнього календарного дня такого періоду (далі - Період постачання), що зазначаються у Додатковій угоді для Періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону (пункт 3.1 Договору).
Для Періоду постачання електричної енергії з грудня 2023 року по червень 2024 року до Договору укладені додаткові угоди № 28 - 35.
Матеріалами справи засвідчується, що Продавцем виконано свої зобов'язання за Договором належним чином та здійснено продаж електричної енергії у період грудень 2023 року - червень 2024 року у строки та в обсягах, визначених відповідними Додатковими угодами.
Факт купівлі-продажу електричної енергії між Позивачем та Відповідачем підтверджується наданими суду в копіях актами купівлі-продажу електричної енергії за період грудень 2023 року - червень 2024 року.
Відповідно до актів купівлі-продажу електричної енергії між сторонами, за грудень 2023 року - червень 2024 року, Продавець продав, а Покупець купив електричну енергію загальною вартістю 1 714 983 906,15 грн (з ПДВ), загальним обсягом 395 759,509 МВт*год.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У пункті 4.3 Договору визначено, що оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. ПУП оплачує вартість електричної енергії до початку Періоду постачання у строки та у розмірі, відповідно до умов Додаткової угоди для Періоду постачання.
У пункті 6 Додаткових угод встановлений єдиний порядок оплати купленої електричної енергії у спірному періоді, а саме. Оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. Для кожного Розрахункового місяця ПУП здійснює оплату за куплену електричну енергію наступним чином: - за 2 банківські дні до Розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці; - не пізніше 4-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці; - не пізніше 10-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці; - не пізніше 16-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці; - не пізніше 22-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці. Якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в наступний робочий день, що слідує за датою такого платежу.
Однак, у періоді грудень 2023 року - червень 2024 року ТОВ «Кіровоградська ОЕК» здійснило оплату купленої електричної енергії з порушенням строків оплати, встановлених Договором та Додатковими угодами.
На здійснення ТОВ «Кіровоградська ОЕК» оплати вартості електричної енергії, купленої за додатковими угодами № 28-35 до Договору з порушенням строків, встановлених Договором, вказують виписки з банківського рахунку та реєстри платежів, копії яких долучені позивачем.
Натомість апелянт стверджує про те, що у спірному періоді грудень 2023 року - червень 2024 року мало місце прострочення кредитора - Позивача.
Колегія суддів зауважує, що ЦК України у частині четвертій статті 612, частині першій статті 613 унормовано, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
У даній справі розглядається спір, що виник у рамках виконання Позивачем та Відповідачем покладеного на них Положенням про ПСО спеціального обов'язку. Такий обов'язок, як зазначалося вище, полягає у купівлі-продажу електричної енергії для подальшого постачання побутовим споживачам ТОВ «Кіровоградська ОЕК».
Виконання спеціального обов'язку - купівлі-продажу електричної енергії відбувається шляхом виконання договірних зобов'язань за укладеним Договором шляхом помісячного продажу електричної енергії відповідно до Додаткових угод.
Договором визначено обов'язок Продавця продати електричну енергію, який АТ «НАЕК «Енергоатом» у спірний період виконав належним чином - здійснив продаж електричної енергії в обсягах та у строки, обумовлені відповідними Додатковими угодами.
На підтвердження належного виконання договірних зобов'язань Позивачем до позовної заяви додано копії актів купівлі-продажу електричної енергії, які підписані обома сторонами без зауважень.
В свою чергу, здійснення АТ «НАЕК «Енергоатом» оплати послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - Послуга) регламентовано окремим договором, укладеним між ним та ДП «Гарантований покупець». Зобов'язання з оплати Послуги лежить за межами договірних зобов'язань купівлі-продажу електричної енергії за Договором. Відсутня залежність між оплатою вартості Послуги та оплатою вартості купленої електричної енергії. Порядок і строки оплати за Послугу визначаються не спірним Договором, а тому несвоєчасна оплата Послуги не може бути простроченням кредитора - АТ «НАЕК «Енергоатом» при виконанні зобов'язань купівлі-продажу електричної енергії за Договором.
Таким чином, Позивачем виконано свої зобов'язання за Договором, що підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 612, статті 613 ЦК України.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність прострочення, з огляду на законодавчо встановлений особливий режим на час дії воєнного стану, апеляційний суд зазначає таке.
Покладення спеціальних обов'язків передбачене положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанови Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.2019, якою затверджене "Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії" (далі - Положення № 483).
Цим Положенням визначено: загальносуспільний інтерес, для забезпечення якого на учасників ринку покладаються спеціальні обов'язки; зміст та обсяг спеціальних обов'язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії згідно з цим Положенням (далі - спеціальні обов'язки); учасників ринку, на яких покладаються спеціальні обов'язки; обсяг прав учасників ринку, на яких покладаються спеціальні обов'язки, необхідних для їх виконання; категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов'язки; територію та строк виконання спеціальних обов'язків; джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається учасникам ринку, на яких покладаються спеціальні обов'язки.
Згідно з пунктом 4 Положення № 483 спеціальні обов'язки покладаються на таких учасників ринку електричної енергії: виробників електричної енергії; постачальників універсальних послуг; гарантованого покупця; операторів систем розподілу виключно в частині обов'язкового придбання технологічних витрат електричної енергії в порядку та на умовах, визначених цим Положенням; постачальника "останньої надії"; оператора системи передачі електричної енергії в частині придбання послуги із забезпечення безперебійного функціонування постачальника "останньої надії".
Відповідно до пункту 5 Положення № 483 до спеціальних обов'язків належить, зокрема:
- постачання електричної енергії побутовим споживачам постачальників універсальних послуг за фіксованими цінами, визначеними у додатку 3;
- надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуга постачальників універсальних послуг) за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг за примірною формою згідно з додатком 2 і відповідне прийняття та оплата послуг постачальників універсальних послуг гарантованим покупцем;
- надання гарантованим покупцем виробникам послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуга гарантованого покупця) за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем за примірною формою згідно з додатком 4 і відповідне прийняття та оплата послуг гарантованого покупця виробниками;
- придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України", за результатами проведення електронних аукціонів у державного підприємства "НАЕК "Енергоатом" стандартних продуктів BASE_М для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" ("бази") за період М-3, де М - розрахунковий місяць.
Згідно з вимогами пункту 7 Положення № 483 виробники зобов'язані зокрема укласти з гарантованим покупцем договори про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем (далі - договір 1); оплачувати своєчасно та у повному обсязі гарантованому покупцю вартість послуги гарантованого покупця.
Відповідно до пункту 8 Положення № 483 гарантований покупець зобов'язаний зокрема укласти з виробниками договори 1 та з постачальниками універсальних послуг договори про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (далі - договір 2); оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед державним підприємством "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
Згідно з пунктом 9 Положення № 483 постачальники універсальних послуг зобов'язані зокрема здійснювати купівлю електричної енергії на електронних аукціонах за двосторонніми договорами, на ринку "на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку електричної енергії в обсягах, що необхідні для постачання побутовим споживачам; укласти з гарантованим покупцем договір 2.
Виконання спеціальних обов'язків, передбачених цим Положенням, повинне забезпечувати покриття економічно обґрунтованих витрат учасника ринку на їх виконання; джерелами фінансування витрат виробників за виконання спеціальних обов'язків є відповідна компенсація, порядок здійснення якої визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 16 Положення № 483).
Отже, Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України встановлює спеціальний механізм взаємовідносин учасників ринку електричної енергії, у тому числі "виробників електричної енергії", "постачальників універсальних послуг" та "гарантованого покупця", а саме шляхом укладення між ними окремих відповідних договорів у схемі відносин:
- "виробник" - "гарантований покупець" - договір про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем (за формою, наведеною у додатку № 4);
- "гарантований покупець" - "постачальник універсальних послуг" - договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (за формою, наведеною у додатку № 2);
- "виробник" - ДП "НАЕК "Енергоатом" - "постачальник універсальних послуг" - договір щодо придбання за результатами проведення електронних аукціонів стандартних продуктів BASE_М для постачання побутовим споживачам.
Договір містить посилання на спеціальний статус покупця електричної енергії - ТОВ "Кіровоградська обласна ЕК", а саме визначає його у якості "постачальника універсальних послуг" (преамбула договору).
"Постачальник універсальної послуги" - це визначений відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальник, який виконує зобов'язання щодо надання універсальної послуги (п. 67 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії"), а вони (універсальні послуги) надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (ч. 1 ст. 63 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Зокрема, ТОВ "Кіровоградська обласна ЕК" визнане "постачальником універсальної послуги".
Отже, передбачений умовами договору статус відповідача стосується лише прав та обов'язків сторін стосовно обов'язковості продажу електричної енергії її виробником, а тому у незалежності від наведеного статусу, ТОВ "Кіровоградська обласна ЕК" виступає за договором лише покупцем електричної енергії, тобто має договірний статус покупця.
Щодо аргументів скаржника про виконання ним постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 775 (експортне ПСО) по якій він зобов'язаний частину отриманих коштів від ДП «Гарантований покупець» направляти виключно на покриття зобов'язань перед гарантованим покупцем, оператором системи передачі, операторами систем розподілу, іншими учасниками ринку електричної енергії згідно з укладеними постачальниками універсальних послуг договорами, тобто існування ланцюгу грошових розрахунків між "виробником", "гарантованим покупцем" та "постачальником універсальних послуг" за укладеними договорами та його впливу на виконання відповідачем своїх зобов'язань, то такі визнаються судом неприйнятними та відхиляються з огляду на те, що дотримання відповідачем вимог вказаної постанови не звільняє його від виконання пункту 5 Положення про ПСО, додержання строків грошових розрахунків по Договору та наслідків за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором.
Одночасно з цим, варто наголосити, що статутом ТОВ «Кіровоградська ОЕК» передбачено, що метою діяльності Відповідача, зокрема, є здійснення підприємницької діяльності, спрямованої на отримання прибутку, тому Відповідач самостійно планує свою виробничо-господарську та іншу діяльність, має здійснювати власну господарську діяльність належним чином, забезпечуючи при цьому належне виконання своїх зобов'язань.
Посилання відповідача на те, що Гарантований покупець систематично порушує умови договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, укладеного на виконання Положення про ПСО між Гарантованим покупцем та ТОВ "Кіровоградська обласна ЕК" та наявність судових спорів за укладеними договорами між ними, як і спору між позивачем та Гарантований покупець, також не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності у цій справі.
Наявність в господарських судах спорів між учасниками ринку, на яких покладено виконання спеціальних обов'язків ще раз підтверджує, що укладені між ними двосторонні договори є автономними, зобов'язання за якими виникають із правовідносин між різними сторонами за різними договорами із різним предметом договору (оплата відпущеної електричної енергії та оплата послуги у рамках Положення про ПСО).
Як вже було зазначено, Положення про ПСО встановлює спеціальний механізм взаємовідносин учасників ринку електричної енергії, у тому числі виробників електричної енергії (Позивач), постачальників універсальних послуг (Відповідач) та ДП «Гарантований покупець» шляхом укладення між ними окремих відповідних договорів у схемі відносин, а саме:
- АТ «НАЕК «Енергоатом» - ДП «Гарантований покупець» - договору про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем (відповідно до примірного договору, що є додатком № 4 до Положення про ПСО);
- ДП «Гарантований покупець» - ТОВ «Кіровоградська ОЕК» - договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (згідно з примірним договором, що є додатком № 2 до Положення про ПСО);
- АТ «НАЕК «Енергоатом» - ТОВ «Кіровоградська ОЕК» - спірного Договору.
Позивач та Відповідач уклали Договір відповідно до норм Положення про ПСО, а тому вони повинні дотримуватися положень Постанови у частині встановлених для них прав та обов'язків, зокрема обов'язку АТ «НАЕК «Енергоатом», як виробника, продати електричну енергію та кореспондуючого обов'язку у ТОВ «Кіровоградська ОЕК» купити її та оплатити.
Ні укладений Договір, ні Положення про ПСО не містять договірних умов/норм щодо джерел коштів, які приймають участь у фінансових зобов'язаннях учасників ринку електричної енергії при виконанні спеціальних обов'язків. Тобто, не містять вказівки на те, що при виконанні зобов'язань з оплати електричної енергії за Договором, Відповідач повинен використовувати лише ті кошти, які надійшли від виконання зобов'язань за договорами про надання послуг.
Отже, Постанова, затверджене нею Положення про ПСО, примірні договори та Договір установлюють лише структуру організації договірних відносин між учасниками ринку електричної енергії, але безпосередньо не визначають джерел розрахунків (джерел надходження коштів: безпосередньо від іншого учасника передбаченої схеми відносин чи інших джерел за результатами власної господарської діяльності), які існують у межах таких договірних відносин, у тому числі і для постачальників універсальних послуг, а тому Апелянт зобов'язаний сплачувати вартість отриманої електричної енергії незалежно від джерела надходження коштів та без огляду на їх надходження від попереднього учасника системи відносин у межах спеціальних обов'язків.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1304/23, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у даній справі.
Таким чином, Постанова Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.2019, затверджене нею Положення, та Примірні договори для забезпечення загальносуспільних інтересів установлюють лише механізм організації договірних відносин між учасниками ринку електричної енергії, але безпосередньо не визначають джерел розрахунків (джерел надходження коштів: безпосередньо від іншого учасника передбаченої схеми відносин чи інших джерел за результатами власної господарської діяльності), які існують у межах таких договірних відносин, у тому числі і для "постачальників універсальних послуг", з огляду на що, колегія суддів вважає, що ТОВ "Кіровоградська ОЕК" зобов'язане сплачувати вартість отриманої електричної енергії незалежно від джерела надходження коштів та без огляду на їх надходження від попереднього учасника у ланцюгу взаємних розрахунків.
Також, є безпідставними аргументи апелянта про необхідність врахування положень наказу Міністерства енергетики України № 132 від 21.03.2022 "Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг в особливий період" та похідних від нього наказів Міністерства енергетики України при визначенні строків виконання грошового зобов'язання, визначеного договором купівлі-продажу електричної енергії між постачальником універсальних послуг (відповідач) та виробником електричної енергії (позивач).
Відповідно до пункту 1 Наказу Міністерства енергетики України № 132 від 21.03.2022 "Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальникам універсальних послуг в особливий період" на час дії воєнного стану учасники ринку електричної енергії, на яких покладені спеціальні обов'язки, зобов'язані забезпечити виконання вимог наказу та інших нормативно-правових актів, що регулюють купівлю-продаж електричної енергії.
За змістом наказу:
- ДП "НАЕК "Енергоатом" повинне спрямовувати кошти до ДП "Гарантований покупець" в оплату заборгованості за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем за певний період та у конкретній сумі;
- ДП "Гарантований покупець" протягом одного робочого дня повинне спрямовувати постачальнику універсальних послуг отримані згідно з пунктом 1 цього алгоритму кошти за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг;
- постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного платежу від ДП "Гарантований покупець" згідно з пунктом 2 цього алгоритму повинне спрямувати до ДП "НАЕК "Енергоатом" отриману суму коштів за куповану електричну енергію за певний період постачання у певній сумі.
У подальшому Міністерство енергетики України вносило зміни та доповнення до наказу № 132 від 21.03.2022, а саме: Наказами № 173 від 09.05.2022, № 180 від 23.05.2022, №214 від 23.06.2022, № 291 від 26.08.2022, № 334 від 29.09.2022, № 339 від 30.09.2022, №391 від 18.11.2022, № 17 від 17.01.2022, № 22 від 24.01.2023, № 43 від 08.02.2023, № 90 від 10.03.2023, № 181 від 29.05.2023, № 214 від 10.07.2023, № 231 від 28.07.2023, № 259 від 30.08.2023, № 295 від 04.10.2023, в яких передбачалися суми та об'єми розрахунків між учасниками ринку.
Судом встановлено, що наведеними наказами визначалися суми коштів, які виділялися для здійснення розрахунків між сторонами, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (фактично негайно: постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного), проте, такими наказами не встановлювалися інші строки оплати за укладеними між виробником та постачальниками універсальних послуг договорами купівлі-продажу електричної енергії.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє заперечення відповідача в цій частині апеляційної скарги, позаяк наказами урегульовувалися правовідносини щодо обов'язкового перерахування ТОВ "Кіровоградська ОЕК" отриманих коштів від ДП "Гарантований покупець" протягом одного робочого дня з дати отримання кожного платежу, але, цей обов'язок не виключає його обов'язку з оплати іншої суми вартості придбаної електричної енергії у визначений договором строк, оскільки наказами не змінювалися джерела надходження коштів для оплати вартості електричної енергії та не встановлювалися умови, які б ставили у залежність сплату отриманої електричної АТ "НАЕК "Енергоатом" від надходження коштів безпосередньо від ДП "Гарантований покупець".
Тобто, накази Міністерства енергетики України не змінювали строки виконання зобов'язань за укладеним між сторонами договором, а тому відповідач повинен сплачувати кошти у відповідності до договірного графіку та розміру.
Сторони у п. 11.3 дійшли згоди, що зміни та доповнення до нього можуть бути внесені у письмовій формі за взаємною згодою Сторін шляхом оформлення Додаткової угоди до Договору, за виключенням випадків, передбачених у п. 4.6 (зміна банківських реквізитів), розділу 5 "Тимчасове призупинення/зменшення продажу (відпуску) електричної енергії, пункту 11.5 (антикорупційні застереження) цього Договору.
Враховуючи те, що для періоду з грудня 2023 року по червень 2024 року до Договору не було укладено жодної додаткової угоди, якою було б змінено порядок здійснення оплати електричної енергії за Договором, то єдиним належним виконанням договірних зобов'язань у частині оплати є здійснення оплати у строки та у розмірі, закріплені у п. 6 Додаткових угод.
Слід також відзначити, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
В свою чергу, пунктом 6.3. Договору передбачено, що сторона не несе відповідальності за зобов'язаннями другої Сторони цього Договору перед третіми особами або за збитки, які можуть бути заподіяні іншою стороною третій особі.
Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
При цьому відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.
Тому відсутність коштів у відповідача, або відсутність фінансування відповідних видатків, не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов'язань за господарським договором.
Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/123/17 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.
Враховуючи викладене, наведені скаржником обставини не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
При цьому необхідно зауважити, що Верховний Суд в пункті 71 постанови від 05.12.2024 у справі № 904/6631/24 погодився із висновками суду апеляційної інстанції в частині помилкових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин правил щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначених статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України.
Крім того, суд відхиляє аргументи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні повідомлення АТ «НАЕК «Енергоатом», адресовані ДП «Гарантований покупець» про наявність у ПУП заборгованості перед Продавцем, оскільки предметом даної справи є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання з оплати придбаної ним електричної енергії за період грудень 2023-червень 2024 року.
Повідомлення Продавця, які направляються ДП «Гарантований покупець» згідно з п. 6.4 Договору не впливають на зобов'язання Відповідача про виконання своїх зобов'язань за п. 4.3 Договору
Так, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
За змістом частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).
Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір
Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Разом з цим, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Судом встановлено та не спростовано доводами апеляційної скарги, що Відповідачем зобов'язання з оплати за куплену електричну енергію здійснювалося з простроченням, чим порушено п. 4.3 Договору та п. 6 додаткових угод №28-35.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 1 965 038,40 грн - 3 % річних, 5 424 597,18 грн - інфляційних втрат..
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що вказаний розрахунок виконано арифметично правильно, з чим погоджується і апеляційний суд.
Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги частини 5 статті 236, статей 86, 237 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, на яку посилається скаржник у касаційні скарзі, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.11.2023 у справі № 904/464/23).
Відповідач контррозрахунку інфляційних втрат та 3% річних суду не надав.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, встановлено, що під час його проведення позивачем було визначено дійсні суми заборгованості та періоди нарахування, розрахунок проведено у відповідності до вказаної методики з урахуванням вищезгаданих висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в частині визначення інфляційної складової за час прострочення та умов Договору в редакціях додаткових угод щодо схеми оплати за куплену електричну енергію.
У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17.
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу
Аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Судом враховується, що скаржник наполягає на відсутності підстав для застосування до нього такого виду відповідальності як штрафні санкції.
Втім інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів.
Таким чином, сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18.
Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю та за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями).
Отже, нарахування, передбачені положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, що виключає можливість застосування до них положень ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 217 Господарського кодексу України.
Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22, від 27.03.2025 у справі № 910/17256/23.
Водночас, Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 13.09.2023 у справі №910/8741/22, від 16.05.2024 у справі № 913/308/23 та від 25.09.2024 у справі № 910/17252/23, від 11.12.2024 у справі № 927/1732/23, неодноразово звертав увагу, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою статтею 611 Цивільного кодексу України та статтею 217 Господарського кодексу України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 Цивільного кодексу України та статтею 218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна позиція при вирішенні питання чи звільняють форс-мажорні обставини сторону від сплати нарахувань за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу (річні та інфляційні) була висловлена Верховним Судом у постанові від 13.09.2023 у справі №910/8741/22.
Тому стаття 617 Цивільного кодексу України сама по собі не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання.
А враховуючи вказані висновки Верховного Суду щодо застосовуванням норм статей 611, 614, 617, 625 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України, доводи скаржника щодо неможливості нарахування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань за Договором - є безпідставними.
При цьому умови п. 6.5. договору у редакції п. 1 додаткової угоди №12 від 05.08.2022 щодо ненарахування штрафних санкцій не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки інфляційні та річні не є штрафними санкціями, з наведених підстав.
Апеляційний суд також наголошує, що висновки щодо підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних з огляду на те, що порушення строків виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором перебуває у прямій залежності від належного виконання позивачем своїх зобов'язань з фінансування ПСО, були викладені в постановах Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23, від 28.01.2025 у справі № 902/1511/23, які прийняті у подібних даним правовідносинах.
Щодо посилання відповідача на наявність підстав для зменшення присуджених до стягнення сум 3% річних.
ТОВ «Кіровоградська ОЕК» заявило клопотання про зменшення 3% річних до 1 % річних, в якому наполягало на необхідності застосування судом ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у справі №902/417/18, який полягає у можливості суду за певних обставин зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Так, у справі №902/417/18 встановлено обставини погодження сторонами в договорі зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою ст. 625 ЦК України і встановлення її сторонами у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати, тому Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що сума неустойки, штрафу і процентів річних у справі №902/417/18 перевищують майже в два рази суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов'язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. За таких обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку щодо обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у стягненні процентів річних саме з цих підстав.
Варто зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст.625 ЦК України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (п.52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24).
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 конкретизовано правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (щодо застосування положень статті 625 ЦК України) та зазначено, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних, тобто мінімальний розмір, передбачений законодавством (ч. 2 ст. 625 ЦК України), а не збільшений за домовленістю сторін, отже, в даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
Судом також враховується і те, що право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України, є гарантіями, які надають кредитору можливість захистити власні інтереси. Позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, що через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг (див. постанову Верховного Суду від 01.04.2025 у справі №910/19066/23).
Наводячи своє мотивування щодо необхідності зменшення стягуваних сум 3% річних до 1%, Відповідач фактично просить звільнити його від відповідальності, що у свою чергу нівелює інститут відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України.
За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 3% річних.
Враховуючи означене, вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача 7389635,58 грн, з яких: 1 965 038,40 грн - 3 % річних, 5 424 597,18 грн - інфляційних втрат є обґрунтованими належним чином та правомірно задоволені судом.
Протилежні доводи скаржника обґрунтованості цих висновків (щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі) не спростовують.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, господарський суд правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі обставини і докази, надав їм належну правову оцінку.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не виявлено.
З огляду на усе вищевказане, апеляційний суд відхиляє аргументи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, відповідно не вбачає підстав для зміни або скасування рішення від 04.11.2025, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.11.2025 у справі № 912/1776/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.11.2025 у справі №912/1776/25 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 12.05.2026
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко