Справа № 127/37421/25
Провадження № 22-ц/801/1038/2026
Категорія: 76
Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.
Доповідач:Міхасішин І. В.
12 травня 2026 рокуСправа № 127/37421/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.
з участю секретаря судового засідання: Закерничної А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/37421/25 за позовом ОСОБА_1 до «ФОП ОСОБА_2 » про зобов'язання внести запис до трудової книжки та видати розпорядження про звільнення,
за апеляційною скаргою відповідача «ФОП ОСОБА_2 » на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Жмудя О. О., -
встановив:
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до «ФОП ОСОБА_2 » про зобов'язання внести запис до трудової книжки та видати розпорядження про звільнення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.01.2023 позивач була прийнята в «ФОП ОСОБА_2 » на посаду менеджера з роздрібної торгівлі побутовими товарами та їх ремонтом за трудовим договором №13 на підставі Розпорядження №5к/тр від 30.12.2022. На підставі Розпорядження №7-к/тр від 08.05.2025 позивачку було звільнено з «ФОП ОСОБА_2 » за власним бажанням відповідно до п. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України. З заявою про звільнення та видачі трудової книжки вона звернулася до «ФОП ОСОБА_2 » 26.05.2026. Трудову книжку «ФОП ОСОБА_2 » було направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку, однак без запису про звільнення до трудової книжки та без надання їй розпорядження №7-к/т від 08.05.2025 про звільнення.
01.08.2025 позивач звернулась з заявою до «ФОП ОСОБА_2 » про внесення запису про звільнення до трудової книжки. 26.09.2025 позивач вдруге звернулась з заявою до відповідача про внесення запису про звільнення до трудової книжки.
Станом на день звернення до суду від відповідача відповідь на її заяви щодо внесення запису до трудової книжки про її звільнення не надходило.
24.10.2025 позивач звернулась зі скаргою до начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Карпюк Р.М. щодо проведення перевірки «ФОП ОСОБА_2 » щодо невнесення запису про звільнення до трудової книжки. Станом на день звернення до суду відповідь щодо розгляду скарги не надходила.
З огляду на вищевикладене позивач просить зобов'язати «ФОП ОСОБА_2 » внести відомості до трудової книжки Серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення з займаної посади, відповідно до Розпорядження «7-к/т від 08.05.2025. Зобов'язати «ФОП ОСОБА_2 » видати Розпорядження «7-к/т від 08.05.2025 про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також позивач просить стягнути з відповідача судовий збір.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2026 року позовні вимоги задоволено.
Зобов'язано «ФОП ОСОБА_2 » внести відомості до трудової книжки Серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про звільнення з займаної посади, відповідно до Розпорядження №7-к/т від 08.05.2025.
Зобов'язано «ФОП ОСОБА_2 » видати Розпорядження №7-к/т від 08.05.2025 про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з «ФОП ОСОБА_2 » на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Не погодившись із таким рішенням, відповідач «ФОП ОСОБА_2 » подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено принцип повного дослідження доказів, суд не врахував що у відповідача відсутня трудова книжка позивача, що виключає можливість внесення запису до неї.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи була повідомлені завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі N 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності інших учасників.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1 02.01.2023 ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ФОП « ОСОБА_2 » на посаду менеджера з роздрібної торгівлі побутовими товарами та їх ремонтом за трудовим договором №13.
26.05.2025 ОСОБА_3 звернулась з заявою до «ФОП ОСОБА_2 » відповідно до якої просить звільнити її з 26.05.2025 за власним бажанням на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП. Трудову книжку просила відправити поштою.
16.06.2025 відповідачем направлено трудову книжку ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку, про освідчить копія опису вкладення (трекінг відправлення №650070767426)
01.08.2025 ОСОБА_3 звернулась з заявою до «ФОП ОСОБА_2 » щодо внесення відповідного запису в її трудову книжку, про дату і підстави її звільнення з «ФОП ОСОБА_2 ».
26.09.2025 ОСОБА_3 звернулась з заявою до «ФОП ОСОБА_2 » щодо внесення до її трудової книжки відповідного запису про дату та підставу її звільнення.
24.10.2025 ОСОБА_1 подала скаргу на ім'я начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Карпюк Роману Миколайовичу щодо невнесення до трудової книжки запису про звільнення.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За положеннями статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави звільнення працівника за власним бажанням визначенні ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» роботодавець повинен передати відомості про звільнення працівника до відповідних органів, зокрема Пенсійного фонду України. Ці дані оновлюють реєстр застрахованих осіб (з 10.06.2021 року, з впровадженням електронних книжок, дані про звільнення подаються до Пенсійного фонду України через електронну систему звітів (ЄСВ та трудових відносин), що передбачено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 05.02.2021 року № 1217-IX.
При цьому, суд звертає увагу, що з набранням чинності Закону України від 05 лютого 2021 року № 1217-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» (10 червня 2021 року) та після закінчення перехідного періоду, паперова трудова книжка фактично втрачає статус обов'язкового документу, але працівники, які хочуть отримувати відомості про трудову діяльність саме в паперовій формі, зможуть користуватися й надалі такою можливістю.
Як встановлено в судовому засіданні позивачка зверталася до відповідача із письмовою вимогою про внесення запису до паперової трудової книжки про її звільнення, однак відповідач не вніс такі відомості, посилаючись на те, що відомості про звільнення були подані в електронному звіті.
Вимога про внесення запису до трудової книжки є правом працівника, передбачена законом, тому роботодавець зобов'язаний внести запис до трудової книжки за вимогою працівника. Враховуючи вказані приписи, суд вважає доведеною та такою що підлягає задоволенню вимогу позивача зобов'язати відповідача внести запис про звільнення у трудову книжку, а також вимогу про видачу розпорядження про звільнення, оскільки доказів що позивач отримала дане розпорядження матеріали справи не містять.
Щодо заперечень відповідача про пропуск строку звернення до суду (ст. 233 КЗпП України)
Суд вірно враховав, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду за вирішенням трудових спорів, а також визначено, що визнана неконституційною частина втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України та ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням.
Відповідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється згідно із законами, чинними на час розгляду і вирішення справи.
Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 ч. 1 ст. 233 КЗпП України в зазначеній частині визнано неконституційною та визначено втрату нею чинності з дня ухвалення цього Рішення, то на момент розгляду справи по суті та ухвалення судового рішення відповідне нормативне обмеження тримісячним строком не є чинним і не може бути застосоване судом при вирішенні спору.
А тому доводи відповідача про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені скаржником, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за його рахунок.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив :
Апеляційну скаргу відповідача «ФОП ОСОБА_2 » залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: І.В. Міхасішин
Судді: Ю.Б. Войтко
І.М. Стадник