11 травня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 685/275/26
Провадження № 22-ц/820/1161/26
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І.,
секретар судового засідання Заворотна А.В.
за участю: представників учасників справи Яцишина А.О., Книш О.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Книш Оксаною Миколаївною, на ухвалу Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2026 року про забезпечення позову (суддя Турчин-Кукаріна І.В.).
Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
19.03.2026 ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Яцишина А.О., через підсистему «Електронний Суд» подав заяву про забезпечення позову до пред'явлення позову.
В обґрунтування заяви зазначав, що 11 вересня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти у розмірі 43644 доларів США і зобов'язався повернути їх в повному обсязі до 01.12.2025.
На підтвердження факту укладення договору та передачі грошей була складена розписка.
Однак відповідач свої зобов'язання у строк, вказаний в борговій розписці, не виконав. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути кошти, однак ОСОБА_1 кошти не повернув.
Оригінал вказаної розписки знаходиться у позивача, що вказує на невиконання відповідачем взятих на себе фінансових зобов'язань щодо повернення боргу.
Заборгованість відповідача станом на сьогодні складає 43644 доларів США, що за офіційним обмінним курсом Національного банку України - 43,8960 грн за 1 дол. США, станом на 18 лютого 2026 року, становить 1915797,73 грн.
Вказував, що у власності боржника ОСОБА_1 наявний об'єкт нерухомого майна: житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 138,5 кв.м., житловою площею 88,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1996817868247). Вартість даного об'єкта нерухомості становить 1 348 634,56 гривень.
Оскільки право власності на вищезазначене майно оформлене на відповідача, який не повертає заявнику (позивачу) кошти, отримані в борг за розпискою, ОСОБА_2 змушений звернутись до суду з метою захисту своїх законних прав та стягнення існуючої заборгованості, в тому числі за рахунок наявного у власності ОСОБА_1 майна.
Зазначав, що має обґрунтовані підстави вважати, що дане нерухоме майно, яке є власністю відповідача, під час судового розгляду справи може бути відчужено ОСОБА_1 на користь третіх осіб, що у разі невжиття заходів забезпечення позову може значно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також значно ускладнить ефективний захист прав та інтересів позивача.
Враховуючи викладене, просив суд накласти арешт на наступне нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 138,5 кв.м., житловою площею 88,5 кв.м.
Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 138,5 кв.м., житловою площею 88,5 кв.м., власником якого є ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Книш О.М., подав апеляційну скаргу, в якій просить вказану ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що суд першої інстанції не встановив таких обставин, не навів жодних доказів ризику відчуження майна, обмежився формальними припущеннями позивача.
Застосований захід забезпечення, на думку скаржника, фактично обмежує його право власності без належного обґрунтування, а також порушує принцип пропорційності.
Позов ґрунтується виключно на розписці, яка не підтверджує факт передачі коштів, не містить належного визначення валюти, не доводить реальність правовідносин.
Водночас, звертає увагу на те, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не встановив ризиків невиконання рішення, не обґрунтував необхідність арешту, фактично обмежив право власності без належних підстав.
Зазначає, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Суд першої інстанції, на думку скаржника, не здійснив оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати заявник, позовним вимогам, не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права.
Крім того, суд не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на можливість утруднення виконання рішення у випадку його задоволення судом, чи відчуження спірного нерухомого майна на користь третіх осіб без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Вважає, що заява про забезпечення позову не відповідає вимога ст.151 ЦПК України, не містить ціни позову про забезпечення якого просить позивач, а за таких обставин заява повертається без розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Яцишина А.О., просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Вказує, що закон вимагає не доведення факту відчуження, а встановлення ризику утруднення або неможливості виконання рішення.
В судовому засідання представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Книш О.М. підтримала апеляційну скаргу.
В судовому засідання представник заявника ОСОБА_2 - адвокат Яцишин А.О. заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день, місце і час слухання справи повідомлені у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає.
Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що відповідно до інформаційної довідки № 468539623 від 17.03.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на праві власності належить житловий будинок загальною площею 138,5 кв.м, житловою площею 88,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1996817868247) (а.с. 8).
Відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості № 201-20260317-0011354035 від 17.03.2026, вартість зазначеного житлового будинку становить 1 348 634,56 грн (а.с. 10-12).
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявний зв'язок між предметом спору за позовом про стягнення заборгованості за договором позики і заходом забезпечення позову. Даний захід забезпечення позову співмірний потенційним позовним вимогам та спроможний забезпечити виконання судового рішення у разі задоволення позову, при цьому не покладатиме надмірний тягар на власника майна та не буде порушувати його прав на володіння та користування нерухомим майном. Незастосування такого заходу забезпечення позову створює реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, а також може ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав потенційного позивача.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується й апеляційний суд.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2024 у справі №623/2015/21, від 29.07.2024 у справі №761/80/23, від 15.07.2024 у справі №361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки викладені Верховний Судом у постановах від 17.06.2024 у справі №644/1482/22, від 01.05.2024 у справі №638/6777/23, від 21.02.2024 у справі №201/9686/23, від 11.08.2022 у справі №522/1514/21 та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 дійшла висновку про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 у справі №754/5683/22 зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №201/9686/23.
З загальнодоступних даних з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що після вирішення питання забезпечення позову ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2026 року відкрито провадження у справі № 685/275/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, ціна позову становить 1915797,73 грн.
З довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості, на яке заявник просив накласти арешт для забезпечення позову у справі №685/275/26, становить 1348634,56 грн.
З огляду на викладене вище, з урахуванням наявності спору між сторонами, співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову та вартості належного відповідачу майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для накладення арешту на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями, який на праві власності належить ОСОБА_1 в межах суми, про стягнення якої подано позов, оскільки такий захід забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Застосування такого заходу забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки це не позбавить останнього можливості володіти та користуватися житловим будинком, а лише тимчасово обмежить його право розпоряджатися даним майном, тому доводи апеляційної скарги що застосований захід забезпечення позову фактично обмежує право власності відповідача на належне йому майно не заслуговують на увагу.
Крім того, відповідач, відповідно до статті 156 ЦПК України, не позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про заміну заходу забезпечення позову іншим майном, надавши при цьому відповідні докази.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність.
Ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм процесуального права і підстави для її скасування в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Книш Оксаною Миколаївною, залишити без задоволення.
Ухвалу Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 травня 2026 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: Р.С. Гринчук
О.І. Талалай