Справа № 593/467/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/187/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.2 ст.197-1 КК України
13 травня 2026 р.
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі матеріали кримінального провадження № 12026241050000043 від 09.02.2026 р. за апеляційною скаргою заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу Бережанського районного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року, -
Цією ухвалою обвинуваченого ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, на підставі ст.48 КК України, у зв'язку із зміною обстановки, а кримінальне провадження внесене 09 лютого 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026211050000043 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України - закрито.
Як встановлено судом першої інстанції, Рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради №198 від 30.06.1986 «Про затвердження переліку державних загально-зоологічних заказників місцевого значення», урочище «Звіринець» загальною площею 2302,0 га, яке розташоване у межах с. Шибалин Бережанської територіальної громади Тернопільського району Тернопільської області, оголошено загальнозоологічним заказником місцевого значення, який входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, збереження і використання.
Державним Управлінням охорони навколишнього природного середовища в Тернопільській області 15 листопада 2010 року прийнято охоронне зобов'язання щодо загальнозоологічного заказника місцевого значення «Звіринець» площею 2302,0 га, яке зареєстровано за №01-68.
Статтею 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року №2456-ХІІ визначено, що до природно-заповідного фонду України належать природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.
Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності, можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
У відповідності до статті 7 цього ж Закону, землями природно- заповідного фонду є ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно статті 150 Земельного кодексу України, землі природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико- культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.
Згідно статей 39, 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» охоронні зони встановлюються навколо земель природно-заповідного фонду.
Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6120489400:02:001:0902 площею 0,25 га, яка знаходиться в с. Шибалин Бережанської територіальної громади Тернопільського району Тернопільської області, зареєстровано за ОСОБА_9 , але перебуває у користуванні ОСОБА_8 .
У вересні 2025 року, більш точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_8 , який перебував за місцем свого проживання АДРЕСА_1 , виник злочинний умисел, спрямований на самовільне зайняття частини земельної ділянки особливо цінних земель - загальнозоологічного заказника місцевого значення «Звіринець», територія якого, зокрема, перебуває під охороною Бережанської міської ради Тернопільського району Тернопільської області.
Реалізуючи свій злочинний умисел, у вересні 2025 року, більш точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_8 усвідомлюючи відсутність у нього будь-яких підстав набуття речових прав на земельну ділянку та її використання, в порушення вимог нормативно-правових актів: охоронного зобов'язання Державного Управління охорони навколишнього природного середовища в Тернопільській області №01-68 від 15.11.2010; Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992; Земельного кодексу України, шляхом розорювання та посіву озимого ріпака здійснив самовільне зайняття частини земельної ділянки природно-заповідного фонду України площею 0,1000 га, яка віднесена до особливо цінних земель - загальнозоологічного заказника місцевого значення «Звіринець», що знаходиться в с. Шибалин Бережанської територіальної громади Тернопільського району Тернопільської області поруч із земельною ділянкою із кадастровим номером 6120489400:02:001:0902 площею 0,25 га, власником якої є ОСОБА_9 .
У такий спосіб, своїми діями ОСОБА_8 самовільно, за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду), зайняв вказану частину земельної ділянки - загальнозоологічного заказника місцевого значення «Звіринець» що відноситься до особливо цінних земель, внаслідок чого Бережанській територіальній громаді Тернопільського району Тернопільської області завдано матеріальну шкоду на суму 5366 гривень.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у самовільному зайнятті земельної ділянки особливо цінних земель, ОСОБА_8 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.
Як слідує із змісту ухвали, звільняючи ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності та закриваючи кримінальне провадження на підставі ст.48 КК України, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 вперше вчинив злочин, який є не тяжким злочином, щиро розкаявся, крім цього, на даний час вчинене ним вперше кримінальне правопорушення втратило суспільну небезпечність, оскільки з моменту вчинення злочину він не використовує вказану земельну ділянку, шкоду завдану відшкодував в повному обсязі, нових кримінальних правопорушень не вчиняв та до кримінальної відповідальності не притягувався.
В апеляційній скарзі прокурор вважає вищевказане судове рішення незаконним та таким що підлягає до скасування через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону України.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги прокурор вказує, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст. 48 КК України, зокрема, суд належним чином не обґрунтував своє рішення, адже факт припинення обробітку земельної ділянки, приведення її у попередній стан та відшкодування заподіяної шкоди обвинуваченим ОСОБА_8 не свідчить про зміну обстановки, яка б перешкоджала або унеможливлювала б вчинення ним аналогічних протиправних дій у майбутньому.
Вказує, що відомості, які характеризують особу ОСОБА_8 на момент ухвалення судом рішення є аналогічними тим, що існували станом на момент вчинення кримінального правопорушення. При цьому, на переконання прокурора, визнання ним вини, щире каяття у вчиненому не є безумовною підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, а може бути враховано при призначенні виду і розміру покарання згідно санкції статті обвинувачення чи звільнення від його відбування.
Зазначає, що вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки, за якої вона перестала бути суспільно небезпечною, суд повинен навести в судовому рішенні конкретні відомості, які свідчать про таку переміну та про те, що обвинувачена особа перестала бути суспільно небезпечною.
Зокрема, відповідний висновок суд повинен зробити на підставі комплексного вивчення обставин життєдіяльності суб'єкта та їх впливу на його поведінку.
Однак, на переконання апелянта, приймаючи рішення у вказаній справі про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України, суд не здійснив комплексного аналізу обстановки життєдіяльності ОСОБА_8 після вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, та не навів належного обґрунтування свого висновку про те, яким чином факт припинення обробітку земельної ділянки (фактично припинення вчинення кримінального правопорушення), приведення її у попередній стан, відшкодування заподіяної шкоди, визнання ним вини, щире каяття у вчиненому настільки позитивно вплинули на його поведінку, що обвинувачений перестав бути суспільно небезпечним і вчинення ним нового тотожного або однорідного злочину в майбутньому є малоймовірним.
Прокурор вважає, що припинення обробітку земельної ділянки, тобто припинення самовільного захоплення земель природо-заповідного фонду, їх приведення у попередній стан і відшкодування заподіяних збитків не свідчить про такі зміни в поведінці чи способі життя особи, які унеможливлювали б вчинення нею нового кримінального правопорушення або істотно знижували ризик протиправної поведінки в майбутньому, враховуючи, що обвинувачений надалі займається діяльністю, пов'язаною із сільськогосподарським обробітком землі.
Таким чином, на переконання сторони обвинувачення, наведені в оскаржуваній ухвалі мотиви для зарикати провадження загалом не утворюють підстав для звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності, оскільки не свідчать про позитивні зміни самої особи, а лише формують передумови для призначення йому покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України, наближеного до мінімуму санкції цієї статті, пом'якшення покарання або звільнення від його відбування з випробуванням.
Просить апеляційну скаргу подану на ухвалу Бережанського районного суду Тернопільської області від 30.03.2026 року задовольнити, ухвалу Бережанського районного суду Тернопільської області від 30.03.2026 року скасувати та призначити новий розгляд кримінально провадження у суді першої інстанції.
Обвинувачений ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, за змістом якого вважає безпідставними доводи сторони обвинувачення про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону України. Відтак, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора і залишити без змін ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 р., якою ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК України у зв'язку із зміною обстановки.
Одночасно, просить судовий розгляд проводити без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який, які підтримав подану апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до п.3 та п.4 ч.1 ст.409 КПК України істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, однією із форм якого є застосування закону, який не підлягає застосуванню, є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з ухвали Бережанського районного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року, суд мотивуючи своє рішення щодо звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК України прийняв до уваги, що ОСОБА_8 вперше вчинив злочин, який є не тяжким злочином, щиро розкаявся, а також вважав, що на даний час вчинене ним вперше кримінальне правопорушення втратило суспільну небезпечність, оскільки з моменту вчинення злочину він не використовує вказану земельну ділянку, шкоду завдану відшкодував в повному обсязі, нових кримінальних правопорушень не вчиняв та до кримінальної відповідальності не притягувався.
На думку колегії суддів, зазначене рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, ухвалене з порушенням вимог кримінального процесуального закону і тому апеляційний суд не погоджується з ним.
Відповідно до вимог ст.48 КК України, особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних із корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Аналіз цієї норми закону дає підстави стверджувати те, що обов'язковою умовою її застосування є факт зміни обстановки, тобто таких об'єктивних змін життєдіяльності особи, які позитивно і суттєво вплинули на її свідомість та поведінку і дають підстави стверджувати те, що особа виправилась без застосування до неї заходів кримінального переслідування і не буде вчиняти злочини у майбутньому.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», судам слід мати на увазі, що в зазначеній статті передбачено дві самостійні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності - втрата суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки на час розслідування чи розгляду справи в суді або діянням, або особою, яка його вчинила. При цьому треба розрізняти зміну обстановки в широкому розумінні, тобто соціальних, економічних, політичних, духовних, міжнаціональних, воєнних, міжнародних, природних, організаційних, виробничих та інших процесів у масштабах країни, регіону, області, міста, району, підприємства, установи, організації, та у вузькому, - тобто об'єктивних (зовнішніх) умов життя, в яких перебувала особа на час вчинення злочину та які значною мірою позначались на її суспільній небезпечності. Для застосування ст. 48 КК України, необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину.
Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки, за якої особа перестала бути суспільно небезпечною, суд повинен навести в судовому рішенні дані, які б свідчили про таку зміну обстановки та втрату особою суспільної небезпечності. Висновок про це суд повинен зробити на підставі комплексного вивчення обстановки життєдіяльності особи та впливу цієї обстановки на її поведінку.
Така правозастосовна практика викладена у постанові ККС ВС від 20.08.25 року у справі №728/704/24 (провадження № 51 - 1600 км 25), відповідно до якого особу може бути визнано такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнали таких змін, що унеможливлюють вчинення цією особою нового злочину. Такі зміни умов життєдіяльності повинні носити позитивний характер, дієво впливати на її поведінку і з великою долею ймовірності свідчити про те, що ця особа не вчинятиме у майбутньому кримінально караних діянь. У результаті таких змін у житті істотно змінюється морально-юридична оцінка особи, у зв'язку з чим втрачається доцільність застосування до неї заходів кримінально-правового впливу.
Збереження суспільної небезпечності вчиненого злочину на момент розгляду справи в суді не перешкоджає застосуванню ст. 48 КК України у разі, коли у зв'язку зі зміною обстановки особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною.
Мотивуючи своє рішення щодо звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК України місцевий суд прийняв до уваги, що ОСОБА_8 вперше вчинив злочин, який є не тяжким злочином і щиро розкаявся. Також суд погодився з позицією обвинуваченого, що на даний час вчинене ним вперше кримінальне правопорушення втратило суспільну небезпечність, оскільки з моменту вчинення злочину він не використовує вказану земельну ділянку, шкоду завдану відшкодував в повному обсязі, нових кримінальних правопорушень не вчиняв та до кримінальної відповідальності не притягувався.
Між тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановлені судом першої інстанції обставини, а саме припинення ОСОБА_8 обробітку земельної ділянки, тобто припинення самовільного захоплення земель природо-заповідного фонду, їх приведення у попередній стан і відшкодування заподіяних збитків, які виражені у грошовому еквіваленті, не свідчить про зміну обстановки та втрату особою ОСОБА_8 суспільної небезпечності.
Так, на думку колегії суддів, вказані дії обвинуваченого свідчать не стільки про зміну обстановки, в контексті положень ст.48 КК України, скільки про усвідомлення останнім своєї протиправної поведінки та можливим бажанням уникнути кримінальної відповідальності в перспективі. Натомість у матеріалах справи відсутні будь-які конкретні та достатні докази, які б свідчили, що особа обвинуваченого або обстановка навколо останнього зазнали таких змін, які унеможливлюють вчинення нових кримінальних правопорушень в майбутньому.
Зокрема, для визнання того, що на час розгляду справи в суді обстановка змінилася, суду необхідно було встановити не тільки те, яка обстановка існувала під час вчинення злочину, а й те, в чому полягала її зміна на час розгляду справи в суді, та навести в судовому рішенні дані, які свідчили б про таку зміну обстановки та втрату суспільної небезпечності діянням чи особою, тобто зазначити конкретну підставу звільнення від кримінальної відповідальності.
Разом з тим, в ухвалі місцевого суду не наведено жодних доводів про наявність суспільних процесів у масштабах країни чи регіону, в яких працював обвинувачений, або змін умов життя, в яких перебував обвинувачений на час вчинення злочину, які б свідчили про зміну обстановки в контексті положень ст.48 КК України.
Щодо інших підстав звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК України, таких як вчинення кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України є нетяжким злочином, вперше, щирого каяття, відшкодування завданої в повному обсязі шкоди та благодійна пожертва на ЗСУ в сумі 5366 грн., то суд першої інстанції не навів жодних міркувань, з яких він дійшов до висновку, яким чином звичайна позитивна процесуальна поведінка особи може свідчити про те, що ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що вказані обставини не є свідченням зміни обстановки, а може бути лише враховано при призначенні покарання як пом'якшуючі обставини та характеристика особи.
Таким чином, доводи прокурора про відсутність підстав для закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 у зв'язку із зміною обстановки і, у зв'язку з цим, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, є обґрунтованими і заслуговують на увагу.
Відповідно до ст.409 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Виходячи із змісту ст.407 КПК України, якою визначено повноваження суду апеляційної інстанції, скасування ухвали місцевого суду дає підстави для призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу Бережанського районного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК України та закриття кримінального провадження слід скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу Бережанського районного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року - задовольнити.
Ухвалу Бережанського районного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року - скасувати та призначити новий розгляд в Бережанському районному суді Тернопільської області.
Ухвала набуває чинності з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді