Справа № 607/5783/25Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.
Провадження № 22-ц/817/476/26 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
12 травня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Храпак Н.М., Костіва О.З.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 607/5783/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Артеміда-Ф» від імені якого діє адвокат Бачинський Остап Михайлович на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2026 року (ухвалене суддею Стельмащуком П.Я.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф») звернулось до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 14.11.2019 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №258584, у формі електронного документа з використанням електронного підпису (шляхом одноразового ідентифікатора), на підставі якого відповідачу надано кредит у сумі 4000 грн. на строк 30 днів.
В подальшому, у зв'язку із неможливістю у повному обсязі та у встановлений строк виконати зобов'язання за кредитним договором, відповідач ініціював продовження користування кредитом, внаслідок чого додатковим договором від 15.12.2019 року, строк користування кредитом продовжили до 14.12.2019 року, а додатковим договором від 14.01.2020 року, строк користування кредитом продовжили до 15.01.2020 року.
Вказували на те, що 22.02.2021 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс» уклали договір факторингу №015-220221, відповідно до якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Лінеура Україна», в тому числі і до ОСОБА_1 за договором №258584 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 14.11.2019 року.
Зазначали, що 05.02.2024 року ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» уклали договір факторингу №20240205/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Сіроко Фінанс», в тому числі і до ОСОБА_1 за договором №258584 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 14.11.2019 року.
Звертали увагу на те, що всупереч умов кредитного договору відповідач тривалий час своєчасно не здійснює повернення кредиту, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов'язання.
Посилались на те, що станом на 19.03.2025 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 17 829,77 грн., з яких: 4 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 11 028 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 801,77 грн. - інфляційне збільшення.
На підставі наведеного, просили стягнути з відповідача на свою користь вищезазначену заборгованість за кредитним договором.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» - адвокат Бачинський О.М. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Посилається на те, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Звертає увагу на те, що відповідно до Постанови НБУ №163 від 15.12.2023 року «Про затвердження Положення про таємницю фінансової послуги», а також згідно ЗУ «Про доступ до публічної інформації» та ЗУ «Про інформацію», повні акти/реєстри за договором факторингу/відступлення, становлять таємницю фінансової послуги, і конфіденційну інформацію, котра може бути розкритою лише на підставі відповідного рішення (ухвали) суду, тому дані докази Позивачем не надавалися.
Звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, зроблено висновок про те, що доказом переходу прав за зобов'язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов'язанні […], а не документи, що засвідчують права, які передаються.
Зазначає, що дійсно підтвердженням того, що право вимоги за Договором позики №258584, по Договору факторингу №015-220221 від 22.02.2021 року перейшло від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ “Сіроко Фінанс» є відповідний Акт, однак вважає, що новий кредитор не несе відповідальності за документи підписані/надані йому попередніми кредиторами.
Посилається на незаконність висновків суду про те, що за договором факторингу №20240205/1 від 05 лютого 2024 року позивач ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» не довело, що набуло право вимоги до позичальників ТОВ “Сіроко Фінанс», в тому числі і до ОСОБА_1 за договором №258584 від 14.11.2019 року.
Звертає увагу на те, що для звернення у відповідні судові інстанції, позивачем формується витяг з реєстру боржників лише по відношенню до конкретного позичальника/боржника/відповідача, а не до усіх осіб перелічених у відповідному реєстрі. Дана необхідність зумовлюється тим, що Витяг із реєстру боржників формується лише з метою підтвердження того, що на дату подачі позовної заяви, заборгованість по конкретно визначеній особі, не списана, не анульована та не відступлена третій особі. Тому в силу вищезазначеного, місцевому суду разом із позовною заявою був наданий саме Витяг з реєстру права вимоги №20240205/1 від 05 лютого 2024, по боржнику ОСОБА_1 , а не весь реєстр.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 14.11.2019 року ОСОБА_1 дистанційно, з використанням електронного підпису, підписав договір № 258584 про надання коштів на умовах споживчого кредиту з ТОВ «Лінеура Україна».
Пунктом 1.1 договору визначено, що за цим договором товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 4000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.
Позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором (п.1.2 договору).
Сторони погодили акційну процентну ставку за користування позикою 0,01 процентів від суми позики за кожен день користування (3,65 процентів річних) у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2 цього договору, стандартну проценту ставку 1,90 % від суми позики за кожен день користування позикою (693,50 процентів річних) (п.п. 1.3.1, 1.3.2); у випадку прострочення клієнтом виконання зобов'язання за Договором чи неможливості виконання зобов'язань у повному обсязі, застосовується стандартна ставка, відповідно до п. 3.4.,3.5 цього договору (підпункт 1.3.3); позика надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний клієнтом (пункт 1.6.).
У разі порушення клієнтом строків виконання зобов'язань за договором: з 1 (першого) по 3 (третій) день прострочення виконання зобов'язань клієнта, нарахування процентів, не здійснюється. У разі прострочення виконання зобов'язання за договором більше ніж 3 (три) календарних дні, клієнт зобов'язаний сплатити Товариству проценти за користування позикою у розмір стандартної процентної ставки від суми позики за кожен день користування позикою, починаючи з першого дня користування позикою у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2. цього договору. З 4 (четвертого) дня прострочення заборгованості Товариство визнає заборгованість за позикою проблемною, розпочинає роботу по стягненню заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, таке нарахування здійснюється до дня повернення позики, але не більше ніж до 90-го дня прострочення (пункт 3.4).
14.11.2019 року ОСОБА_1 також підписав електронним підписом Графік платежів.
Згідно з листом ТОВ ФК «Вей Фор Пей» №4488-ВП від 07.02.2024 року, 14.11.2019 року успішно здійснено переказ на суму 4000 грн. на картку НОМЕР_1 , код авторизації 343188, номер транзакції в системі WayForPay - Credit7-258584-0.
15.12.2019 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір №290305 до договору № 258584 про надання коштів у позику від 14.11.2019 року, в тому числі й на умовах фіксованого кредиту, в електронному вигляді, відповідно до якого сторони погодили продовжити строк користування позикою на строк, що дорівнює установленому пунктом 1.2. договору строку користування позикою (п. 1.1); встановлено нову дату повернення позики та сплати нарахованих процентів не пізніше 14.12.2019 року (п. 1.2); сторони погодили наступну процентну ставку за користування позикою: процентна ставка становить 1,60% процентів від суми позики за кожен день користування позикою (584,00 процентів річних) у межах строку повернення позики, зазначеного в пункті 1.2. цього договору (п. 1.3.); договір укладений в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, підписаний одноразовим ідентифікатором та прирівнюється до укладеної в письмовій формі (п. 5).
14.01.2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір 435547 до договору № 258584 про надання коштів у позику від 14.11.2019 року, в тому числі й на умовах фіксованого кредиту, в електронному вигляді, відповідно до якого сторони погодили продовжити строк користування позикою на строк, що дорівнює установленому пунктом 1.2. договору строку користування позикою (п. 1.1); встановлено нову дату повернення позики та сплати нарахованих процентів не пізніше 15.01.2020 року (п. 1.2); сторони погодили наступну процентну ставку за користування позикою: процентна ставка становить 1,60% процентів від суми позики за кожен день користування позикою (584,00 процентів річних) у межах строку повернення позики, зазначеного в пункті 1.2. цього договору (п. 1.3.); договір укладений в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, підписаний одноразовим ідентифікатором та прирівнюється до укладеного в письмовій формі (п. 5).
22.02.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» (Клієнт) та ТОВ «Сіроко Фінанс» (Фактор) укладено договір факторингу № 015-220221, відповідно до якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в погодженій відповідно до умов договору сумі в розпорядження клієнта за плату на передбачених цим договором умовах, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за зобов'язаннями, що визначені в реєстрі прав грошових вимог, погодженому сторонами за цим договором за формою згідно додатком № 2 (надалі - реєстр) (пункт 1.3).
На виконання умов цього договору, переуступлені за реєстром права грошових вимог переходять до фактора з моменту підписання сторонами акта приймання-передання відповідного реєстру прав грошових вимог (додаток 3) та виконання фактором зобов'язання з передачі клієнтові суми фінансування, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх зобов'язань (за винятком майбутньої вимоги, яка вважається переданою Фактору з дня виникнення права вимоги до боржника) (пункт 4.3).
Сума фінансування, що передається фактором в розпорядження клієнту, порядок та строки його надання, розмір та порядок оплати за надання фінансування погоджуються сторонами в додатковій угоді до цього договору (п.3.1).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимог № 015-220221 від 22.02.2021 року сформованого 05.02.2024 року за підписом та проставленням печатки фактора ТОВ «Сіроко Фінанс'Ю, за номером 1564 зазначено ОСОБА_1 , номер договору 258584, дата 14.11.2019, залишок заборгованість за тілом кредиту 4000 грн., залишок заборгованості за відсотками 11028,00 грн, загальна сума заборгованості 15028,00 грн.
За фінансування за відступлення прав грошової вимоги згідно з п.1 додаткової угоди №01 до договору факторингу №015-220221 від 22.02.2021 року ТОВ «Сіроко Фінанс» 24.02.2021 року сплатило ТОВ «Лінеура Україна» 1123813,30 грн., що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №11 від 23.02.2021 року.
05.02.2024 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» (Фактор) укладено договір факторингу № 20240205/1, відповідно до якого фактор передає грошові кошти (розмір фінансування) в розпорядження клієнта за плату у передбачений договором спосіб, а клієнт відступає фактору належні йому права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги (пункт 1.1).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимог № 20240205/1 сформованого 14.03.2025 року за підписом та проставленням печатки фактора ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», за номером 38 зазначено ОСОБА_1 , договір 258584, дата 14.11.2019 року, залишок заборгованості за тілом кредиту 4000 грн., залишок заборгованості за відсотками 11 028,00 грн, загальна сума заборгованості 15 028,00 грн.
Відповідно до розрахунку від 14.03.2024 року станом на 14.03.2025 року заборгованість ОСОБА_1 за договором № 258584 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 14.11.2019 року становить 17 829,77 грн., з яких: 4000,00 грн. заборгованість за основним зобов'язанням (тіло кредиту); 11028,00 грн залишок заборгованості по процентам за користування; 2801,77 грн інфляційне збільшення.
Досудовою вимогою №144/38-211050038 від 14.02.2024 позивач повідомив відповідача про відступлення права вимоги та висловив вимогу про сплату боргу в сумі 15 028,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено у встановленому порядку, відповідно до договору факторингу № 015-220221 від 22.02.2021 року факту переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Сіроко фінанс», оскільки не надано Акту приймання-передачі права вимоги, підписаного уповноваженими особами ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс», яким би підтверджувалося набуття ТОВ «Сіроко Фінанс» права вимоги за кредитним договором №258584 від 14.11.2019 року, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина друга статті 1056-1 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Наведена вище правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.04.2024 у справі справа № 2221/2373/12 (провадження № 61-483св23).
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово стверджував, що належними доказами, які засвідчують факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (див. постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 та інші).
У постанові від 02.11.2021 у справі № 905/306/17 Верховний Суд вказував на те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Так, місцевий суд слушно звернув увагу на те, що відповідно до п. 4.3 договору факторингу № 015-220221 від 22.02.2021 року, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс» , на виконання умов цього договору, переуступлені за реєстром права грошових вимог переходять до фактора з моменту підписання сторонами Акта приймання-передання відповідного реєстру прав грошових вимог (Додаток 3) та виконання фактором зобов'язання з передачі клієнтові суми фінансування, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх зобов'язань (за винятком майбутньої вимоги, яка вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника) (пункт 4.3 договору факторингу № 015-220221).
Більше того, в апеляційній скарзі представник позивача погоджується, що підтвердженням того, що право вимоги за Договором позики №258584, по Договору факторингу №015-220221 від 22.02.2021 року перейшло від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ “Сіроко Фінанс» є відповідний Акт.
Таким чином, встановивши, що позивачем не було надано суду Акту приймання-передання відповідного реєстру прав грошових вимог, підписаного уповноваженими особами ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс», яким би підтверджувалося набуття ТОВ «Сіроко Фінанс» права вимоги за кредитним договором №258584 від 14.11.2019 року, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачем не доведено у встановленому порядку факту переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Сіроко фінанс» на підставі договору факторингу № 015-220221.
Колегія суддів звертає увагу на те, що перехід права вимоги за договором факторингу №20240205/1 від 05.02.2024 року, укладеним між ТОВ «Сіроко Фінанс» та позивачем, є похідним, а тому, за недоведеності факту переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Сіроко фінанс», немає правового значення для вирішення даної справи.
Разом з тим, до апеляційної скарги представником ТОВ “Артеміда-Ф» додано, зокрема, копію витягу з Акту прийняття-передання Реєстру №015-220221 прав грошових вимог, що відступаються Клієнтом Факторові відповідно до договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, підписаного уповноваженою особою ТОВ “Сіроко фінанс», проте не заявлено клопотання про долучення вказаного доказу і не обґрунтовано причини неможливості його подання до суду першої інстанції.
Відповідно до вимог частин 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно з частиною 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій ст. 83 цього кодексу.
Частина 8 статті 83 ЦПК України визначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з вимогами частини 1 ст. 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Частинами першою-третьою ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18).
Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи.
Колегія суддів звертає увагу, що при подачі до апеляційного суду нових доказів, сторона позивача не обґрунтувала неможливість їх подання до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, долучені позивачем до апеляційної скарги нові докази, зокрема копія витягу з Акту прийняття-передання Реєстру №015-220221 прав грошових вимог, що відступаються Клієнтом Факторові відповідно до договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, підписаного уповноваженою особою ТОВ “Сіроко фінанс», апеляційним судом до розгляду не приймаються.
Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 є нерелевантним, оскільки встановлені у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається, а предметом позову є визнання права вимоги, визнання незаконними дій, визнання недійсними договорів, визнання незаконними та скасування рішень.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті вирішення справи не спростовують.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повна постанова складена 12 травня 2026 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Храпак Н.М.