11 грудня 2025 року м. Київ
Справа № 752/16104/22
Провадження: № 22-ц/824/13169/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Ісаєнка Олександра Васильовича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Мазура Ю. Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 05.01.2021 року ОСОБА_1 позичив у нього грошові кошти у розмірі 75000 доларів США зі строком повернення до 04.10.2021 року, однак, у визначений договором термін позичені грошові кошти не повернув та відмовляється їх повертати аргументуючи відсутністю коштів. Ураховуючи викладене, просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 77441,10 доларів США, з яких: 75000 доларів США - розмір основної заборгованості та 2441,10 доларів США - 3% річних, крім того, просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києвавід 15 травня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 05.01.2021 у розмірі 75000 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних за період з 04.10.2021 по 24.02.2022 у сумі 887 доларів США 67 центів.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12155 грн 65 коп.
Не погодившисьіз таким судовимрішенням, адвокат Ісаєнко О. В. в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд залишив поза увагою те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу, в той час як відповідач надав підтвердження того, що він не отримував грошові кошти. Посилається й на те, що договір укладений з порушенням вимог законодавства, з метою приховання іншого договору. Звертає увагу на те, що договір, який укладається під фінансування передачі корпоративних прав носить характер фінансової операції і може укладатися лише фінансовою компанією. Тобто, позивач, виступає особою, яка фактично в інтересах головного бенефіціарного власника групи компаній Avantage 7 та за рахунок його фінансування заходить в коло учасників компаній, пов'язаних із ОСОБА_1 та його родичами або партнерами. Зокрема, сам відповідач не має достатніх джерел походження коштів щоб виконати спірний договір та профінансувати за ним 75 000 доларів США.
Вважає, що суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду справи №752/17103/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики від 05.01.20214 року.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Гонда О. Ю. в інетерсах ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими. Крім того, зазначив, що факт передання грошових коштів за договором позики підтверджується умовами нотаріально посвідченого договору, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин та не спростовують правильності ухваленого рішення.
В судовому засіданні адвокат Серафимов І. М. в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, з викладених підстав.
Адвокат Гонда О. Ю. в інетерсах ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав її необґрунтованою.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.01.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єрмакович В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 21 (а. с. 7).
Відповідно до п. 1 вказаного договору позики грошових коштів, в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає, а позичальник приймає у власність грошові кошти у розмірі 75 000 доларів США.
Згідно умов договору зазначену вище позику позичальник зобов'язується повернути позикодавцю готівкою в термін до 04.10.2021. Сторони, домовилися, що позичальник має право повертати позикодавцеві позику частинами, різними сумами, а також до настання зазначеного вище строку. В такому випадку повернення позики буде підтверджуватися відповідними розписками позикодавця про отримання відповідної частини позики від позичальника (п.3 договору позики грошових коштів).
П. 5 договору позики грошових коштів встановлено, що сторони домовилися, що проценти від суми позики за цим договором не нараховуються та не сплачуються, тобто цей договір позики грошових коштів є безпроцентним.
Положеннями п. 7 договору позики визначено, що за домовленістю сторін, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань перед позикодавцем щодо повернення позики. Відшкодування витрат позикодавця, пов'язаних із зверненням стягнення, пред'явленням вимоги щодо виконання зобов'язання за цим договором та збитків позикодавця, завданих порушенням позичальником своїх зобов'язань за цим договором, позичальник зобов'язується до 04.09.2021 укласти з позикодавцем нотаріально посвідчений договір застави, предметом якого є частина частки учасника у статутному капіталі Товариства, а саме: частина частки у розмірі 7,5 відсотків у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроенерджі», що буде належати позичальнику, як учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроенерджі» на праві приватної власності в майбутньому, заставною вартістю, за погодженням сторін - 75 000 доларів США.
Позичальник в добровільному порядку грошові кошти за договором позики від 05.01.2021 не повернув, доказів на спростування вказаного відповідач та його представник не надали.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_2 обґрунтовував таку необхідність тим, що відповідач у добровільному порядку грошові кошти, отримані за договором позики від 05.01.2021 року, у встановлений договором строк не повернув, зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим у позивача виникло право на судовий захист порушеного майнового права.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що грошові кошти за договором позики фактично не отримував, а сам договір, на його думку, не підтверджує факту передання позики, у зв'язку з чим вважав заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір позики грошових коштів є реальним договором, факт передання відповідачу грошових коштів підтверджується змістом нотаріально посвідченого договору, а доказів повернення позики або належного спростування доводів позивача відповідачем суду не надано, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими.
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, провадження № 61-33115св18, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, провадження № 61-20376св18,від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, провадження №61-42076св18, та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, провадження № 61-47793св18.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами статей 611, 612 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У даній справі відповідачем не спростовано факт підписання ним договору позики грошових коштів від 05 січня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єрмакович В. В., а також не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження невчинення ним дій щодо отримання грошових коштів за вказаним договором.
Більш того, зі змісту пункту 2 договору позики прямо убачається, що позичальник своїм підписом підтвердив факт отримання від позикодавця грошових коштів у розмірі 75 000 доларів США у повному обсязі до моменту укладення та нотаріального посвідчення договору, а також відсутність будь-яких фінансових претензій до позикодавця. Вказане положення договору є письмовим доказом у розумінні статті 73 ЦПК України та відповідає правовій природі розписки, що неодноразово підтверджувалося усталеною практикою Верховного Суду.
Доводи відповідача про неотримання грошових коштів спростовуються самим текстом нотаріально посвідченого договору позики, а також суперечать принципу добросовісності учасників цивільних правовідносин. Аналогічна правова позиція щодо доказового значення положень договору, які містять підтвердження факту передання грошових коштів, неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема у постановах, де зазначено, що договір позики є реальним договором і вважається укладеним з моменту передання коштів (див. постанову Верховного Суду від 9 листопада 2022 року у справі № 754/13893/19; від 29 січня 2025 року у справі № 755/13068/23; від 31.01.2024 у справі № 448/852/21).
За таких обставин, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання щодо повернення позики у строк, встановлений договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за договором позики в розмірі 75 000 доларів США.
Крім того, з огляду на допущене відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, а саме на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є спеціальною мірою цивільно-правової відповідальності боржника, що спрямована на відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та компенсацію за користування утримуваними боржником коштами. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
Надані позивачем розрахунки суми та трьох відсотків річних відповідачем не спростовані, контррозрахунків суду не подано, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача в цій частині.
Колегія суддів відмічає, що доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до штучно створених обставин з метою уникнення належного виконання грошового зобов'язання та затягування розгляду справи, що, у свою чергу, ставить під сумнів добросовісність його процесуальної поведінки. При цьому відповідач у різний спосіб та з різних підстав заперечує факт отримання грошових коштів, який підтверджується належними та допустимими доказами і вже був предметом оцінки суду першої інстанції.
Не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що позивачем не надано доказів фактичної передачі грошових коштів, оскільки зі змісту пункту 2 договору позики від 05.01.2021 року прямо вбачається підтвердження позичальником факту отримання ним від позикодавця суми позики у повному обсязі до моменту укладення та нотаріального посвідчення договору. Вказане положення договору, підписаного відповідачем, має доказове значення письмового доказу та відповідає правовій природі розписки. Натомість жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначений факт, відповідач суду не надав.
Також, безпідставними є й посилання скаржника на те, що договір позики укладений з порушенням вимог законодавства та з метою приховання іншого правочину, оскільки такі доводи зводяться до оспорювання самого факту укладення договору та його дійсності. Водночас, договір позики від 05.01.2021 року є чинним, не визнаний недійсним у встановленому законом порядку та породжує для сторін відповідні цивільно-правові наслідки, які підлягають виконанню.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірний договір носить характер фінансової операції, пов'язаної з фінансуванням передачі корпоративних прав, та може укладатися виключно фінансовою компанією, є надуманими та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи. Як встановлено судом першої інстанції, договір позики укладено між фізичними особами для особистих потреб відповідача, а положення договору щодо забезпечення виконання зобов'язання шляхом укладення договору застави не змінюють правової природи основного зобов'язання та не перетворюють його на фінансову послугу у розумінні спеціального законодавства.
Крім того, доводи скаржника щодо участі позивача в інтересах третіх осіб, зокрема, головного бенефіціарного власника групи компаній «Avantage 7», а також посилання на відсутність у відповідача достатніх джерел походження коштів, не мають правового значення для правильного вирішення даної справи, оскільки не спростовують факту укладення та виконання договору позики в частині передання грошових коштів. Зазначені обставини вже були предметом дослідження та правової оцінки в межах іншого судового провадження, що стосувалося оспорювання договору позики, і за результатами такого розгляду відповідні доводи не були прийняті судом.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у зупиненні провадження у справі до вирішення справи № 752/17103/23 за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики. Колегія суддів ураховує, що станом на день апеляційного перегляду даної справи постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 752/17103/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави вважати, що існувала об'єктивна неможливість розгляду цієї справи.
Крім того, судом встановлено, а колегія суддів ураховує, що питання про визнання договору позики недійсним було ініційоване відповідачем вже після звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості, що свідчить про обраний відповідачем спосіб захисту, спрямований виключно на уникнення виконання грошового зобов'язання, а не на реальне відновлення порушеного права.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки встановлених судом фактичних обставин та не містять правових підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Ісаєнка О. В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Ісаєнка Олександра Васильовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура