справа № 380/5683/26
05 травня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Клименко О.М., за участю секретаря судового засідання Матулкіної О.К., та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача-1: ОСОБА_1
позивачі-2, 3, 4 - не з'явилися
відповідача: представник - Якушик Ю.О.
розглянувши у підготовчому засіданні клопотання представника відповідача від 04 травня 2026 року про залишення позовної заяви без руху у справі № 380/5683/26 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Сокальської міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (позивач-1), ОСОБА_2 (позивач-2), ОСОБА_3 (позивач-3), ОСОБА_4 (позивач-4) звернулися до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Сокальської міської ради Львівської області (відповідач), у якому просять:
- визнати протиправним та скасувати рішення Сокальської міської ради Львівської області від 18 липня 2023 року № 1140 «Про затвердження Плану трансформації мережі закладів загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Сокальської міської ради Львівської області»;
- судові витрати у справі стягнути з відповідача.
Ухвалою судді від 15 квітня 2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
04 травня 2026 року представник відповідача подав через систему «Електронний суд» клопотання від 04 травня 2026 року про залишення позовної заяви без руху, яке мотивоване тим, що оскаржуване рішення не є нормативно-правовим актом, а є індивідуальним актом, для оскарження якого встановлюється загальний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України. Вказане рішення було опубліковане на офіційному сайті Сокальської міської ради Львівської області ще в липні 2023 року, тож позивачі пропустили строк звернення з позовом до суду на його оскарження. Заяви про поновлення строку звернення з цим позовом до суду позивачі не подавали.
З огляду на вказане просить суд позовну заяву у справі № 380/5683/26 залишити без руху.
У підготовчому засіданні, яке відбулося 05 травня 2026 року, представник відповідача подане клопотання про залишення позовної заяви без руху підтримав, просив його задовольнити; позивач-1 проти задоволення вказаного клопотання заперечила, просила суд у його задоволенні відмовити; позивачі-2, 3, 4, які були належно повідомлені про дату, час та місце підготовчого засідання, не з'явилися.
Вирішуючи клопотання представника відповідача від 04 травня 2026 року про залишення позовної заяви без руху, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Право на судовий захист реалізується особою у спосіб подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом першим частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд відзначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, за змістом частин першої - третьої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Своєю чергою, особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, зокрема органів місцевого самоврядування визначені статтею 264 КАС України, частиною третьою якої передбачено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Отже, за загальним правилом, установленим КАС України, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи становить шість місяців, проте, цей строк не поширюється на оскарження особою нормативно-правового акта, який може бути оскаржений до адміністративного суду протягом всього строку його чинності.
Суд зазначає, що предметом оскарження у цій справі є рішення Сокальської міської ради Львівської області від 18 липня 2023 року № 1140 «Про затвердження Плану трансформації мережі закладів загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Сокальської міської ради Львівської області», яким вказаний орган місцевого самоврядування, зокрема, вирішив:
- затвердити План трансформації мережі закладів загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Сокальської міської ради Львівської області (далі - План, додається) (пункт 1);
- реалізацію Плану здійснювати з урахуванням змін до нормативно-правових актів України, соціально-економічної та демографічної ситуації, результатів громадського обговорення (пункт 2).
Представник відповідача стверджує, що вищевказане рішення Сокальської міської ради Львівської області є індивідуальним, а не нормативно-правовим актом, оскільки не встановлює/змінює/припиняє (скасовує) загальні правила регулювання відносин у сфері освіти, не розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; натомість, воно видане на виконання владних управлінських функцій засновником закладів освіти, стосується прав або інтересів визначених в рішенні юридичних осіб - закладів освіти та його дія вичерпується його виконанням у чітко визначені строки.
Оцінюючи такі доводи представника відповідача, суд ураховує таке.
Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію:
«(…) За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин (…)».
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 9901/657/18 (П/9901/657/18), від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19, від 18 вересня 2019 року у справі № 9901/284/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 9901/307/19, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/491/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 9901/152/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 9901/104/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 9901/26/21, від 19 січня 2023 року у справі № 990/92/22 та інших.
Оцінюючи правову природу спірного рішення відповідача, суд бере до уваги те, що вказане рішення:
- передбачає трансформацію мережі закладів загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Сокальської міської ради Львівської області, тобто спрямоване на регулювання однотипних відносин (у сфері освіти);
- реалізується протягом визначених проміжків часу та станом на дату вирішення спірного питання є чинним, тобто розраховане на довгострокове застосування;
- передбачає створення закладів освіти, вивільнення класів, змінення типу та перейменування окремих закладів освіти та затвердження статуту в новій редакції, приведення у відповідність до чинного законодавства установчих документів окремих закладів освіти, тобто розраховане на неодноразове застосування.
З огляду на наведене спірне рішення відповідача підпадає під ознаки, визначені пунктом 18, а не 19 частини першої статті 4 КАС України, тобто є за своєю правовою природою не індивідуальним актом, як стверджує представник відповідача, а нормативно-правовим актом.
Отже, оскільки оскаржуване рішення відповідача є за своєю правовою природою нормативно-правовим актом, який є чинним, то, враховуючи приписи частини третьої статті 264 КАС України, за змістом якої нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності, строк звернення з цим позовом до суду позивачами не пропущений.
За вказаних обставин підстави для залишення позовної заяви без руху у цій справі відсутні, а тому в задоволенні відповідного клопотання представника відповідача належить відмовити.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання представника відповідача від 04 травня 2026 року про залишення позовної заяви без руху - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, окремо не оскаржується, заперечення щодо ухвали може бути викладено в апеляційній скарзі на рішення у цій справі.
Повний текст ухвали складено 11 травня 2026 року.
Суддя Клименко О.М.