про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
11 травня 2026 року м. Львівсправа № 380/9003/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Клименко О.М., перевіривши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича (відповідач/приватний виконавець), у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича про зупинення вчинення виконавчих дій від 27 квітня 2026 року в межах виконавчого провадження № 80848074 щодо примусового виконання виконавчого листа № 453/1168/25, виданого 06 квітня 2026 року Сколівським районним судом Львівської області.
- стягнути із приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича є виконавче провадження № 80848074 про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», відкрите на підставі виконавчого листа № 453/1168/25, виданого 06 квітня 2026 року Сколівським районним судом Львівської області. 27 квітня 2026 року приватним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 80848074, оскільки встановлено, що боржник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом осіб офіцерського складу у військовій частині НОМЕР_1 з 10 лютого 2026 року. Позивач не погоджується із оскаржуваною постановою, вважає її протиправною, оскільки у цій справі боржник хоча і є військовослужбовцем, втім, спосіб виконання ним судового рішення не потребує його безпосередньої участі та не створює перешкод для проходження ним військової служби, а тому з урахуванням приписів пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у приватного виконавця були відсутні правові підстави для зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 80848074.
З огляду на викладене просить позов задовольнити повністю.
Постановляючи цю ухвалу, суддя враховує таке.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суддя відзначає, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Під час визначення предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Стосовно терміна «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття полягає в наявності у суб'єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення щодо виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень тощо.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28 - 30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8 - 4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21 - 23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18 - 20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19 - 21)).
Водночас необхідно відзначити, що виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами (ЦПК України, КАС України, ГПК України), так і Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Аналогічні норми містяться й у КАС України. Зокрема, частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист (частина п'ята статті 287 КАС України).
Отож, за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що є на виконанні.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII.
Згідно із частиною першою статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця щодо виконання рішень інших органів крім судів, а також рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом, вони видані, поширюється юрисдикція адміністративних судів.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, можна дійти таких висновків:
- оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення;
- оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15.
Як слідує з матеріалів справи та доводів, викладених у позовній заяві, на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича є виконавче провадження № 80848074 про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», відкрите на підставі виконавчого листа № 453/1168/25, виданого 06 квітня 2026 року Сколівським районним судом Львівської області.
Предметом оскарження у цій справі є постанова цього ж приватного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 80848074.
Отож, оскільки у цій справі позивач оскаржує постанову приватного виконавця, винесену у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення, ухваленого Сколівським районним судом Львівської області (для виконання якого видано виконавчий лист № 453/1168/25), то такий спір, ураховуючи імперативну норму частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII та вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, повинен розглядатися за юрисдикцією того суду, що ухвалив відповідне судове рішення.
Беручи до уваги те, що рішення, яке виконується, ухвалено Сколівським районним судом Львівської області за правилами цивільного судочинства, то й спір у цій справі щодо оскарження позивачем постанови приватного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому на виконання рішення суду у цивільній справі, належить розглядати за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2022 року у справі № 640/28341/21 та від 22 грудня 2022 року у справі № 160/12964/21, від 05 лютого 2026 року у справі № 400/10690/26.
Варто також зауважити, що позивач є стороною виконавчого провадження № 80848074, а саме стягувачем. Тож з урахуванням приписів статей 447-1 та 448 ЦПК України якщо позивач як сторона виконавчого провадження вважає, що оскаржуваною постановою приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено його права він має право звернутися із скаргою до того суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, тобто загального, а не адміністративного суду.
З огляду на викладене, оскільки ініційований позивачем спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, то у відкритті провадження у цій справі належить відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Оскільки за подання цієї позовної заяви позивач не сплачував судовий збір, то підстави для його повернення відсутні.
Керуючись ст.ст. 170, 248, 256, 294, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі № 380/9003/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови.
Роз'яснити позивачу, що цей спір має вирішуватись у порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.ст. 293-297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Повний текст ухвали складено 11 травня 2026 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна