Номер провадження: 11-кп/813/758/26
Справа № 495/10306/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
29.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» за участю обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України при розгляді апеляційної скарги прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_11 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.02.2025 року в кримінальних провадженнях №12017160240003838 від 11.11.2017 року та №12017160240003705 від 02.11.2017 року щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Коротнє Слободзейського району Республіки Молдова, громадянина Молдови, молдованина, з середньою освітою, неодруженого, офіційно не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в м. Дрезден Республіки Німеччина, громадянина України, українця, з середньою освітою, розлученого, маючого двох неповнолітніх дітей, офіційно не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
17.07.2023 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч.1 ст.309 КК України до 3 (трьох) місяців арешту,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.1 ст.125, ч.2 ст.194, ч.1 ст.299 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.1 ст.125, ч.2 ст.194, ч.1 ст.299 КК України, та йому призначене покарання:
- за ч.1 ст.115 КК України у виді 8 (восьми) років позбавлення волі;
- за ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу на користь держави в розмірі 850 гривень;
- за ч.2 ст.194 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
- за ч.1 ст.299 КК України у виді 3 (трьох) років обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.07.2023 року, більш суворим призначеним вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.02.2025 року, ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_10 рахується із моменту затримання, з 12.11.2017 року.
Вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та йому призначене покарання у виді 7 (семи) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_9 рахується із моменту затримання - з 13.11.2017 року.
Вироком суду вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 20000 грн та моральної шкоди в розмірі 50000 грн задоволено частково.
Стягнуто із обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_12 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн.
Згідно вироку суду ОСОБА_10 та ОСОБА_9 визнані винуватими у скоєнні кримінальних правопорушень за наступних обставин.
11.11.2017 року, приблизно о 00:30 год., більш точний час в ході досудового розслідування встановити не надалось можливим, між обвинуваченим ОСОБА_9 , обвинуваченим ОСОБА_10 та потерпілою ОСОБА_13 , які перебували поблизу електроопори №71 залізничної платформи «ТІРА» по вулиці Сонячній в місті Білгород-Дністровський Одеської області у ході розмови виникла сварка, під час якої обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, реалізуючи свої злочинні дії з метою умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині нанесли тяжкі тілесні ушкодження руками та ногами в область голови, тулубу, кінцівок потерпілої ОСОБА_13 , а саме: поєднану травму голови, шиї та грудної клітки, яка включає до себе: закриту черепно-мозкову травму у вигляді наступних ушкоджень: множинних саден (8 штук) та синців (13 штук) на обличчі, які займають лобну, праву та ліві очні, праву та ліву виличні, праву та ліву щічні ділянки, ділянку носу, ділянку підборіддя та нижньощелепні ділянки забитої рани у тем'яно-потиличній ділянці декілька лівіше від серединної лінії, крововиливів у м'які тканини голови в усіх ділянках, крововиливу під тверду мозкову оболонку на основі черепа та частково опуклій поверхні, загальним об'ємом 130 мл вогнищевих крововиливів під м'якими мозковими оболонками місцями з вогнищами розміщення тканини головного мозку, закриту травму шиї у вигляді наступних ушкоджень: синців на передній та бокових поверхнях шиї (7 штук), крововилив у м'які тканини органокомплексу гортані зліва, повного перелому великого ріжка поблизу верхівки, закриту травму грудної клітки у вигляді садна і синців на передній поверхні грудної клітки у середній третині по серединній лінії, на правій та лівій молочних залозах (8 штук), перелому грудини між 2-м та 3-м ребрами з крововиливом у м'які тканини грудної клітки у проекції перелому, також виявлені синці на зовнішній поверхні правового плеча у нижній третині, на задній поверхні правого передпліччя у нижній третині, на задньозовнішній поверхні правого зап'ясткового суглоба, на задній поверхні лівого ліктьового суглоба, садно на передній поверхні лівого колінного суглоба.
Всі вказані ушкодження (садна, синці, рана, крововиливи, перелом грудини) отримані внаслідок багаторазової дії тупого травмуючого предмета з обмеженою поверхнею по ударному механізму, індивідуальні ознаки якої в ушкодженнях не відобразилися, якими не виключено могли бути стиснута у кулак кисть, ступня, а також інші предмети, за короткий проміжок часу, обчислюваний хвилинами та розташовуються у суміжних ділянках тіла, що не дає змогу встановити послідовність їх спричинення, перелом лівого великого ріжка під'язикової кістки, поблизу верхівки є непрямим по морфології та міг утворитися від згинання при прикладанні травмуючої сили вдалині від місця перелому, перелом грудини є прямим та утворився при прикладанні травмуючої сили у місці перелому. Всі вказані ушкодження спричинені прижиттєво. Сукупність ушкоджень, які складають комплекс закритої черпно-мозкової травми та закритої травми шиї були небезпечними для життя в момент їх спричинення і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, перелом грудини при звичайному перебігу у живих осіб, зазвичай, викликає тривалий розлад здоров'я строком більше ніж 21 день і мають ознаки тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, садна і синці на кінцівках мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6 днів і мають ознаки легких тілесних ушкоджень, від сукупності яких потерпіла ОСОБА_13 померла. Смерть потерпілої ОСОБА_13 перебуває у прямому причинному зв'язку із отриманою закритою черепно-мозковою травмою та закритою травмою шиї у вигляді саден та синців, крововиливів під тверду та м'які мозкові оболонки з ділянками розм'якшення тканини мозку, перелому під'язикової кістки та настала від набряку головного мозку з 10.11.2017 року на 11.11.2017 року у проміжок часу від 21:00 до 01:00.
Крім того, 02.11.2017 року приблизно о 14:00 год (більш точний час в ході проведення досудового розслідування та судового розгляду встановити не надалось можливим) обвинувачений ОСОБА_10 прийшовши в кімнату будинку АДРЕСА_1 , у якій окремо проживає потерпіла ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вчинив з потерпілою сварку на ґрунті особистих неприязних відносин, у ході якої у обвинуваченого ОСОБА_10 виник злочинний умисел спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_12 , реалізуючи який обвинувачений ОСОБА_10 умисно наніс кулаками своїх рук множинні удари в голову, грудну клітку та спину потерпілої ОСОБА_12 , чим спричинив останній тілесні ушкодження, а саме: синці на правій і лівій тім'яних ділянках, у лівій скроневій ділянці, у правій піднижньощелепній ділянці, на передній поверхні правого плеча у верхній третині, на лівій молочній залозі, у лівій лопатковій ділянці. Синці утворилися безпосередньо в місці прикладання травмуючої сили від багаторазових дій тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею по ударному механізму мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6 днів і відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Після чого з місця вчинення злочину зник.
Крім того, 02.11.2017 року, приблизно о 14:00 год (більш точний час в ході проведення досудового розслідування та судового розгляду встановити не надалось можливим), обвинувачений ОСОБА_10 шляхом вільного доступу зайшов на територію домоволодіння АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин у ОСОБА_10 виник злочинний умисел, спрямований на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, у ході якого останній за допомогою заздалегідь підготовленої рідини бензину А-95, які він приніс із собою у пластиковій пляшці, облив металопластикове вікно білого кольору, яке вбудоване у вищевказаний будинок, після чого за допомогою заздалегідь приготовлених сірників підпалив його. У результаті злочинних дій ОСОБА_10 було пошкоджене, шляхом підпалу, металопластикове вікно, яке належить потерпілій ОСОБА_12 після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник.
Крім того, 02.11.2017 року, приблизно о 01:00 год. (більш точний час в ході проведення досудового розслідування та судового розгляду встановити не надалось можливим) ОСОБА_10 прийшовши в жилу кімнату будинку АДРЕСА_1 , у якій окремо проживає потерпіла ОСОБА_12 вчинив з останньою сварку на ґрунті особистих неприязних відносин, в ході якої обвинувачений побачив ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка має окрас рижий з маскою по кличці ОСОБА_15 , після чого у останнього виник злочинний намір на вбивство останньої. Далі, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_10 своїми обома руками жорстко схопивши Бельгійську вівчарку- ОСОБА_16 по кличці ОСОБА_15 , за задні лапи виніс останню на подвір'я будинку АДРЕСА_1 , де почав жорстко з особливою зухвалістю, за допомогою своєї фізичної сили, підносячи голову і тіло вівчарки до асфальтного покриття подвір'я, тим самим наніс множинні удари, заподіяв множинні тілесні ушкодження в області голови, у результаті дії яких настала смерть тварини. Далі, після скоєного, обвинувачений ОСОБА_10 , взявши труп тварини, виніс його на територію городу, який розташований на території домоволодіння, де в купі сухостою сховав труп Бельгійської вівчарки- ОСОБА_16 по кличці Аріна, а сам з місця скоєння злочину зник.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок в частині засудження ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за ч.1 ст.115 КК України та в частині призначення покарання з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині засудження дій обвинувачених за ч.1 ст.115 КК України, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинувачених внаслідок м'якості, а також істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор просить ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_9 за п.12 ч.2 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
ОСОБА_10 прокурор просить визнати винуватим за п.12 ч.2 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
Одночасно прокурор просить вважати ОСОБА_10 засудженим за ч.1 ст.299 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, за ч.1 ст.125 КК України до штрафу у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п'ятдесят) грн. На підставі ст.ст.49, 74 КК України прокурор просить звільнити ОСОБА_10 від призначеного покарання за ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України.
Також прокурор просить вважати ОСОБА_10 засудженим за ч.2 ст.194 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточно призначити ОСОБА_10 покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
В іншій частині вирок місцевого суду прокурор просить залишити без змін.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що місцевим судом необґрунтовано перекваліфіковано дії обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 із п.12 ч.2 ст.115 КК України на ч.1 ст.115 КК України та призначено занадто м'яке покарання.
Окрім цього, в апеляційній скарзі прокурор просив під час апеляційного розгляду в порядку ч.3 ст.404 КПК України повторно дослідити докази у кримінальному провадженні, а саме: висновок судово-медичної експертизи №314 від 11.11.2017 року, допитати свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , протоколи слідчих експериментів за участю обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , відеозаписи до них, а також дані які характеризують особи обвинувачених.
До початку апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_7 , а також захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , подали заперечення на апеляційну скаргу прокурора, просили вирок залишити без змін.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.03.2026 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_11 про повторне дослідження доказів.
У судовому засіданні апеляційного суду 29.04.2026 року, обвинувачений ОСОБА_10 заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, та ч.1 ст.299 КК України, у зв'язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України.
Захисник ОСОБА_8 підтримав клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 , просив його задовольнити.
Прокурор не заперечував проти задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника.
Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_9 віднесли розгляд заявленого клопотання на розсуд суду.
Апеляційний розгляд вказаного клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено без участі потерпілої ОСОБА_12 , яка будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду, у судові засідання не з'явилася, клопотань про відкладення розгляду справи не подавала.
Потерпіла ОСОБА_12 надіслала до суду пояснення, в яких повідомила про неможливість її прибуття в судове засідання за станом здоров'я.
Згідно оскарженого вироку потерпіла ОСОБА_18 померла.
Колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників процесу на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника, які підтримали клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125, та ч.1 ст.299 КК України на підставі ч.1 ст.49 КК України та закриття кримінального провадження в цій частині; вислухавши думку інших учасників провадження; вивчивши матеріали кримінального провадження; врахувавши доводи клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів приходить до висновку про таке.
Щодо клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника про звільнення обвинуваченого ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125, та ч.1 ст.299 КК України на підставі ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження в цій частині, колегією суддів встановлено підстави для його задоволення, з огляду на таке.
Строк давності - це передбачений ст.49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Чинна ч. 1 ст. 49 КК України передбачає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Вказаною нормою встановлено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст.12 КК України, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
Згідно ч.1 ст.285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з частинами 1, 4 ст. 286 КПК звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ч.3 ст.288 КПК).
Відповідно до приписів п.1 ч.2 ст.284, ч.3 ст.285, ч.4 ст.286, ч.3 ст.288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
Оскарженим вироком ОСОБА_10 засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.1 ст.125, ч.2 ст.194, ч.1 ст.299 КК України, із застосуванням положень ч.1, ч.4 ст.70 КК України призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років.
Згідно матеріалів кримінального провадження обвинуваченому ОСОБА_10 , зокрема інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.299 КК України, а саме жорстоке поводження із тваринами, що відносяться до хребетних, яке мало місце 02.11.2017 року, приблизно о 01:00 год. (більш точний час в ході проведення досудового розслідування встановити не надалось можливим), і ця обставина сторонами не заперечується.
На дату скоєння кримінального правопорушення, діяла санкція ч.1 ст.299 КК України в редакції Закону України від 22.06.2017 року №2120-VІІІ, яка передбачала покарання у виді арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.
Законом України від 22.11.2018 року №2617-VIII були внесені зміни до ст.299 КК України, в абзаці другому частини першої після слова «караються» доповнено словами «штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або».
Законом України від 15.07.2021 року №1684-ІХ, який вводиться в дію з 08.11.2021 року, знову були внесені зміни до ст.299 КК України, та текст статті 299 КК України, викладено в іншій редакції, зокрема частину першу в такій редакції: «1. Жорстоке поводження з тваринами, що належать до хребетних, у тому числі з безпритульними тваринами, порушення правил транспортування тварин, якщо такі дії призвели до тілесних ушкоджень, каліцтва чи загибелі тварини, нацьковування тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, а також пропаганда, публічні заклики до вчинення дій, що мають ознаки жорстокого поводження з тваринами, поширення матеріалів із закликами до вчинення таких дій - караються обмеженням волі на строк від одного до трьох років або позбавленням волі на строк від двох до трьох років з конфіскацією тварини.
Загальне правило щодо дії закону про кримінальну відповідальність в часі відповідно до ч.2 ст.4 КК України передбачає, що кримінальна протиправність і карність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Відповідно до приписів ч.1 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі (ч.2 ст.5 КК України).
Таким чином, з врахуванням доповнення покарання у виді позбавлення волі за Законом України від 15.07.2021 року №1684-ІХ, кримінальна відповідальність за цією нормою закону була посилена, тому у даному випадку мають враховуватись попередні редакції Закону України від 22.06.2017 року №2120-VІІІ та Закону України від 22.11.2018 року № 2617-VIII.
Протиправні дії, передбачені ч.1 ст.299 КК України згідно класифікації, визначеної ст.12 цього Кодексу, відносяться до кримінальних проступків.
Відповідно до положень ст.49 КК України (в чинній редакції) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили, зокрема минуло 3 (три) роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі. При цьому, вказані положення кримінального закону можуть бути застосовані у разі, якщо: протягом вказаного строку особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Згідно з висновками Об'єднаної Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 квітня 2021 року (справа №328/1109/19), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч.1 ст.49 КК диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
У даному кримінальному провадженні за епізодом скоєння кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.299 КК України, за загальним правилом, початком перебігу строку давності мав би бути день, коли кримінальне правопорушення було вчинено, тобто згідно матеріалів кримінального провадження 02.11.2017 року.
Тобто в даному випадку строк давності притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.299 КК України, мав закінчитися 03.11.2020 року.
Однак, відповідно до оскарженого вироку, в подальшому ОСОБА_10 вчинив ще ряд інших кримінальних правопорушень: 02.11.2017 року, приблизно о 14 годині, (більш точний час в ході проведення досудового розслідування встановити не надалось можливим) кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, яке є кримінальним проступком (щодо потерпілої ОСОБА_12 ); 02.11.2017 року, приблизно о 14 годині (більш точний час в ході проведення досудового розслідування встановити не надалось можливим), кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.194 КК України, яке є тяжким (пошкодження металоплатиковго вікна, шляхом підпалу, яке належить потерпілій ОСОБА_12 ); 11.11.2017 року кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, яке є особливо тяжким (умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_13 )
Згідно з ч.3 ст.49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Передбачений ст. 49 КК України вид звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за наявності трьох умов: закінчення зазначених у законі строків; невчинення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості; не ухилення особи від слідства або суду.
Таким чином, зокрема обставиною, що виключає закінчення строків давності за раніше вчинений злочин, є згідно з ч.3 ст.49 КК України вчинення даною особою до закінчення зазначених строків хоча б одного нового злочину певної тяжкості, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років. Вчинення такого злочину до закінчення зазначених строків призводить до перериву перебігу давності. Це означає, що час, який минув з дня раніше вчиненого злочину до дня скоєння нового злочину втрачає своє юридичне значення. Він визнається юридично незначущим, забувається і при новому обчисленні строків давності не береться до уваги. При перериванні перебігу давності обчислення строків давності як за раніше вчинений злочин, так і за вчинений новий злочин починається з дня вчинення саме нового злочину, при чому окремо за кожний злочин. Іншими словами, при перериванні давності з дня вчинення нового злочину починають минати самостійно і паралельно два строки давності: один - за раніше вчинений злочин, другий - за новий злочин. Ці строки не складаються, не поглинаються, не подовжуються до самого довшого з них, а обчислюються і минають окремо по кожному злочину.
Вказані висновки викладені постанові ВС від 30.06.2022 року (справа №499/890/18).
Тобто, давність за вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 кримінального проступку 02.11.2017 року, о 01:00 год., передбаченого ч.1 ст.299 КК України, перервалася вчиненням 02.11.2017 року (приблизно о 14:00 год.), 11.11.2017 року нових кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.194 та ч.1 ст.115 КК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що 3-річний строк притягнення до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.299 КК України, ОСОБА_10 необхідно обчислювати від 11.11.2017 року, тобто з дати останнього епізоду вчиненого кримінального правопорушення, який минув станом на час апеляційного розгляду, а саме 12.11.2020 року.
Щодо наявності чи відсутності підстав звільнення обвинуваченого ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України, колегія суддів приходить до таких висновків.
Згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_10 інкриміновано вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме спричинення умисних легких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_12 , яке мало місце 02.11.2017 року приблизно о 14:00 год. (більш точний час в ході проведення досудового розслідування встановити не надалось можливим), і ця обставина сторонами не заперечується.
На дату скоєння кримінального правопорушення, діяла санкція ч.1 ст.125 КК України в редакції Закону України від 15.04.2008 року №270-VI, яка передбачала покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року.
У подальшому, вносились змінити до статті 125 КК України, однак вони не стосувалися її частини першої.
Таким чином, протиправні дії, передбачені ч.1 ст.125 КК України згідно класифікації, визначеної ст. 12 цього Кодексу, віднесені до кримінальних проступків.
Відповідно до положень ст.49 КК України (в чинній редакції) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили, зокрема минуло 2 (два) роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Враховуючи, що кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України, ОСОБА_10 було скоєно 02.11.2017 року, а також приймаючи до уваги вчинення цим обвинуваченим ряду інших вищевказаних кримінальних правопорушень, останній епізод за якими скоєно 11.11.2017 року, аналогічно як і за ч.1 ст.299 КК України, в даному випадку 2-річний строк притягнення обвинуваченого ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України необхідно обчислювати від 11.11.2017 року, який минув станом на час апеляційного розгляду 12.11.2019 року.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає, що на день апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції ,обвинувачений ОСОБА_10 має право на звернення із клопотанням про закриття кримінального провадження за ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України на підставі ст. 49 КК України.
Дотримання умов, передбачених частинами 1-3 ст.49 КК України є безумовною й обов'язковою підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Враховуючи те, що обвинуваченим ОСОБА_10 та його захисником заявлено клопотання про звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України при апеляційному оскарженні, що свідчать про однозначну вказівку на наявність згоди обвинуваченого на таке звільнення до того, як обвинувальний вирок щодо нього набрав законної сили.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_10 підтвердив добровільність своєї позиції, а також розуміння, що застосування до обвинуваченого положень ст.49 КК України не є реабілітуючою підставою звільнення від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України. Обвинувачений ОСОБА_10 підтвердив про усвідомлення та розуміння ним зазначених норм кримінального закону та підтримав клопотання про його звільнення від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України на підставі ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження за вказаними статтями.
З огляду на наведені обставини колегія суддів вбачає у кримінальному провадженні наявність правових підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних проступків, передбачених ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, що узгоджується із правовим висновком, викладеним в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.12.2021 року (справа № 521/8873/18).
У постанові від 06.12.2021 року (справа №521/8873/18) Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновків, що за змістом п.1 ч.2 ст.284, ч.3 ст.285, частинами 1, 4 ст.286, ч.3 ст.288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов'язок відповідно роз'яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.
Таким чином, враховуючи звернення обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника із клопотанням про звільнення цього обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження в цій частині за ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України на підставі ст.49 КК України, впевнившись в добровільності його волевиявлення та усвідомлення наслідків закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, приймаючи до уваги, що строк давності за інкримінованими ОСОБА_10 кримінальними проступками, передбаченими ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України, сплинув, колегія суддів дійшла висновку про встановлення підстав для задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника, скасування вироку місцевого суду в частині засудження ОСОБА_10 за ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України, та звільнення обвинуваченого ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України на підставі ст. 49 КК України, в зв'язку із закінченням строків давності, та закриття кримінального провадження в цій частині, на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК.
При цьому, апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду щодо засудження ОСОБА_10 за ч.1 ст.115, ч.2 ст.194 КК України, а також щодо засудження ОСОБА_9 за ч.1 ст.115 КК України, підлягає подальшому розгляду.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125, ч.1 ст.299 КК України на підставі ст.49 КК України та закриття кримінального провадження в цій частині - задовольнити.
Вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.02.2025 року в частині засудження ОСОБА_10 за ч.1 ст.125, ч.1 ст.299 КК України - скасувати.
Звільнити ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.1 ст.299 КК України, на підставі п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Закрити кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.1 ст.299 КК України, на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України, у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4