28 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 920/768/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Батовська Т. І.,
відповідача - Осипов Д. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сумиобленерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 (судді: Руденко М. А. - головуючий, Пономаренко Є. Ю., Барсук М. А.) і рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 (суддя Резніченко О. Ю.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Акціонерного товариства "Сумиобленерго"
про стягнення 66 906 942,72 грн,
У липні 2024 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом (з урахуванням змін) до Акціонерного товариства "Сумиобленерго" (далі - АТ "Сумиобленерго") про стягнення з відповідача 56 385 734,33 грн боргу, 4 040 059,81 грн - 3 % річних, 6 481 148,58 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані обставинами порушення відповідачем умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 27.06.2019 № 0511-02041 (далі - договір про надання послуг з передачі електричної енергії) в частині сплати за послуги з передачі електричної енергії, зокрема планових платежів за період із 03.11.2022 по 23.09.2024.
Позивач у заяві від 23.09.2024 просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у зв'язку з її сплатою та відсутністю предмета спору у відповідній частині.
Відповідач заперечив проти позову, у відзиві на позов посилався, зокрема, на те, що у зв'язку з існуванням форс-мажорних обставин (військовий стан) термін виконання зобов'язань за договором відкладається на строк дії таких обставин; вини відповідача у неналежному виконанні зобов'язань за договором немає. Також відповідач просив зменшити розмір інфляційних втрат та 3 % річних до 1 грн з метою досягнення оптимального балансу інтересів сторін у цьому зобов'язанні.
Водночас у поясненнях у справі відповідач посилався на помилковість здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та повідомив про повне погашення основного боргу.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 31.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ "Сумиобленерго" на користь ПрАТ "НЕК "Укренерго" 4 040 059,81 грн - 3 % річних, 6 481 148,58 грн інфляційних втрат, 157 818,13 грн витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення 56 385 734,33 грн основного боргу провадження у справі закрито.
Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд, враховуючи повну сплату відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості, дійшов висновку, що провадження у справі у відповідній частині підлягає закриттю через відсутність предмета спору.
Водночас з огляду на встановлений факт порушення відповідачем строків оплати наданих послуг за договором про надання послуг з передачі електричної енергії, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, визнав обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення вимоги про стягнення з відповідача 4 040 059,81 грн - 3 % річних та 6 481 148,58 грн інфляційних втрат. Разом із тим суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення вказаних нарахувань, оскільки вони не є штрафними санкціями у розумінні положень статті 230 господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з мотивами місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача спірних сум 3 % річних та інфляційних втрат. Суд перевірив розрахунок заявлених до стягнення нарахувань та установив, що він є арифметично правильним, здійсненим з урахуванням договірних та законодавчих положень, у тому числі, й актів коригування та відповідних періодів нарахування.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних, то апеляційний господарський суд виходив із того, що розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір 3 % річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24), а інфляційні втрати не підлягають зменшенню, оскільки є способом компенсації збитків кредитора через знецінення коштів внаслідок інфляції та не належать до штрафних санкцій.
Поза тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач, подаючи заяву про збільшення позовних вимог під час підготовчого засідання, не змінював одночасно предмет і підстави позову, у зв'язку з чим відхилив посилання апелянта на порушення судом першої інстанції процесуальних норм.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, АТ "Сумиобленерго" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 і рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3 269 979,94 грн інфляційних втрат і 1 693 300,56 грн - 3 % річних, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.
Скаржник вважає оскаржені судові рішення незаконними, ухваленими з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 46, 236 Господарського процесуального кодексу України, та з неправильним застосування норм матеріального права, а саме статті 625 Цивільного кодексу України; на обґрунтування підстави касаційного оскарження він посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 910/24266/16, від 11.07.2024 у справі № 910/5349/22, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 10.04.2025 у справі № 905/950/24 щодо дефляції і помилковості розрахунку; від 10.04.2025 у справі № 905/950/24, від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19 щодо незаконного збільшення позовних вимог.
Зокрема, скаржник зазначає, що у розрахунку інфляційних збитків не було враховано дефляцію у певний період, а також не враховувалися мінусові акти коригування; у заявах про збільшення позовних вимог та часткового закриття провадження у справі позивач просив збільшити позовні вимоги, однак за своїм змістом, на думку скаржника, такі заяви по суті є новими позовними вимогами.
У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "НЕК "Укренерго" просить залишити без змін оскаржені судові рішення як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу без задоволення. Зокрема, позивач наголошує на правильності здійсненого ним і перевіреного судами розрахунку заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Оскільки касаційне провадження у справі згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2025 зупинялося до закінчення перегляду Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 914/2625/23 і було поновлено за ухвалою від 10.04.2026, то розгляд касаційної скарги здійснюється у розумні строки у розумінні положень статті 114 Господарського процесуального кодексу України.
Розглядаючи заявлений позов, попередні судові інстанції установили та це підтверджено матеріалами справи, що між ПрАТ "НЕК "Укренерго" як оператором системи передачі (ОСП) та АТ "Сумиобленерго" як користувачем було укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії, за умовами якого ОСП зобов'язався надавати послуги з передачі електричної енергії, а користувач, у свою чергу, оплачувати їх відповідно до умов цього договору.
Додатковими угодами від 28.12.2021, від 21.03.2023 зазначений договір викладався в новій редакції.
Згідно з пунктом 3.1 спірного договору планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, та оприлюднюються ОСП на власному веб-сайті в мережі інтернет.
У пункті 4.1 договору передбачено, що для розрахунків за договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді; 2) фактичний обсяг послуги у розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу XI Кодексу системи передачі.
Зі змісту пункту 4.2 договору вбачається, що планові обсяги послуги користувач зобов'язаний подавати ОСП до 25-ої доби місяця, що передує розрахунковому місяцю. Форма подання повідомлення розміщена на офіційному веб-сайті ОСП.
Відповідно до пункту 5.1 договору розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць.
У пункті 5.2 договору сторони обумовили, що користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином: - 1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуги, яка визначена згідно з розділом 3 договору, відповідно до такого алгоритму: 2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Згідно з пунктом 5.5 договору про надання послуг з передачі електричної енергії користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15-ого числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються адміністратором комерційного обліку (АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12-го числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів і вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10-ти календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку. Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15-ого числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно). Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3-ох робочих днів та повертає їх ОСП.
В абзаці 4 пункту 5.7 спірного договору зазначено, що у разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі послуги, ОСП (за заявою користувача) упродовж 5-ти банківських днів із дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів. За наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача.
За змістом пункту 8.3 договору ОСП має право отримувати від користувача своєчасну оплату за послугу; користувач зобов'язаний здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим договором.
Посилаючись на обставини порушення відповідачем умов вказаного договору в частині своєчасної та повної сплати за послуги з передачі електричної енергії, позивач звернувся з позовом до суду у цій справі, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором, а також інфляційні втрати та 3 % річних.
Суди попередніх інстанцій установили, що позивач за період із листопада 2022 року по грудень 2023 року згідно зі спірним договором надав відповідачеві послуги з передачі електричної енергії, що зафіксовано в актах приймання-передачі та актах коригування. Водночас у зв'язку з погашенням відповідачем суми основної заборгованості у повному обсязі під час розгляду спору судом першої інстанції провадження у справі щодо стягнення суми боргу було закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмета спору. В цій частині судові рішення у справі скаржником до суду касаційної інстанції не оскаржені.
Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не погоджується з судовими рішеннями у справі в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 3 269 979,94 грн та 3 % річних в сумі 1 693 300,56 грн.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із встановлених фактичних обставин порушення відповідачем строків оплати за надані послуги з передачі електричної енергії за спірним договором, тобто прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, з огляду на що дійшли висновку про наявність у спірних правовідносинах підстав для нарахування позивачем відповідачеві інфляційних втрат та 3 % річних. Водночас, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних, наданий позивачем, надавши оцінку запереченням відповідача проти обґрунтованості такого розрахунку, тобто виконавши свій процесуальний обов'язок, а також урахувавши судову практику суду касаційної інстанції щодо методики обрахунку інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій встановили, що розрахунок позивача (щодо сум, періодів і ставок нарахувань, зважаючи на акти коригування до актів приймання-передачі послуг у відповідних розрахункових періодах, методику розрахунку інфляційних втрат, зокрема й щодо дефляції і у випадку коли прострочення виконання грошового зобов'язання має неповний місяць) відповідає вимогам законодавства, умовам договору та є арифметично правильним і правомірним.
Разом із тим, переглядаючи справу в апеляційному порядку відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції теж перевірив розрахунок позивача та заперечення апелянта проти такого та констатував обґрунтованість, доведеність та арифметичну правильність розрахунку заявлених до стягнення позивачем сум інфляційних втрат і відсотків річних у зв'язку з чим залишив без змін рішення місцевого господарського суду. Апеляційний господарський суд відхилив доводи відповідача про помилковість здійсненого позивачем розрахунку спірних нарахувань та його контррозрахунок, навівши та зазначивши в оскаржуваному судовому рішенні правові аргументи на їх спростування. Також суд не встановив порушень місцевим господарським судом приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України при розгляді заяви позивача про зміну позову.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, попередні судові інстанції виходили, зокрема із того, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Стаття 612 Цивільного кодексу України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
У пункті 38.2 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 (висновки якої були враховані судом апеляційної інстанції) визначено методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Разом із тим, згідно з висновками, вміщеними у пунктах 27, 41, 42 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 (також врахованими судом апеляційної інстанції), статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступає від висновків касаційного суду у постановах від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
Відповідно до приписів частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. При цьому відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
За обставинами справи, що розглядається, відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за спірним договором щодо своєчасної оплати вартості послуг з передачі електричної енергії за період із 03.11.2022 по 23.09.2024, що стало підставою для стягнення позивачем в судовому порядку процентів річних та інфляційних втрат.
Висновки судів попередніх інстанцій про правильність і обґрунтованість заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних зроблені судами за наслідками з'ясування фактичних обставин справи та дослідження і оцінки наявних у ній доказів та ґрунтуються на перевіреному обома судовими інстанціями розрахунку позивача та оцінці заперечень проти нього відповідача.
Таким чином, попередні судові інстанції під час вирішення спору у справі перевірили розрахунок заявлених до стягнення сум, дослідили та оцінили докази, покладені в його основу, та у судових рішеннях навели мотиви його прийняття та обґрунтували відхилення заперечень відповідача проти розрахунку позивача.
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України і з цієї підстави було відкрито касаційне провадження.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних у справі рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду щодо методики обрахунку інфляційних втрат, процесуального обов'язку суду перевірити розрахунок заявленої до стягнення суми, оцінки заяви позивача про збільшення позовних вимог, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене господарськими судами попередніх інстанцій правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам, які зазначені скаржником в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Як свідчить зміст постанови суду апеляційної інстанції, процитовані скаржником у касаційній скарзі висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 910/5349/22, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 щодо розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць та дефляції в один місяць, були враховані апеляційним господарським судом під час розгляду справи в апеляційному порядку та перевірці розрахунку спірних сум на відповідність їх вимогам закону; висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та методики обрахунку інфляційних втрат відповідають висновкам, викладеним у вказаних постановах суду касаційної інстанції.
Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 905/950/24 стосовно процесуального обов'язку суду перевірити розрахунок заявленої до стягнення суми, то колегія суддів їх відхиляє, адже, як уже зазначалося, переглядаючи справу, в якій подано касаційну скаргу, в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок позивача та заперечення відповідача проти такого розрахунку, дослідив та оцінив докази, покладені в основу такого розрахунку, та навів аргументовані мотиви його прийняття та відхилення заперечень відповідача.
Водночас визнаються неспроможними посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 910/24266/16, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність виокремленому скаржником з цієї постанови та процитованому ним висновку, викладеному у зазначеній постанові, та не спростовує покладені в основу оскаржуваних судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, висновки судів попередніх інстанцій про правомірність розміру заявлених до стягнення нарахувань у виді 3 % річних та інфляційних втрат.
Загалом доводи скаржника у цій частині фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших, ніж встановлені судами, фактичних обставин, зокрема до необхідності повторного дослідження та оцінки судом касаційної інстанції вже перевіреного судами попередніх інстанцій розрахунку заявленої до стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат, який судами визнано таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та є арифметично правильним і обґрунтованим. Водночас суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку доказів у справі та обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16). Незгода скаржника з ухваленими судовими рішеннями у справі або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у них, не може свідчити про порушення судами норм процесуального права, відповідно, бути підставою для скасування оскаржуваних рішень судів.
Також колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень статті 46 Господарського процесуального кодексу України, викладеного в постановах Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 905/950/24, від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, з огляду на таке.
За змістом принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого в статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У частині 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19).
У пунктах 60 і 62 постанови від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що: 1) оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом; 2) заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
Близькі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20, від 30.08.2021 у справі № 520/11672/19.
У справі № 905/950/24 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у справі в частині задоволення зустрічного позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції виходив, зокрема із того, що суди не надали належної оцінки змісту заяви позивача за зустрічним позовом щодо збільшення позовних вимог та безпідставно залишили поза увагою з'ясування питання щодо одночасної зміни товариством предмета та підстав зустрічного позову.
У справі № 910/15342/23 Верховний Суд, скасовуючи оскаржені судові рішення виходив, зокрема, із того, що, здійснюючи розгляд цієї справи, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції, в порушення положень частин 2, 5 статті 236 та підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надали оцінки аргументам підприємства щодо одночасної зміни позивачем предмета та підстав позову в поданій заяві про збільшення позовних вимог, як і не навели мотивів відхилення таких доводів відповідача. У результаті чого не надали належної оцінки змісту цієї заяви та безпідставно залишили поза увагою з'ясування питання щодо одночасної зміни позивачем предмета та підстав позову, а тому оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
У вказаних справах, на що звернув увагу Суд, позивач у заяві про збільшення позовних вимог фактично заявив нові позовні вимоги, додавши вимоги про стягнення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних за попередні періоди заборгованості з такої оплати, які передують тим періодам, за які первісно заявлялись означені вимоги та за які не пред'являлась до стягнення сума основного боргу.
Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що предметом касаційного перегляду у вказаних справах було, зокрема, питання щодо правомірності/неправомірності подачі заяви про зміну предмета позову та заяви про збільшення позовних вимог у кожній конкретній справі, з урахуванням заявлених предмета та підстав позову.
У справі № 922/404/19 у позовній заяві в первинній редакції, позивач просив суд розірвати договір відступлення права вимоги від 22.04.2014 № 1324/12-67, укладений між ТОВ "Ріелті Сіті" та ТОВ "Терра-Лекс Гарант". Після збільшення позовних вимог позивач доповнив позов двома вимогами - здійснити тлумачення змісту договору дарування акцій від 19.12.2006 в частині визначення моменту виникнення права власності ТОВ "Ріелті Сіті" на 1315 акцій ЗАТ "Гвідон", що є предметом вказаного договору дарування; визнати станом на 27.10.2010 право власності ТОВ "Ріелті Сіті" на 1315 акцій ЗАТ "Гвідон", придбаних ТОВ "Ріелті Сіті" за договором дарування акцій від 19.12.2006. За висновками суду апеляційної інстанції, з якими погодився Верховний Суд, позовні вимоги у збільшеній його частині жодним чином не пов'язані, ані з предметом, ані з підставами позову в первісній редакції. При цьому заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову із іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як заяви про збільшення розміру заявлених позовних вимог.
У справі № 923/1061/18 Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції, що заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову, оскільки позивач звернувся з іншим предметом та підставою позову до відповідачів, які не є відповідачами за позовом у первісній редакції.
У справі № 925/185/19 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що доповнення немайнового позову (про визнання договору недійсним) майновою вимогою про стягнення коштів є не збільшенням позовних вимог, а є пред'явленням нового позову із іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог, і залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у прийнятті до розгляду та повернуто заявнику ПАТ "Азот" заяву про збільшення розміру позовних вимог.
Вказана позиція була підтримана Верховним Судом у справі № 925/186/19.
Натомість, як свідчать матеріали цієї справи, що розглядається, зокрема зміст заяв позивача про збільшення позовних вимог і закриття провадження у частині (щодо основної заборгованості), та установили суди, позивач у цих заявах одночасно не змінював предмет і підстави позову, він збільшив розмір вимог майнового характеру у зв'язку з несплатою заборгованості, відсотків річних та інфляційних втрат за тим самим договором внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань, водночас підстави позову залишилися незмінними. Тобто таку заяву позивача не можна вважати новим позовом, як помилково вважає відповідач, адже вимоги та обґрунтування наведені позивачем в заяві не є відмінними від зазначених ним первісно. Позивачем збільшувався розмір позовних вимог щодо стягнення заборгованості, на яку внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, також нараховувалися інфляційні втрати та відсотки річних. Водночас у зв'язку зі сплатою відповідачем заборгованості під час розгляду справи позивач заявляв клопотання про закриття провадження у справі в частині сплаченої заборгованості.
Звідси Верховний Суд не вбачає в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій невідповідності висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, позаяк справи, на які посилається скаржник, очевидно свідчать про відмінність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги та вплинули на рішення Верховного Суду, що ухвалені за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанцій, та які не корелюються з предметом, підставами та обставинами, встановленими судами у цій справі, а отже не релевантними у наведеному випадку.
Водночас у контексті частково процитованих скаржником окремих норм та висновків Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови; саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на те, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування господарськими судами у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
Звідси здійснене господарськими судами попередніх інстанцій правозастосування та їх висновки, покладені в основу судового рішення у цій справі, не суперечать правовим висновкам суду касаційної інстанції у вказаних у касаційній скарзі справах.
З огляду на зазначене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови судів попередніх інстанцій у справі з цієї підстави.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 і рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у цій справі.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Сумиобленерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 і рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі № 920/768/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак