28 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 447/2108/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Папа Р. М., Цімко П. О.,
відповідачів - Талаєва О. Ю., Бойко В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Клен"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 (судді: Якімець Г. Г. - головуючий, Бонк Т. Б., Галушко Н. А.), рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2025 (суддя Ділай У. І.) та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2026 (судді: Якімець Г. Г. - головуючий, Бонк Т. Б., Галушко Н. А.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клен"
до Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області, фізичної особи-підприємця Даниловича Андрія Петровича, Приватного підприємства "Фірма "Сомгіз",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, фізична особа-підприємець Данилович Уляна В'ячеславівна,
про скасування рішення, визнання недійсним та скасування результату земельного аукціону, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову
1.1. У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Клен" (далі - ТОВ "Клен") звернулося до Миколаївського районного суду Львівської області з позовом до Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області (далі - Тростянецька сільрада), фізичної особи-підприємця Даниловича Андрія Петровича (далі - ФОП Данилович А. П.), Приватного підприємства "Фірма "Сомгіз" (далі - ПП "Фірма "Сомгіз") про:
- визнання незаконним і скасування рішення Тростянецької сільради від 21.12.2016 № 828 "Про затвердження детального плану території для придорожнього сервісу площею 0,2894 га в с. Тростянець";
- визнання незаконним і скасування рішення Тростянецької сільради від 31.08.2017 № 1380 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження стартової ціни продажу та умов продажу права оренди земельної ділянки на земельних торгах у формі аукціону";
- скасування державної реєстрації 07.08.2017 проведеної Відділом у Миколаївському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведеної 07.09.2017 щодо земельної ділянки площею 0,2894 га, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262, розташованої в с. Тростянець, Миколаївського р-ну Львівської обл. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1347884546230), власник: Тростянецька сільрада, запис про право власності від 07.09.2017 № 22260273;
- визнання недійсним і скасування протоколу від 01.11.2017 № 427 земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди терміном 8 років, земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,2894 га, кадастровий номер 4623081200:12:000:262, розташованої за адресою: Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Тростянець (в межах населеного пункту); категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - для будівництва та обслуговування об'єкта придорожнього сервісу, номер лоту 17816; організатор торгів Тростянецька сільрада; виконавець торгів: ПП "Фірма "Сомгіз"; переможець торгів: ОСОБА_1 ;
- визнання недійсним договору оренди землі від 01.11.2017, укладеного між Тростянецькою сільрадою і Даниловичем А. П.;
- застосування наслідків недійсності правочину та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме права оренди земельної ділянки площею 0,2894 га, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1347884546230) за Даниловичем А. П., проведеної 03.11.2017 державним реєстратором Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Практикою А. Г. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37978232, номер запису про інше речове право: 23219721;
- визнання незаконним і скасування рішення Тростянецької сільради від 12.11.2019 № 3297 "Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, що надається у власність шляхом викупу гр. ОСОБА_1 ";
- визнання недійсним укладеного 02.12.2019 між Тростянецькою сільрадою та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,2894 га, цільове призначення 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; вид використання: для будівництва та обслуговування об'єкта придорожнього сервісу, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262, розташованої в с. Тростянець, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Сороколіт О. Г. (запис в реєстрі № 2033);
- скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно від 02.12.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - права власності на земельну ділянку площею 0,2894 га, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1347884546230), власник - Данилович А. П., запис про право власності № 34407750.
1.2. Позов обґрунтовано обставинами порушення відповідачами права постійного користування позивачем земельною ділянкою, яка закріплена за ним згідно з державним актом на право користування землею 1993 року серії Б № 039622.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 05.04.2023 у справі № 447/2108/19 позов задоволено в повному обсязі.
2.2. Постановою Львівського апеляційного суду від 27.02.2024 рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 05.04.2023 скасовано. Закрито провадження у справі в частині вимог про визнання незаконним і скасування рішень Тростянецької сільради від 21.12.2016 № 828 і від 31.08.2017 № 1380; скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 07.09.2017; визнання недійсним і скасування протоколу земельних торгів від 01.11.2017 № 427; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.11.2017; скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.11.2017, а саме права оренди земельної ділянки. Роз'яснено ТОВ "Клен", що розгляд цих вимог віднесено до юрисдикції господарського суду, а також про право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Львівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією із зазначенням суду, до підсудності якого відноситься вирішення цього спору. Відмовлено в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Тростянецької сільради від 12.11.2019 № 3297, визнання недійсним укладеного 02.12.2019 між Тростянецькою сільрадою та Даниловичем А. П. договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.11.2017, а саме права власності на земельну ділянку.
2.3. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12.03.2024 справу № 447/2108/19 в частині вимог щодо яких провадження закрито направлено до Господарського суду Львівської області за встановленою юрисдикцією.
2.4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.03.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. Стягнуто з позивача на користь ФОП Даниловича А. П. 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та з позивача на користь ПП "Фірма "Сомгіз" 22 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із недоведення позивачем обставин порушення його права щодо користування спірною земельною ділянкою, тоді як судовому захисту підлягає саме порушене право та законний інтерес. Під час розгляду справи з метою з'ясування обставин справи місцевий господарський суд оглядав архівні документи та зазначив, що документів, зокрема рішення органу місцевого самоврядування про передачу ТОВ "Клен" в постійне користування 0,10 га землі та щодо реєстрації державного акта на право користування землею 1993 року серії Б № 039622 в архівах немає; також в матеріалах справи немає відповідної земельно-кадастрової документації, складеної в період видачі державного акта, а технічний звіт не погоджений органом місцевого самоврядування. Суд також наголосив на неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Щодо стягнення з позивача понесених ФОП Даниловичем А. П. витрат на професійну правничу допомогу, то суд виходив із того, що заявлена сума витрат у розмірі 40 000,00 грн є неспівмірною зі складністю справи, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, тому визнав, що до стягнення підлягають витрати у сумі 30 000,00 грн як доведені та обґрунтовані, відмовивши у задоволенні решти вимог (10 000,00 грн).
Стосовно стягнення з позивача на користь ПП "Фірма "Сомгіз" витрат на професійну правничу допомогу, суд, перевіривши зміст та обсяг виконаних робіт, включених в розрахунок вартості наданих послуг, виходячи із критерію розумності їхнього розміру, дійшов висновку, що 1500,00 грн за 1 годину роботи є обґрунтованою ставкою оплати послуг адвоката та заявлені витрати вказаного відповідача є співмірними зі складністю справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, а тому дійшов висновку про стягнення з позивача на користь ПП "Фірма "Сомгіз" 22 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі (з урахуванням зменшення суми витрат).
2.5. Від ФОП Даниловича А. П. 10.02.2026 до суду апеляційної інстанції надійшла заява про ухвалення додаткової постанови у цій справі про стягнення з позивача на користь ФОП Даниловича А. П. 21 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи апеляційним судом.
2.6. ПП "Фірма "Сомгіз" 01.12.2025 подало до суду апеляційної інстанції заяву про відшкодування 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2.7. Згідно з додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2026 заяву ФОП Даниловича А. П. про ухвалення додаткової постанови задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Клен" на користь ФОП Даниловича А. П. 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в апеляційному господарському суді, а в задоволенні решти вимог заяви відмовлено. Заяву ПП "Фірма "Сомгіз" про стягнення судових витрат задоволено та стягнуто з ТОВ "Клен" на користь ПП "Фірма "Сомгіз" 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суд апеляційної інстанції, розподіляючи вказані витрати, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування ПП "Фірма "Сомгіз" витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у заявленій сумі (13 000,00 грн) як доведених та обґрунтованих, вказаний розмір витрат відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Водночас суд дійшов висновку про обмеження розміру заявлених ФОП Даниловичем А. П. до стягнення адвокатських витрат, з огляду на їх розумну необхідність та співмірність з обсягом наданих послуг, та, відповідно, часткове задоволення заяви вказаного відповідача та стягнення з позивача на користь ФОП Даниловича А. П. лише 15 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу під час розгляду справи апеляційним господарським судом (за складення відзиву та участь у судових засіданнях).
3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них
3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 і рішенням Господарського суду Львівської області від 24.03.2025 у цій справі, ТОВ "Клен" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить вказані судові рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Скаржник вважає оскаржені судові рішення такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 918/194/19 щодо відсутності обов'язку переоформляти державний акт, у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18 і від 15.01.2020 у справі № 925/361/19 щодо того, що право користування землею, набуте у встановленому порядку до 01.01.2022 не втрачається внаслідок його непереоформлення підприємством, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 911/1669/18 щодо підстав припинення права користування землею, а також стосовно того, що таке право є безстроковим, у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 906/603/18 щодо недійсності державної реєстрації, у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21 щодо ризику помилки державного органу, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 щодо права постійного користування землею та підстав його припинення, у постанові від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23 щодо способу захисту; наголошує на помилковості висновків судів, які стали підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, підстава касаційного оскарження обґрунтована пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. ТОВ "Клен" також оскаржило до Верховного Суду й додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2026, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ФОП Даниловичу А. П. та ПП "Фірма Сомгіз" у задоволенні заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи апеляційним господарським судом.
Скаржник вважає додаткову постанову апеляційного господарського суду необґрунтованою, ухваленою без урахування правових висновків Верховного Суду щодо вирішення питань пов'язаних зі стягненням витрат на правничу допомогу, та критеріїв, які є обов'язковими при розподілі витрат на правничу допомогу, а також передумов виникнення спору, обсягу позовних вимог до відповідачів. Зокрема, він посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15, від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21, від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20.
3.3. Від ПП "Фірма "Сомгіз" надійшли відзиви на касаційні скарги, в яких відповідач просить відмовити у їх задоволенні за необґрунтованістю та безпідставністю доводів, викладених у таких касаційних скаргах, а оскаржені судові рішення у справі - залишити без змін як законні та обґрунтовані.
3.4. ФОП Данилович А. П. у відзивах на касаційні скарги також заперечує проти них та просить оскаржені судові рішення у справі залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
3.5. Від ПП "Фірма "Сомгіз" надійшла заява про відшкодування витрат за надану правничу допомогу у суді касаційної інстанції у сумі 15 000,00 грн.
3.6. У судовому засіданні ФОП Данилович А. П. заявив про відшкодування витрат за надану правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та це установили суди попередніх інстанцій, позивач на обґрунтування позову посилався на те, що відповідно до державного акта на право користування землею серії Б № 039622, 1993 року, виданого Бродківською сільською радою народних депутатів Миколаївського району Львівської області, ТОВ "Клен" закріплено в постійне користування 0,10 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для промислового будівництва. В акті зазначено, що такий зареєстрований в книзі записів державних актів на право користування землею за № 150. До вказаного державного акта долучено схему земельної ділянки та опис меж. Суміжним землекористувачем вказано Акціонерне товариство "Агробудсервіс" (далі - АТ "Агробудсервіс").
Водночас за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 23.10.2020 державний акт на право користування землею Б № 039622 в архівному відділі відсутній; документація, яка стала підставою для видачі зазначеного державного акта в місцевий фонд документації із землеустрою не надходила.
Відповідно до державного акта на право користування землею серії Б № 039621, АТ "Агробудсервіс" закріплено в постійне користування 1,37 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для промислового будівництва. В акті зазначено, що його зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 151. До вказаного державного акта долучено схему земельної ділянки та опис меж.
У 1993 році на замовлення АТ "Агробудсервіс" і ТОВ "Клен" Науково-дослідним сектором земекспедиція Львівського державного сільськогосподарського інституту виготовлено технічний звіт з видачі державного акта на право користування землею АТ "Агробудсервіс" та ТОВ "Клен" с. Тростянець Миколаївського району Львівської області. Проте, як установили суди, наданий позивачем технічний звіт не містить погодження органу місцевого самоврядування.
Також суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Тростянецької сільради від 21.12.2016 № 828 затверджено детальний план території для придорожнього сервісу площею 0,2894 га в с. Тростянець Миколаївського р-ну Львівської обл.
Згідно з рішенням Тростянецької сільради від 31.08.2017 № 1380 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2894 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262, розташованої в с. Тростянець Миколаївського р-ну Львівської обл.; виставлено до продажу на земельних торгах у формі аукціону право оренди вказаної земельної ділянки терміном на 8 років.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Тростянецька сільрада є власником земельної ділянки, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262 (номер запису про право власності 22260273 від 07.09.2017, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1347884546230). Відомості про обмеження в користуванні земельної ділянки не зареєстровані.
01.11.2017 відбувся аукціон з продажу права оренди земельної ділянки комунальної власності несільськогосподарського призначення площею 0,2894 га, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262.
Відповідно до протоколу № 427 земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки від 01.11.2017, номер лоту 17816, переможцем земельних торгів з продажу права оренди вказаної земельної ділянки визначено ФОП Даниловича А. П.
01.11.2017 між Тростянецькою сільрадою і переможцем аукціону - ФОП Даниловичем А. П. укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,2894 га, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 07.11.2017, номер запису 23219721, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1347884546230, Данилович А. П. є орендарем земельної ділянки, кадастровий номер 44623081200:12:000:0262.
16.03.2018 за ТОВ "Клен" зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 195,1 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.03.2018 № 117722614 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1510907346230).
На замовлення позивача Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Гео-Транс" та інженером-землевпорядником Савкою Я. В. виготовлено схему накладення земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ТОВ "Клен" згідно з державним актом 1993 року, та земельної ділянки, наданої в оренду ФОП Даниловичу А. П.
Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Тростянецької сільради від 21.06.2018 № 1821 відмовлено у наданні дозволу ТОВ "Клен" на виготовлення технічної документації для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для обслуговування нежитлових будівель в с. Тростянець площею 0,1 га у зв'язку із невідповідністю землевпорядній та містобудівній документації.
Рішенням Тростянецької сільради від 25.07.2018 № 2041 надано згоду на передачу земельної ділянки площею 0,2894 га, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262, що перебуває в оренді Даниловича А. П. в суборенду в межах умов, визначених договором оренди від 01.11.2017, без зміни цільового призначення.
Згідно з рішенням Тростянецької сільради від 12.11.2019 № 3297 вирішено продати Даниловичу А. П. земельну ділянку площею 0,2894 га, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262, для будівництва та обслуговування придорожнього сервісу в АДРЕСА_1 , а 02.12.2019 між Тростянецькою сільрадою і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових право на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 34407750 від 02.12.2019, Данилович А. П. є власником земельної ділянки площею 0,2894 га, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Клен" до Тростянецької сільради, ФОП Даниловича А. П., ПП "Фірма "Сомгіз" про визнання незаконним і скасування рішень Тростянецької сільради від 21.12.2016 № 828, від 31.08.2017 № 1380, визнання недійсним і скасування протоколу земельних торгів від 01.11.2017 № 427 щодо продажу права оренди, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.11.2017, скасування державної реєстрації речових прав на землю. За доводами позивача він звернувся до суду за захистом права землекористування, оскільки земельна ділянка, що перебуває у нього в постійному користуванні на підставі державного акта на право користування землею 1993 року, накладається на спірну земельну ділянку, передану в оренду та згодом відчужену на користь Даниловича А. П.
4.4. Відмовляючи у позові, господарський суд першої інстанції виходив із того, що судовому захисту підлягає порушене право та законний інтерес, однак позивач не довів факту порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.
4.5. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками місцевого господарського суду та, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, зазначив, що згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.
За змістом статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно з положеннями статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (чинного станом на 1993 рік, дату, вказану в державному акті) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (державного акта).
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).
У статті 9 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у відповідній редакції) зазначено, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території зокрема, належала передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
Стаття 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 унормовувала надання земельних ділянок у користування. Зокрема, сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проєкту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.
Отже, у розумінні наведених положень сільські Ради народних депутатів уповноважені вирішувати питання щодо надання земельних ділянок у постійне користування. При цьому право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися цими ж сільськими Радами народних депутатів. Набуттю особою державного акта на право користування землею передувала процедура відведення земельної ділянки, яка здійснювалася за рішенням відповідної Ради.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що за висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб. Право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
4.6. Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, попередні судові інстанції установили, що позивачем не надано та, відповідно, матеріали справи не містять відповідної земельно-кадастрової документації, складеної в період видачі державного акта на право користування землею 1993 року серії Б № 039622 (зокрема доказів розроблення проєкту відведення земельної ділянки в постійне користування, акта погодження меж земельної ділянки, рішення органу місцевого самоврядування про надання позивачеві земельної ділянки в постійне користування). Суди акцентували на тому, що відсутнє та суду не надано рішення Бродківської сільської ради народних депутатів Миколаївського району Львівської області, на підставі якого, мав би видаватися державний акт. Водночас згідно з відповідями архівного відділу Стрийської РДА від 17.09.2024 № 04-03-02/1302, від 17.09.2024 № 04-03-02/1307 на запити сільради таке рішення у переліку рішень Бродківської сільської ради за 1993 рік відсутнє; книга записів державних актів, державні акти на земельні ділянки, графічна інформація (схеми) на державне зберігання в архів не надходили, тому факт видачі державного акта ТОВ "Клен" є непідтвердженим.
Разом із тим, згідно з інформацією Відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та відповідно до наявних у відділі книг записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Миколаївської районної ради та книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі записи про реєстрацію державних актів на право постійного користування землею виданих ТОВ "Клен" і АТ "Агробудсервіс" відсутні. Також було установлено судами, що наданий позивачем технічний звіт не містить погодження органу місцевого самоврядування.
За наведеного суди попередніх інстанцій констатували відсутність належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження надання позивачеві відповідно до вимог законодавства, що діяло станом на 1993 рік, в постійне користування земельної ділянки, яка, як він зазначає, накладається на спірну земельну ділянку, тобто набуття ним права постійного землекористування у встановленому законодавством порядку, а отже, й порушення відповідачами його прав та законних інтересів у зв'язку з передачею в оренду ФОП Даниловичу А. П. земельної ділянки площею 0,2894 га, кадастровий номер 4623081200:12:000:0262, розташованої в с. Тростянець (в межах населеного пункту) Миколаївського р-ну Львівської обл.
Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що згідно з рішенням Тростянецької сільради від 12.2019 № 3297 і договором купівлі-продажу від 02.12.2012 вказану земельну ділянку було відчужено на користь Даниловича А. П. і право власності на неї зареєстровано за останнім, про що свідчить витяг із Державного реєстру речових право на нерухоме майно (номер запису про право власності 34407750 від 02.12.2019), тому оспорення позивачем договору оренди земельної ділянки від 01.11.2017, протоколу земельних торгів від 01.11.2017 № 427 щодо продажу право оренди землі, державної реєстрації речового права оренди, як і оскарження рішень органу місцевого самоврядування, які є виконаними, у наведеному випадку не є ефективним способом захисту.
4.7. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Отже, судовому захисту підлягає порушене право і таке порушення має бути обґрунтованим, а порушене право - доведеним і реальним.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
У постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові потрібно відмовити. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18).
4.8. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та те, що судовому захисту підлягає порушене право та законний інтерес, чого проте господарські суди у наведеному випадку не установили, а позивач не довів, попередні судові інстанції відмовили у задоволенні вимог заявленого позову.
4.9. Поза тим, розподіляючи судові витрати у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідив заяви ФОП Даниловича А. П. і ПП "Фірма "Сомгіз" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та надані на їх підтвердження докази, а також заперечення позивача щодо їх стягнення, урахував положення статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, сталу судову практику суду касаційної інстанції у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, керуючись, у тому числі такими критеріями як обґрунтованість, співміріність розумність, реальність розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, принципів рівності та змагальності, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ФОП Даниловича А. П. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме у сумі 30 000,00 грн, та задоволення заяви ПП "Фірма "Сомгіз" (з урахуванням зменшення відповідачем суми витрат) у розмірі 22 500,00 грн. Щодо решти суми заявлених ФОП Даниловичем А. П. витрат, то, за висновком суду, вони не відповідають критеріям, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, а саме співмірності, реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Посилання скаржника на те, що подана ФОП Даниловичем А. П. заява та надані ним докази не містять зазначення витраченого адвокатом часу, колегія суддів відхиляє, адже у разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту (постанова Верховного Суду від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21).
Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій передумов виникнення спору у цій справі, адже це не впливає на здійснений судами розподіл судових витрат за наслідками відмови у позові за його недоведеністю позивачем.
Загалом доводи скаржника в цій частині зводяться до його незгоди зі здійсненим судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, розподілом судових витрат та до необхідності повної відмови у задоволенні заяв відповідачів про відшкодування їм витрат на правничу допомогу, що, однак, не свідчить про неправильно здійснений місцевим господарським судом розподіл цих витрат, оскільки обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумної необхідності тощо не вказує на незаконність судових рішень в частині стягнення адвокатських витрат.
Верховний Суд звертає увагу, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду при розподілі витрат на правничу допомогу. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
4.10. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.11. Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України і з цієї підстави було відкрито касаційне провадження.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних у справі рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях про відмову у позові, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження, оскільки у цій справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин.
У справі № 918/194/19 предметом позову є вимоги товариства до сільради про визнання недійсним рішення про припинення права постійного користування землею, посвідченого державним актом на право постійного користування землею, та передачі її до земель запасу.
У справі № 924/1114/18 предметом позову є вимоги товариства до міської ради про визнання недійсним і скасування рішення міської ради про вилучення та надання земельних ділянок в постійне користування та в оренду юридичним та фізичним особам.
У справі № 911/1669/18 предметом позову є вимоги міської ради про визнання припиненим права підприємства споживчої кооперації постійного користування земельною ділянкою, посвідченого державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
У справі № 925/361/19 предметом позову є вимоги товариства про визнання незаконними та скасування рішення ї міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою та про скасування рішення міської ради, яким було скасовано рішення про затвердження проєкту відведення земельної ділянки та надання в постійне користування.
У справі № 906/392/18 кооперативний ринок звернувся з позовом до селищної ради про визнання недійсним її рішення, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою.
Окремі процитовані скаржником висновки у цих справах стосувалися застосування положень статті 141 Земельного кодексу України, якою унормовано підстави припинення права користування землею, та висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 щодо чинності раніше виданих державних актів на право постійного користування землею та існуванні законно набутого право постійного користування земельною ділянкою.
Водночас, як свідчить зміст постанови суду апеляційної інстанції, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, урахував висновки щодо чинності законно набутого права постійного користування землею, вміщені у вказаному рішенні Конституційного Суду України, однак констатував недоведення позивачем у наведеному випадку наявного (дійсного) речового права на землю - права постійного користування (надання йому відповідно до вимог чинного на той час законодавства в постійне користування земельної ділянки), а отже, й недоведення порушення відповідачами його прав та законних інтересів. Відповідно, й висновків про припинення права позивача щодо постійного користування землею суди попередніх інстанцій не робили.
Висновки у зазначених справах виокремлені скаржником із контексту судових рішень безвідносно до спірних правовідносин і предмету спору у справі, що розглядається, у контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин, тому вказані для порівняння судові рішення не можуть бути релевантними до обставин цієї справи.
Стосовно посилань скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі 910/2389/23, то спір у ній виник щодо правомірності користування товариством земельною ділянкою, яка розташована в межах зони охорони Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького, в зоні регулювання забудови ІІ категорії, в історичному ареалі міста Києва, його Центральній планувальній зоні. За змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначеній справі не є подібними. А висновки щодо способу захисту мають загальний характер і результат їх урахування залежить від фактичних обставин конкретної судової справи.
Також колегія суддів визнає необґрунтованими посилання на постанову Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 906/603/18, оскільки висновки, викладені у ній, є нерелевантними до обставин цієї справи, що розглядається, адже у цій справі № 447/2108/19 обставини набуття позивачем права постійного користування землею, як установили суди, недоведені, позаяк не підтверджені доказами.
Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21 (у спорі між селищною радою і виконкомом міської ради про визнання недійсним державного акта та скасування запису про інше речове право), то колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на те, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Загалом доводи скаржника по суті спору фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, фактичних обставин задля ухвалення іншого рішення по суті заявлених позовних вимог, тобто рішення про задоволення позову.
Проте суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.
4.12. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної у справі постанови з цієї підстави.
4.13. Щодо оскарження додаткової постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2026, то Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У частині 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Разом із тим, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
У постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
Отже, розмір таких витрат має бути розумним, обґрунтованим, підтвердженим належними доказами, тобто відповідати вказаним критеріям.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Разом із тим, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 127/9918/14-ц).
Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити й оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру й обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75- 79 Господарського процесуального кодексу України.
4.14. Як установив суд апеляційної інстанції та свідчать матеріали справи, ФОП Данилович А. П. та ПП "Фірма Сомгіз" просили стягнути з позивача понесені ними витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Відповідачі, як зазначив суд, заявляли про очікуване понесення витрат на професійну правничу допомогу.
4.15. Розглядаючи заяву ФОП Даниловича А. П. про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 21 600,00 грн, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідача, до відзиву на апеляційну скаргу, серед іншого, долучив ордер на надання правничої (правової) допомоги від 27.05.2025 серії ВС № 1371991, що підтверджує повноваження адвоката Талалаєвої О. Ю. на представництво інтересів ФОП Даниловича А. П. у Західному апеляційному господарському суді та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 01.12.2010 № 1809. Також в матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 03.12.2021, укладений між Адвокатським об'єднанням "Юхименко і партнери" (далі - адвокатське об'єднання) та Даниловичем А. П.
30.12.2023 сторони уклали додаток 1 до договору, яким внесли зміни у термін дії такого договору та продовжили його ще на 2 роки до 31.12.2025.
05.05.2025 адвокатське об'єднання та Данилович А. П. підписали додатки № 3, № 4, № 5 до договору про надання правничої допомоги від 03.12.2021.
Згідно з пунктом 1 додатку № 5 адвокатське об'єднання надає клієнту (Даниловичу А. П.) правову (правничу) допомогу на умовах і в порядку, що визначені договором, пов'язану із розглядом в Західному апеляційному господарському суді справи № 447/2108/19.
У пункті 2 додатку № 5 зазначено, що оплата клієнтом правової допомоги, що надана адвокатським об'єднанням за послуги, що передбачені у пункті 1 додатку № 5 від 05.05.2025 до договору про надання правової допомоги від 03.12.2021, здійснюється у виді гонорару, який розраховується на основні погодинної оплати згідно з тарифікацією часу, що витрачений адвокатами адвокатського об'єднання для надання клієнту правової допомоги, передбаченої предметом цього договору, з розрахунку 2400,00 грн за 1 годину роботи адвоката.
07.02.2026 Данилович А. П. та адвокатське об'єднання підписали акт прийому-передачі наданих послуг, де передбачений опис послуг, які надавались у межах справи № 447/2108/19, розгляд якої здійснювався Західним апеляційним господарським судом, а саме 1) підготовка відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "Клен" на рішення Господарського суду Львівської області - 4 год; 2) участь у судовому засіданні у Західному апеляційному господарському суді у справі № 447/2108/19 13.10.2025 - 1,5 год; 3) участь у судовому засіданні у Західному апеляційному господарському суді у справі № 447/2108/19 08.12.2025 - 2 год; 4) участь у судовому засіданні у Західному апеляційному господарському суді у справі № 447/2108/19 02.02.2026 - 1,5 год. Загальна кількість годин надання правничої допомоги - 9 год. 07.02.2026 адвокатське об'єднання виставило рахунок № 1/39Т на суму 21 600,00 грн.
4.16. Крім цього, судом було установлено, що до відзиву на апеляційну скаргу ПП "Фірма Сомгіз", серед іншого, долучило ордер на надання правничої (правової) допомоги серія від 16.06.2025 ВС № 1376981, що підтверджує повноваження адвоката Бойко В. В. на представництво інтересів ПП "Фірма "Сомгіз" у Західному апеляційному господарському суді. Також в матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 18.06.2020 № 14/20.
Згідно з пунктом 1 додаткового договору від 03.05.2024 № 01/24 (далі - додатковий договір № 01/24) до договору про надання правової допомоги від 18.06.2020 № 14/20 клієнт надає, а виконавець приймає замовлення на надання правничої допомоги клієнту у справі № 447/2108/19.
Відповідно до пункту 2 додаткового договору № 01/24 розмір гонорару виконавця за надання правничої допомоги у справі № 447/2108/19 встановлюється цим додатковим договором № 01/24 та пункт 2.2 договору про надання правової допомоги від 18.06.2020 № 14/20 не застосовується.
Згідно з пунктом 4 додаткового договору № 01/24 розмір гонорару виконавця за надання правничої допомоги клієнту у суді апеляційної інстанції у справі № 447/2108/19 становить 13 000,00 грн.
Відповідно до акта № 05/25 про надану правничу допомогу від 24.06.2025 до договору про надання правової допомоги від 18.06.2020 № 14/20 виконавець, відповідно до договору про надання правової допомоги від 18.06.2020 № 14/20 надав, а клієнт прийняв у червні 2025 такі послуги: оплата 50 % вартості за правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у справі № 447/2108/19 (підготовка та подання письмових пояснень у справі № 447/2108/19) на суму 6500,00 грн.
Згідно з актом № 07/25 про надану правничу допомогу від 25.09.2025 до договору про надання правової допомоги від 18.06.2020 № 14/20 виконавець, відповідно до договору про надання правової допомоги надав, а клієнт прийняв у серпні 2025 такі послуги: представництво інтересів клієнта у судовому засіданні 11.08.2025 у Західному апеляційному господарському суді у справі № 447/2108/19 у на суму 2000,00 грн.
Відповідно до акта № 09/25 про надану правничу допомогу від 24.11.2025 до договору про надання правової допомоги № 14/20 від 18.06.2020 виконавець, відповідно до договору про надання правової допомоги надав, а клієнт прийняв у жовтні-листопаді 2025 такі послуги: оплата решти вартості за правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у справі № 447/2108/19 на суму 4500,00 грн.
Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу понесений ПП "Фірма "Сомгіз" у суді апеляційної інстанції становить 13 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що до відзиву на апеляційну скаргу відповідачі долучили докази, що підтверджують надіслання позивачу відзиву та долучених до нього документів, у тому числі, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу. Поряд із цим, до заяви про ухвалення додаткової постанови ФОП Данилович А. П. також долучив докази надіслання такої заяви позивачу у справі. У позивача була можливість надати суду свої заперечення щодо заяв відповідачів про стягнення судових витрат, однак, позивач таким правом не скористався.
4.17. Розподіляючи судові витрати, понесені відповідачами в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції врахував правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22 стосовно того, що у розгляді зави про відшкодування судових витрат суд враховує чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.
Зокрема, вирішуючи питання про відшкодування адвокатських витрат ФОП Даниловича А. П., суд апеляційної інстанції виходив із того, що правова позиція цього відповідача була сталою, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, представником відповідача підготовлено та подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, а також він брав участь у судових засіданнях, тому, зважаючи на конкретні обставини справи, докази, надані на підтвердження понесення адвокатських витрат, принципи співмірності та розумності судових витрат, використовуючи власні дискреційні повноваження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви відповідача та відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у цій справі саме у сумі 15 000,00 грн (за складання відзиву та участь у судових засіданнях), встановивши, що така сума витрат є доведеною та обґрунтованою.
Стосовно розміру витрат ПП "Фірма "Сомгіз" на професійну правничу допомогу, то суд апеляційної інстанції, дослідивши та оцінивши надані заявником документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації, встановив, що заявлена до стягнення з позивача на користь ПП "Фірма "Сомгіз" сума адвокатських витрат у розмірі 13 000,00 грн є обґрунтованою, доведеною та такою, що відповідає критеріям співмірності розміру таких витрат, реальності та розумності їх розміру.
4.18. Верховний Суд звертає увагу на те, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності, та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у питанні визначення відшкодування адвокатських витрат, то слід зазначити, що у вказаних скаржником справах суди за наслідками розгляду і вирішення позовних вимог, оцінки поданих в них доказів та доведеності понесених витрат на професійну правничу допомогу, вирішували питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, тобто за інших фактичних обставин приймали судові рішення, ніж у справі, яка розглядається.
Положення статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, а їх застосування залежить від конкретних обставин справи, на чому акцентувала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20.
У наведеному випадку, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу відповідних витрат, урахувавши критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та засади господарського судочинства, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що наявні підстави для часткового задоволення заяви ФОП Даниловича А. П. та задоволення заяви ПП "Фірма "Сомгіз" та, відповідно, стягнення з позивача на користь ПП "Фірма "Сомгіз" 13 000,00 грн адвокатських витрат, а на користь ФОП Даниловича А. П. - 15 000,00 грн і відмову у решті витрат на професійну правничу допомогу.
Доводи касаційної скарги на додаткову постанову у справі стосуються незгоди скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою критеріїв, з яких виходить суд при відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, однак Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Крім цього, Суд керується, зокрема, принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі відповідачем не зазначено й не обґрунтовано.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.
5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.3. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті спору щодо наявності підстав для відмови у позові, а також висновків суду апеляційної інстанції, викладених у додатковій постанові, в зв'язку з чим касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Клен" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 і рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2025 у цій справі слід закрити; касаційну скаргу ТОВ "Клен" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2026 залишити без задоволення, а вказану додаткову постанову - без змін.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Клен" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 і рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2025 у справі № 447/2108/19 закрити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клен" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2026 у цій справі залишити без задоволення.
Додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2026 у справі № 447/2108/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак